Устаткування для листового штампування

Для листового штампування використовують кривошипні листоштампувальні преси простої й подвійної дії, ексцентрико­ві преси, гідравлічні преси та ін.

Кривошипні преси для листового штампування розвивають зусилля від 5 до 45 МН.

Схема кривошипного листоштампувального преса простої дії подібна до відповідного преса для об'ємного штампування.

Кривошипні преси подвійної дії для листового штампуван­ня застосовують на операціях витягання. Особливість їх будови в тому, що прес має два повзуни — внутрішній 4 (рис. 4.3.16) і зовнішній 9. Внутрішній повзун рухається від шатуна 7, зовніш­ній — від кулачків 5, закріплених на кривошипному валі 6. Зовнішній повзун у нижньому положенні притискає краї заго­товки 2 до матриці 1, після чого внутрішній повзун деформує заготовку пуансоном 10. Закінчивши штампування, обидва пов­зуни рухаються вгору і там зупиняються.

ЗВАРЮВАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

Зварювання є найважливішим методом отримування неро-знімних з'єднань у машинобудуванні, будівництві, споруджен­ні магістральних трубопроводів, кораблебудуванні, мостобуду­ванні, приладобудуванні та багатьох інших галузях промисло­вості. Щоб зварити між собою елементи конструкції, необхідно зблизити їх контактні поверхні до відстаней міжатомної взає­модії (0, 2...0, 5 нм). З цією метою використовують два основні способи такого зближення:

— розплавлення країв з'єднуваних елементів і присадного матеріалу (електродугове, газове, електрошлакове, лазерне, елек­тронно-променеве, плазмове та інші способи зварювання);

— пластичну деформацію у місцях з'єднання (електрокон­тактне, ультразвукове, ковальське зварювання, зварювання тер­тям, вибухом тощо).

Найпоширенішим способом зварювання було і залишаєть­ся зварювання плавленням. Зварювання з використанням пластичної деформації посідає друге місце і має тенденцію до зростання.

Зварюють не лише метали, а й окремі неметалеві матеріали, зокрема пластмаси. Заготовками для різноманітних зварних металевих конструкцій служать вальцівки, кованки, штампов­ки та виливки. Раціонально вибираючи матеріал і профіль заготовки, можна створити полегшену й надійну зварну конс­трукцію з невисокою собівартістю її виготовлення.

Розділ 5.1 ЗВАРЮВАННЯ ПЛАВЛЕННЯМ

Ручне дугове зварювання

Ручне дугове зварювання покритими електродами займає провідну позицію серед способів зварювання плавленням, особ­ливо там, де недоцільно механізувати цей процес (короткі шви, складна їх траєкторія, незручне розташування у просторі тощо). Незважаючи на свою універсальність й низьку вартість зварю­вального устаткування, цей спосіб поступово витісняється ме­ханізованими способами дугового зварювання. Частка ручного дугового зварювання від сумарного обсягу робіт, виконаних ду­говим зварюванням, поступово зменшується і в індустріально розвинених країнах тепер становить 20...30 % (рис. 5.1.1).

а                                      б

Рис. 5.1.2. Схема ручного дугового зварювання постійним (а)

і змінним (б) струмом:

1, 5 — заготовка; 2 — електрична дуга; 3 — електрод; 4 — зварювальна ванна

Суть методу ручного дугового зварювання у тому, що за допомогою теплоти зварювальної дуги 2 (рис. 5.1.2) поступово розплавляється електрод 3 та краї заготовок 2 і 5, а рідкий метал щільно заповнює простір між ними, утворюючи зварюва­льну ванну 4, а після кристалізації рідкого металу — зварний шов. Шов міцно і надійно з'єднує зварені заготовки в одне ціле. Зварник рукою переміщує електродотримач з електродом у на­прямку до заготовок і вздовж майбутнього шва.

51.1.1. ЗВАРЮВАЛЬНА ДУГА

Зварювальною дугою називають потужний і стабільний електричний розряд у середовищі іонізованих газів та випарів металу, який супроводжується інтенсивним виділенням тепло­ти і світла. Повітря у звичайних умовах складається з нейтра­льних молекул, тому воно не є провідником електричного стру­му. Щоб молекули повітря дугового проміжку стали провідни­ком струму, їх необхідно іонізувати. З цією метою електрод на короткий час дотикають до заготовки, після цього віддалять його на відстань довжини дуги. Під час дотику між торцем еле­ктрода й заготовкою відбувається коротке замикання, внаслі­док чого метал контактних поверхонь швидко нагрівається до високої температури. Після відриву електрода з нагрітого катода під дією електричного поля починається електронна емісія. Емі­сія електронів з катода відбувається під впливом двох факторів —

високої температури (термоелектронна емісія) і напруженості електричного поля (автоелектронна емісія). Електрони 2 (рис. 5.1.3), зіштовхуючись з молекулами повітря 4 й випара­ми металу, іонізують їх. Позитивно заряджені іони 7 з великою швидкістю рухаються до катода 6, а електрони й негативно заря­джені іони — до анода 8. Під час зіткнення з електродом і заго­товкою кінетична енергія заряджених частинок перетворюєть­ся у теплову. Температура в центрі стовпа дуги найбільша і становить 6000... 7000 °С. Напруга, необхідна для запалювання дуги, у випадку постійного струму повинна перевищувати ЗО...35 В, а у випадку змінного струму — 50...55 В. У режимі стійкого горіння напруга спадає до 18...ЗО В.

Напруга дуги залежить від складу газів, у яких горить дуга, довжини дуги, сили струму, матеріалу електрода та виробу. Електричні властивості дуги описуються її вольт-амперною ха­рактеристикою, тобто залежністю між напругою та струмом дуги. Ця залежність при незмінній довжині дуги складається із трьох ділянок (рис. 5.1.4):

2               3   і а

10             10              10         •^м

Рис. 5.1.4. Статична вольт-амперна характеристика дуги

(діаметр електрода і довжина дуги постійні): / — спадна, //, III — жорстка і зростальна ділянки відповідно

— спадної І;

— жорсткої (горизонтальної) II;

— крутої (зростальної) III.

На ділянці /, де струм невеликий, дуговий проміжок недо­статньо іонізований і тому для горіння дуги потрібна підвище­на напруга. Тут дуга нестабільна. Зі збільшенням сили струму до 80 А поступово зростає ступінь іонізації, а разом з ним — провідність дугового проміжку, що спричинює різке зменшен­ня напруги. На ділянці // з ростом сили струму збільшується площа перерізу стовпа дуги, через що густина струму й напруга залишаються незмінними. На ділянці /// зростання сили стру­му вже не зумовлює збільшення площі перерізу дуги, внаслі­док чого густина струму зростає і водночас зростає напруга дуги. Ручне електродугове зварювання провадять у межах /і" ділян­ки, рідше / ділянки вольт-амперної характеристики.

Збільшення довжини дуги зумовлює зміщення вольт-ампер­ної характеристики вгору, а зменшення довжини дуги — змі­щення цього графіка вниз.

5.1.1.2. ДЖЕРЕЛА ЖИВЛЕННЯ ЗВАРЮВАЛЬНОЇ ДУГИ

Особливістю електродугового зварювання є короткі замикан­ня і коливання довжини дуги. Короткі замикання відбувають­ся і під час запалювання дуги, і під час перенесення металу із електрода на виріб у вигляді крапель (30...40 крапель/с). На­пруга дуги в момент короткого замикання спадає майже до нуля, а значення струму дуже зростає. Для обмеження струму корот­кого замикання необхідно, щоб джерело живлення мало спадну зовнішню характеристику.

Зовнішньою характеристикою джерела живлення зварю­вальної дуги називають залежність між напругою U і силою струму / на вихідних його затискачах. Рис. 5.1.5 (лінія 2) свід­чить, що зі зниженням напруги величина сили струму зростає, але обмежено. Дуга й джерело її живлення утворюють єдину систему. Тому зовнішня характеристика (лінія 1) і вольтамперна характеристика (лінія 2) мають спільні точки В і С, що є умовою енергетичної рівноваги системи. Точка В відповідає за­палюванню дуги, а точка С — стійкому її горінню. Координати точки С (U_a, I₃) характеризують режим зварювання. Під час короткого замикання напруга дуги спадає майже до нуля (точ­ка D), а сила струму короткого замикання мало перевищує силу робочого струму І₃. Що крутіша зовнішня характеристика, то менші коливання значень зварювального стуму, зумовлені змі­ною довжини дуги під час ручного зварювання.

Для дугового зварювання використовують постійний та змін­ний струм.

Джерелами постійного струму є зварювальні генератори та випрямлячі, а джерелами змінного струму — зварювальні трансформатори. Максимальна напруга джерела живлення ко­ливається в межах 60...80 В і не повинна перевищувати 80 В в

умовах безпечної роботи.

Зварювальні генератори є спеціальними зварювальними машинами постійного струму, якір яких приводиться в обер­тання електродвигуном змінного струму або двигуном внутріш­нього згорання. На рис. 5.1.6 зображена схема генератора з не­залежним збудженням. Він має дві обмотки — намагнічувальну 4, яка створює основний магнітний потік Ф„ і розмагнічува­льну 7, через яку пробігає зварювальний струм. Магнітний по­тік розмагнічувальної обмотки Ф_Р скерований протилежно до основного потоку. Намагнічувальний потік не залежить від зва­рювального струму, а розмагнічувальний потік залежить. Зі збільшенням зварювального струму зростає потік Ф_р і зменшу­ється загальний потік, створюваний магнітною системою гене­ратора. Цим обмежується струм короткого замикання і створю­ється спадна зовнішня характеристика зварювального генера­тора. Зварювальний струм знімається з основних щіток 2 і 6. Його регулюють ступеневим вмиканням відповідної кількості секцій в розмагнічувальній обмотці за допомогою клем 8 або плавно реостатом 5, який ввімкнутий в електричне коло намагнічувальної обмотки. Зі зменшенням опору R реостата струм в намагнічувальній обмотці і потік Ф_н зростають, а разом з ними зростає зварювальний струм. Щоб зменшити зварювальний струм, необхідно збільшити опір реостата. Ввімкнувши в елек­тричне коло всю розмагнічувальну обмотку, збільшують магні­тний потік Ф_р і зменшують зварювальний струм. На рисунку ввімкнута лише частина витків розмагнічувальної обмотки.

Величина зварювального струму, який індукується в обмотці якоря 1 генератора, залежить від сумарного магнітного потоку. Зварювальні випрямлячі належать до джерел постійного, а точніше пульсувального струму. Випрямляч, схема якого зо­бражена на рис. 5.1.7, має знижувальний трифазний трансфор­матор 1, випрямний блок 2 і дросель 3.

----------------------------------------------------------------------------------------------- 385

Випрямний блок живиться від знижувального трансформа­тора. Блок зібраний зі селенових або кремнієвих напівпровід­никових елементів — вентилів, які пропускають струм лише в одному напрямку, а в протилежному напрямку — практично не пропускають. Тут випрямляються обидва півперіоди трифаз­ного змінного струму, у зв'язку з чим його пульсація максима­льно згладжується.

Дросель створює спадну зовнішню характеристику й регу­лює значення зварювального струму. Якщо замість звичайного використати знижувальний трансформатор зі збільшеним маг­нітним розсіюванням та рухомими обмотками, то дросель не потрібен.

Зварювальні випрямлячі забезпечують високу стабільність горіння дуги, особливо на малих струмах, мають високий ККД, а через відсутність обертальних частин вони прості й надійні в роботі. Недоліком випрямлячів є необхідність інтенсивного охо­лодження напівпровідникових елементів за допомогою венти­лятора.

Зварювальні трансформатори прості за конструкцією, де­шеві й надійні джерела живлення зварювальної дуги змінним струмом. Більшість з них однофазні зі спадною зовнішньою характеристикою. Зварювальні трансформатори поділяють на такі основні групи:

— трансформатори з окремим дроселем;

— трансформатори зі збільшеним магнітним розсіюванням і рухомою обмоткою.

Найпростіші за конструкцією є однофазні зварювальні транс­форматори з окремим дроселем. Такий зварювальний апарат складається зі знижувального трансформатора А (рис. 5.1.8) і дро­селя Б. Первинна обмотка 9 трансформатора під'єднується до силової мережі напругою 220 або 380 В. Напруга вторинної об­мотки 8 не повинна перевищувати 80 В.

Дросель служить для створення спадної зовнішньої харак­теристики та регулювання значення зварювального струму. Осердя дроселя має дві частини — нерухому 2 та рухому 4. На нерухомій частині намотані витки обмотки 3, ввімкнуті послідов­но з вторинною обмоткою у зварювальне коло. Коротке замикан­ня зумовлює в обмотці дроселя струм самоіндукції, спрямований

Рис. 5.1.8. Схема однофазного зварювального трансформатора

з окремим дроселем:

А — трансформатор; Б — дросель: 1 — осердя; 2 — нерухома, 4 — рухома

частини дроселя; З — обмотка дроселя; .5 — електрод; 6, 7— заготовка;

8 — вторинна, 9 — первинна обмотки трансформатора;

а — заяор між 2 і 4 рухомою частиною дроселя

протилежно струмові короткого замикання, внаслідок чого остан­ній обмежується. Збільшуючи зазор а між нерухомою й рухо­мою частинами осердя, зменшують індуктивний опір котушки. Від цього збільшується сила зварювального струму і зменшу­ється крутість зовнішньої характеристики. Щоб зменшити силу зварювального струму, необхідно зменшити зазор а між части­нами осердя. В цьому випадку крутість зовнішньої характерис­тики зростає.

Однофазний трансформатор з окремим дроселем застосову­ють у ручному зварюванні покритим електродом, аргоннодуговому зварюванні та механізованому зварюванні під флюсом.

Зварювальний трансформатор зі збільшеним магнітним розсіюванням і рухомою обмоткою складається з феромагніт­ного осердя / (магнітопроводу) та двох обмоток — первинної 2 (рис. 5.1.9) нерухомої і вторинної 3 рухомої. Ці обмотки розсу­нуті, їх індуктивний опір підвищений, внаслідок наявності маг­нітних потоків розсіювання, що замикаються через повітря. Змінюючи відстань І між обмотками, регулюють індуктивний опір, а разом з ним — зварювальний струм. Зі збільшенням відстані І збільшуються потоки розсіювання, що приводить до підвищення індуктивного опору і зменшення зварювального струму. Зближуючи обмотки, підсилюють взаємодію протиле-

Рис. 5.1.9. Схема зварювального трансформатора зі збільшеним магнітним розсіюванням і рухомою обмоткою:

/ — осердя; 2 — первинна, З — вторинна обмотки; 4 — електрод; 5, в — заготовка; / — відстапь між обмотками

жно спрямованих потоків розсіювання, від чого зменшується індуктивний опір вторинної обмотки і зварювальний струм зро­стає.

Потоки розсіювання індукують ЕРС самоіндукції, скерова­ну протилежно до основної напруги. Раптове збільшення зва­рювального струму зумовлює зростання потоків розсіювання, внаслідок чого зростає індуктивний опір, який обмежує струм короткого замикання. Так створюється спадна зовнішня харак­теристика цього трансформатора.

ЕЛЕКТРОДИ

Для ручного електродугового зварювання застосовують два типи електродів: неплавкі, плавкі.

Неплавкі електроди виготовляють у вигляді стрижнів з во­льфраму, електротехнічного вугілля або синтетичного графіту. Переважно використовують плавкі електроди.

Плавкий електрод для ручного зварювання — це дротяний електропровідний стрижень з нанесеним на нього покриттям завтовшки 0, 5...З мм. Один кінець стрижня завдовжки 20...30 мм залишають непокритим і використовують, щоб закріпити електрод у спеціальному тримачі. Через електродотримач до електрода

підводять струм. Речовини покриття, а також стрижня, підсилю­ють іонізацію дугового проміжку, захищають рідкий метал від шкідливої дії середовища, дезоксидують і обмежено легують рід­кий метал. Стрижні електродів діаметром 1, 6... 12 мм і довжи­ною 150...450 мм виготовляють зі спеціального зварювального дроту, який поділяють за хімічним складом на три групи:

— низьковуглецевий дріт марок Зв-08, Зв-05ГА, Зв-10Г2 та ін.;

— легований дріт марок Зв-08ГС, Зв-08Г2С, Зв-12ГС та ін.;

— високолегований дріт марок 3B-12X13, Зв-10Х20Н15 та ін.

У позначенні марки дроту літери Зв означають зварюваль­ний, а цифри після них — вміст вуглецю у сотих частках відсот­ка. Наступні літери й цифри після цих літер показують легувальні елементи та їх відсотковий вміст. Наприклад, зварювальний дріт марки Зв-10Х20Н15 містить 0, 10 % вуглецю, 20 % хрому, 15 % нікелю, решта — залізо. Літера А в кінці марки низько­вуглецевого й легованого дроту свідчить про знижений вміст шкідливих домішок. Бажано, щоб хімічний склад електродно­го дроту був близький до хімічного складу зварюваного матері­алу. Якщо цього досягти важко, то речовини, яких в електроді не вистачає, необхідно внести в покриття.

До складу покрить входять іонізувальні, шлакоутворюваль­ні, газоутворювальні, дезоксидувальні, легувальні та зв'язува­льні речовини.

Іонізувальні речовини (мармур СаС0₃, поташ К₂С0₃, вугле­кислий барій ВаС0₃), які містять у собі лужні й лужноземельні метали, підсилюють іонізацію дугового проміжку.

Шлакоутворювальні речовини (польовий шпат, мармур, мар­ганцева руда, рутил Ті0₂, кремнезем та ін.) під час горіння дуги розплавляються, утворюючи шлак, який захищає краплі мета­лу електрода й поверхню зварювальної ванни від взаємодії з киснем і азотом повітря. Після зварювання поверхню шва ме­ханічно очищують від затверділого шлаку.

Газоутворювальні речовини (деревне борошно, електродна целюлоза, мармур, магнезит) розкладаючись, утворюють гази, які активно витісняють повітря зі зони горіння дуги.

Дезоксидувальні речовини (феромарганець, феросиліцій, фе­ротитан, алюміній) переходять з покриття у зварювальну ван­ну, відновлюють там оксиди заліза, утворюючи нерозчинні в

рідкому металі оксиди марганцю, кремнію, титану або алюмі­нію, які випливають на поверхню металу, переходячи в шлак.

Легувальні елементи (хром, молібден, ванадій, титан та ін. або їх феросплави) компенсують втрати електродного дроту і основного металу від вигорання, а нерідко змінюють хімічний склад, структуру та властивості зварного шва в потрібному на­прямку.

Зв'язувальна речовина (переважно рідке натрієве скло) з'єд­нує між собою крупинки покрить і міцно утримує їх на поверх­ні електродного дроту.

Часто речовини, що входять до складу покрить, виконують кілька функцій. Зокрема мармур є водночас шлакоутворюваль­ною, газоутворювальною та іонізувальною речовиною; феромар­ганець і феросиліцій — дезоксидувальною та легувальною ре­човинами; рідке скло — зв'язувальною, шлакоутворювальною та іонізувальною речовинами.

Залежно від механічних характеристик металу шва елек­троди поділяють на типи. Для зварювання вуглецевих і низьколегованих сталей використовують дев'ять типів елект­родів — Е38, Е42, Е42А, Е46, Е46А, Е50, Е50А, Е55 і Е60; для зварювання легованих конструкційних сталей підвищеної міц­ності — п'ять типів (Е70, Е85, Е100, Е125 і Е150). Як бачимо з наведеного переліку тип електрода позначають літерою Е (еле­ктрод) і цифрою, що відповідає гарантованій границі міцності в МПа х 10^і. Літера А означає, що наплавлений метал має під­вищені пластичні властивості (відносне видовження й ударну

в'язкість).

За видом покриття розрізняють:

— електроди з рутиловим покриттям (Р);

— електроди з целюлозним покриттям (Ц);

— електроди з основним покриттям (О);

— електроди з кислим покриттям (К).

Рутилові покриття найпоширеніші [16] завдяки низькій токсичності, здатності забезпечувати стабільне горіння дуги та міцні шви. Вони містять Ті0₂ як основну шлакоутворювальну речовину, а також в обмеженій кількості залізну й марганцеву руду, феромарганець, кремнезем, карбонати й органічні ре­човини.

---------------------------------------------- 391

Целюлозні покриття складаються головно з газоутворювальних речовин (целюлоза, деревне борошно), а також з дезоксидаторів — феромарганцю, феросиліцію й невеликої кількості шла­коутворювальних речовин. Утворені гази внаслідок розкладу органічних речовин витісняють повітря зі зони рідкого металу. Кількість шлаку тут обмежена, тому втрати металу від розбриз­кування істотні, що зумовлює обмежене застосування цих елек­тродів. Якість шва погіршується підвищеним вмістом водню, який спричинює утворення тріщин.

Основні покриття складаються переважно з карбонатів лу­жноземельних металів і флюориду кальцію. До складу покрить можуть входити дезоксидатори (феромарганець, феросиліцій, феротитан) і легувальні елементи. Місце зварювання необхідно очищати від іржі, бо в протилежному випадку якість шва буде низькою. Електроди з основними покриттями застосовують для зварювання вуглецевих і низьколегованих сталей з підвище­ним вмістом вуглецю. Вони забезпечують стійке горіння дуги, а також низький вміст кисню та водню в металі шва.

Кислі покриття як шлакоутворювальну основу містять окси­ди кремнію, заліза й марганцю, а також польовий шпат. Електро­дами з кислими покриттями можна зварювати метал з іржави­ми краями в усіх просторових положеннях змінним і постій­ним струмом й отримувати якісні шви. Не зважаючи на це, їх використовують обмежено з огляду на токсичні випари під час зварювання.

Окрім сталевих електродів, використовують також електро­ди зі сплавів алюмінію (для зварювання матеріалів на його осно­ві), зі сплавів міді (для зварювання бронз і латуней), зі сплавів титану (для зварювання титанових сплавів).

5.1.1.4. ТИПИ ЗВАРНИХ З'ЄДНАНЬ

Типи зварних з'єднань залежать від конструкції виробу й товщини зварюваного металу. Головними типами зварних з'єд­нань є стикові, внакладку, таврові та кутові.

Стикове з'єднання (рис. 5.1.10, а) — зварне з'єднання двох заготовок торцевими поверхнями. Якщо товщина заготовок від 1 до 5 мм, то шов виконують переважно з одного боку і рідше з

 

Рис. 5.1.10. Головні типи зварних з'єднань (а-г) і форма

поперечних перерізів країв заготовок (дж):

а — стикові; б — внакладку; в — таврові; г — кутові з'єднання;

д — V-ііодібна; є — U-подібна; є. — Х-подібна форма країв заготовок

двох боків, попередньо не обробляючи скісні краї й залишаючи між заготовками невеликий зазор. Якщо товщина заготовок від З до 60 мм, то краям надають V-подібної форми (рис. 5.1.10, д), якщо товщина заготовок від 15 до 100 мм — U-подібної форми (рис. 5.1.10, є), якщо їх товщина від 8 до 120 мм — Х-подібної форми (рис. 5.1.10, є). Форма оброблених країв повинна забезпе­чити вільне маніпулювання електродом і якнайменший об'єм шва. Якщо краї Х-подібні, то шов накладають почергово з обох боків з метою зменшити деформації зварюваних елементів. Притуплені краї запобігають пропалюванню й витіканню мета­лу з ванни.

Зварювані заготовки у з'єднанні внакладку (рис. 5.1.10, б) розташовані паралельно. Вони частково перекриваються. Ши­рина перекриття становить 3...5 від товщини заготовки. Для цього типу з'єднання обробка країв не потрібна.

Таврові з'єднання (рис. 5.1.10, в) найпоширеніші. Для них у випадку товщини вертикальної стінки в межах 2...40 мм під­готовляти краї не обов'язково. Якщо товщина вертикальної стін­ки від 3 до 60 мм, то можна робити скоси з одного боку, а якщо її товщина від 8 до 100 мм — з обох боків.

Кутові з'єднання (рис. 5.1.10, г) для листів завтовшки 2... ЗО мм не вимагають підготовки країв, їх широко застосовують у металоконструкціях.

ню крапель металу з електрода на виріб сприяють електромаг­нітні сили й скероване газове дуття. Рідкий метал у зварюваль­ній ванні утримується силами поверхневого натягу й тиском дуги. Вертикальні шви зварюють переважно знизу вгору.

5.1.1.5. РЕЖИМ РУЧНОГО ДУГОВОГО ЗВАРЮВАННЯ

Режимом ручного дугового зварювання називають сукуп­ність параметрів, які забезпечують необхідну якість зварного з'єднання, максимальну продуктивність і низьку собівартість. Найважливішими параметрами режиму є діаметр електрода d і сила зварювального струму /,.

Діаметр електрода d вибирають залежно від товщини зва­рюваних елементів t, користуючись емпіричними формулами або орієнтовними співвідношеннями між товщиною зварюва­них елементів і рекомендованим діаметром електрода:

Залежно від положення швів у просторі (рис. 5.1.11) під час зварювання їх поділяють на:

— нижні 1, 2, 3;

— горизонтальні 4;

— вертикальні 7;

— стельові 5, 6, 8.

Найпоширеніші нижні шви. Нижній стиковий шов 2 най­зручніше виконувати, оскільки тут рідкий метал легко запов­нює проміжок між зварюваними елементами, а з ванни він не витікає. Якщо нижній шов 1, 3 — кутовий, то метал частково може стікати зі стінки вертикального елемента конструкції. Щоб обмежити стікання металу, зменшують переріз валика, що на­плавляється за один перехід. У заводських умовах часто повер­тають конструкцію спеціальними механізмами з тим, щоб до­сягти нижнього положення шва.

Складно накладати вертикальні шви 7, ще складніше — горизонтальні 4 на вертикальній стінці і найскладніше — сте­льові 5, 6, 8, бо з ванни вертикальних, горизонтальних і стельо­вих швів рідкий метал може витікати під дією сил гравітації. Витіканню можна запобігти, застосовуючи малопотужну коротку дугу, від чого зменшується об'єм зварювальної ванни. Перенесен-

Силу зварювального струму І₃ (А) можна визначити за емпі­ричною формулою

де ft — коефіцієнт, який змінюється від 25 до 60 А/мм.

Напівавтоматичне

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться: