Методологія науково-дослідницьких програм І. Лакатоса

Iмре Лакатос (1922 – 1974) – британський iсторик науки угорського походження, один з лiдерiв iсторичної школи у методологiї та фiлософiї науки. Вiн разом з Дж. Агассi, П. Фейєрабендом, Дж. Уоткiнсом, У. Бартлi, А. Масгрейвом, Д. Мiллером та iншими був учнем К. Р. Поппера (так званi попперiанцi) i проводив велику роботу з пропаганди попперiвських iдей. Мету своїх дослiджень I. Лакатос вбачав у логiко-нормативнiй реконструкцiї процесiв змiни знання та побудовi логiки розвитку наукових теорiй на основi ретельного вивчення реальної емпiричної iсторiї науки. До його основних праць належать: «Регрес у нескiнченнiсть та засади математики» (1962); «Докази та спростування» (серiя статей 1963 – 64 р.р.); «Змiни у проблемi iндуктивної логiки» (1968); «Фальсифiкацiя та методологiя наукових дослiдницьких програм» (1970); «Iсторiя науки та її рацiональнi реконструкцiї» (1970).

Вiдштовхуючись вiд теорiї Поппера та її критики опонентами, зокрема Т. Куном (його погляди будуть розглянуті далі), Лакатос у працi «Фальсифiкацiя та методологiя наукових дослiдницьких програм» заклав основи власної концепцiї логiко-нормативної реконструкцiї розвитку науки – методологiї науково-дослiдницьких програм. У ходi своєї iнтелектуальної еволюцiї Лакатос далеко вийшов за рамки концепцiї Поппера, хоча сам вiн неодноразово пiдкреслював нерозривний зв’язок своєї концепцiї з попперiвською i, в особливостi, з його неприйняттям конвенцiоналiстської методології в науці, У працi «Фальсифiкацiя та методологiя наукових дослiдницьких програм» (1970р) Лакатос починає виклад своїх поглядів з критичного розбору етапів розвитку наукового мислення Поппера, тобто з фiксування ситуацiї, яка склалась у методологiї науки на час появи першого рiзновиду фальсифiкацiонiзму, а саме – догматичного фальсифiкацiонiзму, як його називає Лакатос. Він з’явився, коли джастифiкацiонiзм, згiдно з яким наукове знання складалось з доведених тверджень і характерним було протиставлення мiж одиничними твердженнями та унiверсальними теорiями, де одиничне твердження, що виражає «впертий факт», може спростувати теорію, був зруйнований.

Iдеал доведеної iстини вимагав замiни. У логiчному емпiризмi (наприклад, у Р. Карнапа) його було замiнено iдеалом «ймовiрної iстини». А у соцiологiї пiзнання (Поланi та Кун) – iдеалом «iстини за (мiнливою) згодою». Але тоді скептицизм набуває крайнього твердження, що не повинно i не може бути доведеного знання, а отже – немає знання взагалi. Методологiчний скептицизм вiдкидає всi iнтелектуальнi стандарти. Нiщо не може бути встановленим, так само i нiщо не може бути вiдкинутим, всi науковi побудови є однаково неймовiрними. Скептицизм «вiдчинив дверi для iррацiоналiзму, мiстицизму та забобонiв». Саме як спроба здолати цей скептицизм виникає догматичний (або натуралiстичний) фальсифiкацiонiзм. Його представником, вважає Лакатос, був у початковий перiод своєї творчостi К. Поппер. Догматичний фальсифiкацiонiзм визнає лише достовiрнiсть емпiричного базису, пiд яким розумiється клас потенцiйних фальсифiкаторiв, тобто клас тверджень, що спостерiгаються i можуть спростувати теорiю. Лакатос вважає, що догматичний фальсифiкацiонiзм не є сприйнятним, оскiльки вiн ґрунтується на двох хибних припущеннях i на надто вузькому критерiї демаркацiї мiж науковiстю та ненауковiстю.

Перше припущення полягає в тому, що iснує природна, або психологiчна, межа мiж двома видами висловлювань – теоретичними та фактуальними висловлюваннями спостереження, які становлять емпіричний базис науки. Це припущення Лакатос критикує за допомогою психологiї. Вiн вважає, що не може бути чистого чуттєвого досвiду, в результатi якого з’явилися б фактуальнi висловлювання. Не буває висловлювань без попереднiх розумових настанов, тому й не може бути жодної психологiчної межi.

Друге припущення полягає в тому, що висловлювання, яке може бути віднесене до емпіричного базису науки, визнається iстинним. Це визнання має місце тому, що висловлювання задовольняє психологiчний критерiй «бути фактуальним», або «таким, що спостерiгається»; в цьому разі про нього говорять, що воно доводиться фактами. Це припущення Лакатос спростовує за допомогою логіки. Річ у тому, вважає Лакатос, що жодне фактуальне положення не може бути доведене експериментом. Висловлювання можуть бути виведеними з iнших логiчним способом, але не можуть бути отриманi з фактiв. Намагатися доводити висловлювання, тим більш наукові, посилаючись на факти, тобто чуттєві сприйняття – теж саме, що доказувати істину, грюкаючи кулаком по столу. Безглуздість такого доведення є елементарною логічною істиною – іронізує Лакатос. І якщо елементарні висловлювання не можуть бути доведеними, то вони можуть бути помилковими і тоді суперечності між теоретичними та фактуальними висловлюваннями не обов’язково означають фальсифікацію теорії, це може бути просто неузгодженістю. Отож, ми не в змозі не тільки доказово обґрунтовувати будь яку теорію, але неспроможні її спростувати. Мало того, Лакатос звертає увагу на те, що найбільш визнані науковим співтовариством теорії характеризуються якраз тим, що не забороняють жоден зі спостережених станів речей.

Проте, піддаючи критиці принцип фальсифікації в його вульгарному вигляді, Лакатос підкреслює, що методологія Поппера являє собою «сплав» двох рiзних позицiй:

– наївного «методологiчного фальсифiкацiонiзму», до якого Поппер прийшов у 50-тi роки i який є предметом критики з боку чималої кількості вчених та філософів;

– витонченого фальсифiкацiонiзму – це посилена позицiя Поппера, яка, на думку Лакатоса, багато в чому залишається незрозумiлою для більшості науковців i розроблюючи яку Лакатос створив свою власну теорiю.

Витонченим фальсифiкацiонiзмом вводиться новий критерiй визначення теорії з точки зору її правдоподібності: теорiя є більш правдоподібною, а тому й більш науково прийнятною тiльки в разі, якщо вона має пiдтверджений додатковий емпiричний змiст порiвняно з її попередницями (або суперницями), тобто – якщо тiльки вона веде до вiдкриття нових фактiв. Теорiя Т є фальсифiкованою, якщо i тiльки якщо запропонована iнша теорiя Т1 з такими характеристиками: 1) Т1 має додатковий емпiричний змiст, якщо порiвняти з Т, тобто вона прогнозує новi факти, якi є неймовiрними у свiтлi Т чи забороненими останньою; 2) Т1 пояснює попереднiй успiх Т, тобто весь неспростований змiст Т є i в змiстi Т1; 3) деяка частина додаткового змiсту є пiдтвердженою.

Застосовуючи методологію витонченого фальсифікаціонізму, Лакатос вважає можливим вирішити ту проблему, що на його погляд більш за все  цiкавила Поппера, – проблему виявлення критерію розрiзнення наукових та ненаукових конструкцiй, розрізнення процесів прогресивного та регресивної змiни наукової теорiї.

Перш за все, Лакатос вважає, що виходячи з методології витонченого фальсифікаціонізму, слiд оцiнювати не окремi теорiї, а серiї теорiй, що утворюють послiдовнiсть разом з допомiжними гiпотезами, початковими умовами тощо. Такі послідовні серії теорій Лакатос називає науковими методологічними програмами. Наукова програма (певна серiя теорiй) є прогресивною (або утворює теоретично прогресивне зрушення проблеми), якщо кожна нова теорiя має деякий додатковий емпiричний змiст порiвняно з попереднiми, i прогнозує новi, неочiкуванi факти. Тому теоретично прогресивна теорiя є водночас i емпiрично прогресивною.

Навпаки, якщо нова теорія замість зростаючого обсягу того змісту, який вона пояснює, надає лише лінгвістичну (суто мовну) переінтерпретацію змісту попередньої теорії, висуваючи спеціальні допоміжні гіпотези для того, щоб позбутися суперечностей з фактами і уникнути фальсифікації, то це є регресивним зрушенням в русі певної наукової методологічної програми. А допоміжні гіпотези, які призводять до регресивних змін певної наукової програми, Лакатос називає гіпотезами «ad hoc», суто лінгвістичними вигадками і конвенцiоналiстськими хитрощами, які ведуть до виродження науки.

Таким чином, для I. Лакатоса теза про те, що iсторiю науки, як i взагалі iсторiю, неможливо ігнорувати, в науковій методології стає програмною. Вона ж є вихідною для Т. Куна, який теж був послідовником К. Поппера, але на відміну від Лакатоса схиляється до оригiнальної концепцiї iррацiональної змiни рацiональних пріоритетiв в розвитку наукового знання.

 

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: