Ті, що подвизаються задля зцілення своїх душевних недуг (пристрастей), можуть і для инших бути цілющою купіллю

Сьогодні неділя, коли ми згадуємо чудесне зцілення Господом 38-літнього розслабленого. У Євангелії згадано чу­дотворну старозавітну купіль, воду, в якій щоліта зрушував ангел Господній, і хто перший спускався в неї після того, як воду було зрушено, видужував, якою б не була його недуга. При купелі було п'ять притворів, у яких лежали численні хворі — сліпі, кульгаві, сухі — в очікуванні руху води.

Чому цього дня вшановуємо пам'ять мученика Авра­амія — зрозуміло. Його нетлінні мощі, що тут спочивають, є наша чудотворна купіль. Нехай приходить, хто хоче, і не раз у рік, а щодня і щогодини, і не чекай ангела, а сам поруш її чудодійність молитовними порухами і зітханнями, і, поза сумнівом, оздоровишся з недуги, якою нездужає твоя душа, і навіть тіло, якщо гідним цього виявить тебе дбайлива Божа

благодать.

Так, це зрозуміло. Але не цілком зрозуміло, заради чого у цей день святкуємо празник у вашій обителі, сестри? Напевно, цим хотіли сильніше закарбувати у вашій думці цю євангельську подію. Але навіщо, і навіщо вам, черницям? Яку думку це про вас навіює вам самим і нам, стороннім? Чи ви — овеча купіль для тих хворих на різні душевні недуги, що приходять до вас, чи ви у своїх келіях уподібнюєтеся до п'яти притворів, у яких лежать хворі і самі шукають і очі­кують цілющих порухів поза собою, деинде? Ось це не зро­зуміло: що ви — цілюща купіль чи притвор з хворими? Хочу вам це пояснити, бо звідси походить дуже повчальний для вас урок. Як на мене, ви маєте бути тим і сим. У собі самих, у своїх почуттях і у своїй думці про себе ви маєте бути недужі, а для инших — цілительниці душевних недуг. Самі ви маєте відчувати себе і себе вважати сповненими душевних хвороб: духовно сліпими, кульгавими, сухими, а для тих, що прихо­дять до вас з душевними немочами, ви маєте подавати всі­ляке зцілення, просвіщати незрячих умом і тих, що самі себе обманюють, виправляти, тих, які кульгають на обидві ноги — нерішучих, і оживляти святе почуття у душах, висушених марнотою і житейськими турботами. Не думайте, що тут є невідповідності. Може, ви собі не уявите, як, маючи себе за душевно немічних, иншим подати лік для душі? Звідкіля немічний сам у собі візьме цілющу силу для инших? На це скажу, що у зовнішньому житті саме так буває, що вбогий не дасть статку і безсилий — міцної підпори. А в духовному житті — навпаки: чим більше хто бачить себе немічним, тим сильнішим він буває, бо саме в немочах звершується сила Божа. І хто себе має за більш приниженого, тим преславніші і спасительніші діла він чинить. Бо той, що смиряється у почуттях про себе, підноситься ділами, що їх Бог через нього чинить.

Ви, звичайно, знаєте, як проходить духовне життя. Коли людина віддана пристрастям, то вона не бачить їх у собі і не відділяє себе від них, бо живе в них і ними. Але коли подіє на неї Божа благодать, то людина починає розрізняти в собі пристрасне і гріховне — зізнається у нім, кається і постанов­ляє утримуватися від цього. Починається боротьба. Спочатку її провадять з учинками, а коли відвикне людина від поганих учинків, тоді вже боротьба починається з поганими думка­ми і почуттями. І тут вона проходить багато ступенів, але головне ось що: помисли й почуття звільняються від гріха і пристрастей не відразу, а ще бувають заполонені ними до цього і після того, як погані вчинки вже не існують. Хоча поганих учинків уже немає, але душа помишляє про грішне і насолоджується пристрасними речами. Хто ревно прова­дить діло спасіння, одразу це завважить. Увага, якою дослуха­ється він до себе, безнастанно відкриває йому всі сплетіння пристрасних помислів, що в ньому рояться. Завваживши цей нелад, людина починає проганяти погані помисли і при­гнічувати пристрасні порухи, звикає розпізнавати, який при­страсний помисел як починається, як підкрадається і як захоплює і спокушає душу, а воднораз звикає людина і до того, як перемагати його, проганяти і гасити. Боротьба три­ває — пристрасті щоразу більше вириваються з серця.

Буває і так, що пристрасті цілком вириваються з серця. Вириваються! Тут застановіться, що означає це виривання пристрастей із серця? Пристрасті вириваються, але боротьба не припиняється, вириваються з серця, але не виходять з на­шої природи, залишаються в ній. Ознакою того, що при­страсть вирвана з серця, є те, що серце починає відчувати до пристрасти ненависть і відразу. Але коли і цього людина досягне, це не означає, що пристрасні помисли вже не при­ходитимуть і не робитимуть спроб заманити її душу, ні. І при цьому вони будуть нападати і спокушати, хоча без­успішно, тоді серце відразу вразить їх ненавистю і огидою.

Пристрасть вирвана з серця, але залишилася біля нього, стала поза ним як спокусниця.

Припустімо, що так зроблено з однією, другою, третьою пристрастю, та й з усіма, які в кого є. Всіх їх викинено з серця, всіх їх воно ненавидить і від усіх відвертається, але всі вони стоять поза ним і спокушають. Якою, думаєте, усвідомлюватиме і відчуватиме себе та людина, в якій це діється? Не инакше як нечистою, бо пристрасті нечисті, хо­ча вона вже ненавидить їх, та все ж бачить їх у собі. Ось мар­нославство приходить, ось осудження, от — лінощі, оце — заздрість, а от — хіть. Хоча всіх їх вона проганяє, все ж не може не бачити, що вони в ній і що, звідси, вона не може не усвідомлювати, що немічна ними.

Пригадайте оповідь про одного великого подвижника, як він, перебуваючи в келії, вголос осуджував себе в різних гріхах. А учні його ззовні чули, що він говорив, наприклад: ти вже посварився, трохи згодом ти вже наївся ні світ ні зоря, потім ти вже став суддею і всіх розсудив та ин. Так він перебирав усі гріхи, наче вчинив їх. Це не гріхи були, а помисли приходили до нього, і він вважав себе нечистим від них, співучасником у них і грішником. А тим часом у житті він і подібні до нього стоять на високому рівні. І виходить, що хто досконаліший на ділі, тим немічнішим відчуває себе у серці, відчуває себе пристрасним і осуджує себе в при­страсності, коли пристрасті вже відкинені і знавіснілі. На­віть, треба сказати, тому і визнає він себе пристрасним, що пристрасті відкинуті, бо поки вони не відкинені серцем, людина неохоче зізнається, що винна у них, а постійно шукає собі виправдання.

Але нехай він сам себе відчуває приниженим, немовби був увесь у гріхах і в ранах: йому так потрібно. А ми ж диви­мося, що є на ділі. Бо ж він уже здолав усі пристрасті й вирвав їх із серця, отже, він на ділі досвідчив, як яка пристрасть і який пристрасний помисел діють у нас і як їх можна здо­лати, досвідчив усі хитрощі гріха і пристрастей і всі засоби проти них, які приписує духовна мудрість — і на своєму досвіді все знає. Але така особа є скарб духовного лікуван­ня: приходи до нього з будь-якою душевною неміччю — він усе розповість, як у якому випадку чинити і як укріпитися і здолати себе. Бо все звідав і на досвіді знає цілющість своїх засобів і їх слушність у різних випадках — сам був спокушува­ний і може допомогти тим, що переходять пробу, як казав апостол, і навіть так, що тільки такий і може бути справжнім лікарем душ. Коли хто, сам не вилікувавшись, хоче лікувати инших, тоді і лікар, і недужий впадають у згубну оману, і взаємно збільшують свою проказу, а не лікуються, як сліпий провадив би сліпця, доки обоє не впали би у яму.

Тепер бачите, сестри, яким чином той, що відчуває себе немічним і пристрасним, буває найнадійнішим лікарем душевних немочей і пристрастей! Звідси постановіть: як і ви можете самі себе мати за хворих, а для инших бути цілющою овечою купіллю. Розпочнете нещадну боротьбу з пристрастями і помислами — і цим шляхом досягнете того й цього. Якісь гріховні вчинки ви навряд чи матимете, але при цьому можна мати гріховні помисли і все ж бути грішними перед Богом. На помисли більше зверніть усю увагу і всю ревність подвижництва. Коли цією внутрішньою боротьбою вирвете пристрасті з серця, тоді будете здатні й инших лікувати, і так виконаєте ваше призначення у святій Церкві. Навіщо закладено монаші обителі? Аби приготувати духовних лікарів. І ви неодмінно маєте цього досягнути — цього чекає від вас Церква, цього чекають від вас і всі християни. Якщо не можна цього досягнути без боротьби з пристрастями, тож боріться, і боріться, не лінуючись. А то що в нас буде? У світі панують пристрасті й усіх долають. Прийде хто в обитель відпочити душею - і тут ті ж самі пристрасті. Куди ж тоді подітися мирянам від пристрастей? Тож візьміть собі до уваги те, чим ви маєте бути, і прикладіть зусиль не тільки здаватися, але й бути такими, якими всі очікують вас бачити. Амінь.

10 травня 1864 р. У жіночому Володимирському монастирі.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: