Зарубіжні системи фізичної культури і спорту в період з XVIII ст. до наших часів

Умовною межею переходу від середньовіччя до періоду Нового часу вважають буржуазну революцію 1648 р.

Поряд з гімнастичними методами фізичного виховання в багатьох країнах світу проходить становлення й розвиток сучасних видів спорту. Найбільш інтенсивно спорт культивується в навчальних закладах Англії та Америки [9, с.29 – 31]. Що стосується розвитку фізичного виховання в таких регіонах, як Китай, Індія, Японія, Центральна Америка, то його призупинено внаслідок загострення внутрішніх суспільних протиріч і колонізації цих країн [2, с.51 – 69].

У розробці теорії шкільного фізичного виховання велика роль належить таким прогресивним буржуазним мислителям, як Д. Локк і Ж.Ж. Руссо, які ставили завдання фізичного виховання дитини на перше місце. Під впливом їх ідей у Німеччині в кінці XVIII – напочатку XIX ст. виник буржуазний рух – філантропізм (філантроп – людина, що займається благодійництвом). Цей рух знайшов своє втілення у створенні шкіл нового типу – філантропія. У межах своєї системи філантропи виділяли три головні групи вправ: ігри, вправи для розвитку спритності рухів рук, власне фізичні вправи [2, с.52].

Період з кінця XVIII – початку XIX ст. характерний тим, що фізичне виховання розвивається за двома основними напрямками – гімнастичним і спортивно-ігровим, але вони не мали чітких меж між собою.

На Європейському континенті шкільне фізичне виховання розвивалося переважно на основі гімнастики. Найбільш крупними національно-буржуазними системами, створеними на початку Нового часу, були німецька, шведська й чеська [2, с.53].

Німецький гімнастичний (турнерський) рух відходить своїм корінням у філантропізм. Він сформувався на початку XIX ст. і пов’язаний з іменами Ф. Яна і Е. Айзелена. Німецька гімнастика у своїй основі зберегла вправи із системи, створеної філантропами. Однак були внесені деякі доповнення: виключені плавання і боротьба, введені загальна розминка, подолання перешкод, вправи на розтягування, включено в практику занять гімнастичне обладнання, у самостійну групу виділені лазіння і провисання.

Засновником шведського гімнастичного напрямку є П.Лінг. Він вивчав давню фізичну культуру Китаю, Скандинавських країн, німецьку гімнастику. Виходячи з цих свідчень, класифікував фізичні вправи на основі знань з анатомії та біології. П. Лінг поділяв гімнастику на чотири види: воєнну, педагогічну, лікувальну та естетичну, але практично створив лише воєнну. Шведська гімнастика органічно доповнювала німецьку. У практиці фізичного виховання ці дві системи поступово злилися [9, с.40].

У середині XIX ст. почала створюватися сокольська система гімнастики. Це перша значна слов’янська система фізичного виховання, що отримала назву «Сокіл» − символ свободи, мужності й незалежності. Засновником її був відомий діяч культури Чехії М.Тирш. Сокольська система зробила значний внесок у створення сучасної спортивної і художньої гімнастики. Вона включала в себе вже відомі з німецької та шведської гімнастики вправи, але суттєво доповнювала їх рядом інших рухів [2, с. 55].

До середини XIX ст. в Англії починає формуватися шкільне фізичне виховання, що засноване на сучасній спортивній та ігровій діяльності. Своїм корінням цей напрям уходить у педагогічну практику тодішнього ректора коледжу в м. Регбі Т.Арнольда. Він на практиці доводив, що сумісними зусиллями школи, церкви і спорту можна успішно впливати на виховання позитивних якостей молоді.

Метод природної гімнастики, розроблений на початку XX ст., базувався на основних положеннях медично-біологічних наук, які до того часу зробили помітний крок уперед у розкритті значення фізичних вправ. Назва цієї системи походить від рекомендацій проводити заняття з фізичного виховання в природних умовах – тобто на свіжому повітрі. Цей метод був покликаний замінити німецьку гімнастику в школах. В основу класифікації фізичних вправ був покладений принцип їх впливу на розвиток певних фізичних якостей: рівноваги, гнучкості, координації, сили, витривалості та ін [2, с.63 – 65].

З кінця XIX – початку XX ст. відбувається процес формування на підставі гімнастичних рухів спортивної і художньої гімнастики. Іншими словами, сама гімнастика також стає видом спорту.

На прикладі Англії та США інші розвинені країни також стали визнавати, що сучасний спорт – це не тільки гра й розвага, а й діяльність, корисна для виховання людини. З початку 30 років XX ст. у фізичному вихованні англосаксонських держав посилено став розповсюджуватися спортивно-рекреаційний напрямок. Спорт починає розглядатися як засіб відпочинку, відновлення сил людини після трудової діяльності.

 В останні роки XIX ст. здійснюються численні спроби пошуку таких зовнішніх форм виховання молоді, які б забезпечували її гарну воєнно-фізичну підготовку. Однак, лише в Англії вдалося створити систему, яка дозволяла охоплювати всі шари молоді, − бойскаутський рух. Його засновником був англійський генерал Роберт Банден-Пауел. Основним його напрямком була підготовка до військової служби, але, крім того, діти вчилися знанням про природні явища, суспільну поведінку, опановували ази життя в таборі й поході. Ця вдала комплексна система виховання дітей шкільного віку розповсюдилася у світі, вона є популярною і в наш час [9, с.43 – 45].

Напрямки в фізичному вихованні, засновані на гімнастиці й спортивно-ігровій діяльності, можна назвати основними тенденціями в період між Першою і Другою світовими війнами. Найбільш повно у міжвоєнний період і особливо в період фашизму мілітаризація фізичного виховання проявилася в Німеччині. З 1937 р. у школах Німеччини вводиться п’ять уроків фізичного виховання й один «спортивний день» на тиждень – спеціальний день змагань, у яких були зобов’язані брати участь усі діти.

У 20-ті роки у світі виникає новий напрямок у фізичній культурі – професійно-прикладна фізична підготовка. Фізіологами було виявлено, що фізичні вправи, перерви, включені до трудового процесу, підвищують працездатність, сприяють більш швидкому відновленню. Окремі найбільш крупні підприємства навіть ввели в себе посади викладачів (інструкторів) з фізичної культури. Але поки що це були лише одиничні випадки.

На початку 30-х років низка дослідників виявили, що рухи, запозичені з спорту не можуть цілком переноситися у довільну гімнастику, але у процесі занять спортом формується широкий спектр якостей, що позитивно впливають на успішність трудової діяльності. Це дало суттєвий поштовх до розширення територіальних і заводських фізкультурно-спортивних організацій, які у провідних капіталістичних країнах почали засновуватися ще в кінці XX ст. Таким чином, у 1920 р. виникає новий напрям у фізичній культурі – професійно-прикладна фізична підготовка [2, с.65 – 67].

Після Другої світової війни в розвинених зарубіжних країнах став помітним позитивний вплив державних структур на хід розвитку фізичної культури і спорту. Об’єм занять фізичним вихованням у різних країнах неоднаковий, але не менше 3 – 4 разів на тиждень. Програма, як правило, не є єдиною, а складається з урахуванням можливостей і традицій шкіл. Усе більше розповсюдження отримує позаурочна та позашкільна робота з фізичного виховання у вигляді додаткових або факультативних занять.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: