Захист прав на засоби індивідуалізації

Порушення прав на засоби індивідуалізації – несанк­ціо­но­ване виготовлення, застосування, пропозиція до продажу, продаж, інше введення в господарський обіг або збереження товару, ідентифікованого знаком, що призводить до змішу­ван­ня, схожості з однорідним товаром іншого товаро­вироб­ника, а також несанкціоноване законним власником викори­стання зазначення товару чи послуг іншими фізичними або юридич­ними особами.

Несанкціоноване використання засобів індивідуалізації спричиняє такі суспільно шкідливі наслідки:

1) отримання невиправданих переваг у конкуренції осо­бами, які підробляють товарні знаки, зовнішній вигляд товарів, що користуються довірою та попитом споживачів; 

2) обман споживачів, які замість товару (послуг) очіку­ва­ної високої якості (або з особливими властивостями) отри­му­ють товари значно нижчої якості, часом – небезпечні;

3) контрафактні товари, як правило, є нижчої якості, тому їх поширення шкодить репутації товару (послуг) та його виробника (виконавця). Тому несанкціоноване використання знаків для товарів і послуг тягне за собою не тільки цивільно-правову відповідальність, передбачену розд. VІ Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», але й інші види відповідальності, передбачені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Суб’єктивне право на захист, крім матеріально-пра­во­вих, включає також засоби процесуального порядку. До їх кола нале­жать: право на звернення за судовим захистом, можли­вість подання позовної заяви, брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати примусо­во­го виконання рішення тощо. Матеріальні і про­це­су­альні нор­ми формують єдиний комплексний інститут пра­во­вого захисту. 

Проте, слід зазначити, що засоби процесуального харак­теру не притаманні деяким формам правового захисту. Зокрема, самозахист та заходи оперативного характеру (наприклад, відмова від договору чи виконання за рахунок боржника) не потребують втілення у відповідній процесу­альній формі. Остання спрямована на реалізацію матеріаль­ного права на захист у судовому та адміністративному порядку. Тому слід розмежовувати матеріальне право на захист та процесуальну форму його реалізації, однією з яких є пред’явлення позову у судовому порядку. Таким чином, можливості матеріально-правового характеру, які надаються управомоченій особі пра­вом на захист, передбачають також можливості їх здій­снення у певній установленій законом процесуальній формі. Тому вважаємо за доцільне інтерпрету­вати право на захист як матеріально-правове, здійснення якого забезпечу­ється у пев­ній процесуальній формі.

Крім загальних способів захисту, що застосовуються судом чи іншим компетентним органом, передбачених гл. 3 ЦК України (визнання права, припинення дій, що його пору­шу­ють, відшкодування збитків тощо), у рамках кожного само­стійного інституту цивільного права можна виокремити спеціальні захисні механізми, які використовуються для понов­лення цієї групи прав у випадку їх порушення чи оспорювання. Спеціальні способи захисту передбачаються також законодавством про охорону засобів індивідуалізації. Зокрема, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» до особливих заходів правоохоронного харак­теру відносить усунення з товару, його упаковки неза­кон­но використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або такого позначення. Водночас, як слушно зазначається вченими, цих правових механізмів не достатньо для забезпечення ефективного захисту прав суб’єктів на засоби індивідуалізації.

Аналізуючи неюрисдикційні способи захисту прав на засо­би індивідуалізації, слід підкреслити, що особливості прав, які охороняються, визначає незначні можливості їх вико­ри­стання. На відміну від речових та особистих немайно­вих прав, у сфері захисту яких існують широкі можливості до засто­сування незаборонених законом засобів протидії самою особою, у межах права інтелектуальної власності у цілому, та засобів індивідуалізації, зокрема, така діяльність суттєво обме­жена характером прав, щодо яких учинене чи на які посягає правопорушення. Як приклад самозахисту пору­ше­них прав на комерційні найменування, торговельні марки та геогра­фічні зазначення можна навести:

· публічну заяву потерпілого, що конкретна фізична чи юридична особа незаконно користується тотожним чи подіб­ним засобом індивідуалізації;

· звернення потерпілого до правопорушника з вимогою припинення незаконного використання торговельної марки, комерційного найменування чи географічного зазначення, чи схожих з ним позначень.

Оперативні засоби захисту у сфері засобів індивідуа­лі­за­ції застосовуються, насамперед, у межах договірних відно­син по наданню чи передачі прав на торговельні марки і комер­ційні найменування на підставі ліцензійних договорів, дого­во­ру комерційної концесії чи інших правочинів. Вони пов’я­зані з відмовою в учиненні певних дій з метою запобігання запо­діянню шкоди. Цивільне законодавство передбачає як заходи оперативного характеру у сфері засобів інди­відуалізації:

· відмову ліцензіара від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом установленого договором терміну початку використання об’єкта інтелектуальної власності
(п. 2 ст. 1110 ЦК України);

· можливість ліцензіара чи ліцензіата відмовитися від договору у разі порушення стороною умов договору
(п. 2 ст. 1110 ЦК України);

· можливість користувача відмовитися від договору комерційної концесії у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, право на використання яких входить до комплексу прав, наданих йому за договором комерційної концесії (ст. 1128 ЦК України).

Відмова від договору у сфері використання засобів інди­відуалізації допускається і в інших випадках, установ­ле­них договором чи законом, якщо наявний факт порушення зобов’язання другою стороною (ст. 615 ЦК України).

Більш широко для захисту цієї групи прав застосову­ються юрисдикційні способи захисту у загальному (судо­вому) та спеціальному (адміністративному) порядках. На відміну від захисту інших видів цивільних прав у сфері засобів інди­відуалізації велике значення має превентивний захист права на комерційне найменування, торговельну марку та геогра­фіч­не зазначення, що здійснюється у вигляді державної реєстра­ції позначення як об’єкта права інтелектуальної власності.

Інший спосіб захисту прав на засоби індивідуалізації в адміністративному порядку полягає у поданні заперечення проти реєстрації торговельної марки чи географічного зазна­чення. Цим способом можуть бути захищені не лише права на марки та зазначення, суб’єкт права на комерційне наймену­вання також може подати заперечення проти їх реєстрації. Згідно з Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» будь-яка особа може подати до закладу експертизи мотивоване заперечення проти заявки щодо невід­по­відності наведеного у ній позначення умовам надання правової охо­рони. Заперечення розглядається, якщо воно одер­жане закла­дом експертизи не пізніше, ніж за 5 днів до дати прийняття рішення за заявкою. При цьому, заявник вправі повідомити заклад експертизи про своє ставлення до запе­ре­чення протягом 2 місяців від дати його одержання. Резуль­тати розгляду заперечення відображаються у рішенні за заявкою.

Подання заперечення проти реєстрації заявленої назви місця походження товару чи заявленого географічного зазна­чення походження товару та права на їх використання передбачається Законом України «Про охорону прав на зазна­чення походження товарів». Водночас, слід визнати, що меха­нізм подання та розгляду заперечення, відображений у цьому Законі, є більш досконалим порівняно з анало­гіч­ним у сфері торговельних марок. По-перше, чітко визна­чений термін, протягом якого особа може подати заперечення (6 місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку).
По-друге, про результати розгляду заперечення повідомля­єть­ся особі, яка його подала, що дає їй змогу адекватно про­реагу­вати на прийняте рішення. У той час, як результати розгляду заперечення проти реєстрації торговельної марки окремо не розголошуються, а відображаються у прийнятому рішенні за заявкою. По-третє, встановлений максимальний термін роз­гля­ду заперечення закладом експертизи (2 місяці від дня за­вер­шення строку, встановленого для відповіді). Врахову­ючи зазначене, доцільним буде вдосконалення передбаченої Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» процедури розгляду заперечення, зокрема, потрібно встановити конкретні строки його подання та розгляду уповно­важеним закладом і закріпити обов’язок останнього повідомити про результати розгляду особі, яка подала заперечення, та заявникові.  

Крім того, суб’єкт права на комерційне найменування, торго­вель­ну марку та географічне зазначення має можливість звернутися за захистом свого порушеного права у вищий орган відпо­відача, якщо такий існує.

Захист права на засоби індивідуалізації в адміністра­тивному порядку здійснюється також антимонопольними органами. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», до категорії дій, що визна­ють­ся недобросовісною конкуренцією належить використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фір­мо­вого найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господа­рю­ючого суб’єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Вчинення господарюючими суб’єктами – юридичними особами та їх об’єднаннями дій, визначених цим законом як недобросовісна конкуренція, тягне накладання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів. Законом передба­чається можливість для заінтересованих осіб звернутися до Антимонопольного комітету України, його відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позна­ченням або копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця. Крім того, Антимонопольний комітет України, його відділення також мають право прий­няти рішення про офіційне спросту­вання за рахунок поруш­ника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визна­чених законо­давством або цим рішенням.  

Судовий захист прав на засоби індивідуалізації здійсню­ється господарським чи третейським судом. У випадках, коли стороною по справі є фізична особа, яка не зареєстрована як підприємець, справа може бути предметом розгляду суду загальної юрисдикції. Наприклад, у загальних судах можуть розглядатися спори про авторство на позначення, що зареє­строване як торговельна марка, про незаконне використання у засобі індивідуалізації імені тощо.

Розгляд та вирішення спорів з приводу засобів інди­віду­алі­зації нерідко потребує спеціальних професійних знань та практичних навичок, яких часто немає у суддів, унаслідок цього значна кількість прийнятих рішень скасовується вищи­ми інстанціями. Тому слід підтримати пропозиції щодо необхідності формування спеціалізованих судів, предметом розгляду яких будуть спори про право інтелектуальної влас­ності. Наразі у багатьох судах функціонують окремі під­роз­діли, які спеціалізуються на розгляді цієї категорії спорів, однак їх діяльність не забезпечує повною мірою ефективного розв’язання цієї проблеми. 

До основних способів судового захисту прав на засоби індивідуалізації належать:

· визнання права на засіб індивідуалізації. Враховуючи, що право на засоби індивідуалізації закріплюється держав­ною реєстрацією, цей спосіб захисту поєднується з вимогою її скасування. Але інколи він може застосовуватися само­стій­но. Наприклад, якщо у результаті реорганізації юридичної особи не була вирішена доля її комерційного найменування чи тор­говельної марки. Іншим прикладом може слугувати роз­гляд справи про визнання торговельної марки добре відомою в Україні. У такому випадку суд своїм рішенням підтверджує факт набуття торговельною маркою добре відомого характеру;

· відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб може застосовуватися у випадку пору­шен­ням права на засіб індивідуалізації шляхом перекручення третіми особами справжньої торговельної марки, комерційно­го найменування чи географічного зазначення управомоченої особи. Наприклад, неправильне позначення організаційно-пра­вової форми, порушення обраного засновниками та за­кріп­леного ними у комерційному найменуванні порядку розши­рення їх імен, здатні завдати значної шкоди діловій репутації юридич­ної особи. Відновлення становища, яке існу­вало до пору­шен­ня права може бути досягнуте шляхом внесення порушником відповід­них виправлень у документи, довід­ники, рекламні матеріали, шляхом публікації за рахунок поруш­ника повідом­лення про порушення і повідомлення точного комерційного найменування юридичної особи.

Слід зазначити, що у сфері засобів індивідуалізації використовується особливий різновид цього способу захисту цивільних прав – знищення з товару чи його упаковки неза­конно використаної торговельної марки, комерційного най­ме­ну­вання та географічного зазначення чи схожого з ним позна­чення. Цей спосіб застосовується тоді, коли іншим чином відновити порушене право на засіб індивідуалізації неможливо;

· визнання незаконним правового акта органу держав­ної влади. Право на торговельну марку, географічне зазна­чен­ня та комерційне найменування закріплюється державною реє­стра­цією, тому цей спосіб захисту використовується най­частіше. Як правило, він поєднується з вимогою стягнення збитків чи знищення на товарах чи їх упаковці позначення, схожого з зареєстрованим. Цей спосіб захисту може застосо­ву­ватися як у межах одного об’єкта права інтелектуальної власності (наприклад, конфлікт між правоволодільцями схо­жих торго­вельних марок, що зареєстровані для одного класу товарів), так і між різними видами засобів інди­відуалізації;

· відшкодування збитків. Якщо у результаті порушення права на засіб індивідуалізації його суб’єкту заподіяні збитки, останній має право на їх відшкодування у повному обсязі. Згідно із ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Наведене поняття збитків повною мірою можна застосу­вати по відношенню до можливих втрат правоволодільця. Як реальні збитки можуть, зокрема, виступати витрати юри­дич­ної особи, пов’язані зі зміною комерційного наймену­вання, яке було скомпрометоване виступом відповідача в обороті під такою ж чи подібною назвою; витрати на додат­кову рекламну кампа­нію, покликану загладити запо­діяну відповідачем шкоду тощо. Як упущена вигода можуть розгля­датися втрати право­володільця, пов’язані зі зниженням його доходів унаслідок неправомірних дій відповідача по вико­ристанню засобу індивідуалізації для власного позна­чення. Зазначений вид збитків трапляється найчастіше, але основні складнощі поля­гають в обґрунтуванні конкретного розміру упущеної вигоди. Певною мірою це питання може розв’язати п. 3 ст. 22 ЦК України, в якому зазначається, що у разі, якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, що відшкодовуються потерпілій особі у зв’язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав правопорушник;

· компенсація моральної шкоди. Право на засоби інди­відуалізації, та особливо на комерційне найменування, тісно пов’язане з особистими правами юридичної особи, тому факт його незаконного використання може суттєво вплинути на ділову репутацію юридичної особи – правоволодільця. Цивільне зако­нодавство передбачає, що особа має право на відшкоду­вання моральної шкоди, завданої внаслідок пору­шен­ня її прав. Проте в юридичній науці неоднозначно сприйма­ють положення про можливість компенсації моральної шкоди юридичній особі. Остання полягає у фізичному болю та душев­них стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, протиправною поведінкою, знищенням чи пошкодженням її майна тощо. Крім того, зниження чи втрата набутої ділової репутації у результаті незаконного використання належного засобу індивідуалізації, може не лише вплинути на розмір майбутніх прибутків, але ставить під загрозу можливість подальшого існування юридичної особи. Тому тісний зв’язок засобів інди­відуалізації з особистими немайновими правами юридич­ної особи, її діловою репутацією зумовлюють можливість ком­пен­сації завданої моральної шкоди внаслідок заподіяння непоправної втрати її немайновим благам через незаконне використання комерційного найменування, торговельної марки чи географічного зазначення;

· особливим способом захисту прав на засоби інди­віду­алізації є опублікування судового рішення у засобах масової інформації з метою поновлення ділової репутації потерпілого. Цей спосіб правового захисту передбачений ст. 432 ЦК України для всього комплексу прав інтелектуальної власності та є особливо дієвим у сфері засобів індивідуалізації, які тісно пов’язані з особистими немайновими правами. Тому пося­гання на них, як правило, негативно позначається на набутій роками діловій репутації підприємців, часткове поновлення якої може бути здійснене через публікацію судового рішення.

Суд може застосовувати будь-які інші незаборонені зако­ном способи з метою захисту порушеного чи оспорю­ва­ного права на засоби індивідуалізації.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Значення та способи індивідуалізації суб’єктів господа­рського обороту, товарів, робіт та послуг.

2. Поняття та правовий захист комерційних (фірмових) найменувань.

3. Поняття знаків для товарів, послуг, торговельної марки та умови їх правової охорони.

4. Порядок отримання охоронного документа на знак для товарів та послуг (торговельної марки).

5. Права та обов’язки власників торговельних марок і знаків для товарів та послуг.

6. Право попереднього користувача на знак для товарів і послуг (торговельну марку).

7. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р.

8. Поняття та правова охорона географічних зазначень. 

9. Передача прав на засоби індивідуалізації товарів, робіт та послуг, суб’єктів господарського обороту.

10. Договір комерційної концесії.

11. Захист від недобросовісної конкуренції.

12. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

 

 

Тести

1. Право на комерційне найменування є чинним з моменту:

а) першого використання;

б) реєстрації фірми;

в) отримання охоронного документа.

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: