У чертог безсмертного Нареченого

Який благий намір мав той, хто влаштував цей храм для вас, сестри, — посвятив його Пресвятій Богородиці, яка, будучи дівою і матір'ю, воістину є матір'ю дівицтва — цієї головної вашої жертви і вашого здебільшого обіту. Це втішно, але й відповідально! Владичиця Богородиця є вашою Матір'ю. Тому, маючи перед своїми очима її незайманий лик і пригадуючи досконалості, що їх вона любила, надихайтеся ревністю так влаштувати себе і зовнішньо, і внутрішньо, аби не позбутися її покрову, заступництва і проводу і, живучи на землі в її обителі, бути нею введеними і в обителі небесні після кончини ваших днів.

Пророк Давид бачив у пророчому видінні славу Бого­родиці — те, як вона, зодягнена в шати позолочені, прибрана квітисто (Пс. 44, 10), стала, як цариця, одесную Господа, і тут-таки провидів, як буде приведено до царя дів слідом за нею, близьких її буде приведено (Пс. 44, 15). Збулося це про­віщення! Численні хори дів оточують тепер на небі Влади­чицю і з нею радіють і ликують, закликаючи до себе всіх, що хочуть і прагнуть цього. Так, сестри, шлях прокладено. Тож поспішайте і ви по нім, слідом за вже прославленими дівами.

Наведу вам один приклад появи небесної слави дів. Тре­ба було зміцнити підупале терпіння і надихнути загаслу ревність однієї сестри-трудівниці. І ось за молитвами мужа, міцного духом, являється Божа Мати у супроводі двох анге­лів, Йоана Предтечі і Йоана Богослова, в оточенні дванад­цятьох дів. Ці діви були надзвичайно вродливі, всі у сяйві, у вінцях і різноманітних блискучих одежах. І сказано було ду­ші, що мала в цьому потребу: бачиш, яка слава, але недарем­но вона їм дісталася! Вони увійшли в неї після численних скорбот, пригнічень і трудів! А ті, що належно не трудяться, не ввійдуть у цю славу.

Так, багатьма трудами і потом здобувається доступ у хори дів, що ликують довкола Богоматері! Бачите — ваша Владичиця зодягнена в квітисті ризи, і діви довкола неї стоять у різноманітних блискучих одежах. Це — знамення різноманітних чеснот, якими діви приоздобили свої душі, над якими трудилися впродовж усього свого земного життя. Допоки вони жили на землі, не видно було в них жодних відмінностей і особливостей. Їхня духовна досконалість бу­ла прихована всередині. А там постали вони у всій пишноті і відобразилися привабливою зовнішньою світлістю. Так само, як насінини квітів, поки заховано їх у землю, не мають нічого привабливого й гарного, а коли проростуть і вийдуть назовні, тоді облекаються у цвітіння, як не нарядився Соло­мон у всій своїй славі. Так і діви жили на землі, виконуючи принизливу роботу і турбуючись лише про те, щоби внут­рішньо зростати у всіляких чеснотах. Ці чесноти творять їх внутрішню славу, що прихована від инших, і навіть від них самих. Коли ж позбулися вони зовнішньої оболонки тіла, тоді приховані всередині досконалості відкрилися в різноманітності видимої слави.

Оце, сестри, і ви тепер непомітні, і не втішаєтеся ви славою: і житла ваші, і одіж, і харч, і ставлення до зовніш­ніх — все у вас принизливе. І не журіться цим. Так воно і на­лежиться. Лише не забудьте ревно трудитися над закорінен­ням у вашому серці всіляких чеснот, щоб, коли завершите своє земне поприще, щось із вас розкрилося зі славою і вам не було б соромно стати до лику дів, що у блискучих одежах оточують Владичицю-Богородицю. Як у вашому квітнику не виростуть квіти, якщо не посієте їх і не доглянете, так, як­що не посієте в собі зерен чеснот і не доглянете їх трудолюб­но, не розкриється з вас і не отінить вас у майбутньому духовна слава.

Ви вже носите одіж, що називається ангельським обра­зом. Навіщо? Бо вона символізує різні чесноти і доскона­лість, що властиві небожителям. Облекаючись у цю одежу, ви зобов'язуєтеся перед небом і землею у своєму серці сокро­венно засіяти і зростити чесноти, про які вона нагадує, щоб, коли полишите землю й увійдете в небесні області, явитися вам чистими і досконалими, як ангели.

Якщо комусь потрібно пояснити, які саме чесноти треба засіяти вам у серці тут, щоб там вони зовні явилися зі сла­вою, можна відповісти: станьте такими у серці, якими озна­чує вас ваша одіж, і досить цього. Носіть на голові куколь — символ незлобности немовляти, і будьте незлобиві, як діти, слухняні й не метушливі, до всіх привітні і гостинні, при­ймайте одна одну з любов'ю. Носіть аналав на ваших раме­нах — образ хреста всебічного терпіння — і будьте терплячі і мужні, перебувайте у трудах і молитвах, клячіть та постіть, прощайте одна одній, одна одній допомагайте й усе зносіть, не нарікаючи. Носіть пояс — символ готовности до всякого діла і умертвлення пристрастей — і будьте невсипущі, скорі на всіляке благо аж до скону, себе не жалійте і не давайте собі поблажок. Носіть мантію — образ погребального сава­на—й будьте мертві до всього, що поза вами і довкола вас: сварять — не ображайтеся і хвалять — не пишайтеся, отри­мавши благо — не захоплюйтеся і бідуючи — не впадайте у слабкодухість. Одне майте на умі і в серці — спасіння душі і богоугодність життя. Маєте чотки — символ і правило безнастанної молитви, і звикайте так молитися, щоб і сидя­чи, і ходячи, і вдома, й поза ним, і в храмі, і за трапезою, та й у всякому ділі й місці постійно мати в серці молитву — з нею засинати і з нею прокидатися. Про все це і про схоже, що про нього нагадує ваша одежа, ревно подбайте, сестри, аби свого часу не послужила вам на викриття ця одіж.

Тепер миряни й мирянки поштиво до нас ставляться, будучи впевнені, що ми є такими внутрішньо, якими зов­нішньо показує нас наша одіж. Та й добре роблять, віддаю­чи цим честь чесноті, нехай навіть гіпотетичній, яку не можна не шанувати. Вони не бачать, що в нас на серці. Але те, що в нас на серці, — це приховано тільки в часі. Там усе виявиться. Як же буде нам соромно, коли перед усіма, що знають тепер нас, відкриється тоді, що ми не такі у серці, якими показує нас наша одіж! Як витримаємо їх докір, який вони тоді адресують нам! Ми вважали вас смиренними, а вас осуджують як гордих і марнославних. Ми думали, що вам не властиві захоплення серця і помисли, а вас осуджують за нестриманість очей і почуттів. Ми думали, що ви — посниці, а вас осуджують за любов до ласощів. Ми думали, що ви — молільниці, а вас осуджують за те, що ви не пам'ятаєте про Бога. Ми думали, що ви — трудівниці, а вас осуджують за лінощі й за те, що багато спали. Ми думали, що ви — терплячі, а вас осуджують за нарікання. Ми думали, що ви не любите світу, ані того, що в світі, а вас осуджують разом з тими, що його люблять. Ми думали, що ви — лагідні, слухняні, миролюбні, а вас осуджують за гнів, непокору, брутальність і сварки. Як знесемо такі й схожі до них докори? А вони будуть ще болючіші, коли миряни підуть до раю за свої чесноти, а нас поженуть до аду за нашу недбалість і безпечність.

Маючи тепер на думці можливість такого гіркого для нас випадку, ще звідси потурбуйтеся, сестри, його усунути. Того, що ви перебуваєте в стінах обителі, — мало. Що ви діви — мало. Що посниці, що трудитеся — мало. Що кладете поклони — мало. Треба своє серце сповнити всілякими добрими налаштуваннями. Що бракувало юродивим дівам? Зовні вони були абсолютно такими, як мудрі, але коли надійшла хвилина зустріти нареченого, вони виявилися зовсім непридатними. Чому? Бо не було єлею в їхніх сві­тичах. Єлей тут означає сукупність усіх благих почуттів і на­лаштувань серця, що чинять душу любою нареченою Госпо­да і дозволяють їй увійти в чертог Його слави. Те саме буде і з нами. Якщо не буде в нашому серці цих добрих налашту­вань, зачиняться перед нами двері і почуємо з-за них: ідіть геть — я вас не знаю!

Це все нагадую вам, сестри, у світлий ваш празник, не для того, щоб порушити ваші святкові ликування, а щоб з нагоди цього скороминущого свята розбудити у вас боязку турботу, як би не відсвяткувати тут безконечний празник, у хорі світлопрекрасних дів, які, як близькі Владичиці-Богородиці, слідом за нею будуть приведені й увійдуть у храм Царя. Якщо навіть стривожиться чиєсь сумління, то це не на зле, а на добре. Краще тут тривожитися, щоб там отримати у нагороду спокій, аніж, необачно віддаючись спокою тут, там зазнати тривоги, яка, зародившись, буде безконечною. Пресвята Владичиця-Богородиця, ваша найближча заступ­ниця і покровителька, нехай запровадить вас до свого тихого пристановища, а для того нехай просвітить вас зорями свого світла, нехай зцілить душевні недуги, нехай віджене напади бісів, нехай визволить з темряви пристрастей, нехай подасть здоров'я душі і нехай серце сповнить нетлінною духовною красою, щоб, зодягнені нею, наче світлосяйною одежею, у веселощах і радощах увійшли ви у світлі небесні обителі слідом за царицею Богородицею і всіма дівами, що по земних трудах просіяли славою на небі. Амінь.

22 жовтня 1863 р. У жіночому Володимирському монастирі.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: