Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Віра – як акт розуму та участь в Божому знанні .
Оскільки властивим предметом віри є найвища Правда, тобто Бог, то віра – дійсна здатність брати участь в тому знанні, яке Бог має про себе. Зрозуміло, що тут йдеться про участь все ще недосконалу, оскільки наш інтелект сам не є здатним охопити ті правди, які сприймає через віру. Однак така недосконалість є стимулюючою, оскільки щораз тобільше розпалює у віруючій особі бажання споглядати Бога та брати участь у вічному житті. “Знання отримане через віру не заспокоює прагнення, а навпаки його загострює, бо кожен прагне споглядати те, в що вірить” (G.G., III, c.40). Оскільки вже з самого визначення св. Тома розуміє чесноту віри як участь в Божому знанні, то очевидно, що віра по своїй природі, на його думку, є чеснотою інтелектуальною – є актом інтелекту: “Вірити – є прямий акт інтелекту, оскільки має своїм об’єктом щось, що є правдивим, а сприйняття правди є актом, що належить розумовій сфері” (II-II, q.14, a.4). Віра , як акт cogitare ( судження , Інтелектуального пошуку , волі ) – волі спрямованої на інтелектуальний пошук . Віра – акт судження (а не абстрагування чи розумування), оскільки згідно своєї природи інтелект пізнає правду синтезуючи та аналізуючи (тобто виносячи судження). Однак цей акт інтелекту є особливим, який Тома описує терміном cogitare, що означає: “ діяльність інтелекту , що супроводжується постійним пошуком ( consideratio intellectus quae est cum quandam inquisitione ) аж доки не досягнеться досконалого розуміння з певністю та очевидністю … Отже акт віри приводить до непорушного сприйняття того, в що віриться, при чому, той хто вірить пізнає при допомозі знання чи інтуіції; однак це пізнання не є завершеним, оскільки немає прамого споглядання того, що пізнається ( non est perfecta per manifestam visionem ). У зв’язку з тим, той хто вірить знаходить в пізнавальних позиціях того, хто сумнівається, підозрює та вибирає ту чи іншу опінію. Для того, хто вірить властивим є (розумовий) пошук, що дає згоду (на те, в що віриться) (Proprium est credentis ut cum assensu cogeti). I якраз в цьому акт віри відрізняється від всіх інших інтелектуальних актів, які (безпосередньо) розрізняють між тим, що є правдивим та фальшивим” (II-II, q.2, a.1). Отже, як бачимо акт віри, який Тома виражає терміном cogitare хоч і є актом інтелектуальним , однак безпосередньо пов ’ язаний з волею віруючого, оскільки він cum assensu cogite, тобто велику роль тут відіграє воля, яка (робить непорушним такий) акт пізнання та штовхає його до повноти. Тут йдеться про assensus fermissimus оскільки особа дає згоду волі на те, що походить від Бога (ІІ-ІІ, q.1, a.4). Інтелект віруючого спрямовується при допомозі його волі, і тому така згода (assensus) є актом інтелекту, однак визначається волею. На відміну від безпосереднього пізнання очевидної правди, яка само по собі потягає інтелектуальну сферу, в акті віри якраз воля є тим чинником, що урухомлює всі сфери особи для того, щоб сприйняти зміст того, що об’являється, оскільки правда віри перевершує розумові здатності людини і тому для нас не є сама по собі очевидною. Підсумовуючи можна сказати , що для св . Томи акт віри належить як інтелектуальний , так і вольовій сфері людини, хоча і не в той самий спосіб. Формально – це акт інтелекту, оскільки стосується пізнання правди, а правда є властивим предметом інтелектуальної сфери. Однак воля є тим чинником, що штовхає інтелект сприйняти правди віри, які перевищують його природні здатності і який сам по собі відмовився б їх сприйняти. Необхідність віри . Про необхідність цієї богословської чесноти св. Тома говорить в контексті надприроднього покликання людини як раціональної істоти. Таке надприроднє покликання з однієї сторони перевищує можливості пізнання цієї істоти, а з другої, не може бути нею ігнороване (незнане). Саме чеснота віри дає можливість людині, як раціональній істоті досягнути своєї надприродньої мети: “для того, щоб людина досягнула досконале блаженство та пряме пізнання (божої субстанції) вимагає, щоб вона наперед вірила в Бога, як учень вірить своєму вчителеві” (II-II, q.2, a.10). Види віри . На основі конкретного предмету віри Тома розділяє віру на: - загальну ( implicita ), якою віруючий вірить назагал у все те, що Бог об’явив, а Церква подає до вірування. В такій вірі обов’язково потрібно визнавати Троїчний догмат та правду про воплочення Сина Божого. Це ж так звана віра в первинній (найголовнішій) правді, та є так званою “вірою простих людей”; - конкретну ( explicita ), якою віруючий вірить конкретно у всі елементи як основних, так і другорядних правд віри, які формулює учительський уряд Церкви кожного часу. Це так звана “віра вчених”. До такого виду віри зобов’язані всі ті, хто піклується про добро душ (душпастирі, прелати, богослови та інші).
ІІ Ватиканський Собор ( догматична конституція " Dei verbum ") DV 2-6 подає персонально-егзитенційне розуміння віри: Откровення трактується як люб’яче самоповідомлення Бога “в ділі та слові”, щоб запросити людей до божественного життя, до спільноти з собою (DV 2). Віра відповідно трактується як свобідне і повне покладання себе на Бога і повне (а не тільки таке, що обмежується на інтелект) сприйняття самооб’явлення Бога: "Богові, який себе об’явив, треба відати “послух віри”, яким людина свобідно вручає себе цілу Богові, віддаючи “повну повинність ума і волі об’явленому Богові” і добровільно приймаючи дане ним об’явлення. А щоб здійснити цю віру, необхідна випереджаюча і допоміжна ласка Бога і внутрішня підтримка Святого Духа [...]. (DV 5) Собор комплексно аналізує подію спасіння та самоб’явлення Бога як її основу та субстанцію (спасіння). Подія спасіння і Откровення взаємно пояснюють один одного. В історії спасіння не просто Бог об’являє щось, але самого себе. При тому це не слід розуміти виключно в інтелектуальному вимірі, але як дійсне, істотне надання участі (сопричастя) в спасаючій дійсності Бога. (Партиципація означає участь в спасаючій дійсності Бога, яка є постійно спільнотною і сама із себе утворює Communio. Таким чином віру також слід трактувати як партиципацію в Божому житті та уприсутнення спасіння.
|
Последнее изменение этой страницы: 2019-05-08; Просмотров: 189; Нарушение авторского права страницы