Методичні прийоми варіювання ступені фізичного навантаження у рухливих іграх

Зниження навантаження	Підвищення навантаження
1. Зменшення тривалості ігор	1. Збільшення тривалості ігор
2. Зменшення кількості повторень однієї і тієї ж гри	2. Збільшення кількості повторень однієї і тієї ж гри
3. Зменшення складності сюжету гри	3. Збільшення складності сюжету гри
4. Більш часте включення пауз для відпочинку і дихальних вправ	4. Більш рідке включення пауз для відпочинку і дихальних вправ
5. Зменшення темпу і амплітуди рухів у грі	Збільшення темпу і амплітуди рухів у грі
6. Переведення збуджених, втомлених дітей на менш активні ролі в грі	6. надання можливості проявляти активність, ініціативу більшій кількості учасників гри.
7. Більш м’який, тихий тон ведучого, без командних інтонацій.	7. Допустимий командний тон ведучого.

Після закінчення гри (особливо великої рухливості) діти виконують ходьбу з поступовим уповільненням темпу, що сприяє зниженню фізичного навантаження і приводить пульс до норми. При підведенні підсумків необхідно повідомити результати гри, вказати окремим дітям (командам) на допущені помилки, відзначають дітей, які активно грали, дотримувалися правил, виявляли ініціативу.

Спортивні ігри

Велику роль у всебічному розвитку дошкільників відіграють елементи спортивних ігор. Вони підбираються з урахуванням віку, стану здоров’я, індивідуальних особливостей і цікавості дитини. В них використовуються лише елементи техніки спортивних ігор, доступні і цікаві дітям. На підставі вивчених дітьми елементів можуть бути організовані ігри, що проводяться за спрощеними правилами.

Спортивні ігри розвивають такі психофізичні якості як силу, швидкість, спритність, витривалість, укріплюють великі групи м’язів, підвищується розумова активність, орієнтування у просторі. Дуже важливо враховувати радість дітей, силу емоцій, цікавість до ігор. Захопленість дітей грою посилює фізіологічний стан організму. у дошкільному закладі найчастіше використовуються елементи таких спортивних ігор як хокей, футбол, баскетбол, настільний теніс, бадмінтон та городки. Роздивимося їх докладніше.

Хокей. Гра проводиться на рівному майданчику (від 8х10 до 15х20 см). Майданчик утрамбовують і по краях роблять невеличкі бортики зі снігу. Найзручніше для гри використовувати металеві ворота (100х80 см) із сіткою. Довжина ключки залежить від росту дитини: ключка, встановлена вертикально до землі, повинна діставати до підборіддя дитини. Шайба може бути з пластмаси або гуми, вагою 50 г [8, с. 232 – 233].

Основні правила гри: дітей розподіляють на команди по 6 гравців. Гра складається з двох таймів по 8 – 10 хвилин кожний з п’ятихвилинною перервою. Перед початком гри у центрі майданчика стають два гравці з різних команд. За сигналом судді (свистком) вони розігрують шайбу, намагаючись віддати її кому-небудь з гравців своєї команди. Кожна команда намагається забити шайбу у ворота суперника і не пропустити її у власні ворота. Воротарі відбивають шайбу ключкою, руками, ногами або тулубом. Передавати і вести шайбу можна тільки ключкою. Якщо шайбу вибито за межі майданчика, її вводять гравці суперника з того місця, де вона перетнула лінію. Перемагає та команда, яка забила найбільше голів у ворота суперника.

Перед тим як виходити на лід, слід навчити дітей прийомам хокею без ковзанів: передавати шайбу ключкою один одному в парах (відстань 3 – 4 м), прокочувати шайбу ключкою у заданому напрямі, вести шайбу ключкою не відриваючи її від шайби, прямо і змійкою, виконувати удари по шайбі з місця, влучати шайбою у ворота, б’ючи по ній з місця і після ведення. Діти грають без ковзанів.

Футбол. Футбол – одна з найпопулярніших ігор у дитячому садку. Для гри потрібен майданчик                           (від 8х10 до 20х40 м), залежно від кількості гравців. Поперек майданчика, через центр проводять середню лінію. Межі його позначають прапорцями: чотири ставлять по кутах, а два там, де середня лінія пересікає бічну. На торцевих боках майданчика встановлюють стійки або ворота (висота 1,5 м, ширина 2,5 – 3 м). для гри береться волейбольний м’яч (вага 260 – 280 г, діаметр 64 – 66 см) або гумовий (200 г, 50 см) [4, с. 181] .

Правила гри: дітей розподіляють на команди по п’ять-вісім гравців у кожній і обирають капітанів. Право початку гри визначають за жеребом, друга команда обирає ворота. Гра починається із центра майданчика (його краще позначити колом), усі гравці команд у цей момент перебувають на своїй половині майданчика. За свистком судді капітан б’є по м’ячу у бік воріт суперника. Гра складається з двох таймів по 10 – 15 хв кожний з п’ятихвилинною перервою. Перед початком другого тайму команди змінюють ворота. Виграє команда, яка заб’є більше голів у ворота суперника.

Гравці кожної з команд намагаються підвести м’яч до воріт суперника і забити гол. Ворота захищає воротар, який має право ловити м’яч руками. Всі інші гравці можуть передавати, зупиняти й забивати м’яч лише ногами або головою. Якщо м’яч забивають у ворота, гру починає із центра майданчика капітан команди, якій забили гол. М’яч, який вибито за межі майданчика, викидає гравець іншої команди обома руками з-за голови, з місця, де він викотився.

Вихователь під час гри стежить, щоб діти ставилися один до одного доброзичливо, грали чесно, не вступали в конфлікти.

Баскетбол. У старшому дошкільному віці дітям доступна гра у баскетбол. Гра проводиться на майданчику (від 5 х 10 до 8 х 15 м). лінії майданчика позначають вапном або білою фарбою, у центрі креслять коло діаметром коло1,8 м для розіграшу спірних м’ячів. На протилежних боках майданчика встановлюють щити (120 х 90 см). Щит прикріплюють до стовпа або до металевої конструкції, яка виносить щит на 1 – 1,5 м від лицьової лінії у бік майданчика. Щити фарбують білою фарбою, а окантовку – червоною або блакитною (заввишки 5 см). Баскетбольний кошик (кільце з сіткою) діаметром 45 см закріплюють на відстані 20 см від нижнього краю щита на висоті 2 м від поверхні майданчика. На відстані 1,5 – 2 м від майданчика не повинно бути лав, дерев, стовбурів та інших предметів, які можуть призвести до травми [4, с. 179 – 180].

Гравці розподіляються на дві команди по п’ять основних і кілька запасних. Одного з них обирають капітаном. Гравці кожної команди одягають однакові майки, або пов’язують на руку однакові стрічки, щоб можна було визначити учасників кожної команди. Гра складається з двох таймів по 5 хв, кожний з п’ятихвилинною перервою. Гравців у командах змінюють під час перерви. У разі необхідності (втомленості деяких дітей, недисциплінованості) можна робити заміну навіть під час гри. У тому випадку, коли м’яч виходить за межі майданчика, він вважається поза грою. Винним у цьому вважається гравець, який останнім торкнувся м’яча. Якщо суддя не впевнений, хто останній торкнувся м’яча, він призначає спірний кидок.

Грають у баскетбол звичайним дитячим м’ячем (діаметр 20 см) або м’ячем для волейболу, що добре відскакує від землі. Мета гри – за відведений час закинути в кошик команди-суперниці якомога більше м’ячів, дотримуючись правил гри. За влучення м’яча в кошик команді зараховується 2 очка. Пересуватися з м’ячем по майданчику гравці можуть відбиваючи його від землі. Не дозволяється вести м’яч одночасно обома руками, та вдаряти по м’ячу кулаком або ногою. Після влучення м’яча в кошик, будь-який гравець команди, яка програла, викидає м’яч з-під щита (з лицьової лінії) своїм партнерам.

Настільний теніс. У старшому дошкільному віці діти з задоволенням грають у настільний теніс. Ця емоційна і жвава гра розвиває швидкість, спритність, витривалість, силу та швидкість реакції.

Для гри необхідний наступний інвентар: стіл, ракетки, сітка з металевими стояками, целулоїдний м’ячик (діаметр 3,63 – 3,83 см). Поверхню столу фарбують у темно-зелений колір, щоб на цьому фоні краще виділявся білий м’ячик. Довжина стола – 250 – 270 см, ширина – 130 – 150 см, висота – 65 – 70 см. Його встановлюють на дворі майданчика, влітку обов’язково під навісом [4, с. 184].

Дошкільники грають у настільний теніс за спрощеними правилами. Гравець підкидає м’ячик рукою і б’є ракеткою так, щоб він ударившись об поверхню столу перелетів через сітку й торкнувся половини столу суперника, який відбиває м’яч. Очко дістає той гравець, з подачі якого суперник не зміг відбити м’яч назад на його половину столу (попав у сітку, або за межі столу). Приймати м’яч з повітря, тобто до того, як він ударився об поверхню столу не дозволяється. Кожний гравець виконує п’ять подач підряд, після чого подає суперник. Якщо той, хто подав, влучить м’ячем у сітку і м’яч залишиться на його боці, він втрачає очко, а його суперник очко виграє. А коли суперник не зможе відбити після подачі м’яч, він програє очко. Якщо під час подачі м’яч зачепить сітку і перелетить на половину суперника, ця подача не зараховується, треба виконати її ще раз. Гра складається з трьох партій і триває доти, поки один з гравців не набере першим 10 очок.

Перед тим як почати грати діти вчаться виконувати підготовчі вправи до гри: прокочувати м’яч ракеткою по підлозі й тенісному столу (один одному), виконувати різноманітні удари ракеткою по м’ячу, підбивати м’яч ракеткою вгору. Після засвоєння цих вправ слід перейти до більш складних – удари ракеткою по м’ячу з відбиванням його від підлоги, передавання м’яча один одному ударами ракеткою, коли діти стоять на відстані 3 – 4 м і підставляти ракетку під м’яч, що летить, злегка відбиваючи його.

У настільному тенісі застосовують різноманітні удари по м’ячу. Дошкільники оволодівають найпростішими з них: поштовхом зліва і підставкою справа, накатами з правого і лівого боку.

Поштовх зліва. Вихідне положення: стати на відстані одного кроку від стола, тулуб трохи нахилити вперед, ноги злегка зігнути в колінах, ракетку тримати паралельно сітці на рівні пояса. Удар виконується в момент підскакування м’яча трохи вище від сітки – права рука (зігнута в початковій фазі) виноситься вперед одночасно з рухом тієї самої ноги і, випрямляючись у ліктьовому суглобі, наносить удар по м’ячу. Під час удару центр ваги тіла переносять на праву ногу; плечі дитини упівоберта до лицьової лінії стола, ліва рука трохи нижче від правої; кисть руки, що тримає ракетку, в момент удару згинається з випрямленням ліктя, при цьому ракетка набирає положення, паралельного сітці.

Підставка справа. Вихідне положення – те саме що і при поштовху зліва. Під час удару ракетка зустрічає м’яч на самому початку підскакування – в напівпольоті. При цьому напрям польоту м’яча залежить від кута нахилу ракетки.

Накат зліва. Вихідне положення – те саме. Удар виконується швидким рухом ракетки вперед – вгору і вбік з одночасним поворотом кисті руки. Після закінчення руху рука йде вперед-вгору і вправою при цьому тулуб повертається у бік суперника з одночасним випрямленням правої ноги.

Накат справа. Вихідне положення – стійка упівоберта до столу лівим плечем вперед: центр ваги на лівій нозі, що виставлена вперед. Рука з ракеткою відводиться вправо-назад. Удар по м’ячу виконується рухом, спрямованим вперед-вгору. У момент удару по м’ячу лікоть трохи зігнуто, а кисть руки виконує додатковий рух, який легко може змінити напрям польоту м’яча. Рух закінчується біля лівого плеча над головою.

Бадмінтон. Гра в бадмінтон розвиває у старших дошкільників швидкість, спритність, витривалість, силу м’язів рук ніг і тулуба, координацію рухів і окомір. Грати можна на рівному майданчику або на галявині. Для гри потрібні ракетки і волан відповідно до віку дитини.

Діти можуть грати у бадмінтон через мотузок, натягнутий між двома стояками або через сітку заввишки 120 – 130 см на майданчику (5 х 10 м). діти по черзі відбивають волан через сітку (мотузок). Якщо той, хто виконує подачу, допустив помилку (волан впав на свій бік майданчика або за його межі), - подача переходить до іншого гравця. Якщо помилився той, хто захищається, тоді дитині, яка подавала, зараховується очко. Гра продовжується до 5, 7 або 10 очок (за домовленістю). Виграє той, хто першим набере цю кількість очок [4, с. 183].

Перед тим як ознайомити дітей з технікою ударів по волану, діти мають опанувати правильну стійку бадмінтоніста: дитина стоїть на обох ногах, трохи зігнутих в колінах, ліва нога на півкроку попереду, ракетка в правій руці, перпендикулярно до землі. Дитина тримає ракетку, охоплюючи ручку всіма пальцями, великий палець зліва.

Для успішного оволодіння дитиною прийомів гри велику роль відіграють підготовчі вправи. Одна з найефективніших – жонглювання воланом. Дитина, утримуючи ракетку струнною поверхнею паралельно землі, кладе волан на її середину і починає підбивати його короткими ударами кисті вгору на відстань 0,5 – 1м, намагаючись не впустити на землю. Рекомендується виконувати по 10 – 15 ударів по волану лицьовою і тильною частинами ракетки. Для правильного жонглювання воланом, що відлітає в різні боки, дитина повинна весь час рухатися по майданчику.

Усі удари по волану з лівого та правого боку виконують легким уривчастим рухом руки. Під час удару наче «навалюються» на волан, рухаючись разом з ракеткою трохи вперед.

Удар над головою застосовують під час подачі, а також тоді, коли треба відбити волан, що летить над головою. Підняту вгору ракетку нахиляють кистю руки назад (під кутом 30 – 45 градусів) у лівому суглобі, і коли волан наблизиться до неї на 25 – 30 см, різким рухом кисті виконують удар. Рука при цьому випростовується, вага тіла переноситься вперед на ліву ногу. Перед виконанням подачі дитина тримає волан у лівій руці за головку між великим і вказівним пальцями, рука майже пряма. Під час подачі волан вільно випускається з пальців назустріч руху ракетки, тулуб при цьому злегка нахиляється вперед.

Городки. Гра у городки доступна дітям старшого дошкільного віку. Вона розвиває окомір, кмітливість, точність рухів, зміцнює м’язи рук і тулуба, підвищує емоційний тонус, виховує витримку і наполегливість.

Майданчик для городків розміщують якомога далі від інших ігрових споруд, щоб не влучити биткою або городками в інших дітей. На землі або асфальтній доріжці фарбою креслять два квадрати на відстані 2 – 2,5 м один від одного. Кожна сторона квадрата дорівнює 1,5 м. на відстані 3 м проводять риску – це півкон, а на відстані 6 м – іншу риску – кін. За задньою стороною квадратів, відступаючи від неї на 1 – 1,5 м, роблять огорожу з металевої сітки або земляний вал для того, щоб городки і битки не летіли у різні боки.

Для гри необхідні городки та битки. Вони можуть бути дерев’яними або пластмасовими. Битки мають довжину 60 – 70 см (8 – 10 штук), а городки 12 – 15 см (5 – 10 штук) з перерізом 3 см. Вага битки 400 – 450г, діаметр торцевої частини 3 – 5 см, ручки – 2 – 3 см. Та частина битки, за яку беруться рукою повинна бути гладенькою, добре відшліфованою [4, с. 178].

В гру можуть грати двоє або більше дітей (до п’яти в одній команді). Мета гри полягає в тому, щоб витратити найменшу кількість биток для вибивання певної кількості фігур. Для дошкільнят використовують до 6 – 8 фігур. П’ять городків у вигляді різних фігур (паркана, бочки, колодязя, літака та ін.) ставлять на лінію квадрата – городка, що ближче до гравців. На початку гри битки кидають з лінії кону. Кожен гравець кидає дві битки. Після дозволу судді першим кидає битку капітан команди (друга лежить на землі, щоб не заважати кидати). Решта гравців – за межами майданчика. Коли з квадрата буде вибито хоч один городок, гравець (або усі гравці команди) здобуває право перейти на лінію півкону, звідки й вибиває усі інші городки цієї фігури. Потім те саме робить капітан другої команди, вибиваючи городки зі свого квадрата – городка, розміщеного з лівого боку майданчика. Так, чергуючись, вони вибивають зі своїх квадратів першу фігуру, потім ставлять другу і т.д. виграє той гравець (команда), який виб’є городки всіх фігур, затративши найменшу кількість биток. Кількість фігур у партії може бути від однієї до п’яти. Роль судді виконує вихователь або хтось з дітей.

Перед тим як проводити гру необхідно навчити дітей правильно кидати битку. Існує два способи: ліктьовий і плечовий.

Ліктьовий: битка у правій руці (при замаху назад і кидку вона зігнута в ліктьовому суглобі), тулуб повернуто лівим боком до квадрата, ноги на ширині плечей (діва попереду, носком вперед, права – іззаду, носком розгорнута вправо). Замахуючись биткою, переносять вагу тіла на праву ногу, кисть з биткою – трохи вище плечей. Одночасно з кидком битки вага тіла переноситься вперед – на ліву ногу, при цьому виконується енергійний поворот тулуба вліво, праву ногу ставлять на носок, п’ятку відривають від землі.

Плечовий: битку відводять назад (невисоко) ледь зігнутою в лікті рукою, кидають прямою рукою, активно повертаючи тулуб. Кінцеве положення ніг таке саме. Найчастіше битка падає ручкою вправо, тобто з певним розворотом. Цей кидок точніший і влучніший.

Таким чином, рухливі ігри є одним з важливих засобів фізичного виховання. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво-необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоровя дітей, вихованню позитивних моральних і вольових якостей.

Питання для самоконтролю

1. Дайте теоретичне обґрунтування місця рухливої гри у системі фізичного виховання.

2. Дайте повну класифікацію рухливих ігор.

3. Які є види рухливих ігор?

4. Охарактеризуйте місце спортивних ігор в системі фізичного виховання дошкільників.

5. Розкрийте методику проведення рухливих ігор у дошкільному закладі.

 

 

Розділ 6.

Спортивні вправи

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: