Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.

5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

 

1.Встановлені в ст.72 правила застосовуються судом при визначенні конкретної міри покарання у випадках: а) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів (ст.70) – якщо застосовуються принципи повного або часткового складання покарань б) призначення остаточного покарання за сукупністю вироків (ст.71) – якщо застосовуються принципи повного або часткового приєднання покарань.

Цими ж правилами має керуватись суд у разі: а) зарахування строку попереднього (досудового) ув’язнення у строк призначеного покарання (ч.ч.1, 5 ст.72); б) врахування попереднього ув’язнення при пом’якшенні покарання (ч.ч.3, 5 ст.72); в) врахування попереднього ув’язнення як підстави звільнення від відбування призначеного судом покарання (ч.ч.3, 5 ст.72).

2. Ст.72 визначає правила складання основних покарань одного виду лише стосовно виправних робіт та службових обмежень для військовослужбовців (ч.2 ст.72). Що стосується інших основних покарань одного виду, то їх складання відбувається шляхом простого додавання відповідних показників, які визначають строки певного виду основного покарання, якщо воно носить строковий характер (наприклад, строків обмеження волі), або інших показників, якщо таке покарання не є строковим (наприклад, сум штрафу).

3. При призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, якщо складанню підлягають основні покарання різних видів, які передбачені ч.1 ст.72, суд повинен: а) дотримуючись положень п.п.1-4 ч.1 ст.72, конкретно визначити співвідношення кожного з більш м’яких основних покарань з найбільш суворим основним покаранням; б) виходячи з визначеного співвідношення, перевести кожне з більш м’яких основних покарань в показники найбільш суворого основного покарання; в) керуючись обраним принципом призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, певним чином скласти одержані показники і визначити тим самим конкретну міру (вид і розмір) остаточного покарання.

4. Якщо при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків складаються основні покарання у виді виправних робіт чи службових обмежень для військовослужбовців, суд має керуватись положеннями ч.2 ст.72. В ній передбачена ситуація, коли окремі покарання зазначених видів мають різні розміри (відсотки) відрахувань із заробітку засудженого. В цьому разі складаються лише строки цих покарань, а розміри (відсотки) відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і в межах відповідних строків обчислюються самостійно. Тому не повинна братися до уваги рекомендація ПВСУ, яку він дав у абз.2 п.13 постанови від 24 жовтня 2003 р.: “При призначенні покарання у виді виправних робіт чи службового обмеження на підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів суди повинні мати на увазі, що в такому випадку допускається поглинення, часткове або повне складання як строків виправних робіт (службового обмеження), так і розмірів відрахувань в доход держави.” Така рекомендація не лише суперечить ч.2 ст. 72, а і не відповідає іншій рекомендації (див.: абз.9 п.26 постанови), яка текстуально відтворює ч.2 ст.72. 

Визначення конкретних строків, до яких мають бути прив’язані різні розміри (відсотки) відрахувань із заробітку засудженого в межах остаточного покарання, залежить від обраного судом принципу призначення такого покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків. Тут можливі три основні варіанти: а) обрано принцип повного складання чи повного приєднання окремих покарань у виді виправних робіт чи службових обмежень для військовослужбовців: в цьому разі різні розміри (відсотки) відрахувань обчислюються в межах визначеного судом строку кожного з таких окремих покарань; наприклад, якщо за один злочин призначені виправні роботи строком на шість місяців з відрахуванням із заробітку засудженого 15%, а за другий – виправні роботи строком на один рік з відрахуванням із заробітку засудженого 20%, остаточне покарання за сукупністю злочинів буде призначено у виді виправних робіт строком на один рік шість місяців, а відрахування відповідно 15% і 20% із заробітку засудженого буде обчислюватись в межах строку кожного з призначених судом окремих покарань – один рік – 20%, шість місяців – 15%; б) при призначенні покарання за сукупністю вироків обрано принцип часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного новим вироком: в цьому разі в остаточне покарання повністю має бути включений строк виправних робіт чи службових обмежень для військовослужбовців з прив’язаним до нього розміром (відсотком) відрахувань із заробітку засудженого, визначений новим вироком, і частково – після віднімання зазначеного вище строку із всього строку остаточного покарання – строк невідбутої частини покарання з прив’язаним до нього розміром (відсотком) відрахувань із заробітку засудженого за попереднім вироком; наприклад, якщо невідбута частина покарання у виді виправних робіт за попереднім вироком становить 1 рік з відрахуванням із заробітку засудженого 10%, а за новим вироком призначені виправні роботи строком на один рік шість місяців з відрахуванням із заробітку засудженого 20%, остаточне покарання у виді виправних робіт може бути призначене на строк два роки: при цьому один рік шість місяців із заробітку засудженого має здійснюватись відрахування в розмірі 20%, а шість місяців – 10%; в) при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів обрано принцип часткового складання окремих покарань у виді виправних робіт чи службових обмежень для військовослужбовців: в цьому разі нормативні орієнтири щодо співвідношення строків окремих покарань з різними розмірами (відсотками) відрахувань із заробітку засудженого в остаточному покаранні за сукупністю злочинів відсутні, тому такі строки має визначити суд; прийнятним в цьому плані видається підхід, коли окреме покарання з більшим розміром (відсотком) відрахувань із заробітку засудженого включається в остаточне покарання повністю, а покарання з меншим розміром (відсотком) відрахувань із заробітку засудженого – частково; наприклад, якщо за один злочин призначені виправні роботи строком на один рік шість місяців з відрахуванням із заробітку засудженого 15%, а за другий злочин – виправні роботи строком на один рік з відрахуванням із заробітку засудженого 20%, остаточне покарання за сукупністю злочинів може бути призначене у виді виправних робіт на строк два роки, при цьому один рік із заробітку засудженого має здійснюватись відрахування у розмірі 20%, і один рік – у розмірі 15%.

5. Ч.3 ст.72 встановлює правила призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, якщо хоча б за один із злочинів, що входять до сукупності, чи хоча б одним із вироків, що утворюють сукупність, призначене основне покарання, яке не може бути переведене у будь яке інше основне покарання відповідно до ч.1 ст.72. Такими основними покараннями є штраф та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Якщо суд не застосував принцип поглинення одного з цих покарань більш суворим основним покаранням, він має включити його в остаточне покарання разом з будь-яким іншим основним покаранням. Кожне з включених до остаточного покарання основних покарань в цьому разі має виконуватись самостійно.

6. Ч.4 ст.72 встановлює правило, відповідно до якого додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Це означає, що суд ні за яких умов не може поглинути чи скласти остаточно призначені ним додаткові покарання різних видів і має вказати кожне з них окремо в резолютивній частині вироку.

В окремих випадках особі можуть бути призначені за різні злочини чи різними вироками два окремих додаткових покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю; при цьому кожне з них стосується різних за характером посад чи різних видів діяльності. Наприклад, за заняття забороненими видами господарської діяльності (ч.1 ст.203) особі призначається додаткове покарання у виді позбавлення права займатись підприємницькою діяльністю на строк три роки, а за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.286), – додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки. Очевидно, в цьому разі такі покарання треба розглядати як окремі додаткові покарання і також виконувати самостійно.

7. Строк попереднього ув’язнення, про яке йдеться в ч.5 ст.72, відповідає строкам тримання під вартою, які встановлюються ст.156 КПК. У ці строки включаються: а) строк затримання особи в порядку ст.ст.106, 115 КПК; б) строки тримання під вартою в межах обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, в тому числі й час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній установі будь-якого типу.

Якщо вироком суду особі призначається основне покарання у виді позбавлення волі на певний строк, строк попереднього ув’язнення відповідно до ч.5 ст.72 зараховується у строк позбавлення волі з розрахунку день за день.

У випадках призначення особі основного покарання будь-якого з інших видів, зазначених в п.1 ч.1 ст.72, зарахування попереднього ув’язнення у строк такого покарання відбувається, виходячи з визначеного в даному пункті співвідношення цього покарання з позбавленням волі на певний строк. В цьому разі замість одного дня позбавлення волі треба рахувати один день попереднього ув’язнення.

Припис про зарахування попереднього ув’язнення обов’язково має бути наведений в резолютивній частині вироку як окремий її елемент. Якщо зарахування попереднього ув’язнення має своїм результатом фактичне відбуття особою призначеного їй основного покарання, суд повинен звільнити таку особу від його подальшого відбування.

8. У разі призначення особі, яка трималась під вартою, основного покарання, не зазначеного в п.1 ч.1 ст.72, – штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю – суд, враховуючи попереднє ув’язнення, відповідно до ч.5 ст.72 може пом’якшити це покарання. Таке пом’якшення може бути двох видів: а) в межах санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК; б) з виходом за мінімальну межу згаданої санкції, якщо така мінімальна межа в ній визначена. Висновок щодо можливості застосування в порядку ч.5 ст.72 обох видів пом’якшення покарання зумовлений тим, що попереднє ув’язнення за своєю юридичною природою не є однією з обставин, що пом’якшують покарання в порядку ст.66 КК, тому воно має враховуватись судом додатково до цих обставин. Таке додаткове врахування в окремих випадках і зумовлює необхідність виходу за мінімальну межу відповідної санкції. Однак цей вихід не може полягати в зміні виду основного покарання (щодо штрафу це взагалі неможливо), а має зводитися до зменшення порівняно з мінімальною межею санкції розміру штрафу чи строку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Абсолютною мінімальною межею в такому випадку буде та мінімальна межа, яка встановлена у відповідних статтях Загальної частини КК, які передбачають зазначені види покарань.

Пом’якшуючи покарання в порядку ч.5 ст.72, суд повинен вказати в мотивувальній частині вироку обраний ним вид пом’якшення, а якщо це пом’якшення другого виду, обов’язково послатись в резолютивній частині вироку на ч.5 ст.72 як на спеціальну правову підставу такого пом’якшення покарання.

9. Крім пом’якшення покарання врахування попереднього ув’язнення може мати своїм наслідком повне звільнення засудженого від його відбування. Таке звільнення, як правило, суд може застосовувати, якщо: а) строк попереднього ув’язнення відносно тривалий; б) по справі встановлені обставини, що пом’якшують покарання, а особа винного не становить значної суспільної небезпеки; в) особі призначається основне покарання у виді штрафу.

Рішення про звільнення від відбування покарання в порядку ч.5 ст.72 має бути обґрунтоване в мотивувальній частині вироку і наведене як окремий припис в резолютивній його частині з обов’язковим посиланням на ч.5 ст.72.

 

 Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях, та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

 

1. Всі строкові покарання, що призначаються за окремий злочин, крім покарання у виді громадських робіт, обчислюються в роках і місяцях. Громадські роботи відповідно до ст.56 обчислюються в годинах.

2. За змістом ст.73 обчислення строків покарання у днях допускається: а) при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, коли складаються основні покарання різних видів, зазначені в ч.1 ст.72; б) при зарахуванні попереднього ув’язнення в порядку ч.5 ст.72; в) при заміні одного покарання іншим в усіх випадках, передбачених Загальною частиною КК, якщо визначене в порядку такої заміни покарання не може бути обчислене в роках чи місяцях. В окремих випадках при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків обчислюватися у днях може також додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. Крім передбачених ст.73 випадків обчислення строків покарання у днях допускається також при повному зарахуванні у строк відбування покарання часу, протягом якого звільнена від відбування покарання вагітна жінка або жінка, яка має дитину віком до трьох років, не відбувала це покарання (ч.4 ст.83), та при зарахуванні в строк призначеного покарання часу, протягом якого до особи, звільненої від покарання в порядку ч.1 ст.84, застосовувалися примусові заходи медичного характеру (ч.4 ст.84).

       4. У разі, коли переведення (заміна) покарань не дозволяє точно обчислити відповідне покарання в днях, наприклад, при переведенні одного року шести місяців двадцяти п’яти днів обмеження волі в позбавлення волі на певний строк, обчислений за правилами ч.1 ст.72 показник заокруглюється на користь особи. Так, в наведеному прикладі, якщо мова йде про невідбуту частину покарання за попереднім вироком, строк позбавлення волі після переведення в цей вид покарання обмеження волі становить дев’ять місяців дванадцять днів.

⇐ Предыдущая12345678

Поделиться: