Договори про використання засобів індивідуалізації

Засоби індивідуалізації товарів (послуг) та суб’єктів господарювання, як і інші об’єкти інтелектуальної власності, є самостійним предметом цивільного обороту. Власники засобів індивідуалізації (крім зазначень походження товарів) можуть відчужувати їх або надавати іншим особам право на використання свого комерційного найменування, знака для товарів та послуг.

В Україні комерційна концесія як різновид договірних відносин лише зароджується. Але вже існує певний практич­ний досвід застосування концесійних операцій, зокрема за участю іноземних осіб. Разом з тим, приймаючи до уваги закордонний досвід, можна прогнозувати швидке поширення цієї нової для України форми договірних відносин. Законо­давчі основи правового регулювання відносин у сфері комер­ційної концесії були закладені гл. 76 ЦК України. В україн­ському законодавстві цей вид договору ототожнюється із договорами франчайзингу. Разом з засобами індивідуалізації за цими договорами можуть передаватись і права на вико­ри­стання запатентованих технологій, секретів виробництва, комерційного досвіду, ділової репутації правоволодільця.

За договором комерційної концесії одна сторона (право­володілець) зобов’язується надати іншій стороні (кори­сту­вачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення або продажу певного товару та надання послуг.

За правовою природою договір комерційної концесії є двосторонній, консенсуальний та платний.

Залежно від сфери, де використовується комерційна концесія, виділяють такі види договору: виробнича, збутова, в сфері обслуговування та торгова концесія. 

Елементи договору комерційної концесії. Сторонами у договорі комерційної концесії можуть бути комерційні організації та фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Як зазначалось, право на комерційне найменування може належати лише юридичній особі, яка займається підприєм­ниць­кою діяль­ністю. Фізичні особи, у тому числі і під­приємці, висту­пають у цивільному обороті під власним ім’ям. При цьому, вони мають право на комерційне позначення, яке має на меті ідентифікувати відповідний майновий комплекс чи інше майно, пов’язане з веденням підприємницької діяльності фізичної особи, тому індивідуальний підприємець може бути стороною цього договору, але, на відміну від юридичної особи, він надає на підставі комерційної концесії належне йому право на комерційне позначення.

Форма договору – письмова з обов’язковою державною реєстрацію за місцем реєстрації правоволодільця. Таким чином, недотримання вимог до форми договору, останній визна­ється нікчемним.

Предметом договору комерційної концесії є право на вико­ристання об’єктів права інтелектуальної власності (тор­го­вельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та діло­вої репутації.

Права, закріплені ст. 1116 ЦК України, за своїм харак­те­ром є виключними майновими з можливістю відчуження. Перелік цих прав не є вичерпний.

Право на комерційне найменування має основоположне значення серед комплексу виключних прав, що надаються на підставі договору комерційної концесії. Незважаючи на від­сутність безпосередньої вказівки на нього у ст. 1116, що визначає предмет договору, цей висновок випливає із ряду норматив­них положень, присвячених регулюванню цієї дого­вірної конструкції. По-перше, договір комерційної концесії є єди­ним правочином, який підлягає державній реєстрації органом, що здійснив реєстрацію правоволодільця, а якщо останній зареєстрований у іноземній державі – органом, що здійснив реєстрацію користувача. По-друге, згідно зі ст. 1126 ЦК дого­вір комерційної концесії припиняється у разі припи­нення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позна­чення, визначене у договорі, без його заміни аналогіч­ним правом. У цьому випадку мається на увазі припинення права на комерційне найменування, що належало правоволодільцю. Перехід до іншої особи будь-якого іншого виключного права, що входить до комплексу наданих користувачеві прав не визна­ється підставою для розірвання цього договору. По-третє, зміна комерційного найменування чи торговельної марки право­во­ло­дільця має суттєві наслідки для договору комер­ційної концесії. Користувач може вимагати розірвання договору, а в разі продовження його чинності – має право вима­гати відповідного зменшення належної правово­лодільцеві плати.

Таким чином, розпорядження правом на комерційне найменування має дві форми. Перша – передача прав на комерційне найменування при правонаступництві у випадку реорганізації юри­дич­ної особи – правоволодільця, якщо умови її проведення не передбачають збереження за колиш­ньою юридичною особою своєї назви. Друга форма розпо­рядження передбачає надання права на комерційне найменування разом з іншими виключними правами на підставі договору комер­ційної концесії.

Особливі умови договору комерційної концесії, передба­чені ст. 1122 ЦК України, встановлюють обмеження свободи дій тією чи іншою стороною в межах договірних відносин. Перелік обмежень має приблизний характер. Проте будь-які особливі умови, встановлені договором, не повинні порушу­вати умов антимонопольного законодавства України.

Законодавець у ч. 1 ст. 1122 ЦК України вимагає чітко визначати обсяг виключних прав, що передаються та умови використання цих прав на певній території в певній сфері правовідносин. При цьому встановлюється необхідність дотри­мання інструкцій та вказівок правоволодільця.

Правила ч. 2 ст. 1122 ЦК України мають обов’язковий характер та містять заборону на включення в договір умови, за якою правоволоділець має право визначати ціну товару, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни.

Відповідальність сторін має субсидіарний характер для правоволодільця до вимог, що пред’являються до кори­стувача у зв’язку з невідповідністю якості товарів, проданих користувачем.

На цей вид договору в сфері відповідальності поши­рюються правила, які застосовуються до договорів купівлі-продажу, роздрібної торгівлі, побутового підряду та послуг.

 

 

⇐ Предыдущая20212223242526272829Следующая ⇒

Поделиться: