Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


Т.Кун про парадигмальний розвиток наукового знання



Томас Семюел Кун (1922 – 1996) народився у США, вчився та працював у Гарварді, крім того викладав у Массачусетському технологічному інституті. Основні праці: «Структура наукових революцій» (1962); «Суттєве напруження. Вибрані дослідження наукової традиції та зміни» (1977). Він готувався до роботи у сфері теоретичної фізики, але ще в аспірантурі з подивом виявилось, що ті уявлення про науку та її розвиток, які  були поширені в Європі та США всередині XX століття, значною мірою відрізняються від реальних історичних матеріалів.

Т. Кун виявив, що основний урок, який мають винести фiлософсько-методологiчнi дослiдження з iсторiї, полягає в тому, що формування та розвиток наукового знання не є одноплощинним лiнiйним процесом, як би не iнтерпретувати цю лiнiйнiсть – чи у виглядi накопичення фактiв та їх iндуктивного узагальнення, чи дедуктивного руху вiд вихiдних положень до наслiдкiв. Тим самим заслуга Куна в тому, що вiн досить переконливо довiв кардинальний факт, що формування i розвиток знання здiйснюється завжди у деякому просторi передумов, а не відбувається лише у часовому вимірі. А визначення такого просторового виміру передумов наукового знання в методологiчному дослiдженнi уможливлюється завдяки реконструкцiї основоположень без яких певна методологiчна та епiстемологiчна система неможлива. Тут, на наш погляд, у Куна виявляється певний наслідок класичної традицiї, а саме філософії Канта. В апрiористичнiй формi Кантом була, безперечно, схоплена найважливiша реальна особливiсть пiзнавального процесу, а саме – та визначальна для пiзнання обставина, що розв’язання будь-якого конструктивного завдання завжди передбачає iснування вiдправних передумов системи пiзнавальних координат того чи iншого ступеня загальності, того, що Лакатос називав «незмінним ядром науково-долідницької програми». Т. Кун для фіксації таких передумов вводить до широкого вжитку в науці та науковій методології термін «наукової парадигми» (від гр. paradeigma – приклад, зразок).

Але не можна не вiдзначити суттєвої рiзницi мiж уявленнями Куна i Канта про передумовнiсть знання, а саме – в розумiннi самої природи передумовностi: у Канта вона обумовлена апрiорними структурами трансцендентальної свiдомостi, iнварiантної «на всi часи та народи»; для Куна ж принциповим є зв'язок передумовностi з «рiзними» парадигмами, якi мають iсторичний характер i змiнюються вiд одного наукового спiвтовариства до іншого, залежно вiд поставлених науковим спiвтовариством проблем. Вiдповiдно по-рiзному розглядаються функцiї передумов, глибина їх опосередкованого формування знання. Кант ставить завдання виявити вiдправнi передумови усякого загальнозначущого та необхiдного знання, у Куна йдеться про конкретнi форми прояву передумовностi на окремих фазах еволюцiї наукового пiзнання. А саме ця iдея iсторичної мiнливостi передумовностi пiзнання пов'язується у Куна з поняттям парадигми.

З поняттям парадигми також тісно пов’язано поняття наукової спільноти, в певному сенсіі ці поняття передбачають одне одного. Дійсно, що таке наукова парадигма? – Це певний погляд на світ, який сприймається певною науковою спільнотою. А що таке наукова спільнота? – Це група людей, які поєднані відданістю тій чи іншій парадигмі. Кун звертає увагу на те, що в практиці реальної наукової діяльності вчені майже ніколи не сумніваються в істинності фундаментальних положень своїх теорій і навіть не ставлять питання про їх перевірку. Таке ставлення до основоположень своєї теорії є настільки поширеним, що Кун вважає такий стан нормою для науки або станом нормальної науки. Навпаки, дослідження в нормальній науці спрямоване на розробку тих явищ реальності чи ланок теорії, існування яких парадигма відомо передбачає. Для того, щоб підкреслити особливий характер проблем, які розробляються вченими в нормальний період розвитку науки, Кун називає їх «головоломками», порівнюючи їх рішення з рішенням кросвордів або зі складанням картинок з розфарбованих кубиків. Характерною рисою кросворду або головоломки є те, що для них існує гарантоване рішення, і це рішення можна отримати лише тим шляхом, що заздалегідь передбачається. Коли намагаються скласти картинку з кубиків, заздалегідь знають, що така картинка існує. Треба скласти кубики певним чином і отримати зображення, яке заздалегідь передбачалося. Точно такий же  характер мають проблеми нормальної науки. Парадигма гарантує, що  рішення існує, і вона ж задає допустимі методи і способи отримання цього рішення. Доки рішення головоломок протікає успішно, парадигма виступає як надійний інструмент пізнання: зростає кількість встановлених фактів, підвищується точність вимірів, відкриваються нові закони, зростає дедуктивна зв’язність парадигми, словом, має місце процес накопичення знання, прогрес тієї чи іншої науки. І якщо навіть у процесі розвитку наукової теорії проблем виникає все більше й більше, це не дуже турбує вчених, бо вони сподіваються, що проблеми будуть вирішені в майбутньому. Але одного разу може бути усвідомлено те, що засобами існуючої парадигми проблема не може бути вирішена. Таку проблему Кун називає аномалією.

Спроби впоратися з новими проблемами за рахунок введення в парадигму нових допоміжних теоретичних припущень (того, що Поппер називав теоріями «ad hoc») порушують її дедуктивну стрункість, роблять її розпливчастою та рихлою. Довіра до парадигми падає. Її нездатність упоратися зі зростаючою кількістю проблем свідчить про те, що вона вже не може служити інструментом успішного вирішення головоломок. Настає такий стан у науці, який Кун називає кризою. Минає те, що об’єднувало вчених – парадигма. Наука у своєму нормальному стані, по суті, перестає функціонувати. Тільки в цей період кризи, вважає Кун, вчені висувають гіпотези, що претендують на роль нової парадигми та ставлять експерименти, спрямовані на перевірку і відсіювання конкуруючих гіпотез.

Період кризи закінчується, коли одна з запропонованих гіпотез доводить свою здатність упоратися з існуючими проблемами, пояснити незрозумілі факти і завдяки цьому залучаючи на свій бік більшу частину вчених, наукове товариство відновлює свою єдність. Цю зміну парадигм Кун називає науковою революцією.

Вчені, які сприйняли нову парадигму, починають бачити світ по-новому. Перехід від однієї парадигми до іншої Кун порівнює з переключенням гештальту (установки бачення): наприклад, якщо раніше на малюнку бачили вазу, потрібні зусилля, з тим  щоб на тому ж малюнку побачити два людських профілі. Що ж змушує вченого покинути старий, обжитий світ і прямувати новою, незнайомою дорогою? – Тільки надія на те, що вона виявиться зручнішою від старої заїждженої колії, а також  релігійні, філософські, естетичні й подібні до цього докази, а не логіко-методологічні аргументи. Конкуренція між парадигмами не є видом боротьби, яка може бути розв’язаною за допомогою раціональних доказів, – зауважує Кун.

Отже, накопичення знання, вдосконалення методів та інструментів, розширення сфери практичного застосування, тобто усього, що можна назвати прогресом, має місце тільки в період нормальної науки. Але наукова революція призводить до відкидання всього того, що було отримано на попередньому етапі, робота науки починається начебто заново, на порожньому місці. Таким чином, у цілому розвиток науки постає дискретним: періоди прогресу і накопичення знання розділяються революційними провалами, розривами тканини науки. Після праць Куна вже неможливо не помічати проблем, які постають у процесі розвитку наукового знання. Тепер вже необхідно відповісти на питання: як здійснюється спадкоємність між старою та новою парадигмами? Як здійснюється комунікація між прихильниками різних парадигм? Як можна їх порівнювати? Тим самим концепція Куна стимулювала у методологiї науки розвиток, з одного боку, лiнiї на «реабiлiтацiю метафiзики», яка вважалась здатною  обґрунтувати процеси змін наукових парадигм, а з iншого – лiнiї, пов'язаної з релятивiзацiєю поняття суб'єкта пiзнання, з уявленням про те, що суб’єкт пiзнання та його вiдправнi норми і настанови слiд пов’язувати з певним усвiдомленням проблематики науки науковим спiвтовариством, реальними дослідницькими групами. На засадах Т. Куна про історичні передумови розвитку наукового пізнання базується й концепція П. Фейєрабанда, яку часто називають «анархістською».

 


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-03-31; Просмотров: 282; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.011 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь