Стаття 69. Особи, які не підлягають допиту як свідки, і особи, які мають право відмовитися давати показання як свідки

Не можуть бути допитані як свідки:

1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за зако
ном мають право на надання правової допомоги особисто
чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі,
психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм
довірено або стало відомо при здійсненні професійної
діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати
професійну таємницю особою, що довірила їм ці відо
мості;

2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

4) свідок, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;

5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом, — щодо цих даних.

Відмовитися давати показання як свідки мають право:

1) члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

Особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 І 2 цієї статті, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показаная, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання.

(Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом № 3780-12 від 23.12.93, в редакції Закону Ni 2533-111 (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)

У літературі висловлена слушна пропозиція доповнити цей перелік також оперативними працівниками органів МВС і СБУ

Гг^пття 69-1 ____________________________________________ 323

до конфіденційної інформації, яку їм довірено, якщо вони не ^Щ°льнені від обов'язку зберігати таку таємницю. ^ЗВ Перешкодою до допиту громадянина як свідка може бути також аявність у нього деяких фізичних вад, через які він не здатний ^Нг> авильно сприймати обставини, що мають значення у справі, та давати про них показання.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України не зобов'язаний давати показання по суті справ, що закінчені або знаходяться у нього в провадженні (ст. 20 Закону України " Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" ).

Стаття 69-1. Права свідка

Свідок має право:

1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2) заявляти відвід перекладачу;

Знати у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;

4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

Одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.

У разі наявності відповідних підстав свідок мас право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом, і в порядку, передбаченому статтями 52-1 — 52-5 цього Кодексу.

(Кодекс доповнено статтею 69-1 згідно із Законом Ns 1381- XIV (1381-14) від 13.01.2000)

У цій статті знайшли закріплення і розвиток основні права свідка, надані Конституцією України і процесуальними нормами. Відповідно до положень ст. 53 і 85 КПК України роз'яснення прав свідку засвідчується в протоколі допиту свідка його підписом. У протоколі допиту необхідно подати текст ст. 69-1 КПК України, а свідку усно роз'яснити як суть названих прав, так і порядок їхньої реалізації.

Право давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача. Відповідно до ст. 19 КПК України судочинство здійснюється українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Свідок має право давати показання в ході досудового слідства і в процесі судового розгляду, а також заявляти клопотання і по-

11*

324_______________________________________ Стаття 69-1

69-1

325

давати скарги рідною мовою і користуватися послугами перекладача. Оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави.

Право заявляти відвід перекладачу. Із змісту ст. 62 КПК України випливає, що перекладач підлягає відводові, якщо він прямо або побічно зацікавлений у справі або виявляє некомпетентність чи не-професіоналізм.

Заявлений відвід підлягає розгляду особою, в провадженні якої знаходиться справа. Про відмову в задоволенні клопотання виноситься письмове мотивоване рішення.

Право знати, в зв'язку з чим і по якій справі він допитується. На початку допиту свідку повинно бути повідомлено, по якій справі він викликаний і по яких обставинах він допитується. Про це зазначається в протоколі допиту, що засвідчується підписом свідка.

Право власноручно викладати свої показання в протоколі допиту дає можливість точного відтворення в протоколі інформації, яка повідомляється свідком.

Право користуватися замітками і документами при даванні показань у тих випадках, кали показання стосуються розрахунків та інших даних, які свідку тяжко тримати в пам'яті, надається в процесі допиту як в період дізнання або попереднього слідства, так і в процесі судового слідства. Це право поширюється також на персональні комп'ютери та електронні записні книжки. Свідок має право скористатися інформацією, закладеною в пам'яті його комп'ютера.

Право відмовитись давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. Особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину, має право відмовитись від відповідних показань. Близькі родичі — це батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дідусь, бабуся, внуки. Згідно з нинішнім законодавством свідок має право відмовитис! ь від показань також щодо усиновленого та усиновителя. Члені сім'ї — це особи, що проживають в одній сім'ї і виконують як члени сім'ї характерні для цього функції.

Зауважимо, що в цілому давання показань — обов'язок, а не право свідка. Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 385, 384 Кримінального кодексу України.

Правом імунітету свідка наділяються у визначених в законі випадках священнослужителі, нотаріуси, адвокати, медичні і фармацевтичні працівники.

♦ Ніхто не має право вимагати від священнослужителів даних, які отримані ними в процесі сповіді (ст. З Закону України " Про свободу совісті" ).

♦ Уповноважений з прав людини Верховної Ради України не зобов'язаний давати показання по суті справ, що закінчені або знаходяться у нього в провадженні (ст. 20 Закону України " Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" ).

♦ Медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані дотримуватись лікарської таємниці (ст.78 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

ф Нотаріуси зобов'язані зберігати в таємниці дані, отримані ними в зв'язку зі здійсненням нотаріальних дій (ст. 5, 8 Закону України " Про нотаріат" ). « Не підлягають допиту як свідки адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обвв'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості; захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям; свідок, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу; особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до статті 52-3 цього Кодексу дає показання під псевдонімом щодо цих даних (ст. 69 КПК України). ♦ Не можуть без їхньої згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника(ст. 69 КПК України). Якщо названі вище та інші особи, названі в п. 1, 2, 4, 5 ч.І, п.1, 2 ч. 2 та в ч.З ст. 69 КПК України (особи, які не можуть бути допитані як свідки) з якихось причин запрошені на допит як свідки, вони мають право відмовитись від давання показань з відповідних питань.

Право знайомитися з протоколом допиту і заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження реалізується при складанні протоколу допиту і слугує гарантом відповідності записів у протоколі тому, що дійсно показав свідок. В остаточному підсумку реалізація цього права сприяє встановленню об'єктивної істини в справі.

Право подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого. Дії і рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені прокурору та у суд, а дії і рішення слідчого, крім того, — начальнику слідчого відділу. У свою чергу дії і рішення прокурора також можуть бути оскаржені свідком вищому прокурору або в суд, а дії і рішення ^СУАУ — у вишу судову інстанцію. Будь-які дії і рішення можуть бути оскаржені в суді.

Право одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань. Свідок має право на одержання середнього заробітку за місцем роботи за час, витрачений на виклик, витрат на проїзд до місця допиту й назад, а також пов'язаних з найманням житлового помешкання. Свідкам, які викликані в іншу місцевість, виплачуються, крім іншого, добові. Особам, що не мають роботи, виплачується винагорода за відрив їх від звичайних занять. Сума винагороди за відрив від звичайних занять встановлюється в межах від 20 до ЗО відсотків неоподатковуваного

326

Стаття 70

Стаття 71

327

мінімуму доходів громадян за день. Оплата проїзду і добових здійснюється за правилами, встановленими для відрядних виплат. Виплати свідкам здійснюються за постановою особи, в провадженні якої знаходиться справа (див. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року №710).

Право на забезпечення безпеки свідком реалізується відповідно до положень ст. 52-1—52-5 КПК України і Закону України " Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 19CJ року (Відомості Верховної Ради України.— 1994.— №11.— ст. 51). Стосовно свідків, так само як і інших учасників процесу, застосуються такі заходи забезпечення безпеки, як забезпечення конфіденційності даних про особу; закритий судовий розгляд особиста охорона, охорона житла і майна, видача засобів індивідуального захисту й повідомлення про небезпеку; зміна місця роботи або навчання; переселення в інше місце помешкання, направлення до виховного закладу; прослуховування телефонних розмов; заміна документів; зміна зовнішності. Два останніх заходи можуть застосовуватися тільки за згодою особи, що захищається, і тільки з санкції прокурора, а прослуховування телефонів може мати місце лише за рішенням суду.

Свідок має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи, відеозапис, матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази тощо).

Суд у виняткових випадках може звільнити свідка, щодо якого здійснюються заходи для забезпечення безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.

З метою забезпечення безпеки свідка суд (суддя) може винести мотивовану постанову про проведення його допиту з використанням технічних засобів, що дають можливість ведення діалогу з особою, яка знаходиться за межами помешкання суду. Учасникам процесу надається при цьому право слухати показання свідка, задавати запитання і слухати відповіді на них.

У випадку, якщо існує погроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.

Якщо допитати свідка з використанням вказаних вище технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його за відсутністі підсудного. Допитані свідки виходять із залу судового засідання. Після повернення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу.

Забезпечення прав свідків здійснюється покладанням на осіб, які ведуть кримінальний процес, обов'язку роз'яснити їм їхні права, повідомляти їх про прийняті рішення, не допускати порушень їхніх прав, сприяти в реалізації їх.

Стаття 70. Обов'язки свідка

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.

Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому в частині 2 цієї статті, суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення.

(Стаття 70 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N? 6834-10 від 16.04.84, № 8627-10 від 20.03.85, Законом І* 2857-12 від 15.12.92)

Свідок зобов'язаний з'явитися за викликом та дати правдиві показання про відомі йому обставини справи (ст. 68, 70, 302, 303 КПК України). Нез'явлення свідка без поважних причин дає підстави застосувати до нього привід або штраф (ст. 70, 135, 136 КПК України). Поважними причинами нез'явлення можуть бути несвоєчасне отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства (відпустка, відрядження тощо), хвороба або інші нещастя, що не дають можливості громадянину з'явитися за викликом.

За давання заздалегідь неправдивих показань та за відмову без поважних причин від давання показань свідок несе кримінальну відповідальність за ст. 385, 384 Кримінального кодексу України.

Свідок також зобов'язаний: не розголошувати даних попереднього слідства без дозволу слідчого, не виходити із зали суду без дозволу особи, яка головує (ст. 303 КПК України), не входити в стосунки з іншими свідками по тій самій справі (ст. 167 КПК України).

Стаття 71. Відповідальність свідка

За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досу-дового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10), а за відмову дати показання про відомі обставини в справі — за статтею 385 Кримінального кодексу України.

(Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 6834-10 від 16.04.84, № 9166-11 від 04.05.90, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 385, 384 Кримінального кодексу України.

Зокрема, згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України (прийнятого в 2001 році) " завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення

328

Стаття 72

розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, — караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті. самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років".

Відповідно до ст. 385 КК України відмова свідка від давання показань без поважних причин у суді або під час провадження досу-дового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України чи дізнання — карається штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Слід зазначити, що порушення справи щодо свідка, потерпілого за явно неправдиві показання, може мати місце лише одночасно з постановлениям вироку у справі.

Справа по обвинуваченню свідка в даванні заздалегідь неправдивих показань може порушуватись тільки судом при винесенні вироку по справі, в якій свідок давав неправдиві свідчення. Це є гарантом всебічного дослідження показань свідків в ході судового слідства та від поспішних висновків щодо правдивості тих чи інших показань учасників процесу.

Стаття 72. Показання потерпілого

Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду.

Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме.

Якщо потерпілий не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність відповідно за частинок) 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань — за статтею 384 Кримінального кодексу України.

(Стаття72 із змінами, внесеними згідноз Указами ПВР№ 6834-10 від 16.04.84, № 9166-11 від 04.05.90, Законом Nn 2670- III (2670-14) від 12.07.2001)

Стаття 72_____________________________________________ ₃29

Потерпілий є особою, яка безпосередньо постраждала від злочину і часто знає та може повідомити такі факти, які за допомогою показань свідків не завжди можуть бути встановлені.

У кримінальному процесі на потерпілого покладається обов'язок дати правдиві показання та відповісти на поставлені запитання.

Потерпілий, так само як і свідок, несе відповідальність за давання явно неправдивих показань за ст. 384 КПК України.

Зокрема, згідно зі вказаною нормою кримінального права завідомо неправдиве показання потерпілого під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, — карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Закон не передбачає відповідальності потерпілого за відмову від давання показань. Краще дати можливість потерпілому відмовитися від давання показань, ніж примушувати його давати їх під " погрозою" притягнення до відповідальності. Інколи, не бажаючи розголошувати деякі інтимні питання, потерпілий в цій ситуації дає неправдиві показання, що не на користь слідству.

При оцінці показань потерпілого як доказів слід враховувати як їх високу інформативність та значимість для встановлення істини у справі, так і те, що потерпілий є одним з учасників процесу, який має та відстоює під час здійснення судочинства свої інтереси. Він одночасно може бути цивільним позивачем та мати безпосередню зацікавленість в обставинах справи, які вказують на розмір шкоди, тощо. Слідчий зобов'язаний максимально забезпечити захист прав потерпілого, всебічно перевіривши його показання та оцінивши їх у сукупності з усіма іншими доказами у справі.

При допиті потерпілого необхідно приділити особливу увагу з'ясуванню: деталей, які можуть бути зіставлені з іншими зібраними доказами; конкретних дій кожного обвинуваченого; власних дій потерпілого; взаємостосунків з обвинуваченим, що передують цьому; причин протиріч між показаннями потерпілого з цих питань та показаннями, поясненнями, заявами інших осіб; чи немає погроз на його адресу з боку обвинувачених або інших осіб. У необхідних випадках слідчий та орган дізнання можуть вжити заходів до захисту потерпілого. Наприклад, встановити із згоди потерпілого пристрій для прослуховування телефонних розмов з метою викриття осіб, які погрожують життю та здоров'ю потерпілого; видати потерпілому індивідуальні засоби захисту та звукозапису, вжитг інших передбачених законом заходів забезпечення безпеки учаг ників процесу.

330

Стаття 73

Стаття 73. Показання підозрюваного

Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі.

Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що с в справі.

(Стаття 73 із знімати, внесенити згідно з Указон ПВР№ 6834-10 від 16.04.84)

Підозрюваним є особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої вжито запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення.

Показання підозрюваного — це повідомлення інформації особою, яка затримана чи щодо якої застосовано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення, зроблені в процесі здійснюваного на законних підставах допиту. Оскільки не пізніше десяти днів з моменту застосування запобіжного заходу відп< звідній особі повинно бути пред'явлене обвинувачення, або запобіжний захід підлягає скасуванню, то статус підозрюваного особа може мати тільки упродовж цього часу — не більше тринадцяти діб (сімдесяти двох годин (три доби) як затримана та плюс десять діб як особа, щодо якої застосовано запобіжний захід).

Показання підозрюваного є як окремим видом доказів, так і засобом його захисту. Підозрюваний може визнати або не визнати висунуті проти нього підозри і давати свої показання. Його показання можуть містити фактичні дані про відомі йому обставини справи, а також посилання на докази, які спростовують виниклу підозру. Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були підставою для його затримання або взяття під варту, а так само з приводу інших відомих йому обставин у справі.

Слідчий зобов'язаний допитати підозрюваного негайно після затримання або обрання до нього запобіжного заходу. Проте якщо провести допит негайно неможливо, підозрюваний має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Підозрюваний, як і обвинувачений, має право відмовитися давати показання, про що йому повідомляється в момент затримання, обрання запобіжного заходу і перед кожним допитом. Це може бути зроблено за аналогією з відомим " Правилом Міранди" в такій формі: " Попереджаємо: давання показань — ваше право, а не обов'язок; ви не несете ніякої відповідальності за відмову від давання показань і відповіді на запитання, чи давання неправдивих показань, все, що ви повідомите, може бути використано як доказ, в тому числі і при доказуванні вашої вини".

У разі відмови від давання показань підозрюваному слід роз'яснити, що цим він може обмежити себе у здійсненні свого права на захист шляхом давання пояснень по справі.

Оскільки підозрюваний зацікавлений у результатах справи, до оцінки його показань слід ставитися з осторогою, ретельно їх порівнювати з іншими доказами і з усіма обставинами справи.

331

Стаття 74

Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення, судового вироку та інших висновків по справі лише при безсумнівному підтвердженні цих показань сукупністю непорушних достовірних доказів.

Стаття 74. Показання обвинуваченого

Обвинувачений вправі давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі.

Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указон ПВР№ 117-08 від 30.08.71)

Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Показання обвинуваченого є одним з видів доказів. У своїх показаннях обвинувачений повідомляє органам розслідування та суду відомості про вчинені ним або іншими особами дії та про інші факти, які стосуються справи.

Обвинувачений має право дати показання по висунутому проти нього обвинуваченню, а також з приводу інших відомих йому обставин у справі.

Першому допиту обвинуваченого передує висунення обвинувачення, яке повинно відбутися не пізніше двох діб з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, а у разі приводу — в день приводу.

Слід мати на увазі, що обвинувачений, будучи особою, зацікавленою в результаті справи, нерідко вдається до давання неправдивих показань, щоб уникнути відповідальності.

Може скластися уявлення, що визнання обвинуваченим своєї провини є більш ефективним та достовірним засобом встановлення істини. Насправді це не так.

Визнання обвинуваченим своєї провини має важливе значення для успішного розслідування справи, але також, як і заперечення ним своєї провини, може бути як правдивим, так і неправдивим. Визнання обвинуваченим своєї провини, так само як і його показання в цілому, вимагають перевірки за допомогою інших доказів, оцінюються у сукупності з усіма доказами у справі. В законі зазначається, що визнання обвинуваченим своєї провини може бути покладене в основу обвинувачення лише в разі підтвердження зізнання всією сукупністю доказів, які є у справі.

Водночас, не слід і недооцінювати показання обвинуваченого. Він знає такі деталі вчиненого ним злочину, встановити які інколи іншими засобами немає можливості. Він може, наприклад, вказати, де сховані вкрадені цінності, труп або знаряддя злочину. З його показань можуть стати відомими співучасники злочину, що дозволить запобігти їх злочинній діяльності, тощо.

332

Стаття 75

Особливу групу показань обвинуваченого становлять обмови. Обмова — явно неправдиве показання, спрямоване щодо невинної особи. Обмова явно невинної особи є обставиною, яка обтяжує відповідальність. На нашу думку, обмова явно невинної особи є суспільно небезпечним діянням, схожим із заздалегідь неправдивим доносом. Для громадянина, стосовно якого обвинуваченим зроблені завідомо неправдиві показання, наступають нерідко більш тяжкі наслідки, ніж після крадіжки його майна. Тому обмова, від кого б вона не виходила, повинна бути відповідно покарана. На наш погляд, необхідно встановити правило, згідно з яким обмова вважалась би тяжким кримінальним злочином і каралась би залежно від наслідків позбавленням волі на строк від шести до двадцяти років.

Стаття 75. Висновок експерта

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для давання висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Експертиза — це виконуване експертом за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду дослідження з використанням спеціальних пізнань різних об'єктів, спрямоване на з'ясування обставин, які мають значення у справі.

Висновок експерта — це результат діяльності експерта з проведення експертизи, що являє собою складений відповідно до вимог закону документ, в якому викладаються фактичні дані, отримані в процесі дослідження, повідомляються наукові відомості з досліджуваних питань та формулюються висновки експерта.

Характеризуючи висновок експерта як доказ, необхідно зауважити таке:

333

Стаття 75

— експертиза проводиться за постановою особи, у провадженні якої перебуває справа;

— експертиза проводиться особою, яка має необхідні фахові знання та є компетентною;

— експерт провадить дослідження наданих йому на експертизу об'єктів, однак якщо підчас проведення експертизи знайде факти, які мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вказує на них у своєму висновку;

— експерт провадить дослідження самостійно та несе
відповідальність за давання явно неправильного висновку;

— отримані в ході дослідження фактичні дані та сформульовані висновки експерт викладає у спеціальному документі — висновку експерта, який має значення самостійного доказу;

— доказове значення у висновку експерта мають як отримані в ході дослідження фактичні дані, так і зроблені експертом висновки;

— у підсумковому документі — висновку експерта — викладаються не тільки встановлені фактичні дані та висновки експерта за досліджуваними питаннями, а й описуються технічні прийоми, наукові методи та послідовність дослідження, що слугує доказовою основою достовірності отриманих експертом результатів.

Доказове значення у висновку експерта можуть мати:

а) відомості про конкретні факти, фактичні дані, встановлені в
ході експертного дослідження;

б) висновки експерта, зроблені на основі проведеного, з вико
ристанням спеціальних знань досліджень відповідних об'єктів і
аналізу отриманих фактичних даних;

в) відомості про методологію дослідження, які дають змогу
перевірити і підтвердити чи спростувати висновки експерта.

Речові докази та експертні дослідження є найбільш перспективними при забезпеченні об'єктивності процесу доказування. Будучи не здатними до свідомої брехні та не зацікавленими у результатах справи, ці " німі учасники процесу" — речові докази, — зазначав М. В. Духовський, промовляють часто краще за численних свідків'.

Наведемо приклад. У ході розбійного нападу на квартиру гр-на Г. злочинці прихопили разом із цінностями і касет потерлілого, який напередодні повернувся з відрядження. З показань ог~ян-нього, в касеті знаходились предмети першої необхідності: гр < ліі, флакончик одеколону, станок для гоління, який використовувався ним у відрядженні.

У поле зору слідчих органів потрапив дехто П. Під час обшуку в його помешканні ніяких слідів злочину і речових доказів знайти не вдалось. Водночас слідчий звернув увагу на те, що його піджаку був присутній запах одеколону, яким користувався потерпілий. На запитання про походження ароматів П. відповіді не дав. Аналізуючи коло знайомих П., слідчий звернув увагу на танцівницю нічного клубу Анжелу М., яка мала окрему квартиру. В цій квартирі часто проживав П.

Обшук в Анжели не призвів до виявлення краденого, але в її квартирі був вилучений станок для гоління.

¹ ДухоБский М.В. Русский уголовный процесе.— М, 1910.— С. 247.

334

Стаття 75

Експертне дослідження станка дало змогу виявити незначні залишки шкіри, крові та волосся. В ході подальшої комплексної криміналістичної і медико-біологічної експертизи експерти встановили, що згадані вище речові докази походять від потерпілого Г., тобто залишки шкіри, крові і волосся ідентичні вилученим у потерпілого зразкам для дослідження. Анжела і П. розповіли про місце знаходження майна, нажитого злочинним шляхом, і обставини вчиненого злочину.

Види експертиз

Криміналістична:

— почеркознавча;

— авторознавча;

— технічна експертиза документів;

— фототехнічна;

— технічна експертиза матеріалів і засобів відеозвукозапису;

— портретна;

— трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним заподіянням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи^

— балістична; вибухових пристроїв;

— вибухових речовин і продуктів вибуху (пострілу);

— матеріалів і речовин (волокон і волокнистих матеріалів; лакофарбових матеріалів і покриттів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; наркотичних засобів і сильнодіючих речовин; рідин, що містять спирт; металів і сплавів; полімерів, пластмаси та скла).

Судово-медична.

Судово-бухгалтерська.

Товарознавча, зокрема автотоварознавча.

Біологічна.

Психологічна.

Судово-психіатрична.

Інженерно-технічна: технічна, автотехнічна; транс-портно-трасологічна; пожежно-технічна; будівельно-технічна.

Комп'ютерної техніки та засобів програмного забезпечення.

Ґрунтознавча.

Судово-хімічна.

Експертиза продуктів харчування.

Ботанічна.

Мистецтвознавча.

Фармацевтична.

Зоотехнічна.

Екологічна.

Найбільш поширені в слідчій практиці: криміналістичні, судово-медичні та судово-бухгалтерські експертизи.

Криміналістичні експертизи — експертизи, які проваджуються фахівдями в сфері криміналістики. Криміналістика — наука, яка вивчає засоби і методи встановлення істини, відштовхучись від слідів злочину. Іншими словами, це наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв'язок. Сліди злочинів поділяють на сліди-відо-браження, сліди-предмети та сліди-речовини.

335

Стаття 75

Головним завданням криміналістичної експертзи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовин по їх слідах. Відповідно об'єкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим, за допомогою криміналістичної експертизи встановлюється групова належність об'єктів та вирішуються діагностичні завдання.

Судово-медична експертиза. Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання медичного, медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддя.

Витоки судової медицини можна знайти ще в сивій давнині. Так, у Римі в 44 р. до н.е. лікар Антистій обстежив труп Юлія Цезаря і встановив, що з 27 ран, виявлених на тілі загиблого, лише одна смертельна. В 1247 році в Китаї вийшла праця " Сі- Юань-лу", автор якої Сун-ци виклав відомості про асфіксію, трупні зміни, отруєння, трупні плями та багато інших фундаментальних питань судової медицини.

Сьогодні судово-медична експертиза — одна з найбільш поширених в кримінальному процесі. В рамках її проводиться експертиза живих людей, трупів, речових доказів та матеріалів кримінальної справи.

До судово-медичних експертних установ належать: Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, Бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, Бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних адміністрацій. Експертизи можуть проводитись кафедрами медичних закладів освіти.

У складі бюро судово-медичних експертиз мають бути такі структурні підрозділи:

— відділ судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб;

— відділ експертизи трупів;

— відділ судово-медичної експертизи речових доказів.
Відділ судово-медичної експертизи речових доказів складається

з відділень:

— судово-медичної гістології,

— судово-медичної імунології,

— судово-медичної криміналістики,

— судово-медичної токсикології,

— судово-медичної цитології.

Судово-медичними експертами можуть працювати особи, які мають вищу медичну освіту та спеціальну підготовку в галузі судової медицини.

Окрім кримінально-процесуального кодексу, діяльність судово-медичного експерта при проведенні експертизи регламентується також Положенням про бюро судово-медичної експертизи.

Судово-бухгалтерська експертиза проводиться фахівцями в сфері комплексної економіко-правової дисципліни — судової бухгалтерії, а також бухгалтерського обліку, аудиту, ревізії. Для проведення її застосовуються як документальні методи (зустрічна перевірка, взаємний контроль, дослідження окремого бухгалтерсь-

336

Стаття 75

337

кого документа), так і аналітично-розрахункові методи судової бухгалтерії (економічний аналіз, відновлення натурально-вартісного обліку, зворотної калькуляції, контрольного порівнювання залишків) та економіко-математичні методи.

На сьогодні у Міністерстві юстиції України створено Бюро державної судово-бухгалтерської експертизи з обласними філіями, які здійснюють роботу з проведення судово-бухгалтерських експертиз.

Предметом судово-бухгалтерської експертизи є господарська діяльність, відображена в документах бухгалтерського обліку. Об'єктом судово-бухгалтерської експертизи виступають документи бухгалтерського обліку, бухгалтерські регістри та бухгалтерська звітність, а також матеріали документальної ревізії.

Головними завданнями бухгалтерської експертизи є встановлення:

розміру та документальної обґрунтованості нестачі або надлишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, періоду і місця їх утворення, а також розміру завданої матеріальної шкоди;

правильності документального оформлення операцій з приймання, зберігання, реалізації товарно-матеріальних цінностей і руху грошових коштів;

відповідності відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій вимогам чинних нормативних актів з бухгалтерського обліку і звітності;

кола осіб, на яких покладено обов'язок забезпечити дотримання вимог нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і контролю;

документальної обґрунтованості списання сировини, матеріалів, готової продукції і товарів;

правильності визначення оподатковуваного прибутку (доходу) підприємств різних форм власності та вирахування розмірів податків;

документальної обґрунтованості вимог позивача і заперечень відповідача в частині, яка стосується ціни позову (зустрічного позову);

недоліків в організації бухгалтерського обліку контролю, які сприяли або могли сприяти завданню матеріальної шкоди або перешкоджали її своєчасному виявленню;

правильності методики проведення документальної ревізії та достовірності її результатів.

Експертові слід надати разом з постановою про призначення експертизи документи бухгалтерського обліку, які містять відомості — вихідні дані для вирішення поставлених питань. Такими документами можуть бути: прибуткові та видаткові накладні, ордери, звіти матеріально відповідальних осіб, картки складського обліку, касові книжки, матеріали інвентаризації (порівняльні відомості, інвентаризаційні описи, акти інвентаризації), акти документальних ревізій, табелі, наряди, акти приймання виконаних робіт, трудові договори, розрахункові платіжні відомості, виписки банку, платіжні доручення і вимоги, договори про матеріальну відповідальність, накопичувальні (оборотні) відомості, журнали-ор-

дери, меморіальні ордери за балансовими рахунками, головні книги, баланси та інші первинні та зведені документи бухгалтерського обліку і звітності. Особливе значення мають первинні документи бухгалтерського обліку, що відображають господарські операції, розрахунково-платіжні відомості, депонентські рахунки та інші касові документи.

У справах про ухилення від сплати податків аналізу підлягають декларація про доходи, баланс підприємства, платіжні доручення, звіт про фінансові результати, розрахунки калькуляції та фактичних витрат, бухгалтерські записи по кредиту рахунка № 80 " Прибутки (доходи) і збитки", бухгалтерські записи по рахунку " Реалізація", таблиця амортизаційних відрахувань, акти приймання, передачі чи ліквідації основних засобів, журнал-ордер № 6" Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", товарно-транснортні накладні, журнал-ордер № 8 по кредиту рахунка 68 " Розрахунки з бюджетом" та інші журнали-ордери бухгалтерських рахунків, баланс підприємства, дані банку про записи в розрахунковому рахунку, акти податкової адміністрації та пояснення відповідних осіб.

Останнім часом все більшу увагу привертає екологічна експертиза.

Екологічна експертиза — експертиза, здійснювана спеціально уповноваженими державними органами та еколого-експертними об'єднаннями громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охороігу навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи — запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах, забезпечення екологічної безпеки громадян та їх права знати про стан навколишнього середовища.

Завдання екологічної експертизи:

— визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

— організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

— встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

— оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів;

— оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

338_________________________________________ Стаття 75

— визначення дотримання або порушення норм екологічної безпеки, характеру і розміру збитку, заподіяного допущеними п рушеннями, прогнозування можливих негативних наслідків, оде: жання інших доказів у справі;

— підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновкі екологічної експертизи.

Екологічна експертиза надає можливість цілеспрямованої діяльності, спрямованої на захист здоров'я, життя, прав і свобод людини, охорону навколишнього середовища. Найчастіше вона має місце в справах про посадові та господарські злочини, злочини, пов'язані з заподіянням шкоди навколишньому середовищу, забрудненням річок, водосховищ, озер, підземних ґрунтових вод, моря, земельних ділянок, атмосферного повітря.

Громадяни України мають право як на екологічну безпеку, так і на обізнаність щодо екологічної обстановки і стану навколишнього середовища. Отож відповідно до конституційних норм та норм екологічного права екологічна експертиза може бути проведена під часі розслідування як з ініціативи слідчого, так і за клопотанням потерпілого чи інших учасників процесу.

Законодавством установлені як норми екологічного права, так і обов'язковість державної екологічної експертизи в сфері господарської діяльності, яка впливає на стан навколишнього середовища.

Проведення державної екологічної експертизи регламентовано Законом України " Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року.

Об'єктами екологічної експертизи виступають: біосфера, Я стан, зміни, що виникли внаслідок діяльності відповідних осіб, сама діяльність людей у навколишньому природному середовищі (технологічні й інші процеси, порушення екологічного законодавства); пе-редпроектні, проектні матеріали, документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров'ю людей; проектна документація, техніко-економічне обґрунтування і розрахунки з побудови, реконструкції підприємств та інших об'єктів, що можуть впливати на стан навколишнього середовища; матеріали і речовини, а також продукція, системи й об'єкти, виробництво яких або їхня реалізація можуть призвести до порушення норм екологічної безпеки або створити небезпеку для здоров'я людей; інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація з пере-профілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення; проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів; екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають

339

(-тапчпя 75

іначний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Підприємства, діяльність яких пов'язана з впливом на стан навколишнього середовища, як мінімум, повинні бути обладнані технічними засобами очищення і знезаражування викидів, а також приладами, що забезпечують контроль за складом і масою забруднюючих речовин та характеристикою шкідливих чинників.

Суб'єктами екологічної експертизи є: 1) Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; 2) органи та установи Міністерства охорони здоров'я України — в частині, що стосується експертизи об'єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров'я людей; 3) інші державні органи та органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства; 4) громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування; 5) інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи; 6) окремі громадяни в порядку, передбаченому цим Законом та іншими актами законодавства.

Форми екологічної експертизи. В Україні здійснюється державна, громадська та інші екологічні експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров'я України, їх органш на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Екологічна експертиза може мати місце ще до початку кримінального процесу, а її висновки можуть бути використані потім у кримінальній справі як докази. Водночас така експертиза може бути здійснена до початку розслідування з ініціативи самих громадян або за вимогою підприємств і установ, а матеріали таких експертних досліджень можуть стати підставами для порушення кримінальних справ.

340

Стаття 75

Однак це не виключає призначення судово-екологічної експертизи слідчим, а навпаки створює більше можливостей для. всебічного дослідження обставин справи з використанням відповідних спеціальних пізнань.

Судово-екологічна експертиза, яка проводиться по порушеній кримінальній справі, здійснюється за постановою слідчого або дізнавача чи прокурора і являє собою дослідження спеціалістом в області екології питань, що мають значення для справи. Судово-екологічна експертиза призначається за умови, що відповідні обставини не були розв'язані відповідною державною екологічною експертизою, або коли така була не достатньо повною і всебічною.

Судово-екологічна експертиза може бути призначена при проведенні розслідування як з ініціативи слідчого, так і за клопотанням потерпілих або інших учасників процесу.

У науково-дослідних та експертно-криміналістичних установах і підрозділах органів внутрішніх справ проводяться такі експертизи: дактилоскопічна; трасологічна; почеркознавча; технічне дослідження документів; експертиза матеріалів, речовин і виробів; балістична; дослідження холодної зброї; портретна (ототожнення точності за ознаками зовнішності); біологічна; експертиза продуктів харчування; ґрунтознавча; ботанічна; автотехнічна; по-жежнотехнічна; вибухотехнічна; фоноскопічна; дослідження аудіо-та відеозаписів; судово-бухгалтерська; фототехнічна.

Поряд з традиційними експертизами в експертних установах МВС України згідно з Наказом МВС України № 682 від 30.08.99 проводяться такі експертизи:

— волосся людини та тварин;

— продуктів харчування;

— судово-медична імунологія;

— судово-медична цитологія;

— судово-медична молекулярна біологія;

— мінералознавча експертиза та деякі інші дослідження.

Із слідчої практики можна навести непоодинокі приклади проведення мистецтвознавчої (особливо актуальним цей вид експертизи виявляється для митних органів як органів дізнання), екологічної, фармацевтичної, судово-хімічної, ботанічної, зоотехнічної, технологічної та інших експертиз.

Дослідження за допомогою методу генотипоскопіі вже сьогодні дають змогу ідентифікувати особу по слідах крові, сперми, покривах шкіри та інших слідах біологічного походження.

В експертних установах проводяться також комплексні експертизи — як у поєднанні різних видів експертиз, так і в поєднанні з видами експертиз, які не ввійшли до цього переліку. В останньому випадку до проведення експертизи залучаються фахівці інших установ.

Порівняно новими видами експертиз є мистецтвознавча, меди-ко-криміналістична, хіміко-фармацевтична та деякі інші види експертиз.

Мистецтвознавча експертиза. Об'єктами мистецтвознавчої експертизи можуть бути предмети антикваріату, картини, ікони, музейні цінності, ювелірні художні вироби з дорогоцінних металів і

Стапипя_75_____________________________________________ 341

гіння чи інші жіночі прикраси, рисунки, рукописи, гобелени, ^ка^_опрОДукція чи відеофільми, скульптурні твори чи архітектурні

оекти. В кримінальному процесі вони стають предметами

спертних досліджень у зв'язку зі злочинами, найчастіше ^Єпаліжками, контрабандою, шахрайством.

Медико-криміналістична експертиза вирішує питання: відновлення за черепом зовнішнього виду людини, в тому числі реконструкції обличчя в комп'ютерному зображенні за черепом; ідентифікації особи за останками з вираженими посмертними змінами (скелета, мумії); встановлення віку та інших ознак загиблого. Може здійснюватись в НДЕКЦ МВС України чи в науково-дослідницьких установах з участю фахівців у галузі криміналістики і судової медицини.

Судова хіміко-фармацевтична експертиза призначається у випадках, коли для розв'язання питань необхідні спеціальні знання в сфері фармакології (фармацевтичні або хіміко-фармацевтичні знання в галузі лікарських засобів). Експертом у цьому випадку може виступати спеціаліст у галузі лікарських засобів, що має вищу фармацевтичну або хіміко-фармацевтичну освіту і необхідний досвід роботи за фахом. Хіміко-фармацевтична експертиза належить до нових видів експертиз. її поява обумовлена потребами слідчої і судової практики, особливо в сфері боротьби з наркоманією і розслідуванням відповідних злочинів.

Ця експертиза найчастіше призначається в зв'язку з установленням фактів немедичного вживання сильнодіючих, наркотичних, психотропних, отруйних засобів та їхніх аналогів. Необхідно враховувати, що багато таких злочинів, як грабежі, крадіжки, а нерідко і шахрайські та інші тяжкі злочини, вчиняються з використанням названих засобів як знаряддя злочину або наркоманами, яких нараховується в Україні близько одного мільйона чоловік. Поширення набувають амфітамін та інші стимулятори. Слідчі органи виявляють підпільні лабораторії з виготовлення нових, раніше невідомих наркотичних препаратів. Все це обумовлює необхідність професійного підходу до розслідування відповідних злочинів і встановлення істини.

Постійний розвиток науки і техніки визначає неухильне зростання ролі речових доказів та їх досліджень у доказуванні у кримінальних справах.

Зусиллями науковців розроблена методика ідентифікації особи за формою, протяжністю та локалізацією відбитків складок губ. Активно розробляється проблема підвищення інформативності досліджень мікрокількостей губної помади. Розвиток науки зумовив можливість використання для проведення експертних та попередніх досліджень методів рентгеноструктурного аналізу, рефрактометрії, атомно-абсорбційного спектрального аналізу тощо.

Принципове завдання ідентифікації слідів крові та зразків для порівняльного дослідження, взятих у конкретної особи, дає змогу вирішити використання розробленого останніми роками методу генотипоскопіі (ДНК-дактилоскопії). Метод основується на аналізі нової категорії генетичних маркерів — поліформних ділянок дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), що характеризуються, як

342_________________________________________ Стаття 75

з'ясувалося, достатньою індивідуальністю¹. Індивідуальні " відбитки" ДНК проявляються за допомогою різних зондів, розроблених у 90-ті роки Рогаєвим у Росії.

Розрахунки, проведені науковцями, показують вірогідність збігу " відбитків" ДНК двох випадкових осіб як один на 40 млрд. Сама технологія проявлення індивідуальних " відбитків" ДНК отримала найменування " генотипоскопія" або " ДНК-дактилоскопія". Цей метод є одним з найбільш перспективних у сучасній криміналістиці і повинен стати одним з найбільш пріоритетних напрямків розвитку експертології.

Державний науково-дослідницький та експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України та ЕКЦ Росії вже сьогодні проводять експертизи з використанням методу ДНК-дактилоскопії. Це дає змогу: ідентифікувати конкретну особу по слідах крові та сперми; виявити, хто є батьком або матір'ю дитини; визначити, чи належали частини тіла розчленованого трупа одній людині.

Широке впровадження цього методу в слідчу та експертну практику дозволить, на наш погляд, докорінно змінити ситуацію в боротьбі зі злочинністю. Вже тепер необхідно працювати над проблемою створення відповідних автоматичних банків даних з урахуванням можливостей методу генотипоскопії для забезпечення ефективного використання слідів крові, сперми та інших об'єктів біологічного походження в розкритті та розслідуванні злочинів.

Останнім часом розроблена методика ідентифікації особи за такою ознакою, як взаєморозташування пор на пальцях рук, що розширює доказові можливості слідів пальців рук. Зусиллями на-уковців-криміналістів розроблено оптичний пристрій, який забезпечує за допомогою призми повного внутрішнього відображення та спеціального освітлювального ліхтарика віднайдення латентних слідів рук (а також і ніг) на різних глянцевих поверхнях.

Значні можливості для підвищення ефективності використання дактилоскопії в доказуванні дає лазерна флюорографія. Цей метод полягає в освітленні слідонесучої поверхні синьо-зеленим світлом аргонового лазера, промінь якого розсіюється лінзою. Люміне-сциюючі сліди пальців рук, власне світіння відбитків пальців у жовто-помаранчовому діапазоні спектра фіксуються за допомогою фотозйомки або іншим способом. Метод дозволяє швидко та якісно виявляти латентні сліди без пошкодження як самих слідів, так і слідоносіїв (є одним з найменш деструктивних методів), а за своєю чутливістю перевершує традиційні. Він дозволяє встановити давність утворення слідів. При цьому враховується розбіжність у кольорі люмінесценції. Подальше вдосконалення та широке впровадження цього методу в слідчу практику дозволить набагато підвищити результативність оглядів місць подій, обшуку, огляду та інших слідчих дій.

Нові можливості в доказуванні може дати комплексне дослідження волосся людини. Відомо, що кожна людина щоденно

Див.: Рогаев Е.И. Структура геномного участка, содержащего нестабильные элементы ДНК // Доклады АН СССР.— Т.302.— М., 1988 — С. 324-328.

Стаття_]5____________________________________ 343_

ачає _в середньому від 50 до 100 волосин. Це дозволяє говорити про високий ступінь вірогідності знайдення їх на місці декотрих ^чинів (зґвалтувань, пограбувань, крадіжок тощо). Перспективним напрямком є дослідження мікроелементного складу волосся.

дослідження, проведені в різних країнах, показали, що волосся збирає та накопичує мікроелементи, які містяться в організмі, у кількостях, значно більших, ніж концентрація їх у крові. Виявилося, наприклад, що у волоссі шизофреніків менше кадмію та марганцю, лізе у волоссі нормальних людей, але більше свинцю та заліза; у волоссі осіб, які перенесли інфаркт, удвічі нижча концентрація кальцію, а дослідженням різних ділянок волосся наркоманів можна визначити час і дозу вживання наркотику. Дослідивши волосся Наполеона, яке зберігалося у Військовому музеї Франції, вчені зробили висновок про отруєння його миш'яком.

Цікаві відомості отримані в результаті досліджень мікроелементів складу волосся за допомогою нейтронно-активаційного аналізу. Сутність даного методу полягає у визначенні якісного та кількісного елементарного складу речовини за випромінюванням ядер, що перетворилися на радіоактивні за результатами опромінення їх нейтронами.

Дослідивши за допомогою даного методу волосся значної кількості людей, науковці визначили вміст у волоссі людини 18, а в деяких випадках і більше домішок елементів. Були зроблені розрахунки вірогідності збігу елементарного складу волосся у двох людей. Виявилося, що якщо брати вміст тільки п'яти елементів, то вірогідність такого збігу дорівнює 1: 26 800, 10 елементів — один на мільйон, а 15 елементів — один на сто мільйонів. Найбільш інформативними є мікровмісти цинку, марганцю, міді, селену, срібла, заліза, миш'яку, кобальту. Названі вірогідності загалом близькі до вірогідності випадкового збігу відбитків пальців рук.

Комплексне дослідження волосся, потожирових речовин, слідів крові з використанням досягнень біологічних досліджень та інших експертиз, поряд з більш широким вивченням мікроелементного складу даних об'єктів за допомогою лазерних мас-спектральних аналізаторів, могло б суттєво підвищити інформативність таких досліджень, а інколи дозволило б визначити тотожність досліджуваних об'єктів. Останнім часом Сумський завод електронних мікроскопів налагодив випуск приладів групи ЕМАЛ — мас-аналізаторів з лазерним джерелом іонів. Принцип дії приладу оснований на іонізації певних ділянок твердої речовини через потужне імпульсне випромінення квантового генератора та вивченні плазми, яка утворюється за допомогою мас-спектрометра.

Застосування потужного лазерного джерела іонів дозволяє проводити аналіз практично всіх твердих речовин за 100 % іонізації, уникнути явищ фракційності, тобто забруднення плазми речовинами самого іонізатора, що мало місце при іскровій іонізації, а отже, забезпечує високу дозволяючу здатність та точність аналізу. Наявність у приладі фокусуючої оптичної системи у сполученні зі скануючим пристроєм забезпечує високу локальність аналізу з точністю до діаметра променя — менше 10 мк. Застосування мас-спектрометра з подвійним фокусуванням дає можливість викорис-

345

³⁴⁴__________________________________________ Стаття 7ч

тати значну частину іонів при аналізі речовини, що приводить v підсумку до підвищення чутливості аналізу. Більше того, аналізатоп забезпечує можливість одночасної реєстрації на екрані або фотопластинці декількох десятків елементів. Нарешті, прилад забезпечує збереженість досліджуваних зразків та швидкість дослідження Ці якості приладу ЕМАЛ розширюють доказові можливості різних досліджень матеріалів, речовин та виробів, дозволяють ефективно використовувати його для визначення природи досліджуваних об'єктів, встановлення мікроелементного складу різних слідів ґрунту, волосся, нашарувань, мікрочастинок та інших речових доказів у тому числі й мікрооб'єктів.

Проблемним є питання про можливість використання як доказів запахових слідів та результатів вибірки за допомогою собаки-шукача.

Прибічники одорологічного методу обґрунтовують свої висновки встановленими наукою фактами щодо стабільності та індивідуальності основного складу запахових речовин, які виділяються людиною, безперервності відділення їх від людини і відносної стійкості шлейфу запахового сліду. Пропонується вилучене з місця події та законсервоване джерело запаху або запаховміщуюче повітря прилучати до справи як речовий доказ, а після виявлення підозрюваних осіб вилучати у них зразки запаху та проводити перевірку з метою встановлення можливості єдиного джерела походження запахових слідів за допомогою собаки-шукача, фіксуючи хід та результати цих дій в окремих довідках. Останні додаються до кримінальної справи як докази, про які йдеться у ст. 83 КПК України, тобто як документи.

М.О. Селіванов пропонує використовувати одорологічний метод у межах й у формі пред'явлення для впізнання¹, а В.Ф. Статкус вважає за можливе ввести в теорію доказів, законодавчу та право-застосовну практику термін " кінологічне упізнання за запахом" ².

В.І. Старовойтов, відхиляючи подібні пропозиції, стверджує, що одорологічні дослідження, здійснювані з використанням собаки — детектора запаху, сьогодні повноцінно можуть виконуватися тільки за участю експертів, а результати таких досліджень повинні відображатися у висновку експерта, і не інакше. " Ідея організації су-дово-одорологічної експертизи, — зазначає він, — остаточно зможе реалізуватися тільки тоді, коли буде подолано психологічний бар'єр несприйняття собак-біодатчиків як засобу в криміналістичному дослідженні запаху людини" ³.

Заперечуючи використання одорологічного методу в доказуванні у кримінальних справах, декотрі науковці стверджують, що

Селиванов Н.А. Методические и процессуальные аспекты криминалистической одорологии // Сборник научных трудов.— М.-. ЭКЦ МВД России, 1992.— С.39-40. ² Статкус В.Ф. Там само.— С.43.

Старовойтов В.И. Криминалистическое исследование запахових следов человека (методический и процессуальный аспекты) // Методические и процессуальные аспекты криминалистической одорологии.— М., 1992.— С.16.

Стаття 75

індивідуальність та стабільність запаху людини ще не доведені¹, а _на підтвердження цієї тези наводять приклад, коли собака-шукач плутала зразки запаху ідентичних близнюків. Однак цей приклад лише підтверджує, що стабільність запаху людини обумовлюється стабільністю його генетичних даних. Схожість запахових характеристик ідентичних близнюків не спростовує висновок про індивідуальність запаху людини, так само як і схожість їх зовнішнього вигляду не спростовує висновку про те, що всі люди мають індивідуальну зовнішність. Особливості ідентичних близнюків — виняток із правила, а не його спростування. Запах людини є її хімічним підписом, він глибоко індивідуальний.

Без сумніву й те, що останнім часом одорологічний метод значно вдосконалено: з'ясовані причини помилок, що були раніше; вдосконалено спосіб вилучення, консервування, збереження та концентрування зразків» запаху та запахів-слідів; запропоновано попереднє випробування рівня чутливості біодетектора; введено еталонні зразки; до методики дослідження включено повторення вибірки за попередньої зміни первісного розташування об'єктів у вибірковому ряді, а також зміна вихідного запаху та застосування біодетекторів-дублерів.

Проблема полягає, мабуть, не в тому, як будуть оформлені хід та результати одорологічного дослідження за допомогою біодетектора (ця проблема легко вирішується), а в надійності використовуваних методів аналізу запахів-слідів, достовірності отримуваних при цьому висновків.

Визначити достовірність результатів дослідження можна лише тоді, коли є реальна можливість повністю контролювати сам процес дослідження, крок за кроком перевіряти кожну з його стадій.

Однак одорологічне дослідження, як і раніше, подібне до дії " чорного ящика": маємо результат, але не знаємо механізму його отримання. В одорологічній вибірці з допомогою собаки порівняння дійсно є, але немає ні ознак, за допомогою яких вирішується питання тотожності, ні відомої методології аналізу таких ознак, ні встановлюваного співвідношення індивідуальних властивостей досліджуваного — замість всього цього є ні багато, ні мало, а лише реакція біодетектора на особливості джерела запаху. В будь-якому дослідженні, а в процесуальному тим паче, досліднику, так само як і всім іншим учасникам процесу, слід було б насамперед вирізнити ідентифікаційні ознаки, а потім за допомогою їх здійснити необхідне порівняльне дослідження: встановити відношення подібність — розбіжність. Але необхідних приладів для такого дослідження поки що немає. Біодетектор залишає нас у невіданні щодо ідентифікаційних ознак та процесу одорологічної ідентифікації. Це не дозволяє здійснити послідовний і безперервний контроль за процесом вилучення інформації та отримання кінцевої системи знань.

Для кримінально-процесуального доказування дуже важливо, зазначає М.О. Селіванов, " щоб особа, яка призначила експертизу,

Цветков Н. Об индивидуальности и неизменяемости запаха человека // Соц. законность.— 1990.— №6.— С. 58-60.

346

Стаття 75

347

а також якісь треті особи мали змогу уявно пройти той шлях, який пройшов дослідник, та сприйняти ознаки, які він сприйняв та відобразив у своєму висновку" ¹. Висновок експерта обов'язково має допускати внутрішню критику — критичний аналіз методології дослідження.

Єдина причина, через яку сьогодні утруднене використання запахових слідів як речових доказів, — це недостатній розвиток науково обґрунтованих та апробованих інструментальних методик ідентифікації запахових слідів за допомогою технічних засобів, які забезпечують можливість контролю та фіксації ходу досліджень, практичне перевіряння достовірності висновків. Відомо, що в будь-якому пізнанні або дослідженні результат буде правильним, істинним, якщо істинним є сам процес дослідження або пізнання. Саме тому він повинен бути перевірним та контрольованим. А якщо залишаються сумніви, то вони повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Зрозуміло, що вибірка з допомогою собаки-шукача залишає багато сумнівів. Тому такий метод аналізу запахових слідів неприйнятний для кримінально-процесуального доказування. Однак встановлення групової належності запахових слідів за допомогою інструментальних методів — це реальність. У цьому відношенні запахові сліди можуть мати значення речових доказів. Ототожнення особистості за запахом з допомогою собаки-ідентифіка-тора може і повинне активно використовуватися в оперативно-роз-шуковій діяльності як один із головних розшукових заходів, спрямованих на пошук злочинця та виявлення джерела доказової інформації.

Останнім часом в юридичній літературі все частіше з'являються праці, присвячені проблемам використання як засобу отримання доказової інформації поліграфа. Поліграф — прилад для об'єктивного дослідження фізіологічних показників, які дають змогу діагностувати емоційний стан людини під час опитування. Отримані результати лежать в основі діагностичних висновків щодо правдивості відповідей опитуваного.

Основні виробники поліграфічних приладів у Росії — " Дельта", " ЕПОС", " Інекс", у США — " Axciton System" " Stoelting" постійно вдосконалюють техніку таких досліджень.

Однак доки під сумнівом залишається достовірність отриманих результатів, доти така діагностика може використовуватись хіба що в оперативно-розшуковій роботі для конкретизації версій та одержання орієнтуючої інформації.

Процес дослідження істини в кримінальному процесі має бути істинним, забезпечувати отримання достовірних даних, а отже, такий процес має бути добре контрольованим на всіх його стадіях, перевірним та добре вивченим. В усякому разі мають бути відомі механізми формування тих чи інших висновків або інформаційних результатів, досліджені всі варіанти дії використаного методу залежно від різних змінюваних умов його застосування.

Селиванов Н.А. Методические и процессуальные аспекты криминалистической одорологии // Сборник научных трудов.— М.: ЭКЦ МВД России, 1992— С. 39-40.

Із названих причин не можуть бути використані в доведенні гіпноз, екстрасенсорика та інші нетрадиційні методи психології.

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладено підстави проведення експертизи, методологія, хід та результати експертного дослідження.

Висновок експерта є одним із джерел судових доказів. Зміст висновку експерта визначається ст. 200 КПК.

Висновки експертів, як і інші докази, не мають заздалегідь установленої еили і повинні оцінюватися слідчим у сукупності з усіма іншими доказами у справі за його внутрішнім переконанням, керуючись законом і правосвідомістю. У разі необґрунтованості висновку експерта або сумнівів щодо його слушності може бути призначено експертизу, яка доручається іншому експерту.

Проте далеко не завжди висновок експерта може бути відхилено в силу одного лише факту невідповідності його іншим матеріалам справи. Протиріччя між висновком експерта та іншими матеріалами справи свідчать або про невірогідність експертизи, або про неповноту чи недостатність проведеного слідства. В обох випадках необхідним є подальше ретельне дослідження обставин, що становлять предмет доказування.

Слідчий має право допитати експерта з метою отримання роз'яснень. Правила допиту експерта передбачені ст. 201 КПК України (Допит експерта може мати місце у зв'я-зку з непослідовністю або неповним описом процесу дослідження, нечітким викладом висновків, наявністю нез'ясованих спеціальних термінів і формулювань, невідповідністю між дослідницькою частиною і висновками, відсутністю мотивування причин розбіжностей між членами експертної комісії тощо). Експерт може бути також допитаний з метою уточнення даних про його спеціалізацію, компетентність, взаємовідносини з учасниками процесу.

Після отримання висновку експерта матеріали експертизи подаються обвинуваченому для ознайомлення, про що складається протокол.

У випадку заявленого клопотання обвинуваченого, підозрюваного, а також на свій розсуд (якщо матеріали експертизи не відповідають матеріалам справи), у випадках, передбачених ст. 75 КПК, слідчий вмотивованою постановою може призначити додаткову або повторну експертизу.

Додаткова і повторна експертизи можуть бути призначені тільки після проведення первинної (основної) експертизи.

Закон називає як підстави призначення додаткової експертизи недостатню ясність або неповноту експертного висновку, а повторної — необґрунтованість висновку експерта або сумніви в слушності проведення експертизи та її висновків.

Основна відмінність додаткової експертизи від повторної полягає в тому, що при додатковій експертизі експертом вирішуються питання, що раніше з якихось причин не були вирішені, а при повторній — заново вирішуються питання, на які вже отримано відповіді.

Процесуальний порядок провадження додаткової і повторної експертиз різний. Додаткова експертиза може бути доручена тому са-

348

Стаття 75

мому експерту, а повторна — тільки іншому експерту або комісії що складається з декількох експертів.

У постанові про призначення додаткової експертизи вказуються обставини, що викликали необхідність її проведення. При призначенні додаткової експертизи варто зазначити, у чому саме полягає неясність або неповнота висновку основної експертизи або які обставини зумовили розширення експертного завдання; а при призначенні повторної — які обставини викликали сумніви в слушності попереднього висновку.

До постанови про призначення повторної або додаткової експертизи долучаються висновки первинних експертиз із всіма додатками.

Призначаючи додаткову експертизу в експертній установі, слідчий вказує в постанові, доручає він її тому самому чи іншому експерту. Така вказівка є обов'язковою для керівника установи, так само як і вказівка про провадження повторної експертизи комісією експертів.

За послідовністю проведення дослідження експертизи можуть бути поділені на первинні і повторні, за обсягом дослідження — на основні і додаткові, за складом виконуваних завдань — на однорідні і комплексні. За кількістю осіб, що беруть участь у провадженні досліджень, експертизи поділяються на одноособові і комісійні.

Якщо слушність і обґрунтованість висновків експерта викликають сумніви в силу суперечливості фактичним обставинам справи або була проведена з порушенням кримінально-процесуального закону, що впливає на допустимість експертного висновку як доказу, призначається повторна експертиза, котра доручається іншому експертові або іншим експертам (ст. 75, 203 КПК).

Додаткова експертиза призначається, якщо висновки експерта не ставляться під сумнів, але експерт досліджував не всі зразки або обставини, що мають значення для вирішення поставлених питань, не дав вичерпних відповідей на всі поставлені запитання або не мав можливості вирішити окремі з них через те, що для провадження дослідження йому не було надано необхідні дані. Ця експертиза може доручатися тому самому чи іншому експертові (ст. 75, 203 КПК}.'

При призначенні повторної або додаткової експертизи обов'язково вказуються мотиви і підстави її призначення. Крім матеріалів, що направляються на повторну експертизу, необхідно також подати висновок попередньої експертизи (експертиз) або повідомлення про неможливість давання висновку з усіма додатками до них, а також усі додаткові матеріали, наявні в розпорядженні органу, що призначив експертизу.

Комісійна експертиза — це експертиза, проведена декількома експертами одного фаху. Звичайно, провадження експертизи доручають декільком експертам у випадку її особливої складності або повторності призначення.

Комплексна експертиза — це експертиза, у провадженні якої беруть участь декілька експертів різних за фахом або одного вузькофахового напрямку.

Стаття 75__________________________________________ 349

Комплексна експертиза призначається, якщо виникає необхідність у вирішенні достатньо складних питань, що стосуються різноманітних галузей знань, або якщо існують різні точки зору будь-якого питання. Експерти складають висновок, у якому відбираються хід і результати досліджень, указують, які дослідження провели кожний із них. Загальний висновок підписують експерти, Jo брали участь у спільній оцінці результатів дослідження і схильні до єдиної думки. Якщо експерти не дійшли загальної думки, вони формулюють самостійні висновки в загальному висновку.

Комісійна експертиза проводиться спеціалістами однієї галузі знань. Організацію роботи комісії забезпечує головний експерт. Якщо експерти доходять загального висновку, він підписується всіма, а у випадку розбіжностей кожний із них дає висновок окремо.

При призначенні комплексної комісійної експертизи, яка провадитиметься комісією експертів, що працюють у різних експертних або інших установах, у постанові (визначенні) про призначення експертизи слід зазначити, на яку установу (особу) покладається організація комісії експертів. Копія постанови (визначення) про призначення експертизи надсилається до кожної з цих установ, а всі матеріали, необхідні для провадження експертизи, — до установи, на яку покладено організацію діяльності комісії експертів.

Слід звернути увагу на особливості експертизи стосовно визначення психічного стану обвинуваченого. Ст. 204 КПК України вказує, що за наявності у справі даних, які дають підстави вважати, що обвинувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у неосудному стані, а також коли він вчинив злочин в осудному стані, але після вчинення злочину захворів душевною хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, слідчий для визначення психічного стану обвинуваченого призначає судово-психіатричну експертизу та поміщає обвинуваченого для проведення судово-психіатричної експертизи до відповідної медичної установи, за постановою судді.

Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Безумовно вони мають важливе значення для справи. До їх достоїнств належить та обставина, що висновки експерта обґрунтовані дослідженнями, проведеними із застосуванням сучасних достатньо апробованих наукових, технічних або інших спеціальних знань. Але це не може бути підставою для надання йому особливої доказової сили, некритичного до нього ставлення і не виключає можливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом у повному обсязі. Відповідно до ст. 75 КПК " висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку".

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Вона включає:

— аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи;

— аналіз застосованої методології дослідження;

— встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

350

Стаття 75

351

— визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам.

Якщо у результаті оцінки висновку експерта слідчий доходить висновку, що він є неповним або недостатньо зрозумілим і, якщо при допиті експерта не було можливості усунути незрозумілість, призначити додаткову експертизу. В разі визнання висновку експерта суперечним матеріалам справи, необґрунтованим або сумнівним щодо його правильності слідчий може призначити повторну експертизу або провести інші слідчі дії з метою перевірки результатів експертизи.

⇐ Предыдущая 9 10 11 12 131415 16 17 18 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-09; Просмотров: 184; Нарушение авторского права страницы