Правове становище Антимонопольного комітету України

 

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму у господарській діяльності, проведення заходів стосовно демонополізації економіки, фінансової, матері­ально-технічної, інформаційної, консультативної й іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-госпо­дарського управління і контролю. Основними обов’язками таких органів є вплив на розвиток конкуренції і недопустимість вчинення яких-небудь протиправних дій, що можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антимонопольне регулювання визначається як цілеспрямована державна діяльність, що здійснюється на основі і у межах, допус­тимих чинним законодавством стосовно встановлення і реалізації правил ведення економічної діяльності на товарних ринках з метою захисту добросовісної конкуренції і забезпечення ефективності рин­кових відносин, або як комплекс здійснюваних державою економіч­них, адміністративних і законодавчих заходів щодо забезпечення умов ефективного функціонування конкурент­ного ринку і недопу­щення його надмірної монополізації[34].

У процесі виконання законодавчих вимог основне наванта­ження на втілення державної політики у сфері недопущення моно­полізації та недобросовісної конкуренції покладено на АМК України (ст. 4 Закону України «Про захист економічної конку­ренції»). При цьому до повноважень АМК України, крім функцій контролю, необхідно віднести і можливість проведення рекомен­даційних роз’яснень з питань антимонопольної політики і недопу­щення недобросовісної конкуренції.

АМК України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конку­ренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних заку­півель. Особливості спеціального статусу відповідного держав­ного органу обумовлюються його завданнями і повноваженнями, у т. ч. функцією у формуванні конкурентної політики, та визна­чаються нормами чинного законодавства. Крім зазначеного, АМК України підконтрольний Президенту України та підзвітний ВР України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням АМК України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

· здійснення державного контролю за дотриманням законо­давства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав спожи­вачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

· контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

· сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

· методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

· здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Компетенція АМК України передбачена у ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» і зводиться до прове­дення активних дій, пов’язаних з контрольними і розпорядчими діями органів, які належать до системи органів АМК України. Аналізуючи весь спектр завдань АМК України, необхідно звернути увагу на їх поділ на певні групи:

– у сфері здійснення контролю за дотриманням законодав ­ ства про захист економічної конкуренції:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови, перевіряти їх законність та обґрунтованість;

4) перевіряти суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів госпо­дарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самовряду­вання, органів адміністративно-господарського управління та конт­ролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юри­дичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які воло­діють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

7) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб’єктів господарювання – юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

8) у разі перешкоджання працівникам АМК України у вико­нанні ними повноважень, передбачених п.п. 4–5; 7 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», залучати праців­ників органів внутрішніх справ для застосування заходів, перед­бачених законом, для подолання перешкод;

9) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування;

10) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

11) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в т. ч. монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

12) визначати наявність або відсутність контролю між суб’єк­тами господарювання або їх частинами та склад групи суб’єктів господарювання, що є єдиним суб’єктом господарювання;

13) вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов’язаних із ЗЕД суб’єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

14) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господарювання, об’єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

15) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв’язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

16) звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень;

17) надавати компетентним органам інших держав інформацію у випадках та порядку, передбачених законом;

17¹) здійснювати повноваження, передбачені Законом Украї­ни «Про здійснення державних закупівель»[35];

18) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про захист економічної конкуренції та Законом України «Про здійснення державних закупівель»;

– у сфері здійснення контролю за узгодженими діями та концентрацією:

1) розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концент­рації, проводити дослідження за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економіч­ної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концент­рації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

3) переглядати, перевіряти рішення, прийняті органами АМК України в межах компетенції;

4) дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарю­вання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

6) здійснювати повноваження, передбачені п.п. 6, 11–12, 15–16 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»;

7) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про захист економічної конкуренції;

– у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забез ­ печення діяльності АМК України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції:

1) вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інфор­мацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослід­ження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики;

2) узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів законодавства про захист економічної конкуренції щодо пріоритетів і напрямів конкурентної політики;

3) брати участь у розробленні та вносити в установленому порядку Президенту України та КМ України пропозиції щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актів Президента України, КМ України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, що можуть вплинути на конкуренцію;

4) здійснювати повноваження, передбачені п.п. 6, 11–12, 15 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»;

5) надавати обов’язкові для розгляду рекомендації та вносити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, суб’єктів господарювання, об’єднань пропозиції щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а також щодо припинення дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

6) взаємодіяти з органами державної влади, органами місце­вого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та органі­заціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конку­ренції та демонополізації економіки;

7) узагальнювати практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносити до відповідних органів державної влади пропозиції щодо його удосконалення;

8) розробляти та організовувати здійснення заходів, спрямова­них на запобігання порушенням законодавства про захист економіч­ної конкуренції;

9) брати участь у розробленні та внесенні Президенту України та КМ України пропозицій щодо проектів нормативно-правових актів з питань конкурентної політики, розвитку і захисту конку­ренції та демонополізації економіки;

10) розробляти та затверджувати разом з іншими заінтересо­ваними органами державної влади міжвідомчі нормативно-правові акти з питань розвитку і захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки;

11) приймати власні нормативно-правові акти у формі розпо­ряджень з питань, що належать до його компетенції, зокрема щодо контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідом­чості та розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, організації діяль­ності органів АМК України;

12) здійснювати офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів;

13) надавати рекомендаційні роз’яснення з питань застосу­вання законодавства про захист економічної конкуренції;

14) вносити пропозиції Президенту України, КМ України, НБ України, приписи органам влади, органам місцевого самовря­дування щодо зміни прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конку­ренції або внаслідок неоднозначного розуміння яких створюються перешкоди для розвитку конкуренції;

15) утворювати адміністративні колегії АМК України;

16) утворювати територіальні відділення та дорадчі органи АМК України;

17) брати участь у розробленні та реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробітництво з міжна­родними організаціями, державними органами і неурядовими орга­нізаціями інших держав з питань, що належать до компетенції АМК України;

18) видавати свої друковані органи, офіційні видання (збір­ники) актів законодавства про захист економічної конкуренції, вести електронну сторінку в мережі Інтернет;

19) здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ством про захист економічної конкуренції та Законом України «Про здійснення державних закупівель».

Для реалізації завдань, покладених на АМК України, в АРК, областях, містах Києві і Севастополі створюються територіальні відділення АМК України, повноваження яких визначаються Коміте­том у межах його компетенції. У разі необхідності можуть створю­ватися міжобласні територіальні відділення.

Необхідною умовою реалізації повноважень АМК України є встановлення гарантій здійснення його повноважень, а також регламентація відносин між його органами та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністра­тивно-господарського управління і контролю, засобами масової інформації і громадськими організаціями.

Більш детально розглядаючи гарантії реалізації повноважень АМК України, необхідно констатувати, що:

· він реалізує свої повноваження відповідно до законодав­ства України і незалежно від органів державної влади;

· законодавством заборонено втручання центральних і міс­цевих органів влади у діяльність АМК України та його терито­ріальних відділень;

· втручання або вплив у будь-якій формі на працівників АМК України і його територіальних відділень з метою пере­шкоджання виконання ними посадових обов’язків або прийняття протиправного рішення тягне за собою відповідальність, перед­бачену законодавством.

Розпорядження, рішення та вимоги органу АМК України, голови територіального відділення АМК України, вимоги уповно­важених ними працівників АМК України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше непередбачено законом.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб’єктів господарювання АМК України, територіальні відділення АМК України у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізични­ми особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про:

– визнання недійсними нормативно-правових та інших актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю чи розірвання угоди в разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів АМК України про скасування або зміну актів, прийнятих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, або про розірвання угоди;

– стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені;

– припинення порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції;

– зобов’язання виконати рішення органів АМК України;

– безоплатне вилучення товарів з неправомірно використа-
­
ним позначенням та (або) копій виробів іншого суб’єкта господарю­вання;

– вилучення, накладення арешту на майно, документи, пред­мети, інші носії інформації у місцях проживання та інших воло­діннях особи;

– з інших підстав, передбачених законом.

 

 

§ 5. Правове регулювання захисту від недобросовісної конкуренції

 

Правові основи регулювання захисту від недобросовісної конкуренції в господарській (підприємницькій) діяльності містяться у низці нормативно-правових актів. Їх основу становлять ГК України, закони України «Про захист від недобросовісної конку­ренції»[36], «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимоно­польний комітет України», «Про зовнішньоекономічну діяльність»[37], а також інші акти законодавства, прийняті на підставі законів або постанов ВР України.

Необхідно враховувати, що як правовий інститут недобро­совісна конкуренція – це будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності (ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Хоча варто звернути увагу, що у ст. 32 ГК України дещо звужено коло суб’єктів таких відносин вказівкою на те, що відповідні дії вчиняються «у підприємницькій діяльності».

Законодавство України у сфері захисту від недобросовісної конкуренції побудовано таким чином, що дії, які визнаються у подальшому антиконкурентними, необхідно розділити на такі групи:

1. Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта гос-

­подарювання (ст. 33 ГК України, гл. 2 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

2. Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (ст. 34 ГК України; гл. 3 Закону України «Про захист від недобро­совісної конкуренції»).

3. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (ст. 36 ГК України; гл. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Детальний аналіз чинного законодавства вказує на необхід­ність більш детального вивчення питань, безпосередньо пов’язаних з поділом на вище вказані групи. Причому таке групування є недос­коналим і неостаточним. Кожна ланка містить більш детальне ви­кладення визнання дій, що порушують законодавство у сфері недопущення монополізму і здійснення діяльності, пов’язаної з недоб­росовісною конкуренцією.

Зважаючи на неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, необхідно звернути увагу, що до таких правопорушень відносять:

а) неправомірне використання позначень. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торго­вельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позна­чень без дозволу (згоди) суб’єкта господа­рювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у госпо­дарській діяльності, що призвело чи може при­звести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання. Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання;

б) неправомірне використання товару іншого виробника. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним використанням товару іншого вироб­ника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи;

в) копіювання зовнішнього вигляду виробу. За ст. 6 Закону України «Про захист від недобросо­вісної конкуренції» копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта господарювання і введення його у гос­подарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта госпо­дарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Також дія ст. 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не поши­рюється на вироби, що мають охорону як об’єкти права інтелек­туальної власності;

г) порівняльна реклама. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист від недобро­совісної конкуренції» це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єк­тивними, корисними для інформування споживачів.

Детально розглянувши створення перешкод суб’єктам госпо ­ дарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг при цьому, необхідно звернути увагу на широку сферу застосування дії норм права, якими забороняється здійснення такої діяльності. До правопорушень у цій сфері належать:

а) дискредитація суб’єкта господарювання. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конку­ренції» дискредитацією суб’єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправ­дивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю суб’єкта господарювання, у т. ч. щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта госпо­дарювання;

б) схилення до бойкоту суб’єкта господарювання. За ст. 10 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» схиленням до бойкоту суб’єкта господарювання є спонукання його конкурен­том іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв’язків із цим суб’єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед цим суб’єктом господарювання;

в) схилення постачальника до дискримінації покупця (замов­ника). Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист від недобросо­вісної конкуренції» схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом по­куп­ця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, до застосування постачальником до покупця (замовника) невигідних умов у господарській діяльності порівняно з цим чи іншими конкурентами покупця (замовника);

г) підкуп працівника, посадової особи постачальника[38]. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про захист від недобросо­вісної конкуренції» підкуп працівника, посадової особи постачаль­ника – це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосе­редньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою постачальника службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачаль­ником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, вик­онання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору;

д) підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника)[39]. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про захист від недобросовісної кон­куренції» підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника) – це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і по­купцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору;

е) досягнення неправомірних переваг у конкуренції. За ст. 15 Закону України «Про захист від недобро­совісної конкуренції» до­сяг­ненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб’єкта господарювання шляхом порушення чин­ного законодавства, яке підтверджено рішенням органу держав­ної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповід­ною компетенцією;

ж) поширення інформації, що вводить в оману. Відповідно до ст. 15¹ Закону України «Про захист від недобросовісної конку­ренції» поширенням інформації, що вводить в оману, є повідом­лення суб’єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у т. ч. в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб’єкта господарювання.

Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:

– містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору;

– містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінан­совий стан чи господарську діяльність суб’єкта господарювання;

– приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають;

– містять посилання на обсяги виробництва, придбання,

продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

До порушення законодавства України про захист від недобро­совісної конкуренції відносяться і неправомірне збирання, розголо ­ шення та використання комерційної таємниці. Необхідною умовою визнання цих дій неправомірними є здійснення в сукупності або окремо таких дій, як:

а) неправомірне збирання комерційної таємниці. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомір­ним збиранням комерційної таємниці вважається добу­вання проти­правним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;

б) розголошення комерційної таємниці. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про захист від недобро­совісної конкуренції» розголошен­ням комер­ційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до зако­нодавства України становлять комерційну таємницю, осо­бою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням відповідних обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;

в) схилення до розголошення комерційної таємниці. За ст. 18 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням відповідних обов’язків відомості, що відпо­відно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до роз­криття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;

г) неправомірне використання комерційної таємниці. Відпо­відно до ст. 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправо­мірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Поняття монопольного становища та шляхи його визначення.

2. Види дій, що визнаються зловживанням монопольним станови­щем на ринку певного товару.

3. Поняття антиконкурентної діяльності, суб’єктний склад зазна­чених дій та їх види.

4. Поняття обмежувальної і дискримінаційної монополістичної діяльності, їх суб’єктний склад та види дій, що визнаються ними.

5. Поняття та види дій, що визнаються концентрацією суб’єктів господарювання.

6. Компетенція АМК України.

7. Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господа­рювання, види дій, що становлять відповідну групу в контексті недобросовісної конкуренції.

8. Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції, досягнення неправомірних переваг у ній та види дій, що становлять відповідну групу в контексті недобросовісної конкуренції.

9. Неправомірне збирання, розголошення, використання комерцій­ної таємниці та види дій, що становлять відповідну групу в кон­тексті недобросовісної конкуренції.

 

 

 

Сядристий А. О., Фомін Г. Ф.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: