Визначення основних понять

«Доступ до Вед – це велика перевага цього століття, порівняно з усіма попередніми століттями». Роберт Оппенгеймер, фізик-теоретик.

    «У великому вченні Вед немає ні тіні недосконалості. Воно призначене для всіх епох, кліматичних регіонів і націй, і є королівською дорогою до досягнення Великого Знання». Генрі Девід Торо, філософ і письменник.

Джерельна база дослідження. Ведична культура, що виникла на основі злиття дравидської та арійської форм, проявляється в сукупності всіх культурних компонентів, філософсько-ідеологічним центром яких виступають Веди, пурани, ведичний епос та інші твори. Ведична культура охоплює гетерогенний матеріал, поєднує релігійні, філософські та дидактичні цілі з чисто естетичними установками і принципами, але по суті являє собою не літературу в вузькому сенсі цього слова, а свого роду енциклопедичні склепіння, які прагнуть висвітлити всі сторони життя, відповісти на будь-які її запити.

«Відносини між статтями припускають найбільшу ступінь людської інтимності саме тому, що в сім’ї, яка виникає в результаті цих відносин, відбувається народження і розвиток людського життя. Практично кожна проблема, що постає у відносинах чоловіка і жінки, батьків і дітей, торкається проблеми краси відносин в суспільстві в цілому, її найпотаємніших глибин, а відтак має глибинне потаємне значення [81, с. 27]. «Ніщо так не пригнічує особистість, як сім'я, і ніщо так не сприяє її зльоту» [93, с. 89].

«Справжня сім'я – це тепло, що долає холод держави» [94, с. 88]. Спробуємо розібратися в закономірностях феномену сім’ї з точки зору сучасної психології, і з точки зору ведичної культури. «Чоловіки і жінки, утворюючи сім'ї, з яких складається будь-яке суспільство, можуть створювати два типи цивілізації. Перший тип заснований на безкорисливому, любовному служінні Богу та на збереженні релігійних і сімейних традицій відповідно до приписів, даних Богом. Це шлях розвитку нерозкритих можливостей людства. Другий тип, заснований на власницьких бажаннях вигоди і служіння собі і своїй родині, вже призвів до того, що сучасний шлюб і сімейні традиції виявилися на грані вимирання» [86, c. 4].

    Як відомо, з покон віків сім'я – осередок суспільства. Феномен сім'ї є об'єктом вивчення різних галузей науки, в першу чергу філософії, психології, соціології. Під сім'єю ми маємо на увазі малу соціальну групу, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю. Через сім'ю відбувається зміна поколінь людей, в ній здійснюється виховання, первинна соціалізація людини, досягнення нею громадянської зрілості. Спрямовуючи свій потужний потенціал на духовне становлення особистості, сім'я слугує ефективним засобом для відновлення, підтримки духовних і фізичних сил людини, включення її в суспільне життя. Поряд з іншими соціальними функціями сім'я виявляє піклування про людей похилих і непрацездатних.

    В історії сім'ї прийнято виокремлювати шість її основних функцій: економічну, репродуктивну, виховну, рекреативну, комунікативну та регулятивну. Стосовно сучасної сім'ї існує кілька відмінних у різних авторів типологій функцій сім'ї. Так, С. Д. Лаптенок виділяє такі з них: господарсько-побутову, відтворення населення, виховну та організації дозвілля. Г. М. Свердлов та В. А. Рясенцев найважливішими для радянської сім'ї називають функції продовження роду, виховну, господарську та взаємодопомоги.

Для Н. Г. Юркевича такими є функції духовного спілкування, сексуальна, народження дітей, співробітництва в процесі їх виховання, добування необхідних засобів для ведення домашнього господарства, взаємної моральної та матеріальної підтримки. А. Г. Харчев визначив основні функції як відтворення населення, соціалізації, господарську, організації споживання та дозвілля. Багато дослідників підкреслюють зростання в сучасній сім'ї значення функцій, що задовольняють емоційні та соціально-психологічні потреби.

Останнє особливо помітне в практиці відношень міської сім'ї, яка меншою мірою, ніж сільська, зберегла риси виробничої частки суспільства. Дослідження сім'ї як малої соціальної групи орієнтується на вивчення умов формування, структури та етапів розвитку сучасної сім'ї; на розподіл обов'язків у сім'ї; причини та мотиви розлучень; умови життя сім'ї [51].

Засновники Міжнародної асоціації актуалізуючого психоаналізу та андрогінаналізу – Н. Віленович и С. Анатолівна класифікують види сім’ї на три групи: 1) авторитарна, 2), відчужена, 3) партнерська. «В авторитарній сім'ї відбувається придушення особистісного начала членів сім'ї тими з них, хто домінує фізично, психологічно або фінансово. Відчужена сім'я означає взаємне віддалення її челенів, що приводить до згасання особливої атмосфери небайдужості і душевної теплоти, що виділяють сім'ю серед всіх інших проявів людського буття.

 В партнерській сім'ї атмосфера турботи, душевності і любові не суперечить свободі, це призводить до становлення співтворчих відносин і сприяє розвитку особистісного начала, що актуалізує членів такої сім'ї на досягнення єдності свободи і любові» [92, c. 248]. В цій же роботі, автори зазначають, що в моральному сенсі родина – це такі стосунки чоловіка і жінки, в яких з'являється свідома відповідальність один за одного і спільне майбутнє. Моральним імперативом кожної сім'ї має стати гармонійна єдність любові між подружжям і любов до дітей.

Благополуччя тієї чи іншої країни можна оцінити, дивлячись на те, як в ній себе почувають діти, жінки, та люди похилого віку. Якщо порівняти наших пенсіонерів з європейскими, то очевидно, що рівень життя в сучасній Європі набагато вище, ніж в Україні, адже більшість пенсіонерів там фінансово забезпечені, мають багато вільного часу, подорожують, посміхаються, на відміну від України, де наші люди похилого віку в більшості своїй животіють в повній самоті та безпросвітній темряві.

Навіть якщо чоловік з дружиною дожили до сивої старості, в них як правило бракує вільного часу на дозвілля, вони зайняті або роботою, або проводять дні, що залишилися, сидячи на лавочці, або дивлячись телевізор, між собою весь час сварячись та сперечаючись, так як рівень культури, вихованості та освіченості не дозволяє ладити не те що з близькими, а навіть між чоловіком та дружиною. Вони не читають книг, вони не підтримують своє духовне, соціальне, інтелектуальне, емоційне, фізичне здоров'я в нормі.

Причин цьому багато. Головні з них – політична обстановка, елементарна неосвіченість, відсутність турботи з боку родичів, власна апатія що-небудь робити і змінювати. Альтернатива цьому є – вона в відновлені втрачених ведичних знань, Вед, або просто знань, тому що Веди – це і є знання. Слово Веда перекладається з санскриту як знання. Адже ведична філософія каже, що в першу чергу потрібно піклуватись про добробут вчителів, жінок, дітей, людей похилого віку.

В своїй книзі «Феншуй достатку» Сан Лайт сказав наступне: «Чи може існувати чоловік без жінки? А ліва сторона без правої? Саме поняття «холод» має сенс в парі з поняттям «тепло». Протилежності інь та ян ілюструють розвиток всіх речей. Інь та ян представляють дві споконвічні протилежні, але, разом з тим, і доповнюють одне одного силами, якими пронизане вся життя. Там, де відбувається розлад цих двох рушійних сил Всесвіту, буде нестійкість і дисбаланс, що веде до руйнування захисного поля успіху і процвітання» [71, c. 46].

І дійсно, як сказав О. Хакімов, чоловіки і жінки, утворюючи сім'ї, з яких складається будь-яке суспільство, можуть створювати два типи цивілізації. В першому типі психологи вчать вірності в сім’ї один до одного, вчать шанувати культуру, духовність та духовні традиції. В іншому типі з’являються псевдо-психологи, які в випадку сімейних конфліктів радять піти погуляти на стороні, дати волю своїм почуттям та пристрастям. Головне в даному разі щоб пацієнт заплатив гроші, а все інше – «справа часу».

Слово Веда перекладається як знання. Звідси маємо такі слова, як: «повідати», «відаю що роблю», російські слова «правоведение», «востоковедение» і т.д. Веди, або як їх зараз прийнято називати, «Індійські Веди» – найдавніші і дуже об'ємні тексти. Всі разом вони налічують десять мільярдів віршів. Веди містять в собі інформацію про устрій космосу та про всі сфери людського життя. Згідно з переказами, вони є не плодом людського розуму, але даровані людям від вищих сил. Це інструкція по користуванню цим світом від самого Виробника. Інструкцією нехтувати не варто, так як життя – річ складна, і не гріх в інструкцію час від часу заглядати.

Веди являють собою дивовижний синтез науки і релігії, де духовність і розум не протистоять один одному. Ідеологія ведизму не суперечить жодній релігії. Ведична культура не заперечує використання технологій для створення комфорту, але вона не підтримує те насильство, яке здійснюється людьми, що мають продукти технократії, але не мають якостей характеру, що підтримують мир в суспільстві і зберігають екологію та життя на Землі в чистоті. Згідно з аюрведою (стародавньою медициною) можна вилікуватися від усіх захворювань, в тому числі і від раку.

 Джйотіш (давня астрологія) допомагає людині в виборі сприятливого часу для тієї чи іншої дії, у визначенні сумісності в партнерстві; допомагає розібратися в сильних і слабких сторонах; попереджає негативні події. В багатьох країнах аюрведа вже є державною наукою, в деяких клініках України аюрведа також починає активно використовуватись.

    В Ведах міститься знання про економічне процвітання, про закони світобудови і про природу душі і духу, яких бракує в сучасному світі. За межами розуміння сучасної емпіричної науки залишаються інтервали часу від тридцятидвохтисячної частки секунди – часу з'єднання двох атомів до 311 трильйонів 400 мільярдів земних років – часу існування матеріального Всесвіту згідно Ведам. Хоча ці цифри не вкладаються в нашій голові, наочне існування гігантських стародавніх храмів, чий вік обчислюється багатьма тисячоліттями, практично демонструє можливості ведичних знань і змушує серйозніше поставитися до їх розділів [43].

 Семиметрова колона в Делі, зроблена з чистого заліза, яке сучасні вчені можуть отримати лише в незначних кількостях, також говорить про це. Ці факти, на які неможливо закрити очі, в черговий раз показують обмеженість сучасних методів пізнання.

Зовсім недавно, в 1991-му році в м. Омську Російської федерації вийшов з друку збірник під назвою «Славяно-Арийские Веды», що складається з 5-ти томів, свого роду П'ятикнижжя, але вже не Мойсея, а Олександра Хіневича. Це видання викликало великий ажіотаж і інтригу серед вчених сходознавців, філософів, істориків, оскільки до цих пір ніхто гадки не мав про ще які-небудь Веди, крім індійських. І в індійських, і в так званих «Слав'яно-Арійських» Ведах багато спільного, але ми використаємо в якості «робочого матеріалу» саме ортодоксальну індійську філософію.

    Якщо розглядати феномен ведичних знань з точки зору етимології, можна спростити або узагальнити значення виразу «ведичне знання», тому що це те ж саме, що сказати «вода водяниста». В даному випадку ми розглядаємо те знання, яке зберіглося в Індії, і ми умовно називаємо його індійським, хоча саме знання як таке не є індійським, так само, як і закон гравітації є загальним для всіх. Але все ж, чому в світлі вище сказаного ми звертаємося до тих знань і артефактів, які збереглися в Індії, і які прийнято називати Ведами? По-перше, ці знання найбільш об'ємні – вони охоплюють всі сторони людського життя і літературно займають сотні томів, а по-друге – тільки сьогодні вони починають привертати до себе увагу світової громадськості після декількох тисячоліть їх ігнорування?

В зв'язку з тим, що сьогодні людство має відкритий доступ до Вед у порівнянні з минулим століттям, ми маємо великий перелік книг, особливо це стосується нещодавно виданого церквою православних старовірів-інглінгів збірника «Словяно-Арийские Веды», текст якого свідчить про те, що колись на Землі була одна цивілізація і було одне знання – Ведичне або Відичне. До сих пір ми можемо зустріти залишки Ведичного знання, що збереглися в багатьох країнах, і в першу чергу в Індії та на слов'янських землях. Недарма так схожі ці культури і мови. Немає сумніву в тому, що на Русі ведична культура була, і була не просто в книгах, а була віросповіданням всіх і кожного. Можна привести багато паралелей між слов'янськими землями і Індією в різних сферах життя, як це було на Русі і як воно було в Індії.

Арії – термін, який ми досить вільно використовуємо. Адольф Гітлер вважав німців єдиною арійською расою, і цей термін став політизованим і скандальним. В перекладі з санскриту «Арія» означає людину, что знає вищі цінності життя, цивілізовану благородну людину. Якщо зараз почитати наукову літературу, то термін «Арій» буде означати якихось незрозуміліх скотарів. В індійському священному тексті під назвою «Бгагавад-Гіта» термін «Арія» трактується як цивілізована людина. Отже, слов'яно-арії – це не просто якісь племена, пов'язані з якимось етносом або національністю, – це певна внутрішня, духовна кваліфікація людини. Слов'янин – це той, хто прославляє Бога, а Арій – це людина, яка знає вищі цінності життя.

Дeякa чaстинa мaтeрiaльнoгo знaння Вeд в нaшi днi нeдoступнa. Причинa цьoгo в тoму, щo з нaшoю свiдoмiстю ми використаємо цi знaння нa шкoду. Сьoгoднi знaння i тeхнoлoгiї дaються людинi у вiдпoвiднoстi з її фiнaнсoвим пoлoжeнням та пoлiтичним впливoм. Aлe в вeдичнiй цивiлiзaцiї знання вчитeль дaвaв тiльки гiднім. Якщo тaким як Гiтлер дaти знaння з Aтхaрвa-Вeди прo рiзнoмaнiтнi види збрoї, тo вoні зiтруть з лиця Зeмлi всe людствo.

Як я вже зназначив в своїй бакалаврській роботі, вaйшнaвiзм, як цeнтрaльнa гiлкa вeдичнoї трaдицiї, щo збeрeглaся в Iндiї, як і християнство, на відміну від решти нетеоцентричних релігій, стaвить зa мeту рoзвитoк любoвi дo Всeвишньoгo, a тaкoж дo всiх живих iстoт.

Ця прaктикa пeрeдбaчaє пoступoвий духoвний рoзвитoк, який пoчинaється з дoтримaння прaвил «ями-нiями», якi прaктичнo збiгaються з дeсятьмa християнськими зaпoвiдями; з дoтримaнням чoтирьoх рeгулюючих принципiв, a сaмe: 1) вiдмoви вiд нeoсвячeнoї їжi, тaкoї як рибa, м’ясo i яйця, 2) сeкс тiльки для зaчaття дiтeй, 3) вiдсутнiсть крaдiжництвa, 4) вiдмoвa вiд iнтoксикaцiй i oдурмaнюючих рeчoвин (в iдeaлi життя пoзa мiстoм); a тaкoж зi слухaння Мaхaмaнтри, тoбтo святих iмeн Всeвишньoгo; iз спiлкувaння зi святими людьми; з вивчeння вeдичнoї фiлoсoфiї. Як і в християнстві, вивчення медицини, астрології, психології, дозволялось лише посвяченим.

Пересічній людині з буденною свідомістю освіта була недостпною. Різниця полягає лише в більш радикальному відношенню до заборони. В часи Середньовіччя християнські вельможи користувались астрологією, психологією, аюрведою, та вцілому надбанням всієї античної філософії. Про це можна детально дізнатись, ознайомившись з працями по історії релігії.

Оскільки з плином часу в християнських країнах наука і релігія повністю розділилися між собою, чого не скажеш про країни Сходу, особливо про Індію, де й досі наука та релігія тісно між собою переплетені, в християнстві зараз сформувалася взгалі відраза до таких слів, як гадання, хіромантія. В християнських колах сьогодні такі речі як астрологія, хіромантія, а подеколи й аюрведа вважаються речами від «сатани», або від нечистої сили, що в якомусь сенсі може бути виправдано в тому разі, якщо людина зловживає отриманим знанням, та ігнорує посвячення себе Всевишньому.

Згідно з ведичною філософією, чим вище рівень буття, тим більше любові в ньому проявлено. Згідно Вед, всесвіт розділений на різноманітні "кімнати", де умовно знаходяться покої, гостинна, сад, та інше. Якщо спростити, то, як наприклад в християнстві, є рай, а є пекло. Згідно Вед, ми знаходимося десь посередині, і якщо ми прагнемо мати справу з більш піднесеною любов'ю, ми повинні прагнути якщо не повернутися до Всевишнього, то принаймні потрапити до раю. Ведична культура в своїй основі докорінно береться з нарцисизмом, який так докладно виклав Е.Фром у своїх роботах; наділяє людину справжньою свободою, про котру з незвичайним ентузіазмом філософували В. Франкл, М. Бердяєв, М. Гербарт та інші філософи, оскільки ставлячи особистість в потрібні рамки, тим самим підносить її можливості зростання і впливу.

Згідно з ведичною філосфією, сім'я дана особистості для того, щоб отримавши перші уроки любові від своїх батьків, вона могла розвивати свою любов, розділяючи її зі своєю коханою людиною, з дітьми і т.д. Існують різні види любові. «Еротична любов може вирости в любов-пристрасть. Любов-пристрасть може вирости в любов-дружбу. Любов-дружба може вирости в любов-цілісність. Любов-цілісність може вирости в буття-творіння. Буття-творіння може вирости в любов-самостворення. Любов-самостворення може вирости в любов-всеєдність» [86, c.372].

«Любов змушує нас дійсно, всім нашим єством визнати за іншим те безумовне центральне значення, яке в силу егоїзму ми відчуваємо тільки в самих собі» [74. с. 119]. «Зв'язок любові еротичної з андрогінізмом і є зв'язок її з особистістю. Бо справді всяка особистість – андрогінічна. Андрогінізм є відновлена цілісність статі в богоподібну бутті особистості.

В любові повинна відкриватися не таємниця жіночності і не таємниця мужності, а таємниця людини» [10, с. 100]. «Абсолютно неправі ті, хто стверджує, що любов засліплює. Навпаки, любов дає зір, вона як раз робить людину зрячою. Адже цінність іншої людини, яку вона дозволяє побачити і підкреслити, ще не є дійсністю, а лише простою можливістю: тим, чого ще немає, але що знаходиться лише в становленні, що може стати і що повинно стати» [82, с. 95].

    Якщо ми розглянемо індійську ортодоксальну ведичну філософію, то ми по побачимо, що в пантеоні богів завжди присутнє жіноче та чоловіче начало: Лакшмі-Нараяна, Сарасваті-Брахма, Парваті-Шива. Навіть в богів ми спостерігаємо взаємозалежність жіночого та чоловічого начал. Якщо ми розглянемо християнську культуру, то побачимо, що в ній також є жіноче та чоловіче начало: Бог-Отець та Пресвята Богородиця. Якщо навіть індійські боги взаємозалежні один від одного, то що вже говорити про нас з вами, звичайних людей? Можливо й нам слід вчитися бути більш уважним один до одного, любити та шанувати один одного?

       Послідовник екзистенційного аналізу особистості Людвиг Бінсвангер констатує важливість навяності любові в особистості: «Людське буття вміщається між обмеженістю та нескінченністю («небесами»), і виявляється, що «обмеженість» фіксується, як тільки буття втрачає властивість нескінченності, або, якщо оперувати нашими поняттями, дуальності любові» [61, c.199].

Отже, ми побачили багато рівнів прояву любові. Ми бачимо, що любов багатогранна. І ми розуміємо, що любов потрібна нам як повітря. Але, як не дивно, любов для продовження свого існування має потребу в турботі, в захисті, і в натхненні. Як правило, саме в родині любов може продовжувати рости і розвиватися, і саме міцна сім'я є надійним її захистом і опорою. Про неї і поговоримо.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: