Аналіз можливостей виробництва нового продукту

 

Готуючись до випуску нового продукту, підприємство повинне вивчити свої матеріальні можливості: виробничі потужності на поточний момент, імовірну рентабельність необхідних інвестицій; рівень матеріально-технічного забезпечення; рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Окремо визначається можливість щодо одержання запланованого рівня прибутку. Основою для оцінки потенційних можливостей підприємства є виробнича програма, що розробляється для процесу створення нового продукту. Виробничу програму розробляють після визначення рівня потреб ринку (місткості ринку). Схематично, основні складові виробничої програми показано на рис. 4.3.

 

Рис. 4.3. Складові виробничої програми підприємства

 

Основна мета логістичного забезпечення виробництва полягає у чіткому процесі поставки заготовок, деталей та інших комплектуючих цехам-споживачам та на склад готової продукції. При плануванні робіт по логістичному забезпеченню важливе значення має завдання щодо вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин нового продукту (заготовок, деталей, приладів, упаковки тощо). Звідси, завдання зовнішнього логістичного забезпечення полягає у плануванні процесу постачання виробництва нового продукту комплектуючими, що закуплені у зовнішніх постачальників. Завдання внутрішньої логістики ‒ забезпечення безперервного технологічного процесу у межах виробничої програми як певного цеху, так і підприємства в цілому.

Цей загальний порядок розроблення виробничої програми цехів можна подати так:

(4.6)

                              

                                                           

де  ‒ плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному цеху;

 ‒ поставка виробів наступним, за технологічним маршрутом, цехам-споживачам;

 ‒ поставка виробів на склад готової продукції;

 і  ‒ відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас певного виду комплектуючих.

Основним показником обсягу продукції підрозділу (цеху) є його кінцева (готова) продукція. Цей показник обчислюють за формулою:

 

(4.7)

 

де  ‒ випуск (обсяг) кінцевої продукції підрозділу (цеху) в установлених одиницях виміру;

n ‒ кількість найменувань виробів, що виготовляються у підрозділі;

 ‒ випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі;

 ‒ загальний вимірник (ціна) і-го виробу.

Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування.

До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, матеріально-технічні засоби та персонал (трудові ресурси).

Виробнича потужність підрозділу (цеху) обчислюється для умов однопродуктового виробництва за формулою:

(4.8)

де  ‒ виробнича потужність групи взаємозамінних агрегатів (верстатів) у натуральному виразі;

 ‒ час роботи одного агрегату за розрахунковий період, год.;

 ‒ кількість однотипних взаємозамінних агрегатів у групі;

 ‒ затрати часу на виготовлення одного виробу.

Час роботи одного агрегату обчислюється за формулою:

(4.9)

 

де  ‒ номінальний (режимний) фонд часу роботи одного агрегату в плановому періоді, год.;

 ‒ планові втрати часу на ремонт агрегату, %.

Коефіцієнт « » є нормативним. Його величина визначається нормативними документами системи планово-попереджувального ремонту виробничого обладнання з урахуванням галузевої специфіки.

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується тими категоріями робітників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Кількість робітників, потрібна для виконання запланованого обсягу роботи, визначається на основі трудомісткості робіт, норм виробітку з урахуванням професії і кваліфікації певного робітника.

Коли виготовляється один вид продукції, кількість робітників можна визначити за нормами виробітку наступним чином:

(4.10)

 

де  ‒ плановий обсяг продукції у натуральному виразі;

 ‒ денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі;

 ‒ середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;

 ‒ коефіцієнт виконання норм (береться переважно на досягнутому рівні).

Для аналізу можливостей матеріально-технічного забезпечення виробництва нового продукту бажано розрахувати потребу в сировині і матеріалах та рівень витрат на їх придбання.

Одним із методів планування потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва є метод прямого розрахунку. За цим методом визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску нового продукту при встановлених нормах їх витрат.

Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому визначається за формулою:

(4.11)

 

де ‒ норма витрат матеріалу на і-й виріб;

 ‒ виробництво і-го виробу в плановому періоді;

п ‒ кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

Ефективний розподіл ресурсів для виробництва нового продукту може бути основою для отримання відповідного рівня прибутку від реалізації цього продукту.

В узагальненому вигляді, не враховуючи різні рівні прибутків за етапами життєвого циклу, прибуток, що очікується, може бути обчислений за формулою:

	(4.12)

 

де Р ‒ імовірна ціна продажу одиниці нового товару, грн.;

С ‒ імовірна собівартість одиниці нового товару, грн.;

 ‒ обсяг плану продажу нового товару у натуральному виразі.

Обсяг плану продажу визначають, спираючись на оцінений заздалегідь рівень попиту.

Імовірну ціну продажу, навіть для етапу виведення нового товару на ринок, визначають за методикою одного із основних методів ціноутворення: на основі собівартості; забезпечення цільового прибутку; на основі відчутної цінності товару; на основі цін конкурентів.

При оцінці імовірної собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції.

Загальну собівартість нової продукції можна розрахувати за наступною формулою:

(4.13)

 

де  ‒ загальні витрати на вироблення нового продукту за кошторисом, грн.;

, ‒ собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду (якщо вони були), грн.

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів.

(4.14)

 

де п ‒ кількість найменувань виробів;

 ‒ кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

‒ виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Аналіз майнового стану підприємства здійснюють за наступними показниками:

‒ склад і структура майна підприємства;

‒ склад і структура джерел засобів підприємства;

‒ стан запасів і витрат;

‒ стан рівня рентабельності виробництва.

Склад і структуру майна оцінюють за наступними показниками:

а) іммобілізовані засоби:

‒ нематеріальні активи;

‒ основні засоби виробництва;

‒ незавершені капітальні вкладення;

‒ довгострокові капітальні вкладення;

‒ інші позаоборотні активи.

б) мобільні (оборотні) засоби:

‒ запаси і витрати;

‒ розрахунки з дебіторами;

‒ аванси постачальникам і підрядникам;

‒ короткострокові фінансові вкладення;

‒ грошові засоби;

‒ інші оборотні активи.

Склад і структуру джерел засобів підприємства оцінюють за наступними показниками:

а) власні засоби:

‒ уставний капітал;

‒ резервний фонд;

‒ фонди накопичення;

‒ цільове фінансування;

‒ нерозподілений прибуток.

б) займані засоби:

‒ довгострокові кредити;

‒ довгострокові займи;

‒ короткострокові кредити;

‒ короткострокові займи;

‒ розрахунки з кредиторами;

‒ доходи майбутніх періодів;

‒ резерви для майбутніх витрат.

Стан запасів і витрат оцінюють за наступними показниками:

‒ виробничі запаси;

‒ малоцінні та швидкозношувані приладдя;

‒ незавершене виробництво;

‒ витрати майбутніх періодів;

‒ готова продукція.

Стан рівня рентабельності виробництва оцінюють за наступними показниками:

‒ балансовий прибуток;

‒ середньорічна вартість основних засобів;

‒ середньорічні залишки матеріальних оборотних засобів;

‒ середньорічна вартість виробничих фондів;

‒ коефіцієнт фондоємності продукції;

‒ коефіцієнт закріплення оборотних засобів;

‒ прибуток на одну гривню реалізованої продукції;

‒ рівень рентабельності виробництва.

Аналіз фінансового стану підприємства здійснюють за наступними показниками:

‒ капітальні вкладення;

‒ виручка від реалізації продукції;

‒ витрати на виробництво реалізованої продукції;

‒ прибуток від реалізації продукції;

‒ балансовий прибуток;

‒ чистий прибуток;

‒ коефіцієнти (автономії, маневреності, заборгованості, прогнозу банкрутства та ін.).

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: