Проблема сім’ї в історії західної та східної філософії

Українське слово «шлюб» бере свій початок від давньо-слов'янського слова «слюб», що означало урочисту обіцянку. «Слюбитись» в ряді слов'янських мов означає домовитися. Питання про сутність, ознаки, роль сім'ї в суспільстві хвилюють людську думку з найдавніших часів. На осягнення її витрачені тисячоліття, але, так само, як і смерть, загадка сім'ї не з'ясована, не розв'язана. Династії, суспільства, імперії оберталися на порох, якщо в них починала занепадати сім'я, якщо він і вона зраджували, не знаходячи одне одного [37].

Починаючи з античності, питання інституту сім’ї було чи не найважливішим в політиці держав. Чим далі ми зазирнемо в історію, тим більше паралелей ми знаходимо з ведичною культурою, що говорить про те, що колись ведична культура була розповсюджена по всій Землі. І хоча сучасна ортодоксальна наука до сих пір схиляється до еволюційної теорії Дарвіна, різні археологічні знахідки, різні історико-дослідницькі роботи різних вчених, а також наявні загадкові атрибути, такі як єгипетські піраміди та інші факти говорять інакше.

Поділ суспільства на касти філософів, правителів, воїнів, ремісників та рабів за античності в Європі показує нам ту ж саму дхарма-ашрама дхарму в ведичній філософії. Вступати в сімейний союз в ті часи дозволялось лише на представникові (представниці) власної касти. За Арістотелем, держава виростає з сім'ї, котра є першим видом спілкування людей. І якщо Платон виходив із рівності чоловіка й жінки в подібному спілкуванні, то Арістотель стверджував, що чоловік має владарювати над жінкою. Це положення, дещо видозмінене в дусі часу, було сприйняте християнством і західноєвропейською традицією. Тільки з середини XIX ст. намітився відхід від цієї традиції.

Шлюб, згідно з поглядами піфагорійців, був не тільки фізичним союзом, але і представляв собою переважно духовний зв'язок. В жіночих містеріях, крім інших знань, викладалася наука подружнього життя і мистецтво материнства. Посвячення жінки було справжньою причиною краси раси, сильних поколінь і довговічності сім'ї. Заснувавши в своєму Ордені відділення для жінки, Піфагор удосконалив і розширив те, що існувало до нього. Всі античні письменники говорять про те, що дисципліна Піфагорійської школи представляла такі високі зразки найчистіших почуттів, цнотливості і благородства, рівних яких світ не знав [41].

    Підішло до кінця середньовіччя, а разом з ним ставлення до сімейного союзу. Теперь холостяк і стара діва - предмети сміху, а сімейний союз став розглядатися як вищий стан в порівнянні з культивованим в середні століття целібатом. Але благосклонне ставлення до сімейного союзу не полегшило жіночу участь. Її положення в суспільстві залишалося тяжким. В міському та сільському середовищі жінки мали численне переважання. Цьому сприяла масова гибель чоловіків на численних полях брані, а також в експедиціях з освоєння нових земель.

Сімейний союз в цю епоху дозволяв жінкам влаштуватися в житті, соціально адаптуватися. Інших можливостей ввійти в життя було дуже мало, оскільки жіночих спеціальностей в господарстві була нікчемна кількість. Для одиноких жінок залишився один поширений більш менш реальний вибір – проституція або відхід в монастир. Але і тут монастирі віддали перевагу жінкам з богатих сімей, розраховуючи на їх вступний внесок.

    Як і раніше, в епоху відродження при створенні сімейного союзу серед наречених враховувалися економічні та політичні аспекти, а також престиж та титулонаслідування. Наречений та наречена уособлювали дві договірні сторони, і їх союз представляв політичний чи економічний договір. Те ж саме в повній мірі відносилося і до міської патріації і купецтва. Для селянства питання сімейного союзу було визначене господарським благополучям та необхідністю мати якомога більше дітей. В епоху відродження сімейний союз залишається за церковною юрисдикцією. Епоха відродження культивувала нове відношення до фізичної краси, акцентуючи увагу на коханні.

«В середні віка рицарська любов існувала в формі сім'ї. Прекрасна дама ніколи не була дружиною,  не визнаною інститутом сім'ї. В новий час сім'я занадто часто визначається романтикою, але виростає в пошлість адюлтер» [9, с. 79].

    І. Кант вважав, що спілкування статей має бути договірним відношенням, а моногамний шлюб, заснований на пожиттєвій вірності подружжя одне одному, постає єдино моральною й правомірною формою шлюбу. Фіхте наполягав на рівності чоловіка та жінки в шлюбі, розглядав кохання як єдине його моральне підґрунтя.

Нарешті, Гегель вперше форми сім'ї та шлюбу поставив у залежність від умов життя. Так, сучасну йому сім'ю він вважав зумовленою християнською мораллю та приватною власністю на землю.

Першим різновидом сім'ї стала патріархальна, де главенство належало чоловікові. Подібні сімейні відносини дістали назву патріархату. Зазнаючи впливу мінливих умов життя, патріархат набуває різних форм. В Європі та в більшості країн світу еволюція патріархальної сім'ї шла в бік закріплення моногамії.

На початку свого формування патріархальна сім'я була дуже численною й могла налічувати кілька сотен чоловік. До неї входили родичі й нащадки одного батька разом з їхніми дружинами, дітьми та родичами. До складу сім'ї входили також раби та наложниці. Завдяки своїм внутрішнім резервам як великої виробничої одиниці патріархальна сім'я, переживши рабовласництво, збереглася й за феодалізму. Але розвиток капіталістичного способу виробництва зруйнував її до решти.

В Китаї держава традиційно приділяє особливу увагу функціонуванню та зміцненню інституту сім'ї, розглядаючи його як основу стабільності і процвітання. У філософській спадщині Конфуція сім'я і держава виступають як основні і взаємопов'язані опори суспільства. Міць держави, її стабільність і благоденство безпосередньо залежать від того, що відбувається всередині кожної сім'ї, яка теж є маленькою державою. Вся держава, в свою чергу, уподібнюється до однієї великої сім'ї. Регулювання (за допомогою звичайного права і законодавства) структури сімейної організації, внутрішньосімейних стосунків практично на всьому протязі існування держави в Китаї є важливим фактором виживання і поступального розвитку китайської цивілізації.

З 50-х років ХХ століття китайською владою проводиться в життя програма будівництва сучасної сім'ї «п'яти добре» (ухао цзятін): в такій сім'ї повинні бути повага до старших і любов до юних; гармонія між чоловіком і дружиною; добрі відносини з сусідами; працьовитість і ощадливість в сімейному побуті; охорона навколишнього середовища. В останні два десятиліття і без того складний процес регулювання, що мав своєю домінантою політику обмеження народжуваності, в умовах модернізації ускладнився появою нових форм організації особистого життя громадян, обумовлених змінами у функціонуванні інституту сім'ї. В цих умовах спостерігається деяке ослаблення державного контролю в сфері сімейно-шлюбних відносин.

Коли говорять про модернізацію китайського суспільства, акцент, перш за все, робиться на зміні його економічних основ, на успіх та на проблеми в економічній сфері. Інші, не менш важливі, а в якомусь сенсі і більш значущі для подальшого розвитку соціуму зміни соціальних структур, однією з яких є сім'я, культура і політична організація китайського суспільства нерідко залишаються в тіні.

Соціально-економічні процеси (перехід до ринкової економіки, модернізація), що почалися в Китаї в кінці 80-х років, змінили соціальну структуру китайського суспільства і привели до переоцінки традиційних цінностей, зміні орієнтирів, зміни ціннісних орієнтацій і мотивацій поведінки молоді, в тому числі в сімейній сфері (урівняння прав, зменшення народжуваності).

Інакше склалася ситуація на індійському континенті. Згідно з переказами, ведична культура тут не видозмінювалась та передавалась з покоління в покоління вже не одне тисячоліття. Згідно індійским священним текстам (Бхагавад-Гіта, Шрімад-Бхагаватам), людство існує вічно, змінюються лише епохи, що подібні до пір року – зима, весна, літо, зима. Чим далі ми подивимося в історію, тим більш розвиненими технологіями володіли люди, а саме їхнє життя тривало набагато довше сучасного – в залежності від епохи (сатья, трета, двапара, калі), люди жили від тисячі років до десяти тисяч років.

Дослідник індуїзму Артур Бешем в своїй роботі «Ціілізація давньої Індії» пише: «Сім'я, а не індивід вважалася одиницею суспільного устрою: таким чином, чисельність населення в регіоні вимірювалася кількістю сімей, а не жителів» [11, c.154].

Слов'янський іменослов містить окремо імена сіл, імена витязів, імена священнослужителів, що свідчить про розвинену систему варна-ашрама укладу в минулому, не тільки не території Індії, але і у всьому світі. У стародавні часи на слов'янських землях дітей називали іменами, що відповідали одній з варн, що говорить про розвинену в ті часи ведичну культуру, так як ведична культура має на увазі варни і ашрами, не тільки в Індії, але скрізь і повсюди.

«Нині абсолютно протилежне значення надано багатьом словам Ведичної культури слов'ян, як то: блюзнірство, відьма, праведник, культура. Кощунники-оповідачі здавна на Русі були носіями і хранителями спадщини предків. Зараз офіційна наука замовчує або не знає, що за багато тисяч років до насильницького хрещення на слов'янських землях всі слов'яни були грамотні. При цьому замовчується, що слов'янська руниця і вузликове письмо лягли в основу писемності пеласгів, етрусків, греків, єгиптян, китайців і інших народів» [79, с.4].

Ведичні джерела, такі як васту, Аюрведа, камашастра розповідають про те, що в ведичні часи хлопчиків і дівчаток виховували окремо і вчили зовсім різним наукам. Дівчаток вчили жіночим наукам: шити, готувати, танцювати, співати, вивчати властивості квітів, рослин, ароматів, вивчати закони стародавньої науки Васту про те, як створити гармонійний простір будинку, щоб він сприяв духовному зростанню, благополуччю і підтримці теплих сімейних взаємин. Хлопчиків навчали бути сильними, вчили захищати Батьківщину, брати на себе відповідальність, ставити мету і досягати її.

Кожна дитина з дитинства знала свої обов'язки, знала, що сім'я – це священне, що вона створюється раз і назавжди. Дівчата розуміли силу цнотливості, тому берегли себе для майбутнього чоловіка, як і хлопчики дотримувалися целібату, що дозволяло їм приборкувати сексуальну енергію і направляти її в творче русло, досягаючи високих результатів в своїй діяльності.

Зараз у нас виховання змішане: дівчаток вчать чоловічим наукам, вчать ставити цілі і досягати їх, вчать бути професійними менеджерами, відповідальними працівниками, але не вчать бути Жінками, не вчать, як створити і зберегти сім'ю, як надихнути чоловіка, як народити і виховати здорових і розумних дітей, як приймати те, що дає чоловік і бути вдячною. В нас різна природа, різна психіка, наші тіла і рух енергії в них протікає по-різному. Там, де сильна жінка – чоловік слабкий, і де сильний чоловік – слабка жінка. Так розпорядився Творець, щоб ми могли гармонійно доповнювати один одного.

В Ведах сказано, що процвітання суспільства залежить від того, як в ньому ставляться до жінки. В Махабхараті Бхішмадев дає Махараджу Юдхіштхірі настанови з цього конкретного приводу. З цією важливою темою стикається і Ману в Ману-самхіті. Надзвичайно важливо, щоб кожна жінка мала любов і шанування. Доброчесність чоловіків залежить від жінок. Чоловіки залежать від жінок, так як всі добрі якості, якими вони володіють, були прищеплені їм саме жіночою половиною сім'ї – матір'ю, сестрою, дружиною. Припис Вед полягає в тому, що на всіх жінок, за винятком своєї дружини, чоловіки повинні дивитися, як на матір. В Ведичному суспільстві жінка є символом благоговіння, глибокої поваги.

В гріхастга-ашрамі жінка привчає дітей до норм доброї поведінки. Таким чином ростуть благочестиві діти, забезпечується благочестиве населення, що сприяє становленню духовного, щасливого і процвітаючого людського суспільства. Чисті і благочестиві жінки здатні перетворити стан суспільства в якість доброти, яка є платформою для духовного зростання. В іншому випадку в суспільстві запановує жахливе положення. Відсутність подібного ведичного світосприйняття є причиною безлічі лих в сучасному суспільстві.

Навчити сина бути Чоловіком, а дочку – Жінкою, було основним завданням батьків. Навчивши цього, вони могли бути спокійні в тому, що діти втілять завдання, заради якого народилися. Роль жінки в суспільстві колись була особливою. На благочесті, чистоті і мудрості жінки трималося життя держав. Вона була джерелом рівноваги в сім'ї та в суспільстві. Розумність і розсудливість жінки – запорука того, що буде панувати мир.

Мир всередині і зовні – це жіноча природа. Жінка сама по собі була джерелом спокою і щастя для всіх. Саме їй найлегше втілювати в життя якості, характерні для Душі: любов, доброту, милосердя – адже Душа має жіночу природу. Саме ці якості вже притаманні дівчаткам від народження. І саме ці якості дають можливість людству жити в щасті, мирі та гармонії. Чоловіки були хранителями жінок і їхньою опорою, будучи благородними і сильними, що відповідає чоловічій природі Духа.

Сучасна жінка живе в азарті добування емоційної насолоди і тому прагне заслужити любов у всього світу. Страх того, що її мало люблять, змушує її робити якомога більше добра, як можна більшій кількості людей і останнім в цьому списку нерідко виявляється власний чоловік. Щоб бути привабливою для чоловіка, достатньо мати елементарну моральність, цнотливість та вірність власному чоловікові.

 

 

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: