Предмет теорії фізичного виховання та його основні поняття

Завдання теорії фізичного виховання

Теорія фізичного виховання озброює практику науковими засадами й цим допомагає подальшому розвитку. Вона покликана також висвітлювати шлях практиці, передбачати, якими засобами й методами можна досягти кращих результатів у фізичному вдосконаленні людини.

Досягнення кінцевої мети виховання передбачає забезпечення взаємозв’язку всіх його сторін. Тому при визначенні завдань фізичного виховання враховується не тільки його специфіка, але й місце та функції в загальній системі виховання й навчання. У зв’язку з цим прийнято розрізняти дві категорії завдань фізичного виховання: специфічні (оздоровчі, частина освітніх) і неспецифічні (виховні).

До першої категорії належать оздоровчі завдання, а також частина освітніх завдань, що приводять до формування рухових умінь і навичок. До другої категорії належать виховні завдання, пов’язані з формуванням знань, і виховні завдання, що відображують зв'язок фізичного виховання з іншими сторонами виховання. Усе вищезазначене дозволяє представити загальні завдання фізичного розвитку в поданій нижче класифікації.

Враховуючи інтенсивність, неодночасність, нерівномірність зростання й розвитку, а також низький опір дитячого організму, велике значення, особливо в перші роки життя, мають оздоровчі завдання::

1. Охорона життя, боротьба із захворюваністю, загартування, підвищення опору організму шкідливим впливам зовнішнього середовища.

2. Сприяння своєчасному й гармонійному розвитку всіх систем організму, розширення його функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи, розвиток швидкості, спритності й витривалості [3, с.12].

Наряду з вразливістю дитячого організму йому властива надзвичайно висока пластичність, реактивність усіх тканин, високий рівень обмінних процесів. Дитина чудово пристосовується до постійно змінних умов, фізичного навантаження. Її відрізняє висока сприйнятливість до засвоєння доступних їй знань і умінь. Тому важливо вирішувати й освітні завдання: 

1. Прищеплювати навички особистої та суспільної гігієни.

2. Формувати вміння в необхідних для життя рухових діях (ходьбі, бігу, стрибках), а також рухах, що складають основу для подальших занять плаванням, ходьбою на лижах, їздою на велосипеді та ін.

3. Формувати первинні знання, що пов’язані із заняттями фізичними вправами й цікавістю до них.

У процесі роботи з дітьми вирішуються такі виховні завдання:

1. Виховання морально-вольових якостей (чесності, рішучості, сміливості, стійкості).

2. Сприяння розумовому, моральному, естетичному і трудовому вихованню.

Питання для самоконтролю

1. Що є об’єктом і предметом вивчення теорії та методики фізичного виховання?

2. Розкрийте зміст основних понять теорії та методики фізичного виховання: фізичний розвиток, фізичне виховання, фізичне здоров’я, фізична досконалість, фізичні якості, фізична культура.

3. Назвіть основні завдання теорії та методики фізичного виховання.

4. З якими науками тісно пов’язана теорія та методики фізичного виховання? Поясніть цей взаємозв’язок.

Розділ 2

Розвиток теорії фізичного виховання дітей

Зарубіжні системи фізичного виховання дітей

Розвиток теорії фізичного виховання в Росії

Історію розвитку фізичної культури і спорту в Росії можна умовно розділити на три етапи: з найдавніших часів до 1917 р., розвиток фізичної культури і спорту в СРСР і розвиток фізичної культури і спорту в Російській Федерації після 1991р.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості розвитку фізичної культури у давні часи?

2. Дайте коротку характеристику особливостей розвитку фізичної культури у часи середньовіччя, відродження та нового часу.

3. Які зміни сталися у розвитку фізичної культури у зарубіжних державах після другої світової війни?

4. Як було організовано фізичне виховання у Росії до другої половини XIX ст.?

5. У чому полягає вклад у фізичну освіту П.Ф.Лесгафта?

6. Які відмінності розвитку фізичної культури у радянські часи?

7. Які основні проблеми розвитку фізичного виховання сучасної Російської Федерації?

8. Охарактеризуйте вітчизняну систему фізичного виховання, її принципи та основні ланки.

Розділ 3.

Засоби фізичного виховання

Для вирішення завдань фізичного виховання дошкільників використовують різні засоби: фізичні вправи, психогігієнічні фактори, еколого-природні фактори. Комплексне використання цих засобів позитивно на організм, сприяють фізичному вихованню дітей.

Розглянемо більш детально основні засоби фізичного виховання.

Найефективнішим засобом, що визначено основним − є фізичні вправи.

Фізичні вправи − спеціальні рухи, а також складні види діяльності дитини, що використовуються з метою вдосконалення життєво необхідних рухливих навичок та сприяють духовному розвитку дитини. Забезпечують ефективне вирішення завдань фізичного виховання, якщо виступають у формі цілісного рухливого режиму, відповідають віковим й індивідуальним особливостям дитини.

Під фізичними вправами розуміють як простий рух, так і складні вправи, рухливі ігри. До фізичних вправ відносять гімнастику: основні рухи (ходьба, біг, метання, лазіння, стрибки, метання, рівновага), загально розвивальні вправи, стройові вправи, танцювальні вправи; рухливі ігри, сюжетні, безсюжетні, ігри з елементами спорту (городки, настільний теніс, хокей), спортивні вправи (катання на велосипеді, плавання, ходьба на лижах тощо), найпростіший туризм.

Фізичні вправи використовують для вирішення оздоровчих, навчальних, виховних завдань фізичного виховання.

Психогігієнічні фактори включають розклад дня, зокрема, сну, відпочинку, правила харчування, гігієну одягу, приміщення, зокрема спортивних знарядь, тощо. Вони забезпечують психофізіологічний комфорт дитини, сприяють підвищенню ефективності впливу фізичних вправ. Отже, психогігієнічні фактори є допоміжним засобом фізичного виховання.

Е.Степаненкова зауважує, що „здоров’я людини не можливо без правильного, науково обґрунтованого, повноцінного харчування” [8, с. 42].

Розклад дня потребує врахування індивідуальних психологічних особливостей дітей, співвідношення сну дитини та період її рухливої активності. Так здоровий сон забезпечує відпочинок дитини та підвищує працьовитість нервової системи.

Гігієнічні умови перебування дитини у дошкільному закладі та вдома визначені медичними рекомендаціями.

Еколого-природні фактори − це сонце, повітря, вода. Також визначаються як допоміжний засіб фізичного виховання. Використання природничих факторів природи у поєднанні з фізичними вправами сприяють підвищенню опорних сил організму. Вони мають велике значення для загартування організму. Отже, потрібно завжди враховувати наявність цих факторів та намагатися їх вдало використовувати на кожному занятті (сонячні ванни, повітряні та водні процедури).

Просторові характеристики

Рух людина виконує у просторі. Тому кожну рухливу дію можна охарактеризувати просторовою характеристикою.

Вихідне положення − положення тілу, рук, ніг перед початком виконання вправи. Правильне вихідне положення забезпечує ефективність та раціональність виконання фізичних вправ.

У роботі з дітьми використовують різні вихідні положення: для ніг − ноги разом, на ширині пліч; для рук − руки вдовж тулуба, вперед, по поясі тощо.

Також існують ключові стойки. Вихідне положення „стойки” − вертикальне положення тіла (голова вверх або вниз). Виокремлюють стойки з прямими ногами та зігнутими ногами [4, с. 302].

Стойки з прямими ногами.

Основна стойка − п’ятки разом, носки нарізно (злегка розвернуті).

Стойка ноги зімкнені − носки і п’ятки разом.

Стойка ноги нарізно − ноги розставлені на ширину пліч, шага.

Вузька стойка − ноги розставлені вужче пліч.

Стойки з зігнутими ногами.

Стойка на колінах − колені, голені і носки опираються о підлогу всією довжиною, носки витягнути.

Стойка на правому (лівому) коліні − одна нога коліном, голенню і носком опираються о підлогу, друга − виставлена вперед, зігнута в коліні, ступня на підлозі; стегно опорної ноги і голень виставлені вперед ноги перпендикулярно підлозі.

Траєкторія руху − шлях частини тіла або предмета, що рухається. У траєкторії виокремлюють форму, напрямок, амплітуду руху.

За формою траєкторії бувають прямолінійні та криволінійні. Прямолінійні рухи використовують, коли потрібно розвивати найбільшу швидкість якоїсь частини тіла на короткому шляху (удар по м’ячу). Криволінійні рухи не потребують витрати допоміжних м’язових зусиль, тому їх використовують частіше.

Напрямок руху визначається по відношенню до власного тіла. Їх називають парно-протилежною термінологією: вверх-вниз, вперед-назад, вправо-вліво.

Амплітуда руху − величина шляху частини тіла, що рухається. Амплітуда залежить від будови костей, суглобів, еластичності м’язів і зв’язок. Рухливість, що досягається шляхом скорочення м’язів, називається активною. Рухливість, що досягається дією зовнішніх сил, називається пасивною. Величина пасивної активності більше активної.

Біомеханічні характеристики фізичних вправ можна представити у вигляді таблиці (часові, просторово-часові, просторові, динамічні, ритмічні) [4, с. 63].

 

Часові характеристики

До часових характеристик відносяться тривалість виконання вправ, темп руху.

Темп руху − кількість рух в одиницю часу або частота повторення циклів руху. Зміна темпу руху приводить до збільшення або зменшення фізичного навантаження. Слід пам’ятати. що у кожної дитини свій темп виконання вправ.

Динамічна характеристика

Сила рухової дії − це повне нервово-м’язове напруження, потрібне для переміщення тіла, його окремих частин під час виконання рухового завдання. Розрізняють малий, середній, великий та максимальний ступінь м’язових напружень.

Ритмічна характеристика

Ритм − сполучення у часі сильних, акцентованих частин руху зі слабкими, пасивними. Точне чергування м’язового напруження й розслаблення є показником правильності виконання фізичної вправи. Ритмічні вправи виконуються легко та довгий час не викликають втоми.

Класифікація фізичних вправ

Під класифікацією фізичних вправ розуміють розподіл їх на групи та підгрупи, виходячи з певної ознаки.

В основу загальноприйнятої класифікації покладено систему засобів фізичного виховання та методи їх застосування: гімнастика, ігри, спортивні вправи, найпростіший туризм. Кожна з груп має сої специфічні ознаки і розподіляється на класифікаційні підгрупи.

Гімнастика − один з найбільш поширених засобів фізичного виховання. До цієї групи входять основні рухи (ходьба, біг, стрибки, лазіння, метання, рівновага), загальнорозвивальні вправи, стройові вправи, танцювальні вправи.

Ігри − одних з найулюбленіших дитячих засобів фізичного виховання. Виокремлюють рухливі ігри (сюжетні, безсюжетні) й елементи спортивних ігор (городки, баскетбол, настільний теніс, хокей). Діти оволодівають нескладними та доступними для них елементами техніки спортивних рухливих дій та тактичними прийомами.

Спортивні вправи розподіляються на дві групи: літні (катання на велосипеді, самокаті, плавання), зимні (катання на ковзанах, лижах, санчатах).

Туризм − це різноманітні за формою, змістом та тривалістю походи і подорожі, спрямовані на активний відпочинок, пізнання рідного краю, всебічний розвиток та загартування дітей. Найпростіший дитячий туризм найчастіше розподіляють на піший та лижний.

Унаочнимо розглянуту класифікацію у вигляді рисунка [4, с. 63].

 

Рис. 1. Класифікація фізичних вправ.

Разом з традиційною класифікацією фізичних вправ використовується класифікація вправ за ознакою переважного значення їх для розвитку фізичних якостей (спритність, швидкість, гнучкість, сила, витривалість тощо). Вправи впливають одночасно на розвиток усіх фізичних якостей, але більшою мірою розвивають яку-небудь одну. Наприклад, біг на короткі дистанції переважно розвиває швидкість, біг на довгі дистанції – витривалість.

Вправи можуть розподілятися за використанням знарядь та предметів (вправи на гімнастичному ослоні, колоді, стінці, вправи із палицями, м’ячами тощо).

Вправи поділяються на групи за анатомічними ознаками (вправи для м’язів плечового поясу й рук, ніг, тулуба тощо).

Застосовується класифікація, складена за структурними ознаками: вправи циклічного, ациклічного та змішаного типів. Циклічні рухи (ходьба, біг, плавання, пересування на лижах, ковзанах тощо) характеризуються закономірною послідовністю циклів та зв'язком елементів руху в циклі. В ациклічних рухах (метання, стрибки й ін.) кожна вправа є закінченою дією. У змішаних рухах (стрибки з розбігу) з’єднуються циклічні вправи з ациклічними.

У біомеханіці виділяють вправи поступальні (стрибки в довжину з місця тощо) та обертальні (метання диска) тощо. У фізіології – вправи різної потужності.

Крім того, вправи поділяються на природні та абстрактні (відвернені, аналітичні). Природні (ходьба, біг, їзда на велосипеді й ін.) застосовуються в повсякденному житті та в деяких видах праці. Абстрактні вправи спеціально створені для вирішення завдань фізичного виховання. До них відносяться вправи для окремих груп м’язів, різних частин тіла, а також видозмінені природні рухи (ходьба й біг на місці тощо).

Вправи поділяться на динамічні та статичні. Динамічні вправи пов’язані з переміщенням у просторі. Статичні вправи засновані на тривалій м’язовій напрузі в одному положенні (стійка „струнко”, стійка на руках).

Разом з вивченням фізичних вправ уточнюється і їхня класифікація. Прийнята в теорії фізичного виховання, вона використовується й у фізичному вихованні дітей дошкільного віку. Так, у Базовому компоненті дошкільної освіти України вправи розподілені таким чином: основні рухи, гімнастичні вправи, рухливі ігри з різними видами фізичних вправ, ігри з елементами спортивних ігор (баскетболу, футболу, хокею, настільного тенісу, бадмінтону).

Прийнята класифікація фізичних вправ застосовується в навчальних посібниках і дозволяє швидко знаходити опис потрібної вправи.

Наочний метод

Наочні методи переважно базуються на „живому спогляданні”, сприйманні дійсності через орган чуття (зір та слух), на свідомому відображенні цієї дійсності у вигляді образів рухових дій, предметів тощо.

Основна мета: створення зорового, слухового, м’язового уявлення об русі. Важливо забезпечити яскравість чуттєвого сприйняття та рухливих відчуттів дитини.

1. Наочно-зорові прийоми: показ фізичних вправ; використання наочних посібників (картини, рисунки, фотографії); імітація (наслідування); зорові орієнтири (предмети, розмітка поля).

Показ рухових дій вихователем або за його завданням ким-небудь з дітей є найбільш поширеним методом навчання. В основу його покладено наслідування. На першому етапі навчання він створює у дітей цілісне уявлення про вправу, загальне сприйняття її, а в подальшому спрямовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин руху.

Показ рухів буває злитий, розчленований, імітаційний, дзеркальний.

Злитий спосіб показу застосовується для того, щоб дати дітям загальне уявлення про техніку рухової дії і являє собою бездоганне виконання запропонованого для вивчення руху.

Розчленований показ характеризується тим, що вихователь, виконуючи рух, виділяє головну фазу чи елемент руху, щоб зосередити на них увагу дітей.

Імітаційний показ враховує, що дошкільникам притаманне наслідування. бажання копіювати те, що вони спостерігали, про що йому розповідали, читали. Образи, що відповідають характеру руху, допомагають створювати про нього правильне уявлення. Наприклад, махати руками, як пташка крильцями, або стрибати м’яко на носках, як зайчик [1, с. 107−108].

Дзеркальний показ доцільно використовувати при вивченні дітьми нескладних, в основному загальнорозвивальних вправ.

2. Наочно-слухові прийоми: музика, пісні.

Наприклад, удари в бубон, оплески у долоні, музичний супровід задають необхідний темп рухів (ходьба, біг, загально розвивальні вправи).

3. Тактильно-м’язові прийоми: безпосередньо допомога вихователя.

Словесний метод

Ця група методів ґрунтується переважно на словесних поняттях про рух [1, с. 109].

Основна мета: допомога дитині в осмисленій постанові рухового завдання, розкриття змісту і структури руху.

Пояснення; вказівки; подача команд, розпоряджень, сигналів; питання до дітей; образне сюжетне оповідання; бесіда; словесна інструкція.

Команда − це наказ виконувати або припинити певні рухові дій. Команду подають у наказовій формі, вона має бути точною, зрозумілою і короткою.

Розпорядження − це наказ, висловлений у довільній формі, коли діти ще не спроможні виконувати команди, їх формулює вихователь [1, с. 111].

Практичний метод

Основна мета: закріплення на практиці знань, вмінь, навичок в основних рухах, сприяти м’язовим уявленням про рух.

Повторення вправ без змін та зі змінами; проведення вправ в ігровій формі; проведення вправ у формі змагання.

Ігровий метод широко використовується в процесі навчання дітей різних вікових груп фізичним вправам та для розвитку і них рухових навичок. Цей метод має багато рис, характерних для рухової гри як засобу фізичного виховання дошкільників.

Під час навчання рухам дітей у молодших групах застосовуються ігрові прийоми. Діти стрибають, як зайчики, бігають, як мишки тощо.

Змагальний метод застосовується для удосконалення рухових дій у дітей старшого дошкільного віку. Він має багато спільного з ігровим методом. Однак є суттєва різниця. Вона полягає в тому, що при використанні ігрового методу процес навчання в основному має сюжетний зміст. У змагальному методі цей момент відсутній, і процес виконання рухової дії повністю підпорядкований його змісту [1, с. 114].

Фронтальний спосіб

Характеристика способу. Всі діти одночасно виконують одну й ту саму вправу або одночасно − різні рухи під керівництвом вихователя.

Позитивні моменти способу: забезпечує високу моторність заняття; забезпечує постійну взаємодію вихователя і дітей в процесі навчання, полегшує керівництво процесом навчання; вихователь керує діяльністю відразу всієї групи дітей; підвищує фізичне навантаження; сприяє закріпленню рухових навичок, розвитку фізичних здібностей, вихованню психофізичних якостей; діти навчаються колективно виконувати вправи.

Недоліки способів: ускладнення реалізації індивідуального підходу.

Груповий спосіб

Характеристика способу. Вихователь розподіляє дітей на декілька груп (по 2-4), і кожна підгрупа виконує своє окреме завдання. Після того, як діти виконали вправи декілька разів, підгрупи міняються місцями. Використовують на етапі вдосконалення вже засвоєних рухових навичок.

Позитивні моменти способу: зберігається висока моторна щільність заняття; підвищується рухлива активність дітей; виховується вміння самостійно виконувати завдання, відповідальність, стриманість; підвищується фізичне навантаження; є можливість здійснювати індивідуальну роботу з дітьми.

Недоліки способів: обмежена можливість вихователя контролювати виконання вправ дітьми, надавати їм допомогу, виправляти помилки.

Індивідуальний спосіб

Характеристика способу. Кожна дитина виконує вправу індивідуально, вихователь перевіряє якість виконання та надає відповідні вказівки, інші діти спостерігають за виконанням та оцінюють рух.

Позитивні моменти способу: досягається висока якість, точність виконання рухливої дії.

Недоліки способів: низька моторна щільність заняття.

Позмінний спосіб

Характеристика способу. Діти виконують вправи змінами по декілька осіб одночасно, інші діти в цей час спостерігають та оцінюють.

Позитивні моменти способу: забезпечується відпрацювання якості руху, забезпечується індивідуальний підхід до дітей.

Недоліки способів: низька моторна щільність заняття.

Потоковий спосіб

Характеристика способу. Всі діти виконують одну й ту саму вправу за чергою, один за одним, безперервно. Для реалізації більшої повторності вправ можуть бути організовані 2−3 потоки. Різновидність поточного способу − кругове тренування. Виконуючи вправи, діти рухаються по кругу, переходячи від однієї „станції” до іншої.

Позитивні моменти способу: забезпечується висока моторна щільність заняття; індивідуальний підхід до дітей.

Недоліки способів: складності якісної оцінки руху, виконання неточностей рухової дії.

Слід пам’ятати, що вибір способу організації дітей на занятті залежатиме від наступних моментів:

- новизна, складність та характер вправ;

- завдання заняття;

- матеріальне забезпечення й місце проведення заняття;

- розмір приміщення;

- наявність обладнання;

- вік дітей і рівень їх фізичної підготовленості;

- вміння вихователя.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні засоби фізичного виховання.

2. Дайте визначення поняттю „фізичні вправи”.

3. Поміркуйте, з яких компонентів складається техніка фізичних вправ. Заміна якого компоненту приводить до втрати техніки та власно фізичної вправи? Який компонент техніки можна змінювати?

4. Схарактеризуйте просторові, часові, просторово-часові, динамічні, ритмічні характеристики фізичних вправ.

5. Розкрийте основну класифікацію фізичних вправ.

6. Наведіть приклад вправ різних за структурною ознакою.

7. Схарактеризуйте основні принципи навчання дітей рухам.

8. Який принцип навчання, на вашу думку, є основним?

9. Наведіть приклад прийомів, що входять до входять до різних груп методів?

10. Назвіть способи організації дітей під час навчання рухам.

11. Порівняйте між собою позмінний та потоковий способи. Знайдіть спільності та відмінності.

12. Наведіть приклад завдань для організації кругового тренування.

13. Скільки виокремлюють етапів навчання дітей фізичним вправам? Які методи є провідними на кожному з етапів?

14. Розкрийте етапи формування рухової навички у дітей. Схарактеризуйте малюнок руху, методи навчання та способи організації дітей.

15. Схарактеризуйте основні психофізичні якості дошкільників. Які вправи є універсальними для розвитку психофізичних якостей?

Розділ 4.

Гімнастика для дітей

Види гімнастики

У системі фізичного виховання дитини дошкільного віку розрізняють різні види гімнастики: загально розвивальна гімнастика за спортивним спрямуванням (художня гімнастика, атлетична та ін.), прикладна, або лікувальна [3, с. 104 – 106] (див. схему 3).

Основна гімнастика – спрямована на укріплення здоровя, загальної фізичної підготовленості, загартування організму, виховання правильної постави, укріплення внутрішніх органів і їх систем (серцево-судинної, дихальної). До змісту основної гімнастики входять стройові вправи, загально розвивальні і основні рухи.

Виконання фізичних вправ проводиться на гімнастичному знарядді, за допомогою гімнастичного обладнання. Крім того гімнастичні вправи можуть бути динамічними (спрямованими на більш повне використання усіх рухових сил при виконанні фізичних вправ і одночасне зменшення сил гальмування) і статичними (пов’язані з нерухомим збереженням будь-якого положення тіла і його пози) .

Гігієнічна гімнастика спрямована на укріплення здоров’я дитини, виховання правильної постави, вдосконалення функціональних систем організму. Засобами гігієнічної гімнастики є загально розвивальні вправи у поєднанні з загартовуючи ми процедурами.

Гімнастика зі спортивною спрямованістю – має за мету підвищення загальної фізичної підготовленості людини. У роботі з дітьми дошкільного віку можна використовувати лише її елементи.

Художня гімнастика включає в себе вправи спортивної спрямованості. Це можуть бути вправи без предметів, або з предметами. Відмінною особливістю художньої гімнастики є її зв’язок з музикою, і елементами танцю, емоційна виразність рухів, їх краса і граційність.

Схема 3

              

У художній гімнастиці широко використовується художній рух – система фізичних вправ переважно танцювального характеру. До художніх рухів належать кроки, повороти, обертання, стрибки; при цьому створюються композиції, які поєднуються з певною музикою.

До спортивних видів гімнастики належить акробатика (від грец. «той, що підіймається вгору»). У дошкільних установах використовуються окремі елементи акробатики, в основному це передуючі акробатичним вправам рухи, які підготовляють дитину до виконання вправ у дошкільному віці.

Ритмічна гімнастика уявляє з себе систему фізичних вправ, що виконуються під музику. Ритмічна гімнастика сприяє розвитку в дітей м’язової свободи, виразності, краси, граційності, ритмічності рухів. Вона розвиває музичність, почуття ритму. В дошкільних установах в різні форми рухової діяльності: ранкову гімнастику, ввідну частину фізкультурного заняття, або як ритмічні блоки в основну їх частину і інші види діяльності.

До прикладної гімнастики належить лікувальна гімнастика, або лікувальна фізкультура, яка спрямована на відновлення здоров’я. вона використовується для покращення стану нервової системи, підвищення тонусу організму, зняття негативних емоцій, покращення тіло будови, виправлення постави. Оскільки у дошкільному закладі в системі фізичного виховання велике місце належить основній гімнастиці, роздивимось її більш детально.

Вправи у киданні, метанні

М’яч – перша дитяча іграшка. У м’ячі дитина знаходить загальне вираження будь-якого предмету. Необхідно давати дитині м’ячик з самого народження для того, щоб вона охоплювала його, вчилася володіти ним, оскільки маніпулювання з м’ячем укріплює м’язи пальців та кистей рук. Це сприяє скорішому оволодінню метанням.

Метання – рух ациклічного типу. Воно сприяє розвитку окоміру, рівноваги, мозку в цілому, благотворно впливає на центральну нервову систему [8, с. 151].

Підготовчою формою метання є кидання, катання, прокочування і скочування м’яча (або іншого предмета). Кидання здійснюється як обома руками, так і правою-лівою рукою поперемінно.

Дитина проходить значний шлях у освоєнні метання: в три-чотири роки відсутня підготовча фаза, кидок слабкий, часто випадковий, не дотримується напрямок. У дитини 5 – 6 років зростає довжина кидку. Якісні результати хлопчиків і дівчаток, а також результати кидання правою і лівою рукою незначні.

Метання проводиться на дальність і у ціль. У метанні на дальність основне зусилля спрямовується на оволодіння правильними прийомами. Дитина вправляється у силі кидку у відповідності з відстанню.

При метанні у ціль дитина зосереджує свою увагу на попаданні у конкретний предмет. Це потребує концентрації уваги, зосередженості, цілеспрямованості, вольового зусилля.

Дитину навчають різноманітним способам метання на дальність і у ціль: з-за голови, з-за спини, через плече, прямою рукою зверху, прямою рукою збоку, метання з чотирьох кроків, метання з розбігу.

Метання з-за голови: дитина стоїть обличчям у сторону кидка, права нога позаду навшпиньки. Якщо метання виконується правою рукою, то м’яч утримується пальцями так, щоб він не доторкався долоні. Рука зігнута у ліктьовому суглобі на рівні обличчя. Спочатку потрібно перенести вагу тіла на праву ногу, відхилившись назад якомога більше; одночасно руку з м’ячем віднести назад за голову. Права нога у цьому положенні буде трохи зігнута у колінному суглобі, ліва – пряма, в упорі на п’ятку.

При кидку, розгинаючи праву ногу у колінному суглобі, перенести центр ваги (а не масу тіла) вперед на ліву ногу. При цьому дитина, прогнувшись у попереку, переходить у положення «натягнутого луку». Не затримуючись у цьому положенні, вона починає виносити руку вперед для кидку. Рух руки повинен нагадувати удар батогом. Спочатку вперед висувається плече, потім передпліччя, потім кисть з м’ячем.

Метання з-за спини через плече: вихідне положення – права нога відсувається назад, трохи ширше плечей, тулуб злегка повернутий вбік руки що кидає; права рука, наполовину зігнута у лікті, знаходиться перед груддю; ліва рука – вздовж тулуба. При замаху тулуб повертається у бік руки що кидає, відхиляється назад. Вага тіла переноситься на відведену назад ногу, права рука відтягнута назад.

При кидку права нога випрямляється, тулуб, випрямляючись, повертається вперед. У заключній фазі кидку вага тіла переноситься на ногу, відставлену вперед. Права нога приставляється до лівої. Метання лівою рукою проводиться за такою же схемою.

Метання прямою рукою зверху: вихідне положення – ноги трохи ширше плечей, права відставлена назад, права рука з предметом (мішечком або м’ячем) – вздовж тулуба. При замаху права рука йде вгору – назад, потім спрямовується вперед і кистю викидається предмет.

Метання прямою рукою знизу: вихідне положення – ноги трохи ширше плечей, права відведена назад, права рука напівзігнута у лікті перед груддю. При замаху права рука відведена вниз – назад, кидок виконується рухом руки вперед – вгору.

Метання прямою рукою збоку: вихідне положення – ноги трохи ширше плечей, права нога відведена назад, права рука з предметом вздовж тіла. Під час замаху тулуб відхиляється, права рука відводиться назад до кінця, вага тулуба переноситься на праву ногу, зігнуту у коліні. При кидку права нога випрямляється, тулуб повертається вліво – вперед, а права рука переноситься вперед і кистю викидає предмет.

Метання з чотирьох кроків готує дітей до метання з розбігу. При метанні предмета правою рукою перші два кроки – звичайні, третій – схресний. Права нога розвертається носком вправо і ставиться спереду, перпендикулярно напрямку метання. При виконанні третього кроку права рука з предметом відводиться назад. Четвертий крок – випад вперед лівою ногою, маса тіла залишається на правій нозі, корпус відведений і повернутий вправо, рука до кінця відведена назад – виконується кидок.

Метання з розбігу: розбіг з поступовим прискоренням закінчується хресним кроком правою ногою і випадом лівою, тобто вихідним положенням для метання. Розбіг, хресний крок, випад і кидок виконуються одночасно. При метанні з розбігу дальність кидка в дітей збільшується на 2 – 2,5 м [8, с. 150 – 156].

Вправи у лазінні

Лазіння – циклічний рух. Воно здійснюється шляхом почергового руху рук і ніг з опорою кожної ноги на рейки драбини і затримкою на них обох ніг [8, с. 156].

Дитина оволодіває наступними видами лазіння: підлазіння, перелазіння, пролазіння, повзання по горизонтальній площині, площині, що має нахил (підлога, гімнастична лава), лазіння по вертикальній (гімнастичній) стінці, драбинці, канату, тичину.

Фізіологічну основу лазіння визначає формування системи координованої діяльності дитини. Лазіння сприяє пізнанню дитиною навколишнього середовища, є складним умовним рефлексом, змушує працювати значну масу м’язів і підвищує функціональну діяльність усього організму дитини, допомагає формуванню правильної постави. Лазіння характеризується поперемінним скороченням і розслабленням м’язів, що дозволяє швидко відновлювати витратити енергії на рух. Вправи покращують координацію рухів, сприяють вдосконаленню функцій дихання і кровобігу, підвищують обмін речовин.

Лазіння як фізіологічний процес формується на другому році життя дитини. Коли дитина оволодіє навичками повзання на животі, а потім на четвереньках, дорослий ускладнює рухи – спочатку повзання по доці у горизонтальному і положенні і під нахилом, потім по гімнастичній лав і.

Дітям старшого віку також доступне лазіння по тичині та канату. Спочатку діти навчаються качатися на канаті, що має незакріплений нижній кінець, потім вчаться залізати на закріплений нерухомо тичину. На перших заняттях вихователь повинен утримувати руками стопи дитини. Після цього діти засвоюють лазіння по канату (тичині).

При систематичному навчанні діти старшої та підготовчої групи швидко оволодівають навичками швидкого і ритмічного лазіння.

Вправи у ходьбі

Ходьба – циклічний основний рух, природній спосіб пересування дитини. Для неї характерне одноманітне повторення однакових фаз руху [8, с. 159].

Ходьба є складним рухом. В її нервовій регуляції приймають участь різні відділи головного мозку. Вона оказує значний фізіологічний вплив на організм: під час ходьби активізуються обмінні, дихальні процеси, підвищується робота серцево-судинної, нервової та інших систем організму. Вправи у ходьбі сприяють виникненню динамічного стереотипу, що визначає поставу при ходьбі та майбутню ходу.

Дитина починає оволодівати ходьбою в кінці першого, або на початку другого року життя. Головною умовою формування правильної ходьби в дитини є навчання. Для цього доцільно використовувати цілісні вправи, за допомогою яких буде виховуватися також рівновага, правильна постава, м’язи нижніх кінцівок.

Дитина молодшого дошкільного віку виконує різні види ходьби: на зовнішньому кінці стопи (косолапий ведмідь); ходьба навшпиньки; ходьба на напівзігнутих ногах; босоніж по ребристій дошці; ходьба з фіксованим перекочуванням з п’ятки на носок. У старшому дошкільному віці до цих видів ходьби додається ходьба з високим підніманням стегна, ходьба хресним кроком, ходьба приставним кроком. Також дітям пропонується ходьба з виконанням різноманітних завдань, що виконуються за сигналом – на орієнтировку у просторі, зміну темпу, напрямку, з різними перешиковуваннями, між предметами; ходьба з поступовим підйомом вгору, ходьба гімнастична з носка. Навантаження при ходьбі залежить від її темпу і витрат енергії при її виконанні. Темп ходьби може бути звичайний, помірний або швидкий [8, с. 163].

Правильна ходьба будується від стегна активним перекатом з п’ятки на носок, що забезпечує найкраще просування вперед. Правильна хода передбачає додержання певної постави: корпус розташовується прямо, плечі розслаблені і розставлені, трохи відведені назад і вниз. Живіт втягнутий. Положення голови вільне, погляд спрямований вперед.

В процесі звичайної ходьби доцільно не ставити широко стопи, а намагатися додержувати між п’ятками відстань у молодших дошкільників – 10 см., у старших – 12,5 см.

Вправи під час бігу

Біг – циклічний локомоторний рух, що моє чітку повторюваність циклу рухових дій. Виділяють таку послідовність фаз у циклі бігових рухів ноги: період опори, період польоту. Показниками правильного бігу також є певне положення голови, корпусу (бігова постава), рук, стегна, голені, стопи [8, с. 164].

Правильний біг, як і звичайна ходьба будується від стегна активним перекатом від п’ятки на носок. Положення голови вільне, дивитися вперед. Під час бігу голову необхідно тримати рівно і прямо, дивитися на поперед себе, приблизно на 2 метри. Важлива вимога – дотримання постави: корпус розташований прямо з невеличким загальним нахилом вперед, тобто голова, тулуб, стегно, нога. що робить поштовх, знаходяться наче на одній лінії. Плечі опущені, розслаблені. Положення рук під час бігу вільне, невимушене. Руки зігнуті в ліктях під кутом дев’яносто градусів. Пальці злегка зігнуті, але не затиснуті в кулак. Руки під час бігу рухаються точно вперед – до рівня груди, назад – до упора.

Важливим показником правильного бігу є положення стегна. Під час бігу воно виноситься вперед – вгору і вище, ніж при ходьбі. Висота підняття стегна залежить від темпу бігу: чим вищій темп, тим активніше підйом стегна вгору [8, с. 171 – 172].

Таким чином, слід відзначити, що біг значний позитивний вплив на організм дитини, активізуючи його органи і системи, підвищує обмінні процеси, сприяє загальному фізичному розвитку, вдосконалює діяльність центральної нервової системи.

Вправи у стрибках

Стрибок – вправа ациклічного типу. В ньому відсутнє повторення циклів і весь процес виконання стрибка уявляє один завершений рух [8, с. 173]. Стрибок складається з трьох фаз: підготовча – прийняття вихідного положення або розбіг; основна – відштовхування; політ; заключна – приземлення.

Існує декілька видів стрибків: стрибки у довжину з місця, стрибки у довжину з розбігу, стрибки у висоту з розбігу. Вмінням стрибати у довжину з місця та з розбігу діти самостійно оволодіти не можуть, тому необхідно спеціальне навчання цьому руху.

Під час стрибків у довжину з місця необхідно навчити дітей приймати правильне вихідне положення: ноги – на ширині ступні, зігнуті у колінах так, що закривають носки ніг, руки відведені назад – «старт плавця», корпус трохи нахилити вперед, голову підняти, дивитися вперед.

У момент відштовхування дитина робить одночасний поштовх обома ногами швидко і енергійно. Разом з цим здійснюється замах руками вперед – вгору. В польоті здійснюється групування (зігнуті у колінах ноги підтягуються до грудей). По мірі приземлення ноги виносяться уперед. У момент приземлення спочатку торкаються землі п’ятки майже прямих ніг, потім здійснюється перекат на всю ступню з одночасним згинанням ніг у колінах. Руки при цьому опускаються вниз, утримуючи рівновагу. При виході дитини з положення приземлення руки продовжують природній (як при ходьбі) рух [8, с.178 ]. 

Серед різних способів стрибка у довжину з розбігу, у дитячому садку переважно використовується спосіб «зігнувши ноги». Перша фаза – підготовча. Вона включає в себе розбіг, правильність виконання якого багато у чому визначає правильність усього стрибка в цілому. Швидкість при завершенні розбігу визначає результат. Розбіг уявляє з себе біг з поступовим прискоренням. Положення тулубу на початку розбігу має невеличкий загальний нахил (як при звичайну бігу). В середині розбігу тулуб поступово випрямляється, підготовляючись до відштовхування, а на останніх кроках – має майже вертикальне положення. Перед відштовхуванням корпус дитини розташовується вертикально або з невеличким нахилом назад. Рим розбігу повинен бути чітким, з активною постановкою стопи на п’ятку з еластичним перекочуванням на всю стопу. Особливо важлива чіткість ритму у останніх трьох кроках розбігу, останній крок повинен бути коротшим за попередню в відштовхування необхідно вкладати всю силу. Воно починатися енергійним випрямленням стопи. Голова дитини знаходиться на одній лінії з корпусом. Стегно махової ноги піднімається вгору – вперед, голень також виноситься вперед. Одночасно виконується мах руками вперед – вгору. Але при цьому торкання стопи і доріжки повинно бути мінімальним за часом, тільки у цьому випадку стрибок вийде високим і далеким.

Після відштовхування починається політ. В польоті здійснюється групування (зігнуті у колінах ноги підтягуються до грудей) [8, с. 177 – 178].

Вправи у рівновазі

Рівновага – здатність тіла зберігати стійке положення як у спокої так і під час руху. Рівновага розвивається поступово, по мірі вдосконалення процесів збудження і гальмування, розвитку вестибулярного апарату, м’язових відчуттів       [3, с. 122 – 124]. Крім того рівновага вимагає координації рухів, уваги, орієнтування у оточуючих умовах, вміння володіти власним тілом, сміливості.

Почуття рівноваги перевіряється і тренується в процесі вправ на зменшеній площі опору, коли необхідно утримувати тіло від падіння: при ходьбі по вузькій дошці, бревну, ходьбі навшпиньки та ін.

Вправи з рівноваги проводяться з раннього віку. Дитині пропонують пройти по обмеженому простору між двома прокладеними паралельно шнурами на відстані 20 – 25 см; пройти по дошці, що трохи піднята або навпаки, нахилена; переступаючи через предмети. З віком вправи з рівноваги ускладнюються: дитина вчиться ходити з пісочним мішечком на голові, по шнуру, ребристій драбинці. Рівновага також вдосконалюється у спортивних вправах при катанні на лижах, ковзанах, їзді на велосипеді, роликових ковзанах.

Загально розвивальні вправи

Загально розвивальні вправи – спеціально підібрані вправи, спрямовані на оздоровлення організму [8, с. 180]. Вони сприяють формуванню правильної постави, укріпленню опорно-рухового апарату, поліпшенню кровообігу, дихання, обмінних процесів, діяльності нервової системи. З їх допомогою розвиваються і укріплюються крупні групи м’язів – плечового поясу, тулуба, ніг, рухомість суглобів.

При складанні комплексів загально розвивальних вправ необхідно дотримуватися анатомічного принципу. Тому перша група вправ традиційно спрямована на розвиток і укріплення м’язів плечового поясу і рук. Вони сприяють укріпленню м’язів грудної клітини і її розширенню, тренують серцево-судинну систему, вдосконалюють природне дихання. Важливу роль у цій групі вправ відіграють вправи для м’язів обличчя, очей, кистей рук.

Друга група загально розвивальних вправ – для тулуба, розвитку і укріплення м’язів спини – впливає на формування правильної постави, сприяє розвитку гнучкості хребта (нахили вперед, в сторони, повороти тулуба).

Стройові вправи

Навчання дитини стройовим вправам проводиться з урахуванням їх вікових особливостей. Вправи у шикуванні і перешикування сприяють кращому орієнтуванню у просторі, формуванню правильної постави, вмінню узгоджено діяти у колективі.

Дітей привчають шикуватися з другої молодшої групи. Спочатку з допомогою вихователя діти шикуються в коло, колону один за одним, перешиковуються з колони по одному в пари. На початку навчання використовують зорові орієнтири (діти шикуються біля стіни, прокладеного на підлозі шнура). В середній групі закріплюються навички шикування та перешиковування, вміння швидко шикуватися і перешиковуватися не тільки на місці, а і в русі; змінювати рух за сигналом. У старшій групі дитина за сигналом вихователя виконує різноманітні складні шикування і перешикування.

Розподіл стройових вправ за віковими групами представимо у вигляді таблиці.

До стройових належать наступні типи вправ – шикування (в коло, колону, шеренгу та ін.); перешикування (з колони в коло, по два, по три, по чотири, в шеренгу та ін.); обертання у різні боки (кругом, наліво, направо); розмикання; змикання; різноманітні пересування у просторі. Ці вправи використовуються в різноманітних формах організації рухової діяльності (на заняттях, ранковій гімнастиці, в рухливих іграх, дозвіллі, святах та ін.) [3, с. 134 – 135].

Таблиця

Стройові вправи

Вік	Основні завдання	Розподіл стройових вправ за віком	Методика навчання
Моло-дший дошкі-льний вік	Привчати дітей спільно діяти в загальному для всіх темпі. Навчатися шикуватися в колону по одно-му, шеренгу, коло, знаходити своє місце під час шикування.	Шикування: у коло, у пари, один за одним, підгрупами й усією групою за допомогою вихователя.	Малятам найлегше стати в коло (достатньо під час ходьби один за одним повернутися у центр кола та взятися за руки). Щоб діти краще розуміли значення «велике коло», можна заздалегідь зробити коло мотузкою на підлозі.
Серед-ній дошкі-льний вік	Навчити шикуванню, дотримання дистанції під час пересування.	Шикування та перешикування: у коло, в колону, у шеренгу (за допомогою вихователя, за орієнтирами, самостійно); знаходження свого місця, повороти направо, наліво, кругом, пересування на місці.	Разом із самостійним шикуванням у коло вводяться шикування по двоє, по троє, по четверо (спрямовуючих призначає вихователь) або діти шикуються самостійно в ланки, інколи використовується вільне шикування біля заздалегідь розташованих предметів. Основним є шикування у три колони або ланки.
Стар-ший дошкі-льний вік	Навчити швидко перешикуватися на місці та під час руху, рівнятися в колоні, у шерензі, у колі.	Шикування в колону по одному, по двоє, у декілька колон, у коло; перешикування з колони у дві, на місці, під час руху; повороти на місці наліво, направо під час руху. Рівняння в колоні на відстані витягнутої руки вперед; у шерензі, у колі – на відстань витягнутої руки в сторони. Розрахунок на «перший–другий», перешикування з однієї шеренги у дві; зупинка після ходьби одночасно.	Новим є шикування у декілька кіл біля посібників (обручів), шикування в шаховому порядку (після того, як діти стануть у 3–4 колони, друга та четверта колони отримують команду зробити два кроки назад або вперед). Шикування у коло використовується під час проведення вправ з м’ячами. Збільшується вага слова: більше використовують вказівки, розпорядження, менше – предметні орієнтири.

Таким чином, гімнастика, як система спеціально підібраних вправ і методів, різнобічно впливає на організм людини, посилює її основні функціональні процеси, сприяє гармонійному розвитку, покращенню емоційного стану. Методи гімнастики дають змогу вирішувати завдання загальної фізичної підготовки, застосовувати фізичні вправи у відповідності з віком і підготовленістю дітей, успішно здійснювати оздоровчі і освітні задачі фізичного виховання.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю «гімнастика». Схарактеризуйте її значення в системі фізичного виховання?

2. Назвіть види гімнастики.

3. Охарактеризуйте фізіологічні механізми, показники правильності основних рухів.

4. Дайте характеристику загально розвивальним вправам. Які принципи їх підбору?

5. Назвіть стройові вправи доступні для виконання дітьми дошкільного віку. Опишіть методику їх проведення.

 

Розділ 5.

Характеристика рухливої гри

Рухлива гра з правилами – це свідома, активна діяльність дитини, що характеризується точним і своєчасним виконанням завдань, пов’язаних з обов’язковими для усіх гравців правилами [8, с. 188]. У дошкільній педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності житини, де творчо прямо або опосередковано відбиваються явища навколишньої дійсності (праця і побут людей, імітація рухів тварин та ін.).

Рухлива гра – незамінний засіб розвитку мислення кмітливості, спритності, швидкості, цінних морально-вольових якостей. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те значення, яке у дорослих має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте». Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі [4, с. 172].

Як важливий засіб фізичного виховання, рухлива гра одночасно оказує оздоровчий вплив на підростаючий організм дітей та психічну діяльність. В грі вони вправляються у різноманітних рухах: бігу, стрибках, лазінні, перелізанні, кидані, ловінні та ін. велика кількість рухів активізує дихання, кровообіг і обмінні процеси. Так, для розвитку швидкості проводять ігри, які потребують негайних рухових відповідей в обставинах, що швидко змінюються, а також ігри з подоланням певної відстані за найкоротший час («Біжіть до прапорця», «Хто перший», «Квач» та ін.). Для розвитку в дошкільників спритності використовують ігри, де діти виконують більш складні за координацією рухи («Прокоти м’яч у ворота», «Не зачепи брязкальце», «Серсо» та ін.). розвивати силу окремих м’язів рук, ніг, і тулуба можна в іграх, які потребують короткочасного силового напруження («Хто далі кине», «З купинки на купинку», «Ведмідь і бджоли»). Витривалість розвивається в іграх з інтенсивною руховою діяльністю, але оптимальною в часі для кожної вікової групи («Дожени свою пару», «Рибалки і рибаки», «Вудочка» та ін.) [4, с.202].

Надзвичайно важливо враховувати роль зростаючої напруги, радості, сильних переживань дитини у гри. Захопленість дитини покращує результативність рухів. Крім того, у процесі гри активізується пам'ять, уявлення, розвивається мислення, уява. Рухливі ігри часто супроводжуються піснями, віршами, лічилками, ігровими зачинами. Такі ігри поповнюють словниковий запас, збагачують мову дітей.

Рухливі ігри мають значний вплив на виховання морально-вольових та естетичних якостей у дошкільників. Свої дії учасники гри підпорядковують її правилам. Правила регулюють поведінку, сприяють вихованню свідомої дисципліни, розвивають почуття товариськості. Крім того діти пізнають красу рухів, їх образність, у них розвивається почуття ритму. Вони оволодівають поетичною образною мовою.

Рухлива гра готує дитину до праці: діти виготовляють ігрові атрибути, розташовують їх і прибирають на відведені місця, вдосконалюють свої рухові навики [8, с. 192 – 194].

Таким чином, рухлива гра – незамінний засіб поповнення дитиною знань і уявлень про оточуючий світ. У процесі гри відбувається не тільки вправляння в тих навиках що вже є, їх закріплення і вдосконалення, а й формування нових психічних процесів, нових якостей особистості.

Класифікація рухливих ігор

Теорія рухливих ігор

З дітьми дошкільного віку проводять три види рухливих ігор: сюжетні ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри з елементами спорту. В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Рухи, які виконують діти під час гри тісно пов’язані з її сюжетом (наприклад, зайці стрибають у лісі, а мисливці полюють на них). Більшість сюжетних ігор – колективні , і дитина привчається в них погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як вимагають правила [3, с. 135 - 137].

Для ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки дітей. Під час ігрових вправ дошкільнята повинні бездоганно виконувати основні рухи (влучати м’ячем, підлізати під мотузку, та ін). такі вправи застосовують здебільшого для вдосконалення в дітей певних рухів.

З несюжетних ігор у старших дошкільників дуже популярні ігри з використанням різних предметів: кеглі, кільцекид, білобоке, школа м’яча та ін. рухові завдання в цих іграх конкретні: влучити кулькою в кеглю, накинути кільце на палицю та ін.

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових групах, то організація і методика їх проведення мають багато спільного [4, с. 168 – 172].

Перед тим як вибрати гру, треба визначити мету, врахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підготовленість, місце і час проведення, погодні умови. Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або ускладнити. Наприклад, у грі «Вовк у рові» відстань між лініями «рову» можна трохи збільшити або, навпаки, зменшити.

Визначаючи гру, слід враховувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, влітку та восени до сніданку краще проводити нетривалі ігри середньої або малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групками, а вихователь здійснює лише загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості. Вони входять в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді, особливо в молодших групах, розучують нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним сном проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не можуть швидко заснути.

На ранковій та післяобідній прогулянці проводить не менше чотирьох-п’яти рухливих ігор, влітку їх кількість можна збільшити до п’яти-шести

Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У невеликому вузькому залі або груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням у колони й шереги, а також ігри, у яких діти беруть участь по черзі («Передай-стань», «М’яч капітану», «Влучи в ціль»). У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метанням м’яча, естафети з елементами змагань.

Для проведення ігор на свіжому повітрі треба заздалегідь підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Взимку ділянку необхідно очистити від снігу, втоптати, огородити сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки.

Для проведення багатьох ігор необхідний різноманітний матеріал: м’ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Приладдя та інвентар готують заздалегідь.

До проведення гри необхідно підготуватися: вивчити її зміст, правила, вірші, пісні що її супроводжують, відпрацювати рухи, щоб правильно показувати їх дітям. перед тим як починати гру необхідно зацікавити нею дітей, щоб вони краще виконували рухи, які становлять її зміст.

Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починатимуть гру. Наприклад в іграх із шикуванням у коло («Спіймай комара», «Вгадай по голосу») вихователь стає разом з дітьми у коло. Якщо гра починається з руху врозтіч («Гуси-лебеді», «Рибалки і рибки»), дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре чути й видно. Показувати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Показуючи правила, виконання яких викликає труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються.

Важливий момент у грі – вибір ведучого, або у деяких випадках кількох ведучих. Існує кілька способі визначення ведучого. Так, проводячи нову гру, обов’язки ведучого приймає на себе вихователь, пізніше, можна призначити ведучим ту дитину, яка краще за всіх впоралася з своєю роллю. Ведучого можуть обирати і самі діти, що має позитивне значення, оскільки дошкільнята колективно висловлюють бажання обрати на цю роль найбільш гідного товариша. Можна також визначати ведучого за допомогою лічилки.

В командних іграх обов’язковою умовою є правильне комплектування команд. Вони мають бути рівні за силами і за складом. Розподілити дітей у команди можна різними способами: за допомогою рахунку, самостійним визначенням капітанів і команд.

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розподіливши ролі, можна переходити до проведення гри. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (сплеск у долоні, свисток, змах прапорцем або рукою). Ігри сюжетного характеру («Квочка та курчата», «Птахи й зозуля» та ін), де немає змагального компоненту, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, «Гру почали» або попередити дітей, що гра почнеться після слів «Раз, два, три».

Під час гри педагог дає рекомендації дітям, які допустили помилки, або порушили правила. Також особливої уваги потребують діти малоактивні і ослаблені, що недостатньо орієнтують в завданні, бояться перестрибнути через «рів». Їм треба своєчасно допомогти (потримати за руку, підбадьорити).

При проведенні рухливих ігор набагато важче визначити фізичне навантаження, ніж під час виконання фізичних вправ. Зовнішні ознаки стомлення – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість та погіршення координації рухів (див. табл.).

Таблиця            

Спортивні ігри

Велику роль у всебічному розвитку дошкільників відіграють елементи спортивних ігор. Вони підбираються з урахуванням віку, стану здоров’я, індивідуальних особливостей і цікавості дитини. В них використовуються лише елементи техніки спортивних ігор, доступні і цікаві дітям. На підставі вивчених дітьми елементів можуть бути організовані ігри, що проводяться за спрощеними правилами.

Спортивні ігри розвивають такі психофізичні якості як силу, швидкість, спритність, витривалість, укріплюють великі групи м’язів, підвищується розумова активність, орієнтування у просторі. Дуже важливо враховувати радість дітей, силу емоцій, цікавість до ігор. Захопленість дітей грою посилює фізіологічний стан організму. у дошкільному закладі найчастіше використовуються елементи таких спортивних ігор як хокей, футбол, баскетбол, настільний теніс, бадмінтон та городки. Роздивимося їх докладніше.

Хокей. Гра проводиться на рівному майданчику (від 8х10 до 15х20 см). Майданчик утрамбовують і по краях роблять невеличкі бортики зі снігу. Найзручніше для гри використовувати металеві ворота (100х80 см) із сіткою. Довжина ключки залежить від росту дитини: ключка, встановлена вертикально до землі, повинна діставати до підборіддя дитини. Шайба може бути з пластмаси або гуми, вагою 50 г [8, с. 232 – 233].

Основні правила гри: дітей розподіляють на команди по 6 гравців. Гра складається з двох таймів по 8 – 10 хвилин кожний з п’ятихвилинною перервою. Перед початком гри у центрі майданчика стають два гравці з різних команд. За сигналом судді (свистком) вони розігрують шайбу, намагаючись віддати її кому-небудь з гравців своєї команди. Кожна команда намагається забити шайбу у ворота суперника і не пропустити її у власні ворота. Воротарі відбивають шайбу ключкою, руками, ногами або тулубом. Передавати і вести шайбу можна тільки ключкою. Якщо шайбу вибито за межі майданчика, її вводять гравці суперника з того місця, де вона перетнула лінію. Перемагає та команда, яка забила найбільше голів у ворота суперника.

Перед тим як виходити на лід, слід навчити дітей прийомам хокею без ковзанів: передавати шайбу ключкою один одному в парах (відстань 3 – 4 м), прокочувати шайбу ключкою у заданому напрямі, вести шайбу ключкою не відриваючи її від шайби, прямо і змійкою, виконувати удари по шайбі з місця, влучати шайбою у ворота, б’ючи по ній з місця і після ведення. Діти грають без ковзанів.

Футбол. Футбол – одна з найпопулярніших ігор у дитячому садку. Для гри потрібен майданчик                           (від 8х10 до 20х40 м), залежно від кількості гравців. Поперек майданчика, через центр проводять середню лінію. Межі його позначають прапорцями: чотири ставлять по кутах, а два там, де середня лінія пересікає бічну. На торцевих боках майданчика встановлюють стійки або ворота (висота 1,5 м, ширина 2,5 – 3 м). для гри береться волейбольний м’яч (вага 260 – 280 г, діаметр 64 – 66 см) або гумовий (200 г, 50 см) [4, с. 181] .

Правила гри: дітей розподіляють на команди по п’ять-вісім гравців у кожній і обирають капітанів. Право початку гри визначають за жеребом, друга команда обирає ворота. Гра починається із центра майданчика (його краще позначити колом), усі гравці команд у цей момент перебувають на своїй половині майданчика. За свистком судді капітан б’є по м’ячу у бік воріт суперника. Гра складається з двох таймів по 10 – 15 хв кожний з п’ятихвилинною перервою. Перед початком другого тайму команди змінюють ворота. Виграє команда, яка заб’є більше голів у ворота суперника.

Гравці кожної з команд намагаються підвести м’яч до воріт суперника і забити гол. Ворота захищає воротар, який має право ловити м’яч руками. Всі інші гравці можуть передавати, зупиняти й забивати м’яч лише ногами або головою. Якщо м’яч забивають у ворота, гру починає із центра майданчика капітан команди, якій забили гол. М’яч, який вибито за межі майданчика, викидає гравець іншої команди обома руками з-за голови, з місця, де він викотився.

Вихователь під час гри стежить, щоб діти ставилися один до одного доброзичливо, грали чесно, не вступали в конфлікти.

Баскетбол. У старшому дошкільному віці дітям доступна гра у баскетбол. Гра проводиться на майданчику (від 5 х 10 до 8 х 15 м). лінії майданчика позначають вапном або білою фарбою, у центрі креслять коло діаметром коло1,8 м для розіграшу спірних м’ячів. На протилежних боках майданчика встановлюють щити (120 х 90 см). Щит прикріплюють до стовпа або до металевої конструкції, яка виносить щит на 1 – 1,5 м від лицьової лінії у бік майданчика. Щити фарбують білою фарбою, а окантовку – червоною або блакитною (заввишки 5 см). Баскетбольний кошик (кільце з сіткою) діаметром 45 см закріплюють на відстані 20 см від нижнього краю щита на висоті 2 м від поверхні майданчика. На відстані 1,5 – 2 м від майданчика не повинно бути лав, дерев, стовбурів та інших предметів, які можуть призвести до травми [4, с. 179 – 180].

Гравці розподіляються на дві команди по п’ять основних і кілька запасних. Одного з них обирають капітаном. Гравці кожної команди одягають однакові майки, або пов’язують на руку однакові стрічки, щоб можна було визначити учасників кожної команди. Гра складається з двох таймів по 5 хв, кожний з п’ятихвилинною перервою. Гравців у командах змінюють під час перерви. У разі необхідності (втомленості деяких дітей, недисциплінованості) можна робити заміну навіть під час гри. У тому випадку, коли м’яч виходить за межі майданчика, він вважається поза грою. Винним у цьому вважається гравець, який останнім торкнувся м’яча. Якщо суддя не впевнений, хто останній торкнувся м’яча, він призначає спірний кидок.

Грають у баскетбол звичайним дитячим м’ячем (діаметр 20 см) або м’ячем для волейболу, що добре відскакує від землі. Мета гри – за відведений час закинути в кошик команди-суперниці якомога більше м’ячів, дотримуючись правил гри. За влучення м’яча в кошик команді зараховується 2 очка. Пересуватися з м’ячем по майданчику гравці можуть відбиваючи його від землі. Не дозволяється вести м’яч одночасно обома руками, та вдаряти по м’ячу кулаком або ногою. Після влучення м’яча в кошик, будь-який гравець команди, яка програла, викидає м’яч з-під щита (з лицьової лінії) своїм партнерам.

Настільний теніс. У старшому дошкільному віці діти з задоволенням грають у настільний теніс. Ця емоційна і жвава гра розвиває швидкість, спритність, витривалість, силу та швидкість реакції.

Для гри необхідний наступний інвентар: стіл, ракетки, сітка з металевими стояками, целулоїдний м’ячик (діаметр 3,63 – 3,83 см). Поверхню столу фарбують у темно-зелений колір, щоб на цьому фоні краще виділявся білий м’ячик. Довжина стола – 250 – 270 см, ширина – 130 – 150 см, висота – 65 – 70 см. Його встановлюють на дворі майданчика, влітку обов’язково під навісом [4, с. 184].

Дошкільники грають у настільний теніс за спрощеними правилами. Гравець підкидає м’ячик рукою і б’є ракеткою так, щоб він ударившись об поверхню столу перелетів через сітку й торкнувся половини столу суперника, який відбиває м’яч. Очко дістає той гравець, з подачі якого суперник не зміг відбити м’яч назад на його половину столу (попав у сітку, або за межі столу). Приймати м’яч з повітря, тобто до того, як він ударився об поверхню столу не дозволяється. Кожний гравець виконує п’ять подач підряд, після чого подає суперник. Якщо той, хто подав, влучить м’ячем у сітку і м’яч залишиться на його боці, він втрачає очко, а його суперник очко виграє. А коли суперник не зможе відбити після подачі м’яч, він програє очко. Якщо під час подачі м’яч зачепить сітку і перелетить на половину суперника, ця подача не зараховується, треба виконати її ще раз. Гра складається з трьох партій і триває доти, поки один з гравців не набере першим 10 очок.

Перед тим як почати грати діти вчаться виконувати підготовчі вправи до гри: прокочувати м’яч ракеткою по підлозі й тенісному столу (один одному), виконувати різноманітні удари ракеткою по м’ячу, підбивати м’яч ракеткою вгору. Після засвоєння цих вправ слід перейти до більш складних – удари ракеткою по м’ячу з відбиванням його від підлоги, передавання м’яча один одному ударами ракеткою, коли діти стоять на відстані 3 – 4 м і підставляти ракетку під м’яч, що летить, злегка відбиваючи його.

У настільному тенісі застосовують різноманітні удари по м’ячу. Дошкільники оволодівають найпростішими з них: поштовхом зліва і підставкою справа, накатами з правого і лівого боку.

Поштовх зліва. Вихідне положення: стати на відстані одного кроку від стола, тулуб трохи нахилити вперед, ноги злегка зігнути в колінах, ракетку тримати паралельно сітці на рівні пояса. Удар виконується в момент підскакування м’яча трохи вище від сітки – права рука (зігнута в початковій фазі) виноситься вперед одночасно з рухом тієї самої ноги і, випрямляючись у ліктьовому суглобі, наносить удар по м’ячу. Під час удару центр ваги тіла переносять на праву ногу; плечі дитини упівоберта до лицьової лінії стола, ліва рука трохи нижче від правої; кисть руки, що тримає ракетку, в момент удару згинається з випрямленням ліктя, при цьому ракетка набирає положення, паралельного сітці.

Підставка справа. Вихідне положення – те саме що і при поштовху зліва. Під час удару ракетка зустрічає м’яч на самому початку підскакування – в напівпольоті. При цьому напрям польоту м’яча залежить від кута нахилу ракетки.

Накат зліва. Вихідне положення – те саме. Удар виконується швидким рухом ракетки вперед – вгору і вбік з одночасним поворотом кисті руки. Після закінчення руху рука йде вперед-вгору і вправою при цьому тулуб повертається у бік суперника з одночасним випрямленням правої ноги.

Накат справа. Вихідне положення – стійка упівоберта до столу лівим плечем вперед: центр ваги на лівій нозі, що виставлена вперед. Рука з ракеткою відводиться вправо-назад. Удар по м’ячу виконується рухом, спрямованим вперед-вгору. У момент удару по м’ячу лікоть трохи зігнуто, а кисть руки виконує додатковий рух, який легко може змінити напрям польоту м’яча. Рух закінчується біля лівого плеча над головою.

Бадмінтон. Гра в бадмінтон розвиває у старших дошкільників швидкість, спритність, витривалість, силу м’язів рук ніг і тулуба, координацію рухів і окомір. Грати можна на рівному майданчику або на галявині. Для гри потрібні ракетки і волан відповідно до віку дитини.

Діти можуть грати у бадмінтон через мотузок, натягнутий між двома стояками або через сітку заввишки 120 – 130 см на майданчику (5 х 10 м). діти по черзі відбивають волан через сітку (мотузок). Якщо той, хто виконує подачу, допустив помилку (волан впав на свій бік майданчика або за його межі), - подача переходить до іншого гравця. Якщо помилився той, хто захищається, тоді дитині, яка подавала, зараховується очко. Гра продовжується до 5, 7 або 10 очок (за домовленістю). Виграє той, хто першим набере цю кількість очок [4, с. 183].

Перед тим як ознайомити дітей з технікою ударів по волану, діти мають опанувати правильну стійку бадмінтоніста: дитина стоїть на обох ногах, трохи зігнутих в колінах, ліва нога на півкроку попереду, ракетка в правій руці, перпендикулярно до землі. Дитина тримає ракетку, охоплюючи ручку всіма пальцями, великий палець зліва.

Для успішного оволодіння дитиною прийомів гри велику роль відіграють підготовчі вправи. Одна з найефективніших – жонглювання воланом. Дитина, утримуючи ракетку струнною поверхнею паралельно землі, кладе волан на її середину і починає підбивати його короткими ударами кисті вгору на відстань 0,5 – 1м, намагаючись не впустити на землю. Рекомендується виконувати по 10 – 15 ударів по волану лицьовою і тильною частинами ракетки. Для правильного жонглювання воланом, що відлітає в різні боки, дитина повинна весь час рухатися по майданчику.

Усі удари по волану з лівого та правого боку виконують легким уривчастим рухом руки. Під час удару наче «навалюються» на волан, рухаючись разом з ракеткою трохи вперед.

Удар над головою застосовують під час подачі, а також тоді, коли треба відбити волан, що летить над головою. Підняту вгору ракетку нахиляють кистю руки назад (під кутом 30 – 45 градусів) у лівому суглобі, і коли волан наблизиться до неї на 25 – 30 см, різким рухом кисті виконують удар. Рука при цьому випростовується, вага тіла переноситься вперед на ліву ногу. Перед виконанням подачі дитина тримає волан у лівій руці за головку між великим і вказівним пальцями, рука майже пряма. Під час подачі волан вільно випускається з пальців назустріч руху ракетки, тулуб при цьому злегка нахиляється вперед.

Городки. Гра у городки доступна дітям старшого дошкільного віку. Вона розвиває окомір, кмітливість, точність рухів, зміцнює м’язи рук і тулуба, підвищує емоційний тонус, виховує витримку і наполегливість.

Майданчик для городків розміщують якомога далі від інших ігрових споруд, щоб не влучити биткою або городками в інших дітей. На землі або асфальтній доріжці фарбою креслять два квадрати на відстані 2 – 2,5 м один від одного. Кожна сторона квадрата дорівнює 1,5 м. на відстані 3 м проводять риску – це півкон, а на відстані 6 м – іншу риску – кін. За задньою стороною квадратів, відступаючи від неї на 1 – 1,5 м, роблять огорожу з металевої сітки або земляний вал для того, щоб городки і битки не летіли у різні боки.

Для гри необхідні городки та битки. Вони можуть бути дерев’яними або пластмасовими. Битки мають довжину 60 – 70 см (8 – 10 штук), а городки 12 – 15 см (5 – 10 штук) з перерізом 3 см. Вага битки 400 – 450г, діаметр торцевої частини 3 – 5 см, ручки – 2 – 3 см. Та частина битки, за яку беруться рукою повинна бути гладенькою, добре відшліфованою [4, с. 178].

В гру можуть грати двоє або більше дітей (до п’яти в одній команді). Мета гри полягає в тому, щоб витратити найменшу кількість биток для вибивання певної кількості фігур. Для дошкільнят використовують до 6 – 8 фігур. П’ять городків у вигляді різних фігур (паркана, бочки, колодязя, літака та ін.) ставлять на лінію квадрата – городка, що ближче до гравців. На початку гри битки кидають з лінії кону. Кожен гравець кидає дві битки. Після дозволу судді першим кидає битку капітан команди (друга лежить на землі, щоб не заважати кидати). Решта гравців – за межами майданчика. Коли з квадрата буде вибито хоч один городок, гравець (або усі гравці команди) здобуває право перейти на лінію півкону, звідки й вибиває усі інші городки цієї фігури. Потім те саме робить капітан другої команди, вибиваючи городки зі свого квадрата – городка, розміщеного з лівого боку майданчика. Так, чергуючись, вони вибивають зі своїх квадратів першу фігуру, потім ставлять другу і т.д. виграє той гравець (команда), який виб’є городки всіх фігур, затративши найменшу кількість биток. Кількість фігур у партії може бути від однієї до п’яти. Роль судді виконує вихователь або хтось з дітей.

Перед тим як проводити гру необхідно навчити дітей правильно кидати битку. Існує два способи: ліктьовий і плечовий.

Ліктьовий: битка у правій руці (при замаху назад і кидку вона зігнута в ліктьовому суглобі), тулуб повернуто лівим боком до квадрата, ноги на ширині плечей (діва попереду, носком вперед, права – іззаду, носком розгорнута вправо). Замахуючись биткою, переносять вагу тіла на праву ногу, кисть з биткою – трохи вище плечей. Одночасно з кидком битки вага тіла переноситься вперед – на ліву ногу, при цьому виконується енергійний поворот тулуба вліво, праву ногу ставлять на носок, п’ятку відривають від землі.

Плечовий: битку відводять назад (невисоко) ледь зігнутою в лікті рукою, кидають прямою рукою, активно повертаючи тулуб. Кінцеве положення ніг таке саме. Найчастіше битка падає ручкою вправо, тобто з певним розворотом. Цей кидок точніший і влучніший.

Таким чином, рухливі ігри є одним з важливих засобів фізичного виховання. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво-необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоровя дітей, вихованню позитивних моральних і вольових якостей.

Питання для самоконтролю

1. Дайте теоретичне обґрунтування місця рухливої гри у системі фізичного виховання.

2. Дайте повну класифікацію рухливих ігор.

3. Які є види рухливих ігор?

4. Охарактеризуйте місце спортивних ігор в системі фізичного виховання дошкільників.

5. Розкрийте методику проведення рухливих ігор у дошкільному закладі.

 

 

Розділ 6.

Спортивні вправи

Навчання ходьбі на лижах

Для навчання дітей ходьби на лижах треба правильно дібрати лижі, палиці, взуття та одяг. Лижі добирають відповідно до зросту дитини. Для цього лижу ставлять вертикально, а дитина повинна дістати долонею руки до носка лижі. Палиці добирають так, щоб верхній край доходив до пахвової ямки дитини. Для молодших дошкільнят лижі можуть бути коротшими для зручності користування.

Найефективніша форма навчання дітей ходьби на лижах – це організовані групові та індивідуальні заняття під час ранкової й вечірньої прогулянок. Кожне заняття проводиться з урахуванням особливостей фізичного розвитку та фізичної підготовленості дітей і має бути емоційним, сприяти всебічному розвитку особистості дитини.

Навчати дітей ходити на лижах починають з 3 – 4 роки. Проводять навчання у такій послідовності: спочатку дітей навчають добирати лижі й палиці за зростом, показують, як правильно кріпити лижі до ноги, як доглядати за лижами й палицями, як переносити і ставити їх у піраміду. Потім поступово навчають дошкільників пересуватись на лижах.

Найпростіший спосіб пересування на лижах − це ступаючий крок, який застосовується на пухкому снігу під час ходьби на рівній місцевості та при підйомах на схили.

Після двох-трьох занять починають навчання ковзного кроку, який виконується зі стійки лижника: вага тіла переноситься на праву лижу і робиться поштовх правою ногою до повного її випрямлення.

Щоб дошкільники засвоїли широкий ковзний крок і переносили вагу тіла з однієї ноги на другу, варто дати такі завдання: пересуватися по лижні, закладаючи руки за спину й нахиляючись у бік опорної ноги, долати відстань за меншу кількість кроків, ковзати до предметів, збільшуючи крок під час ковзання, ковзати в повільному темпі зі збільшенням переносу ваги тіла з однієї ноги на другу.

Коли діти опанують ковзний крок, їх навчають ходити на лижах з палицями. Спочатку дітям пропонують походити з палицями, тримаючи їх за середину й не спираючись на них. Ця вправа допоможе звикнути до ваги палиць і привчить проносити їх уперед та назад.

Щоб дітям було зручно пересуватися на лижах, їх треба навчити виконувати повороти на місці та в русі. Поворот на місці можна виконувати навколо п’яток або носків, переступаючи вліво чи вправо.

Діти люблять спускатись на лижах з невеликих схилів, їх треба навчити приймати для цього правильну стійку: тулуб трохи нахилений уперед, ноги напівзігнуті (одна ступня трохи висунута вперед), руки напівзігнуті й відведені назад. Спочатку дітей навчають спускатись зі схилів без палиць, а потім – з палицями. Якщо діти спускаються з палицями, вихователі повинні стежити, щоб палиці під час спуску були позаду. Порушення цього правила може призвести до нещасного випадку: дитина наштовхнеться обличчям чи іншою частиною тіла на палицю, що встромилась одним кінцем у сніг.

Одночасно з навчанням дітей спускатися з гори їх навчають гальмувати рух і сходити на гірку.

Гальмування можна виконувати способом „плуг” або „напівплуг”. При гальмуванні „плугом” п’яти лиж розводять у сторони, ставлять лижі на внутрішні ребра, носками разом, коліна зводять усередину, вагу тіла переносять на п’яти, руки згинають у ліктях і трохи виносять уперед, щоб палиці були паралельно до схилу.

Для гальмування „напівплугом” на внутрішнє ребро ставлять лише одну ногу під кутом до напряму руху.

Сходження на гірку можна виконати ступаючим кроком, про який уже йшла мова, „ялинкою”, „драбинкою”.

Спосіб „ялинка” називається так тому, що на снігу залишається відбиток, схожий на ялинку. Цей спосіб сходження застосовують на схилах середньої крутизни. Виконується він так: носки лиж розводять у сторони, лижі ставлять на внутрішні ребра, натискуючи на них ногами. Під час сходження „ялинкою” п’яти лиж переносять одну через одну й опускають на схил біля черевика другої ноги, ставлячи по черзі палиці позаду лиж і спираючись на них.

Сходження способом „драбинка” застосовується на крутих схилах і характеризується тим, що дитина піднімається на схил боком, переставляючи поперемінно лижі (починаючи з верхньої на схилі) й палиці. Навчати дітей виконувати цю вправу починають на рівному місці й поступово переходять до засвоєння техніки підйому на схилі.

Закріплювати навички ходьби на лижах, спусків зі схилів та підйомів треба під час денної та вечірньої прогулянок, урізноманітнюючи ігри на лижах.

Катання на велосипеді

Їзда на велосипеді сприяє розвитку таких фізичних якостей, як сила, швидкість, витривалість, рівновага, координація рухів, орієнтування в просторі. Навчання проводять у теплу пору року (весна, літо, осінь) на спеціальних асфальтованих або ґрунтових доріжках. На заняттях діти мають бути в штанах, щоб не подряпати ніг.

Починають навчання з їзди на триколісному велосипеді. Спочатку дітям пояснюють і показують, як водити велосипед, тримати його обома руками за руль, потім навчають їх сідати на велосипед. Сідають на велосипед з лівого боку, переносячи праву ногу через сідло. Коли діти навчаться плавно натискувати на педалі та їздити по прямій доріжці, їм можна запропонувати різноманітні вправи з поворотами та обминанням предметів, що стоять на доріжці. Найкраще навчати дітей їздити на комбінованому чотириколісному велосипеді (двоколісний велосипед з маленькими коліщатками з боків заднього колеса), бо під час їзди на цьому велосипеді вони набувають навички зберігати рівновагу, як при їзді на двоколісному велосипеді.

Навчати дітей їздити на двоколісному велосипеді й самокаті можна з 4 років.

Методика навчання їзди на двоколісному велосипеді така: спочатку дітей навчають водити велосипед, тримаючи його обома руками за руль, виконуючи різні повороти. Потім вони їздять з допомогою вихователя, який тримає велосипед за руль і сідло. Поступово вихователь переходить до тримання тільки за сідло. Коли дитина оволодіє навичками їзди на велосипеді по прямій доріжці, її вчать робити повороти. Для збереження рівноваги руль треба повертати в бік нахилу. Вихователь повинен іти поруч з дитиною або підтримувати її за плече чи за сідло велосипеда, щоб у разі потреби подати їй допомогу. Така допомога надається доти, доки дитина остаточно не навчиться їздити на велосипеді.

Слід навчити дітей сідати на велосипед і сходити з нього. Сідають на велосипед з лівого боку. Для цього треба нахилити велосипед до себе, перенести через сідло зверху праву ногу (хлопчики) або знизу спереду біля сідла (дівчатка) і поставити ногу на педаль. Потім відштовхнутись лівою ногою і, натискуючи на педаль правою, сісти на велосипед. Вставати з велосипеда треба в зворотному порядку – зупинити велосипед і, нахиливши його вліво, поставити ліву ногу на землю. Можна сідати і вставати з велосипеда іншим способом: тримаючи велосипед за руль, стати лівою ногою на педаль і відштовхнутися правою ногою від землі, поїхати й перенести праву ногу через сідло (хлопчики). Вставати в зворотному порядку.

Для вдосконалення техніки їзди на велосипеді можна запропонувати дітям такі вправи: їзда по „вісімці”, їзда з обминанням перешкод, що стоять на доріжці, та багато інших.

 

Навчання плаванню

Плавання впливає на всебічний розвиток дитини (особливо дихальну систему), оскільки на дитину одночасно впливає сонце, вода, повітря. Дітей найкраще навчати плаванню у спеціально відведених місцях. У процесі навчання слід дотримуватися таких вимог:

1. Обираючи місце для купання, педагог повинен перевірити глибину, вивчити дно.

2. Рівень води не повинен перевищувати 80 см.

3. Педагог, який навчає дітей, повинен сам добре плавати.

4. Купання й підготовка до плавання повинні поєднуватися з сонячними ваннами.

Спочатку дітям знаходитися у воді 5−10 хв. при температурі 20−24оС, а повітря − 24−28 оС.

Коли навчають дітей плавати потрібно, у першу чергу, привчити дітей не боятися води.

Навчання дітей плаванню передбачає використання таких вправ:

1. Вчити рухатися у воді у різних напрямках та в різних положеннях тіла: лежачі на воді, на спині, бігати з іграшками тощо.

2. Вчити дітей ниряти у воду з головою.

3. Вчити рухам ногами вверх-вниз.

4. Вчити рухам рук. Діти спочатку на ослині вчаться виконувати гребок руками.

5. Вчити виконувати видох у воді.

Також рекомендується грати у воді різноманітті рухливі ігри.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть особливості навчання дитину спортивним вправам: ходьба на лижах, катання на ковзанах, санчатах, велосипеді, плаванню.

2. Яка роль педагога та батьків у навчанні дитини спортивним вправам?

3. Як та яким чином впливають на організм дитини спортивні вправи?

Розділ 7.

Типи фізкультурних занять

Навчально-тренувальне заняття. Вирішується завдання формування рухових вмінь і навичок, розвиток фізичних якостей, вдосконалення вмінь і навичок (50% усіх занять).

Сюжетне фізкультурне заняття. Побудовано на одному сюжеті («Зоопарк», «Космос» тощо). Розв’язуються завдання вдосконалення рухових вмінь і навичок, виховання інтересу до фізичних вправ.

Ігрове заняття. Побудоване на основі різноманітних рухливих ігор, ігор-естафет, ігор-аукціонів. Вдосконалюються рухові вміння і навички, розвиваються психофізичні якості, виховується інтерес до фізичних вправ, рухова самостійність тощо.

Комплексне заняття. Спрямовано на синтез різних видів діяльності. Вирішуються завдання фізичного, психічного, розумового, морального розвитку.

Тематичне фізкультурне заняття. Присвячене якому-небудь одному виду спортивних ігор або вправ − катання на ковзанах, лижах, елементи ігор в волейбол, хокей і тощо.

Контрольне заняття. Проводиться в кінці кварталу й спрямоване на кількісну й якісну оцінку рухової підготовленості дітей.

Ранкова гімнастика

Ранкова гімнастика сприяє активізації організму, сприяє кровообігу, обміну речовин організму, підвищує емоційний тонус, виховує увагу, цілеспрямованість, викликає позитивні емоції, радісні відчуття.

Проводиться щоденно до сніданку, початку занять у початковій школі, 10−12 хв., на повітрі або в приміщенні.

Варіанти проведення ранкової гімнастики

1. Ігрового характеру.

2. З використанням смуги перешкод.

3. З включенням пробіжок.

4. З використанням тренажерів.

Фізкультхвилинка

Тривале сидіння в одній позі й розумове напруження дошкільнят під час занять (за винятком занять з фізичної культури та музичних) призводять до розумової втоми, послаблення уваги, зниження працездатності.

Проведення під час занять фізкультурних хвилинок у вигляді невеликих комплексів гімнастичних вправ позитивно впливає на організм, посилює працездатність дітей.

До комплексів вправ для фізкультурних хвилинок входить 3 – 4 вправи, кожна з яких повторюється по 4 – 6 разів. Загальна тривалість – 1 – 2 хв.

Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за столом, стоячи біля столу. До комплексів треба вводити вправи, які вивчались на заняттях з фізичної культури. Це зекономить час, який довелося б витратити для пояснення того чи іншого вихідного положення й виконання вправи. Наприклад, піднімання рук угору та розведення їх у сторони, колові рухи руками, нахили тулуба вперед та в сторони, почергові згинання ніг, напівприсідання і присідання та т. ін.

У комплекси фізкультурних хвилинок слід вводити вправи для ніг, особливо коли діти виконують комплекс у положенні стоячи за столом або біля столу. Такі вправи стимулюють кровообіг у нижніх кінцівках, у ділянках таза й живота дитини.

Комплекси вправ для фізкультурних хвилинок змінюються через 2 – 3 тижні, причому змінювати можна не весь комплекс, а тільки окремі вправи, вихідні положення, амплітуду рухів. Усе це створює в дітей враження новизни вправ, і вони виконують їх з неослабним інтересом.

Перед проведенням фізкультурної хвилинки педагог пропонує дітям приготуватись до виконання вправ. Пропонувати вправи слід спокійним тоном, щоб не викликати зайвого збудження й не відвертати увагу дітей від навчального процесу. Вихователь показує рухи, а потім пропонує дітям виконати їх. Якщо вправи знайомі дошкільнятам і виконувались раніше, не варто їх показувати, а досить лише сказати: «Виконуємо першу вправу», «Виконуємо другу вправу» та ін.

Під час виконання вправ особливу увагу слід звертати на дихання. Важливо, щоб діти дихали глибоко (через ніс, а видихали ротом), поєднуючи дихання з рухами. Вдих має відповідати рухам, що розширюють грудну клітку й випрямляють тулуб (піднімання рук угору, розведення їх у сторони і т. ін.), видих – рухам, що звужують грудну клітку (нахили тулуба вперед, опускання рук та ін.). Якщо у вправах немає чітко обумовлених фаз вдиху й видиху, дихати треба рівномірно в довільному темпі.

Прогулянка

Прогулянки сприяють підвищенню витривалості організму дитини, розширюють уявлення про навколишній світ, сприяють вихованню любові до рідного краю, виховують дбайливе ставлення до природи.

Під час прогулянок можна використовувати: рухливі ігри, безсюжетні народні ігри з предметами, елементи спортивні ігри. В жарку погоду проводять ігри з водою, взимку − катання на санчатах, ходьба на лижах, ковзання. Організовують спортивні рівноваги, проводять фізкультурні свята.

Загартування дітей

В дошкільних закладах з метою загартування дітей використовують повітряні ванни, водні процедури (обтирання, обливання, душ, купання) і сонячні ванни.

Найбільш доцільно проводити їх в комплексі (повітря, вода, сонце). Комплексне використання природних факторів сприяє розвитку в дітей стійкості до різних несприятливих впливів навколишнього середовища.

Повітряні ванни в русі забезпечують безпосередній вплив повітря на оголену поверхню тіла в процесі рухової діяльності дітей.

Водні процедури − обтирання, обливання, душ, купання. Підставою для призначення цих процедур лікарем є врахування індивідуальних особливостей дитини, її стан здоров’я.

Активний відпочинок

Дитячий туризм

Екскурсії й прогулянки за межі навчального закладу (дитячого садка, школи) сприяють реалізації пізнавальних завдань та включають в себе вправи, які можна проводити з дітьми. Вона сприяють укріпленню здоров’я, фізичному, естетичному, моральному, інтелектуальному розвитку дітей.

Перед екскурсією, прогулянкою за межі навчального закладу педагог ретельно перевіряє район, дорогу, по якій пройде шлях з дітьми.

Відповідно до сезонів виокремлюють осінній, зимовий, весняно-літній цикли.

Кожен цикл − нерозривна єдність трьох взаємопов’язаних частин: підготовка, проведення і проведення підсумку туристичної прогулянки.

Мета підготовчого етапу − створення психологічної і рухової готовності дітей до нового виду діяльності. Важливе місце на цьому етапі відводиться організації сюжетно-рольової гри.

На цьому етапі педагог організує практичну продуктивну діяльність дітей: виготовлення емблеми, значків учасників, підготовка й оформлення групового й особистого спорядження.

Особисте спорядження дитини, зазвичай, включає: рюкзак, сухий пайок, кружку, фляжку, килимок, салфетки для рук.

Фізкультурне дозвілля

Фізкультурне дозвілля наповнює життя дитини емоційною, веселою руховою діяльністю.

Зміст дозвілля − знайомі дітям рухливі ігри й фізичні вправи. Основне завдання педагога − створення радісного настрою, стимулювання активності кожної дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Фізкультурне дозвілля не потребує спеціальної підготовки. Воно проводиться на знайомому для дітей матеріалі.

Проводиться в усіх вікових групах (починаючи з 2-ї молодшої) дошкільного закладу та в початковій школі. Організується 1−2 рази на місяць.

Тривалість: молодша, середня група − 20 − 30 хв., старша − 35 − 40 хв., початкові класи − 40 − 50 хв..

Фізкультурне дозвілля не повинно співпадати х фізкультурними святами.

Фізкультурні свята

Це специфічна форма фізичного виховання, радісна подія в житті дітей. Динаміка рухового змісту фізкультурного свята, як одного з видів активного відпочинку, проведення його на свіжому повітрі, святкове оформлення місця проведення створюють у дитини радісний настрій.

До програми фізкультурного свята входять різноманітні фізкультурні вправи й веселі рухливі ігри, що відображають освоєнні дітьми рухові навички.

Свято складається з трьох частин. Перша частина свята проходить у формі фізкультурного параду, який розпочинається загальним ходом дітей, розподілених на окремі команди, які йдуть зі своїми емблемами, знаками, вимпелами. Рух виконується під музику, вірші, пісні, що сприяє емоційному піднесенню. Після фізкультурного параду діти демонструють свої вміння в іграх і вправах.

У другій частині свята можна організувати ляльковий театр, виступи старших дітей, дорослих, сюжетні прогулянки тощо. До цієї частини обов’язково потрібно включити сюрпризні моменти: поява казкових героїв, фокусника, танцюристів тощо.

В заключній частині свята гості, діти, дорослі, педагоги виконують спільний танець (імпровізуючи).

Дуже цікаво проходять зимові фізкультурні свята. Їх зміст включає катання на санчатах, ковзанах, лижах, а також спортивні ігри, масовий танець, сюрпризні моменти.

Тривалість свята: 1 год. − 1 год. 20 хв. (2 − 3 рази на рік).

Дні здоров’я

Основна мета − профілактика нервової системи, оздоровлення організму, підтримання позитивного емоційного стану психіки дитини. В цей день забезпечується знаходження дитини весь час на свіжому повітрі, на природі. В цей час з дітьми не проводять навчальні форми роботи, що потребують інтелектуального навантаження. Діти грають в улюблені ігри, слухають музику, спілкуються один з одним.

Проводяться не рідше одного разу на квартал.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні форми організації фізичного виховання з дітьми.

2. Назвіть основні структурні елементи заняття (уроки).

3. Схарактеризуйте різні типи заняття (уроку).

4. Назвіть на схарактеризуйте основні форми фізкультурно-оздоровчу роботу з дітьми.

5. Як впливає активний відпочинок на стан здоров’я дитини?

6. Яким чином потрібно організовувати самостійну роботу з дітьми?

7. Назвіть основні форми роботи педагога з організації фізичної діяльності дітей вдома.

8. Що слід враховувати при організації індивідуальної та колекційної роботи з дітьми?

 

Розділ 8.

Профілактика ожиріння

Ожиріння – це наслідок порушення обміну речовин, з утворенням надлишкової маси тіла за рахунок накопичення жиру.

Доведено, що між надлишковою масою тіла і показниками захворюваності та смертності існує пряма залежність. Ожиріння є основною причиною багатьох патологічних захворювань, травм. При падінні такі діти не можуть швидко перевести тіло з неблагоприємного положення найбільш зручне, оскільки в них не розвинена амортизаційна здатність.

Вихователям, вчителям, медичним робітникам та батькам необхідно строго стежити за масою тіла дітей, що схильні до ожиріння, приймати необхідні профілактичні міри для попередження його розвитку і просування. Дійові засоби профілактики ожиріння – достатня рухова активність і раціональне харчування.

Орієнтовний комплекс вправ для дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку

1. Ходьба з високим підніманням коліна. 2 хв.

2. В.п. – стоячи, ноги на ширині плечей. колові рухи головою по часовій стрільці і проти.

3. Ходьба на носках, на п’ятах, з опорою на всю ступню.

4. В.п. – о.с. Підняти руки вгору, відставляючи ліву ногу назад на носок, прогнутися – вдих; повернутися у в.п. – видих. теж з правої ноги.

5. В.п. - стоячи, ноги на ширині плечей. почергові ривка руками вперед-вгору.

6. В.п. – сидячи на стільці, спираючись на спинку. енергійно втягнути живіт, потім розслабити м’язи. Дихання довільне.

7. В.п. – стоячи, ноги на ширині плечей. нахили тулуба вперед.

8. В.п. – те саме, руки вгору. Колові рухи тулуба по часовій стрільці і проти.

9. В.п. – стоячи на колінах, руки вгору. Сідати на підлогу без допомоги рук (почергово вправо і вліво, відводячи руки у протилежний бік.

10. В.п. – сидячи на підлозі – нахили уперед, достаючи руками ступні.

11. В.п. – лежачі на підлозі, руки в сторони. Швидко підняти ноги вгору, потім повільно опустити їх, розводячи в боки.

12. В.п. – те саме, руки за головою. Підняти ноги до прямого кута, повільно опустити їх.

13. В.п – лежачі на підлозі на животі, руки прямі. Спираючись на витягнуті руки, підняти верхню частину тулуба і прогнутися.

 

 

 

Порушення постави

Фізична активність є дійовим засобом попередження порушення постави: сутулості, асиметрії плечей, сколіозів (захворювань стовбура, що викликаються слабкістю м’язів спини і тривалим перебуванням тіла у фізіологічно незручниї положеннях).

Слабкість мязів спини, неправильна постава сприяють ранній появі остерохандрозу, несприятливому положенню внутрішніх органів (зі зниженням їх функцій). У дітей з порушенням постави, як правило, ослаблений опорно-руховий апарат і мязи, не еластичні зв’язки, знижені амортизаційні функції нижніїх кінцівок і, що особливо важливо, стовбура. У таких дітей дуже високий ступень ризику отримати тяжкі травми (переломи кінцівок, інших частин тіла) при стрибках у висоту, виконанні вправ на спортивному обладнанні та ін. Дітям з вираженим порушенням постави не рекомендується займатися тими видами спорту, яки оказують велике навантаження на стовбур: важкою атлетикою,стрибками у височину і довжину, з трамплина і вишки у воду, акробатикою та ін.

Додаткові навантаження, пов’язані з сидінням на уроці, рекомендують чергувати з інтенсивними фізкультхвилинками: спеціальними вправами для мязів спини, брючного пресу, плечового поясу, кінцівок. Тривалість вправ – не менше 3 хвилин.

 

Список рекомендованої літератури

1. Глазырина Л.Д. Физическая культура − дошкольникам: Пособ. для воспитателей / Л.Д. Глазырна. − Москва : Владос, 2001. − 272 с.

2. Каралашвили Е.А. Физкультурная минутка. Динамические упражнения для детей 6−10 лет / Е.А. Каралашвили. − Москва : ТЦ Сфера, 2002. − 64 с.

3. Кругляк О.Я. Від гри до здоров’я нації. Рухливі та українські народні ігри, естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник / О.Я. Кругляк, Н.П. Кругляк. − Тернопіль : Підручники і посібники, 2000. − 80 с.

4. Л.Н. Сивачева. Физкультура − это радость! Спортивные игры с нестандартным оборудованием / Л.Н. Сивачева. − Санкт-Петербург : Детство-пресс, 2003. − 48 с.

5. Планування програмового матеріалу з предмету «Фізична культура» для учнів 1−4 класів / А.Д. Леськів, Д.М. Левковський, А.Б. Дзюбановський, В.А. Леськів. − Тернопіль : Астон, 2000. − 176 с.

6. Сварковська Л.А. Фізична культура − дошкільникам. Планування роботи за Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Л.А. Сварковська, О.О. Єршова, М.Б. Галичина, Ю.А. Бабанська; За ред. Л.А. Сварковської. − Тернопіль : Мандрівець, 2009. − 144 с.

7. Щербак А.П. Тематические физкультурные занятия и праздники в дошкольном учреждении: Влияние физического воспитания на саморегуляцию поведения дошкольника: Пособ. для педагогов / А.П. Щербак. − Москва : Владос, 2001. − 72 с.

 

Глосарій

Амплітуда руху − величина шляху частини тіла, що рухається.

Біг – циклічний локомоторний рух, що моє чітку повторюваність циклу рухових дій.

Витривалість − здібність до тривалого виконання якої-небудь діяльності без зменшення її інтенсивності.

Вихідне положення − положення тілу, рук, ніг перед початком виконання вправи.

Гімнастика – система спеціально підібраних фізичних вправ і науково розроблених методичних положень, спрямованих на рішення задач всебічного фізичного розвитку і оздоровлення дитини.

Гімнастика − один з найбільш поширених засобів фізичного виховання.

Гнучкість − здібність досягати найбільшої величини розмаху (амплітуди) руху окремих частин тіла в певному напрямку.

Деталі техніки − другорядні особливості вправ, які можуть змінюватися, не порушуючи техніки.

Загально розвивальні вправи – спеціально підібрані вправи, спрямовані на оздоровлення організму.

Зміст фізичних вправ − дії, що входять до фізичної вправи, та ті основні фізіологічні процесі, які відбуваються під час виконання вправ.

Лазіння – циклічний рух. Воно здійснюється шляхом почергового руху рук і ніг з опорою кожної ноги на рейки драбини і затримкою на них обох ніг.

Метання – рух ациклічного типу. Воно сприяє розвитку окоміру, рівноваги, мозку в цілому, благотворно впливає на центральну нервову систему.

Метод − система дій педагога в процесі навчання рухам в залежності від змісту навчального процесу, конкретних завдань та умов навчання.

Основа техніки − основні елементи вправи, необхідні для вирішення рухливого завдання.

Основна ланка техніки − найбільш важлива і визначальна частина даного руху (наприклад: для стрибка в довжину з місця − це буде відштовхування двома ногами).

Основні рухи – це життєво необхідні для дитини рухи, якими вона користується у процесі свого життя: повзання, лазіння, перелітання, кидання, біг, стрибки

Принцип навчання − це вихідне положення теорії навчання, що випливає із його закономірностей, окреслює загальне спрямування навчального процесу, вимоги до його змісту, методики й організації.

Психофізичні якості − складний комплекс біологічних і психічних властивостей організму, які визначають силові, швидкісно-силові, часові характеристики руху людини.

Ритм − сполучення у часі сильних, акцентованих частин руху зі слабкими, пасивними.

Рівновага − це здібність людини зберігати стійке положення під час виконання різноманітних вправ і поз на зменшеній та піднятій над рівнем землі площині опори.

Рухлива гра з прав илами – це свідома, активна діяльність дитини, що характеризується точним і своєчасним виконанням завдань, пов’язаних з обов’язковими для усіх гравців правилами

Рухова активність – включає в себе суму рухів, виконуваних людиною у процесі життєдіяльності.

Рухова навичка − це здатність виконувати дію автоматизовано, яка дозволяє акцентувати увагу на умовах та результатах руху.

Рухове вміння − це здатність виконувати рухову дію за умови зосередження уваги дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії.

Сила − здібність долати зовнішній опір або протистояти йому за рахунок м’язового напруження.

Сила рухової дії − це повне нервово-м’язове напруження, потрібне для переміщення тіла, його окремих частин під час виконання рухового завдання.

Спорт – спеціальна діяльність, спрямована на досягнення у будь-якому виді фізичних вправ найвищих результатів, які виявляються у процесі змагань.

Спритність − це здатність людини чітко виконувати рухи у складних координаційних умовах та швидко опановувати нові рухи.

Стрибок – вправа ациклічного типу. В ньому відсутнє повторення циклів і весь процес виконання стрибка уявляє один завершений рух.

Темп руху − кількість рух в одиницю часу або частота повторення циклів руху.

Теорія фізичного виховання – це наукова і навчальна дисципліна, що уявляє з себе систему знань про роль і місце фізичного виховання в житті людини і суспільства.

Техніка фізичних вправ − це найбільш раціональний спосіб виконання вправ.

Траєкторія руху − шлях частини тіла або предмета, що рухається.

Туризм − це різноманітні за формою, змістом та тривалістю походи і подорожі, спрямовані на активний відпочинок, пізнання рідного краю, всебічний розвиток та загартування дітей.

Фізична досконалість – це історично обумовлений рівень фізичного розвитку і висока ступінь здоров’я, всебічна фізична підготовленість до життя і праці.

Фізичне виховання – процес, що спрямований на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Фізичне здоров’я – динамічний стан, що характеризується резервом функцій органів і систем, є основою виконання індивідом своїх біологічних і соціальних функцій.

Фізична культура – частина загальної культури, сукупність досягнень суспільства в області фізичного вдосконалення людини, накопичених у процесі суспільно-історичної практики.

Фізична освіта – одна із сторін фізичного виховання, що включає у себе оволодіння спеціальними знаннями, руховими навичками і вміннями.

Фізична підготовка – прикладна спрямованість фізичного виховання по відношенню до трудової чи іншої діяльності, що потребує фізичної підготовленості (наприклад фізична підготовка актора, космонавта, льотчика, спортсмена ін.).

Фізична підготовленість – рівень розвитку рухових навичок, вмінь, фізичних якостей, який визначається Базовим компонентом дошкільної освіти України.

Фізична реабілітація (відновлення здатності) – комплекс заходів, спрямованих на відновлення втраченої чи послабленої функції після захворювань або травм.

Фізичний розвиток – це процес зміни форм і функцій організму людини протягом індивідуального життя.

Фізичний стан – згідно визначенню світового комітету по стандартизації тестів, характеризує якості людини, стан здоров’я, тіло будову і конституцію, функціональні можливості організму, фізичну працездатність і підготовленість.

Фізичні якості – властивості, що характеризують окремі якісні сторони рухових можливостей людини: сила, швидкість, витривалість, гнучкість та ін.

Фізичні вправи − спеціальні рухи, а також складні види діяльності дитини, що використовуються з метою вдосконалення життєво необхідних рухливих навичок та сприяють духовному розвитку дитини.

Форма фізичних вправ − внутрішня та зовнішня „структура” вправ (зовнішня характеризується співвідношенням просторових, часових, динамічних характеристик; внутрішня − взаємозв’язком процесів функціонування організму).

Форми організації фізичного виховання − це навчально-виховний комплекс різноманітної діяльності дитини, основу якої складає рухова активність.

Швидкість − це здатність людини виконувати різноманітні дії (фізичні вправи, трудові операції) у мінімальний для даних умов відрізок часу.

Ходьба – циклічний основний рух, природній спосіб пересування дитини. Для неї характерне одноманітне повторення однакових фаз руху.

 

 

 

Предмет теорії фізичного виховання та його основні поняття

Теорія фізичного виховання – це наукова й навчальна дисципліна, що являє собою систему знань про роль і місце фізичного виховання в житті людини й суспільства.

Сучасна теорія фізичного виховання вивчає мету, завдання, принципи державної системи фізичного виховання, розкриває закономірний зв’язок фізичного виховання з іншими видами виховання – розумовим, моральним, естетичним і трудовим. Вона постійно розвивається, використовує наукові здобутки, узагальнює досягнення передової практики, підтримує прогресивний досвід минулого й усе найкраще в сучасній світовій науці [7, с.8].

Теорія та методика фізичного виховання, як будь-яка інша наука, має об’єкт та предмет вивчення, власний понятійний апарат.

Об’єктом вивчення теорії та методики фізичного виховання є фізичні можливості і здібності людини, які змінюються при цілеспрямованому впливі засобами фізичного виховання.

Предметом вивчення цієї дисципліни є загальні закономірності управління процесом фізичного виховання людини.

Поняття, які використовуються в теорії фізичного виховання, виникли в різні епохи історичного розвитку суспільства. Зміст їх поглиблюється, уточнюється з розвитком науки про фізичне виховання та її практичного здійснення.

У даній главі розглядаються лише основні поняття, без яких неможливо почати вивчення курсу «Теорія та методика фізичного виховання».

Фізичний розвиток – це процес зміни форм і функцій організму людини протягом індивідуального життя. Термін «Фізичний розвиток» застосовується у вузькому розумінні, позначаючи рівень розвитку організму, який обумовлюється антропометричними й біометричними показниками: зріст, вага, об’єм грудної клітини (вдих – видих – пауза), характер і величина вигинів хребта, відстань між кутами лопаток, показники вимірів зводів стопи, сила м’язів правої та лівої кисті, об’єм голови та ін. [3, с. 5].

Розглядаючи термін «фізичний розвиток» у широкому розумінні, у нього включають і фізичні якості (швидкість, гнучкість, окомір, рівновага, сила, витривалість).

Фізична підготовленість – рівень розвитку рухових навичок, умінь, фізичних якостей, що визначається Базовим компонентом дошкільної освіти України [3, с. 6].

Фізична досконалість – це історично обумовлений рівень фізичного розвитку й високий ступінь здоров’я, усебічна фізична підготовленість до життя і праці [3, с. 6].

Показники поняття «фізична досконалість» вимірюються під впливом зростаючих суспільних потреб – потреб виробництва, а також інтересів самої людини. Для кожної історичної епохи характерний свій рівень фізичної досконалості. Також для людей різних професій, статі, віку фізична досконалість має свої особливості .

Фізичне виховання – процес, що спрямований на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров’я, фізичного розвитку й фізичної підготовленості [3, с. 6].

Це визначення відображує специфіку фізичного виховання як відносно самостійного виду. Воно пов’язане з іншими видами виховання – моральним, естетичним, розумовим, трудовим. Саме тому в процесі фізичного виховання вирішуються й загальнопедагогічні завдання.

Фізична освіта – одна із сторін фізичного виховання, що включає в себе оволодіння спеціальними знаннями, руховими навичками й уміннями [3, с. 6].

Фізична підготовка – прикладна спрямованість фізичного виховання відносно трудової чи іншої діяльності, що потребує фізичної підготовленості (наприклад, фізична підготовка актора, космонавта, льотчика, спортсмена тощо). Фізична підготовка характеризується специфікою завдань, засобів і методики проведення фізичних вправ залежно від особливостей конкретної професії, тієї чи тієї діяльності. Термін «загальна фізична підготовка» позначає процес фізичного виховання, спрямований на те, щоб створити загальні засади успіху в різних видах діяльності. Спеціальна фізична підготовка спрямована на спеціалізовану підготовку до професійної і спортивної діяльності [3, с. 6].

Фізичні вправи – це рухи, рухові дії, а також складні види діяльності, (рухливі ігри), відібрані у якості засобів для вирішення завдань фізичного виховання. Руховою діяльністю називають будь-яку діяльність, характерним компонентом якої є активність рухового апарата людини [3, с. 7].

Термін «вправа» застосовується й для позначення процесу неодноразово повтореного руху.

Психофізичні якості – властивості, що характеризують окремі якісні сторони рухових можливостей людини: сила, швидкість, витривалість, гнучкість та ін. [11,  с. 11].

Фізичне здоров’я – динамічний стан, що характеризується резервом функцій органів і систем, є основою виконання індивідом своїх біологічних і соціальних функцій. Інтегральним показником резервів функцій органів і систем є енергопотенціал біосистем (резерв енергоутворення) [11, с.11].

Фізичний стан, згідно з визначенням світового комітету зі стандартизації тестів, характеризує якості людини, стан здоров’я, тілобудову й конституцію, функціональні можливості організму, фізичну працездатність і підготовленість [11, с.11].

Рухова активність включає в себе суму рухів, що виконуються людиною у процесі життєдіяльності      [11, с.13].

Спорт – спеціальна діяльність, спрямована на досягнення в будь-якому виді фізичних вправ найвищих результатів, що виявляються у процесі змагань [3, с. 7].

Фізична культура – частина загальної культури, сукупність досягнень суспільства в галузі фізичного вдосконалення людини, накопичених у процесі суспільно-історичної практики. До матеріальних цінностей належать спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни тощо), інвентар, спеціальний одяг, взуття та ін. До духовних цінностей належать наука, витвори мистецтва (література, скульптура, живопис, графіка, музика тощо) [3, с. 7].

Фізична культура – найбільш широке поняття з усіх понять теорії фізичного виховання. Воно включає в себе зміст усіх розглянутих вище понять.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: