Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частини 2 або 3 статті 28);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за виключенням обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

 

1. За своїм загальним змістом обставини, які обтяжують покарання, як і ті, що його пом’якшують, характеризують: а) подію злочину (п.2-12); б) особу винного (п.1, 13).

За соціальними властивостями перша група обставин збільшує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, а друга група свідчить про більшу суспільну небезпеку особистості злочинця.

Отже, за своєю кримінально-правовою природою обставини, які обтяжують покарання, є більш конкретними показниками ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного. Оскільки закон (ст.65) прямо вказав на ці обставини як на самостійний чинник, що впливає на призначення конкретної міри покарання, вони, за загальним правилом, повинні враховуватись судом саме як обставини, які обтяжують покарання (про можливі винятки з цього правила див. п. коментарю до даної статті).

2. Вчинення злочину при обставинах, передбачених ч.1 ст.67, дає підстави суду за інших рівних умов призначати винному більш суворе покарання. Це, зокрема, означає: а) при наявності в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджується винний, двох або більше альтернативних видів основних покарань – призначення більш суворого виду основного покарання; б) при наявності в санкції одного основного покарання – призначення його ближче до максимальної межі, встановленої цією санкцією; в) при наявності в санкції факультативного додаткового покарання – застосування його до винного.

Крім того, вчинення злочину при обставинах, які обтяжують покарання, повинно враховуватись при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, обрання принципу призначення остаточного покарання при засудженні особи за сукупністю злочинів (поглинення, часткове чи повне складання) тощо.

3. П.1 ч.1 ст.67 передбачає як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів. Про поняття повторності злочинів див. коментар до ст.32, про поняття рецидиву злочинів див коментар до ст.34. При цьому необхідно мати на увазі, що формулювання “вчинення злочину особою повторно” за своїм змістом вужче формулювання “вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин”; відповідно, реальна сукупність нетотожних і неоднорідних злочинів обставиною, яка обтяжує покарання, визнаватись не повинна.

4. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою ( частина друга або третя статті 28 ) передбачена як обставина, що обтяжує покарання, п.2 ч.1 ст.67. Це зумовлено тим, що даний різновид спільної злочинної діяльності підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину і, як правило, свідчить про значну суспільну небезпеку особистості злочинців.

Серед різних форм спільної злочинної діяльності КК 2001р., зокрема, розрізняє: а) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч.2 ст.28); б) вчинення злочину організованою групою (ч.3 ст.28); в) вчинення злочину злочинною організацією (ч.4 ст.28). Очевидно, що кожна наступна форма спільної злочинної діяльності повністю включає ознаки попередньої, а також має специфічні, властиві лише їй ознаки. Тому закон охопив поняттям “вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою”, розкритим у ч.2 ст.28, і випадки вчинення злочину організованою групою, про що йдеться в ч.3 ст.28 (докладніше про зміст відповідних формулювань див. коментар до ст.28).

5. П.3 ч.1 ст.67 передбачає як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату. Це викликано тим, що вчинений у зв’язку з вказаними конфліктними ситуаціями злочин не лише посягає на конкретну соціальну цінність, але, як правило, ще й порушує рівноправність громадян (фізичних осіб) залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії.

Расові ворожнеча або розбрат означають будь-які форми протистояння людей різних рас – європеоїдної, негроїдної, монголоїдної; цим поняттям охоплюються також конфлікти через негативне ставлення до людей, батьками яких були представники різних рас (так званих метисів, мулатів, самбо).

Національні ворожнеча або розбрат – це конфліктні форми взаємовідносин між людьми різних національностей; в окремих випадках це можуть бути також конфлікти через негативне ставлення не лише до якоїсь конкретної національності, а і до певної групи національностей (“кавказців”, “азіатів” тощо).

Релігійні ворожнеча або розбрат – це конфліктні ситуації, що мають місце між людьми у зв’язку з їх релігійними почуттями або ставленням до релігії взагалі; вони зумовлені, як правило, войовничим несприйняттям з боку віруючих іншої релігії, віровчення, конфесії, але можуть бути викликані і протистоянням між віруючими та атеїстами.

У більшості випадків расові, національні чи релігійні ворожнеча або розбрат характеризують обстановку вчинення відповідного злочину, але інколи вони можуть бути зв’язані з вчиненням злочину опосередковано – через його мотив.

6. Вчинення злочину у зв ’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов ’язку передбачене як обставина, що обтяжує покарання, п.4 ч.1 ст.67. У цьому разі ступінь суспільної небезпеки злочину підвищується тому, що крім конкретного безпосереднього об’єкта такий злочин посягає ще і на встановлений в державі порядок управління в його широкому розумінні.

Зазначена вище обставина має місце тоді, коли злочин вчиняється: а) з метою перешкодити виконанню потерпілим свого службового чи громадського обов’язку в майбутньому; б) з метою перешкодити виконанню потерпілим свого службового чи громадського обов’язку під час такого виконання; в) з мотивів помсти за виконання потерпілим службового чи громадського обов’язку, яке вже відбулося.       

Під виконанням службового обов ’язку треба розуміти діяльність особи в межах реалізації тих повноважень, якими вона наділена по службі чи роботі; при цьому особа не обов’язково має бути службовою ( посадовою) особою.

Як виконання громадського обов ’язку належить розглядати здійснення особою покладених на неї громадських повноважень ( наприклад, повноважень члена профспілкового комітету), а також вчинення особою будь-яких правомірних дій щодо забезпечення законних інтересів інших осіб, суспільства або держави (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про вчинений злочин, давання показань як свідок тощо).

Зі змісту п.4 ч.1 ст.67 прямо випливає, що зазначена в ньому обставина має місце тоді, коли потерпілим від злочину є лише особа, яка виконує, буде виконувати чи вже виконала свій службовий або громадський обов’язок. Тому вчинення злочину щодо інших осіб, зокрема, близьких родичів такої особи не можна розглядати як обставину, що обтяжує покарання.

7. П.5 ч.1 ст.67 передбачає як обставину, що обтяжує покарання, тяжкі наслідки, завдані злочином. Тим самим підкреслюється безпосередній зв’язок між ступенем суспільної небезпеки вчиненого злочину і тяжкістю наслідків, які він спричинив.

Тяжкість наслідків залежить від соціальної цінності об’єкта посягання, а також від характеру та розміру заподіяної злочином шкоди. За цими критеріями тяжкими наслідками, зокрема, визнаються: а) смерть однієї чи кількох осіб; б) спричинення хоча б одній особі тяжкого тілесного ушкодження або двом чи більше особам середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також заподіяння іншої тяжкої шкоди здоров’ю людей (тяжких інфекційних захворювань, хронічного психічного захворювання тощо); в) порушення основних конституційних прав значної кількості громадян; г) заподіяння майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах; д) дезорганізація роботи підприємств, установ, організацій в значних масштабах.

В окремих випадках тяжкими наслідками може бути визнано поєднання кількох із зазначених різновидів шкоди, якщо кожного окремо для цього не достатньо.

Визнаючи наслідки вчиненого злочину тяжкими, суд повинен відобразити це у вироку, мотивувавши у необхідних випадках свій висновок.

8. Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває у безпорадному стані, передбачене п.6 ч.1 ст.67 як обставина, що обтяжує покарання, оскільки ці специфічні властивості потерпілого значною мірою полегшують вчинення злочину, а їх використання свідчить про підвищену суспільну небезпеку як самого злочину, так і особи винного.

Під малолітнім слід розуміти дитину, яка не досягла віку 14 років. Особами похилого віку належить визнавати потерпілих, які досягли: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років. Перебування у безпорадному стані означає, що потерпілий не може уникнути посягання чи протистояти йому з будь-яких причин, зокрема, у зв’язку з інвалідністю, хворобою, втратою свідомості тощо.

9. П.7 ч.1 ст.67 передбачає як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності. Така специфічна ознака потерпілої значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого щодо неї злочину тому, що, перебуваючи в стані вагітності, жінка стає більш вразливою – вона, як правило, не буде чинити серйозного опору, а наслідки злочину, якими б вони не були, можуть негативно вплинути не лише на організм самої жінки, а і на нормальний розвиток плоду. Крім того зазначена обставина вкрай негативно характеризує особу винного – він демонстративно порушує одну з традиційних норм загальнолюдської моралі: жінка, що несе в собі нове життя, має перебувати під особливою охороною суспільства та держави.

Передбачена п.7 ч.1 ст.67 обставина має місце, якщо: а)стан вагітності потерпілої був наявним під час вчинення злочину; б)стан вагітності потерпілої був очевидним для винного.

10. Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного, передбачене як обставина, що обтяжує покарання, п.8 ч.1 ст.67. У даному разі ступінь суспільної небезпеки злочину підвищується тому, що у його вчиненні певну роль відіграє залежний від винного стан потерпілого.

Матеріальна залежність означає повне або часткове перебування потерпілого на утриманні винного, а також будь-яку іншу майнову залежність першого від останнього, наприклад, боржника від кредитора, спадкоємця від спадкодавця тощо.

Службова залежність передбачає перш за все підпорядкованість потерпілого як працівника (службовця, військовослужбовця) винному, який є старшою по роботі чи службі посадовою (службовою) особою. Службова залежність може мати місце і тоді, коли потерпілий винному не підпорядкований, але підконтрольний (наприклад, винний є відомчим ревізором чи посадовою особою державного контролюючого органу).

До іншої залежності можуть бути віднесені будь-які нормативно врегульовані форми соціальної залежності, зокрема, залежність одних членів сім’ї від інших, учня від вчителя, хворого від лікаря.

Якщо факт перебування потерпілого в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного не пов’язаний з характером вчиненого останнім злочину (наприклад, чоловік з ревнощів спричинив дружині умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), суд в порядку ч.2 ст.67 має право не визнати цей факт обставиною, що обтяжує покарання.

11. П.9 ч.1 ст.67 передбачає як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством. Ступінь суспільної небезпеки злочину в цьому разі підвищується, оскільки: а) як правило, значно полегшується його вчинення; б) вчинення злочину може супроводжуватися посяганням на нормальний розвиток малолітнього; в) може мати місце неконтрольований розвиток подій – зокрема, спричинення малолітнім чи особою, що страждає психічним захворюванням чи недоумством, більш тяжких наслідків, ніж ті, які охоплювались умислом винного.

Передбачена п.9 ч.1 ст.67 обставина перш за все охоплює випадки так званого посереднього виконання злочину, коли винний використовує малолітнього (особу, яка не досягла 14 років) або особу, що страждає психічним захворюванням чи слабоумством і у зв’язку з цим не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, для вчинення відповідного діяння, а сам безпосередньої участі у вчиненні цього діяння не бере. Зазначена обставина наявна також тоді, коли винний вчинює відповідне діяння разом з вказаними вище особами, використовуючи їх як спільників чи помічників (особливі випадки групового вчинення злочину за відсутності ознак співучасті).

12. Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачене як обставина, що обтяжує покарання, п.10 ч.1 ст.67. Під особливою жорстокістю слід розуміти, перш за все, спричинення потерпілому тяжких фізичних страждань шляхом тортур, мучення, нанесення великої кількості тілесних ушкоджень тощо. В окремих випадках особлива жорстокість може проявитись і в спричиненні тяжких моральних або психічних страждань як самому потерпілому, так і його близьким. Так, особливо жорстоким буде зґвалтування неповнолітньої дочки в присутності матері, мордування малолітнього сина на очах у батька, позбавленого можливості його захистити.

Визнаючи наявність у діях винного передбаченої п.10 ч.1 ст.67 обставини, суд повинен зазначити у вироку, які саме з них він вважає проявом особливої жорстокості.

13. У п.11 ч.1 ст.67 передбачено як обставину що обтяжує покарання, вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій. Підвищена суспільна небезпека злочину і особи винного зумовлена в даному випадку тим, що злочин вчиняється з використанням обстановки, яка загрожує життю, здоров’ю, особистій безпеці та власності багатьох людей.

Воєнний стан вводиться в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану” (ВВР, 2000, №28, ст.224).

Надзвичайний стан вводиться в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану” (ВВР, 2000, №23, ст.176).

Іншими надзвичайними подіями можуть бути, зокрема, пожежа, повінь, землетрус, велика аварія, масштабний терористичний акт, якщо при цьому у відповідній місцевості не був введений надзвичайний стан або злочин було вчинено до такого введення.

14. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом передбачене як обставина, що обтяжує покарання, п.12 ч.1 ст.67. Вона має місце тоді, коли поведінка винного, посягаючи на відповідну соціальну цінність, водночас створює реальну небезпеку для життя чи здоров’я кількох людей або загрожує спричиненням значної матеріальної шкоди власності інших фізичних чи юридичних осіб.

15. П.13 ч.1 ст.67 передбачене як обставина, що обтяжує покарання, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп ’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. Підвищена суспільна небезпека особи винного зумовлена тим, що саме перебування в зазначеному стані часто штовхає особу на вчинення злочину. При цьому в багатьох випадках дії такої особи характеризуються імпульсивністю, агресивністю, особливою жорстокістю, що нерідко призводить до спричинення тяжких наслідків.

Під алкогольним сп ’янінням треба розуміти такий стан людини, який виникає внаслідок вживання будь-яких алкогольних напоїв, причому мається на увазі лише так зване фізіологічне, а не патологічне сп’яніння.

Вживання наркотичних або інших одурманюючих засобів  означає введення будь-яким способом зазначених засобів в організм особи. При цьому необхідно мати на увазі, що оскільки в п.13 ч.1 ст.67 окремо виділені лише наркотичні засоби, поняття інших одурманюючих засобів є тут більш широким, ніж, наприклад, у ст.322 – крім власне одурманюючих засобів воно охоплює також психотропні речовини та аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин.

16. Ч.2 ст.67 містить положення, яке дає право суду, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнавати будь–яку із зазначених у ч.1 цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

Таким чином, передбачені ч.1 ст.67 обставини поділяються на дві групи: а) обставини, які за будь-яких умов належить розглядати як такі, що обтяжують покарання ( вони зазначені у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12); б) обставини, які за певних умов суд може не визнати такими, що обтяжують покарання ( вони зазначені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13).

Загальним орієнтиром для того, щоб не визнати передбачені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч.1 ст.67 обставини такими, що обтяжують покарання, є відсутність зв’язку відповідної обставини з характером вчиненого особою злочину. Конкретними прикладами відсутності такого зв’язку можуть бути, зокрема, одержання службовою особою заздалегідь обумовленого хабара в стані алкогольного сп’яніння; спричинення з ревнощів умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження чоловіком своїй дружині, яка перебуває в матеріальній залежності від нього; рецидив різних за характером та ступенем тяжкості злочинів.

В межах оцінки характеру вчиненого злочину суд при застосуванні ч.2 ст.67 може враховувати особливі ситуації, пов’язані з його вчиненням. Наприклад, якщо винний під погрозою вбивством був змушений вжити наркотичний засіб перед вчиненням злочину, суд має право не визнати його перебування у відповідному стані при вчиненні злочину як обставину, що обтяжує покарання.

Не визнавши передбачену у ч.1 ст.67 обставину такою, що обтяжує покарання, суд повинен у мотивувальній частині вироку конкретно вказати, чому він не вбачає зв’язку цієї обставини з характером вчиненого злочину.

17. Ч.3 ст.67 встановлює, що суд при призначенні покарання не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Отже, перелік обставин, які обтяжують покарання, є вичерпним.

Тому такі, зокрема, обставини, як невизнання підсудним своєї вини, відмова відшкодувати заподіяну шкоду, прагнення ухилитись від відповідальності шляхом давання завідомо неправдивих показань не повинні визнаватись обставинами, що обтяжують покарання. Ці обставини мають розглядатись як конкретні показники (характеристики) особи винного і враховуватись при призначенні покарання в межах цього більш загального критерію.

Якщо особа вчинила злочин до набрання чинності КК 2001 р., суд при визначенні обставин, які обтяжують відповідальність, має керуватись ч.3 ст.5 цього Кодексу. Зокрема, не повинні визнаватись обставинами, що обтяжують відповідальність, вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів, підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі у злочині, реальна сукупність нетотожних та неоднорідних злочинів. Водночас в цьому ж випадку не можуть бути визнані такими, що обтяжують відповідальність, обставини, які не були передбачені ст..41 КК 1960 р., але зазначені у ч.1 ст.67 КК 2001 р., наприклад, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, вчинення злочину з використанням особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством.

18. Ч.4 ст.67 містить положення, відповідно до якого суд при призначенні покарання не може врахувати зазначену в ч.1 ст.67 обставину як таку, що його обтяжує, якщо ця обставина передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію.

При застосуванні даного положення можуть мати місце дві ситуації: а) обставина, зазначена в ч.1 ст.67, не повинна враховуватись при призначенні покарання взагалі; б) обставина, зазначена в ч.1 ст.67, не повинна враховуватись при призначенні покарання як така, що його обтяжує, але може ( має) бути врахована як конкретний показник ступеня суспільної небезпеки, а отже, і ступеня тяжкості вчиненого злочину чи особи винного.

Перша ситуація наявна, якщо зазначена в ч.1 ст.67 обставина, будучи передбачена як ознака юридичного складу відповідного злочину: а) безпосередньо вплинула на формулу остаточної кваліфікації злочину; б) не носить оціночного характеру та не має кількісних параметрів; в) є єдиною з кількох альтернативних обставин, що впливають на кваліфікацію злочину. Прикладом ситуації, коли зазначена в ч.1 ст.67 обставина не повинна враховуватись при призначенні покарання взагалі, є вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.154, юридичний склад якого включає матеріальну або службову залежність потерпілої особи від винного як обов’язкову ознаку.

Якщо хоча б одна з наведених вище умов наявності першої ситуації відсутня, має місце друга ситуація, коли зазначена в ч.1 ст.67 обставина може (має) бути врахована як конкретний показник ступеню тяжкості вчиненого злочину чи особи винного. Щодо найбільш типових варіантів врахування обставин, які впливають на кваліфікацію злочину, в межах ступеня суспільної небезпеки, а отже, і ступеня тяжкості злочину, див п.6 коментарю до ст.65. Прикладом врахування обставин, зазначених в ч.1 ст.67, як конкретного показника особи винного може бути врахування кількості вчинених нею тотожних злочинів в межах кваліфікуючої ознаки “повторно”: в одному випадку особа вчинила всього дві крадіжки, а в іншому ч.2 ст.185 можуть охоплюватись сімнадцять з вісімнадцяти вчинених особою крадіжок. Очевидно, що при інших рівних умовах суспільна небезпека особи винного в останньому випадку вища.

 

 

        

   Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

2. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

 

1. Ст.68 встановлює особливості призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. З урахуванням відповідних положень ст.ст. 16, 29, 65 ці особливості проявляються в наступному: а) караність незакінченого злочину за чинним КК така ж, як і відповідного закінченого злочину, а караність злочину, вчиненого у співучасті, збільшується лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК; б) при призначенні покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті, необхідно перш за все керуватись загальними засадами призначення покарання – положеннями ст.ст. 65-67; в) крім загальних засад при призначенні покарання за незакінчений злочин необхідно враховувати обставини, вказані в ч.1 ст.68, а за злочин вчинений, у співучасті, – обставини, вказані в ч.2 ст.68.

Таким чином вказані в ст.68 обставини є: а) за своїм соціальним змістом – більш конкретними показниками ступеню тяжкості вчиненого злочину та особи винного при характеристиці окремих законодавчо визначених різновидів злочинної поведінки; б) за своїм кримінально-правовим змістом – додатковими до загальних засад призначення покарання правовими орієнтирами при визначенні конкретної міри покарання особі, яка вчинила незакінчений злочин або (та) була одним із співучасників злочину.

2. Додатковими правовими орієнтирами при призначенні покарання за незакінчений злочин відповідно до ч.1 ст.68 є: а) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння; б) ступінь здійснення злочинного наміру; в) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Ступінь тяжкості вчиненого особою діяння визначається характером та розміром шкоди, яка була завдана об’єкту посягання фактично вчиненою особою дією або бездіяльністю, що була кваліфікована як незакінчений злочин.

За своїм характером шкода об’єкту злочинного посягання як показник ступеню тяжкості фактично вчиненого особою діяння може, зокрема, виразитись: а) лише в порушенні встановленого в державі правопорядку і, відповідно, в дезорганізації певних соціальних відносин; наприклад, чоловік придбав сокиру для умисного вбивства дружини і зберігає її в певному місці в сараї; б) крім зазначеної у п. а) шкоди – у спричиненні реальної шкоди конкретному носієві певної соціальної цінності, але не того виду, який характерний для відповідного закінченого злочину; наприклад, чоловік здійснив замах на умисне вбивство дружини і при цьому заподіяв їй тяжке тілесне ушкодження; в) крім зазначеної у п. а) шкоди – у спричиненні конкретному носієві певної соціальної цінності реальної шкоди того ж виду, який характерний для відповідного закінченого злочину, але не в тому розмірі; наприклад, особа мала намір вчинити привласнення в особливо великих розмірах, але до свого викриття фактично встигла здійснити привласнення у великих розмірах.

Очевидно, що при інших рівних умовах менший ступінь тяжкості має те фактично вчинене особою діяння, яке, порушуючи встановлений у державі правопорядок, призвело лише до дезорганізації певних соціальних відносин. Якщо ж крім цього при вчиненні незакінченого злочину була спричинена реальна шкода конкретному носієві відповідних соціальних цінностей, ступінь тяжкості фактично вчиненого особою діяння (кількох діянь) порівняно з першим випадком завжди вищий. Однак врахування такої шкоди при призначенні покарання за незакінчений злочин може бути безпосереднім та опосередкованим.

Безпосереднє врахування має місце тоді, коли фактично вчинене особою діяння (кілька діянь) у поєднанні з іншими обставинами кваліфікується лише як одиничний незакінчений злочин. У цьому разі реальна шкода спричинена конкретному носієві певних соціальних цінностей, охоплюється юридичним складом такого незакінченого злочину і, по суті, стає одним з показників ступеня його суспільної небезпеки. Саме таким чином має враховуватись, наприклад, заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження при замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом (ч.3 ст.15, ч.3 ст.289 КК) чи погроза вбивством при замаху на зґвалтування (ч.3 ст.15, ч.1 ст.152 КК).

Посереднє врахування відбувається тоді, коли фактично вчинене особою діяння (кілька діянь) у поєднанні з іншими обставинами кваліфікується за правилами сукупності злочинів, оскільки спричинення реальної шкоди конкретному носієві певних соціальних цінностей при вчиненні незакінченого злочину обґрунтовано визнається окремим злочином і одержує самостійну кримінально-правову оцінку. В цьому разі спричинена шкода має бути врахована відповідно до положень ст.ст. 65-67 при призначенні покарання саме за цей окремий злочин, і лише при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів – зокрема, при обранні відповідного принципу його призначення – суд може взяти до уваги те, що спричинення шкоди мало місце при вчиненні незакінченого злочину. Таким чином має враховуватись наприклад, умисне пошкодження чужого майна у великих розмірах при вчиненні замаху на крадіжку з проникненням у житло (ч.1 ст.194 та ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК) чи незаконне позбавлення волі при вчиненні замаху на торгівлю людьми (ч.1 ст.146 та ч.3 ст.15, ч.1 ст.149 КК).

Подібним чином вирішується питання і тоді, коли при вчиненні незакінченого злочину спричинюється шкода того ж виду, який характерний для відповідного закінченого злочину, але в меншому розмірі. Зокрема, у згаданому вище прикладі з замахом на привласнення в особливо великих розмірах фактично вчинене привласнення у великих розмірах, оскільки воно не одержує самостійної кваліфікації, безпосередньо враховується при призначенні покарання за злочин, передбачений ч.3 ст.15, ч.5 ст.191 КК. І навпаки, якщо наприклад, суб’єкт вчинив замах на умисне вбивство двох осіб, але зміг позбавити життя лише одну з них, смерть цієї особи не може бути безпосередньо врахована при призначенні покарання за злочин, передбачений ч.3 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК, оскільки за підходом, що склався в правозастосовчій практиці України, позбавлення життя особи в цьому разі одержує самостійну кваліфікацію.

Ступінь здійснення злочинного наміру є другим додатковим орієнтиром при призначенні покарання за незакінчений злочин. Цей орієнтир відображає співвідношення фактично вчиненого особою діяння із змістом чи (та) обсягом всіх діянь, які вона мала намір здійснити для вчинення відповідного закінченого злочину. В межах визначення такого співвідношення про більший ступінь здійснення злочинного наміру, зокрема, свідчить: а) замах на злочин порівняно з готуванням до злочину; б) закінчений замах на злочин порівняно з незакінченим замахом; в) те готування до злочину, яке включає більшу кількість підготовчих діянь, що передбачалось вчинити відповідно до умислу (наміру) особи; г) той замах на злочин, який характеризується більшою кількість об’єктивних ознак, що передбачені як обов’язкові в юридичному складі відповідного закінченого злочину.

Причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, – останній з передбачених ч.1 ст.68 додаткових орієнтирів при призначенні покарання за незакінчений злочин. Ці причини можуть бути різними, зокрема, опір потерпілої особи, втручання сторонніх осіб, затримання винного працівниками відповідного правоохоронного органу, відмова винного від продовження розпочатої злочинної діяльності після усвідомлення неможливості доведення злочину до кінця, фактична помилка. При вчиненні закінченого замаху на злочин з так званим матеріальним складом причиною ненастання суспільно небезпечних наслідків може бути випадковий для винного збіг обставин або відвернення цих наслідків (відповідного їх характеру чи розміру) професійними діями певних служб (пожежників, медичних працівників тощо).

З’ясування причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, дозволяє суду більш точно визначити ступінь суспільної небезпеки фактично вчиненого винним діяння, а в окремих випадках зробити висновок і щодо певних властивостей його особистості.

Враховуючи додаткові правові орієнтири при призначенні покарання за незакінчений злочин, суд не повинен обмежуватись їх простим відтворенням у вироку чи іншому процесуальному документі. В мотивувальній частині такого документу суд має хоча б в мінімальній мірі конкретизувати зазначені орієнтири, а також визначити реальний їх вплив на обрання особі конкретної міри покарання.

3. Додатковими правовими орієнтирами при призначенні покарання співучасникам злочину відповідно до ч.2 ст.68 є: а) характер участі кожного з них у вчиненні злочину; б) ступінь такої участі.

Характер участі окремого співучасника у вчиненні злочину визначається якісною специфікою фактично вчиненого ним діяння в межах спільного з іншими співучасниками здійснення злочину. Зазначена специфіка в свою чергу залежить, зокрема, від наступного: а) яку роль виконує співучасник злочину в межах законодавчо визначеного поділу співучасників на види (ст.27); б) чи не виконує один і той же співучасник злочину кілька різних ролей, передбачених ч.ч.2-5 ст.27 (це може бути, наприклад, поєднання ролей підбурювача і співвиконавця злочину); в) яке конкретне значення має фактично вчинене членом організованої групи чи злочинної організації діяння у вчиненні злочину одним з цих організованих злочинних угруповань (ч.ч.3, 4 ст.28); г) який саме вплив справляє фактично вчинене окремим співвиконавцем діяння на характер чи розмір спричиненої злочином шкоди, якщо злочин вчинено кількома співвиконавцями.

З урахуванням зазначених обставин про більш небезпечний характер участі окремого співучасника у вчиненні злочину, зокрема, свідчить: а) виконання більш небезпечної ролі співучасника злочину – виходячи з законодавчо визначеної послідовності “виконавець (співвиконавець) – організатор – підбурювач – пособник” (кожна попередня роль в принципі є більш небезпечною ніж наступна); б) виконання одним і тим же співучасником злочину кількох передбачених ч.ч.2-5 ст.27 ролей; в) організація чи безпосереднє виконання окремим членом організованої групи або злочинної організації злочину, що вчиняється одним з цих організованих злочинних угруповань; г) вчинення співвиконавцем того діяння, яке безпосередньо заподіює шкоду об’єкту злочинного посягання (наприклад, нанесення смертельного ушкодження потерпілому при його умисному вбивстві, що вчиняється у співвиконавстві).

Ступінь участі окремого співучасника у вчиненні злочину визначається змістом та обсягом фактично вчинених ним діянь в межах тієї ролі, яку виконав цей співучасник при вчиненні злочину. Так, за змістом вчинених дій різним буде ступінь участі у вчиненні крадіжки з проникненням у житло двох осіб, які виконали в ній роль пособників: одна з них надала знаряддя вчинення злочину, без яких цей злочин взагалі неможливо було вчинити, а інша лише заздалегідь пообіцяла збути частину предметів, здобутих злочинним шляхом. Різним, але вже за обсягом фактично вчинених дій буде ступінь участі у вчиненні крадіжки з проникненням у сховище двох співвиконавців, один з яких вилучив майно з місця його знаходження і сховав на охоронюваній території, а інший лише допоміг йому перемістити це майно за межі охоронюваної території.

Як і стосовно незакінченого злочину, враховуючи додаткові правові орієнтири при призначенні покарання за злочин, вчинений у співучасті, суд повинен хоча б в мінімальній мірі їх конкретизувати. Зокрема, він має навести ті обставини, які є визначальними для встановлення характеру та ступеню участі окремого співучасника у вчиненні злочину, а також зазначити, який вплив вони справляють на визначення конкретної міри покарання.

4. В окремих випадках вчинене особою діяння може бути кваліфіковане і як незакінчений злочин, і як злочин, вчинений у співучасті (наприклад, підбурювання до незакінченого замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб – ч.4 ст.27, ч.3 ст.15, п. п.6, 12 ч.1 ст.115 КК). В цьому разі при призначенні покарання особі, яка вчинила такий злочин, суд повинен керуватись як положеннями ч.1 ст.68, так і положеннями ч.2 ст.68. У практичному плані це передбачає комплексне застосування всіх додаткових правових орієнтирів, зазначених у ст.68, коли після конкретизації кожного з них, суд має вирішити питання, як остаточно впливає на обрання конкретної міри покарання поєднання тих фактичних обставин, які характеризують всі передбачені ст.68 орієнтири.

 

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

1. За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: