Розподіл рухливих ігор за величиною психофізичного навантаження

1 група. Ігри з незначним психофізичним навантаженням. Використовуються при хворобі дитини через два-три тижні після зменшення активності захворювання. Вихідне положення дитини – сидячи а стільці, дозволяється недовготривала ходьба кімнатою (2 рази по 20 с). Гра може повторюватися до чотирьох разів. Тривалість – 5-10 хв.

2 група. Ігри з помірним психофізичним навантаженням. Використовуються через три-чотири тижні після зменшення активності хвороби. Вихідне положення дитини у грі: сидячи стоячи, у ходьбі. Ігри покликані розвивати моральні якості і моторні навички: швидкість реакції, чіткість виконання рухів, їх координацію, особливо у дрібних і середніх м’язових групах (пальцях, кистях рук).

3 група. Ігри з тонізуючим психофізичним навантаженням. Використовуються через довгий час після одужання (при відсутності загострення захворювання), для дітей, що знаходяться на загальному режимі. Вихідне положення під час ігор: стоячи у ходьбі, бігу, біг – у короткі інтервали часу. Тривалість – 30 хв. Ігри можна повторювати від двох до п’яти раз. Використовуються елементи змагання, від дітей вимагають спритності, точності і швидкості реакції, координації складних рухів.

4 група. Ігри з тренувальним психофізичним навантаженням. Пропонуються дітям у стані стійкої ремісії захворювання, практично здоровим. Ігри передбачають велику амплітуду рухів з включенням бігу, стрибків, елементів змагання. В них домагаються швидкості реакції, скорості а у деяких випадках витривалості. Навантаження на організм дитини у цих випадках підвищується і завдяки їх емоційності [4, с. 174 – 176].

Теорія рухливих ігор

З дітьми дошкільного віку проводять три види рухливих ігор: сюжетні ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри з елементами спорту. В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Рухи, які виконують діти під час гри тісно пов’язані з її сюжетом (наприклад, зайці стрибають у лісі, а мисливці полюють на них). Більшість сюжетних ігор – колективні , і дитина привчається в них погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як вимагають правила [3, с. 135 - 137].

Для ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки дітей. Під час ігрових вправ дошкільнята повинні бездоганно виконувати основні рухи (влучати м’ячем, підлізати під мотузку, та ін). такі вправи застосовують здебільшого для вдосконалення в дітей певних рухів.

З несюжетних ігор у старших дошкільників дуже популярні ігри з використанням різних предметів: кеглі, кільцекид, білобоке, школа м’яча та ін. рухові завдання в цих іграх конкретні: влучити кулькою в кеглю, накинути кільце на палицю та ін.

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових групах, то організація і методика їх проведення мають багато спільного [4, с. 168 – 172].

Перед тим як вибрати гру, треба визначити мету, врахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підготовленість, місце і час проведення, погодні умови. Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або ускладнити. Наприклад, у грі «Вовк у рові» відстань між лініями «рову» можна трохи збільшити або, навпаки, зменшити.

Визначаючи гру, слід враховувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, влітку та восени до сніданку краще проводити нетривалі ігри середньої або малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групками, а вихователь здійснює лише загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості. Вони входять в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді, особливо в молодших групах, розучують нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним сном проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не можуть швидко заснути.

На ранковій та післяобідній прогулянці проводить не менше чотирьох-п’яти рухливих ігор, влітку їх кількість можна збільшити до п’яти-шести

Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У невеликому вузькому залі або груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням у колони й шереги, а також ігри, у яких діти беруть участь по черзі («Передай-стань», «М’яч капітану», «Влучи в ціль»). У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метанням м’яча, естафети з елементами змагань.

Для проведення ігор на свіжому повітрі треба заздалегідь підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Взимку ділянку необхідно очистити від снігу, втоптати, огородити сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки.

Для проведення багатьох ігор необхідний різноманітний матеріал: м’ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Приладдя та інвентар готують заздалегідь.

До проведення гри необхідно підготуватися: вивчити її зміст, правила, вірші, пісні що її супроводжують, відпрацювати рухи, щоб правильно показувати їх дітям. перед тим як починати гру необхідно зацікавити нею дітей, щоб вони краще виконували рухи, які становлять її зміст.

Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починатимуть гру. Наприклад в іграх із шикуванням у коло («Спіймай комара», «Вгадай по голосу») вихователь стає разом з дітьми у коло. Якщо гра починається з руху врозтіч («Гуси-лебеді», «Рибалки і рибки»), дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре чути й видно. Показувати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Показуючи правила, виконання яких викликає труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються.

Важливий момент у грі – вибір ведучого, або у деяких випадках кількох ведучих. Існує кілька способі визначення ведучого. Так, проводячи нову гру, обов’язки ведучого приймає на себе вихователь, пізніше, можна призначити ведучим ту дитину, яка краще за всіх впоралася з своєю роллю. Ведучого можуть обирати і самі діти, що має позитивне значення, оскільки дошкільнята колективно висловлюють бажання обрати на цю роль найбільш гідного товариша. Можна також визначати ведучого за допомогою лічилки.

В командних іграх обов’язковою умовою є правильне комплектування команд. Вони мають бути рівні за силами і за складом. Розподілити дітей у команди можна різними способами: за допомогою рахунку, самостійним визначенням капітанів і команд.

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розподіливши ролі, можна переходити до проведення гри. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (сплеск у долоні, свисток, змах прапорцем або рукою). Ігри сюжетного характеру («Квочка та курчата», «Птахи й зозуля» та ін), де немає змагального компоненту, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, «Гру почали» або попередити дітей, що гра почнеться після слів «Раз, два, три».

Під час гри педагог дає рекомендації дітям, які допустили помилки, або порушили правила. Також особливої уваги потребують діти малоактивні і ослаблені, що недостатньо орієнтують в завданні, бояться перестрибнути через «рів». Їм треба своєчасно допомогти (потримати за руку, підбадьорити).

При проведенні рухливих ігор набагато важче визначити фізичне навантаження, ніж під час виконання фізичних вправ. Зовнішні ознаки стомлення – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість та погіршення координації рухів (див. табл.).

Таблиця            

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: