Вправи у киданні, метанні

М’яч – перша дитяча іграшка. У м’ячі дитина знаходить загальне вираження будь-якого предмету. Необхідно давати дитині м’ячик з самого народження для того, щоб вона охоплювала його, вчилася володіти ним, оскільки маніпулювання з м’ячем укріплює м’язи пальців та кистей рук. Це сприяє скорішому оволодінню метанням.

Метання – рух ациклічного типу. Воно сприяє розвитку окоміру, рівноваги, мозку в цілому, благотворно впливає на центральну нервову систему [8, с. 151].

Підготовчою формою метання є кидання, катання, прокочування і скочування м’яча (або іншого предмета). Кидання здійснюється як обома руками, так і правою-лівою рукою поперемінно.

Дитина проходить значний шлях у освоєнні метання: в три-чотири роки відсутня підготовча фаза, кидок слабкий, часто випадковий, не дотримується напрямок. У дитини 5 – 6 років зростає довжина кидку. Якісні результати хлопчиків і дівчаток, а також результати кидання правою і лівою рукою незначні.

Метання проводиться на дальність і у ціль. У метанні на дальність основне зусилля спрямовується на оволодіння правильними прийомами. Дитина вправляється у силі кидку у відповідності з відстанню.

При метанні у ціль дитина зосереджує свою увагу на попаданні у конкретний предмет. Це потребує концентрації уваги, зосередженості, цілеспрямованості, вольового зусилля.

Дитину навчають різноманітним способам метання на дальність і у ціль: з-за голови, з-за спини, через плече, прямою рукою зверху, прямою рукою збоку, метання з чотирьох кроків, метання з розбігу.

Метання з-за голови: дитина стоїть обличчям у сторону кидка, права нога позаду навшпиньки. Якщо метання виконується правою рукою, то м’яч утримується пальцями так, щоб він не доторкався долоні. Рука зігнута у ліктьовому суглобі на рівні обличчя. Спочатку потрібно перенести вагу тіла на праву ногу, відхилившись назад якомога більше; одночасно руку з м’ячем віднести назад за голову. Права нога у цьому положенні буде трохи зігнута у колінному суглобі, ліва – пряма, в упорі на п’ятку.

При кидку, розгинаючи праву ногу у колінному суглобі, перенести центр ваги (а не масу тіла) вперед на ліву ногу. При цьому дитина, прогнувшись у попереку, переходить у положення «натягнутого луку». Не затримуючись у цьому положенні, вона починає виносити руку вперед для кидку. Рух руки повинен нагадувати удар батогом. Спочатку вперед висувається плече, потім передпліччя, потім кисть з м’ячем.

Метання з-за спини через плече: вихідне положення – права нога відсувається назад, трохи ширше плечей, тулуб злегка повернутий вбік руки що кидає; права рука, наполовину зігнута у лікті, знаходиться перед груддю; ліва рука – вздовж тулуба. При замаху тулуб повертається у бік руки що кидає, відхиляється назад. Вага тіла переноситься на відведену назад ногу, права рука відтягнута назад.

При кидку права нога випрямляється, тулуб, випрямляючись, повертається вперед. У заключній фазі кидку вага тіла переноситься на ногу, відставлену вперед. Права нога приставляється до лівої. Метання лівою рукою проводиться за такою же схемою.

Метання прямою рукою зверху: вихідне положення – ноги трохи ширше плечей, права відставлена назад, права рука з предметом (мішечком або м’ячем) – вздовж тулуба. При замаху права рука йде вгору – назад, потім спрямовується вперед і кистю викидається предмет.

Метання прямою рукою знизу: вихідне положення – ноги трохи ширше плечей, права відведена назад, права рука напівзігнута у лікті перед груддю. При замаху права рука відведена вниз – назад, кидок виконується рухом руки вперед – вгору.

Метання прямою рукою збоку: вихідне положення – ноги трохи ширше плечей, права нога відведена назад, права рука з предметом вздовж тіла. Під час замаху тулуб відхиляється, права рука відводиться назад до кінця, вага тулуба переноситься на праву ногу, зігнуту у коліні. При кидку права нога випрямляється, тулуб повертається вліво – вперед, а права рука переноситься вперед і кистю викидає предмет.

Метання з чотирьох кроків готує дітей до метання з розбігу. При метанні предмета правою рукою перші два кроки – звичайні, третій – схресний. Права нога розвертається носком вправо і ставиться спереду, перпендикулярно напрямку метання. При виконанні третього кроку права рука з предметом відводиться назад. Четвертий крок – випад вперед лівою ногою, маса тіла залишається на правій нозі, корпус відведений і повернутий вправо, рука до кінця відведена назад – виконується кидок.

Метання з розбігу: розбіг з поступовим прискоренням закінчується хресним кроком правою ногою і випадом лівою, тобто вихідним положенням для метання. Розбіг, хресний крок, випад і кидок виконуються одночасно. При метанні з розбігу дальність кидка в дітей збільшується на 2 – 2,5 м [8, с. 150 – 156].

Вправи у лазінні

Лазіння – циклічний рух. Воно здійснюється шляхом почергового руху рук і ніг з опорою кожної ноги на рейки драбини і затримкою на них обох ніг [8, с. 156].

Дитина оволодіває наступними видами лазіння: підлазіння, перелазіння, пролазіння, повзання по горизонтальній площині, площині, що має нахил (підлога, гімнастична лава), лазіння по вертикальній (гімнастичній) стінці, драбинці, канату, тичину.

Фізіологічну основу лазіння визначає формування системи координованої діяльності дитини. Лазіння сприяє пізнанню дитиною навколишнього середовища, є складним умовним рефлексом, змушує працювати значну масу м’язів і підвищує функціональну діяльність усього організму дитини, допомагає формуванню правильної постави. Лазіння характеризується поперемінним скороченням і розслабленням м’язів, що дозволяє швидко відновлювати витратити енергії на рух. Вправи покращують координацію рухів, сприяють вдосконаленню функцій дихання і кровобігу, підвищують обмін речовин.

Лазіння як фізіологічний процес формується на другому році життя дитини. Коли дитина оволодіє навичками повзання на животі, а потім на четвереньках, дорослий ускладнює рухи – спочатку повзання по доці у горизонтальному і положенні і під нахилом, потім по гімнастичній лав і.

Дітям старшого віку також доступне лазіння по тичині та канату. Спочатку діти навчаються качатися на канаті, що має незакріплений нижній кінець, потім вчаться залізати на закріплений нерухомо тичину. На перших заняттях вихователь повинен утримувати руками стопи дитини. Після цього діти засвоюють лазіння по канату (тичині).

При систематичному навчанні діти старшої та підготовчої групи швидко оволодівають навичками швидкого і ритмічного лазіння.

Вправи у ходьбі

Ходьба – циклічний основний рух, природній спосіб пересування дитини. Для неї характерне одноманітне повторення однакових фаз руху [8, с. 159].

Ходьба є складним рухом. В її нервовій регуляції приймають участь різні відділи головного мозку. Вона оказує значний фізіологічний вплив на організм: під час ходьби активізуються обмінні, дихальні процеси, підвищується робота серцево-судинної, нервової та інших систем організму. Вправи у ходьбі сприяють виникненню динамічного стереотипу, що визначає поставу при ходьбі та майбутню ходу.

Дитина починає оволодівати ходьбою в кінці першого, або на початку другого року життя. Головною умовою формування правильної ходьби в дитини є навчання. Для цього доцільно використовувати цілісні вправи, за допомогою яких буде виховуватися також рівновага, правильна постава, м’язи нижніх кінцівок.

Дитина молодшого дошкільного віку виконує різні види ходьби: на зовнішньому кінці стопи (косолапий ведмідь); ходьба навшпиньки; ходьба на напівзігнутих ногах; босоніж по ребристій дошці; ходьба з фіксованим перекочуванням з п’ятки на носок. У старшому дошкільному віці до цих видів ходьби додається ходьба з високим підніманням стегна, ходьба хресним кроком, ходьба приставним кроком. Також дітям пропонується ходьба з виконанням різноманітних завдань, що виконуються за сигналом – на орієнтировку у просторі, зміну темпу, напрямку, з різними перешиковуваннями, між предметами; ходьба з поступовим підйомом вгору, ходьба гімнастична з носка. Навантаження при ходьбі залежить від її темпу і витрат енергії при її виконанні. Темп ходьби може бути звичайний, помірний або швидкий [8, с. 163].

Правильна ходьба будується від стегна активним перекатом з п’ятки на носок, що забезпечує найкраще просування вперед. Правильна хода передбачає додержання певної постави: корпус розташовується прямо, плечі розслаблені і розставлені, трохи відведені назад і вниз. Живіт втягнутий. Положення голови вільне, погляд спрямований вперед.

В процесі звичайної ходьби доцільно не ставити широко стопи, а намагатися додержувати між п’ятками відстань у молодших дошкільників – 10 см., у старших – 12,5 см.

Вправи під час бігу

Біг – циклічний локомоторний рух, що моє чітку повторюваність циклу рухових дій. Виділяють таку послідовність фаз у циклі бігових рухів ноги: період опори, період польоту. Показниками правильного бігу також є певне положення голови, корпусу (бігова постава), рук, стегна, голені, стопи [8, с. 164].

Правильний біг, як і звичайна ходьба будується від стегна активним перекатом від п’ятки на носок. Положення голови вільне, дивитися вперед. Під час бігу голову необхідно тримати рівно і прямо, дивитися на поперед себе, приблизно на 2 метри. Важлива вимога – дотримання постави: корпус розташований прямо з невеличким загальним нахилом вперед, тобто голова, тулуб, стегно, нога. що робить поштовх, знаходяться наче на одній лінії. Плечі опущені, розслаблені. Положення рук під час бігу вільне, невимушене. Руки зігнуті в ліктях під кутом дев’яносто градусів. Пальці злегка зігнуті, але не затиснуті в кулак. Руки під час бігу рухаються точно вперед – до рівня груди, назад – до упора.

Важливим показником правильного бігу є положення стегна. Під час бігу воно виноситься вперед – вгору і вище, ніж при ходьбі. Висота підняття стегна залежить від темпу бігу: чим вищій темп, тим активніше підйом стегна вгору [8, с. 171 – 172].

Таким чином, слід відзначити, що біг значний позитивний вплив на організм дитини, активізуючи його органи і системи, підвищує обмінні процеси, сприяє загальному фізичному розвитку, вдосконалює діяльність центральної нервової системи.

Вправи у стрибках

Стрибок – вправа ациклічного типу. В ньому відсутнє повторення циклів і весь процес виконання стрибка уявляє один завершений рух [8, с. 173]. Стрибок складається з трьох фаз: підготовча – прийняття вихідного положення або розбіг; основна – відштовхування; політ; заключна – приземлення.

Існує декілька видів стрибків: стрибки у довжину з місця, стрибки у довжину з розбігу, стрибки у висоту з розбігу. Вмінням стрибати у довжину з місця та з розбігу діти самостійно оволодіти не можуть, тому необхідно спеціальне навчання цьому руху.

Під час стрибків у довжину з місця необхідно навчити дітей приймати правильне вихідне положення: ноги – на ширині ступні, зігнуті у колінах так, що закривають носки ніг, руки відведені назад – «старт плавця», корпус трохи нахилити вперед, голову підняти, дивитися вперед.

У момент відштовхування дитина робить одночасний поштовх обома ногами швидко і енергійно. Разом з цим здійснюється замах руками вперед – вгору. В польоті здійснюється групування (зігнуті у колінах ноги підтягуються до грудей). По мірі приземлення ноги виносяться уперед. У момент приземлення спочатку торкаються землі п’ятки майже прямих ніг, потім здійснюється перекат на всю ступню з одночасним згинанням ніг у колінах. Руки при цьому опускаються вниз, утримуючи рівновагу. При виході дитини з положення приземлення руки продовжують природній (як при ходьбі) рух [8, с.178 ]. 

Серед різних способів стрибка у довжину з розбігу, у дитячому садку переважно використовується спосіб «зігнувши ноги». Перша фаза – підготовча. Вона включає в себе розбіг, правильність виконання якого багато у чому визначає правильність усього стрибка в цілому. Швидкість при завершенні розбігу визначає результат. Розбіг уявляє з себе біг з поступовим прискоренням. Положення тулубу на початку розбігу має невеличкий загальний нахил (як при звичайну бігу). В середині розбігу тулуб поступово випрямляється, підготовляючись до відштовхування, а на останніх кроках – має майже вертикальне положення. Перед відштовхуванням корпус дитини розташовується вертикально або з невеличким нахилом назад. Рим розбігу повинен бути чітким, з активною постановкою стопи на п’ятку з еластичним перекочуванням на всю стопу. Особливо важлива чіткість ритму у останніх трьох кроках розбігу, останній крок повинен бути коротшим за попередню в відштовхування необхідно вкладати всю силу. Воно починатися енергійним випрямленням стопи. Голова дитини знаходиться на одній лінії з корпусом. Стегно махової ноги піднімається вгору – вперед, голень також виноситься вперед. Одночасно виконується мах руками вперед – вгору. Але при цьому торкання стопи і доріжки повинно бути мінімальним за часом, тільки у цьому випадку стрибок вийде високим і далеким.

Після відштовхування починається політ. В польоті здійснюється групування (зігнуті у колінах ноги підтягуються до грудей) [8, с. 177 – 178].

Вправи у рівновазі

Рівновага – здатність тіла зберігати стійке положення як у спокої так і під час руху. Рівновага розвивається поступово, по мірі вдосконалення процесів збудження і гальмування, розвитку вестибулярного апарату, м’язових відчуттів       [3, с. 122 – 124]. Крім того рівновага вимагає координації рухів, уваги, орієнтування у оточуючих умовах, вміння володіти власним тілом, сміливості.

Почуття рівноваги перевіряється і тренується в процесі вправ на зменшеній площі опору, коли необхідно утримувати тіло від падіння: при ходьбі по вузькій дошці, бревну, ходьбі навшпиньки та ін.

Вправи з рівноваги проводяться з раннього віку. Дитині пропонують пройти по обмеженому простору між двома прокладеними паралельно шнурами на відстані 20 – 25 см; пройти по дошці, що трохи піднята або навпаки, нахилена; переступаючи через предмети. З віком вправи з рівноваги ускладнюються: дитина вчиться ходити з пісочним мішечком на голові, по шнуру, ребристій драбинці. Рівновага також вдосконалюється у спортивних вправах при катанні на лижах, ковзанах, їзді на велосипеді, роликових ковзанах.

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: