Принципи навчання дітей рухам

Педагогічний процес навчання дітей основних рухів та розвиток рухових якостей здійснюється на основі реалізації дидактичних принципів, де виражені об’єктивні закономірності, що визначають систему вимог щодо організації, змісту та методики навчання.

Принцип навчання − це вихідне положення теорії навчання, що випливає із його закономірностей, окреслює загальне спрямування навчального процесу, вимоги до його змісту, методики й організації.

До загальнодидактичних принципів дошкільної освіти слід віднести:

- принцип розвивального навчання: формування не лише знань, вмінь, але й розвиток усіх пізнавальних психічних процесів, пов’язаних зі сприйняттям, пам’яттю, увагою, мисленням, а також вольових та емоційних процесів;

- принцип виховного навчання: забезпечення в навчальному процесі позитивних умов виховання дітей, їх ставлення до життя, знань, самих себе;

- принцип гуманізації педагогічного процесу: головним у навчанні повинна стати не передача знань, умінь, а розвиток самої можливості отримувати знання та вміння й використовувати їх у процесі життєдіяльності, забезпечення відчуття психічної захищеності дитини з урахуваннях її можливостей і потреб;

- принцип індивідуалізації: організація навчання на основі аналізу індивідуальних здібностей дитини, створення умов для активної пізнавальної діяльності всіх дітей групи та кожної дитини окремо;

- принцип науковості навчання: у дітей дошкільного віку формуються достовірні знання;

- принцип наочності: превалювання наочно-образного мислення у дітей;

- принцип оздоровчої спрямованості: специфічний принцип фізичного навчання забезпечує такий добір вправ, що сприятимуть максимальному оздоровленню дитини;

- принцип систематичності: чергування навантаження й відпочинку;

- принцип свідомості, самостійності й активності: орієнтує на використання таких методів навчання, які відкривають дітям можливість бути реальними суб’єктами процесу пізнання: творчі проекти, ігрова діяльність, спостереження тощо.

Методи та прийоми навчання дітей рухам

Метод − система дій педагога в процесі навчання рухам в залежності від змісту навчального процесу, конкретних завдань та умов навчання.

Прийом є частиною метода, що доповнює та конкретизує його.

Методи традиційно розподіляють на три великі групи (за Е. Вільчковським, Н. Кожуховою, А. Матвєєвим, Л. Рижковою, М. Самодуровою): наочні, словесні, практичні. Розглянемо більш детально кожен з методів [4, с. 65].

Наочний метод

Наочні методи переважно базуються на „живому спогляданні”, сприйманні дійсності через орган чуття (зір та слух), на свідомому відображенні цієї дійсності у вигляді образів рухових дій, предметів тощо.

Основна мета: створення зорового, слухового, м’язового уявлення об русі. Важливо забезпечити яскравість чуттєвого сприйняття та рухливих відчуттів дитини.

1. Наочно-зорові прийоми: показ фізичних вправ; використання наочних посібників (картини, рисунки, фотографії); імітація (наслідування); зорові орієнтири (предмети, розмітка поля).

Показ рухових дій вихователем або за його завданням ким-небудь з дітей є найбільш поширеним методом навчання. В основу його покладено наслідування. На першому етапі навчання він створює у дітей цілісне уявлення про вправу, загальне сприйняття її, а в подальшому спрямовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин руху.

Показ рухів буває злитий, розчленований, імітаційний, дзеркальний.

Злитий спосіб показу застосовується для того, щоб дати дітям загальне уявлення про техніку рухової дії і являє собою бездоганне виконання запропонованого для вивчення руху.

Розчленований показ характеризується тим, що вихователь, виконуючи рух, виділяє головну фазу чи елемент руху, щоб зосередити на них увагу дітей.

Імітаційний показ враховує, що дошкільникам притаманне наслідування. бажання копіювати те, що вони спостерігали, про що йому розповідали, читали. Образи, що відповідають характеру руху, допомагають створювати про нього правильне уявлення. Наприклад, махати руками, як пташка крильцями, або стрибати м’яко на носках, як зайчик [1, с. 107−108].

Дзеркальний показ доцільно використовувати при вивченні дітьми нескладних, в основному загальнорозвивальних вправ.

2. Наочно-слухові прийоми: музика, пісні.

Наприклад, удари в бубон, оплески у долоні, музичний супровід задають необхідний темп рухів (ходьба, біг, загально розвивальні вправи).

3. Тактильно-м’язові прийоми: безпосередньо допомога вихователя.

Словесний метод

Ця група методів ґрунтується переважно на словесних поняттях про рух [1, с. 109].

Основна мета: допомога дитині в осмисленій постанові рухового завдання, розкриття змісту і структури руху.

Пояснення; вказівки; подача команд, розпоряджень, сигналів; питання до дітей; образне сюжетне оповідання; бесіда; словесна інструкція.

Команда − це наказ виконувати або припинити певні рухові дій. Команду подають у наказовій формі, вона має бути точною, зрозумілою і короткою.

Розпорядження − це наказ, висловлений у довільній формі, коли діти ще не спроможні виконувати команди, їх формулює вихователь [1, с. 111].

Практичний метод

Основна мета: закріплення на практиці знань, вмінь, навичок в основних рухах, сприяти м’язовим уявленням про рух.

Повторення вправ без змін та зі змінами; проведення вправ в ігровій формі; проведення вправ у формі змагання.

Ігровий метод широко використовується в процесі навчання дітей різних вікових груп фізичним вправам та для розвитку і них рухових навичок. Цей метод має багато рис, характерних для рухової гри як засобу фізичного виховання дошкільників.

Під час навчання рухам дітей у молодших групах застосовуються ігрові прийоми. Діти стрибають, як зайчики, бігають, як мишки тощо.

Змагальний метод застосовується для удосконалення рухових дій у дітей старшого дошкільного віку. Він має багато спільного з ігровим методом. Однак є суттєва різниця. Вона полягає в тому, що при використанні ігрового методу процес навчання в основному має сюжетний зміст. У змагальному методі цей момент відсутній, і процес виконання рухової дії повністю підпорядкований його змісту [1, с. 114].

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: