Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


ТЕМА: Санітарно-протиепідемічний режим лікувально-профілактичних закладів. Дезінфекція. Стерилізація. Охорона праці в галузі.



ТЕМА: Санітарно-протиепідемічний режим лікувально-профілактичних закладів. Дезінфекція. Стерилізація. Охорона праці в галузі.

План

1. Санітарно-протиепідемічний режим лікувально-профілактичних закладів.

2. Проблема внутрішньолікарняних інфекцій (ВЛІ).

3. Загальні відомості про інфекційний контроль: його мета та шляхи забезпечення.

4. Гігієна праці в галузі, правила безпеки в роботі акушерки, рівні миття рук.

5. Дезінфекція, її розділи.

6. Передстерилізаційне очищення виробів медичного призначення.

7. Стерилізація.

8. Методи контролю стерилізації.

9. Поняття про асептику та антисептику.

10. Санітарно-протиепідемічний режим приймального відділення лікарні.

11.Санітарно-протиепідемічний режим палати, процедурного кабінету, буфетної, інших приміщень.

12.Чинні нормативні документи і накази МОЗ України щодо забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних установах

Інфекційні хвороби існують завдяки контагіозності, під якою розуміють можливість передачі збудника від носія до здорової людини. Ця особливість, що забезпечує виживання збудника як біологічного виду, сформувалась в процесі еволюції.

При взаємодії мікроорганізмів з патогенними властивостями і організмом людини виникає інфекційний процес. Він може набувати різних форм перебігу: від безсимптомної до клінічно вираженої і навіть смертельної.

Існування будь-якого збудника інфекційної хвороби окремого біологічного виду неможливе без постійної зміни індивідуального хазяїна.

Найкраще основні риси епідемічного процесу були вивчені Л.В.Громашевським, який уклав закони епідеміології.

1. Джерело збудника інфекції - заражений (хворий, а іноді здоровий), організм людини або тварини (при зоонозах).

2. Механізм передачі.

3. Сприятливий організм.

Група інфекцій Первинна локалізація Механізм передачі
Кишкові Травний канал Фекально-оральний
Дихальних шляхів Дихальні шляхи Крапельний
Кров'яні Кров Трансмісивний
Зовнішніх покривів Зовнішні покриви Контактний

 

Особливо небезпечним є виникнення внутрішньолікарняних інфекцій. Внутрішньолікарняна інфекція - будь-яке клінічно виражене захворювання (вірусного, бактеріального, грибкового) походження, що виникає внаслідок інфікування при обстеженні, лікуванні чи перебуванні в стаціонарі і після його виписування впродовж місяця.

Контингент, який вражається:

Пацієнти

Медичний персонал

Місце зараження

Лікувально-профілактична установа (стаціонар, поліклініка, лабораторія, донорський пункт і т.п.)

Причина зараження

Контакт з хворим, носієм

Порушення санітарно-гігієнічного, протиепідемічного режимів

Необеззаражений інструментарій

Аварії в ЛПЗ

Профілактика внутрішньо лікарняного зараження в стаціонарі включає широке коло заходів.

Санітарно-протиепідемічний режим - це комплекс організаційних, санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів, які запобігають виникненню внутрішньолікарняної інфекції.

Санітарно-протиепідемічний режим включаєвимоги

- до санітарного стану території, на якій розміщена лікарня

- внутрішнього обладнання лікарні

- освітлення, опалення, вентиляції

- санітарного стану приміщень лікарні.

Основні елементи комплексу заходів, спрямовані на забезпечення санітарно-гігієнічного режиму в лікувальних закладах:

- проведення дезінфекції,

- суворе дотримання вимог асептики, антисептики

- перед стерилізаційна обробка

- стерилізація

- знезараження повітря

- виявлення носіїв патогенної флори серед медперсоналу та їх санація

- виявлення джерел інфекції у хворих та їх лікування

Санітарно-гігієнічні заходи:

Режим провітрювання

Вентиляція

Кондиціювання

Переносні повітроочищувачі

Роздільні вентиляційні канали

Прибирання помешкань

Регулярність проведення

Використання деззасобів

Дезінфекція притирального інвентаря

 Дезінфекція постільних речей

Дезінфікаційна камера

Разові комплекти

Розміщення хворих

Дотримання санітарних норм устаткування боксів
Устаткування ізоляторів для хворих з ВІЛ-інфекцією
Ізоляція хворих з ускладненнями

Пологовий будинок: мати і дитя



Раціональна терапія

Раціональна антибіотикотерапія обґрунтованість

Протиепідемічнийрежим

Знезаражування інструментарію

Централізовані стерилізаційні відділення

Безпечне харчування

Контроль харчоблоку, пункту роздачі

Раціональне збереження продуктів

Контроль здоров 'я персоналу, хворих

Дезінфекція - це знищення в середовищі, що оточує людину, патогенних мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій, найпростіших, грибів, токсинів), їх переносників (комах, кліщів), а також гризунів.

При дезінфекції або знезаражуванні знищуються в основному патогенні мікроорганізми. Цим дезінфекція відрізняється від стерилізації, при якій знищуються всі види мікроорганізмів і їх спори.

Мета дезінфекції - знищити збудника інфекції в середовищі, що оточує людину (в приміщенні, на предметах обстановки, на посуді, білизні, одязі, виділеннях хворого тощо).

Для проведення дезінфекції необхідно знати:

1) що підлягає знезараженню;

2) коли необхідно провести дезінфекцію;

3) чим провести дезінфекцію;

4) як здійснити дезінфекцію.

  Розділи дезінфекції:

1 - власне дезінфекція - знищення патогенних мікроорганізмів;

2 - дезінсекція - знищення переносників захворювань (комах, кліщів);

3 - дератизація - знищення гризунів;

4 - стерилізація - знищення всіх мікроорганізмів.
Види дезінфекції: вогнищева і профілактична.

Вогнищева поділяється на поточну та заключну.

Поточна дезінфекція проводиться у вогнищі інфекції в присутності хворого чи бацилоносія.

Мета поточної дезінфекції: негайне знищення збудника інфекції після його виве­дення з організму хворого чи носія з метою запобігання розсіюванню збудника в навколишньому середовищі.

Заключна дезінфекція проводиться у вогнищі інфекції після ізоляції хворого чи бацилоносія.

Мета: повне знезаражування об'єктів, які могли бути заражені збудником інфекції. Профілактична дезінфекція проводиться постійно, незалежно від наявності джерела інфекційного захворювання.

Мета профілактичної дезінфекції: запобігти виникненню і поширенню інфекційного захворювання та накопиченню збудника захворювання в навколишньому середовищі.

Методи дезінфекції: фізичний та хімічний, комбінований (фізичні та хімічні методи знезаражування застосовують одночасно).

 



ФІЗИЧНІ МЕТОДИ ДЕЗІНФЕКЦІЇ

Фізичні методи: механічні, термічні та променеві засоби.

Механічні методи знезаражування забезпечують видалення, але не знищення мікроорганізмів. При цьому з приміщення і предметів - видаляють пил, бруд, різні жирові та білкові крупинки, а разом з ними значну кількість мікроорганізмів.

Механічні засоби знезаражування включають:

• чистку,

• протирання,

• миття,

• прання,

• вибивання,

• витрушування,

• підмітання,

• фільтрацію,

• провітрювання та вентиляцію приміщення.

Застосування пилососів. При цьому разом з пилом видаляється 98% мікроорганізмів.

Витрушування широко застосовують при гігієнічному прибиранні.

Вентиляція, в тому числі й провітрювання приміщення, сприяє різкому зниженню вмісту мікрофлори в повітрі, причому тим більше, чим більша різниця температури зовнішнього та внутрішнього повітря (тривалість не меншою ніж 30—60 хв.). При цьому відбувається практично повне заміщення повітря в приміщенні зовнішнім повітрям, яке не містить патогенних мікроорганізмів.

Кондиціювання повітря. Кондиціонер подає у приміщення чисте профільтроване повітря певної температури і вологості.

Фільтрація - для механічної очистки води, повітря та інших середовища.  Термічні методи знезаражування грунтуються на застосуванні високих та низьких температур:

гарячого повітря,

гарячої води,

водної пари,

кип'ятіння,

пастеризації,

спалювання,

обпалювання,

прожарювання,

заморожування

висушування.

Дезінфекція гарячим повітрям при температурі 150-180°С протягом 1, 5—2 год. надійно вбиває мікроорганізми. її застосовують у повітряних стерилізаторах для обробки металевого інструментарію, виробів зі скла тощо. Гаряче повітря в дезинфікуючих камерах використовують для дезінфекції одягу, постелі (ковдра, подушка, матрац) та інших речей.

Прасування білизни також є дезінфекційним заходом. При тривалому прасуванні температура в товщі матеріалу досягає 100-180°С. При такій температурі гинуть навіть вегетативні форми мікроорганізмів. Прасувати речі треба з обох боків. Однак слід пам'ятати, що гаряче повітря менш ефективне за водяну пару, оскільки діє в основному поверхнево.

Водяна пара проникає у глиб предметів, і тому її застосування є найбільш ефективним дезінфекційним заходом. Пара широко використовується в дезінфекційних камерах для знезаражування одягу, постільних речей тощо. В парових стерилізаторах (автоклавах) її застосовують для знезаражування та стерилізації перев'язувального матеріалу та інструментарію. В дезінфекційних та стерилізаційних апаратах використовують насичену водяну пару під певним тиском. Насиченою парою називають пару, температура якої дорівнює температурі киплячої води. При стиканні насиченої водяної пари з предметами, температура яких на поверхні та в глибині нижча за температуру пари, відбувається перетворення водяної пари у воду з виділенням великої кількості тепла. Якщо предмети пористі, пара може проникати в їх товщу.

Гаряча вода при температурі 60-100°С з розчиненими в ній миючими засобами використовується для прання білизни та механічного видалення бруду разом з мікроорганізмами під час прибирання приміщень. Усі патогенні вегетативні форми мікроорганізмів не витримують нагрівання при 80 °С більше ніж 2, 5 хв., а більшість з них гине при температурі 60-70°С протягом 30 хв.

Порівняно надійним методом дезінфекції є кип'ятіння при температурі 100°С. Предмет, який підлягає дезінфекції, поміщають у холодну воду, нагрівають її і кип'ятять 15-30 хв. з моменту закипання води. Для видалення бруду доцільно додавати 1-2 % розчин соди або звичайні миючі засоби. Цим методом знезаражують посуд, предмети догляду за хворим, білизну тощо.

Пастеризація - це прогрівання різних харчових продуктів при температурі 70-80°С протягом 30 хв. При цьому гинуть тільки вегетативні форми мікробів. Існують й інші режими пастеризації, наприклад, прогрівання до температури 90 °С протягом 3 хв.

Спалювання є надійним методом знищення мікроорганізмів. Йому підлягають інфіковані малоцінні предмети, які не можна знезаразити іншими методами (папір, ганчір'я, сміття, залишки їжі, трупи тварин, які загинули від небезпечної інфекції, перев'язувальний матеріал, дренажі, тампони тощо). Проводять спалювання в спеціальних печах, ямах чи на багаттях.

Обпалювання застосовують у бактеріологічній практиці при необхідності знезаразити голки, лабораторні петлі, ватяні корки для закривання пробірок та ін. Проводять обпалювання на полум'ї спиртової або газової горілки, а також паяльної лампи.

Штучне заморожування патогенних мікроорганізмів до - 270 °С, тобто до температури, близької до абсолютного нуля, не спричиняє їх загибелі. Однак з часом кількість мікроорганізмів, що знаходяться в замороженому стані, змен­шується. Низькі температури широко використовують для консервування продуктів у харчовій промисловості, а також у мікробіології для тривалого зберігання культур патогенних мікроорганізмів. У дезінфекційній практиці холод широкого застосування не знайшов.

Висушування. Велика кількість патогенних мікроорганізмів під впливом тривалого висушування гине. Швидкість відмирання залежить від виду збудника.

Променеві засоби знезаражування - це застосування:

• сонячного світла,

• ультрафіолетових променів,

• радіоактивного випромінювання.

Прямі сонячні промені згубно діють на багатьох збудників інфекційних захворювань. Особливо чутливі до них збудники дизентерії, черевного тифу, паратифів, холери, менш чутливі мікобактерії туберкульозу та ін. Однак застосування сонячних променів залежить від пори року, погоди та інших причин, які важко контролювати. Тому цей метод дезинфекції може застосовуватись як допоміжний.

Ультрафіолетове опромінення використовують для знезаражування повітря приміщень операційних, перев'язочних, пологових будинків, дитячих лікарень тощо з метою запобігання виникненню внутрішньолікарняної інфекції. Для цього над входом у приміщення встановлюють спеціальні бактерицидні лампи, які включають, коли в приміщенні відсутні працівники.

Радіоактивне випромінювання згубно діє на всі види мікроорганізмів та їхні спори. Тому деякі види радіоактивного (іонізуючого) випромінювання застосовують для стерилізації й дезінфекції. Найчастіше іонізуючим випроміню­ванням у заводських умовах стерилізують інструменти для одноразового використання.

Ультразвук. У деяких галузях їх застосовують для дезінфекції, стерилізації медичних інструментів, аптечного та лабораторного посуду.

ХІМІЧНІ МЕТОДИ ДЕЗІНФЕКЦІЇ

Хімічні методи дезінфекції - використання різних хімічних речовин, які вбивають мікроорганізми на поверхні та всередині різних об'єктів і предметів навколишнього, середовища.

Для дезінфекції застосовують лише такі хімічні препарати, які мають здатність швидко і пагубно діяти на мікроорганізми.

Хімічні речовини мають різну дію на мікроорганізми:

• бактерицидну - здатність вбивати бактерії,

• бактеріостатичну - пригнічувати їх життєдіяльність,

• спороцидну - здатність вбивати спори,

• віруліцидну - здатність вбивати віруси,

• фунгіцидну - здатність вбивати гриби.
Серед хімічних дезинфікуючих речовин виділяють:

- засоби м'якої дезінфекції - використовують для дезінфекції шкіри, одягу, білизни,

- засоби сильної дезінфекції - використовують для знезаражування дуже забруднених матеріалів (взуття, туалетів, підкладних суден, раковин) і виді­лень (гній, кал, сеча, харкотиння, блювотні маси),

- засоби для дезінфекції приміщень і наявних у них предметів

- засоби для дезінфекції повітря.

Універсального дезинфікуючого засобу немає. Використання засобів визначається метою їх застосування.

 Усі дезінфікуючі речовини повинні задовольняти такі вимоги:

1) швидко і повністю розчинятись у воді або добре змішуватись з нею, утворюючи стійкі емульсії;

2) діяти швидко і в малих концентраціях;

3) забезпечувати знезаражуючу дію навіть при наявності органічних речовин, таких як кров, сеча, харкотиння;

4) бути достатньо стійкими при зберіганні;

5) бути малотоксичними для людей;

6) бути доступними і дешевими у виробництві, зручними для транспортування та зберігання.

Необхідність застосування дезинфікуючих речовин у вигляді водних розчинів зумовлена тим, що дрібні крапельки рідини, які містять дезинфікуючі засоби, легко і швидко адсорбуються оболонкою мікробної клітини. Крім цього, дезинфікуючі засоби швидше знаходять доступ у клітину через водяну фазу, тому водні розчини і емульсії більш активно діють ва мікробну клітину.

Проте значна кількість препаратів, що їх застосовують для дезінфекції, а особливо для дезінсекцій і дератизації, є отруйними для людини і домашніх тварин. Тому для запобігання випадковим отруєнням під час роботи з такими препаратами необхідно суворо дотримуватися застережних заходів.


Групи хімічних препаратів

Хлор і хлоровмісні сполуки - хлоргексидин, неохлор, сульфохлорантоїн, хлорантоїн

галогени - йод, розчин Люголя, йодонат,

окисники - перекис водню (пергідроль), перманганат калію,

феноли - фенол, лізол, нафталізол

спирти - етиловий, метиловий

альдегіди - формальдегід, формалін

кислоти - хлористоводнева, сірчана, азотна, оцтова, молочна, мурашина

луги - вуглекисла сода, поташ, мило

солі важких металів - ртуті дихлорид (сулема), срібла нітрат (колларгол)

барвники - брильянтовий зелений (0, 1-2 % спиртовий розчин)

детергенти - миючі засоби (дегмін, дегміцид, роккал, бактерицидне мило «Гігієна»)

дезінфікуючі засоби побутового призначення



АНТИСЕПТИКА И АСЕПТИКА

Антисептика являє собою комплекс заходів, які спрямовані на знищення мікробів у рані, патологічному вогнищі або в організмі в цілому.

Розрізняють фізичні, механічні, хімічні та біологічні методи антисептики. Головна мета фізичних методів антисептики полягає в створенні в рані несприятливих умов для розвитку бактерій і всмоктування токсинів та продуктів розпаду тканин.

Фізичні методи:

- зовнішнє дренажування інфікованої рани тампонами та дренажами,

- висушуванням ран за допомогою теплових і світлових процедур, зокрема опромінювання солюксом, кварцевою лампою тощо.

- промивання гнійних порожнин антисептичними розчинами.

- видалення з рани некротичних тканин, згустків крові, сторонніх тіл, а разом з

- ними і мікроорганізмів, що потрапили в рану (туалет рани (гоління волосся,

- змащування шкіри навколо рани 5 % розчином йоду спиртовим, видалення

- сторонніх тіл) або первинна хірургічна обробка рани, (в перші години)

Хімічна антисептика забезпечує знищення мікробів у рані за допомогою різних антисептичних засобів.

Біологічні методи антисептики спрямовані на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. До біологічних антисептичних засобів належать антибіотики, ферменти, імунні сироватки.

Ефективність лікування гнійних та запальних процесів залежить від своєчасного і правильного виділення збудника і визначення його антибіотикочутливості.

Серед біологічних засобів антисептики виділяють ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин, кристалічний хімопсин, рибонуклеаза, стрептоліаза).

Для підвищення опірності організму до інфекції широка застосовують також пасивну й активну імунізацію. Вводять антистафілококову плазму, анти стафілококовий гаммаглобулін, анти стафілококовий анатоксин, протигангренозну сироватку, протиправцевий анатоксин та ін.

 

Асептикою називають комплекс заходів, спрямованих й запобігання проникненню мікробів у рану. В основу асептик покладене правило: все, що стикається з раною (руки медичного персоналу, інструменти, перев'язувальний і шовний матеріал, операційна білизна, повітря в операційній та перев'язочній), має бути стерильним.

Особливе значення для додержання асептики має стан рук медичного персоналу.

 

СТЕРИЛІЗАЦІЯ

Ми обговорили проблеми пов'язані із дезінфекцією. Нагадаю вам, що і дезінфекція, і стерилізація - це способи (методи) забезпечення санітарнопротиепідемічного режиму.

Стерилізація - це комплекс заходів спрямованих на обсолютне знищення мікроорганізмів. Відмінністю від дезінфекції є те, що при “Д” боротьба йде тільки з патогенними мікроорганізмами.

Стерилізація знайшла широке застосування в клінічній і профілак-тичній медицині: в хірургії, акушерстві, терапії, стоматології, мікробіоло-гії та інших галузях. Стерилізації підлягає медичний інструментарій, шприци та голки, шовний і перев'язочний матеріал, лікарські форми і ін.

У великих ЛПЗ організовані централізовані стерилізаційні відділення. Саме тут проводять передстерилізаційну обробку шприців та інструментів і їх стерилізацію, а також стерилізацію білизни, перев'язувального матеріа-лу, рукавичок, виробів мед.призначення різними методами.

 

ЦВС складається з двох частин:

- нестерильної,

- чистої.

 

У нестерильній зоні виділяють такі приміщення:

· приймально-сортувальну кімнату;

· кімната передстерилізаційної очистки;

у чистій зоні виймають із стерилізаторів матеріал і видають за призначенням.

Згідно з галузевим стандартом 42-21-2-75, перед стерилізацією необ-хідно провести знезараження та передстерилізаційну очистку. А згідно наказу МОЗ № 408 знезараження проводиться в гумових рукавичках з метою профілактики СНІДу та ВП.

 

Знезараження проводиться методом занурення інструментарію в один із сучасних дезінфікуючих розчинів:       

 

Передстерилізаційна очистка:

- І етап -1 хв.: промивають під проточною водою.

 

- ІІ етап -15 хв.: розібраний інструмент занурюють в підігрітий до 50-550С миючий р-чин з таким складом: 5 г- СМЗ; 15мл -33% пергідролю, до 1л води. Після занурення кожен інструмент або шприц миють йоршиком, а голки мандреном. Через кожну голку шприцом пропускають миючий р-н. Ми-ючий р-н придатний до вживання І добу з підігріванням до 6 разів.

 

- ІІІ етап - до 10 хв.- промивають від миючого р-ну в проточній воді 10 хв.

- ІV - контроль якості очистки.

а) на залишки крові ( чужа кров - найбільший токсин).

Бензидиновий реактив:

0, 025 - сульфату бензидину. 2 мл - 50% розчину оцтової кислоти. 2 мл - 3% перекису водню. Інколи замість сульфату бензидину можна додавати 1% хлорид бензидину - 2 мл.; 3% - 2 мл.перкису водню або 2 мл 5% р-чину амідопірину (спиртовий).

Останнім часом ЦСВ забезпечується стандартними гемотестами.

Не залежно від того, який реактив застосовують 1-2 краплі його нано-сять на інтимні частини інструментарію і спостерігають за зміною забарвлення. Якщо з'явилось синьо-зелене забарвлення до 2 хв, це означає, що на оброблюваному інструментарії ще залишились залишки крові і обробку необхідно повториит з етпу №2. Зміна забарвлення після 2-хв. принципового значення не має.

 

б) на оброблюваних інстументах можуть бути залишки миючого засобу і щоб знати чи добре проведений ІІІ етап необхідноо провести ще одну, фенол-фталеїнову пробу. З цією метою використовують 1% спитровий р-н фенол-фталеїну і наносять його по 1-2 краплі на інтимні частини інструментів. В присутності миючих засобів утвориться забарвлена рожева пляма. В такому випадку необхідно повторити ІІІ етап: промивання під проточною водою.

Необхідно відмітити, що контрольні проби проводять не на всіх інструментах або шприцах, а вибірково (5 %).

 

Якщо ж проби на приховану кров і залишки миючого засобу від'ємні - приступають до наступного:

 

- V-го етапу - 1-2 хв - обезсолення. Ви всі бачили який утворюється накип на чайниках від довготривалого кип'ятіння в ньому неякісної води. І щоб такий накип не утворювався на інструментах і шприцах і не виводив їх з ладу, необхідно їх помити в обезсоленій - дистильованій воді.

 

- VІ етап - висушування. Висушують інструментарій у спеціальних сухожарових шафах при температурі 80-900С при відчинених дверцятах.

Висушений інструментарій пакують відповідно до вимог застосування та виду стерилізації і такий інструмент або шприци з голками готові до стерилізації.

 

Проблема підготовки перев'язувального матеріалу та операційної білизни полягає в слідуючих моментах.

1. Перевірка цілісності і придатності білизни і спец. одягу до стерилізації.

2. Перевірка стерилізаційних коробок (біксів і стерилізаторів): цілісність, справність робочих вузлів та механізмів, відсутність ржавчини.

3. Перев'язочний матеріал сортують, перев'язують у певній кількості.

4. Укладають матеріал у бікси попередньо - змастивши їх 90 % р-ном спирту і застеливши простирадлом. Бікси пакують дотримуючись принципу вертикальності і секторальності, пам'ятаючи про те, що вкладений матеріал має діставатись із бікса зручно і швидко. Крім того різні види вкладеного матеріалу не повинні змішуватись між собою.

 

Існують три види укладання матеріалу:

- універсальний - в бікс вкладають все необхідне для одного робочого дня. Найчастіше використовують в перев'язочних і процедурних кабінетах.

- видовий - укладають в бікс тільки один вид матеріалу ( або простирадла, або халати й таке інше).

- цілеспрямований - в бікс укладається все необхідне для виконання однієї операції.

Укладений матеріал накривається звисаючими краями простирадла. Між шари матеріалу вкладають одну із контрольних проб стерилізації, а зверху ще одну. Бікс закривають на замок і відкривають отвори решітки. До ручки бікса прикріпляють бірку на якій вказано: вид укладки, кількість матеріалу, дата стерилізації, хто вкладав.

 

Стерилізація.

Методи стерилізації, як і дезінфекції, різноманітні. Найбільш поширеною є стерилізація: паровим методом (автоклавування), повітряна (сухим жаром), кип'ятінням, хімічна (холодна).

Крім того в медицині інколи застосовують тиндалізацію, пастеризацію, прожарювання. Розглянемо детальніше ці методи.

 

Повітряна стерилізація.

Проводиться в спеціальних повітряних шафах при допомозі високої температури (1600-2500С). 1600С- 2, 5 год. 1800С - 1 год. Такій стерилізації підлягають термостійкі вироби медичного призначення: металічний інструментарій (крім ріжучого), шприци, голки, скляні вироби, фарфорові.

Заборонено до повітряної стерилізації перев'язувальний матеріал, гумові вироби, матеріали з пластику, вода та водні розчини.

Упаковані в крафтпакетах або в іншій тарі інструменти зберігаються 3 доби: простерилізований інструментарій у відкритому, не упакованому стані використовується відразу ж.

 

Правила техніки безпеки:

· предмети, що підлягають стерилізації повинні бути сухими.

· після включення апарату не додавати нові предмети, оскільки це знижує стерилізуючий ефект, крім цього в шафу потрапляє нова порція кисню, що може призвести до займання.

· у разі виявлення тління матеріалу необхідно зразу ж вимкнути стерилізатор.

· відкривати стерилізатор дозволено тільки після зниження температури до 800С.

· робота із стерилізатором дозволена персоналу віком старше 18 років, які пройшли спеціальну підготовку та інструктаж.

· ремонт і підключення стерилізатора дозволено тільки людям, що мають спец.допуск.

 

Автоклавування.

Всім відомо, що температура перетворення води в пару-1000С. Для того, щоб нагріти пару до вищої тнемператури цю пару необхідно стиснути, або замкнути в герметичній камері. Така камера називається автоклавом, а сам метод - автоклавуванням.

Відомо: якщо пару води стиснути тиском 1, 5 атм. то температура її буде 1200С - в цьому випадку стерилізація триватиме 45 хв. Якщо ж пару стиснути до 2 атм - температура = 1320С; тривалість стерилізації 20 хв. Як бачите температура в автоклаві значно нижча ніж в сухожаровій шафі, але завжди при високому тиску стерилізація ефективніша, тому час стерилазації менший:

СУХЕ ПОВІТРЯ АВТОКЛАВУВАННЯ
1600С - 2, 5 год. 1200С - 1, 5 атм - 45 хв.
1800С - 1 год. 1320С - 2 атм - 20 хв.

Стерилізації автоклавуванням підлягають: білизна (халати, простирадла, рушники та.ін.) перев'язувальний матеріал, вироби з гуми, скла, хірургічний інструмент, який не боїться вологи, шприци, голки. Простерилізований матеріал може зберігатися в коробках з фільтром до 20 діб, без фільтра - 3 доби.

 

Правила техніки безпеки.

1. Установлення і дозвіл на експлуатацію, ремонт проводить інспекція котлонагляду і робить запис в паспорті автоклаву.

2. Працювати з автоклавом можуть особи, що досягли 18 років і мають посвідчення про здачу техмініму з експлуатації автоклава.

3. Вхід в приміщення з автоклавами дозволено тільки обслузі.

4. Заборонено залишати автоклав в робочому стані без нагляду.

5. Електроавтоклави повинні бути заземлені.

6. Манометри автоклава повинні бути запломбовані.

7. Забороняжється відкривати автоклав, поки тиск в середині його не знизиться до атмосферного рівня (манометр покаже 0).

 

Стерилізація кип’ятінням.

На сьогоднішній день цей метод втратив свою актуальність і повсякденність. Згідно з галузевим стандартом 42-21-2-85 " Стерилізація і дезінфекція" кип'ятіння як метод стерилізації не передбачений. І все ж таки, в окремих випадках, коли інші методи стерилізації не доступні, кип'ятіння ще застосовують ( в домашніх умовах, деяких амбулаторіях). Таку стерилізаю проводять в спеціальних прямокутних металевих коробках - стерилізаторах. Стерилізація триває 45 хв. від моменту закипання. Як збирати і вкладати стерилізатор буде розглянуто на практичних заняттях.

 

Холодна стерилізація.

Проводиться хімічними чинниками при температурі до 600С і застосовується для обробки термічного не стійкого інвентаря, ріжучого інвентаря, гумових виробів. Основні сполуки, що використовуються з цією метою: " Дезоксон" - надоцтова кислота, перекис водню, етиловий спирт та багато ін.

· " Дезоксон 1" -перважно 1% р-н. час-45 хв.: катетери, трубки з пластика, кардіостимулятори, шовний матеріал, термометри.

· Перекис водню 6% -180С - 6 год.          -500С - 3 год.

· Спирт етиловий 70% - 90% - 2 год - ріжучий інструментарій, шовний матеріал та ін. Повне занурення, в закритій тарі.

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

· Для стерилізації викоритовують хімічно стійкий посуд з кришкою.

· Після стерилізації вироби промивають стерильною дистильованою водою або фізіологічним розчином і зберігають в спеціальних контейнерах.

· При роботі з дезоксоном і деякими іншими слід використовувати рукавички, фартухи, окуляри.

 

Парова стерилізація -один із видів холодної. З цією метою використовують пари формаліну, окис етилену.

 

Контроль стерилізації.

Вид стерилізації Режим стерилізації Контроль
Повітряний 1600С - 2, 5 год термометрія, аспірин, альбуцид
метод 1800С - 1 год сахароза, тіосечовина, термометрія, сінна та картопляна бактерії.
Автоклавування 1200-1, 5атм-45 хв. Бензойна кислота, амідопірин, сірка
  1320С-2атм-20 хв. Біотести. Стандартні тести.

 

 

 

План.

Патологічні типи дихання.

Оксигенотерапія.

Поняття про плевроцентез.

 

У пацієнтів із захворюваннями органів дихання потрібно стежити за частотою, глибиною та ритмом дихання. У здорової людини дихання через ніс беззвучне і непомітне для інших

 

Частота дихання – кількість дихальних рухів за 1 хв. Тип дихання грудний, черевний і змішаний. Варто пам’ятати, що хворий може довільно затримати чи прискорити дихання, тому відвертають його увагу від процедури вимірювання частоти дихання. Зручно рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу. У дорослої людини в стані спокою ЧД від 16 до 20 дих. рухів за 1 хв. (1 дихання відповідає приблизно 4 пульсовим ударам), лежачи - 12-14 дих. рухів за 1 хв., стоячи – 18-20. У жінок ЧД дещо вища, ніж у чоловіків, у спортсменів може знижуватися до 8-10 дих. рухів за 1 хв.

Тахіпное – швидке дихання (більше 20 за 1 хв.). Виникає при посиленні фізичної праці, нервовому збудженні, високій температурі повітря, гарячці.

Брадіпное – уповільнене дихання (менше 12 дих. рухів за 1 хв.).

Апное – зупинка дихання.

З порушенням ЧД змінюється його глибина: поверхневе дихання спостерігається у стані спокою, при захворюваннях легень, плеври, пригніченні дихального центру; глибоке дихання виникає при фізичному навантаженні, емоційному збудженні, при діабетичній комі, уремії та ін.

 

Задишка – розлад частоти, глибини та ритму дихання, яке супроводжується суб’єктивним відчуттям нестачі повітря та утрудненим диханням.

Види задишки:

1. Суб’єктивна – про задишку можна довідатись лише зі скарг хворого.

2. Об’єктивна–пов’язана з порушенням органів дихання, спостерігається ціаноз шкіри.

3. Фізіологічна – спостерігається у здорової людини при фізичному навантаженні.

4. Патологічна – супроводжує захворювання дихальної системи, серця, головного мозку.

5. Інспіраторна – виникає внаслідок утрудненого вдиху через перешкоду для проходження в верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв’язок, стороннє тіло, пухлина, запальні процеси гортані, трахеї). Дихання глибоке і повільне, у разі значного збудження вдих утруднений і відбувається з шумом таке дихання називають стридозним.

6. Експіраторна – задишка при якій вдих короткий, а видих утруднений і дуже тривалий, хворий не встигає зробити повного видиху, як наступає уже наступний вдих (при бронхіальній астмі).

7. Змішана – задишка, при якій утруднений і вдих і видих, виникає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмонії, туберкульозі.

8. Ядуха – різко виражена задишка.

9. Астма – ядуха, що має характер нападу.

Патологічні типи дихання(внаслідок порушення дихального центру):

1. Дихання Куссмауля – дуже сповільнене, глибоке, звучний шумний вдих, посилений видих, після якого наступає пауза (характерне для азотемічної уремії і діабетичної коми).

2. Дихання Чейна-Стокса – хвилеподібне збільшення і зменшення амплітуди дихання з наявністю пауз між хвилями тривалістю 40-50 с., після паузи настають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім більш глибокі і часті (вказує на розлад мозкового кровообігу).

3. Біота – глибоке дихання з періодичним виникненням тривалих пауз (спостерігається в агональному стані).

Допомога при задишці:

  • надати хворому підвищеного положення (напівсидячи);
  • звільнити від стискуючого одягу;
  • забезпечити доступ свіжого повітря та кисню;
  • створити хворому повний фізичний і психічний спокій;
  • негайно викликати лікаря;
  • постійний контроль за частотою, глибиною і ритмом дихання;
  • підрахувати частоту пульсу, визначити АТ;
  • за призначенням лікаря провести оксигенотерапію (киснева подушка, централізована подача кисню через апарат Боброва);
  • використати «кишеньковий інгалятор»;
  • прикласти грілки до кінцівок.

 

Кашель – складний рефлекторно-захисний акт під час якого організм звільняється від слизу, гною, сторонніх часточок. Виникає при подразнені слизової оболонки гортані, трахеї, бронхів, ураженні плеври, може бути при застої крові в малому колі кровообігу.

За тривалістю:

  • постійний (при хронічних захворюваннях дихальних шляхів і легенів);
  • періодичний (грип, пневмонія);
  • нападоподібний (коклюш).

За наявністю харкотиння:

1. сухий (без виділення харкотиння);

2. вологий (з відселенням харкотиння):

  • слизисте, безбарвне, в’язке (бронхіальна астма),
  • слизисто-гнійне (бронхопневмонія),
  • гнійне (абсцес легені).

Допомога при кашлі:

  • надати зручного положення (напівсидячи, сидячи), при якому зменшується кашель;
  • тепле питво;
  • домашні інгаляції;
  • поставити медичні банки чи гірчичники;
  • зробити гарячу ножну ванну;
  • тепло вкрити;
  • забезпечити доступ свіжого повітря;
  • при сухому кашлі за призначенням лікаря дати відхаркуючі, протикашльові засоби;
  • при наявності мокротиння індивідуальна плювальниця (1/3заповнити дез.розчином);
  • контроль за виділенням мокротиння (характер і добова кількість);
  • дихальна гімнастика;
  • при виділенні значної кількості мокротиння хворому рекомендують по декілька годин на добу перебувати у положення, яке сприяє кращому відходженню мокротиння (дренажне положення).

 

Біль у грудній клітці

Виникає внаслідок розвитку патологічного процесу безпосередньо в грудній стінці, плеврі, серці, аорти.

Допомога:

  • викликати лікаря, щоб він встановив причину болю;
  • надати зручного положення;
  • заспокоїти;
  • якщо біль пов’язаний із запаленням плеври, то пацієнт лежить на хворому боці.

 

Кровохаркання – це виділення крові або харкотиння з кров’ю з дихальних шляхів при кашлі у вигляді прожилок яскраво-червоного кольору. Значне виділення крові спостерігається при легеневій кровотечі.

Причини:

  • бронхоектатична хвороба;
  • абсцес легень;
  • рак і туберкульоз легенів;
  • пневмонія;
  • стеноз мітрального отвору;
  • тромбоз легеневої артерії;
  • первинна легенева гіпертензія;
  • набряк легенів;
  • травма легенів.

Допомога при кровохарканні:

  • надати підвищеного положення;
  • дати лоток для збирання мокротиння;
  • хворого повертають на уражений бік заспокоюють, забороняють розмовляти;
  • дати шматочки льоду або холодне пиття невеликими порціями;
  • покласти міхур з льодом на грудну клітину;
  • спостерігати за зовнішнім виглядом, підрахувати пульс, ЧД, виміряти АТ;
  • викликати лікаря і ввести коагулянти;
  • після припинення кровотечі пацієнт повинен дотримуватись постільного режиму.

 

Гостра дихальна недостатність – це гостро розвинутий хворобливий стан, при якому навіть граничне напруження механізмів життєзабезпечення організму є недостатнім для постачання його тканин необхідною кількістю кисню і виведення вуглекислого газу.

Причини: ураження ЦНС (коми, інтоксикація, набряк мозку); порушення бронхіальної прохідності; ураження легеневої тканини.

У хворого з’являється відчуття нестачі повітря, неспокій. При огляді пришвидшене дихання, шкіра синіє, холодний липкий піт, порушення свідомості, кома.

Невідкладна допомогаспрямована на поновлення і підтримання прохідності і дренування дихальних шляхів, покращення альвеолярної вентиляції і легеневого газообміну, усунення супутніх порушень кровообігу:

  • вивести нижню щелепу вперед, голову відхилити назад;
  • надати бокового положення, щоб не западав язик;
  • застосовують повітроводи;
  • за наявності густого мокротиння використовують гарячі інгаляції 2%р-ном соди;
  • для полегшення відкашлювання застосовують перкусійний масаж.

 

План.

1. Клінічні симптоми захворювань органів кровообігує.

2. Пульс, його характеристика: ритм, частота, наповнення, напруження.

3. Артеріальний тиск.

4. Спостереження і догляд за пацієнтками із захворюваннями органів кровообігу.

5. Абдомінальна пункція (лапароцентез): показання, асистування лікареві.

Головними ознаками захворювань серцево-судинної сис­теми є:  біль у ділянці серця та за грудниною, задишка, серцебиття та перебої в роботі серця, набряки.

Задишка

Характеризується частим та підсиленим дихан­ням, відчуттям нестачі повітря. Одним із найважливіших чинників розвитку задишки при захворюваннях серця є під­вищення тиску крові в капілярах легенів, збільшення вмісту вуглекислого газу в тканинах, яке настає внаслідок зниження скоротливої функції лівого шлуночка серця.

Треба пам'ятати, що характерною ознакою захворюван­ня серцево-судинної системи є підсилення задишки у поло­женні хворого лежачи і зменшення у положенні сидячи чи стоячи. Пояснюється це тим, що в горизонтальному поло­женні приплив венозної крові до серця та судин легенів по­легшується, а відтік її від лівого шлуночка утруднюється внаслідок його ослаблення, тому підвищується тиск у капі­лярах легенів.

Невідкладна допомога:

· обмежити фізичну активність

· заспокоїти хворого

· надати йому в ліжку положення напівсидячи з опущеними ногами

· відчинити вікно або кватирку і негайно викликати лікаря.

 

Серцебиття та перебої в роботі серця

відчуття підсилених і частих скорочень серця, сильних пош­товхів, замирання, зупинки серця. Поява серцебиття обумов­лена підвищеною збудливістю нервового апарату, який ре­гулює діяльність серця. Воно може бути постійним або у вигляді приступів.

Серцебиття може спостерігатися у здоро­вих осіб при великому фізичному навантаженні, емоційному збудженні, зловживанні кавою, тютюном або виникати при підвищенні температури тіла, анемії, неврозі тощо.

Слід пам'ятати, що серцебиття може бути ознакою ура­ження міокарда (міокардит, інфаркт міокарда, вади серця).

Допомога:

· хворого заспокоюють,

· надають йому поло­ження напівсидяче,

· забезпечують доступ свіжого повітря,

· дають випити 20—30 крапель настоянки валеріани, вало­кордину або корвалолу,

· забезпечують спокій та тишу в па­латі.

Набряки

є одним з головних проявів серцевої недостат­ності.

На початкових стадіях серцевої недостатності розвиток набряків відбувається приховано.

Про появу набряків у цей період свідчать

збільшення маси тіла,

зменшення діу­резу (утворення та виділення сечі),

переважання нічного діурезу над денним (ніктурія).

Набряки з'являються на нижніх кінцівках під кінець дня, а до ранку вони зникають.

Пізніше нічного відпочинку стає недостатньо для зникнення набряків. Вони з'являються у підшкірній основі гомілок, стегон, сідниць, живота, грудей. Якщо хворий перебуває у положенні сидячи, набрякають ноги, якщо лежачи на спині, набряки з'являються в ділянці крижів, сідниць, нижньої поверхні стегон, у положенні хворого на одному боці від­повідно переміщуються і набряки.

Увага:

шкіра над набряком стає гладенькою, блискучою,

температура її і чутливість знижуються, тому внаслідок необережного застосування грілки може ста­тись опік.

легко виникають і пролежні.

опірність щодо інфекції зни­жена (живлення набряклої шкіри є недостатнім), тому опіки і пролежні погано піддаються лікуванню і легко нагноюються.

вводити ліки в набряклу підшкірну основу не рекомендується, бо вони погано всмоктуються, з місця проколу шкіри ін'єкційною голкою буде виділятися набрякова рідина і через нього може проникнути інфекція.

Спостереження за діурезом хворого з ураженням серце­во-судинної системи необхідно вести постійно, з першого дня поступлення хворого до стаціонара і до його виписки. Дані про кількість вжитої рідини та виділеної сечі заносять до температурного листка або до окремого зошита.

Наслідки багатьох захворювань нерідко залежать від сер­цево-судинної системи, тому дуже важливо вміти спосте­рігати за її станом і, якщо необхідно, швидко проводити відповідні лікувальні заходи. Про стан серцевої діяльності до деякої міри можна судити за пульсом та артеріальним тиском.

ПУЛЬС

Пульс — це поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок руху крові і зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця.

Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Він змінюється також при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої тем­ператури, при дії введених в організм речовин (лікарські препарати, алкоголь та ін.).

Д ослідження пульсу

про­мацування. Проводять там, де артерії розміщені повер­хнево.

Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя хворого біля основи вели­кого пальця). Також можна промацати на скро­невій, сонній, стегновій, підколінній та інших артеріях.

Характеристика пульсу:

 частота, ритмічність, наповнення і напруження, синхронність.

Частота пульсу — це кількість пульсових коливань (хвиль) за 1 хв.

У здорової людини кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60—80 за 1 хв.

Тахікардія - частота серцевих скорочень понад 80 за 1 хв

Брадикардія - частота серцевих скорочень менше ніж 60 за 1 хв.

Фізіологічні коливання частоти пульсу:

- віку — найбільша частота пульсу в перші роки життя;

- фізичної роботи, під час якої пульс приско­рюється;

- фізіологічного стану — під час сну пульс сповіль­нюється;

- статі — у жінок пульс на 5—10 частіший, ніж у чоловіків;

- від психічного стану — при страху, гніву, болю пульс прискорюється.

- Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв.

Особливо тривожним симптомом є падіння температури з наростаючою тахікардією. Сповільнення пульсу, при якому кількість пуль­сових хвиль зменшується до 40 за 1 хв та нижче, також повинно насторожити медичного працівника. Брадикардія спостерігається у пацієнтів, які одужують після важких інфекційних захворювань, захворювань мозку, а також при ушкодженні провідникової системи серця.

Наповненням пульсу називають ступінь наповнення кро­в'ю артерії під час систоли серця.

Залежить від величини серцевого викиду, тобто від кількості крові, яку викидає серце в судини під час свого скорочення.

Висока пульсова хвиля - при доброму наповненні 

мала пульсова хвиля - при поганому

 Ниткоподібний - частий, ледве від­чутний пульс.

Напруженням пульсу називають ступінь опору артерії натиску пальця.

Його визначає сила, з якою необхідно при­тиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Напру­ження залежить від тиску крові в артерії, що зумовлено діяльністю серця і тонусом судинної стінки.

напруженим, або твердим - коли судину здавити важко (при гіпертонічній хворобі).

м'який пульс - достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає (при різкому падінні артеріального тонусу, наприклад, при колапсі).

Синхронність – одночасно хвиля на двох руках.

Ритмічність - одна­кові інтервали між пульсовими хвилями.

Аритмія - пору­шення ритму серцевих скорочень

У здорових людей може спостерігатися так звана дихальна аритмія — збільшення частоти пульсу під час вдиху й сповільнення під час видиху, яка зникає при затримці диха­ння.

При захво­рюваннях серцево-судинної системи: переважно при захворюваннях серцевого м'яза або провідникової системи серця, рідше — внаслідок розладу діяльності блукаючого або симпатичного нервів.

Види аритмій:

1. Екстрасистолічна — між двома черговими скорочен­нями серця виникає додаткова систола (екстрасистола). Па­уза, що виникає за екстрасистолою, називається компенса­торною паузою і є значно довшою від звичайної.

 Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими.

Пароксизмальна тахікардія - приступи екстрасистолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до кіль­кох днів.

2. Миготлива аритмія - відсутність якоїсь закономірності ритму і наповнення пульсу. В цих випадках малі й великі пульсові хвилі виникають хаотично.

Миготлива аритмія є наслідком важкого пошкодження міокарда (порок серця, атеросклероз, базедова хвороба). Дуже часто при миготливій аритмії розвивається так званий дефіцит пульсу , при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові. Деякі скорочення серця є настільки слабкими, що пульсова хвиля не досягає периферичних ар­терій і не визначається при пальпації. Тому при миготливій аритмії недостатньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень. Для цього двоє медпрацівників одночасно визначають час­тоту пульсу на променевій артерії та частоту серцевих ско­рочень. Різниця цих двох показників і визначає дефіцит пульсу.

3. переміжний пульс - чергуються слабкі та сильні пульсові хвилі.

Реєстрація пульсу:

Частоту, ритм, наповнення і напруження пульсу записують щоденно в історії хвороби, а на температурному листку частоту пульсу позначають червоним кольором з наступним зображенням у вигляді кривої лінії, аналогічно температурі тіла. Необхідно пам'ятати, що на шкалі «П» (пульс) є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв. При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 «ціна» однієї поділки дорівнює 2, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв «ціна» однієї поділки дорівнює 4.


 


АРТЕРІАЛЬНИЙ ТИСК

Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин.

Цей показник відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин.

Розрізняють

максимальний (систолічний) тиск, який виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня,

мінімальний (діастолічний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі

пульсовий (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

Тонометр

У деяких апаратах ртутний манометр замінений пру­жинним. При користу­ванні ним артеріальний тиск вимірюється силою пружини, яка передається на стрілки, що рухаються по циферблату з міліметровими поділками. «Ціна» однієї поділки — 2 мм рт. ст. (0, 26 кПа). Вони зручні при транспортуванні, але пружина швидко розтягується і результати, що їх показує прилад, можуть бути невірними.

Крім апарата для вимірювання артеріального тиску не­обхідний фонендоскоп, за допомогою якого вислуховують тони над плечовою артерією.

Метод Короткова

Визначення артеріального тиску грунтується на реєстрації звукових феноменів, які виникають в артеріальній судині при здавленні її манжеткою.

При повному стисканні периферичної артерії манжеткою потік крові в ній повністю припиняється і при вислуховуванні ми не чуємо ніяких тонів.

При зниженні тиску в манжетці шляхом від­криття вентиля кров під час систоли починає проходити через стиснену артерію і утворює турбулентні завихрення нижче від місця перетискання, які сприймаються як тони.

Момент появи 1-го тону відповідає систолічному арте­ріальному тиску (максимальному). Тони вислуховуються до того часу, поки тиск у манжетці буде вищим за тиск в артерії. В той момент, коли тиск у манжетці зрівняється з мінімальним тиском в артерії, потік крові стане лінійним і тони вислуховуватись не будуть. Тиск, при якому тони більше не вислуховуються, називають діастолічним арте­ріальним тиском (мінімальним).

Вимірювати артеріальний тиск необхідно у визначені го­дини (краще ранком).

Величину артеріального тиску вимірюють з точністю 0, 66 кПа (5 мм рт. ст.).

Норма артеріального тиску:

максимальний тиск коливається від 13, 3 до 19, 3 кПа (від 100 до 140 мм рт.ст.),

мінімальний — від 6, 9 до 12 кПа (від 60 до 90 мм рт. ст.).

Артеріальна гіпертензія - підвищення артеріального тиску понад норму

артеріальна гіпотензія – зниження АТ менше норми.

Реєстрація результатів вимірювання артеріального тиску:

 щоденно записують в історію хвороби

у вигляді дробу: в чисельнику — систолічний тиск, у знаменнику — діастолічний, наприклад, АТ — 120/70 мм рт, ст.

а також реєструють у темпера­турному листку (шкала «АТ») у вигляді стовпчиків. Сис­толічний тиск зображують червоним стовпчиком, а діастолічний — синім. Слід пам'ятати, що «ціна» однієї поділки на шкалі «АТ» дорівнює 0, 66 кПа (5 мм рт. ст.).

Фізіологічні коливання АТ:

Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збуд­ження, прийом їжі тощо) рівень артеріального тиску може змінюватися.

Добові його коливання знаходяться в межах 1, 2—2, 7 кПа (10—20 мм рт. ст.).

Вранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. З віком артеріальний тиск трохи підвищується.

 

План.

1.Клінічні симптоми захворювань органів травлення.

2.Допомога вагітним під час вранішньої нудоти і блювання в непритомному стані.

3.Промивання шлунка: показання, протипоказання, способи промивання.

4.Клізми: види, показання, протипоказання до їх проведення.

5.Застосування газовивідної трубки, показання, протипоказання.

6.Клінічні симптоми захворювань сечової системи.

7.Катетеризація сечового міхура: показання, протипоказання, види катетерів.

8. Загальний догляд за пацієнтками із захворюваннями органів травлення та сечової системи.

Основними ознаками захворювань травного каналу є: біль у животі, відрижка, згага, гикавка, блювання, гостра шлункова і кишкова кровотеча, метеоризм, закреп, пронос.

Біль у животі

Біль у животі є найбільш частою ознакою захворювань органів черевної порожнини.

Причини і характер мого мо­жуть бути різними. Біль у животі викликають захворювання шлунка, дванадцятипалої кишки, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, кишок, селезінки, захворювання та ушкодження очеревини, а також гостра хірургічна патоло­гія (гострий апендицит, кишкова непрохідність, перфора­ція виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, гострий холецистит тощо).

Невідкладна допомога:

· При появі болю в животі негайно викликають лікаря.

· Хворого вкладають у ліжко.

· Спостеріга­ють за його станом, положенням у ліжку.

· Ні в якому разі не можна прикладати хворому грілку при болю нез'ясованого походження, бо в осіб із захворюваннями шлунка і кишок можливі різні ускладнення (кровотечі, перфорації або загострення запального процесу в очеревині).

· Також не можна ставити клізми і давати ліки (навіть знеболюючі та послаблюючі).  

· При гострих запальних процесах у черевній порожнині показане застосування холоду (міхур з льодом або холодною водою).

Відрижка

Відрижка - це раптове видалення повітря або шлунко­вого вмісту зі стравоходу або шлунка в ротову порожнину.

Причини:

· Наслідок аерофагії - ковтання надлишку повітря при швидкій їді, неврозах.

· Відрижка часто супро­воджує запалення слизової оболонки шлунка (гастрит).

Зловонний, гнійний запах при відрижці (відрижка «тухлим яйцем») спостерігається внаслідок затримки евакуації вмісту шлунка при порушенні прохідності воротаря або різкому опущенні шлунка, наявності ракової пухлини шлунка, яка розпадається.

Особливого догляду при відрижці хворий не потребує, йому рекомендують пити розчини натрію гідрокарбнату, магнезії або мінеральну воду типу боржом.

Згага (печія)

Згага (печія) - це відчуття печії в ділянці стравоходу або епіастрію, яке виникає внаслідок потрапляння кислого вмісту шлунка в стравохід.

 У деяких хворих згага виникає при вживанні цукру, меду, чорного хліба, жирної, солоної їжі.

Допомога:

· не вживати грубу, гарячу, дуже кислу, солону, солодку, жирну їжу,

· їсти треба малими порціями.

· нейтралізують хлористоводневу кислоту молоко, вершки, свіжий кефір, ряжанка.

· Можна вживати лужну мінеральну воду, рослинну олію (по 1-2 сто­лові ложки маслинової або кукурудзяної олії за 1-1, 5 год до їди), які знижують кислотоутворення та сприятливо ді­ють на слизову оболонку стравоходу.

Треба пам'ятати, що призначати при згазі натрію гідрокарбонат, хоч він і швидко зменшує її, недоцільно, бо він сприяє утворенню вуглекислоти, яка стимулює секрецію шлунка.

Гикавка

Гикавка - це судомне скорочення діафрагми, яке супро­воджується раптовим сильним вдихом із характерним зву­ком. Гикавка є рефлекторним актом.

За­лежить від проведення ритмічних імпульсів у рухових во­локнах діафрагмального нерва.

Спостерігається при захво­рюваннях печінки, шлунка, кишок, статевих органів та нер­вової системи.

Тривалість приступу гикавки коливається від декількох хвилин до декількох тижнів.

Уперта гикавка може бути провісником важкого усклад­нення - прориву виразки шлунка або червоподібного від­ростка при його запаленні.

Допомога: подразнення деяких реф­лексогенних зон:

· надавлювання на очні яблука,

· між ніжками груднинно-ключично-соскового м'яза;

· прийом Вальсальви - сильне натужування на висоті максималь­ного вдиху з затиснутим носом і закритим ротом;

· викорис­тання тієї чи іншої пози.

Блювання

Блювання - це рефлекторний акт, який обумовлений збудженням блювотного центру і супроводжується мимо­вільним викиданням вмісту шлунка через стравохід, рот, іноді носові ходи.

Блювання може бути центрального походження. Вона виникає при підвищенні внутрішньочерепного тиску (пух­лини мозку, гіпертонічна хвороба, струс мозку тощо). Воно супроводжується відчуттям загальної слабкості, піт­ливості, блідістю обличчя, прискоренням пульсу. Після припинення блювання зазначені симптоми минають. При блюванні центрального походження, яке пов'язане з пору­шенням кровообігу головного мозку і подразненням блювот­ного центру, полегшення, як правило, не настає.

Пе­риферичне блювання може бути наслідком захворювання травного каналу, подразнення кореня язика та м'якого під­небіння. Іноді блювання служить захисною реакцією, завдяки якій організм звільняється від шкідливих речовин, як це буває при отруєннях.

Характерною ознакою периферичного блювання є те, що воно настає після нудоти, слюнотечі, у блювотних масах наявні залишки їжі з кислим запахом.   

Часте і невпинне блювання спричиняє різке виснаження і зневод­нення організму.

Блювотні маси можуть бути в різній кількості, до їхнього складу входять шлунковий сік, слиз, залишки неперетрав-леної їжі з домішками жовчі, крові, а іноді калових мас. Найчастіше блювотні маси відповідають характеру вжитої напередодні їжі, частки якої знаходяться в різній стадії перетравлювання і мають кислий запах. При захворюваннях, що характеризуються тривалою затримкою їжі в шлунку, вміст його розкладається і з'являється гнилісний запах. При блюванні натще маси забарвлюються жовчю в жовтий чи зелено-жовтий колір внаслідок закидування жовчі з дванад­цятипалої кишки. При.деяких захворюваннях (виразка, поліп, рак шлунка, ерозивний гастрит та ін.) може бути криваве блювання. Домішки свіжої крові забарвлюють блювотні маси в рожевий колір, при затримці крові у шлунку під впливом хлористо­водневої кислоти шлункового соку кров змінює свій колір і блювотні маси на­бирають бурого або чорного кольору (ка­вова гуща).

Медична сестра повинна пам'ятати, що блювання - це симптом не тільки захворювання шлунка, а й багатьох інших хвороб. Про виникнення блювання у хворого потрібно негайно повідомити лікаря, звернувши ува­гу на час виникнення блювання (після їди, при головному болю тощо) та характер блювотних мас.

Допомога:

· пацієнта зручно саджають,

· закривають груди і коліна рушником чи клейончатим фартухом, нижній кінець якого звішується в таз або відро.

· якщо є зубні протези, їх виймають.

· підтримують хворого за плечі, дещо нахиляючи його вперед.

· якщо хворий ослаблений або йому не можна сидіти, необхідно надати йому такого положення, при якому полегшується блювання: повернути голову хворого так, щоб вона була трохи нижче від тулуба, і піднести до кута рота великий лоток з того боку, на якому хворий лежить.

· Щоб запобігти потраплянню блювотних мас на подушку та білизну, під­кладають рушник, складений у декілька разів, або прости­радло.

· Під час блювання медична сестра повинна весь час перебувати біля хворого.

· Після блювання хворому дають прополоскати рот теп­лою водою і протирають йому губи, кути рота.

· Ослабленим хворим щоразу після блювання протирають ротову порож­нину ватою, змоченою водою або якимось дезинфікуючим розчином (2 % борної кислоти, 2 % розчин гідрокарбонату натрію, 0, 01 % розчин калію перманганату).

Якщо потрібно направити блювотні маси на аналіз до лабораторії, їх зби­рають у сухий скляний посуд зі щільною кришкою, на якому зазначають прізвище хворого, дату збирання матеріалу, назву дослідження.

Якщо у хворого під час блювання виникають запаморо­чення, непритомність, йому дають понюхати нашатирного спирту.

Для припинення хворому пропонують вжити м'ятні краплі, холодну, підкислену лимонною кислотою, воду, 0, 5% розчин новокаїну, ковтати шматочки льоду.

Треба пам'ятати, що найбільш загрозливим ускладнен­ням блювання є аспірація шлункового вмісту, що може при­звести до рефлекторної зупинки дихання, розвитку аспіраційної пневмонії.

Невідкладна допомога:

створюють максимальний фізичний та психічний спокій,

призначають суворий постільний режим,

максимально усу­вають психічні подразники.

На живіт хворому кладуть міхур з ледом.

Пронос

Пронос - це часте спорожнення кишок, при якому кал має рідку консистенцію. Спостерігається при гострих та хронічних кишкових інфекціях (ентерит, ентероколіт), при підвищеній чутливості до деяких харчових продуктів.

Про появу у хворого проносу сповіщають лікаря, бо це може бути проявом інфекційного захворювання. Калові маси відправляють до лабораторії для дослідження. До з'ясування причини проносу хворого переводять до ізолятора.

Якщо діагноз інфекційного захворювання підтверджується, хворого переводять в інфекційну лікарню; заповнюють ек­стрене повідомлення і найближчим часом (не пізніше 12 год) направляють його до санепідемстанції.

Допомога:

· хворого з проносом вкладають у ліжко, добре вкрива­ють,

· напувають теплим свіжозавареним чаєм,

· підкладають йому під сідниці гумове судно.

· після дефекацїі хворого підмивають,

· витирають ділянку заднього проходу.

· якщо виникає подразнення в цій ділянці, її змащують стериль­ною вазеліновою олією, синтоміциновою емульсією.

Хворому з нетриманням калу регулярно перемінюють натільну та постільну білизну, забезпечують його калоприйомником або гумовим підкладним судном.

При проносі неінфекційного походження хворому призначають легкоза­своювану дієту з великою кількістю білка, аскорбінової кис­лоти, вітамінів групи В, рідини. Йому не рекомендують вживати молоко та молочні вироби, жирні, смажені страви, продукти, багаті на рослинну клітковину.

Слід пам'ятати, що поява рідких, подібних до дьогтю випорожнень свідчить про шлункову і кишкову кровотечу. Треба негайно сповістити про це лікаря.

Закреп

Закреп - це тривала (понад 48 год) затримка калу в кишках.

Розрізняють:

органічний закреп - пов'язаний з механічною перепоною - звуження кишки пухлиною, рубцями, спай­ками

функціональний - при вживанні легкозасвоюваної їжі, недостатньому руховому режимі, слабкості черевного преса, захворюваннях печінки, жовчного міхура, статевих органів тощо.

Закреп може бути причиною погір­шення стану хворого, наприклад, при серцево-судинних зах­ворюваннях. У разі накопичення калу в кишках може ви­никнути важкий спазм вінцевих судин, значне підвищення артеріального тиску.

Допомога:

· якщо стан хворого дозволяє, йому рекомендують біль­ше рухатися,

· обов'язково робити ранкову гімнастику,

· ма­саж живота за годинниковою стрілкою,

· слідкувати за сис­тематичними випорожненнями в один і той же час (так ви­робляється щоденний рефлекс на випорожнення кишок).

· призначають послаблюючу дієту, яка включає значну кіль­кість клітковини (капусту, буряки, чорнослив, банани), а також кефір одноденний, тобто ті харчові продукти, які по­силюють перистальтику кишок.

· випорожнити кишки мож­на за допомогою клізми.

При стійкій затримці калових має у прямій кишці та їх затвердінні (копростаз) використову­ють механічні засоби їх видалення. Надягають гумову ру­кавичку, вказівний палець змащують вазеліновою олією і за його допомогою видаляють затверділі калові маси.

Клізми

Клізма - це введення: в нижній відділ товстої кишки через задній прохід різнома­нітних рідин з лікувальною та діагностичною метою.

Діагностичну клізму застосовують, наприклад, для роз­пізнання кишкової непрохідності. Для рентгенологічного дослідження товстої кишки (іригоскопії) використовують контрастну клізму, яка вміщує суспензію рентгеноконтраст­ного препарату.

З лікувальною метою застосовують очисну, олійну, ему­льсійну, гіпертонічну, сифонну, лікувальну, крапельну, харчову клізми.

Очисна клізма

Очисна клізма призначається для розрідження та вилу­чення вмісту нижнього відділу товстої кишки.

Показання. Затримка випорожнень (закреп), підготовка і хворих до рентгенологічного дослідження кишок, нирок, ендоскопічного дослідження товстої кишки, операцій, родів, штучних абортів; перед постановкою лікувальної та харчової клізми; отруєння та інтоксикації.

Протипоказання. Гострі запальні процеси в ділянці заднього проходу, кровоточивий геморой, пухлини прямої кишки в стадії розпаду, кровотечі з травного каналу.

Треба пам'ятати, що не можна одномоментно вводити велику кількість рідини.

Олійна клізма

Цю клізму призначають при стійкому закрепі. Ставлять її звичайно на ніч. Використовують 50-200 мл підігрітої до температури 37-38°С будь-якої рослинної олії (масли­нової, соняшникової, конопляної, вазелінової). Олію вводять у пряму кишку за допомогою гумового балона або шприца Жане з довгим гумовим наконечником (катетер), які просовують у пряму кишку на глибину 10-12 см. Після цієї процедури хворий повинен спокійно лежати протягом 10-15 хв. Олія розтікається по стінці кишок, обволікає кал, розслаблює м'язи кишок і сприяє виведенню калу.

Якщо дія олійной клізми через 10-12 год (звичайно вранці) не настала, то ставлять звичайну очисну клізму.

Емульсійна клізма

Дає хороший спорожнюючий ефект. Застосовують зви­чайно у важкохворих, які перебувають на постільному ре­жимі. Емульсію готують таким чином. Змішують 0, 5 сто­лової ложки води і 1 столову ложку риб'ячого жиру, до­дають 50-100 мл води і суміш вводять у пряму кишку за допомогою гумового балона або шприца Жане. Емульсію можна приготувати іншим способом. Заздалегідь готують 2 склянки настою ромашки (1 столова ложка сухої ромаш­ки на 1 склянку кип'ятку), збивають жовток 1 яйця з 1 чай­ною ложкою гідрокарбонату натрію, заливають настоєм ромашки і додають 2 столові ложки вазелінової олії або гліцерину. Через 15-20 хв настає повне спорожнення ки­шок.

Гіпертонічна клізма

Призначають її для стимуляції спорожнення кишок при атонічному закрепі. Найчастіше використовують 20-30% гіпертонічні розчини магнезії сульфату, натрію сульфату або 10% розчин натрію хлориду в кількості 50-100 мл. Вводять за допомогою гумового балона або шприца Жане. Просять хворого затримати дефекацію протягом 20-30 хв. Гіпертонічна клізма спричинює велику кількість рідких випорожнень. У зв'язку з тим, що такі клізми дуже подраз­нюють слизову оболонку кишок, їх застосовують рідко.

Враховуючи те, що гіпертонічна клізма завдяки своїй осмотичній дії сприяє виходу води з тканин у просвіт кишок, її застосовують при    набряках, зокрема, оболонок мозку.

Сифонна клізма

Застосовують при кишковій непрохідності, отруєннях, також для видалення з                        

Кишок продуктів бродіння, гноїння і для відходження газів. Сифонний метод промивання кишок базується на використанні принципу цих двох з'єднаних посудин.

Лікувальна клізма

Лікувальні клізми бувають місцевої та загальної дії. Клізми місцевої дії застосовують для зменшення подраз­нення запалення в товстій кишці, для усунення спастичного стану в цій ділянці, загоєння ерозій та виразок, а також для лікування запального процесу в параректальній клітко­вині і порожнині малого таза. Клізми загальної дії засто­совують для введення в організм ліків або з метою жив­лення.

Лікувальну клізму загальної дії застосовують, коли неможливе або небажане пероральне або парентеральне введення ліків.

При цьому, як і при будь-якому ректальному способі введення лікувальних засобів взагалі, різні лікувальні ре­човини всмоктуються в кров, не потрапляючи до печінки і, таким чином, не руйнуються в ній. За допомогою ліку­вальної клізми вводять знеболюючі, заспокійливі та снот­ворні засоби.

Крапельна клізма

Такий спосіб уведення в організм лікувальних розчинів є більш доцільним, бо вони надходять у пряму кишку крап­лями і краще всмоктуються. При цьому вони не розтягу­ють кишку, не посилюють її перистальтику і не провокують акт дефекації.

Харчова клізма

У тих випадках, коли поживні речовини вводити через рот немає змоги (при різкому зневодненні організму, то­тальній непрохідності стравоходу, після операції на стравоході і кардіальному відділі шлунка), їх вводять через пря­му кишку. Застосування харчових клізм дуже обмежене, бо в нижньому відділі товстої кишки всмоктуються тільки во­да, ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин глюкози.

Промивання шлунка

Показання. Отруєння лугами, кислотами, лікарськими препаратами, грибами, солями важких металів, деякі за­хворювання шлунка (виразкова хвороба, гастрит, стеноз воротаря), вживання недоброякісної їжі.    

Протипоказання. Органічні звуження стравоходу, гострі стравохідні та шлункові кровотечі, важкі хімічні опіки слизової оболонки глотки, стравоходу та шлунка кислотами лугами (через декілька годин після отруєння), інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу.



Кількісні зміни сечі

Поліурія - збільшення кількості добового діурезу понад 2 л.

Олігурія - зменшення кількості сечі - менше 500 мл за добу.

Анурія - відсутність сечі. Може бути дві причини: нирки не виробляють сечу (ренальна, справжня анурія), або сеча, вироблена нирками не доходить до сечового міхура (несправжня анурія).

Ніктурія - переважання нічного діурезу над денним.

Енурез - нічне нетримання сечі. До 2 роківце явище є фізіологічним, а в старшому віці - це вже патологія. Частіше енурез спостерігається у хлопчиків. Виникає внаслідок затримки виникнення поклику чи надмірне гальмування " сторожового пункту", який відповідає за сприймання поклику до сечовипусканняуві сні.

Якісні зміни сечі

Гіперстенурія - підвищення відносної густини сечі до 1, 030 г/см3.

Гіпостенурія - зниження відносної густини сечі менше 1, 005 г/см3.

Протеїнурія - збільшення кількості білка в сечі понад 0, 033 г/л.

Глюкозурія - виділення глюкози із сечею.

Гематурія - в сечі є еритроцити.

Лейкоцитурія - наявність лейкоцитів в сечі.

Піурія - велика кількість лейкоцитів в сечі (гній в сечі).

Бактеріурія - наявість бактерій в сечі.

Пневматурія - виділення з сечею повітря або газу.

Ферментурія характеризуться появою в сечі ферментів.

Циліндрурія - наявність в сечі циліндрів.

Фібринурія - наявність фібрину в сечі.

Сперматурія - наявність в осаді сечі елементів сперми.

 

ЯКІСНІ ЗМІНИ СЕЧІ

Лабораторне дослідження сечі проводять між фізичним та інструментальним дослідженнями. Це пояснюється тим, що аналіз сечі після інструментального дослідження не відображає справжнього стану організму: після нього в сечі можуть з'явитись еритроцити та лейкоцити, яких до того не було або було набагато менше. Сечу збирають у чистий посуд після ретельного туалету статевих органів. У противному разі з препуціального мішка чи статевої щілин'' в сечу потрапляють патологічні елементи. Сечу треба зберігати в закритому посуді в холодному приміщенні. Іноді сечу досліджують до консультації уролога, і саме виявлення в ній патологічних змін є приводом для візиту до спеціаліста. Це стосується передусім хворих, у яких прояви захворювання " невиразні".

Протягом доби здорова людина виділяє з сечею близько 60 г твердої речовини -органічних і неорганічних солей. Вони розчинені у сечі й визначають її відносну густину. У різні періоди доби вона коливається в межах 1, 010-1, 025 при рН 6-7. Підвищення відносної густини до 1.030 і більше-це гіперстенурія, зниження до 1, 005 і менше-гіпостенурія, монотонна відносна щільність - ізостенурія. Причину гіперстенурії (в усіх порціях сечі відносна щільність перевищує 1, 025) слід шукати за межами нирок.

Це можуть бути цукровий діабет, гіперпаратиреоз, тривала втрата організмом рідини.

Гіпостенурія спостерігається при надмірному вживанні рідини, недостатності нирок.

Ізостенурія (відносна густина сечі становить 1, 013-1, 015) свідчить про початок недостатності нирок, оскільки вказує на неспроможність їх адаптуватись до умов протягом доби. Гіпоізостенурія (відносна густина 1, 002-1, 004) -ознака термінальної недостатності нирок.

При вживанні великої кількості рідини відносна густина сечі знижується, при малому її об'ємі - збільшується. Тому після одного дослідження сечі не можна робити висновок щодо концентраційної здатності нирок. Для цього проводять проби на розведення і концентрацію. Найбільш поширена проба Зимницького. Вона грунтується на визначенні кількості і відносної густини сечі у 8-годинних її порціях протягом доби. Пробу проводять у звичайних умовах харчування і водного режиму. Сечу збирають нротяюм доби через кожні 3 год, вимірюють об'єм кожної порції, визначають відносну густину, рівень сечовини і натрію хлориду. Чим різноманітніші результати, тим вища здатність нирок пристосовуватись.

Нирки в нормі виділяють удень 70-75 % добової кількості сечі. У хворих на недостатність серця, хронічний гломерулонефрит, нефросклероз, цироз печінки, нецукровий діабет, аденому передміхурової залози така кількість сечі може виділятися вночі.

У разі сумніву в діагнозі вдаються до проб Фольгарда (на концентрацію і розведення). Проба на концентрацію Протягом 12 год хворий до гримується постільного режиму і не приймає їжу. Через кожні 2 год визначають кількість виділеної сечі і її відносну густину. Показником норми є максимальна відносна густина на кінець дослідження, яка становить 1.025-1.030 і більше при добовому споживанні близько 800 мл рідини.

Проба на розведення Протягом дослідження хворий перебуває на постільному режимі. Вранці натще після спорожнення сечового міхура протягом 15-30 хв він випиває 1, 5 л води Після цього протягом 4 год через кожні ЗО хв визначають кількість виділеної сечі, її відносну густину. У нормі кількість виділеної за цей період сечі повинна приблизно відповідати об'єму випитої рідини. Відносна густина сечі в останніх порціях має бути не нижчою 1.003.

Визначені величини відносної густини та їх коливання залежно від раціону, стану (спокою чи при фізичному навантаженні) мають велике значення для урологічної семіотики, оскільки вони дають уявлення про функцію нирок у цілому. При нормальній функції нирок під час блювання, поносу, високої температури тіла об'єм сечі різко зменшується, але збільшується її відносна густина. Надмірне приймання рідини призводить до збільшення діурезу і зниження відносної густини сечі. Винятком е хворі на цукровий діабет, у яких відносна густина сечі, незважаючи на високий діурез, не знижується внаслідок значного вмісту глюкози.

Основншт компонентами сечі, які визначають її відносну густину, є сечовина. натрій, калій та хлор. Порушення їх виведення при недостатності нирок зумовлюють зниження відносної густини сечі.

Реакція сечі в нормі слабокисла. Ступінь кислотності залежить від рівня в ній вільних Н-іонів. У нормі рН сечі коливається від 5 до 7 і залежить від харчування. Основна (лужна) реакція сечі спостерігається при запальних процесах, які супроводжуються основно-аміачним бродінням.

Запах. Сеча, що деякий час стояла на повітрі, має запах аміаку, оскільки в ній відбувся процес бродіння. При наявності процесів гниття та міхурово-кишкової нориці сеча має запах калу.

Колір сечі (прозорість, каламутність) залежить від наявності в ній гною, солей. бакгерій. Сеча здорової людини прозора, колір має від світло-жовтого до насиченого солом'яного. Помутніння свідчить про наявність у сечі патологічних елементів. Червоний колір сечі свідчить про наявність у ній крові (гематурія). Іноді сеча набуває червоного відтінку внаслідок приймання деяких лікарських засобів (антипірину, фенолфталеїну та ін.), великої кількості буряків, моркви. Червоний колір сечі може також бути наслідком міоглобінурії - накопичення у ній червоно-бурого пігменту, яке спостерігається при травматичному токсикозі (синдромі роздавлювання).

Коли домішки крові видимі оком, ідеться про макрогематурію. якщо ж кров виявляють лише під мікроскопом - про мікрогематурію (еритроцитурію). Усі захворювання нирок супроводжуються виділенням крові з сечею, проте при одних макрогематурія є обов'язковим симптомом, а при інших - випадковим. Макрогематурія характерна для злоякісних пухлин нирки, ниркової миски, сечового міхура: виявляється вона також у хворих на сечокам'яну хворобу, гідронефроз та ін.

Залежно від того. коли виділяється кров, розрізняють ініціальну (на початку сечовипускання), термінальну (наприкінці) і тотальну гематурію. Такий поділ має велике практичне значення, оскільки дозволяє встановити локалізацію патологічного процесу.

Ініціальна гематурія - забарвлення лише першої порції сечі - свідчить про патологію в сечівнику. Макрогематурію слід відрізняти уретрорагії, при якій кров виділяється не лише під час сечовипускання, а незалежно від нього, що свідчить про порушення цілості сечівника.

Термінальна гематурія виникає у разі запального процесу чи пухлини шийки сечовою міхура, її скорочення наприкінці сечовипускання зумовлює кровотечу. Інколи термінальна гематурія виражається появою лише кількох крапель крові по закінченні сечовипускання.

Тотальна гематурія може бути зумовлена ураженням не лише нирки, а й сечового міхура. Проте при нирковій гематурії згустки крові мають вигляд черв'ячків (за формою повторюють просвіт сечовода). При дифузних процесах у нирках виділення згустків крові спостерігається надзвичайно рідко.

Гематурія може бути симптомом і екстраренальних захворювань (хвороба Верльгофа, або, тромбоцитопенічна пурпура, геморагічний васкуліт тощо). Для уточнення її причини необхідні спеціальні методи дослідження, зокрема цистоскопія, за допомогою якої можна виявити травму сечового міхура, з'ясувати ступінь ураження нирок (одна нирка кровоточить чи обидві). Цитоскопію виконують на висоті гематурії.

Іноді для виявлення гематурії досить розпитати хворого, але краще застосувати пробу трьох склянок, за допомогою якої можна встановити вид геморагії. Під час огляду хворого йому пропонують випустити сечу в три склянки. Можна проводити пробу і з двома склянками.

У разі тотальної гематурії при збиранні анамнезу треба уточнити у хворого умови виникнення кровотечі, її тривалість, інтенсивність, форму згустків крові, характер порушення сечовипускання. Так, при сечокам'яній хворобі спочатку виникає ниркова колька, а потім з'являється кров у сечі. Під час новоутворень, туберкульозу та інших захворювань спочатку виділяються згустки крові, а згодом з'являється біль. У разі сечокам'яної хвороби кровотечу провокує інтенсивний рух, їзда по нерівній дорозі, при інших захворюваннях вона виникає без видимої причини. Червоподібні згустки свідчать про нирковий характер кровотечі, а дизурія - про ураження сечового міхура.

Тотальну гематурію досить легко встановити при травмі нирки, проте і в цьому випадку доцільно виконати цистоскопію із застосуванням барвника (для визначення не стільки з якого боку кровотеча, скільки функції другої нирки). З цією ж метою застосовують і екскреторну урографію.

Іноді дослідження не дозволяє встановити причину гематурії. Раніше таку гематурію називали есенніальною. Тепер доведено, що в більшості випадків її спричинює порушення венозного кровотоку, зокрема венозна гіпертензія, форнікальні розриви вен. Гематурія може бути зумовлена захворюваннями, які не належать до урологічних чи нефрологічних. Це деякі хвороби крові та інфекції. Особливу увагу слід приділяти інфаркту нирки при септичному ендокардиті. Потрапляння ембола в одну з ниркових артерій спричинює виникнення болю й гематурії. Іноді ці симптоми трактують неправильно, що призводить до хірургічного втручання.

Мікрогематурія (еритроцитурія) спостерігається значно частіше, ніж макрогематурія. Для визначення клітин крові в осаді сечі застосовують кількісні методи, якими виявляють і приховану еритронитурію.

Цистоскопію потрібно виконувати на висоті гематурії. Рентгенологічне дослідження (за винятком випадків травматичного пошкодження, коли слід отримати інформацію негайно) проводять через кілька днів після припинення кровотечі, щоб не сприйняти дефект наповнення, зумовлений згустком крові, за новоутворення миски чи сечовода. В таких випадках найбільшінформативна ангіографія нирок. Диференціально-діагностичні ознаки гематурії наведено в табл. 4, 5.

Гемоглобінурія зумовлена наявністю у сечі пігмента крові гемоглобіну у вільному вигляді. Як і при іематурії, сеча має червоний колір, проте зберігає прозорість, оскільки в ній немає еритроцитів. У таких випадках аналізують дані анамнезу (чи не було захворювань крові, переливання крові, отруєння, сепсису) і виконують мікроскопію осаду сечі.

Каламутна сеча - один з проявів урологічних захворювань. Помутніння сечі має значення лише тоді, коли воно визначається у свіжій порції, оскільки в теплі сеча швидко стає каламутною через зміну рН та випаровування солей. Помутніння сечі спричинюють різні домішки, солі.

Протеїнурія (кількість протеїну в сечі) при урологічних захворюваннях не перевищує 1 г/л (в нормі-0, 033 г/л). Вищий ступінь протеїнурії спостерігається лише у разі масивної гематурії чи піурії. Протеїнурія при урологічних захворюваннях належить до ка тегорії несправжньої, оскільки є наслідком домішок крові та гною.

Під час ураження нефронів спостерігається справжня Протеїнурія, яка є результатом порушення фільтрації і реабсорбції протеїнів плазми. Вона зумовлена змінами у мембранах клубочків нирок. Залежно від кількісного складу уропротеїнів виділяють гломерулярну. тубулярну та змішану протеїнурію.

Для гломерулярної протеїнурії характерна наявність у сечі високомолекулярних протеїнів крові, маса яких перевищує 200 000. Спостерігається при гломерулонефриті, нефропатії вагітних тощо. Ця форма протеїнурії пов'язана із системним пошкодженням гломерулярних базальних мембран.

Тубулярна Протеїнурія зумовлена наявністю низькомолекулярних протеїнів крові з масою близько 200 000. Спостерігається при тубулопатІЇ (гострому і хронічному пієлонефриті тощо). Свідчить про локалізацію патологічного процесу в канальцях нефронів.

У разі змішаної протеїнурії в сечі поряд з низької середньо-молекулярними протеїнами крові з'являються окремі високомолекулярні. Характерна для пошкодження клубочків ниркових тілець і канальців нефронів. Протеїнурія спостерігається при всіх захворюваннях нирок.

Лейкоцитурія (наявність лейкоцитів у сечі) - ознака запального процесу в нирках або сечових шляхах. Поодинокі лейкоцити виявляють і в сечі здорових людей. Якщо лейкоцитурія значна, каламутність сечі можна помітити неозброєним оком. У деяких випадках лейкоцитурію виявляють лише при мікроскопічному дослідженні осаду сечі. Латентний перебіг запального процесу характеризується прихованою лейкоцитурією. її визначають підрахуванням клітинних елементів осаду за певний проміжок часучи в певному об'ємі сечі. Лейкоцити, здатні до броунівського руху в нативному мазку, дістали назву активних, а ті, що змінили свої властивості внаслідок зниження осмологічної густини сечі, - юіітин Штернгеймера - Мальбіна. їх виявляють при забарвленні осаду сечі водно-спиртовою сумішшю генціанвіолету чи сафраніну. Звичайні лейкоцити забарвлюються в червоний чи фіолетовий колір, а клітини Штернгеймера - Мальбіна - в світло-блакитний і мають темні грудочки ядер. Поява 10 % таких клітин свідчить про патологію.

Метод виявлення активних лейкоцитів оснований на штучному створенні в сечі низького осмотичного тиску шляхом додавання до барвника дистильованої води. Активні лейкоцити при цьому забарвлюються в світло-блакитний колір. Зміна осмотичних властивостей сечі може впливати на морфологію лейкоцитів, внаслідок чого утворюються так звані павукоподібні лейкоцити. Під час латентного запального процесу в нирках для виявлення лейкоцитурії застосовують провокаційні тести -преднізолоновий та пірогеналовий. Введення цих речовин провокує у хворих на хронічний пієлонефрит вихід протягом перших 3 год лейкоцитів із осередку запалення.

При помутнінні сечі внаслідок великої кількості лейкоцитів - піурії (гною в сечі)-теж застосовують пробу двох чи трьох склянок. Клінічно розрізняють три види піурії: початкову (ініцісіцьну), кінцеву (термінальну) і повну (тотальну). Визначити вид піурії можна за допомогою проби двох або трьох склянок. Хворому пропонують випустити сечу по черзі в три склянки, не перериваючи струменя. Вміст кожної склянки досліджують макро- і мікроскопічне. Наявність гною лише в першій склянці (початкова піурія) вказує на запалення в сечівнику, в третій (термінальна піурія) - в передміхуровій залозі чи сім'яних міхурцях, у всіх склянках (тотальна піурія) - в нирці та верхніх сечових шляхах, та сечовому міхурі.

Помутніння сечі може зумовлюватись наявністю в ній великої кількості бактерій - бактеріурією. Визначають її бактеріоскопічно і шляхом посіву сечі - бактеріологічно; у разі туберкульозної інфекції використовують метод щеплення гвінейській свинці, яка чутлива до мікобактерій туберкульозу. Виявлення бактерій у сечі ще не свідчить про інфекцію сечових шляхів чи небезпеку її виникнення. Бактеріурія завжди е провісником запалення. Для визначення ролі бактерій підраховують їх в 1 мл сечі. Якщо висіюється понад 10 бактерій, йдеться про справжню бактеріурію, менше цієї кількості - несправжню. Справжня бактеріурія свідчить про патологічний стан лише в тих випадках, коли хворі не приймали антибіотиків. Тому цим показником керуються під час профілактичних оглядів вагітних та дітей.

Роблять посів сечі та визначають мікробне число (підраховують бактерії). У кожному випадку стійкої піурії у дітей потрібне їх ретельне обстеження, щоб не пропустити аномалію чи обструкцію сечових шляхів. Якщо встановити діагноз захворювання не вдається, досліджують сечу на мікобактерії туберкульозу. Під час хронічних специфічних і неспецифічних запальних процесів у нижніх сечових шляхах обов'язково досліджують нирки, оскільки інфекція може бути як низхідною, так і висхідною.

Сама по собі бактеріурія не є достатньою підставою для діагнозу пієлонефриту. В той же час пієлонефрит не завжди супроводжується бактеріурією. Для визначення кількості бактерій у сечі застосовують методи посіву мазком-штрихом і розведення. Бактеріологічні методи дозволяють визначити вид збудника і встановити його чутливість до лікарських засобів.

Помутніння сечі часто зумовлюється наявністю в ній розчинених.солей. Високий вміст солей сечової кислоти (уратів) -уратурія. У нормі в добовій сечі міститься близько 250 мг солей сечової кислоти. Характер солей визначають не лише за допомогою мікроскопічного дослідження. Про їх наявність свідчить осад коричнево-червоного кольору. Під час нагрівання сеча, яка містить урати, стає прозорою. Білий колір сечі спостерігається при високій концентрації карбонатів - карбонатурія. Про вміст цих солей свідчать виділення газу із сечі після додавання оцтової кислоти і нагрівання, вона також стає прозорою. Якщо сеча стає прозорою і не виділяється газ, ідеться про наявність у ній фосфатів - фосфатурію.

Розрізняють справжню (первинну) і несправжню (вторинну) фосфатурію. Справжня фосфатурія є симптомом порушення обміну речовин, захворювань центральі|рї нервової системи, порушень функції прищитовидних залоз тощо. Фосфатурія може бути наслідком порушення реабсорбції фосфатів на рівні клітин канальців нефронів, зумовленого природженою ферментопатією. Несправжня фосфатурія завжди є наслідком інфекції, підвищення рН сечі, яке призводить до випадіння фосфатів при нормальній їх загальній кількості в сечі. Якщо сеча при нагріванні і додаванні хлороводневої (соляної) кислоти стає прозорою, це свідчить про наявність оксалатів - океалурію. У нормі концентрація їх не перевищує 0, 8236 ммоль/л. Сеча може мати колір і консистенцію молока. Це явище дістало назву хілурії. Воно зумовлюється домішками лімфи. Хілурія виникає при паразитарній інвазії, спостерігається в районах поширення філяріозу, і є наслідком утворення нориці між верхніми сечовими шляхами і лімфатичними судинами. Хілурія посилюється після їжі і в положенні стоячи. Під час мікроскопії осаду сечі виявляють клітини жиру. Надзвичайно рідко хілурія виявляється при прориванні в ниркову миску лімфи з розширених лімфатичних шляхів при їх блокаді.

Сеча буває каламутною при запальних процесах у нижніх сечових шляхах внаслідок наявності у ній ниток чи плівок фібрину, слизу і злущеного епітелію.

Фібрину рія спостерігається при фібринозно-виразковому циститі. Нитки слизу і злущеного епітелію з'являються при уретриті, простатиті.

Під час лабораторного дослідження сечі виявляють і інші зміни, проте не всі вони є ознаками урологічних захворювань.

Наявність циліндрів у сечі-циліндрурія-є симптомом ураження канальців нефронів, хоч деяка їх кількість міститься в сечі і при інших урологічних захворюваннях, особливо у разі пієлонефриту.

Розрізняють справжню і несправжню циліндрурію. При справжній у сечі містяться гіалінові, зернисті та воскоподібні циліндри, при несправжній - циліндри із солей сечової кислоти, міоглобіну, бактерій. Циліндри з нашаруванням лейкоцитів (лейкоцитарні), а також циліндри з бактерій характерні для пієлонефриту. Циліндри з уратів свідчать про перенасичення сечі цими солями.

Клітини епітелію мають діагностичне значення лише при типовій формі. Іноді клітини різних відділів сечових органів схожі між собою. Можна бути певним у тому, що йдеться про епітелій канальців нефронів лише тоді, коли клітини епітелію нашаровуються на циліндри, тобто утворюються епітеліальні циліндри. У сечі можна виявити атипові клітини. Для цього необхідне спеціальне забарвлення її осаду. Цитологічне дослідження сечі проводиться, якщо є підозра на злоякісне новоутворення.

Ліпідурія (ліпурія) - поява в сечі жирових речовин; спостерігається при жировій емболії капілярів нирок внаслідок перелому трубчастих кісток, цукрового діабету, нефротичного синдрому.

Гідатидурія (ехінококу рія) - поява в сечі дрібних ехінококових міхурців. Вони потрапляють у сечові шляхи з ураженої ехінококом нирки.. Крім того, в сечі виявляють оболонку міхурців, гачки паразитів. У рідкісних випадках із сечі урологічних хворих виділяють актиноміцети (при актиномікозі), яйця шистосом (при шистоматозі).

Ферментурія характеризується появою в сечі ферментів. Сперматурія - наявність в осаді сечі елементів сперми (сперматозоонів, клітин сперматогенезу). Спостерігається при деформації задньої частини сечівника та сім'яного горбика, атонії внутрішніх статевих органів (застійний везикуліт, колікуліт).

Якщо в сечі є гриби, треба простежити, щоб посуд для збирання її був чистий, і зробити аналіз повторно. Гриби містяться в сечі у разі глюкозурії (при нормальному рівні глюкози в крові); іноді гриби з'являються під час лікування антибіотиками. В такому разі лікування слід припинити, а якщо це зробити неможливо, - вводити паралельно з антибіотиками ністатин, леворин та ін. Дослідження сечі слід проводити в динаміці, що дозволяє стежити за перебігом хвороби.

ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Об'єм порції сечі - 100-200 мл

Колір -                  солом'яно-жовтий

Відносна густина - 1, 008 - 1, 028

Реакція -               слабокисла

ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

Білок -                       до 0, 033 г/л

Глюкоза -                 відсутня

Ацетон, кетонові тіла - відсутні
Жовчні пігменти -     відсутні


МІКРОСКОПІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Еритроцити - 0-1 в полі зору

Лейкоцити -  Ч - 0-3 в полі зору; Ж - 0-6 в полі зору

Епітелій -        0-3 в полі зору

Циліндри -      0-1 в полі зору

Кристали солей - поодинокі урати або оксалати

 

План.

1. Виписування і отримання лікарських засобів в умовах стаціонару.

2.Правила зберігання, розміщення та обліку ліків у відділенні.

3.Шляхи введення лікарських засобів в організм людини.

4.Зовнішні застосування лікарських засобів: переваги та недоліки, техніка застосування.

5.Ентеральне застосування лікарських засобів: Переваги та недоліки ентерального введення, взаємодія ліків з продуктами.

6.Парентеральний шлях уведення лікарських засобів, його особливості, переваги та недоліки.

7. Ускладнення ін’єкцій, їх профілактика. Тактика акушерки в разі виникнення можливих ускладнень.

 

Мазеві пов’язки.

Показання: при необхідності тривалого впливу лікарської речовини (12-24 год.)

 

Волого-висихаючі пов’язки.

Показання: гострі запальні ураження шкіри, які супроводжуються мацерацією, екземою.

 

Закладання мазі за повіко.

 

Внутрішньошкірні ін’єкції.

Лікарську речовини вводять в товщу шкіри, не доходячи до підшкірної жирової клітковини. Застосовують при виконанні алергійних проб, імунологічних проб на туберкульоз (Манту), бруцельоз (Бюрне), проб на чутливість організму до антибіотиків, на приховані набряки (Мак-Клюра – Олдріча), для місцевого знеболення.

Використовуютьголку діаметром 0, 3-0, 4 мм, довжиною 1, 2-1, 5см, із зрізом під кутом 450і шприц ємністю 1мл.

Місце ін’єкції: внутрішня (медіальна) поверхня передпліччя (рука пацієнта повинна лежати долонею догори).

 

Проба Манту

Показання: рання діагностика туберкульозу, визначення інфікованості або чутливості організму до туберкуліну, відбір дітей на ревакцинацію БЦЖ.

Протипоказання: шкірні захворювання, гострі та хронічні інфекційні захворювання в період загострення, алергічні стани (ревматизм, бронхіальна астма), епілепсія.

Особливості проведення проби Манту:

- Перевірити дозвіл на проведення дитині проби Манту.

- Виконують туберкуліновим шприцом.

- З ампули набрати у шприц 0, 2 мл туберкуліну (під час перевірки прохідності голки і видаленні повітря витрачається 0, 1 мл).

- Ампулу із залишком туберкуліну ставлять в продезінфікований посуд і накривають стерильною серветкою.

- Не торкаючись стерильної ватної кульки кінцем голки, видалити у неї зі шприца залишки туберкуліну.

- Шкіру внутрішньої поверхні середньої третини передпліччя після оброблення ватними кульками, зволоженими 70%р-ном спирту висушити насухо стерильною ватною кулькою.

- В/ш вводять чітко 0, 1мл туберкуліну (1 дозу). При правильному введенні на шкірі утворюється «лимонна кірка».

- Швидким рухом вийняти голку, не притискаючи ватною кулькою.

- Залишки туберкуліну на шкірі зняти сухою стерильною ватною кулькою.

- Попередити пацієнта, що протягом 3-х днів місце ін’єкції не можна мочити, травмувати, обробляти антисептиком, одягати одяг, що подразнює шкіру.

- Через 72 год. оцінити результат. Для вимірювання діаметра папули використовують прозору пластмасову лінійку, яку накладають перпендикулярно ості руки. Розмір гіперемії не враховується.

Розмір папули 0-1мм – реакція негативна;

2-4мм – сумнівна;

5мм – позитивна;

Понад 17мм – гіперергічна.

 

Підшкірні ін’єкції.

Переваги: технічно легкі у виконанні; багато ліків, які в розчиненому вигляді швидко і добре всмоктуються в підшкірну жирову клітковину і не справляють на неї подразнювальної дії.

Протипоказання: глибокі зміни в шкірі, опіки, інфільтрати, поранення у тих ділянках, де треба робити ін’єкцію, виражений набряк та рубцеві зміни підшкірної жирової клітковини.

Ділянки тіла, які частіше використовують для п/ш ін’єкцій:

- зовнішня поверхня плечей(пацієнт зручно сидить або лежить, рука трохи зігнута у ліктьовому суглобі),

- підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік, руку на боці ін’єкції слід опустити і трохи відвести назад),

- передньозовнішня поверхня стегон,

- латеральні поверхні живота на рівні пупка (пацієнт лежить на спині).

У цих ділянках шкіру та підшкірну жирову клітковину легко захопити в складку, відсутня небезпека пошкодження великих судин і нервів. Вводять 1-2 мл розчину, максимально – 5мл.

 

Особливості п/ш введення олійних розчинів:

- Ампулу підігрівають на водяній бані або в руці до температури 36-370С.

- Двомоментне введення: після введення голки в тканину складку шкіри відпускають і лівою рукою відтягують поршень шприца до себе, щоб переконатися, що голка не потрапила у кровоносну судину. За наявності крові в шприці відтягують трохи голку із шприцом до себе, не виймаючи її, вводять під іншим кутом і знову перевіряють.

- Після введення місце ін’єкції масажують, для кращого розсмоктування накладають грілку або зігрівальний компрес.

 

Внутрішньом’язові ін’єкції.

Застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при п/ш ін’єкціях, оскільки м’язи краще постачаються кров’ю та лімфою. Деякі препарати при п/ш введенні спричиняють місцеве подразнення тканин, біль, погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтратів.

Максимально в/м можна ввести до 10мл.

Ділянки тіла, що використовують для в/м ін’єкцій: верхньозовнішній квадрант сідниць (пацієнт лежить на животі), передньозовнішня поверхня стегон (пацієнт лежить на спині), підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік), рідше триголовий м’яз плеча.

Не треба виконувати ін’єкцію в напружений м’яз, це може призвести до утрудненого введення голки, навіть до її ламання. Не слід виконувати ін’єкцію пацієнту у положенні стоячи, тому що він може знепритомніти.

 

Розведення антибіотиків.

Взяття крові з вени.

- для біологічних і серологічних досліджень беруть кров з вени натще із розрахунку 5 мл на одне дослідження.

- м/с бере кров з вени в масці, гумових рукавичках, захисних окулярах, фартусі.

- на пробірці і направленні проставляють відповідний однаковий номер.

- пробірки закривають гумовими корками.

- кров не зберігають у холодильнику.

- доставляють в лабораторію не пізніше ніж через 1 год. після забору в спеціальному ящику-контейнері або промаркірованому біксі, на дно кладуть бавовняну серветку, згорнуту в 4 шари.

- направлення до лабораторії відправляють окремо в поліетиленовому пакеті. Зазначають: назву лабораторії, назву біоматеріалу і дослідження, реєстраційний номер, відділення, ПІБ пацієнта, стать, вік, діагноз, дату взяття крові, прізвище особи, яка здійснювала взяття біоматеріалу.

- транспортування крові в лабораторію здійснює м/с в гумових рукавичках.

 

Взяття крові з вени для бактеріологічного дослідження:

- Здійснюють до початку хіміотерапевтичного лікування або через 12-24 год. після останнього введення а/б.

- Флакони з поживним середовищем надають бактеріологічні лабораторії, їх зберігають у холодильнику +4- +6оС. Перед взяттям крові флакон зігрівають до кімнатної температури.

- Не перевіряють прохідність голки, щоб уникнути попадання в шприц м/о з повітря.

- Обпалюють горловину флакона на полум’ї, не торкаючись його стінок, вливають в нього кров.

- Ще раз обпалюють горловину флакона, потім стерильну частину корка і закривають ним флакон.

 

Кров на білірубін, трансамілазуберуть в суху чисту пробірку 3-5мл. Перед взяттям крові рекомендують одноденне голодування, не варто вживати аскорбінову кислоту.

 

Особливості взяття крові з вени на коагулограму:

- У конусоподібну пробірку наливають 1мл 3, 8% р-ну цитрату натрію (антикоагулянт).

- Беруть 10мл, по стінці пробірки випускають 9мл крові.

- Кров перемішують з антикоагулянтом легким поколихуванням без утворення піни.

 

Особливості взяття крові з вени на наявність алкоголю:

- Шкіру обробляють 3%р-ном пероксиду водню або фурациліном.

- 5мл крові виливають у чистий сухий стерильний флакон з-під а/б, закривають корком.

- Горловину з корком навхрест заклеюють 2 смужками лейкопластиру, його краями фіксують направлення.

- Лікар засвідчує особисті дані хворого в направленні своїм підписом, на коркові – особистою печаткою.

Взяття крові на ВІЛ-інфекцію:

- Працювати обережно, не використовувати пробірки з відбитими краями.

- Засоби особистого захисту: маска, гумові рукавички, захисний екран, клейончастий фартух.

- У кожному пацієнтові треба вбачати можливого носія тієї чи іншої інфекції.

- Кров у холодильнику зберігається не більше доби.

- Кров доправляють у лабораторію у контейнері з ущільнювачем або промаркованому біксі.

- Окремо доправляють направлення.

 

Кровопускання (300-500мл)

Механізм дії: зменшує кількість циркулюючої крові, може мати позитивне значення при правошлунковій серцевій недостатності (набряк легень). Включається нейрогуморальний механізм і підвищується вміст води в крові до 15% вище від початкового, тому в деяких випадках знижується в’язкість крові і зсідання її триває довше.

Показання:

- Хронічна некомпенсована серцева недостатність з явищами застою (набряк легень);

- Значне підвищення АТ різного походження (гіпертонічна хвороба, гострий нефрит);

- Тяжкі отруєння та інтоксикації.

Протипоказання:

- Значне зниження АТ;

- Недокрів’я;

- Шок, колапс.

Після кровопускання хворий повинен дотримуватись постільного режиму протягом доби. Спостерігають за загальним станом хворого, здійснюють контроль АТ, пульсу. Випущена кров є утилітарною, її знезаражують і виливають в каналізацію.

 

 


 


План.

1.Характеристика основних лабораторних та інструментальних методів дослідження.

2.Методи дослідження харкотиння.

3.Дослідження вмісту шлунка та дванадцятипалої кишки.

4.Дослідження сечі.

5.Дослідження калу.

6.Підготовка пацієнток до рентгенологічних досліджень.

7.Діагностичне значення ультразвукового дослідження в акушерській практиці.

8. Підготовка пацієнток до ендоскопічних досліджень.

 

 

Зміни в організмі, які зумовлені захворюванням, спричиняють певні зрушення в крові, сечі, калі, виділеннях із різних органів та залоз людини. Достовірність результатів лабораторного дослідження залежить від правильного збору матеріалу, способу доставки в лабораторію і чіткого заповнення супровідного направлення.

Акушерка повинна:

Знати: який матеріал слід збирати при тих чи інших захворюваннях для лабораторного дослідження.

Вміти:

  • Пояснити хворій мету лабораторного дослідження і отримати її згоду на проведення.
  • Провести інструктаж хворої з підготовки до обстеження і методики забору матеріалу.
  • Підготувати необхідну кількість відповідно підготовленого посуду та інструментів.
  • Заповнити направлення з визначенням профілю лабораторії, мети дослідження.
  • Своєчасно відправити біологічні матеріали на дослідження.
  • Проконтролювати своєчасність отримання результатів лабораторної діагностики із фіксацією їх у медичних документах пацієнта.

Загальні вимоги до досліджуваного матеріалу:

1. Матеріал для дослідження необхідно брати до початку антибактеріальної терапії або через 8-10 год. після введення останньої дози.

2. Зберігати асептику: використовувати для взяття біологічного матеріалу ватні тампони, дротяну петлю, стерильний або продезінфікований посуд.

3. Кількість матеріалу повинна бути достатньою для дослідження.

4. Транспортувати матеріал в лабораторію в максимально короткі строки до 2 год з моменту збирання, при неможливості швидкої доставки зберігати його в холодильнику.

5. Оформляти направлення в якому відзначають: назву лабораторії, назву біоматеріалу та вид дослідження, прізвище ім’я по батькові пацієнтки, підпис медичного працівника, який здійснив забір біоматеріалу, назву відділення, дату. Направлення укладають в поліетиленовий пакет.

6. Матеріал повинен відповідати патологічному процесу.

 

Мазок із зіва

Пацієнта посадити обличчям до джерела світла, нахилити голову назад і відкрити рот. Шпателем придавити корінь язика і не торкаючись слизової оболонки порожнини рота і язика провести стерильним тампоном на межі здорової та ураженої тканини, у ділянці розміщення нальоту по дужкам і ньобним мигдаликам. Горловину пробірки провести над вогнем, потім ввести в неї тампон. Пробірку і направлення пронумерувати. Штатив із пробірками ставлять у бікс або контейнер і відправляють в лабораторію.

Мазок з носа

Пацієнта посадити обличчям до джерела світла, підняти кінчик носа і ввести стерильний тампон у глибину лівої, а потім правої порожнини носа. Горловину пробірки провести над вогнем, потім ввести в неї тампон. Пробірку і направлення пронумерувати. Штатив із пробірками ставлять у бікс або контейнер і відправляють в лабораторію.

 

Фракційне зондування.

РН-метричне дослідження шлункового вмісту.

Мета: визначити секреторну (кислотоутворюючу) і моторну (евакуаторну) функції шлунка.

У здорової людини шлунковий вміст натще 50 мл, загальна кислотність 10 ОД, вільна соляна кислота у багатьох відсутня. Після введення ентерального подразника загальна кислотність 40-60 ОД, вільна – 20-40 ОД, пепсин 40-60 ОД, після введення парентерального подразника показники вищі.

Показання: захворювання слизової оболонки шлунка.

Протипоказання: шлунково-кишкова кровотеча, стенокардія, гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, розширення вен стравоходу, загострення гастриту, виразкової хвороби.

Види подразників шлункової секреції:

1. Ентеральні (використовують 300 мл, t 37-38 °C):

а) м’ясний бульйон (1 кг нежирного мяса + 2л Н2О)

б) 4% відвар сухого листя капусти.

в) 5% розчин етилового спирту.

г) кавовий сніданок (0, 2 г кофеїну на 200 мл Н2О)

2. Парентеральні:

а) 0, 1% розчин гістаміну (0, 08 мг/10 кг маси тіла, не більше 0, 5 мл), м.б. запаморочення, тахікардія, жар, почервоніння шкіри; для запобігання вводять 1 мл 1% розчину димедролу.

б) 0, 025% р-н пентагастрину (0, 08 мг/10 кг маси тіла).

в) інсулін (2 ОД на 10 кг маси тіла).

Дослідження проводять вранці, натще, не можна палити, вживати ліки. Увечері, напередодні хворий приймає легку їжу не пізніше 18-ї год.

 

Аналіз сечі на діастазу

Сечу збирають в чисту ємкість, в будь-який час, після підмивання 50 мл, «середню порцію». Свіжевиділену і теплу сечу терміново доставляють в лабораторію.

Аналіз сечі на цукор

Збирають протягом доби в 3л банку (з 600 до 600 наступного дня, першу порцію о 600 зливають в унітаз). Змішують добову сечу, відливають в чистий сухий флакон 200 мл для дослідження. У здорової людини цукор з сечею не виводиться, добовий діурез становить приблизно 1500 мл.

Проба за Зимницьким

Дає більш точні відомості про стан сечовиділення, ниркову функцію, порушення концентраційної здатності нирок. Перед проведенням хворому відміняють сечогінні препарати, обмежують вживання рідини до 1, 5 л на добу.

Сечу збирають у 8 флаконів ємністю 250-400 мл (з 600 до 600 наступного дня, першу порцію о 600 зливають в унітаз), в один флакон пацієнт мочиться протягом 3-х годин. До кожного флакону приклеюють етикетку із зазначенням ПІБ хворого, відділення, палати № порції та години, інтервали між якими хворий збирає сечу (І – 6.00-9.00; ІІ – 9.00-12.00; ІІІ – 12.00-15.00; ІV - 15.00-18.00; V – 18.00-21.00; VI – 21.00-24.00; VII – 24.00-3.00; VIII – 3.00-6.00). Якщо протягом цього часу у пацієнта немає позивів до сечовипускання, флакон залишають порожнім і так відправляють в лабораторію; якщо об’єм в якійсь порції перевищує об’єм флакону, то її збирають в додатковий флакон, вказують в направленні до якої порції.

Визначення результатів проби:

- добовий діурез 1, 5л, становить 65-75% від випитої рідини;

- співвідношення денного (з 6.00 до 18.00) й нічного діурезу. Денний діурез становить 2/3-3/4, нічний – 1/3-1/4 від добового.

- питому вагу кожної порції в межах 1003-1030, що нижча, монотонніша і рівномірніша питома вага, тим тяжче уражена паренхіма нирок.

 

Аналіз сечі на 17-КС

О 800год. пацієнт випорожняє сечовий міхур і збирає сечу протягом доби до 800год. наступного дня у велику ємкість з кришкою. Вимірюють кількість виділеної сечі за добу, перемішують, відливають 250 мл сечі і відправляють в лабораторію.

 

Езофагогастродуоденоскопія

Це ендоскопічне дослідження стравоходу, шлунка 12-палої кишки за допомогою ендоскопа.

Мета: визначення локалізації, характеру і ступеня змін у слизовій оболонці, джерела гострих кровотеч, уточнення діагнозу виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки, новоутворень шлунка, поліпів, проведення біопсії. За допомогою ендоскопа видаляють поліпи, коагулюють судини, вводять лікарські препарати.

Протипоказання: серцево-легенева недостатність, гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, аневризма аорти, гемофілія, ГРВІ.

Обов’язки м/с при проведенні езофагогастродуоденоскопії:

  • стежить за загальним станом пацієнта, кольором шкіри, частотою пульсу, правильністю положення пацієнта на столі;
  • бере участь у проведенні дослідження;
  • фіксує голову пацієнта в такому положенні, щоб глотка і стравохід утворювали пряму лінію;
  • стежить за положенням загубника;
  • пальпує живіт для виведення в поле зору і зручну позицію відповідних відділів шлунка;
  • допомагає лікарю вводити ендоскоп і проводити його в шлунок і 12-палу кишку;
  • переміщує відповідно до вказівки лікаря ендоскоп угору або вниз за його гнучку частину;
  • фіксує ендоскоп у необхідній позиції; бере участь у проведенні біопсії, видаленні новоутворень, виконанні лікувальних втручань.

Підготовка пацієнта:

1. Напередодні пацієнт приймає легку вечерю о 1800 і приходить натще вранці з рушником.

2. У день обстеження пацієнт не повинен курити, пити, вживати ліки.

3. За 15-20 хв. провести премедикацію: 0, 5 мл 0, 1% р-ну атропіну сульфату п/ш, 2 мл 50% р-ну анальгіну в/м.

4. При наявності зняти зубні протези.

5. Попередити пацієнта, що під час процедури він не зможе розмовляти, ковтати слину.

6. Здійснити анестезію слизової оболонки глотки 2%р-ном тримекаїну шляхом зрошення.

7. Положити пацієнта на лівий бік із витягнутою лівою ногою, праву ногу зігнути в колінному та кульшовому суглобах. Під голову підкласти валик. Руки зафіксувати таким чином, щоб вони не заважали виконувати дослідження.

8. Після обстеження протягом 1-2 год. не їсти, не пити, а в разі проведення біопсії – протягом 24 год. не їсти гарячу їжу.

 

Ректороманоскопія

Мета: візуальне визначення запальних процесів, виразок, гемороїдальних вузлів, злоякісних новоутворень прямої і дистального відділу сигмоподібної ободової кишки, отримання мазків і зіскобів зі слизової оболонки, проведення біопсії. Можна оглянути слизову оболонку товстої кишки на відстані 30см від відхідника.

Показання: виділення з прямої кишки гною, слизу, крові; наявність болю в прямій кишці, стійкі закрепи, гістологічне дослідження.

Протипоказання: тяжкий загальний стан, гострі гнійні процеси у відхідниковій ділянці, рубцьові звуження прямої кишки.

Підготовка пацієнта:

1. Напередодні ввечері при нормальних випорожненнях поставити 1 очисну клізму.

2. При закрепах за 2-3 днів до обстеження давати пацієнту по 50 г рицинової або маслинової олії, щодня проводити очисну клізму.

3. Легка вечеря.

4. За 2 год. до обстеження 2-га очисна клізма.

5. Дослідження проводять натще.

6. Перед дослідженням звільнити сечовий міхур.

7. Положення пацієнта колінно-ліктьове, або лежачи на правому боці з трохи піднятим тазом.

 

Колоноскопія

Це ендоскопічне дослідження найвищих відділів товстої кишки.

Показання: повторні кровотечі, пов’язані із захворюваннями товстої кишки, при підозрі на пухлину товстої кишки, наявності поліпів, хронічних виразок, неспецифічних запальних процесів.

Протипоказання: тяжкі форми неспецифічного виразкового коліту і хвороби Крона, при якій є небезпека профузної кровотечі; перфорація і загострення патологічного процесу в товстій кишці; виражена легенева і серцева недостатність; гіпертонічна хвороба ІІІ стадії; гемофілія; гострі захворювання органів черевної порожнини з явищами перитоніту; гострі кишкові інфекційні захворювання.

Підготовка пацієнта:

1. За 3-4 дні до обстеження призначити пацієнту безшлакову дієту.

2. Напередодні, після обіду (о 1500) дати пацієнту випити 50 г рицинової або маслинової олії, при закрепах призначити 2 р. на день.

3. Ввечері та зранку поставити очисні клізми до чистої води.

4. Процедуру проводять натще.

5. За 30 хв. ввести 1 мл 0, 1% р-ну атропіну сульфату або 1 мл 0, 2% р-ну платифіліну гідротартрату і 1 мл 1% р-ну промедолу або 2 мл 50% р-ну анальгіну.

6. Положення пацієнта лежачи на лівому боці з підведеними до живота ногами.

7. Провести туалет анального отвору.

 

Цистоскопія

Це візуальний огляд оболонки сечового міхура за допомогою цистоскопа.

Мета: виявлення захворювань сечового міхура, визначення функції нирок, відновлення відтоку сечі з ниркових мисок.

Протипоказання: макрогематурія, підозра на сечокам’яну хворобу, пухлину сечового міхура, гострі запальні процеси.

Підготовка пацієнта:

1. За призначенням лікаря ввести анальгезуючий препарат.

2. Звільнити сечовий міхур.

3. Положення пацієнта лежачи на урологічному кріслі.

4. Провести туалет зовнішніх статевих органів.

 

 

Бронхографія

Це рентгенологічне обстеження бронхів і трахей після попереднього заповнення їх просвіту контрастною речовиною.

Підготовка пацієнта:

1. Провести пробу на чутливість до йодистих препаратів (протягом 2-3 днів пацієнту давати по 1 ст. ложці 3% р-ну йодного калію) або напередодні ввести в/в 1 мл йодовмісного препарату, розчинивши його в 10мл ізотонічного розчину натрію хлориду і спостерігати за реакцією.

2. При наявності гнійної мокроти за 3-4 дні до обстеження очистити бронхіальне дерево (дренажне положення, сухоїдіння, відкашлюючи засоби).

3. За 30-60 хв. вводять атропін 0, 1% - 1 мл п/ш, за необхідності десенсибілізуючі засоби (піпольфен 0, 025 г).

4. Проводять під наркозом або місцевою анестезією, після процедури хворому протягом 2 год. не дають їсти.

 

Іригоскопія

Мета: визначення форми, розташування, розміру товстої кишки і рельєфу слизової оболонки, тонусу і перистальтики відділів товстої кишки; розпізнавання захворювань (пухлин, поліпів, кишкової непрохідності).

Підготовка пацієнта:

1. За 3 дні до обстеження призначити безшлакову дієту і обмежити вживання вуглеводів.

2. Для зменшення метеоризму по 2 таб. карболену 3 р. на день або 1 склянку відвару ромашки.

3. Напередодні дослідження перед обідом 30-50 г рицинової олії.

4. Останній прийом їжі о 1800.

5. На ніч провести очисні клізми (2-3 з проміжком в 30-40 хв.).

6. За 3 год. до обстеження дати легкий сніданок, щоб викликати рефлекторне переміщення вмісту з тонкої кишки в товсту.

7. Через 15-20 хв. зробити очисну клізму, через 30 хв. – другу.

8. За 30-40 хв. до обстеження ввести газовідвідну трубку.

9. За допомогою клізми ввести контрастну речовину барієву суміш ( 1 л Н2О, 200 г барію сульфату, 10 г таніну) і провести дослідження.

 

Холецистографія

Мета: визначення форми, розташування і функції жовчного міхура, виявлення каміння, пухлин.

Показання: жовчнокам’яна хвороба, атонія жовчного міхура, дискінезія жовчних протоків.

Протипоказання: неприйнятність до препаратів йоду, некомпенсовані вади серця, виражений атеросклероз, гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, цукровий діабет (тяжка форма), цироз печінки.

Підготовка пацієнта:

1. За 2 дні до обстеження з раціону виключити: овочі, фрукти, бобові, молоко.

2. Збільшити денну норму цукру до 100 г.

3. Напередодні: о 900 – 100 г сиру; о 1200 – 20 г вершкового масла або 100 г сметани, 50 г білого хліба, запити 100 мл перевареної води; о 1700 – 2 сирих жовтка; о 1900 – очисні клізми до чистої води.

4. За 12-14 год. до обстеження пацієнт випиває рентгенконтрастний препарат холевід або йодогност (12 таб. по 0, 5 г) через кожні 10 хв. протягом 1 год. по 2 таб., запиває солодким чаєм або мінеральною водою; білітраст 3-3, 5г по 1-1, 5г через кожні 20хв.

5. Після прийому полежати на правому боці протягом 1-2 год.

6. Вранці натще роблять знімок жовчного міхура, потім пацієнт випиває 2 сирих жовтки і через 15-20 хв. роблять серію знімків на яких можна прослідкувати заповнення контрастною речовиною жовчних протоків і вивчити скоротливу функцію жовчного міхура.

 

Внутрішньовенна холеграфія

Рентгенологічне дослідження жовчновивідних шляхів, засноване на властивостях печінки виділяти з жовчю йодовмісні контрастні речовини, які дають можливість отримати зображення жовчних шляхів.

Підготовка пацієнта:

1. Протягом 2-х днів безшлакова дієта.

2. За 2 дні перед обстеженням зробити пробу на індивідуальну чутливість до йодовмісного контрастного препарату (білігност, біліграфін, ендографін), ввести в/в 1 мл з тест ампули. Якщо після проби не спостерігається ознак йодизму (кашель, нежить, сльозотеча, ↑ tº, висипання) то можна проводити обстеження.

3. Напередодні ввечері та вранці зробити очисні клізми до чистої води.

4. В рентгенкабінеті при горизонтальному положенні ввести пацієнту в/в 30-40 мл контрастного препарату (50%р-н білігносту або біліграфіну) t 37 º С; через 10-15 хв. видно жовчні протоки, через 40-45 хв. заповнюється жовчний міхур.

 

Підготовка пацієнтів

План.

1. Визначення понять здоров’я, індивідуальне і громадське здоров’я.

2. Показники громадського здоров’я.

3. Фактори ризику, шкідливі звички, психоемоційна напруженість, генетична схильність, їх вплив на вагітність.

4. Формування здорового способу життя. Диспансеризація.

5. Раціональне харчування. Основні принципи збалансованого харчування.

6. Загартування - основа здоров’я і працездатності людей.

7. Психічна саморегуляція - регуляція вищого рівня активності.

8. Гармонійна сім’я - запорука здоров’я.

9. Геронтологія. Проблема старіння населення.

10. Геріатрія. Основні умови активного довголіття.

 

 

Психологічний захист.

Одним із засобів психічної саморегуляції є боротьба зі стресом – це психологічний захист – форма психічної реакції на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища, яка спрямована проти їх патологічного впливу на організм людини.

Стрес - це неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму і відповідної адаптації. Не кожна життєва ситуація, яка викликає стрес, є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживаються як горе, нещастя. Такі стреси виснажують сили людини і супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції особи.

Для емоційно нестійких людей характерна неурівноваженість, підвищена збудливість, схильність до різкої зміни настрою, нерішучість, неспокій та ін.

Емоційно стійка особа має високу витримку і самовладання в напружених, критичних і екстремальних ситуаціях. Самовладання - здатність людини здійснювати діяльність у дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. У самовладанні проявляється свідомо вольова організація психічних процесів, які регулюють діяльність людини.

Психологічний захист - це спеціальна регуляторна система стабілізації особи, яка спрямована на усунення або зниження почуття неспокою.

 Механізм психологічного захисту індивідуальний, тому його посилення і тренування є завданням профілактичної і клінічної психотерапії. Особливість- його не усвідомлюваність, прояви самовиправдовування, самонагорода, самовибачення, забування тощо. Порушують механізми психологічного захисту зовнішні і внутрішні подразники: психотравмуючі чинники (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об’єктивну оцінку подіям, що відбуваються, конфліктність особи, зміни характеру тощо.

Форми психологічного захисту: ухилення від обговорення теми, ситуацій, кінофільмів, телепередач, “вихід” із сім’ї, професійної або вікової групи тощо.

 

Механізми психологічного захисту:

- витіснення – усунення із свідомості неприємної згадки, переживання про подію.

- проекція – це механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини властивими даній особі мотивами і рисами.

- ідентифікація – це механізм психологічного захисту, внаслідок дії якого особа ототожнює себе з іншою особою (або із групою людей), яка є для неї взірцем поведінки, фізичної і духовної досконалості.

 

Методи, які застосовуються у практичній діяльності для зменшення стрес-реакції є:

- нервово-м’язова релаксація;

- вольова регуляція дихання;

- аутотренінг.

 

І самонавіювання.

Аутогенне тренування (аутотренінг) - концентрована форма саморегуляції з одночасним застосуванням спеціальних прийомів м’язової релаксації (розслаблення м’язів), психічного спокою і самонавіюванням. Аутотренінг спрямований на регуляцію психічної активності людини, мобілізацію її соматичних і духовних резервів, інтенсифікацію пізнавальних процесів - уваги, зосередженості, швидкості психічних реакцій, рівня самооцінки, пам’яті.

Застосовують індивідуальний та груповий аутотренінг.

Використовують проведення процедур у трьох послідовнихположеннях:

- сидячи - пацієнт вільно сидить на стільці з трохи нахиленою вперед головою, передпліччя кладе вільно на стегна, а кисті розслаблює і опускає.

- зручне розміщення людини у м’якому кріслі - потилиця і спина повинні зручно спиратися на спинку крісла, а руки у розслабленому стані розміщуються на підлокітниках.

- лежачи горілиць на ліжку, кушетці або дивані з вільно простягнутими вздовж тулуба руками.

Після прийняття одного із положень тіла слід заплющити очі і вольовим впливом намагатися максимально розслабити спочатку м'язи обличчя, потім язика і нижньої щелепи. Після цього проводять дихальну розминку, яка полягає у дво-три хвилинному диханні животом з частотою 14-16 дихальних рухів за 1 хв., потім переходять до основних вправ аутотренінгу:

а) загальне заспокоєння;

б) досягнення загальної м’язової релаксації;

в) виклик відчуття тепла в кінцівках;

г) оволодіння регуляцією частоти і ритму дихання;

ґ) оволодіння регуляцією частоти і ритмом серцевих скорочень;

д) мобілізуючі вправи;

є) загальне зміцнення емоційно-вольової сфери.

На завершальному етапі переходять до виконання спеціальних прийомів аутотренінгу, який складається із 12 занять. На перших заняттях (1-4) необхідно сформувати образ спокою і розслаблення, на проміжному етапі (заняття 5-9) зафіксувати цей стан другою сигнальною системою (тобто в усній формі). Завершальні заняття (10-12) призначені для закріплення образу психічного і фізичного спокою.

 

1- 4 заняття.

- Я зовсім спокійний. Згадка про конкретні ситуації або події викликає відчуття приємного спокою і радості.

- Мене ніхто і ніщо не турбує. Згадка конкретної події викликає, відчуття насолоди і приємності.

- Усі мої м’язи повністю розслаблені і підготовлені до відпочинку.

- Усе моє тіло розслаблене повністю, і я відпочиваю, неначе перебуваючи у стані невагомості.

- Я повністю спокійний і віддалений від реальностей земного життя.

 

5-9 заняття.

- Я зовсім спокійний і врівноважений.

- Мене ніхто і ніщо не турбує.

- Усі мої м’язи максимально розслаблені і підготовлені до відпочинку.

- Усе моє тіло повністю розслаблене і відпочиває.

- Я безмежно щасливий і спокійний.

 

10-12 заняття.

Я абсолютно спокійний, ніхто і ніщо не може порушити мого спокою.

За умови виконання обстежуваним цього етапу переходять до виконання спеціальних вправ аутотренінгу в такій послідовності (тривалість кожної вправи 30-60 с):

перший етап - загальне заспокоєння. Пацієнт із заплющеними очима повільно і тихо повторює кілька разів слова:

я спокійний, я зовсім спокійний;

мене ніщо не бентежить, мене ніхто не турбує;

у мене розслаблені м’язи обличчя, очей, нижньої щелепи, язика;

розслаблені м’язи моїх рук, ніг, тулуба;

усі мої м’язи розслаблені;

тіло моє повністю розслаблене і відпочиває;

тіло моє легке, невагоме;

другий етап - м’язова релаксація. Пацієнт вольовим зусиллям послідовно створює в організмі певні відчуття:

я відчуваю важкість у правій руці;

відчуття важкості у правій руці повільно наростає;

права рука надто важка, і я не здатний нею поворухнути;

я відчуваю важкість у лівій руці;

я відчуваю послідовне наростання важкості у лівій руці;

ліва рука надто важка, і я не здатний нею ворухнути;

я відчуваю важкість у правій нозі;

відчуття важкості у правій нозі поступово наростає;

права нога стає надто важкою і нерухомою;

я відчуваю важкість у лівій нозі;

відчуття важкості у лівій нозі поступово наростає;

ліва нога стає надто важкою і нерухомою;

я відчуваю приємну важкість, яка наповнює мої руки і ноги;

усе моє тіло повністю розслаблене і важке;

третій етап - емоційно-вольова сфера. Пацієнт про себе кілька разів повторює у визначеній послідовності вислови:

я повністю володію собою;

я володію своїми думками;

я володію своїми емоціями;

я володію своїми почуттями;

я завжди уважний;

я завжди організований;

я завжди впевнений у собі;

я завжди урівноважений;

я спокійний і повністю володію собою.

Після закінчення сеансу обстежуваному пропонується розплющити очі і з’ясовують його реакцію на кожну дію аутотренінгу. Ефективність сеансу оцінюється за такими критеріями:

відмінний результат - при позитивній відповіді на всі суб’єктивні відчуття з тесту “Загальне заспокоєння”, при позитивній реакції не менше ніж на 10 дій з тесту “М’язова релаксація”, на 6-7 дій з тесту “Емоційно-вольова сфера”;

 

 

добрий результат - при позитивній реакції не менше ніж на 6 дій з тесту “Загальне заспокоєння”, на 7 дій з тесту “М’язова релаксація", на 5 дій з тесту “Емоційно-вольова сфера”;

задовільний результат - при позитивній відповіді не менше ніж 5 дій з тесту “Загальне заспокоєння”, на 6 дій з тесту “М’язова релаксація”, на 4 дії з тесту “Емоційно-вольова сфера”;

незадовільним вважається результат за показниками, які нижчі задовільних бодай по одному із тестів.

Таким чином, медичні працівники повинні вміти допомогти пацієнтові в стресових ситуаціях зняти нервове напруження і адаптуватись до нових умов існування за допомогою психічної саморегуляції.

 

ТЕМА: Санітарно-протиепідемічний режим лікувально-профілактичних закладів. Дезінфекція. Стерилізація. Охорона праці в галузі.

План

1. Санітарно-протиепідемічний режим лікувально-профілактичних закладів.

2. Проблема внутрішньолікарняних інфекцій (ВЛІ).

3. Загальні відомості про інфекційний контроль: його мета та шляхи забезпечення.

4. Гігієна праці в галузі, правила безпеки в роботі акушерки, рівні миття рук.

5. Дезінфекція, її розділи.

6. Передстерилізаційне очищення виробів медичного призначення.

7. Стерилізація.

8. Методи контролю стерилізації.

9. Поняття про асептику та антисептику.

10. Санітарно-протиепідемічний режим приймального відділення лікарні.

11.Санітарно-протиепідемічний режим палати, процедурного кабінету, буфетної, інших приміщень.

12.Чинні нормативні документи і накази МОЗ України щодо забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних установах

Інфекційні хвороби існують завдяки контагіозності, під якою розуміють можливість передачі збудника від носія до здорової людини. Ця особливість, що забезпечує виживання збудника як біологічного виду, сформувалась в процесі еволюції.

При взаємодії мікроорганізмів з патогенними властивостями і організмом людини виникає інфекційний процес. Він може набувати різних форм перебігу: від безсимптомної до клінічно вираженої і навіть смертельної.

Існування будь-якого збудника інфекційної хвороби окремого біологічного виду неможливе без постійної зміни індивідуального хазяїна.

Найкраще основні риси епідемічного процесу були вивчені Л.В.Громашевським, який уклав закони епідеміології.

1. Джерело збудника інфекції - заражений (хворий, а іноді здоровий), організм людини або тварини (при зоонозах).

2. Механізм передачі.

3. Сприятливий організм.

Група інфекцій Первинна локалізація Механізм передачі
Кишкові Травний канал Фекально-оральний
Дихальних шляхів Дихальні шляхи Крапельний
Кров'яні Кров Трансмісивний
Зовнішніх покривів Зовнішні покриви Контактний

 

Особливо небезпечним є виникнення внутрішньолікарняних інфекцій. Внутрішньолікарняна інфекція - будь-яке клінічно виражене захворювання (вірусного, бактеріального, грибкового) походження, що виникає внаслідок інфікування при обстеженні, лікуванні чи перебуванні в стаціонарі і після його виписування впродовж місяця.

Контингент, який вражається:

Пацієнти

Медичний персонал

Місце зараження

Лікувально-профілактична установа (стаціонар, поліклініка, лабораторія, донорський пункт і т.п.)

Причина зараження

Контакт з хворим, носієм

Порушення санітарно-гігієнічного, протиепідемічного режимів

Необеззаражений інструментарій

Аварії в ЛПЗ

Профілактика внутрішньо лікарняного зараження в стаціонарі включає широке коло заходів.

Санітарно-протиепідемічний режим - це комплекс організаційних, санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів, які запобігають виникненню внутрішньолікарняної інфекції.

Санітарно-протиепідемічний режим включаєвимоги

- до санітарного стану території, на якій розміщена лікарня

- внутрішнього обладнання лікарні

- освітлення, опалення, вентиляції

- санітарного стану приміщень лікарні.

Основні елементи комплексу заходів, спрямовані на забезпечення санітарно-гігієнічного режиму в лікувальних закладах:

- проведення дезінфекції,

- суворе дотримання вимог асептики, антисептики

- перед стерилізаційна обробка

- стерилізація

- знезараження повітря

- виявлення носіїв патогенної флори серед медперсоналу та їх санація

- виявлення джерел інфекції у хворих та їх лікування

Санітарно-гігієнічні заходи:

Режим провітрювання

Вентиляція

Кондиціювання

Переносні повітроочищувачі

Роздільні вентиляційні канали

Прибирання помешкань

Регулярність проведення

Використання деззасобів

Дезінфекція притирального інвентаря

 Дезінфекція постільних речей

Дезінфікаційна камера

Разові комплекти

Розміщення хворих

Дотримання санітарних норм устаткування боксів
Устаткування ізоляторів для хворих з ВІЛ-інфекцією
Ізоляція хворих з ускладненнями

Пологовий будинок: мати і дитя



Раціональна терапія

Раціональна антибіотикотерапія обґрунтованість

Протиепідемічнийрежим

Знезаражування інструментарію

Централізовані стерилізаційні відділення

Безпечне харчування

Контроль харчоблоку, пункту роздачі

Раціональне збереження продуктів

Контроль здоров 'я персоналу, хворих

Дезінфекція - це знищення в середовищі, що оточує людину, патогенних мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій, найпростіших, грибів, токсинів), їх переносників (комах, кліщів), а також гризунів.

При дезінфекції або знезаражуванні знищуються в основному патогенні мікроорганізми. Цим дезінфекція відрізняється від стерилізації, при якій знищуються всі види мікроорганізмів і їх спори.

Мета дезінфекції - знищити збудника інфекції в середовищі, що оточує людину (в приміщенні, на предметах обстановки, на посуді, білизні, одязі, виділеннях хворого тощо).

Для проведення дезінфекції необхідно знати:

1) що підлягає знезараженню;

2) коли необхідно провести дезінфекцію;

3) чим провести дезінфекцію;

4) як здійснити дезінфекцію.

  Розділи дезінфекції:

1 - власне дезінфекція - знищення патогенних мікроорганізмів;

2 - дезінсекція - знищення переносників захворювань (комах, кліщів);

3 - дератизація - знищення гризунів;

4 - стерилізація - знищення всіх мікроорганізмів.
Види дезінфекції: вогнищева і профілактична.

Вогнищева поділяється на поточну та заключну.

Поточна дезінфекція проводиться у вогнищі інфекції в присутності хворого чи бацилоносія.

Мета поточної дезінфекції: негайне знищення збудника інфекції після його виве­дення з організму хворого чи носія з метою запобігання розсіюванню збудника в навколишньому середовищі.

Заключна дезінфекція проводиться у вогнищі інфекції після ізоляції хворого чи бацилоносія.

Мета: повне знезаражування об'єктів, які могли бути заражені збудником інфекції. Профілактична дезінфекція проводиться постійно, незалежно від наявності джерела інфекційного захворювання.

Мета профілактичної дезінфекції: запобігти виникненню і поширенню інфекційного захворювання та накопиченню збудника захворювання в навколишньому середовищі.

Методи дезінфекції: фізичний та хімічний, комбінований (фізичні та хімічні методи знезаражування застосовують одночасно).

 


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 820; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (1.831 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь