Державні органи, що здійснюють регулювання цін

 

Державні органи можуть регулювати і регулюють ціни тільки на обмежене коло товарів та послуг. Стосовно більшості товарів, що виготовляються суб’єктами господарювання, держава визначає тільки загальні правила та принципи ціноутворення, в ряді випадків визначає граничні рівні рентабельності або цін і таким чином здійснює свої управлінські функції. Проте державні органи за загальним правилом не встановлюють конкретні ціни на вироби, що виготовляються окремими суб’єктами господарської діяльності.

Державне регулювання цін здійснюється стосовно підпри­ємств, що займають монопольне становище на ринку товарів, а також на товари і послуги, які визначають масштаб цін в економіці і соціальну захищеність окремих категорій громадян. У ринкових умовах механізм ціноутворення повинен не протидіяти, а гнучко поєднуватись з механізмом державного регулювання цін на деякі групи товарів. Таке поєднання дозволяє державі за допомогою цін визначати і реалізовувати мету та пріоритети цінової політики в Україні.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутво­рення» державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення: 1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності; 2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення; 3) розширення сфери застосування вільних цін; 4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості; 5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін; 6) необхід­них економічних гарантій для виробників; 7) орієнтації цін внут­рішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Відповідно до ст. 116 КУ та ст. 5 Закону України «Про ціни і ціноутворення» КМ України у сфері ціноутворення:

1) забезпечує проведення державної цінової політики;

2) здійснює державне регулювання цін, визначає повнова­ження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана ВР України;

3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.

Органи державної виконавчої влади та місцевого самовря­дування встановлюють ціни та тарифи на окремі види продукції, товари чи послуги відповідно до повноважень, визначених Поста­новою КМ України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів місцевих рад відносно регулювання цін (тарифів)»[53]. Вказаною постановою визначено таке.

1. Мінінфраструктури:

а) за погодженням з Мінекономрозвитку і Мінфіном встанов­лює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги, а також на послуги з випробувань автобусів, переобладнаних з транспортних засобів іншого призначення, для підтвердження їх відповідності вимогам безпеки;

б) встановлює за погодженням з Мінекономрозвитку:

· тарифи в іноземній валюті на комплекс робіт, пов’язаних з обробленням зовнішньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових портах (на причалах), та збори і плату в іно­земній валюті за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах (на причалах) України;

· тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень та тимчасово до 31 грудня 2013 р. перевезень швидкісними поїздами категорії Інтерсіті+ у вагонах першого класу);

· тарифи на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою;

· плату за використання річкових портових гідротехнічних споруд та збори за спеціалізовані послуги, які надаються у річкових портах (на причалах) України (причальні, корабельні, якірні та адміністративні);

· ставки плати в іноземній валюті за послуги з аеронавігаційно­го обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України;

· аеропортові збори в іноземній валюті за обслуговування повітряних суден і пасажирів в аеропортах України (посадка − зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, над­нормативна стоянка повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки);

в) за погодженням з Мінекономрозвитку та ПФ встановлює тарифи на оплату послуг, пов’язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів ПФ;

г) за погодженням з КМ України тимчасово до утворення націо­нальної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, встановлює:

· розміри ставок портових зборів в іноземній валюті;

· тарифи в іноземній валюті на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб’єктами природних монополій, за переліком, визначеним КМ України.

2. Адміністрація Держспецзв’язку встановлює граничні тари­фи на послуги конфіденційного зв’язку, які надаються споживачам в Національній системі конфіденційного зв’язку.

3. МОН, МОЗ, інші міністерства та центральні органи вико­навчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Мінфіном встановлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках.

4. МОН, Держкомінформ, інші центральні органи виконавчої влади, що розміщують державне замовлення на випуск друкованої продукції, встановлюють норматив рентабельності виробництва (у разі випуску друкованої продукції за рахунок бюджетних коштів) у розмірі 15 % та на їх доставку до споживачів у розмірі 5 %.

5. МВС за погодженням з Мінфіном встановлює граничні розміри плати за проживання в гуртожитках системи Міністерства.

6. НКРЕ регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, та встановлює:

· граничні рівні цін на природний газ для установ та органі­зацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також граничні рівні цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання за погодженням з Мінеконом­розвитку;

· роздрібні ціни на природний газ для потреб населення;

· тарифи на транспортування магістральними трубопрово­дами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин, що поставляються споживачам України;

· тарифи на закачування, зберігання та відбір природного газу;

· тарифи на розподіл природного газу та його постачання;

· за погодженням з Мінекономрозвитку та Мінфіном гра­ничні рівні цін на природний газ для суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб’єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води).

7. Мінсоцполітики здійснює регулювання цін на протезно-ортопедичні вироби і технічні засоби профілактики інвалідності та реабілітації.

8. Мінагрополітики за погодженням з Мінекономрозвитку та Мінфіном встановлює тарифи на платні послуги, що надаються державними установами ветеринарної медицини, крім тарифів на проведення обстежень (експертиз), які є підставою для видачі документів дозвільного характеру, що затверджуються КМ України.

9. Держкомлісгосп за погодженням з Мінекономрозвитку для всіх користувачів мисливських угідь України здійснює регулювання цін і тарифів:

· на продукцію полювання, включаючи живу дичину, яка поставляється на експорт;

· на мисливські трофеї, добуті іноземними громадянами;

· на послуги, надані іноземним громадянам.

10. Держкомлісгосп за погодженням з Мінфіном затверджує ціни на ліцензії для відстрілу диких копитних мисливських тварин та ведмедя.

11. Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють):

· торговельні (постачальницько-збутові) надбавки, норма­тиви рентабельності на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, дрова, торф’яні брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб;

· граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування;

· розмір плати за послуги, які надаються медичними витве­резниками при органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані;

· тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров’я;

· тарифи на інвентаризацію нерухомого майна, на оформ­лення прав власності на об’єкти нерухомого майна та реєстрацію таких прав, при цьому розмір плати за виготовлення бланків та видачу свідоцтв про право власності на житлове (житлові) примі­щення у гуртожитку не може перевищувати десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян;

· граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговельних об’єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабель­ності (у розмірі не вище 20 %) за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодиль­ного устаткування у торговельних об’єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів;

· граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м’ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, олію соняшникову, яйця курячі не вище 15 % без урахування витрат з їх транспортування у міжміському сполученні;

· тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та між­міському внутрішньообласному сполученні;

· граничні торговельні надбавки на рівні не вище 10 % кон­курсної ціни на м’ясо, реалізоване з державного резерву відповідно до постанови КМ України «Про порядок реалізації м’яса з держав­ного резерву»[54];

· граничні рівні рентабельності виробництва борошна пше­ничного вищого, першого і другого сорту, борошна житнього обдирного, хліба вагою більш як 500 грамів з борошна пшеничного вищого, першого і другого сорту та їх суміші, борошна житнього та суміші борошна пшеничного та житнього простої рецептури (борошно, дріжджі, сіль, вода) без додавання цукру, жиру, інших наповнювачів, а також хліб і хлібобулочні вироби для діабетиків;

· оптово-відпускні ціни на борошно пшеничне вищого, першого і другого сорту, борошно житнє обдирне, крупи гречані, яловичину, свинину, м’ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко коров’яче питне (пастеризоване, фасоване у плівку), сир, сметану, масло вершкове, яйця курячі, цукор, олію соняшникову шляхом декларування їх зміни;

· граничні торговельні надбавки (націнки) на продукцію громадського харчування, що реалізується в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах;

· граничний розмір плати за проживання в гуртожитках (крім студентських гуртожитків) громадян України, осіб без грома­дянства та іноземців, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах;

· граничні рівні рентабельності пакування (фасування) продовольчих товарів, щодо яких запроваджено державне регулю­вання цін, без урахування вартості сировини не вище ніж 10 %.

12. Рада міністрів АРК, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криво­різької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на переве­зення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажир­

ському транспорті − метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному режимі руху).

Рада міністрів АРК встановлює тарифи на перевезення паса­жирів і багажу пасажирським електротранспортом (тролейбусом) у міжміському і приміському сполученні.

Севастопольська міська державна адміністрація встановлює тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків на поромах та катерах у м. Севастополі.

13. За погодженням з Радою міністрів АРК, обласними, Київ­ською і Севастопольською міськими державними адміністраціями затверджуються тарифи:

· на перевезення пасажирів і багажу залізничним транс­портом у приміському сполученні – управліннями залізниць.

14. Мінагрополітики за погодженням з Мінфіном та Мінеко­номрозвитку:

· встановлює ціни (тарифи) на розроблення документації із землеустрою та проведення землеоціночних робіт, оформлення їх результатів у електронному вигляді (формування обмінного файла);

· визначає граничні розміри плати з виконання землевпоряд­них робіт у разі безоплатної передачі громадянам України земель­них ділянок відповідно до законодавства.

15. Держкомінформнауки за погодженням з Мінекономрозвит­ку встановлює граничні ціни (тарифи) на пов’язані з електронним цифровим підписом послуги, що надаються акредитованими цент­рами сертифікації ключів органам державної влади, органам місце­вого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям державної форми власності.

 

§ 3. Державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення

 

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади дер­жавного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»[55] державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених зако­ном центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади АРК, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про ціни та ціноутво­рення» органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (уповноважені органи) є:

1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами;

2) центральний орган виконавчої влади з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Повноваження, порядок діяльності уповноважених органів, права та обов’язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення, застосування державних регульованих цін і державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються законами України «Про ціни та ціноутворення», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господар­ської діяльності» та іншими нормативно-правовими актами.

Основними функціями уповноважених органів є:

1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриман­ням вимог щодо формування, встановлення та застосування дер­жавних регульованих цін;

2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутво­рення;

3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення (ст. 17 За­ко­ну України «Про ціни та ціноутворення»).

Уповноважені органи мають право:

1) проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки:

а) достовірності зазначеної у документах інформації про фор­мування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

б) бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показ­ників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов’язаних з форму­ванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін;

в) наявності виписки або витягу з ЄДРПОУ, а також докумен­тів, що посвідчують особу, в посадових осіб;

2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;

3) одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регу­льованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перера­хування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб’єктами господарювання на їх вимогу;

4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладених на них функцій;

5) вимагати від суб’єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встанов­лення та застосування державних регульованих цін;

6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання обов’язкові для вико­нання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо форму­вання, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Основним центральним органом державної влади у сфері здійснення контролю за додержанням дисципліни цін є Держ­цінінспекція України. Відповідно до Положення про Держцінінс­пекцію України, затвердженого Указом Президента України[56], вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямо­вується і координується КМ України через Міністра економрозвитку України.

Держцінінспекція України входить до системи органів вико­навчої влади і реалізує державну політику з контролю за цінами. Відповідний орган у своїй діяльності керується КУ і законами України, актами Президента України та КМ України, наказами Мінекономіки України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра економроз­витку України.

Основними завданнями Держцінінспекції України є:

· реалізація державної політики з контролю за цінами шляхом:

– проведення постійного моніторингу, аналізу і дослідження динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку та оперативне забезпечення КМ України, органів державної влади прогнозно-аналітичними матеріалами щодо очікуваних змін цінової ситуації в державі;

– внесення Міністрові економрозвитку України, централь­ним і місцевим органам виконавчої влади пропозицій щодо визна­чення методів впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на споживчому ринку;

– надання у випадках, передбачених законодавством, виснов­ків щодо економічного обґрунтування витрат під час формування цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів);

· внесення на розгляд Мінекономіки пропозицій щодо формування державної політики з контролю за цінами.

Держцінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює цінові спостереження, проводить моніторинг цін (тарифів) на соціально значущі товари та послуги, забезпечує на постійній основі оперативною інформацією про результати моні­торингу Міністра економрозвитку України для подальшого інфор­мування КМ України, заінтересованих органів державної влади;

2) проводить моніторинг прийнятих центральними і місцевими органами виконавчої влади, уповноваженими вирішувати питання ціноутворення, рішень щодо формування, встановлення та засто­сування цін (тарифів);

3) вносить на розгляд Міністра економрозвитку України прогнозно-аналітичні матеріали щодо розвитку цінової ситуації на споживчому ринку, пропозиції щодо запровадження або скасування державного регулювання цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, крім тих, ціни (тарифи) на які регулюються національними комі­сіями, що здійснюють державне регулювання природних монополій;

4) подає органам АМК України відомості, що можуть свідчити про порушення державної дисципліни цін та законодавства про захист економічної конкуренції;

5) вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, уповноваженим вирішувати питання ціноутворення, пропозиції щодо вдосконалення порядку формування, встановлення та застосу­вання цін (тарифів), а також скасування в установленому порядку цін (тарифів), встановлених з порушенням вимог законодавства;

6) надає висновки щодо розрахунків економічно обґрунто­ваних планованих витрат під час формування оптово-відпускних цін для суб’єктів господарювання, які провадять діяльність з вироб­ництва соціально значущих продовольчих товарів, зміни цін на які підлягають декларуванню;

7) надає висновки щодо економічної обґрунтованості розра­хунків оптово-відпускних цін на лікарські засоби або вироби медичного призначення, що закуповуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

8) надає суб’єктам господарювання висновки щодо розра­хунків економічно обґрунтованих планованих витрат під час формування тарифів на окремі види житлово-комунальних послуг;

9) погоджує за поданням видавця (редакції) довідку про плановану та фактичну собівартість виготовлення одного примір­ника передплатного видання на відповідний рік;

10) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдоско­налення законодавчих актів, актів Президента України, КМ України, нормативно-правових актів міністерств та подає їх Міністрові економрозвитку України в установленому порядку;

11) взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади з питань реалізації державної політики з контролю за цінами;

12) сприяє органам місцевого самоврядування у здійсненні ними повноважень щодо контролю за дотриманням цін (тарифів);

13) виконує в межах повноважень функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери її управління;

14) забезпечує інформування громадськості про реалізацію державної політики з контролю за цінами;

15) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

Держцінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку:

· скликати наради, утворювати комісії та робочі групи з питань, що належать до її компетенції;

· отримувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади АРК, органів місцевого само­врядування, суб’єктів господарювання незалежно від форми влас­ності документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.

Держцінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

Держцінінспекція України у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, органами місцевого самоврядування, відпо­відними органами іноземних держав та міжнародних організацій, а також підприємствами, установами, організаціями, всеукраїнськими об’єднаннями профспілок і всеукраїнськими об’єднаннями органі­зацій роботодавців.

Держцінінспекція України в межах повноважень, на основі і на виконання КУ та законів України, актів Президента України та КМ України, наказів Мінекономіки, а також доручень Президента Украї­ни та Міністра економрозвитку України видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Держцінінс­пекції України.

Держцінінспекція України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Держказ­начейства України.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про ціни і ціноутво­рення» державне спостереження у сфері ціноутворення здійсню­ється шляхом проведення моніторингу вільних цін (дослідження динаміки цінових процесів на товарних ринках) та державних регульованих цін.

Перелік товарів, ціни на які підлягають державному спосте­реженню у сфері ціноутворення, та порядок його проведення визна­чаються КМ України.

За результатами державного спостереження у сфері ціноутво­рення визначаються методи впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на товарних ринках.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Ціна як економічна та правова категорії.

2. Поняття та функції ціни.

3. Види цін та порядок їх встановлення.

4. Державні органи, що здійснюють регулювання цін.

5. Державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціно­утворення.

6. Відповідальність у сфері ціноутворення.

 

 

 

Полтавський О. В., Андрєєва О.Б., Чапічадзе Я.О.

ГЛАВА 3. Правове регулювання захисту прав
споживачів

 

 

1. Загальна характеристика правових засад захисту прав споживачів.

2. Право на захист прав споживачів державою та право на безпеку продукції (товарів, наслідків робіт).

3. Право на належну якість продукції (робіт та послуг) і право на інформацію про товар (роботи та послуги).

4. Права споживача при придбанні товару належної якості та у разі придбання товару неналежної якості.

5. Права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

6. Види порушень прав споживачів та відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

 

§ 1. Загальна характеристика правових засад
захисту прав споживачів

 

В умовах збільшення обсягів споживання та насичення ринку продовольчими і непродовольчими товарами, побутовими роботами та послугами доволі часто постають питання забезпечення їх відповідності вимогам якості та безпеки. У зв’язку з цим зростає роль держави в забезпеченні права споживачів, а також створення дієвого правового механізму їх захисту.

Основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів закладені у системі нормативно-правових актів з питань захисту прав споживачів. Законодавство про захист прав споживачів складається із Закону України «Про захист прав споживачів»[57], ЦК України, ГК України та інших нормативно-правових актів, що міс­тять положення про захист прав споживачів. Базовим спеціальним законодавчим актом у сфері захисту прав споживачів є Закон України «Про захист прав споживачів». У ньому встановлено основні права та обов’язки споживачів, виробників і продавців товарів, виконавців робіт і надавачів послуг, визначено правовий механізм їх захисту, а також правові засади діяльності органів державної виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, на які покладено державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, що забезпечує реалізацію державної полі­тики щодо захисту прав споживачів.

Невід’ємним елементом законодавства про захист прав спожи­вачів є система законодавчих актів, якими встановлено вимоги до якості та безпеки побутових товарів, робіт, послуг та правовий механізм забезпечення контролю за їх дотриманням з боку держав­них органів. Серед них закони України «Про стандартизацію»[58], «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя насе­лення»[59], Декрет КМ України «Про стандартизацію і сертифікацію»[60] та ін.

Наприклад, відповідно до ст. 5 Закону України «Про стандар­тизацію» метою стандартизації в Україні серед іншого є інфор­мування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продук­ції та торгівлі товарами і послугами.

Поняття споживачів наведене у п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з цим Законом споживачами є фізичні особи, які придбавають, замовляють, використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Права споживачів під час придбання, замовлення або викорис­тання товарів (робіт та послуг) на території України встановлено у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів». Серед основних прав споживачів визначено право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внас­лідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

7) об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів).

Необхідно зазначити, що вказаний перелік прав не є вичерп­ним. У ч. 2 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Разом із цим відповідно до змісту ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі можуть скористатися правами, передбаченими для них законодавством про захист прав споживачів, за умови, якщо товар (роботи та послуги) придбавається ними на території України і використовується виключно для задо­волення власних побутових потреб.

Поряд із правами в ч. 3 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено ряд обов’язків споживачів, дотримання яких є необхідною умовою для здійснення споживачами їхніх прав.

Зокрема, такими обов’язками є:

1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;

2) в разі необхідності роз’яснення умов та правил використан­ня товару – до початку використання товару звернутися за роз’яс­неннями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;

3) користуватися товаром згідно з його цільовим призна­ченням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;

4) застосовувати передбачені виробником засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеці­альних правил, а в разі відсутності таких правил в документації – дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

 

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: