Перехід від спільноти до монастиря

Бачачи, як ваша спільнота постійно росте, не можна не тішитися. Не можна не тішитися й тому, що зростає кількість ваших скиній і збільшується число тих, що трудяться і ба­жають подвизатися на одній з вами ниві, і в цій ревності мати окреме, більш усамітнене місце, щоб звіряти Господу сокровенні бажання серця і привертати поміч від Нього, яка так потрібна у вашому внутрішньому і зовнішньому побуті. Дяка Господові, що все так влаштовує! Ваша спільнота у такому ось, як тепер, стані схожа на зав'язь плоду. Його вже видно, але він ще мусить дозріти і постати у всій красі, яка йому належить. Не скупа рука Господа-благодійника. Той, що почав у вас це діло, звершить його на славу Свого святого імени.

Думаю, що ви вірите так само. І вірте — уповання не по­соромить. Але знайте, що вповання — двостороннє діло. Ви очікуєте від Господа особливої помочі і співдії, а Він очікує від вас особливої вірности Йому у всьому — малому і вели­кому, очікує, що ви являтимете себе гідними Його особливого благовоління. Ось про це, сестри, дбайте найбільше за все. А за Господом ще ніколи не стало й не стане.

Господь ущедрює своїм благословенням усіх, хто пере­буває в Його волі. Коли заповіді мої будете зберігати, — каже Він сам, — в любові моїй перебуватимете (Йо. 15, 10). Знає­те, в чому Божа воля щодо вас? — Тож перебувайте в ній. / Господь не позбавить добра тих, що в невинності ходять (Пс. 83, 12).

Тепер ви — спільнота. Але це лише початковий стан, на­півсвітський і напівмонаший. На цій півдорозі не можна зупинятися. Треба йти далі, тобто являти чесноти майбутнього досконалого чину, аби вступати до нього не неготовим.

Як для спільноти — ось для вас закон за прикладом першої апостольської Церкви: Громада вірних мала одне сер­ це й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне (Ді. 4, 32). Як там усе бу­ло спільне, так нехай усе спільне буде і в вас: одна мета, од­накові труди, одна радість і печаль — однакові турботи. Одно­думність і однодушність, з'єднуючи вас усередині взаємо­співчуттям, приведуть вас до швидкої співдії і взаємодопо­моги і, творячи з усіх одне тіло, вчинить кожну з вас на­стільки сильною, наскільки сильні ви всі разом. Взірець для вас — бджоли. Дивіться, в яких безнастанних клопотах перебувають усі вони!.. Але всі вибудовують одну соту — дружно, під керівництвом одної матки. Тому і мед у них солодкий, бо солодкий є мир, що їх надихає. Бо от що добре, от що гарне, це — коли браття живуть разом! (Пс. 132, 1). Що добре налаштована арфа — те мирна спільнота, що воздає Господові однозгідну пісню хвали і дружню данину однодумносте і єдиновладности. Що барвиста нива — те добра спільнота, яка красується різноманітністю добрих якостей серця, що відрізняє сестер. Що сад з різноманітними плодами — те трудолюбна спільнота, щедра на вчинки лю­бови й взаємности. Такими будьте одна перед иншою, ста­раючись здобути поступ у послуху, миролюбности в про­щенні випадкових образ, нещадному труді для инших, в не­осудженні, дбаючи одна за одну, оберігаючи честь спільноти перед зовнішніми, люблячи всіх нелукаво.

Але будучи такими, як членкині спільноти, кладіть зер­на чеснот та й чернецтва, і навіть пустельництва, що мають у вас відкритися. Звикайте до зречення від житейських зви­чаїв, щоразу їх скорочуючи, а від цього переходіть за спад­ковістю до можливого для вас усамітнення і перебування з єдиним Господом. Звикайте зберігати почуття неокрадени­ми: око від того, що можна побачити, вухо від того, що мож­на почути, смак з нюхом і відчуттям — від ласощів і розмані­ження. А від цього відповідно переходіть і до не розсіяння думок і незахоплення почуттів серця. Звикайте трудитися за наказом, починати за порадою, аби нічого не робити за своєю волею і своїм знанням, а все за розпізнанням старших, і так заздалегідь бути ученицями істинного послуху, що старають­ся осягнути поступ у зреченні від своєї волі. А найбільше зви­кайте до молитовного труду, знаходячи прихисток за порогом храму Божого і наодинці в своїй келії — з уболіванням

 припадаючи до Нього настільки часто, наскільки це можливо. Молитва — це свідчення досконалосте і спосіб для осягнен­ня поступу. Що вище молитва, то чистіша душа. Горіння духу в молитві є плід його спілкування з Богом, Який є вогонь і Який розпалює вогонь у дусі кожного, до кого лишень тор­кається. Починайте з простішого і доходьте до найдоскона­лішого: від молитвослов'я денно-нічного — стояння і клячін­ня — до внутрішнього безнастанного стояння у серці перед Богом, або до безнастанної молитви. Коли вона засіється, тоді душа готова до чернецтва або вона вже черниця, бо ченцем є той, хто в серці безнастанно перебуває наодинці з Господом. Що більше сестер досягатиме цієї досконалосте, то більше ваша спільнота ставатиме схожа на монастир. І ко­ли всі станете такими, тоді духовно ви увійдете до ступеня тих, що чернечать, чи визнають вас такими зовні а чи ні.

Цього вам бажаючи, молю своєю негідною молитвою Господа допомогти вам і в трудах улаштування зовнішньо­го, і поступу внутрішнього, щоб досягнули ви міри повного зросту, повноти Христа. Амінь.

2 липня 1860 р. У Трикурівській спільноті. Тамб. Губ.

Натхнення на труди

Бажав я бачити вашу юну смиренну обитель, сестри, аби разом із вами піднести молитви до Господа і випросити в Нього благословення на монастирський лад, що у вас зароджується. Тішуся, отримавши бажане, а до того ж ще й у день, присвячений прославі Пресвятої Богородиці — матері всіх християн, а найбільше — матері дів і дівичів. Її покров нехай отінює вас присно, і її милостиве заступництво нехай ніколи від вас не відступає.

Якщо кому, то вам найбільше потрібна небесна допомо­га. Ви розпочали нелегкий подвиг, розпочали нелегке діло. Тож кріпіться, за ціною жертви для вас готова і небесна поміч, і небесна нагорода! Але і допомога, і нагорода даються за труд. Не для спокою прийшли, і не шукайте його, і шкодуйте не за тим, що його бракує, а що його маєте надмір.

Давати вам поширений урок чернечення не вважаю за потрібне. Звичайно, ви не лише чули про його закони. Хочу лише нагадати, що вам потрібно з подвійною ревністю праг­нути ці закони виконати. Ваша обитель щойно зачинаєть­ся, але на початку зазвичай закладаються підвалини всього майбутнього. Всі, що будуть після вас, на вас дивитимуться, і вашим прикладом або заохочуватимуться, або ж розслаб­люватимуться. Тож подбайте запровадити в себе для ваших внутрішніх і зовнішніх дій такі порядки, які, будучи сповне­ні монашим духом, постійно би потім його підтримували і давали йому міць і осілість у вашій обителі. Що запрова­дите, того важко буде позбутися, а чого не запровадите, те важко буде приживити потім. Так усе добре і все погане, що потім буде в обителі, позначатиметься на вас вам на похвалу чи на осудження. Тож не шкодуйте трудів. Всіляке діло потребує труду, а велике діло потребує ве­ликого труду. Самі знаєте, що чернечити як слід нелегко, й не чекайте на пільги. Адже вас ніхто не неволив — самі за це взялися. Тож радісно тягніть це ярмо, не нарікаючи, не озираючись ні назад, ані зусібіч, неначе шукаючи, а чи не можна на когось иншого перекласти свою ношу? Навпаки, підбадьорюйте одна одну і ніби переганяйте в труді, от і не завважите, як легко минатимуть найважчі труди.

Є труд молитовний. Є труд постування. Є труд послуху. Жодного з них не можна оминути, бо на них твориться монаше життя, яке все полягає у переході від одного з цих трудів до иншого, або є сукупне несення всіх їх! Так і вла­штуйте собі. Моліться за послухом, постячи. І постуйте з молитвою не за своєю волею. І послух виконуйте всілякий, зміцнюючись молитвою і постом. Так запровадивши, ви чітко й успішно прямуватимете шляхом вашого життя, що не день — то крок уперед, наслідуючи апостола, що мовив: Змагаю далі, чи не здобуду (Фил. З, 12).

Вас спостигне неміч, знесилення, розслаблення. Посте­режіться піддаватися обіцянкам солодкого спокою, що ним зваблюватиме вас ворог, за те, щоб ви полишили те, що почали. Переможіть себе, потерпіть трохи і хоч би через силу робіть своє. Неміч мине, повернеться мужність, і знову труд не видаватиметься трудом. Так вже сотворив нас Господь. Потерпиш — потім буде легше, а дозволиш собі в чомусь пільгу — хотітимеш їх щоразу більше, а тоді і найлегший труд буде нестерпним.

Хто без труду сподобився раю?! Перегляньте місяце­слов! Там усі святі — подвижники і мученики! Мучеництво важке, але чи ж подвижництво не є постійним мучеництвом! Якщо немає иншої дороги до раю, треба трудитися, бо ж в аді доведеться трудитися вічно, але трудом даремним і невідрадним. А цей труд — спасительний і солодкий, і звершується він перед Господом, Який бачить його й оцінює завжди сповна, завжди так, як він вартує, судячи зі старанности і напруження сил трудівниці. Неліниву трудівницю, що себе не шкодує, Господь винагороджує ще тут, і її труд сподоблює поступом, що не забариться. Хто себе не шкодує, той постійно просувається вперед, а хто лінується, щоразу відстає, хоча зовні це й не дуже помітно.

До нещадних трудів долучіть взаємну любов, миролюб­ність і покірність одній волі. Вам усім треба творити наче одне тіло. Але ж як будете одне, якщо допустите, щоби між вами розділювалися і думки, і налаштування? Коли розійде­теся — ослабнете, і ворог здолає кожну з вас поодинці і за­плутає у щось погане. А якщо будете однодушні, то нічого ворог не зможе з вами зробити. Де мир, однодушність, згода і любов, там Господь, а де Господь — там Його сила й поті­ха, що полегшує і чинить солодким усілякий труд. Миро­любний завжди веселий і живе радіючи. Він спокійно заси­нає і встає, та й сни має спокійні. А немирний — понурий, і немирні думки і почуття не дають йому спокою. Удень справа у нього в руках не спориться, а вночі непокоять його сни. Якщо такою буде одна, друга, третя та й ще хто знає яка, що ж за мирне пристановище буде з вашої обителі?! Та ж не так важко уникнути цього лиха і здобути благо миру. Треба всім згодитися з одною волею і її слухатися. Так треба запровадити спочатку, і буде у вас одна воля, а за нею й однодумність, а потім постійна згода і непорушний мир.

Все лихо у нас від думок. Почнуть вони блукати — і по­чинаються підозри, недовіра, осуд, послаблення трудів, та й зроджується розлад і непокора. Тому потрібно думки пильнувати і не давати їм волі. У кого думки в порядку, у того все до ладу. Подвиг утримування думок у порядку нази­вається увагою ума. Не можна не думати, бо для цього й існує ум. Але думати можна про добре і про погане чи про незначне. Увага полягає в тім, щоб відганяти погані і незначні думки, а плекати тільки благі думки, що згідні з Божою волею і Його святими заповідями, під час кожної справи, яку хто звершує, чи у будь-якому становищі. Міра доброти думок — Боже слово. Як написано, такими нехай будуть і твої думки повсякчасно. Будете так чинити — матимете в умі порядок. А буде в нім порядок, то буде порядок у ваших ділах та й між вами самими лад.

Так, труд, взаємна згода і впорядкування ваших думок — ось що породить у вас добре життя! Нехай кожна з вас увійде в себе і сама ж для себе за цими пунктами напише собі устав, чи закони своєї поведінки, які визначатимуть ваш кожний крок і всілякий внутрішній порух, й усе спрямується до єди­ного якнайуспішнішого творення спасіння. Благослови, Господи, щоб так ви й улаштували собі! Амінь.

26 червня 1864 р.

У Святоозерській жіночій обителі, Горохівського повіту.

Волод. Губ.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: