Договорів стосовно винаходів та корисних моделей

 

Вид договору	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Невиключні ліцензії	62	57	48	27	31	11
Виключні ліцензії	40	27	23	20	17	19
Передання прав	131	136	129	127	119	86
Відкриті ліцензії	43	35	41	37	66	40
Усього	276	255	241	211	233	156

Що стосується якісних показників цього процесу, то можна констатувати, що постійно зростає кількість зареєстро­ваних договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Кількість ліцензійних договорів, зареєстрованих Держав­ним департаментом інтелектуальної власності до 2004 р. мала стійку тенденцію до зростання, а після 1 січня 2004 р. стабі­лі­зувалась. Це має своє об’єктивне підґрунтя. Згідно з вимо­гами цивільного законодавства, яке діяло до 2004 р., реє­стра­ція ліцензійних договорів була практично обов’язковою. З набут­тям чинності нового ЦК ситуація дещо змінилася. Це пов’язано з тим, що ст. 1114 ЦК було встановлено, що ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності не підлягає обов’язковій державній реєстрації та здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Тією ж статтею встановлено, що факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до закону є чинними після їх дер­жав­ної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Отож, вра­хо­вуючи, що кількість державної реєстрації фактів передання виключних майнових прав на об’єкти інтелектуальної власно­сті зростає, можна припустити, що кількість ліцензійних договорів також зростає, приблизно з тією ж динамікою, проте в офіційній статистиці цей процес відображення не знаходить.

Аналізуючи загальні дані щодо зареєстрованих дого­во­рів стосовно розпоряджання майновими правами інтелек­туаль­ної власності за об’єктами промислової власності, можна конста­ту­вати, що найбільша кількість реєстрацій здійснюється саме відносно торговельних марок. Кількість таких реєстрацій приблизно втричі перевищує реєстрації договорів, об’єктом яких є винаходи та корисні моделі.

Якщо аналізувати міжнародну торгівлю роялті та ліцен­зій­ними послугами, то протягом 1995–2007 рр. її вартісні обсяги зросли з 52,8 до майже 160 млрд дол. США. Незва­жа­ючи на її достатньо високий рівень концентрації у кількох промислово розвинутих країнах світу (США, ЄС-15, Японії та Канаді), співвідношення платежів і надходжень за такими угодами в більшості держав (за винятком США і Японії) має яскраво виражений пасивний характер, коли платежі пере­ви­щують надходження. Що стосується України, то у сучасній міжнародній торгівлі наукомісткою продукцією вона посідає доволі скромні позиції, адже її ринковий сегмент не пере­вищує 0,1%. Це на порядок нижче навіть порівняно з Китаєм та Польщею, не кажучи вже про катастрофічне відставання нашої держави від країн – лідерів світового інноваційного рейтингу. Вкрай низькими залишаються і показники щодо передання в Україні права на об’єкти ІВ. Так, за даними Державного департаменту інтелектуальної власності України протягом січня-лютого 2009 р. до нього надійшло 1333 ком­плектів документів для внесення до відповідних державних реєстрів відомостей про передання права власності на резуль­тати інтелектуальної праці та про видачу ліцензій на їх використання. До відповідних державних реєстрів внесено відомості про 1121 передання прав на об’єкти інтелектуальної власності, з них: 892 – про передання права власності на резуль­тати інтелектуальної праці, 102 – про видачу ліцензій на використання прав, 127 – про «відкриті» ліцензії на вико­ристання винаходів і корисних моделей.

Ринок інтелектуальної власності розвивається швидкими темпами та приносить значні прибутки провідним компаніям та країнам світу. Завдяки ІВ на цьому ринку створені та охо­ро­няються певні ринкові зони одержання надприбутку. Характерні особливості світового ринку об’єктів ІВ на від­міну від традиційних ринків товарів та послуг – високий рівень монополізації, який віддзеркалює прагнення ТНК до довгострокового закріплення на ринках за допомогою інозем­ного патентування, що створює умови для стабілізації експор­ту товарів та формування попиту на ліцензії; висока норма прибутку у зв’язку з можливою різницею між собівар­тістю та ціною ліцензії, яка визначається розміром майбут­нього доходу покупця прав. 

Важливою попередньою умовою поширення наукових знань, передачі технологій є регулювання прав на об’єкти ІВ, яке набуває особливого значення для підприємств, установ, що прагнуть закріпити свої позиції на зовнішньому ринку. Регулювання світового ринку об’єктів ІВ сприяє підвищенню науково-технологічного рівня і конкурентоспроможності про­дукції і внаслідок цього подальшому розвитку міжнародної торгівлі.

Однією з умов зростання світового ринку об’єктів ІВ є наявність ефективної системи регулювання торговельних відносин у сфері операцій з ІВ і, перш за все, забезпечення її охорони. Надійний рівень цієї охорони стимулює наукові дослідження та практичне використання досягнень науки і техніки, а також міжнародний обмін ними.

За останні два десятиліття різко зросла і продовжує збіль­шуватися частка інтелектуальної праці у загальному обсязі товарів і послуг у міжнародному обігу. Швидкими темпами розвиваються передові наукомісткі галузі – ство­рен­ня електронно-обчислювальних машин та їх програмного забез­печення, телекомунікаційного устаткування, продукції біо­тех­но­логії і фармакології. Нові розробки значно підви­щили і значущість традиційних галузей. Одночасно розширилася торгівля контрафактними виробами, що пов’язано, насам­перед, з удосконаленням технічних можливостей щодо підробки засобів індивідуалізації, програмних продуктів, а також засобів запису і відтворення звуку та зображення.

Зростання обсягів світового ринку об’єктів ІВ призвело до поширення співпраці країн сфері ІВ та приведення національних законодавств у відповідність до міжнародних вимог. Треба зазначити, що протягом останніх двох десяти­літь відбувається значне збільшення числа країн, що приєд­на­лися до міжнародних угод у сфері регулювання прав інтелек­туальної власності. Це свідчить про зростання серед країн світової спільноти розуміння того, що тільки міжнародна спів­праця у сфері гармонізації національних стандартів регу­лю­вання прав ІВ може суттєво впливати на розвиток торговельно-економічних відносин. Рівень активності у при­єд­нанні до договорів є переконливим свідченням зростаючого визнання ключової ролі регулювання прав ІВ як засобу підви­щення соціально-економічного та культурного розвитку.

Провідне місце на світовому ринку інтелектуальної власності належить торгівлі ліцензіями. Міжнародна торгівля ліцензіями – основна форма науково-технічного обміну. Так, середньорічні темпи зростання міжнародної торгівлі ліцен­зія­ми в 3–4 рази перевищують темпи розвитку торгівлі традицій­ними товарами, що зумовлює стійке збільшення обсягів ліцен­зійної торгівлі і частки загального і галузевого ринків ліцензій у світовому товарообігу. До характерних ознак роз­вит­ку ринку ІВ належить прискорення та поширення ліцензійної торгівлі на нові країни, збільшення її концентрації в проми­сло­во розвинених країнах та наукомістких галузях вироб­ниц­тва, посилення впливу міжнародних транс­націо­на­ль­них корпо­рацій у цій сфері, значне підвищення витрат на придбання ліцензій порівняно з витратами на НДДКР, підвищення значення ліцензійної торгівлі з країнами, що розвиваються.

З початку 1970-х рр., що збігається з етапом глобалізації економіки та інтернаціоналізації торгівлі, чинниками інтен­си­фі­кації міжнародної торгівлі ліцензіями, що стимулюють ком­па­нії їх продавати та купувати на світовому ринку, є такі моменти:

· комерційна зацікавленість двох сторін у здійсненні технологічного трансферту; можливість мати переваги в конкурентній боротьбі на світовому ринку;

· прискорення випуску на ринок нової продукції; одер­жання доступу до додаткових ресурсів;

· проникнення і завоювання важкодоступних ринків у кра­їнах, де широко використовуються тарифні і нетарифні бар’єри;

· країни з обмеженими ресурсами науково-технічного розвитку, які беруть участь у міжнародному технологічному обміні, мають можливість зайняти тверду позицію на світо­во­му ринку без додаткових витрат; створення позитивного іміджу товарів країни (фірми) ліцензіара та зростання попиту на них в інших країнах;

· можливість поширення маркетингових досліджень у країні-ліцензіаті;

· можливість ліцензіара посилити захист своїх активів в умовах недосконалого законодавства, нестабільної політич­ної ситуації в країні-ліцензіаті, що до того ж проводить полі­тику з обмеження панування іноземного капіталу і зміц­нення державної власності.

Крім переваг міжнародне ліцензування має й недоліки, найбільш вагомі для ліцензіара. В першу чергу, це обмеження можливостей одержання майбутніх прибутків, пов’язаних із само­стійним використанням нематеріальних активів, унаслі­док передачі прав на досить тривалий період. Крім того, ліцензіар втрачає контроль над якістю своєї продукції і технології, а також над збереженням репутації своєї фірми у випадку передання права іншій фірмі. Основні наслідки втрати контролю: неадекватне використання ліцензій, низька якість продукції, перетворення ліцензіата в конкурента. Але при співставленні реальних вигод та можливих втрат пре­ва­люють перші, що і створює передумови розширення торгівлі ліцензіями.

Таким чином, ліцензійна торгівля – основна форма між­народної торгівлі, яка постійно розвивається. Це пов’я­зано, перш за все, з високою нормою прибутку ліцензійних операцій, оскільки вони менш ризиковані порівняно з прямим інвестуванням. Головна проблема при укладанні угоди – ціна ліцензії, визначити яку досить складно, у зв’язку з впливом багатьох як економічних чинників, так і політичних. Ліцен­зій­ні операції основний і, по суті, єдиний механізм торгівлі правами на об’єкти інтелектуальної власності. Кожна компа­нія, відповідно до своєї стратегії розвитку, може, з однієї сторони, покращити можливості свого бізнесу за рахунок купівлі новітніх технологій, а з другої – збільшити доходи за рахунок продажу права використання власних патентів, технічної документації тощо.

Інтернаціоналізація ІВ проявляється також у поширенні такої форми міжнародного технологічного обміну як інжиніринг – комплекс інженерно-консультаційних послуг з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. Усі ці послуги мають інтелектуальний характер і спрямовані на оптимізацію інвестиційних проектів на всіх етапах їх реалізації.

Сутність міжнародної торгівлі інжиніринговими послу­гами полягає в наданні однією стороною іншій на підставі договорів комерційних інженерно-розрахункових, консульта­ційних, інженерно-будівельних послуг щодо:

· підготування виробництва (передпроектні, проектні, після­проектні послуги);

· забезпечення процесу виробництва (послуги з орга­ніза­ції процесу виробництва, керування підприємством, навчання персоналу);

· забезпечення реалізації продукції;

· обслуговування будівництва й експлуатації промисло­вих, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об’єктів.

Завоювання зовнішніх ринків досягається шляхом іно­зем­ного патентування. Основними чинниками, що стиму­лю­ють іноземне патентування, є: охорона технічних ново­вве­день від дій недобросовісної конкуренції і забезпечення конкурентоспроможності продукції; зацікавленість у ство­рен­ні бази для збуту ліцензій; охорона експорту; прагнення для довго­строкового закріплення позицій на світових ринках. Основні процедури патентування: традиційна про­цедура патентування (згідно з національним патентним зако­но­дав­ством країни патентування); процедура згідно з Договором про патентну кооперацію (Договір РСТ); процедура згідно з Європейським патентним відомством (ЄПВ); процедура згідно з Євразійською патентною Конвенцією (ЄАПК).

Слід також мати на увазі, що в окремих випадках з еко­но­мічної точки зору придбання патентів та ліцензій вигід­ніше, ніж створення нових власних технологій. Підтвер­джен­ням цього може бути показовий приклад Японії: протягом трива­лого часу Японія щорічно витрачала 300 млн дол. на купівлю патентів та ліцензій, що в кінцевому результаті призвело до отримання 10–12 млрд дол. прибутку з продажу готової про­дук­ції. Таким чином, науково-технічний прогрес Японії був досяг­ну­тий за відсутності академії наук, відомих наукових шкіл та дослідних інститутів.

Суттєвим чинником сприяння інтелектуальній діяльності в глобальному масштабі і, як наслідок цього, поширення світового ринку інтелектуальної продукції є робота Всесвіт­ньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) – однієї із спеціалізованих установ ООН. Активна робота ВОІВ прово­диться у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань ІВ і програмної діяль­ності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє міжна­род­ні заявки відповідно до Договору РСТ, здійснює між­народну реєстрацію знаків і промислових зразків.

Отже, світова торгівля правами на об’єкти ІВ утворює специфічний сегмент світового ринку послуг, на якому про­даються і купуються не стандартні види послуг (транспортні, посередницькі, фінансові та ін.), а науково-тех­нічні знання, що є результатами наукових досліджень, проектних, конструк­торських робіт і досвіду їх промислового освоєння. Як товар тут виступають продукти інтелектуальної праці, що мають не тільки наукову, а й комерційну цінність, і втілені у формі патентів, товарних знаків, промислових зразків, різно­манітної документації (технічної, конструктор­ської, комер­ційної, маркетингової).

Можна зробити висновок, що головна тенденція роз­вит­ку міжнародної торгівлі – різке зростання попиту на товари та послуги, створені з використанням новітніх технологій та досягнень у галузі науки і техніки. Це сти­му­лює зростання світового ринку об’єктів інтелектуальної власності. В першу чергу, це стосується міжнародної торгівлі ліцензіями, виник­нення та поширення торгівлі інжиніринго­вими послугами на основі останніх досягнень інноваційної діяльності, підви­щенням значущості засобів індивідуалізації товарів та послуг. Але умовою подальшого розвитку світової торгівлі інтелек­туальною продукцією є вдосконалення стан­дартів охорони прав ІВ, яке може бути реалізоване тільки на базі між­народ­ної співпраці.

Отже, основ­ними тенденціями та особливостями роз­витку світового ринку об’єктів ІВ є: зростання та динамізація торгівлі роялті та ліцензійними послугами; значне підви­щення витрат на придбання ліцензій порівняно з витратами на НДДКР; концентрація ліцензійної торгівлі в промислово розвинених країнах та наукомістких галузях виробництва (інформаційні технології, органічна хімія, телекомунікації тощо); поява нових потужних суб’єктів ринку з країн ЄС (Італія, Франція) та Азії (Китай, Корея); високий рівень моно­по­лізації, який віддзеркалює прагнення ТНК до довго­стро­ко­вого закріплення на ринках за допомогою іноземного патен­ту­вання, що створює умови для стабілізації експорту това­рів та формування попиту на ліцензії; підвищення попиту на інжинірингові послуги з високою питомою часткою інте­лек­туальної праці (результати НДДКР і досвід їх практич­ного освоєння); збільшення обсягів продажу контрафактної про­дукції; зростання комерційного інтересу до товарних знаків та інших засобів індивідуалізації, про що свідчить різке збіль­шення обсягів їх реєстрації, а також збільшення кіль­ко­сті та питомої частки заявок з таких країн як Китай, Австралія, Корея, Болгарія.

Подальший розвиток світової економічної системи пов’я­за­ний з її глобалізацією, яка є багатостороннім про­цесом, основними рушійними силами якого виступають тех­нологічний прогрес, розвиток міжнародної інфра­струк­тури, революційні зміни в інформаційних технологіях та лібера­лізація торгівлі і міжнародних зв’язків.

Іншим важливим наслідком глобалізації є різке зро­стан­ня економічної, господарської і соціальної ролі інтелектуаль­ної власності, якій властива концентрація переважно творчої, інноваційної, новаторської праці, що лежить в основі ори­гі­нального, а не репродуктивного виробництва. Саме інтелек­туаль­на діяльність формує прогрес людства, а сукупність національних виробничих можливостей у різних галузях створюють світову економіку сфери інтелектуальних послуг, функціонування якої визначається специфікою її продукції, умовами виробництва, обміну і споживання.

 

 

⇐ Предыдущая24252627282930313233Следующая ⇒

Поделиться: