Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

 

1. Стаття 71 регламентує порядок та особливості призначення покарання за сукупністю вироків. На відміну від призначення покарання за сукупністю злочинів, коли всі ці злочини вчинені особою до постановлення вироку хоча б за один з них, тут йдеться про ситуацію, що виникає при призначенні покарання особі, яка після постановлення вироку за попередній злочин (злочини), але до повного відбуття покарання вчинила новий злочин (злочини). За інших рівних умов така особа є більш суспільно небезпечною ніж та, діяння якої утворюють множинність злочинів у формі їх сукупності. Ця обставина і зумовлює більш суворий підхід до покарання особи, яка засуджується за сукупністю вироків, в порівнянні з особою, яка засуджується за сукупністю злочинів.

2. Для застосування ст.71 важливе значення має точне визначення початкового і кінцевого моментів того періоду, протягом якого вчинення особою нового злочину дає суду підставу призначити їй покарання за сукупністю вироків.

Початковим моментом цього періоду у відповідності з законом є постановлення вироку за попередній злочин. Оскільки постановлення вироку завершується його публічним проголошенням, правила ст.71 застосовуються у випадках вчинення засудженим нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, в тому числі й тоді, коли вирок ще не набрав законної сили (див.: абз.1 п.25 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7).

При вчиненні особою триваючого чи продовжуваного злочину, що почався до і продовжується після проголошення вироку, яким ця особа засуджується за інший злочин, суд також повинен призначати покарання за правилами ст.71.

Кінцевий момент періоду, протягом якого вчинення особою нового злочину дає суду підстави призначити їй покарання за сукупністю вироків, визначається в залежності від того заходу кримінально-правового впливу, який було обрано щодо особи за вчинення попереднього злочину з урахуванням передбачених кримінальним кодексом наступних змін цього заходу, якщо такі зміни мали місце. Правила ст.71, зокрема, застосовуються, якщо новий злочин вчинено: а) до повного відбуття основного та додаткового покарань, призначених особі попереднім вироком, якщо вона відбуває ці покарання реально; б) до закінчення визначеного судом іспитового строку при умовному засудженні ( ч.7 ст.45 КК 1960 р.); в) до закінчення визначеного судом іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч.3 ст.78); г) до закінчення визначеного судом строку відстрочки виконання вироку (ч.9 ст.46¹ КК 1960 р.); після закінчення визначеного судом строку відстрочки виконання вироку, але до винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою засуджений направлений для відбування покарання, призначеного вироком; r) до закінчення визначеного судом іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ч.6 ст.79); після закінчення визначеного судом іспитового строку, але до винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою засуджена направлена для відбування покарання, призначеного вироком; д) до закінчення строку невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (ч.9 ст.52, ч.9 ст.53 КК 1960 р., ч.4 ст.81, ч.5 ст.107 КК 2001 р.); е) до закінчення строку більш м’якого покарання, яким замінена невідбута частина покарання, призначеного вироком (ч.9 ст.52, ч.9 ст.53 КК 1960 р., ч.6 ст.82, ч.4 ст.83, ст.85 КК 2001 р.); ж) до закінчення визначеного судом періоду відстрочки відбування покарання чи звільнення від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч.7 ст.46² КК 1960 р., ч.6 ст.83 КК 2001 р.); після закінчення цього періоду, але до винесення судом постанови, що набрала законної сили, якою засуджена направляється для відбування покарання, призначеного вироком, чи більш м’якого покарання, визначеного в порядку ч.4 ст.83.

3. Встановивши, що покарання особі має призначатись з додержанням правил ст.71, суд повинен: а) точно встановити невідбуту частину покарання за попереднім вироком; б) призначити покарання за новий злочин (злочини);    в) обрати принцип призначення остаточного покарання за сукупністю вироків; г) визначити конкретний вид (види) і розмір остаточного покарання за сукупністю вироків.

4. Невідбута частина покарання за попереднім вироком визначається в залежності від того, який вид покарання було призначено попереднім вироком, чи відбула особа це покарання реально, чи звільнялась вона від відбування покарання, чи замінювалось одне покарання іншим. На обчислення строку невідбутої частини покарання може також впливати строк тримання під вартою особи до набрання попереднім вироком законної сили. Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком, зокрема, вважається: а) при реальному відбуванні основного покарання (крім покарань у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю) – частина цього покарання, що залишилась на момент затримання особи та (чи) обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за новий злочин; б) при умовному засудженні, відстрочці виконання вироку, звільненні від відбування покарання з випробуванням та звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст.ст.45, 46¹ КК 1960 р., .ст.75, 79 КК 2001 р.), – весь строк покарання, призначений судом, за винятком строку попереднього ув’язнення, в тому числі часу перебування в медичному закладі за рішенням слідчого чи суду, якщо вони мали місце до винесення попереднього вироку; в) при відстрочці відбування покарання чи звільненні від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.46-2 КК 1960 р., ст.83 КК 2001 р.), – весь строк покарання, призначеного вироком або зміненого постановою суду в порядку ч.ч.5, 6 ст.46² КК 1960 р. чи ч.4 ст.83 КК 2001 р.); г) при умовно-достроковому звільненні від покарання (ст.ст.52, 53 КК 1960 р. чи ст.ст.81, 107 КК 2001 р.) – частина покарання, від якої засуджений був фактично звільнений; r) при заміні призначеного вироком покарання більш м’яким на підставі ст.ст.52, 53 КК 1960 р., ст.ст.82, 83, 85 КК 2001 р. – невідбута частина більш м’якого покарання.

5. При призначенні покарання за новий злочин (злочини), вчинений особою після постановлення вироку, але до повного відбуття нею покарання, суд керується положеннями ст.ст.65-69, а також додержується правил призначення покарання за сукупністю злочинів, якщо остання має місце (див. ч.5 ст.71, ст.70 та коментар до неї).

6. Обираючи принцип призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, суд має враховувати вид і розмір як невідбутої частини покарання за попереднім вироком, так і покарання призначеного за новим вироком, а також виходити з того, що: а) ч.1 ст.71 передбачає лише приєднання (повне або часткове) названих покарань одне до одного; б) відповідно до ч.4 ст.71 мінімальна межа остаточного покарання за сукупністю вироків повинна бути більшою як від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, так і від покарання, призначеного за новим вироком (про винятки з цього правила див. далі у даному пункті коментарю); в) максимальна межа остаточного покарання, що може бути призначена за сукупністю вироків, встановлена ч.2 ст.71, ч.2 ст.103, а також може бути визначена з урахуванням положень ч.2 ст.87; така максимальна межа може бути загальною, особливою, спеціальною та винятковою.

Загальна максимальна межа остаточного покарання, що може бути призначене за сукупністю вироків, дорівнює максимальній межі, встановленій для відповідного виду покарання в Загальній частині КК. Це стосується і покарання у виді позбавлення волі на певний строк, якщо жоден із злочинів, за який особа засуджувалась попереднім вироком чи засуджується новим вироком, не є особливо тяжким, – відповідно до ч.2 ст.71 при складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати в цьому випадку п’ятнадцяти років.

Особлива максимальна межа остаточного покарання, що може бути призначене за сукупністю вироків повнолітній особі, визначена ч.2 ст.71 для покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Вона дорівнює двадцяти п ’яти рокам і є нормативним орієнтиром для тих випадків, коли хоча б один із злочинів, за який така особа засуджувалась попереднім вироком чи засуджується новим вироком, є особливо тяжким (про поняття особливо тяжкого злочину див ст.12 та коментар до неї). Для неповнолітніх така особлива максимальна межа відповідно до ч.2 ст.103 становить п ’ятнадцять років.

Спеціальна максимальна межа остаточного покарання, що може бути призначене за сукупністю вироків, – це покарання у виді довічного позбавлення волі. Вона визначена ч.2 ст.71 для тих випадків, коли хоча б за один із злочинів попереднім чи новим вироком було призначене це найбільш суворе за КК України покарання.

Виняткова максимальна межа остаточного покарання, що може бути призначено за сукупністю вироків, визначається з урахуванням положень ч.2 ст.87 для тих випадків, коли особа вчинить злочин під час відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, яким їй замінене довічне позбавлення волі актом про помилування. Той конкретний строк позбавлення волі, який визначений актом про помилування, – не менше двадцяти п ’яти років – і буде такою винятковою максимальною межею.

З урахуванням наведених положень, а також керуючись правилами, передбаченими ч.ч.1-3 ст.72, суд може обрати: а) принцип повного або принцип часткового приєднання до покарання, призначеного новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком, якщо при їх повному складанні не буде перевищено максимальну межу, визначену судом по даній кримінальній справі; б) принцип часткового приєднання до покарання, призначеного новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком, - якщо при їх повному складанні буде перевищено максимальну межу, визначену судом по даній кримінальній справі; в) як виняток, принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим у випадках: 1) коли новим вироком особі призначене покарання, яке дорівнює загальній максимальній межі остаточного покарання, що може бути призначене за сукупністю вироків; принцип поглинення, наприклад, має бути застосований, якщо під час відбування покарання у виді виправних робіт особа вчинить новий злочин, за який вона засуджується до обмеження волі строком на п’ять років; 2) коли хоча б за один із злочинів попереднім чи новим вироком особі було призначене довічне позбавлення волі; в даному разі це найбільш суворе за КК України покарання поглинає будь-які менш суворі основні покарання.

Особлива ситуація виникає, якщо одним з вироків призначене як основне покарання штраф чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а іншим вироком – будь-які інші основні покарання крім довічного позбавлення волі. В цьому разі, якщо суд не зобов’язаний застосувати, як виняток принцип поглинення більш суворим покаранням менш суворого, відповідно до ч.3 ст.72 штраф та позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю складанню з іншими основними покараннями не підлягають і виконуються самостійно.

7. Завершальний етап призначення покарання за сукупністю вироків – остаточне визначення його виду і розміру. Оскільки мінімальна і максимальна межі остаточного покарання вже встановлені на попередньому етапі, суд визначає його вид і розмір в даних межах, виходячи з того принципу приєднання до покарання, призначеного новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком, який він обрав. Стосовно основних покарань тут можливі такі варіанти: а) коли і невідбута частина покарання за попереднім вироком, і покарання, призначене новим вироком, є покараннями одного і того ж виду, і суд обрав принципи їх повного приєднання (складання), - остаточне покарання за сукупністю вироків визначається шляхом додавання відповідних строків чи інших показників (наприклад, сум штрафу); б) коли невідбута частина покарання за попереднім вироком і покарання, призначене новим вироком, є покараннями різних видів, щодо яких законом (ч.1 ст.72) допускається їх заміна, і суд обрав принцип їх повного приєднання (складання), - остаточне покарання за сукупністю вироків визначається шляхом складання відповідних строків з попереднім переведенням менш суворого покарання в більш суворе; в) якщо за умов, зазначених в пунктах а), б), суд обрав принцип часткового приєднання до покарання, призначеного новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком, - остаточне покарання за сукупністю вироків визначається в тих межах, які суд встановив, обираючи даний принцип (див. п.6 коментарю до даної статті); в цьому разі остаточне покарання повинно бути більшим як невідбутої частини покарання за попереднім вироком, так і покарання, призначеного новим вироком, і меншим від показника, що одержується шляхом їх повного складання; г) якщо суд як виняток зобов’язаний застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання відповідає розміру чи виду (у випадках призначення довічного позбавлення волі) такого більш суворого покарання.

При визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків в частині, що стосується додаткових покарань, слід виходити з того, що: а) відповідно до ч.3 ст.71 призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків; б) додаткові покарання одного й того ж виду приєднуються одне до одного за тими ж правилами, які встановлені для основних покарань; в) відповідно до ч.4 ст.72 додаткові покарання різних видів в усіх випадках виконуються самостійно; отже, якщо попереднім і (чи) новим вироком призначено кілька додаткових покарань різних видів, всі вони мають бути призначені і в межах остаточного покарання за сукупністю вироків.

За загальним правилом, визначення остаточного покарання за сукупністю вироків в порядку, передбаченому ст.71, проводиться шляхом складання основних покарань з основними, а додаткових – з додатковими. Винятком з цього правила є ситуація, коли покарання одного й того ж виду в невідбутій частині покарання за попереднім вироком виступає як основне, а в покаранні, призначеному за новим вироком, - як додаткове або навпаки (це може бути, наприклад, покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю). В цій ситуації можливе складання основного і додаткового покарання в межах строку, встановленого для даного виду покарання відповідною статтею Загальної частини КК.

Визначений судом вид і розмір остаточного покарання за сукупністю вироків має бути точно й конкретно вказаний в резолютивній частині нового вироку як окремий її елемент з обов’язковим посиланням на ст.71. Обчислення строку остаточного покарання проводиться з моменту набрання новим вироком законної сили з урахуванням строку попереднього ув’язнення, якщо воно мало місце по останній кримінальній справі.

8. При призначенні покарання за сукупністю вироків може мати місце ситуація, коли особа одночасно засуджується і за сукупністю злочинів. Основні варіанти такої ситуації наступні: а) новим вироком особа засуджується за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення попереднього вироку; в цьому разі остаточне покарання призначається за правилами встановленими ч.5 ст.71; б) новим вироком особа засуджується за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення попереднього вироку; в цьому разі остаточне покарання призначається спочатку за правилами ч.ч.1-4 ст.70, а потім – за правилами ст.71; в) новим вироком особа засуджується і за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення попереднього вироку, і за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення попереднього вироку; в цьому разі остаточне покарання призначається в такому порядку: спочатку – за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення попереднього вироку – за правилами ч.ч.1-4 ст.70, потім – за сукупністю злочинів вчинених після постановлення попереднього вироку – за правилами ч.ч.1-3 ст.70, а на завершальному етапі – за сукупністю вироків – за правилами ст. 71 (див.: абз.6 п.25 постанови).

 

 

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: