Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

 

Цей вид монополістичної діяльності передбачений розділом 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Згідно зі ст. 15 а нтиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управлін­ня та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, роз­поряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність цих органів (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, зокрема, визнаються:

– заборона або перешкоджання створенню нових підпри­ємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

– пряме або опосередковане примушення суб’єктів господа­рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

– пряме або опосередковане примушення суб’єктів господа­рювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

– будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалі­зації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

– встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

– надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотво­рення конкуренції;

– дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

– дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у т. ч. щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Втручання органів влади та управління в оперативно-господарську діяльність визнається одним з найважчих пережитків планової економіки. Тому згортання безпосереднього втручання держави в господарські відносини, перехід від галузевої до функ­ціональної системи управління вважається важливим напрямком економічної реформи. Але державне втручання все ще залишається масовим явищем в Україні, яке заважає створенню конкурентного середовища.

Однією з головних причин таких порушень є практика здійс­нення державними органами та органами місцевого самоврядування господарської діяльності. Як вже зазначалося вище, поєднання функцій управління та господарювання становить реальну загрозу економічним перетворенням в нашій державі.

Показовою є справа, розглянута у 2012 році, щодо дискри­мінації суб’єктів господарювання з боку органів місцевого самовря­дування. Антимонопольними органами було встановлено, що Івано-Франківська міська рада прийняла рішення про затвердження Методики, якою встановлювались занижені ставки орендної плати за користування об’єктом оренди, що перебуває в комунальній влас­ності, для розміщення торговельних об’єктів з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою, та розміщення видавництв друкованих засобів масової інформації і видавничої продукції, що друкуються українською мовою. Такі дії міської ради в частині надання переваг у вигляді заниженої ставки орендної плати за користування приміщенням для розміщення торговельних об’єктів з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою, ство­рювали привілейоване становище суб’єктам господарювання цього ринку, порівняно з конкурентами, які здійснюють продаж книг, газет і журналів, виданих іноземною мовою. Аналогічна ситуація щодо оренди об’єктів комунальної власності на розміщення видав­ництв друкованих засобів масової інформації та видавничої продук­ції, що друкуються українською мовою (орендна ставка 1 %) та іноземними мовами (орендна ставка 10 %). Івано-Франківським відділенням Комітету було визнано, що такі дії суперечать конку­рентному законодавству та містять ознаки порушення, передба­ченого абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування щодо надання окремим суб’єктам господарювання переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить до спотворення конкуренції[29].

 

 

§ 3. Правові аспекти контролю за концентрацією суб’єктів господарювання

 

Метою проведення органами АМК України контролю за кон­центрацією суб’єктів господарювання є запобігання монополізації товарних ринків і недопущення зловживання монопольним (домі­нуючим) становищем.

Законодавцем не встановлено легального визначення концент­рації суб’єктів господарювання, а встановлені лише підстави, при настанні яких виникає таке правове явище. До них належать:

1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господа­рювання, в тому числі придбання активів суб’єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

3) створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єк­тами господарювання, який протягом тривалого періоду буде само­стійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт господарю­вання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання;

4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання[30].

Крім цього, законодавцем чітко визначено коло відносин, що не визнаються концентрацією:

1) створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом госпо­дарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

2) придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи АМК України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;

3) дії, які здійснюються між суб’єктами господарювання, пов’язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції», крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу АМК України, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;

4) набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

Визначившись з тлумаченням концентрації суб’єктів господа­рювання і випадками, коли така діяльність не вважається протиправ­ною, логічно виникає питання про те, хто ж може бути учасником концентрації суб’єктів господарювання. Законодавством України чітко визначено коло таких суб’єктів. Так, ст. 23 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає, що учасниками концентрації визнаються:

– суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;

– суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб’єктом господарювання, та суб’єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

– суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

– суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб’єкта господарю­вання. У разі, коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарсь­кого управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб’єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб’єкта господарювання;

– фізичні та юридичні особи, пов’язані з учасниками концентрації, зазначеними в абз. 2–5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб згідно із ст. 1 вказаного Закону єдиним суб’єктом господарювання.

Отримання дозволу є необхідною правовою умовою вчинення дій, спрямованих на концентрацію суб’єктів господарювання. Відтак АМК України чи адміністративна колегія АМК України видає попередній дозвіл:

1) у випадках, передбачених законодавством стосовно ви­знання дій концентрацією (ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції») та іншими нормативно-правовими акта­ми, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим НБ України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

а) вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну одному мільйону євро, визначену за курсом НБ України, що діяв в останній день фінансового року у кожного;

б) вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника кон­центрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну одному мільйону євро, визначену за курсом НБ України, що діяв в останній день фінансового року;

2) у випадках, передбачених законодавством стосовно ви­знання дій концентрацією (ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції») та іншими нормативно-правовими акта­ми, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, переви­щує 35%, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концент­рації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продук­ції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви[31].

Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації викорис­товується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страховики, для розра­хунку вартості активів страховика використовується сума неттоак­тивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів – сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.

Підстави надання дозволу на концентрацію суб’єктів госпо­дарювання:

1. АМК України чи адміністративна колегія АМК України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

2. КМ України може дозволити концентрацію, на здійснення якої АМК України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам п. 1, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

3. Дозвіл КМ України на концентрацію, на здійснення якої АМК України не надав дозволу, не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією:

– не є необхідними для досягнення мети концентрації;

– становлять загрозу системі ринкової економіки.

На думку Д. В. Задихайла, конкуренційний механізм держав­ного контролю за концентрацією суб’єктів господарювання містить суттєві недоліки, по-перше, щодо явно низьких вартісних парамет­рів активів учасників концентрації, що не становлять в такому вигляді загрози економічній конкуренції, а по-друге, вкрай оціночні підстави для видачі дозволів на концентрацію суб’єктів господарю­вання, в порядку виключень із загального правила. Отже, робить

висновок вчений[32], законодавство про захист економічної конкурен­ції і, тим більше, практика його застосування з боку АМК України не стали правовим бар’єром на шляху створення економічних груп олігархічного типу. Якщо брати чисто монополізацію окремих ринків товарів та послуг, як один із симптоматичних аспектів названої проблеми, то можна зазначити, що в Україні до ринків з ознаками монополізму та домінування належать: ринок фіксованого і мобільного зв’язку; виробництво мінеральних добрив; виробницт­во феросплавів, труб; внутрішні авіаперевезення; цифрове телеба­чення; зберігання сільгосппродукції, виробництво яєць, олії, цукру, курятини тощо; регіональні ринки нафтопродуктів та будівництва тощо[33].

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: