Старанно дбати про монашество, нічим не відмагаючись

У вас, сестри, перших у цьому місті я служу, і служу в празничний для вас день — преподобного й богоносного отця нашого Антонія Києво-Печерського. Дехто скаже: так випало, а я скажу: так улаштував Господь і цим звелів мені нагадати вам та й усім, що чернечать, про обов'язки монашества. Преподобний Антоній — начальник чернечого життя в Русі. Але який початок, таким має бути й те, що від нього походить. Усі иноки й инокині мають від Антонія запозичувати правила і дух чернечення. Тому, будучи зо­бов'язаним сказати щось для вашого утвердження, не мушу довго роздумувати, який відповідний урок вам подати. За­довольнюся звичайним нагадуванням: дивіться на препо­добного Антонія і його наслідуйте. Дивіться на його життя, повчайтеся і надихайтеся згідно з ним влаштовувати і своє життя. Переглядаючи життя і подвиги преподобного, що ви побачите?

Побачите цілковиту безкорисливість, строге постуван­ня, безжальне натруджування плоті, тривале всенічне мо­ління, безнастанну молитву, рішуче відкинення своєї волі, любов до усамітнення, незаперечний послух, висоту чеснот­ливости і чистоти, повне вмирання для світу і всього сущого, переселення умом і серцем до иншого світу, всіляке зовнішнє і внутрішнє подвижництво, увагу ума, чистоту помислу, хо­діння перед Богом і всіляку діяльну і споглядальну чесноту. Таким був преподобний Антоній, такими треба бути і всім монахам.

Обдумуючи це все, і ви поривайтеся до наслідування, і нехай жодна з вас не скаже: "До цього хто здатний?"

 Не давайте собі полегші і не вигадуйте виправдань своїм пільгам.

Нехай ніхто не каже: тоді, може, і реально було так жи­ти, а нині де там?! Знову повторю: який початок, таким має бути й те, що виходить з нього. Час не послаблює закону чернецтва. Можна припинити бути монахом. Але хто хоче ним бути, має показати себе таким, яким монашество було спочатку. Як би хто далеко не стояв від свого початку, завжди він мусить повністю йому відповідати, як, приміром, гілки високого кедра як би далеко не були від кореня, нехай на самому вершечку, всі бувають такої ж природи, як і ті, що йдуть просто від кореня. Нехай будь-яка гілка на кедрі змінить свій склад і властивості, наприклад, якась щепка, тоді вона вже не є кедровою. Так і тут, нехай хтось змінить правила чернечення, і вже життя таке буде не чернечення, а щось инше — ні життя світське, ані монаше — вигадка нового життя, яке й охарактеризувати важко.

Не кажіть: живемо у світі чи перед світом. Як остережешся від сутички з духом світу? Постійно перебуваючи там, де вся сажа, навіть нехотячи забруднишся нею. Правда, що чари світу до вас близько, але тому, що вони близько, не означає, що ними треба захоплюватися. Коли постає спокуса, хіба вже треба їй піддаватися? Коли вас зустрічає ворог, невже відразу треба падати йому до рук лише тому, що ви з ним зустрілися? Так і у вас — нехай світ помножує перед вами свої принади — нехай це буде для вас приводом не до за­хоплення, а до відрази, не до віддання себе в полон, а до боротьби і перемоги. Те, що світ перед вами, для вас рад­ше вигідно, ніж не вигідно, маю на увазі щодо чернецтва. Світ перед вами — більше спокус; більше спокус — більше боротьби і перемог; більше боротьби і перемог — більше успіху у зреченні й очищенні серця і, як наслідок, більший поступ у чернеченні. Зустрічаєте ви чари світу і непокоїть вас спокуса — розпочніть боротьбу і переможете, та й зро­бите крок уперед. Те саме зробіть з другою спокусою, і з третьою... Щоразу, як зустрічаєте спокусу, перемагайте її, не піддаючись, не роблячи собі поблажок, і незабаром станете вправними монахинями. Вояк як стає вправним? Коли до­водиться йому мати часті сутички з ворогом. Ось так і у вас. Ви швидше можете досягти поступу, ніж ті, що пішли в пустелю. Лишень, звичайно, треба строго дотримуватися одного правила: рішуче ніколи не піддаватися світським ді­лам і звабам — ні в малому, ані у великому. Хто захоплюєть­ся світським і йому піддається, той вже приймає духа світу. А щойно ви його приймете, то станете монахинями за оде­жею і мирянками за серцем.

Не кажіть: у нас не спільнотний устрій життя, кожна з нас сама собі добуває харч і одежину. А при цьому куди вже нам до строгого виконання монаших правил? Те, що у вас не є спільнотний устрій життя, для вас дуже не вигідно! Це може тільки утруднювати ваше чернечення і зовсім не послаблювати вашого обов'язку строго виконувати свої обіти і не позбавляє вас цієї можливосте. Святий Антоній з чого жив? З трудів своїх рук. Так само жили і древні подвижники ще до того, як зійшлися для спільного життя, й опісля. А во­ни ж спаслися і прославилися. Це ж може бути доступним і для кожної з вас. Труд сам по собі є діло святе. Усуньте з нього суєту, заздрість, бажання виставлятися й инші недоречності, і він зовсім не перешкоджатиме ділу вашого чернечення. Потім з усіх способів, що ними ви себе утримуєте, усуньте ті, що пов'язують вас зі світом і вплітають у кругообіг його оборудок, а з самого утримання усуньте те, без чого можна обійтися, — і самі побачите, що образ вашого зовнішнього життя не зменшить успіху у внутрішньому і не слугуватиме перепоною до строгого виконання монаших правил. Дбайте про утримання й утримуйтеся так, як належить монахиням, не творячи спілки тих, які живуть за своїми бажаннями і собі на догоду. Бо якщо ні, то будете відрізнятися від мирянок тільки тим, що живете за монастирського огорожею і ходите в чорній одежі особливого покрою.

Скажете: важко? Так, важко. Монаше життя є високе життя, тому й важке. Важке, але спасительне. Тож навіщо уникати цього труду? Та й світське життя теж нелегке, а мо­же, ще й важче. Але його труд не провадить просто до спасіння. Коли ви вступали в обитель — чи у спокійне життя вступали? Якщо ж ні, то навіщо лякатися труднощів? Частіше згадуйте свою першу рішучість, і частіше зігрівайте її в собі, доводячи до первісного жару. Вона — сила, що не боїться труднощів, а весело їх зустрічає. Собі на допомогу візьміть усамітнення. І виходьте назовні тільки коли є особлива по­треба, нехотячи, неначе б вас змушувала чужа сила. Усаміт­нення породжує зосередження думок, а зосередження думок дає силу волі. З усамітненням поєднайте молитву — і келій­ну, і церковну, і словесну, і безсловесну. Дотримуйтеся од­ного: з жодної на позір поважної причини не відміняйте молитовного правила — і побачите плід молитви. Вона освя­тить будь-який труд і будь-яку справу, відверне від усього і з'єднає з Богом, а це останнє є тим, чим має бути инок.

Дотримайтеся цього і, поза сумнівом, станете бездоган­ними творцями монашого життя, чого нехай сподобить вас Господь молитвами преподобного і богоносного Отця нашого Антонія. Амінь.

10 липня 1864 р.

У Суздальському Жіночому монастирі Покладення ризи.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: