Об’єкти правової охорони засобів індивідуалізації

 

Комерційне найменування (гл. 43 ЦК) – будь-яка назва підпри­єм­ства, установи чи організації, що має статус юридич­ної особи. Чинне законодавство встановлює реквізити комер­цій­ного найменування. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підпри­ємців», найменування повинна містити інформацію про організаційно-правову форму.

Сутність права на комерційне найменування полягає в гаранту­ван­ні особі можливості виступати в цивільному обігу під влас­ним ім’ям. Під комерційним найменуванням особа вчиняє цивіль­но-правові угоди та інші правочини, здійснює особисті немайнові права, захищає свої майнові або не­майнові права. Власник юридичної особи має право розміщу­вати комерційне найменування на бланках, рахунках, прайсах тощо. Комерційне найменування може використовуватися в рекламних оголошеннях, анотаціях.

Основною правовою категорією, з якою найчастіше пов’я­зують комерційне найменування, є назва підприємства. Законо­давчими підставами для їх ототожнення можуть виступати положення ст. 191 ЦК України, яка до складу підприємства як майнового комплексу відносить право на торговельну марку або «інше позначення» та п. 2 ст. 490 ЦК України, що передбачає перехід майнових прав інтелек­туальної власності на комерційне найменування разом з цілісним майновим комплексом підприємства чи його від­по­відною частиною. Комерційне найменування та назва під­приємства є різними правовими катего­ріями: перша має на меті ідентифікувати суб’єкт права – юридичну особу, а друга стосується позначення об’єкта цивільних прав – цілісного май­нового комплексу, що охоп­лю­ється поняттям «підпри­ємство»[59].

Відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності право на комерційне найменування має екс­те­ри­торіальну сферу охорони, тобто виходить за національні кордони.

Необхідними умовами правової охорони комерційного найменування є новизна та оригінальність. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо вона дає мож­ли­вість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вво­дить в оману споживачів щодо справжності діяльності. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює вже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншими. Назва фірми повинна чітко відрізнятися від інших подібних. Користування схожими назвами може завдати матеріальних і моральних збитків користувачам.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють і реалізують, та послуг, які ними надаються.

Ще одним важливим принципом правової охорони комерційного найменування є незмінність назви юридичної особи. Довільна безпідставна зміна назви не допускається. Важлива умова назви – її відповідність характеру діяльності певної фірми. В законодавстві іноземних держав ця вимога називається «принцип істинності фірми». Чинне українське законодавство не закріплює цей принцип.

Вимоги, які висуваються до найменування, вимагають визна­чення його структури. Виділяють дві частини наймену­вання – основну, яка називається корпус фірми, і допоміжну, яка називається додатком. Корпус фірми містить вказівку на організаційно-правові форму підприємства, його тип та пред­мет діяльності, а в деяких випадках – на інші його характеристики.

Допоміжна частина складається із обов’язкових і факу­ль­тативних елементів. Обов’язковим елементом є спеціальна назва підприємства, його номер та інша позначка, необхідна для відмінності фірми. Цю роль виконують оригінальні слова, наприклад, фабрика «Рошен». Інші додавання, наприклад, вка­зівка «універсальний», «спеціалізований», «центральний» – факультативні і включаються за бажанням власника. Але додавання не повинні вводити в оману споживачів.

Законодавство встановлює обмеження щодо викори­стан­ня певних слів або словосполучень у комерційних най­мену­ваннях. Так, забороняється вказувати на перевагу над іншими юридичними особами, повторювати їх оригінальні назви, без спеціального дозволу використовувати в назві слово «Україна». Для ряду організацій вимагається в назві вказувати вид їх діяльності, наприклад, «банк», «страхова компанія», «біржа».

Правова охорона комерційного найменування виникає з моменту його першого використання та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи ні комерційне найменування частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування вносяться до Держав­ного реєстру (ЄДРПОУ), порядок ведення якого встанов­лю­ється Законом України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб-підприємців».

Право на комерційне найменування має абсолютний характер. Суб’єктивне право на комерційне найменування має виключний характер. Права на комерційне найменування передаються разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права нале­жать, або його відповідною частиною.

Право на комерційне найменування пов’язане з діловою репу­та­цією юридичної особи, що є особистим немайновим пра­вом. Тому комерційне найменування одержує конкретну само­стійну оцінку в складі нематеріальних активів під­при­ємства, а порушення права на нього може тягти за собою відшкодування запо­діяної шкоди.

Найпоширенішій засіб індивідуалізації товарів та послуг – торговельна марка або знак для товарів та послуг. Цивіль­ний кодекс України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. по-різному називають позначення, що використовується для вирізнення товарів і послуг, що виробляються (надаються) однією особою, від однорідних товарів та послуг, що виробляються (надаються) іншими особами. У Цивільному кодексі України вжито термін «торговельна марка», а у законі про знаки для товарів і послуг таке позначення називається «знак для товарів та послуг». Торговельна марка індивідуалізує товари і послуги, які вироб­ляються/надаються під нею. Законодавство об’єднує поняття знака для товарів і знака для послуг під загальним поняттям «торговельна марка» (ст. 492 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 закону під знаком для товарів і послуг розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Відповідно до ст. 15 Угоди TРІПС торговельна марка – це будь-яке позна­чення або сполучення позначень, за допомогою яких можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг іншого підприємства і є товарним знаком.

До знака для товарів близький знак обслуговування. Його призначення – розрізняти сервіс різних підприємств (надання автомобілів у оренду, організація туристичних мандрівок).

Крім торговельної марки для позначення товару вико­ристовуються також інші види ідентифікуючих знаків, які не належать до групи засобів індивідуалізації – об’єктів інтелек­туальної власності. Це сертифікаційні та гарантійні знаки, а також виробничі марки.

Торговельна марка як вид товарних позначень тісно пов’язана з промисловим зразком. Торговельним маркам притаманні ознаки, характерні для промислових зразків. Згідно із законодавством України у формі торговельної марки та у вигляді промислового зразка можуть бути зареєстровані зображувальні (графічні) та об’ємні позначення чи їх комбінації.

В українському законодавстві співвідношенню торго­вельних марок та промислових зразків присвячений п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який забороняє здійснювати реєстрацію у вигляді товарних знаків позначень, які відтворюють промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам. Реєстрація об’ємних та графічних позначень у формі торго­вельних марок та промислових зразків має свої особливості, аналіз яких можливо здійснити шляхом співставлення та порівняння умов і процедури її проведення.

Українське законодавство суперечливо вирішує питання можливості одночасної охорони єдиного об’єкта двома правовими інститутами – правом на торговельну марку та на промисловий зразок. Після реєстрації позначення у вигляді торговельної марки, воно не може отримати правову охорону у формі промислового зразка, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» буде порушена вимога новизни зразка. Тому реєстрація позначення у вигляді марки унеможливлює його одночасну правову охорону як промислового зразка.

Існуючий стан нормативного регулювання спів­відно­шен­ня цих об’єктів інтелектуальної власності, у цілому, надає більші переваги власникам зареєстрованих знаків при виник­ненні їх конфліктів з патентовласниками.

Коло прав власника свідоцтва на товарний знак – ширше від можливостей патентовласника. Свідоцтво надає виключне право забороняти іншим особам використовувати без згоди його власника, будь-які позначення, схожі із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення та знак можна сплутати. Водночас, власник патенту позбавлений можли­вості заборонити використання схожої з належним йому зразком торговельної марки, оскільки ст. 20 цього закону надає йому право забороняти використання промислового зразка будь-якою неуправомоченою особою. При цьому, поняття «використання зразка» закон розкриває як виготов­лення виробу із застосуванням усіх його суттєвих ознак[60].

Головними завданнями торговельної марки є встанов­лен­ня відмінності одного знака для товарів і послуг від ана­логіч­них товарів і послуг інших виробників, а також реклама і захист товару чи послуги.

Торговельна марка виконує ряд функцій:

· інформаційну;

· функцію індивідуалізації;

· рекламну;

· охоронну.

Основна цінність торговельної марки полягає в тому, що вона асоціюється у покупців з виробником, який пропонує споживачеві певні товари чи послуги з певним рівнем якості. Торговельна марка має ознаки репутації товару та його вироб­ника; включає в себе витрати, які поніс виробник для просування товару на ринок, а також витрати на рекламну кампанію.

Суть функції індивідуалізації полягає в тому, що торго­вельна марка дозволяє показати характерні для цього товару якість, використані технології, наявність сервісного обслуго­ву­вання та інших особливих ознак продукції.

Рекламна функція реалізується завдяки поширенню ін­фор­мації про товаровиробника, його товари чи послуги, формуванню і підтримці інтересу до товару.

Торговельна марка інформує про те, що випуск про­дукції під указаним знаком може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом. А також виконує превентивну функ­цію для можливих посягань на виключні права його власників.

За ст. 5 Закону України «Про охорону право на знаки для товарів та послуг» умовами правової охорони торго­вельних марок є:

· новизна;

· державна реєстрація.

Новим вважається таке позначення, що за своїм змістом не є ідентичним (тотожним) або схожим з відомими торговими марками.

Згідно із законодавством України та ст. 23 Угоди TРІПС новими будуть вважатись такі торгові марки, які за своїм змістом не є тотожними або схожими до ступеня змішування з:

· марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

· знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема марками, визнаними добре відомими відповідно до ст. 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності;

· фірмовими назвами, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг;

· кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороня­ються відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями;

· знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими в установленому порядку[61].

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», торговельна марка повинна відповідати такими умовам:

· не бути ідентичною чи схожою з марками, що одер­жали раніше визнання у зв’язку з такими чи подібними това­рами, іншими словами, торговельна марка повинна відрізня­тися достатньою мірою завдяки своїм ознакам від відомих позна­чень –  це вимога про новизну марки;

· не бути позначенням, позбавленим відмінних власти­востей, не виступати у вигляді марки, яка цілком і нерозривно пов’язана своїм змістом з природою маркованих товарів – це  вимога розрізняльної здатності;

· не бути позначенням, здатним ввести в оману щодо об’єкта маркування, – його властивостей чи походження, тобто не бути оманливою маркою;

· не бути позначенням, що суперечить публічному порядку, міжнародним угодам і звичаям, а також принципам гуманності і моралі.

Охоронним документом на знак (торговельну марку) відповідно до ст. 494 Цивільного кодексу та закону є свідоцтво.

Правова охорона знака (торговельної марки) надається тільки стосовно тих груп товарів та послуг, які, по-перше, зазначені у свідоцтві, та, по-друге, насправді виробляються (надаються) власником знака (торговельної марки) або інши­ми особами, які правомірно використовують знак (торго­вельну марку). Позначення груп товарів чи послуг, щодо яких охороняється певний знак (торговельна марка), здійснюється, виходячи з Ніццької міжнародної класифікації товарів та послуг (НМКТП), запровадженої Ніццькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, прийня­тої 15 червня 1957 р. (зі змінами від 28 вересня 1979 р.).

Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. та Протоколом до неї (Мадридським протоколом) засновано систему міжнародного захисту прав на торговельні марки, знаки для товарів і послуг та інших комерційних позначень. Умовою надання міжнародної охо­рони є міжнародна реєстрація знаків, порядок здійснення якої визначено вказаною конвенцією.

Закон визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Цей перелік умовно поділяється на чотири групи: символи та позначення, що мають вже визнане значення для суспільства і держави (можуть бути лише елементом знака за дозволом держави); позначення, які не відповідають вимогам законодавства (не мають роз­різ­няль­ної здатності або є загальновживаними, або лише вказу­ють на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення, або які не можуть бути визнані знаками); знаки, що є тото­жними або схожими настільки, що їх можна сплутати (не визнаються знаками промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, ПІБ та похідні від них).

Класифікація торговельних марок. Торговельні марки поділяються на види:

· за формами вираження: символьні (цифри, слова, фрази, пропозиції); словесні; зображувальні (графічне виконання); об’ємні; комбіновані; звукові; світлові. Угода TРІПС надає країнам можливість вимагати, щоб охо­ронювані об’єкти були такими, що сприймаються візуально. Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи їх поєднанні;

· за сферами використання: індивідуальні та колек­тивні. Особливий різновид торговельних марок – колективні торговельні марки (колективні знаки, торговельна марка, права на яку належать декільком особам). Це торговельна марка союзу, господарської асоціації або іншого об’єднання підприємств, призначена для позначення товарів, що ними випускаються або реалізуються, така, що наділена однако­вими якостями або іншими загальними характеристиками (ст. 7 bis Паризької конвенції, ст. 158 ГК України). На відміну від індивідуальних торговельних марок колективні марки та права на них не можуть бути передані суб’єктам госпо­дарювання.

Від поняття «колективні знаки» слід відрізняти поняття «однорідний товар (послуга)», що використовується в країнах з перехідним типом економіки. Прийнято вважати, що товари та послуги належать до того ж роду (виду), які при марку­ванні схожими товарними знаками можуть створювати у споживача уявлення про приналежність їх одному вироб­никові. Разом з тим при реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування заявник зобов’язаний указати клас МКТП, до якого належать товари або послуги і для яких здійснюється реєстрація, а також вказати їх назви. Вказівка на назву товару означає вказівку на підклас МКТП. Точне визначення одно­рідних товарів або послуг таке: це товари або послуги, які належать до одного підкласу МКТП. В економіці однорідні товари називаються замінними товарами (substitutable goods);

· за ступенем відомості: звичайні; добре відомі. Добре відомим знак визнається, якщо він у результаті інтенсивного використання став на вказану в заявці дату широко відомим в Україні серед відповідних споживачів щодо товару заявника. Відповідно до ст. 6 bis Паризької конвенції останнім товар­ним знакам надається правова охорона ще до їх реєстрації, а відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» – незалежно від його реєстрації на території України.

При визначенні, чи є знак добре відомим, необхідно брати до уваги обізнаність відповідного сектору широкого загалу на відповідній території про цю торговельну марку, яка була отримана в результаті просування торговельної марки (ч. 2 ст. 16 Угоди ТРІПС, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Правова охорона добре відомому знаку надається Апеля­цій­ною палатою або судом, які приймають рішення на підставі встановлених у законі про знаки для товарів і послуг правил, які відповідають Спільній рекомендації про поло­жен­ня щодо охорони загальновідомих знаків, прийнята у 1999 р.

Знак, визнаний Апеляційною палатою добре відомим, вноситься до Переліку загальновідомих товарних знаків і відомості про нього публікуються в Офіційному бюлетені патентного відомства. Підтвердженням цього є свідоцтво.

Визнання марки добре відомою не дає переваг. В обох випадках новизна марки не буде визнана за наявності змі­шу­вання з уже зареєстрованою або визнаною добре відо­мою. Дія прав на звичайну зареєстровану торговельну марку може бути безстроковою, як і для добре відомої торговельної марки.

Добре відомий знак часто ототожнюють із брендом виробника. Але поняття «бренд» ширше за поняття «добре відомий знак», оскільки включає не лише товарні знаки (trade marks), але і фірмові назви (trade names), ділову репутацію і престиж виробника товару (goodwill). Бренд – це узагаль­нююча характеристика, яка включає ім’я (brand-name) та образ (brand-image) виробника товару чи послуг.

Третім видом засобів індивідуалізації є зазначення похо­дження товарів. Правові основи їх захисту в Україні визна­чені Законом України «Про охорону прав на зазначення похо­дження товарів» від 16 червня 1999 р. Зазначення похо­джен­ня товару, порівняно новий об’єкт інтелектуальної власності в Україні, у розвинутих країнах охороняється вже давно.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначення місця знаходження виробника товару – необхідна інформація про товар і повинна бути зазначена на етикетках, маркуванні товару чи у документах, що додаються до товару. Таким чином, споживач може визначити похо­дження будь-якого товару. Але не будь-яке зазначення походження товару є об’єктом інтелектуальної власності. 

Стаття 1 Закону України «Про охорону прав на зазна­чення походження товару» розрізняє просте зазначення походження товару та кваліфіковане зазначення походження товару. До об’єктів інтелектуальної власності належить саме кваліфіковане зазначення.

Значення кваліфікованого зазначення походження това­рів як нематеріального блага полягає у тому, що крім техніч­ного рівня, технологій, якості матеріалів, на якісні характе­рис­тики продукції можуть впливати і властивості того чи іншого регіону (природні, кліматичні властивості чи людський чинник). Можливі три напрями впливу власти­во­стей географічного місця (регіону) на властивості продукції:

· вплив природних чинників (наявність солей, мінералів у ґрунтах, мінеральних вод з лікувальними властивостями, можливість вирощувати певні сорти рослин чи розводити певні породи тварин);

· вплив людського чинника – майстерність, професій­ність виробників товару, технічний рівень виробництва зумов­лю­ють конкурентоспроможність товару;

· поєднання природних чинників з людським – уміле використання висококласними фахівцями переваг, власти­востей певного району[62].

Стаття 1 Закону України «Про охорону прав на зазна­чення походження товару» до кваліфікованих зазначень походження товару відносить назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару.

Зміст поняття «зазначення походження товару» дає можливість визначити його загальні ознаки:

· зазначення, що вказує на певну місцевість, повинно бути кваліфікованим;

· географічне зазначення повинно бути належним чином зареєстрованим. На відміну від географічного зазна­чення, яке визнається об’єктом права інтелектуальної власності лише після його реєстрації, торговельна марка може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою;

· географічне зазначення не повинно використову­ва­тися як видова назва товарів – застосована у назві товару назва географічного місця, де спочатку товари певного виду вироб­ля­лися, але згодом така назва стала загально­вживаною в Україні як позначення певного виду товарів безвідносно до конкретних місць походження (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товару»). Відповідно до п. 2 Переліку видових назв товарів, який було затверджено наказом Міністерства науки та освіти № 583 назва геогра­фіч­ного місця вважається загальновживаною в Україні як позна­чення (назва) певного виду товару, якщо це позначення (назва) не пов’язується виробниками або споживачами з гео­гра­фічним місцем його походження. Відповідно до ч. 5 ст. 11 закону до компетенції Кабінету Міністрів України належить затвердження Положення про Перелік видових назв товарів, фактичне виконання цих повноважень покла­дено на ДДІВ;

· реєстрація географічного зазначення тягне за собою анулювання прав на торговельну марку, яка схожа або ана­ло­гічна до такого зазначення. В українському законодавстві існує принцип панування прав на географічне зазначення над правами на аналогічну або схожу на таке зазначення торго­вельну марку. Відповідно до ст. 14 (7) Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», реєстрація нового географічного зазначення є підставою для анулювання реєстрації торговельної марки, яка містить або складається із географічного зазначення, якщо власник такої торговельної марки не є особою, яка має права на використання геогра­фічного зазначення.

Такий принцип – застарілий і не відповідає тенденціям розвитку правової охорони об’єктів права промислової власності. Зокрема, таке положення українського законо­дав­ства суперечить ст. 24 (5) Угоди ТРІПС та законодавству Європейського Союзу, які містять положення щодо можли­вості продовження існування прав на торговельну марку, якщо права на неї були набуті законним шляхом до появи нового географічного зазначення, схожого або аналогічного до цієї марки;

· реєстрація передбачає зазначення певних особли­во­стей товарів, які будуть ним позначатися. Перелік таких осо­бливих якостей, специфічних характеристик та властиво­стей товарів, зумовлених географічним середовищем місця їх похо­дження можна назвати специфікацією товарів. Саме тому, що специфікація товарів, щодо яких можуть використо­ву­ва­тися географічні зазначення, не була визначена, в Україні до тепе­ріш­нього часу не було зареєстровано жодне геогра­фіч­не зазна­чення. Отже, це питання потребує більш детального розгляду[63].

До специфічних ознак зазначення походження товару можна віднести такі[64]:

· право на використання зазначення не передається за договорами, оскільки право на користування назвою місця походження товару не є виключним;

· зазначення охороняється безстроково (ст. 504 ЦК України), строк чинності свідоцтва обмежений і становить 10 років. Законо­давство України встановлює вимоги, за дотри­мання яких строк дії свідоцтва може бути подовжений: володілець свідоцтва перебуває у тому самому географічному об’єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями (ч. 4 ст. 15 Закону);

· зазначення не бувають об’ємними, звуковими тощо;

· зазначення прив’язані до певного географічного об’єкта (ст. 7 закону);

· для їх реєстрації не є обов’язковими умови реєстрації, що необхідні як при реєстрації торговельних марок: новизна, пріоритет (ч. 5 ст. 7 закону);

· право на використання назви може бути надане іншим особам, які виробляють характерний товар (ст. 17 закону);

· правом на реєстрацію наділені як фізичні особи, так і юридичні особи, при чому статус суб’єкта підприємницької діяльності не є обов’язковою вимогою (ст. 9 закону);

· стабільність природного і людського чинників (ст. 1 закону) – певні якості товару зумовлені умовами географіч­ного середовища, а також професійним досвідом і традиціями виробників, які проживають у цій місцевості.

7.3. Оформлення прав на торговельні марки
і зазначення походження товару

Державну реєстрацію торговельних марок та зазначень походження товару проводить Державна служба інтелек­ту­аль­ної власності. Факт державної реєстрації має право­вста­нов­лю­юче значення, оскільки з цього моменту заявитель визна­ється або єдиним власником торговельних марок, або набуває не­виключних прав на його використання (для гео­графічних зазначень походження товару).

Вимоги до складу, оформлення матеріалів і подання заявки на реєстрацію торговельних марок визначені Прави­лами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Держпатенту України від 28 липня 1995 р. № 116.

До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки. Терміни і порядок сплати зборів за подання заявки, а також їх розміри зазначені у Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженому постановою КМУ від 23 грудня 2004 року за № 1716.

Заявник на реєстрацію торговельної марки може ско­ристатися правом конвенційного чи виставкового пріоритету (ст. 9 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). У такому випадку заявник повинен додати й інші документи, визначені на офіційному веб-порталі ДДІВ. Протягом 3 місяців від дати подання заявки до ДДІВ заявник подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію з перекладом україн­ською мовою або документ, що підтверджує показ зазна­ченого знака на виставці, якщо ці заявка чи показ відповідно була подана чи був проведений у державі – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Підставою для реєстрації права на торговельну марку є позитивні висновки експертизи. Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи та складається з формальної експертизи і кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи. Порядок проведення експер­тизи встановлений ст. 10 Закону України «Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг».

Законодавство України передбачає можливість прове­ден­ня міжнародної реєстрації торговельної марки. Для цього необхідно подати заявку до Відомства країни, в якій заявник бажає одержати охорону згідно з законом і правилами, які регламентують реєстрацію знака в країні подання або заре­єстру­вати знак в іноземних державах згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків та Протоколом до цієї угоди. В цьому випадку заявка із зазначенням переліку країн, в яких заявник бажає одержати охорону, подається через Укрпатент. Порядок подання заявки на міжнародну реєстрацію знака відповідно до Мадридської угоди визначено у Правилах.

Не можуть одержати правову охорону знаки, які не мають розрізняльної здатності; є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є загальновживаними символами і тер­мі­нами; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Не можуть бути зареєстровані як знаки та зазначення ті з них, які тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати із знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для однорідних товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороня­ються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учас­ни­ком яких є Україна; комерційними найменуваннями, що відомі в Україні, і належать іншим особам; назвами місць похо­дження товарів, крім випадків, коли вони включені як не­охоро­но­спроможні елементи до знака, що реєструються на ім’я особи, яка має право користування такими назвами; сертифікацій­ними знаками, заре­єсто­рованими в установ­ле­ному порядку.

Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють:

· промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

· назви відомих (добре знаних) в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

· прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Особливістю правового захисту кваліфікованих зазна­чень походження товарів як об’єктів інтелектуальної влас­но­сті є те, що після державної реєстрації кваліфікованого зазначення, виробники, які використовують або мають намір використо­вувати його у маркуванні товару, повинні заре­єстру­вати права на його використання. Це є необхідною умо­вою право­мірного використання зареєстрованого зазначен­ня похо­джен­ня товару. Реєстрація прав на використання квалі­фіко­ваного зазначення походження товару дає змогу здійснювати дер­жав­ний контроль діяльності всіх виробників на предмет відповідності якості та властивостей товару, що ними випу­скається, тим якостям і властивостям, що надаються товару особливостями району походження. Таким чином, забезпечу­ється відповідність товару з зареєстрованих місць походжен­ня його репутації та очікуванням споживачів.

Вимоги до складу та оформлення матеріалів заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфіко­ва­ного зазначення походження товару – обов’язкові для заяв­ників і визначаються «Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару», що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2001 р. за № 772/5963.

Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання.

За дорученням заявника заявку може подати представ­ник у справах інтелектуальної власності (патентний повіре­ний) або інша довірена особа.

Іноземні особи та особи без громадянства, які прожи­вають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права, зокрема, право на подання заявки, тільки через патентних повірених, якщо інше не передбачено міжнародними угодами.

Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об`єд­нання осіб або їх правонаступники. На підставі результатів формальної експертизи приймається рішення про реєстрацію торговельної марки або зазначення місця походження товару, про що здійснюється публікація в офіційному бюлетені.

Право власності на торговельну марку та право на вико­ристання географічного зазначення засвідчується свідоцтвом. Свідоцтво України – офіційний охоронний документ. Видача свідоцтва здійснюється Держслужбою у місячний строк після державної реєстрації знака (географічного зазначення).

Свідоцтво надає його власнику виключне право користу­ватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд, так само як і забороняти іншим особам використовувати зареєстро­ваний знак без його дозволу.

Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географіч­ного місця.

Як зазначалося в попередньому розділі, з 2011 р. в Україні проводяться випробування процедури складання, подання та експертизи електронних заявок на об’єкти права інтеле­к­туаль­ної власності, в тому числі на знаки для товарів і послуг.

Припинення дії свідоцтва. Власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до ДДІВ. 

Дія свідоцтва на торговельну марку або свідоцтва на використання кваліфікованого зазначення походження товару припиняється у разі: 

· несплати збору за продовження строку його дії (строк оплати – до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом 6 останніх його місяців);

· за рішенням суду у зв’язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після дати подання заявки, або якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема є:

¨ обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, установлені законодавством;

¨ можливість уведення в оману щодо особи, яка вироб­ляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, яка звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припи­нення дії свідоцтва.

Дія свідоцтва на право на використання кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена: рішен­ням суду у зв’язку з втратою товаром особливих власти­во­стей або інших характеристик, описаних у Реєстрі; у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, яка є власником свідоцтва; у разі подання власником свідоцтва заяви до установи про відмову від права на використання цього зазначення.

Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку не­дійсним повністю або частково у разі: невідповідності зареєстрованого знака (зазначення місця походження товару) умовам надання правової охорони; наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб; крім того, для зазначень місця походження товару – у разі втрати харак­терних для цього географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.

Порядок звернення зацікавлених осіб про визнання свідоцтва недійним або дострокове припинення дії свідоцтва регулюється ст. 18 закону про знаки для товарів і послуг та ст. 22 закону про зазначення походження товару.

 

 

7.4. Суб’єкти прав на засоби індивідуалізації
та зміст суб’єктивних прав

 

Особливість прав на засоби індивідуалізації полягає в тому, що вони закріплюються за особами, які зареєстрували на себе зазначені об’єкти. Суб’єкти прав на засоби інди­відуалізації повинні відповідати певним вимогам, що до них висуваються, залежно від виду засобів індивідуалізації:

· суб’єктами права на комерційне найменування є юридичні особи – підприємницькі товариства. Не володіють правом на комерційне найменування представництва і філії юридич­них осіб та інші їх відособлені підрозділи, які повинні виступати в обороті не від власного імені, а від імені юридич­ної особи, яка їх створила, та, відповідно, користуватися її назвою;

· суб’єктами права на торговельну марку є юридичні особи і фізичні особи, не залежно від того, чи здійснюють вони підприємницьку діяльність чи ні (ст. 493 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»);

· суб’єктами права на географічне зазначення є вироб­ники товарів, асоціації споживачів та інші особи (ст. 502 ЦК України). Особливість суб’єктивного складу цього права полягає в тому, що одна й та сама назва може бути зареєстро­вана декількома особами – користувачами цієї назви. Основною умовою, яка висувається до суб’єктів права на географічне зазначення, є перебування цього суб’єкта у тому самому географічному об’єкті та вироблення товарів, які мають властивості, що зазначаються в Реєстрі.  

Зміст майнових прав на засоби індивідуалізації в юридичній літературі та нормативно-правових джерелах трак­ту­ється по-різному. Основна причина полягає, насам­перед, у наявності різних підходів інтерпретації сутності прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Прихиль­ники пропрієтарної теорії за аналогією з правом власності обґрунтовують тріаду правомочностей суб’єкта права на засоби індивідуалізації, що проявляється в його праві у порядку та в межах визначених законом володіти, користу­ватися та розпоряджатися належною йому торговельною маркою, комерційним найменуванням та географічним зазна­ченням. Представники теорії виключних прав, обстою­ючи ідею їх самостійного характеру, стверджують про наявність двох повно­важень управомоченого суб’єкта (право вико­ри­стання та право розпорядження), що суттєво відрізняються та змістовно не пов’язані з правомочностями власника речі[65].

Суб’єктивні права на засоби індивідуалізації мають виключний характер за винятком прав на географічні зазна­чення походження товару та є абсолютними за своєю правовою природою, тобто ці права діють по відношенню до всіх третіх осіб, які повинні утримуватися від порушень названих правил.

Особливість цієї групи прав полягає в тому, що це не тільки право суб’єкта позначати свою комерційну діяльність у цивільному обороті або виступати під певною торговель­ною маркою чи географічним зазначенням, але це й обов’язок суб’єктів, що встановлюється законодавством України. Ця вимога забезпечує, з одного боку, можливість власника прав на засоби індивідуалізації захищати свою ділову репу­тацію, а, з іншого боку, забезпечувати право інших учасників цивіль­ного обороту та споживачів на інформацію про виробника (контрагента).

Відповідно до ст. 490 ЦК України до майнових прав інте­лектуальної власності на комерційне найменування належать:

– право на використання комерційного найменування;

– право перешкоджати іншим особам неправомірно вико­ристовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

– інші права інтелектуальної власності.

Форми реалізації права на використання комерційного найменування за своїм характером є досить різноманітними. Вони не визначені на нормативному рівні. Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо певні правовідносини не врегульовані конкрет­ними нормами цивільного законодавства, вони регу­лю­ються тими правовими нормами цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні правовідносини. Тому для визначення змісту права на використання комер­ційного найменування можна застосувати положення ч. 2 ст. 157 та ч. 2 ст. 160 ГК України. До форм використання комер­цій­ного найменування можна віднести: право винятко­вого користу­вання комерцій­ним найменуванням у договорах, на вивісках, в оголо­шен­нях, рекламі, на бланках, на рахунках, на товарах підприєм­ства, їх упаковці тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 ГК України комерційне найменування юридичної особи може використовуватися як елемент її торговельної марки.

Обсяг правової охорони та реалізації права на комер­ційне найменування не залежить від того, чи використовує суб’єкт повне комерційне найменування, чи скорочене.

У разі використання комерційного найменування ін­ши­ми особами без дозволу власника, останній має право на захист своєї репутації та імені.

Суб’єкт права на комерційне найменування може забо­ро­нити використання тотожних назв. Це правило встанов­люється ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (відмова в державній реєстрації), а також ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Разом з тим, особи можуть мати однакові комерційні найменування в одній сфері господарю­вання чи на одній території, якщо це не вво­дить в оману споживачів щодо товарів, які вони вироб­ляють та реалізують, і послуг, які ними надаються.

Право на комерційне найменування – невідчужуване і може передаватися тільки разом із цілісним майновим ком­плексом особи, якій ці права належать. Розпорядження комерційним найменуванням у формі передачі можливе лише при право­наступ­ництві у випадку реорганізації юридичної особи (злиття, приєднання, поділу, виділу та перетворенні).

У юридичній літературі висловлена думка про можли­вість своєрідної передачі в найм комерційного найменування на під­ставі договору комерційної концесії, що в сучасних умо­вах розвитку економіки дозволяє власникові отримувати вина­го­роду за використання назви іншими особами[66].

Майнові права на комерційне найменування виникають з момен­ту його першого використання та припиняються в результаті ліквідації юридичної особи або в результаті зміни комер­цій­ного найменування. Право на комерційне наймену­вання має екстерито­ріальну дію відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

· право на використання торговельної марки;

· виключне право дозволяти використання торговельної марки;

· виключне право перешкоджати неправомірному вико­ристанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

· інші майнові права інтелектуальної власності, вста­нов­лені законом.

Статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» установлюється широкий спектр форм реалізації права на використання торговельної марки:

· нанесення на будь-який товар, для якого знак за­ре­єстро­вано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший при­кріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

· застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

· застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Свідоцтво на торговельну марку може належати декіль­ком особам (колективний знак). У такому разі право на використання такої торговельної марки здійснюється на основі угоди між ними. Якщо угоди немає, то кожен власник використовує торговельну марку на свій розсуд, але право на передачу дозволу на використання торговельної марки здій­сню­ється за згодою інших співвласників (ч. 3 ст. 16 закону, ст. 158 ГК України).

Право на використання торговельної марки кореспондує обов’язок власника свідоцтва використовувати належну йому торговельну марку протягом усього строку дії свідоцтва
(ч. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Для сповіщення про виключні права власник свідоцтва може використовувати попереджувальне маркування.

Право забороняти іншим особам використовувати торго­вельну марку без згоди правоволодільця (ч. 5 ст. 16 закону): зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, спо­рід­нених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка вироб­ляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстро­ваним знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Цей перелік заборон не поширюється на здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; використання знака для товару, введеного під цим знаком у цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим про­да­жем товару, зокрема в разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; некомерційне вико­ристання знака; всі форми повідомлення новин і комен­тарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Обсяг заборон власника добре відомого знака відрізня­ється від суб’єктів права інтелектуальної власності на звичай­ний знак. Суб’єкт добре відомого знака має право вимагати заборони використання будь-якого схожого позна­чення незалежно від дати надання йому правової охорони щодо однотипних товарів, тобто у межах принципу спеціалізації (ст. 25 закону про знаки для товарів і послуг).

Виключне право на торговельну марку включає право розпорядження торговельною маркою шляхом закріплення таких форм реалізації цього права як договір про передачу права власності на знак повністю або відносно частини зазна­чених у свідоцтві товарів і послуг та ліцензійний договір.

Договір про передачу права власності та ліцензійний договір мають бути зареєстровані в ДДІВ. Порядок подання документів для реєстрації договорів, а також процедура вне­сення змін до Реєстру встановлені Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженою наказом МОН України від 3 серпня 2001 р. № 576.

Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Виключні права на торговельну марку діють з дати подання заявки на реєстрацію торговельної марки і діють протягом 10 років. Строк дії свідоцтва може бути подов­жений на необмежену кількість разів. Заявка про продовжен­ня строку дії свідоцтва подається протягом останнього року дії свідоцтва за умови сплати встановленого збору.

Частина 3 ст. 497 ЦК України встановлює, що незалежно від підстав дострокового припинення чинності майнових прав на торговельну марку, особі, якій було надано дозвіл на використання торговельної марки, завдано збитки, то вони повинні бути відшкодовані.

Права на торговельну марку можуть бути відновлені (ст. 498 ЦК України) або повторно зареєстровані (ст. 22 закону про знаки для товарів і послуг).

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

· право на визначення позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

· право на використання географічного зазначення;

· право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Право на визначення позначення товару (послуги) гео­гра­фічним зазначенням має особистий немайновий харак­тер та належить заявнику позначення, що планується використо­ву­вати як географічне зазначення. Це право виникає у заяв­ника до моменту одержання правової охорони. Цьому праву кореспондує обов’язок ДДІВ провести державну реєстрацію географічного зазначення в разі дотримання умов, установ­ле­них чинним законодавством.

Право на використання географічного зазначення закріп­лено ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазна­чення походження товару»:

· нанесення його на товар або на етикетку;

· нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

· запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Для інформування про свої права власник свідоцтва може наносити попереджувальне маркування – обведена овалом абревіатура НМП або текст: «Зареєстрована в Україні назва місця походження товару», а також обведена овалом абревіатура ГЗП або текст: «Зареєстроване в Україні геогра­фічне зазначення походження товару».

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про охорону прав на зазна­чення походження товарів» порушенням прав управо­моченої особи на кваліфіковане зазначення визнається: його використання особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення; викори­стання зареєстрованого зазначення географічного походжен­ня товару, якщо цей товар не походить із відповідного гео­графічного місця; використання зареєстрованого зазна­чення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення; використання зареє­стро­ваного кваліфікованого зазначення як видової назви.

Право розпорядження не входить до змісту суб’єктив­ного права на географічне зазначення, що закріплено в п. 7 ст. 17 закону про зазначення походження товару, – власник свідоцтва не має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару.

Кваліфіковане зазначення походження товару підлягає правовій охороні протягом усього строку, поки існує можли­вість виробляти товар, який характеризується певними природними властивостями. Відповідно, припинення право­вої охорони зазначення походження товару може не залежати від волі власника свідоцтва.

Підстави припинення дії свідоцтва розглядалися в попе­редньому параграфі.

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: