Зловживання домінуючим становищем

 

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є най­більш поширеним видом монополістичної діяльності. Суб’єктами цього правопорушення можуть бути суб’єкти, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб’єкт господа­рювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

– на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

– не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане стано­вище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо:

– сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, пере­вищує 50 %;

– сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, пере­вищує 70 %.

Отже, законодавство встановлює досить чіткі якісні та кількісні показники, що мають характеризувати ринкове становище суб’єкта господарювання. Детально порядок визначення монополь­ного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку визначається в Методиці, затвердженій АМК України.

Визначення монопольного становища проводиться в декілька етапів:

– встановлення об’єктів аналізу: а саме суб’єкта господарю­вання та конкретного товару, який випускається або придбавається цим суб’єктом (суб’єктами) господарювання;

– складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

– визначення товарних меж ринку;

– визначення територіальних (географічних) меж ринку;

– визначення часових меж ринку;

– визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

– розрахунок часток суб’єктів господарювання на ринку;

– складання переліку продавців – потенційних конкурентів;

– визначення бар’єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб’єктів господарювання;

– встановлення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта (суб’єктів) господарювання на ринку.

У Методиці дається детальне роз’яснення кожного етапу визначення домінуючого становища, а також розкриваються базові поняття нормативного акта:

· ринок товару (товарний ринок) – сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція;

· ринкова (монопольна) влада – здатність суб’єкта господа­рювання (групи суб’єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтриму­вати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції;

· територіальні (географічні) межі ринку – територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами;

· товарні межі ринку – товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого;

· часові межі ринку – час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому істотно не змінюються.

Для визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку можуть бути використані такі джерела інформації:

– статистична інформація (дані) – офіційна державна інфор­мація, яка характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній, інших сферах життя України і її регіонів;

– адміністративні дані – дані, отримані на підставі спосте­режень, проведених органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, інши­ми юридичними особами відповідно до законодавства та з метою виконання адміністративних обов’язків і завдань, віднесе­них до їх компетенції.

– дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку – сукупність відповідей респондентів на певне коло питань, зокрема щодо думки покупців про асортимент і якість товарів, оцінки намірів та мотивів поведінки покупців, їх уподобань, поба­жань і вимог до споживчих якостей товарів та їх взаємозамінності, характеристики використання товару та інші джерела.

Монопольне (домінуюче) становище не є правопорушенням. Порушенням законодавства вважається зловживання таким становищем на відповідному ринку товарів чи послуг. Поняття та види зловживань передбачені ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Зловживанням монопольним (доміную­чим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта госпо­дарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існу­вання значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівно­значних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покуп­цями без об’єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом госпо­дарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарю­вання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи при­дбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єк­тів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господа­рювання.

Зловживання домінуючим становищем можна поділити на цінові, договірні та виробничо-комерційні.

Законодавством передбачено три види цінових зловживань:

– встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

– встановлення монопольно низьких цін (розцінок, тарифів) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції;

– встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Законодавство не визначає, що потрібно розуміти під «дис­кримінаційними цінами», «монопольно високими цінами» та «моно­польно низькими цінами». Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зазначені поняття можна вважати різновидами монопольної ціни – ціна, що вста­новлюється суб’єктом господарювання, який займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача.

Встановлення монопольно високих цін посягає, перш за все, на права споживачів і обумовлює отримання надприбутку домінуючим підприємством. «Монополіст, встановлюючи високі ціни, може виробляти менше продукції, але, застосовуючи монопольне ціно­утворення, одержати за неї прибуток, який перевищує звичайний... В умовах монопольного ринку споживачі мають справу з вищими цінами, що означає зниження рівня їх добробуту. За рахунок споживача збагачується монополіст»[22].

Цінові зловживання дуже поширені як серед суб’єктів природ­них монополій, особливо у житлово-комунальній сфері, на транс­порті, так і серед звичайних підприємств, що домінують на певних товарних ринках. У 2012 році АМК України було визначено, що ТзОВ «ВЕСТА СЕРВІС» займало монопольне (домінуюче) стано­вище на ринках роздрібної торгівлі високооктановими бензинами, зокрема бензинами А-95 та А-95 Євро і дизельним пальним у межах м. Кривий Ріг. Користуючись своїм ринковим становищем, това­риство встановлювало економічно необґрунтовані ціни реалізації високооктанових бензинів (зокрема А-95 та А-95 Євро) і дизельного пального. Такі дії підприємства були визнані порушенням законо­давства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним домінуючим становищем на ринках роздрібної тор­гівлі високооктановими бензинами та дизельним пальним шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б вста­новити за умов існування значної конкуренції на ринку. На порушника накладено штраф сукупним обсягом 500 тис. грн[23].

Встановлення монопольно низьких цін обмежує конкуренцію на певному товарному ринку, оскільки є суттєвим бар’єром для доступу нових виробників та засобом витиснення з ринку дрібніших конкурентів. В економічній теорії монопольно низька ціна роз­глядається як «ціна блокування входу», а тактика використання знижених цін отримала назву «глибокі кишені» (deep pockets). Під цим висловом розуміють здатність крупних фірм чи конгломератів піти на пожертвування значних фінансових та інших ресурсів для продажу товарів нижче собівартості протягом довгого часу. Таким чином «глибокі кишені» надають домінуючій фірмі несправедливі переваги перед конкурентами, оскільки не всі здатні витримати такі збитки[24].

Дискримінаційні ціни завдають шкоди не всім контрагентам домінуючого суб’єкта господарювання, а обмеженому колу. Потріб­но зазначити, що в європейських країнах законодавство передбачає досить впливові заходи запобігання ціновій дискримінації з боку домінуючих фірм. Так, наприклад, французьке конкурентне законо­давство кваліфікує неповідомлення економіч­ному партнеру своїх цін та умов продажу як кримінальний злочин[25].

Договірні зловживання домінуючим становищем. Домінуюче становище на ринку надає суб’єкту господарювання можливість не тільки маніпулювати цінами, але й, користуючись відсутністю альтернативних джерел постачання, «експлуатувати» своїх контр­агентів з метою утримання ринку або одержання несправедливого надприбутку. Такі правопорушення здійснюються на стадії укла­дання угод[26].

У зарубіжному законодавстві подібні договори класифі­куються на зв’язуючі та виключні. До зв’язуючих договорів  відносять такі, в яких продаж одного товару поставлено в залежність від купівлі контрагентом іншого товару, незважаючи на те, що останній зацікавлений у придбанні лише одного найменування. Іноді такі договори називають «з доважком» (tied selling).

Показовим прикладом такого виду зловживань може слугувати справа, розглянута АМК України у 2012 році. Антимонопольними органами було встановлено, що ПАТ з газопостачання та газифікації «Вінницягаз», займаючи монопольне становище на ринку поста­чання природного газу за регульованим тарифом в територіальних межах м. Вінниці та Вінницької області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебували у власності чи корис­туванні ПАТ «Вінницягаз», з часткою 100 %, нав’язувало побутовим споживачам – абонентам ПАТ «Вінницягаз», замовлення на розроб­ку нових технічних умов на заміну побутових газових приладів, встановлення яких не потребує зміни системи відводу продуктів згоряння, будови димових каналів та схеми газопостачання як в приватному житловому будинку, так і в індивідуальній квартирі багатоквартирного житлового будинку. Крім того, ПАТ «Вінниця­газ» нав’язувало побутовим споживачам природного газу – абонен­там ПАТ «Вінницягаз» замовлення на розробку нових проектів газопостачання при заміні окремих побутових газових приладів як в приватних житлових будинках, так і в індивідуальних квартирах багатоквартирних житлових будинків. Такі дії були визнані Вінницьким відділенням Комітету порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монополь­ним становищем. На порушника накладено штраф сукупним обсягом 136 тис. грн[27].

До виключних договорів належать такі, згідно з якими про­давець зобов’язується продавати товари чи надавати послуги вик­лючно указаному покупцеві або покупець зобов’язується при­дба­вати товари чи послуги виключно в одного продавця[28].

Хоча, на перший погляд, страждають від цього виду право­порушень окремі контрагенти домінуючих суб’єктів господарю­вання, економісти вважають, що таким чином обмежується і загальна конкуренція на певному товарному ринку. Адже супутні товари, «доважок» можуть позбавити інші фірми можливості продавати схожі товари, або створити перешкоди доступу на ринок тим підприємствам, які не пропонують всієї групи товарів.

Виробничо-комерційні зловживання домінуючим становищем. Поряд з ціновими та договірними зловживаннями з боку домі­нуючих суб’єктів господарювання не меншу шкоду конкуренції завдають і зловживання, що здійснюються останніми на стадії виробництва та обігу з метою набуття незаконних переваг у конкуренції. Використовуючи свою домінуючу позицію, підприємці мають можливість скорочувати обсяги виробництва, вилучати з торговельної мережі власні товари, створюючи такими діями штучний дефіцит, який дозволяє, у свою чергу, підвищувати ціни, утримувати ринок.

Виробничо-комерційні порушення, як правило, створюють умови для подальших цінових та договірних зловживань.

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: