Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.

 

1. За своїм загальним змістом обставини, про які йдеться в ч.1 ст.66, характеризують: а) подію злочину (п.п.6-9); б) особу винного (п.п.1-5).

За соціальними властивостями перша група обставин знижує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, а друга група свідчить про меншу суспільну небезпеку особистості злочинця.

Отже, за своєю кримінально-правовою природою обставини, які пом’якшують покарання, є більш конкретними показниками ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного. Оскільки закон (ст.65) прямо вказав на ці обставини як на самостійний чинник, що впливає на призначення конкретної міри покарання, вони, за загальним правилом, повинні враховуватись судом саме як обставини, які пом’якшують покарання (про можливі винятки з цього правила див. п.13 коментарю до даної статті).

2. Врахування обставин, які пом’якшують покарання, означає, що за інших рівних умов суд за наявності таких обставин може: а) призначити менш суворий вид основного покарання, якщо в санкції статті, за якою засуджується винний, передбачено декілька альтернативних основних покарань; б) призначити основне чи додаткове покарання ближче до мінімальної межі, встановленої кримінальним законом за вчинення даного злочину; в) не призначати винному додаткове покарання, якщо воно передбачене в санкції статті, за якою він засуджується, як факультативне; г) враховуючи наявність й інших передбачених законом обставин, застосовувати до винного звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75).

Якщо у справі встановлено декілька обставин, які пом’якшують покарання, і суд дійде висновку, що вони є винятковими, він може, враховуючи також особу винного, призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом (ст.69).

3. П.1 ч.1 ст.66 передбачає, як такі, що пом’якшують покарання, три обставини: а) з’явлення із зізнанням; б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину.

Всі ці обставини об’єднує те, що вони є конкретними проявами усвідомлення особою своєї вини у вчиненому злочині і готовності сприяти правосуддю. А це в свою чергу свідчить про зменшення небезпеки особистості злочинця.

З ’явлення із зізнанням передбачає, що особа добровільно звертається в правоохоронні органи, суд або інший державний орган, зізнається у вчиненому нею злочині (у будь-якій формі) і виражає готовність нести за нього передбачену законом відповідальність. З’явлення із зізнанням може бути здійснене з будь–яких причин, але не у зв’язку з тим, що винному стало відомо про розкриття правоохоронними органами вчиненого ним злочину.

“Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, особу, яка його вчинила, не встановлено, добровільна заява або повідомлення особи про вчинене нею, повинні розглядатись як з’явлення із зі знанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам розслідування.

За сукупності вчинених злочинів, з’явлення із зізнанням як обставина, що пом’якшує покарання, має враховуватися під час призначення покарання за злочин, у зв’язку з яким його було зроблено” (абз.3, 4 п.5 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7).

Щире каяття має місце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненому злочину, дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готова нести передбачену законом відповідальність. Щиро розкаятись винний може як на стадії попереднього розслідування, так і під час судового розгляду.

Активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний в будь-якій формі подає допомогу органам правосуддя в з’ясуванні тих обставин вчинення злочину, які мають істотне значення для повного його розкриття. Йдеться про викриття інших співучасників злочину, визначення ролі кожного у його вчиненні, передачу речових доказів, предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. Як і щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину може мати місце як на стадії попереднього розслідування, так і під час судового розгляду.

4. П.2 ч.2 ст.66 передбачає дві схожі за кримінально-правовим змістом обставини: а) добровільне відшкодування завданого збитку; б) добровільне усунення заподіяної шкоди.

Добровільне відшкодування завданого збитку має місце тоді, коли спричинений злочином збиток відшкодовується винним з власної ініціативи до винесення обвинувального вироку. Прикладом добровільного відшкодування завданого збитку є відшкодування вартості знищеного або пошкодженого майна, оплата лікування завданого тілесного ушкодження тощо.

Добровільне усунення заподіяної шкоди передбачає, що вона усувається винним з власної ініціативи до винесення обвинувального вироку шляхом відновлення тієї цінності, якій була завдана, або надання потерпілому такої ж цінності. Йдеться, наприклад, про ремонт пошкодженого майна, передачу потерпілому замість знищеної речі такої ж тощо.

Якщо винний на момент винесення обвинувального вироку не зміг повністю відшкодувати завданий збиток або усунути заподіяну шкоду, а зробив це частково, суд може врахувати ці обставини як такі, що позитивно характеризують його особу, або спеціально визнати їх такими, що пом’якшують покарання, на підставі ч.2 ст.66.

5. Вчинення злочину неповнолітнім передбачене як обставина, що пом’якшує покарання, п.3 ч.1 ст.66. Під неповнолітнім тут розуміється особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилось 18 років. Закон в даному разі враховує те, що формування неповнолітнього як особистості ще не закінчилось (емоційно-вольова сфера його психіки ще не набула стійкості, він не має належного життєвого досвіду, сталих соціальних орієнтирів) і вчинення злочину, як правило, тією чи іншою мірою зумовлено даними чинниками.

6. Вчинення злочину жінкою в стані вагітності (п.4 ч.1 ст.66) пом’якшує покарання, оскільки цей стан супроводжується рядом психічних та фізіологічних особливостей, які певною мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою поведінку. Строк вагітності на момент вчинення злочину, а також обізнаність про такий стан самої жінки в даному разі значення не мають.

7. П.5 ч.1 ст.66 передбачає як обставину, що пом’якшує покарання, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Збіг таких обставин – це поєднання істотних для особи чинників фізичного, матеріального чи морального характеру, що негативно впливають на основні сфери її життя (особисте або сімейне життя, професійна діяльність, освіта тощо). Прикладами можуть бути значні матеріальні труднощі, хвороба винного або членів його сім’ї, тяжкі побутові чи житлові умови, жорстоке поводження батьків з дітьми, чоловіка з дружиною, несприятлива для особи обстановка за місцем роботи, навчання тощо. При цьому необхідно, щоб збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин значною мірою зумовив вчинення винним злочину.

8.П.6 ч.1 ст.66 передбачає три обставини, що пом’якшують покарання: а) вчинення злочину під впливом погрози; б) вчинення злочину під впливом примусу; в) вчинення злочину через матеріальну, службову чи іншу залежність.

Вчинення злочину під впливом погрози розглядається як обставина, що пом’якшує покарання, коли: а) погроза пов’язувалась із заподіянням фізичної, матеріальної чи моральної шкоди шляхом вчинення дій як щодо самого винного, так і щодо близьких йому осіб; б) погроза була реальною, тобто дійсно були підстави побоюватись її виконання; в) в діях винного відсутні ознаки крайньої необхідності (ст.39); г) винний вчинив злочин, прагнучи відвернути несприятливі для себе чи для своїх близьких наслідки, з якими пов’язувалась погроза.

Під примусом слід розуміти всі інші, крім погрози, форми примушування винного вчинити злочин (фізичне насильство, позбавлення волі, їжі, питва тощо). Як і при погрозі, вчинення злочину під впливом примусу визнається обставиною, що пом’якшує покарання, коли в діях винного відсутні ознаки крайньої необхідності.

Матеріальна залежність винного від іншої особи означає повне або часткове перебування винного на утриманні цієї особи, а також будь-яку іншу майнову залежність, наприклад, боржника від кредитора, спадкоємця від спадкодавця.

Службова залежність пов’язується перш за все з підпорядкованістю працівника (службовця, військовослужбовця) посадовій (службовій) особі, яка є старшою по роботі чи службі. Службова залежність може мати місце і від посадових (службових осіб), яким особа не підпорядкована, але підконтрольна (ревізори, посадові особи державних контролюючих органів тощо).

До іншої залежності слід віднести залежність одних членів сім’ї від інших, учнів від вчителів, хворого від лікаря, обвинуваченого (підозрюваного) від слідчого тощо.

Для визнання вчинення злочину через матеріальну, службову чи іншу залежність обставиною, яка пом’якшує покарання, необхідно встановити, що особа, від якої залежав винний, вчинила чи могла вчинити якісь неправомірні чи аморальні дії. Саме такі дії або можливість їх вчинення, а не сам факт залежності, мають певною мірою зумовлювати вчинення винним злочину.

9. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, передбачено як обставину, яка пом’якшує покарання, у п.7 ч.1 ст.66. Йдеться про вчинення винним злочину в стані так званого фізіологічного афекту, коли здатність винного усвідомлювати характер і значення своїх дій або керувати ними хоча й зберігається, але значною мірою зменшується. Для того, щоб визнати цю обставину такою, що пом’якшує покарання, необхідно встановити, що: а) стан сильного душевного хвилювання у винного мав місце під час вчинення ним злочину; б) даний стан був викликаний неправомірними, тобто такими, що порушують норми права, діями (фізичним або психічним насильством, образою, наклепом тощо) або аморальними, тобто такими, що порушують норми загальнолюдської моралі діями (наприклад, демонстративна подружня зрада, принизливе ставлення до жінки, знущання над релігійними почуттями віруючого); в) злочин вчинено по відношенню саме до тієї особи, неправомірні або аморальні дії якої викликали у винного стан сильного душевного хвилювання.

10. П.8 ч.1 ст.66 передбачає в якості обставини, що пом’якшує покарання, вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності. Для наявності цієї обставини необхідно, щоб: а) особа перебувала у стані крайньої необхідності (про кримінально-правовий зміст крайньої необхідності див. коментар до ч.1 ст.39); б) мало місце перевищення меж крайньої необхідності (про поняття перевищення меж крайньої необхідності див. коментар до ч.2 ст.39); в) були відсутні обставини, зазначені в ч.3 ст.39.

11. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом, визнається обставиною, яка пом’якшує покарання, п.9 ч.1 ст.66. Відповідно до ч.2 ст.43 випадками, які тягнуть кримінальну відповідальність особи, що виконує вказане вище завдання, є: а) вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим; б) вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

На відміну від інших обставин, які пом’якшують покарання, обставина, передбачена п.9 ч.1 ст.66, згідно з ч.3 ст.43 тягне фіксовані кримінально-правові наслідки: а) за вчинений злочин особа не може бути засуджена до довічного позбавлення волі; б) покарання у виді позбавлення волі на певний строк їй не може бути призначено більше, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Оскільки в законі визначений орієнтир лише щодо максимальної межі покарання у виді позбавлення волі на певний строк особі, вказаній в ст.43, постає питання про мінімальну межу такого покарання. Враховуючи підхід законодавця, орієнтиром щодо цієї межі може бути половина мінімального строку позбавлення волі, передбаченого в санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК. Наприклад, якщо особа, яка виконує спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи, вчинила у складі такої групи розбій, межі покарання за цей злочин становлять від 4 років до 7 років 6 місяців позбавлення волі (санкція ч.4 ст.187 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років). При цьому, призначаючи конкретну міру покарання в обчислених таким чином межах, суд не повинен повторно враховувати передбачену в п.9 ч.1 ст.66 обставину як таку, що пом’якшує покарання.

12. Згідно з ч.2 ст.66 суд при призначенні покарання може визнати такими, що його пом’якшують, і інші, не передбачені ч.1 ст.66, обставини. Це означає, що передбачений в кримінальному законі перелік обставин, які пом’якшують покарання, не є вичерпним. Якщо суд дійде висновку, що певні обставини справи, не зазначені в ч.1 ст.66, треба врахувати при призначенні покарання саме як такі, що його пом’якшують, він повинен спеціально визнати їх такими і прямо вказати про це в мотивувальній частині вироку. До таких обставин можуть бути віднесені, наприклад, вчинення злочину вперше або внаслідок випадкового збігу обставин, неправильна, в тому числі й протиправна, поведінка потерпілого, відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину, часткове усунення винним заподіяної шкоди (див.: абз.1 п.5 постанови).

13. Ч.3 ст.66 встановлює загальне правило, відповідно до якого, якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує. КК 2001р. передбачає лише два подібних випадки: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.116); умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.123).

Керуючись сформульованим у ч.3 ст.66 правилом при призначенні покарання особам, які вчинили зазначені вище злочини, суд водночас повинен мати на увазі, що відповідні обставини, навіть якщо вони вплинули на кваліфікацію цих злочинів, можуть бути ще раз враховані при призначенні покарання як конкретні показники ступеню їх суспільної небезпеки, а, отже, і ступеню тяжкості. Так, на ступінь суспільної небезпеки заподіяного в стані сильного душевного хвилювання умисного тяжкого тілесного ушкодження може впливати характер протиправних дій потерпілого – в одному випадку це буде протизаконне насильство у вигляді непоправного знівечення обличчя, спричиненого малолітній дочці винного, а в іншому – тяжка образа, нанесена йому особисто.

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: