Необхідність формування нової теорії мотивації як основи реалізації стратегії організацій

 

Управлінці в умовах розвитку української економіки, тобто за наявності високого рівня невизначеності, вимушені приймати рішення з значною часткою економічного ризику. Відмова від прийняття таких рішень призведе, в кращому випадку, до припинення розвитку підприємства, яке перед цим мало стабільні темпи зростання, а в гіршому - до втрати завойованих позицій.

У розробці прикладних систем мотивації працівників користуються теоріями мотивації. Ці теорії поділяють на дві групи: змістовних та процесійних. Розроблені теорії мотивації свідчать, що причини, які спонукають працівника до праці, складні та багатоаспектні. Науковці, які розробили змістовні теорії, стверджують, що поведінка працівника визначається його потребами. Інші вчені вважають, що поведінка працівника також залежить від його сприйняття та очікувань.

Тенденції та зміни у зовнішньому середовищі часто є причиною обмежень у розвитку менеджменту підприємства. Зміни породжують нові види ризику або підвищують рівень існуючих ризиків. Ризик для підприємства може бути обмеженням або додатковою можливістю, шансом. Ефективна стратегія менеджменту підприємства дозволить управляти ризиком та реалізувати створені ним можливості. Ціль ризик-менеджменту полягає не в тому, щоб знайти сферу з мінімальним ризиком для діяльності організації, а як, зазначено в науковій праці[126], в тому, щоб максимально скористатись з ситуації, що склалась, тобто ризик-менеджмент повинен бути в першу чергу стратегічним інструментом, а ніж оборонним. За сьогоднішніх умов ситуації, що виникають вимагають частіше демонструвати такі властивості у роботі менеджера, як здатність до ризику[127]. Люди в наш час настоюють на своєму праві грати активну роль в процесі прийняття рішень[128]. Творчість, свобода і відповідальність за самого себе є важливими постмодерністкими цінностями, які прийшли на зміну цінностям модерністким – багатство і влада[129].

Необхідно перетворювати ризик із загрози в конкурентну перевагу[130]. Як стверджує Десмонд Морріс, відомий британський біолог, який вивчає поведінку, одним з вузлових елементів історії еволюції було величезне зростання ступеня готовності ризикувати[131]. Готовність та бажання ризикувати належало, насамперед, біологічній стороні людини (через потребу в їжі та інстинкт розмноження), яке з часом дозволило реалізовуватись через діяльність людини економічної. Ефективність управління в сучасних ринкових умовах зводиться до автоматизації реальних та інформаційних процесів, з одного боку, і розвитку мотивації, самостійності і інноваційних здібностей людей, з іншого[132]. Сучасні зміни можемо бачити на трьох рівнях 1) збільшення можливостей інформаційних технологій і телекомунікацій, 2) зміна соціодемографічного складу населення індустріальних держав 3) зміна структури діяльності.

Враховуючи стратегічний принцип ризик-менеджменту, думки експертів про те, що суспільство високого ризику не зникне, а навпаки, ризик буде зростати[133], є необхідність формування та реалізації стратегії із врахуванням оптимального рівня економічного ризику. Стратегії за рівнем економічного ризику можна поділити на: стратегію із високим ступенем економічного ризику, стратегію із середнім ступенем економічного ризику та стратегію із низьким ступенем економічного ризику. Обравши стратегію з певним рівнем економічного ризику на підприємстві необхідно створити і відповідну організаційну структуру, контроль та регулювання які б забезпечували реалізацію даної стратегії. А саме найголовніше підібрати відповідний персонал та мотивувати його на досягнення даної стратегії.

Площину прийняття ефективних рішень менеджерами, враховуючи стратегію підприємства (схильність підприємства до ризику) та певний, реальний ступінь ризику, зображено на рис. 20.

Для реалізації будь-яких стратегій залучаються ресурси із різними властивостями, якістю та обсягом (кількістю). У теорії та практиці поширена думка, що для реалізації стратегій із високим ступенем економічного необхідно більша кількість ресурсів. Одначе така думка є вірною в тому випадку, коли ризик розуміють, насамперед, як негативне економічне явище, яке призводить виключно до збитків та втрат, тобто ризик ідентифікують, як економічне обмеження. При такому ставленні до ризику підприємства намагаються мінімізувати його вплив за рахунок залучення додаткових ресурсів, скорочення власного виробництва тощо. Якщо ж ризик розглядати як явище, яке може принести додаткові вигоди (прибутки, дивіденди, обсяг продажу тощо) то очевидно, що основна увага приділятиметься не кількості ресурсів, а їх якості. Наприклад, інноваційні компанії в діяльності яких присутній значний рівень економічного ризику, як правило, малі і використовують при цьому незначну кількість ресурсів. А при позитивному результаті діяльності, тобто при успішному реалізації власного проекту такі організації отримують надприбутки.

Високий Рішення з максимальним

ступенем ризику

 

 

Рішення із оптимальним

Середній                                             ступенем ризику

 

                                                                                     Рішення з

                                                                                     мінімальним

    Малий                                                                            ступенем ризику

 

Не схильне                       Нейтральне                      Схильне                                                          Схильність підприємства до ризику

 

Рис. 20. Прийняття ефективних рішень підприємством, враховуючи стратегію підприємства та ступень економічного ризику

Ключовим аспектом у відношенні ефективності діяльності підприємства є мотивація персоналу. А найважливішим ресурсом у діяльності організації за умов ризику є трудовий ресурс. Управління трудовими ресурсами здійснюється на засадах розроблених мотиваційних теорій. Існує безліч теорій мотивації, які виділяють ті чи інші потреби працівників та механізми їхнього задоволення. Слід зазначати, що в різних працівників існують різні потреби. Відповідно, для успішної реалізації стратегії підприємства, слід чітко виділити потреби працівників, в тому числі і потребу в ризику. Оскільки на багатьох українських підприємствах не враховуються інтереси конкретної людини, тому виникає психологічне відчуження від колективних цілей[134].

Як зазначалося в розділі 1 менеджер повинен бути ініціативним підприємцем. Оскільки як стверджують науковці, підприємці – це люди, які схильні до ризику і відповідно здійснюють інновації, наділені творчим талантом для вирішення технічних, комерційних та фінансових проблем і володіють енергією для “проштовхування” цих рішень. Більше того сучасний менеджмент стоїть на позиціях постійної орієнтації на вдосконалення та творення нових елементів управління організацією.

У традиційних системах мотивації наголос ставився на посаду, а не на особистість[135]. Сучасна система менеджменту організації має бути орієнтованою на людину – людину-новатора. Багато українських менеджерів погоджуються, що підприємницькі навички (схильність до ризику, що проявляється у вміння ухвалювати нестандартні рішення, працювати з клієнтами, швидко і гнучко реагувати тощо) та стиль мислення є ключовою перевагою у професійній діяльності. Саме в цьому розділі буде запропоновано теорію мотивації, яка б виділила та наблизила частину менеджерів за менталітетом та діями до підприємця, а також максимально сприяла розвитку таких менеджерів. За основу взявши аргумент, який вказує на те, що основна відмінність між менеджером і підприємцем полягає у здатності ризикувати. Таким чином, ми зможемо підсилити інноваційний потенціал працівників, тобто відповідно мотивовані менеджери стануть ініціаторами постійних позитивних зрушень та змін у виробничо-господарській діяльності організацій. Особливо важливим щоб менеджери середньої та нижньої ланки, які обмежені методами прийнятими топ менеджментом, навчились володіти роллю підприємця. Тобто людини, яка здатна на творчий пошук засобів вирішення проблем і генерування стратегічних цілей. Отже вдасться сформувати органічне, проникнуте підприємницьким духом корпоративне середовище, до чого прагнуть більшість компаній в процесі розробки систем мотивації.

Науковці виділяють різні потреби працівників, які слід задовольняти для реалізації стратегії підприємства. Однак важко пояснити, використовуючи існуючі теорії мотивації, потреби деяких людей. Наприклад, підприємців, які створюють організації з значними капіталовкладеннями при цьому не ставлячи за ціль максимізацію прибутків, спортсменів, які займаються екстремальними видами спорту ризикуючи власним життям, гравців, які програють значні суми грошей насамперед за ради відчуття гри, адреналіну, існування професій з мінімальним рівнем задоволення фізіологічних потреб та значним рівнем ризику в процесі виконання обов’язків та функцій (пожежники, міліціонери, військові спеціального призначення тощо). Кількість таких людей з кожним днем зростає - більше людей захоплюються екстремальними видами спорту, зростає кількість казино та ігрових домів, підприємств з місією – функціонування. Можна також взяти до уваги історичні приклади людей схильних до ризику. Відомі революціонери та керівники визвольних рухів у світовій історії в більшості своїй були заможними людьми (І. Мазепа, Є Петрушевич, М.С. Грушевський, П. Скоропадський, В.І. Ленін), які могли зробити при існуючому державно-правовому ладі, враховуючи їхні непересічні здібності, непогану кар’єру. Однак, ці люди ризикуючи власним соціальним становищем та життям (відкидаючи потребу захищеності, безпеки) реалізовували ідею з високим рівнем невизначеності та ризику. Для таких людей адреналін є супутником усього життя, а ризик - однією із основних потреб. Крім того зростає динамічність самого середовища життєдіяльності людини, функціонування підприємства, виникають нові ризики. І для виживання та успішного функціонування все частіше доводиться приймати рішення із значним рівнем ризику. Тому визріла необхідність у новій теорії мотивації в основі якої буде покладено спроба пояснити поведінку та мотиви таких людей, а отже навчитись управляти ними та задовольняти їхні потреби в практичній діяльності з метою підвищення ефективності діяльності підприємства.

З іншого боку відомі випадки коли працівнику пропонують нову посаду з вищою оплатою праці, владою, можливістю самовираження та шансами досягнення успіху, однак, працівник відмовляється мотивуючи це тим, що для даної посади характерні - більший обсяг відповідальності, вищий рівень ризику. Так само серед науковців є особи, які прагнуть якомога швидше здобути науковий ступінь, вчене звання при цьому ризикуючи через можливі недбалості та недопрацювання у наукових роботах, а інші написавши якісну роботу довгий час не зважуються на ризик, який виникає при проходженні процедури захисту. Іншим прикладом різної схильності до ризику є діяльність менеджменту, яка проявляється у результатах функціонування організації. Так, організація має достатньо ресурсів для того щоб здійснювати діяльність з високим ступенем ризику, однак через несхильність керівництва таких підприємств до ризику, діяльність з високим ступнем ризику не провадиться. Згідно дослідження діяльності комунальних підприємств “Шляхоексплуатаційне управління з ремонту та утримання автомобільних шляхів та споруд на них” м. Києва, керівники цих підприємств не налаштовані на пошук договірних робіт, хоч їм дозволено займатися комерційною діяльністю[136]. Тобто керівники об’єктів дослідження не прагнуть займатися комерційною діяльністю, яка є хоч і більш прибутковою, але і з значним рівнем ризику[137].

З наведених міркувань доходимо висновків, що незважаючи на здавалось би значні обсяги наукових матеріалів про людину та закони мотивації, все ще надзвичайно мало розкрито сутність потреб та стимулів людини, яка є основним фактором виробництва. Значною мірою це пояснюється тим, що людина, як справедливо визнається вченими всіх видів гуманітарних наук, - найменш досліджений феномен. І як наслідок у сучасному суспільстві інтелектуальний, соціальний та інші потенціали середньостатистичної людини використовується не достатньо.

Також враховуючи те, що на Україні спостерігається економічне зростання, демократизація суспільства та створення громадянського суспільства виникають та підсилюються нові потреби. Саме тому є необхідність дослідження ставлення працівників до фактора ризику (схильності до ризику), що доповнить теоретичними знання та практичними механізмами менеджмент, психологію, філософію та інші суміжні науки.

У розробленій теорії мотивації насамперед доцільно виявити потреби працівника та менеджера та узгодити їх із інтересами інших зацікавлених груп, цілями організації; встановити пріоритети серед них. Доцільно розробити механізми мотивації, організованих відповідно до виділених цілей, потреб та встановлених пріоритетів. Основна ціль даної теорії мотивації посилення впливу індивідуальної схильності до ризику менеджменту організації на ефективність її діяльності.

 

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться: