На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.

 

1. Ст.69 передбачає один з винятків з першого загального правила призначення покарання (див. п.п.4, 9 коментарю до ст.65). При цьому формулювання “призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом” є умовним – воно означає, що обираючи на підставі ст.69 конкретну міру покарання особі, суд виходить за межі санкції тієї статті (частини статті) Особливої частини КК 2001 р., за якою він кваліфікував вчинений цією особою злочин. Кримінальний кодекс (ст.69) у даному разі враховує те, що індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого особою злочину може в окремих виняткових випадках виходити за межі, які характеризують типовий ступінь тяжкості злочинів даного виду (окремого їх різновиду) і з урахуванням яких побудовані санкції відповідних статей його Особливої частини. Виходячи з такої ситуації, а також враховуючи особу винного, суд повинен мати можливість призначити більш м’яке покарання, ніж встановлено відповідною санкцією.

2. Для застосування ст.69 суд має вирішити ряд питань в такій їх послідовності: а) чи має місце встановлена ст.69 умова призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; б) чи є підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; в) у чому саме полягатиме призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, – який варіант такого призначення з тих, що передбачені ст.69, має бути застосований у даному випадку; г) яка конкретна міра покарання має бути визначена винному.

3. Умовою призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ч.1 ст.69 є вчинення винним особливо тяжкого злочину, тяжкого злочину або злочину середньої тяжкості (про особливості класифікації злочинів за ступенем тяжкості див. ст.12 та коментар до неї). Отже, КК 2001 р. на відміну від КК 1960 р. обмежує сферу застосування цього різновиду пом’якшення покарання. Тому, якщо особа вчинила злочин невеликої тяжкості, до неї не може бути застосована ст.69, і за наявності відповідних підстав суд має обрати інший варіант пом’якшення відповідальності такої особи (певний вид звільнення від покарання чи його відбування) або взагалі звільнити особу від кримінальної відповідальності.

4. Підставами призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ч.1 ст.69 є: а) наявність кількох (двох або більше) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) наявність даних, що певним чином характеризують особу винного.

Обставини, що пом’якшують покарання, про які йдеться в ч.1 ст.69, – це перш за все обставини, передбачені ч.1 ст.66. Такими обставинами можуть бути і інші обставини, якщо цього значення їм надасть суд, спеціально визнавши їх обставинами, що пом’якшують покарання, на підставі ч.2 ст.66.

Для того, щоб виступати однією з підстав призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, обставини, що пом’якшують покарання, повинні мати встановлені ч.1 ст.69 кількісні та якісні характеристики. Кількісна характеристика – обставин, що пом’якшують покарання, має бути не менше двох. Якісна характеристика – у своїй сукупності вони повинні істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто зменшувати ступінь його суспільної небезпеки до такого рівня, який виходить за межі, типові для злочинів даного виду (окремого його різновиду).

Особа винного як самостійна підстава призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, має оцінюватись судом перш за все з точки зору можливості досягнення таким покаранням передбаченої ч.2 ст.50 загальної мети. Суд повинен, зокрема, встановити такі дані про особу винного, які дозволять йому зробити обґрунтоване припущення: призначене особі більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, буде необхідним і достатнім для її виправлення і попередження вчинення нею нових злочинів.

5. Основними варіантами призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст.69 є: а) призначення основного покарання того ж виду, який передбачений санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, але нижче від найнижчої (мінімальної) межі встановленої цією санкцією; б) призначення основного покарання більш м ’якого виду, не передбаченого санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК; в) непризначення додаткового покарання, передбаченого санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК як обов’язкове. В окремих випадках застосування ст.69 може полягати у поєднанні першого чи другого варіанту з третім.

Обираючи перший варіант призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, суд повинен виходити з того, що: а) призначенню покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій санкції альтернативних, більш м’яких покарань (див.: абз.6 п.8 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7); б) мінімальна межа такого покарання має дорівнювати мінімальній межі, встановленій у тій статті Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання. Зокрема, для позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю як основного покарання ця мінімальна межа дорівнює двом рокам, для виправних робіт – шести місяцям, для арешту – одному місяцю, а для обмеження волі та позбавлення волі на певний строк – одному року. Якщо мінімальна межа відповідного виду основного покарання в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК не встановлена, застосування першого варіанту призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, стає об’єктивно неможливим.

Обираючи другий варіант призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, суд повинен мати на увазі наступне: а) співвідношення видів покарання за суворістю визначається послідовністю їх розташування в переліку, наведеному в ст.51 (в цьому переліку види покарань розміщені за принципом “від більш м’якого до більш суворого”); б) суд вільний у виборі більш м’якого виду основного покарання, він може обрати будь який з тих видів основних покарань, які є більш м’якими порівняно з найбільш м’яким видом основного покарання, передбаченим відповідною санкцією; в) межі (розміри) більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного у відповідній санкції, визначається тією статтею Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання.

В окремих санкціях Особливої частини КК альтернативно передбачено кілька видів основних покарань, які не обов’язково є найбільш близькими між собою за суворістю. Наприклад, санкція ч.1 ст.185 передбачає три види основних покарань – штраф, виправні роботи, позбавлення волі. Зміст таких санкцій не дозволяє суду призначити в порядку ч.1 ст.69 ті види основних покарань, які є так званими проміжними – більш м’якими, ніж найсуворіше з передбачених санкцією, і більш суворими, ніж найбільш м’яке з них. Так, проміжними по відношенню до основних покарань, передбачених згаданою вище санкцією ч.1 ст.185, будуть, зокрема, громадські роботи, арешт, обмеження волі. В цьому разі за наявності передбачених ч.1 ст.69 підстав суд має обмежитись першим варіантом призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а якщо зміст санкції не дозволяє обрати і цей варіант (санкція ч.1 ст.185, наприклад, його виключає), вирішувати питання про відповідальність особи в межах інших інститутів кримінального права (звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від покарання та його відбування).

Ст.69 встановлює лише один варіант призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, стосовно додаткових покарань – непризначення додаткового покарання, що передбачене в санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК як обов’язкове. Отже, зменшення розміру передбаченого санкцією додаткового покарання з виходом за мінімальну межу, встановленою даною санкцією, в порядку ст.69 не допускається.

Поєднання першого чи другого варіантів призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, з третім варіантом перш за все має бути зумовлене конкретними обставинами справи, що відповідним чином характеризують подію злочину та особу винного. Його також рекомендується застосовувати тоді, коли призначений за другим варіантом відповідний вид основного покарання є більш м’яким, ніж передбачений у санкції вид обов’язкового додаткового покарання. Так, якщо за одержання хабара у великому розмірі суд в порядку ч.1 ст.69 замість позбавлення волі призначить винному штраф, послідовним уявляється і непризначення в такому випадку конфіскації майна, яка в санкції ч.2 ст.368 передбачена як обов’язкове додаткове покарання.

6.Останній етап призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, полягає в обранні конкретної міри покарання – визначення його виду і розміру. Цей етап здійснюється з дотриманням загальних вимог, встановлених ст.ст.65-68, і дістає своє відображення в резолютивній частині вироку чи іншого процесуального документа.

7. Певні особливості має призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, при засудженні особи за сукупністю злочинів. Ці особливості полягають, зокрема, у наступному: а) призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, за сукупністю злочинів не допускається, якщо таке покарання не було призначене хоча б за один із злочинів, що утворюють сукупність (див.: абз.5 п.8 постанови); б) якщо за окремий злочин (злочини), що входять до сукупності, покарання призначалось із застосуванням ст.69, але остаточне покарання за сукупністю злочинів не виходить за мінімальну межу, встановленою відповідною санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає найбільш суворе покарання, таке остаточне покарання не може вважатись більш м’яким, ніж передбачено законом; в) якщо після застосування ст.69 при призначенні покарання за окремий злочин (злочини), що входить до сукупності, суд, визначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів, виходить за мінімальну межу, встановлену відповідною санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає найбільш суворе покарання, таке остаточне покарання є більш м’яким, ніж передбачено законом.

8. Застосування ст.69 в окремих випадках може поєднуватись з деякими іншими різновидами пом’якшення кримінальної відповідальності особи. Так, не виключається призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, з наступним звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст.75-77. При цьому підставою застосування обох різновидів пом’якшення кримінальної відповідальності особи можуть бути одні і ті ж обставини справи, однак обґрунтовувати необхідність (доцільність) кожного з них потрібно окремо.

9. Якщо особа вчинила злочин до набрання чинності КК 2001р., при призначенні за цей злочин більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, необхідно керуватися ст.44 КК 1960 р. (п.12 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідних положень”). Такий підхід зумовлений тим, що ст.69 КК 2001 р. обмежує можливість пом’якшення покарання порівняно зі ст.44 КК 1960 р. стосовно злочину невеликої тяжкості, а тому зворотної дії в часі мати не повинна.

10. Призначення більш м’якого покарання. ніж передбачено законом, повинно знайти своє відображення у вироку.

В мотивувальній частині вироку, зокрема, необхідно: а) конкретизувавши належним чином підстави призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, зробити загальний висновок про необхідність призначення такого покарання за вчинений злочин (злочини); б) вказати той варіант призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, який обирає суд, і хоча б у загальній формі обґрунтувати свій вибір; в) якщо особа засуджується за сукупністю злочинів, окремо відобразити у вироку висновок щодо того, чи призначаються їй остаточно більш м’яке покарання, ніж передбачено законом.

В резолютивній частині вироку суд повинен: а) обов’язково послатись на відповідну частину ст.69 в межах припису, що стосується призначення покарання за скоєний злочин; в даному разі ст.69 виступає самостійною правовою підставою визначення судом конкретної міри покарання, оскільки санкція відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК такою підставою бути не може; б) якщо більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, призначається особі і за сукупністю вчинених нею злочинів, потрібно ще раз послатись на відповідну частину ст.69 в межах припису, що стосується призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів; в даному разі зазначений припис має містити посилання на дві статті Загальної частини КК – і на ст.70, і на ст.69.

           

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: