Процес контролю та види контролю на підприємстві

 З позицій діяльності підприємств харчової промисловості контроль можна розглядати як процес, який здійснюється постійно для забезпечення випуску якісної та безпечної для споживачів продукції.

 Процес контролю (контролювання) характеризується як вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо. Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю).

 Процес контролю, крім того, розглядається як послідовні дії щодо встановлення стандартів, вимірювання фактично досягнутих результатів і коригування у тому випадку, коли досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених стандартів.

 Здійснення контролю відбувається шляхом проходження ряду послідовних етапів, які можна визначити наступним чином:

 1. Визначення мети контролю. На цьому етапі визначаються задачі здійснення контролю, тобто формулюється проблема, задля вирішення якої контроль проводиться.

 2. Планування контролю. На цьому етапі визначаються: об’єкт, суб’єкт, стандарти, засоби, методи, терміни та методики контролю.

 3. Здійснення безпосередньо контрольних дій. На цьому етапі визначаються фактичні параметри або показники, які контролюються (проведення замірів, перевірка документації, визначення конкретних результатів).

 4. Порівняння одержаних результатів із встановленими стандартами, нормами та нормативами.

 5. Здійснення документування результатів (оформлення звітів, довідок тощо).

 6. Розроблення та впровадження заходів по результатах контролю (прийняття та реалізація управлінських рішень).

 Попередній, поточний та заключний контроль можна розглядати як послідовність здійснення етапів процесу з позицій протікання виробничих процесів, оскільки для підприємств харчової промисловості якість готової продукції визначається організацією виробничого процесу, а саме:

 1)до

 2)впродовж здійснення виробничого процесу (рис. 12.2).

 3)після

 З цих позицій попередній контроль спрямований на контроль «входів» у виробничу систему і здійснюється ще до початку виробничого процесу. Його завдання — відслідковувати якість та/або кількість «вхідних» ресурсів в організацію (фізичних, людських, інформаційних, фінансових тощо), перш ніж вони стануть частиною виробничої системи підприємства.

 Метою попереднього контролю є запобігання ситуаціям, які здатні завдати шкоду організації, а не «лікувати» такі ситуації. Якість сировини, трудових ресурсів, основних засобів повинні відповідати технологічним вимогам та вимогам до готової продукції, яку очікують споживачі.

 Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході виробничого процесу. Він ґрунтується на вимірюванні фактичних результатів діяльності й оперативному реагуванні керівника на відхилення, що виникають. Звичайно, існує розрив у часі між виникненням відхилення від стандартів виробничого процесу і коригуючими діями керівника. Проте, такий розрив повинний бути мінімальним. Наприклад, недотримання температурного режиму при виробництві продукції може стати причиною виходу бракованої продукції.

 Поточний контроль дозволяє з’ясувати причини відхилень і тому широко використовується в процесі управління діяльністю підприємств.

. Його об’єктом є «виходи» з організації, тобто готова продукція, яка пропонується на ринку споживачу. Основний недолік заключного контролю — це констатація відхилень від стандартів на завершальному етапі, коли збитки вже наявні. Разом із тим, для багатьох видів діяльності — це єдиний можливий вид контролю. Отже, ефективність заключного контролю нижча випереджаючого та поточного.

Заключний контроль виконує дві важливі функції:

· забезпечує отримання інформації для удосконалення планування у майбутньому;

· дозволяє побудувати ефективну систему мотивації на підприємстві.

 

Тема 2. Система планів підприємства

 

1. Види планів, їх взаємодія.

2. Типи прогнозування, їх характеристика. Нормативне і пошукове прогнозування.

3. Суть і основні етапи стратегічного планування на підприємстві.

4. Тактичне планування. Структура тактичного плану і система показників.

5. Оперативно-виробниче планування.

1. Види планів, їх взаємодія.

Вся планова робота на підприємстві підпорядкована розробці єдиної системи планів. Дана система планів включає певні різновиди планів в залежності від різних поставлених цілей і часових горизонтів. Слід відзначити, що ті підприємства, які мають на належному рівні поставлену планову роботу, мають забезпечений успіх, як по показниках своєї роботи, так і успіх (імідж) в зовнішньому ринковому середовищі.

Це обумовлено такими позитивними моментами планування:

1. Планування дає орієнтири майбутньому стану діяльності підприємства.

2. Планування сприяє втіленню проблем, які виникають в процесі роботи.

3. Планування стимулює, координує, мотивує організацію праці.

4. Планування породжує корисну інформацію на основі сигналів зворотного зв’язку про стан керованих об’єктів.

5. Планування вимагає підвищення кваліфікації персоналу.

6. Планування робить необхідним контроль, аналіз і облік виконаного.

Відсутність системи планування (планової роботи) передбачає:

1. Нерозуміння персоналом мети до якої прагне дана фірма.

2. Означає втрату орієнтиру в конкурентному середовищі.

3. Обумовлює короткотерміновий характер рішень управлінського персоналу.

4. Внаслідок відсутності стратегії виникають помилкові рішення в тактиці.

5. Обумовлює спостерігаючу інертність персоналу у пізнанні ринкового механізму та виробленні лінії поведінки на ринку.

6. Облік і контроль ведеться формально без аналізів наслідків роботи.

З метою реалізації принципів планування на практиці використовується цілісна система планів.

В системі планів розрізняють такі види планів:

1. В залежності від тривалості періоду (горизонту планування) і реалізації поставлених завдань розрізняють:

– стратегічні (перспективні);

– тактичні (поточні) плани;

– оперативні плани.

Дана сукупність планів дозволяє реалізувати такі принципи планування як системність, неперервність.

Стратегічне (перспективне) планування містить характеристику далекоглядних цілей підприємства. Стратегічні плани розробляють на 3-5 років. Вони дають укрупнену характеристику по найбільш важливих напрямках діяльності підприємств.

Тактичні плани деталізують стратегічні і містять в своїй основі характеристику тактичних завдань, які обумовлені реалізацією стратегічних цілей.

Тактичне планування називають ще поточним, і розробляють, як правило, на рік, з поквартальною розбивкою.

Оперативні плани покликані забезпечити рівномірну, ритмічну роботу підприємств, вони складаються в основному із безпосередньо оперативних планів у виді графіків руху деталей, виробів (так зване календарне планування) і одночасно відбувається диспетчеризація виробництва, тобто, контроль за ходом виробництва. В свою чергу оперативно-виробниче планування поділяється на внутріцехове і міжцехове.

2. В залежності від рівня планування розрізняють фірмове і внутріфірмове планування (на рівні внутрішніх структурних підрозділів).

3. По функціональному призначенню розрізняють плани:

- виробничі;

- комерційні;

- інвестиційні;

- фінансові.

4. По методах обґрунтування – адміністративні і індикативні.

5. По стадіях розробки – попередні (проект плану) і остаточні (план).

6. По ступеню точності – укрупнені і уточнені.

В зарубіжній практиці, по класифікації Акоффа в залежності від часу дії розрізняють:

1) реактивне (минуле),

2) інактивне (теперішнє),

3) преактивне (майбутнє),

4) інтерактивне (взаємодія попередніх) планування.

   Кожен вид плану має свої особливості, щодо змісту, конкретної технології складання і сукупності розрахунково-технічних показників. Всю систему показників планів можна класифікувати за такими взаємопротилежними групами:

1) натуральні-вартісні,

2) кількісні-якісні,

3) абсолютні-відносні,

4) обсягові-питомі,

5) проміжні-кінцеві;

6) основні-допоміжні.

Натуральні показники потрібні для матеріально-речового виразу та обґрунтування плану: кількість продукції, що виробляється необхідні матеріали, устаткування. Вартісні показники використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, розрахованих в гривнях розмірів витрат, доходів.

Кількісні показники характеризують абсолютні обсяги виробництва та ресурсів, що споживаються: обсяг продукції, матеріалів, виробничі фонди, кількість працівників. Якісні показують ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва: продуктивність праці, матеріаломісткість продукції, фондовіддача, собівартість продукції.

Абсолютні показники характеризують те чи інше явище абсолютно, без порівняння з іншими показниками (чисельність, фонд заробітної плати). Відносні показники характеризують явища у порівнянні, співставленні двох абсолютних показників (рентабельність).

Обсягові показники дають характеристику продукції в загальній кількості, а питомі в співвідношенні кількості до всієї продукції.

Проміжні показники дають характеристику продукції в проміжному етапі виробництва, а кінцеві - в кінцевому етапі виробництва (прибуток, рентабельність).

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: