Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии


Регулювання процесу комерціалізації прав інтелектуальної власності в Україні



Законодавчо діяльність з передання прав на об’єкти інте­лек­туальної власності закріплена певною ієрархічно побудо­ваною системою нормативно-правових актів, що визначають як матеріальні, так і процесуальні аспекти цього процесу (рис. 8.4).

 

 

 


Рис. 8.4. Законодавче регулювання процесу комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності

 

Регулювання правовідносин у сфері ІВ здійснюється на підставі договорів. Незалежно від того, укладається договір щодо літературного твору, вина­ходу чи торговельної марки, необхідно керуватися перш за все положеннями ЦКУ, а потім уже спеціальними зако­нами і лише в тій частині, в якій вони не суперечать нормам ЦКУ.

У ЦКУ серед договорів у сфері інтелектуальної влас­ності виокремлено групу договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

У ЦКУ, що набрав чинності 1 січня 2004 р., виділено окрему групу договорів, які регулюють відносини, пов’язані з розпоряджанням майновими правами інтелектуальної власності. Цьому питанню присвячено окрему гл. 75 кн. V «Зобов’язальне право», ст. 1107–1114.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності – це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної влас­ності, у тому числі авторськими правами на твір, здійснюють на підставі таких договорів (табл. 8.4):

· ліцензії на використання об’єкта права інтелек­туальної власності;

· ліцензійного договору;

· договору про створення за замовленням і вико­ри­стання об’єкта права інтелектуальної власності;

· договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

· іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (див. розділ 6 ).

 

Таблиця 8.4

Види договорів щодо розпоряджання майновими
правами інтелектуальної власності

Вид договору Обсяг майнових прав, що їх передають за договором
Ліцензія Право на використання об’єкта права інтелек­туаль­ної власності у певній обмеженій сфері (ст. 1108 ЦКУ)
Ліцензійний договір Дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності (ліцензія) на умовах, визначених за взаєм­ною згодою сторін (ст. 1109 ЦКУ)
Договір про ство­рення за замовленням Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не вста­нов­лено договором (ст. 430 ЦКУ)

Закінчення табл. 8.4

Вид договору Обсяг майнових прав, що їх передають за договором
Договір про передання виключних прав Одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у пов­но­му складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ст. 1113 ЦКУ)  
Інший договір про розпо­ря­джання майно­вими правами інтелектуаль­ної власності Обсяг майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності передбачено у договорі

 

Ліцензія – дозвіл на використання об’єкта інтелек­туаль­ної власності, що надається на підставі договору. Відповідно до ліцензії на використання об’єкта права інтелектуальної власності особа, яка має виключне право дозволяти вико­ристання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повнова­жен­ня, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері.

Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою ліцензійного договору.

Залежно від обсягу прав, що передаються ліцензіату, розрізняють такі види ліцензій:

· виключна (повна), за якої ліцензіату надається виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності в повному обсязі на обумовлений строк. При цьому виключається можливість використання ліцензіаром цього об’єкта, а також видачі ліцензії іншим особам.

При наданні виключних прав застосовується тріада право­чинностей – володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелек­туальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об’єкти творчої діяльності не як класичну тріаду право­чин­ностей власника, а в інших виключних право­чин­ностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде наявна право­чинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелек­туальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

До правочинностей власників виключних прав щодо промислової власності можна віднести:

¨ правочинності володіння:

− визначення власника патенту;

− хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту (питання вирішують спільно або за біль­шістю голосів – якщо співвласників декілька);

− порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово);

¨ правочинності користування:

− право використання винаходу за патентом у власному виробництві;

− право використання на інших підприємствах;

− право рекламно-комерційної розробки винаходу;

− право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств;

− правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню об’єктів промислової власності;

¨ правочинності розпорядження:

− право надання дозволу на використання іншим особам, що містить:

− право укладати договори про передачу права власності на патент;

− право продажу патенту;

− право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав;

− право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит і т. д.;

· невиключна (проста), за якої ліцензіар надає ліцен­зіату право на використання об’єкта інтелектуальної влас­ності, зберігаючи за собою всі права, включаючи право надання таких самих ліцензій третім особам. Коли укла­да­ється договір невиключної ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подаль­шого використання винаходу або інше право в пов­ному обсязі на тій самій території;

· одинична , яка видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром ліцензій іншим особам та не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.

Ліцензійний договір – це згода, за якою власник свідоц­тва на знак товарів чи послуг (власник торгової марки) – ліцензіар надає зацікавленій особі – ліцензіату право кори­сту­ватися цим знаком за відповідну винагороду і на обгово­рених умовах.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладено субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на вико­ри­стання об’єкта права інтелектуальної власності. При цьому відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Найбільш поширена форма передачі у користування прав на об’єкти інтелектуальної власності – ліцензування. У ліцензійному договорі повинні бути визначені вид ліцензії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надають за договором, способи вико­ри­стання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які нада­ють права тощо), розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне вклю­чити до договору.

Винагорода за використання права інтелектуальної влас­ності може бути встановлена договором у вигляді роялті, паушального чи комбінованого платежів.

Роялті платежі за використання майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності. Роялті – вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний платіж – разовий платіж за придбання ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності. Паушальний платіж – це виплата ліцензіарові визначеної зафік­сованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі – найбільш поширені та передба­ча­ють виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної про­дукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено вироб­ництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Серед основних видів ліцензійних платежів (роялті, паушальні платежі та комбіновані платежі) найбільш попу­ляр­ним у міжнародній практиці є роялті. Їх розмір повинен покривати фактичні витрати, пов’язані з передачею ліцензії, витрати ліцензіара на НДДКР, витрати на підготування угоди, а також прибуток, упущений внаслідок появи на ринку конкурента в особі ліцензіата.

Способи розрахунку роялті:

· відсоток від ціни продажу;

· відсоток від собівартості одиниці продукції;

· відсоток від чистого прибутку, отриманого від кори­стування ОІВ;

· фіксована ставка роялті;

· попередньоплачене роялті;

· зменшення відсотка із збільшенням обсягів продажу.

Питання визначення ціни ліцензії – одне з най­склад­ні­ших, які виникають при укладанні ліцензійної угоди між фірмами. У міжнародній та вітчизняній практиці розрахунку ціни ліцензії використовуються метод звільнення від роялті та метод роялті. При оцінюванні за методом звільнення від роялті припускається, що ІВ, яку використовують на підпри­ємстві, йому не належить. Тому частину доходу підприємство повинне сплачувати як винагороду за гіпотетичною ліцензією особам, які мають права на відповідні об’єкти ІВ. Оціню­вання вартості за методом роялті полягає в дисконтуванні (чи капіталізації) щорічних грошових потоків (надходжень) роялті по гіпотетичній ліцензійній угоді. Вартість об’єктів ІВ визначається як сума майбутніх грошових потоків роялті, приведених з використанням ставки дисконту до поточної вартості.

Існуюча практика міжнародного обміну технологіями і практика міжнародного продажу ліцензій дозволяє також застосовувати метод роялті, в основі якого – розрахунки по сфор­мо­ваним середньостатистичним (і званим стан­дартним) ставкам роялті за окремими галузями та видами промисло­вості. На розмір цих ставок впливають такі обставини: еконо­мічна ефективність ліцензії; наявність та обсяг патент­ного захисту; обсяг прав, які передаються за ліцензією; обсяг доку­мен­тації та ноу-хау, що передаються; інжиніринговий супровід; кон’юнктура ринку; конкурентні пропозиції.

Умови виплати роялті в межах ліцензійної угоди свідчать про ступінь визнання вартості, наприклад, товарного знака як ліцензіатом, так і ліцензіаром. Якщо дійсна ліцензія на товарний знак була прийнята як спроба передати товарний знак як відчужуваний (віддільний) значимий актив, тоді встановлення платежу по роялті могло б певним чином відбивати вартість цього товарного знака як активу.

Найчастіше зустрічається метод платежу по роялті – це відсоток від обсягу продажів під товарним знаком, що ліцен­зується. Це гарантує ліцензіарові віддачу на ліцензію, незалежно від рентабельності ліцензіата.

Таким чином, розрахунок ціни ліцензії зводиться до визна­чення тієї поточної вартості ІВ, за якою ліцензіат згодний був би на умовах ліцензійного договору купити (придбати в тимчасове користування) права на ІВ ліцензіара, а ліцензіар за такою ціною згодний був би на умовах дого­вору ці права продати. Найчастіше широко в між­народній ліцензійній торгівлі використовуються два основних способи розрахунку ціни ліцензії: на основі розміру прибутку ліцен­зіата та на базі роялті. Сутність першого методу полягає в тому, що частку ліцензіара в прибутку ліцензіата можна визначити шляхом порівняння прибутку, отриманої до вико­ри­стання об’єкта ліцензії, із прибутком, отриманої після вико­ристання цього об’єкта, чи за допомогою порівняння цін реалізації одиниці продукції. Вартість ліцензії дорівнює розміру додаткового прибутку ліцензіата, отриманого в резуль­таті придбання ліцензії і використання об’єкта ліцензії.

При розрахунку вартості ліцензії на базі роялті важливо визначити два чинники – ставку роялті і базу роялті. Ставка роялті – це розмір частки, на яку може претендувати ліцен­зіар у додатковому доході чи чистому прибутку ліцен­зіата. За базу для розрахунку роялті можуть бути прийняті: додат­ковий чистий прибуток, дохід, обсяг продажів, собівар­тість, ціни реалізації (світові, ринкові, роздрібні, оптові та ін.), обсяг виробництва, вартість реалізованої продукції та інші показники.

Формула розрахунку ціни ліцензії на базі роялті має такий вигляд: 

 

СL = Vt x Zt x Rt/100 x Kit,

 

де СL – розрахункова ціна ліцензії на базі роялті за період (t = 1, 2, 3...tk), приведена до розрахункового року;

Vt – обсяг продукції, зробленої з використанням об’єкта ліцензії, у t-року;

Zt – ціна одиниці ліцензійної продукції або її собівар­тість в t-році;

Rt – ставка роялті в t-році;

Kit – коефіцієнт дисконтування у t-році.

 

Метод розрахунку ставки роялті залежить від прийнятої для цього бази. Якщо як базу роялті прийнятий прибуток ліцензіата, то ставка роялті може бути визначена за формулою:

 

Rt = Д / 100% х / Zt х 100%,

 

де Rt – річна ставка роялті у t-році розрахункового періоду;

(t = 1, 2, 3...tk);

Д – частка ліцензіара в прибутку ліцензіата в t-році;

 – додатковий чистий прибуток, отриманий з одиниці продукції у t-році.

 

Ціна ліцензії в паушальний формі складається з вартості ліцензії на базі роялті, переліченої в паушальний платіж за допомогою коефіцієнта дисконтування Kit. Загальна формула розрахунку така:

 

Сlp = СLt х Kit,

 

де Сlp – розрахункова ціна ліцензії у формі паушального платежу;

СLt – розрахункова ціна ліцензії на базі роялті за роз­рахунковий t-рік, визначена за формулою розрахунку ціни ліцензії на базі роялті;

Kit – коефіцієнт дисконтування.

 

Основними завданнями аналізу економічних умов ліцен­зій­ної угоди при розрахунку вартості ліцензії є встановлення функціональних залежностей між окремими економічними показниками (параметрами, умовами) ліцензійної угоди і представ­лення цих залежностей у вигляді формул, що дозво­ля­ють на практиці розраховувати невизначені показники за сукупностями інших відомих показників.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права, які на момент укладання договору не були чинними. Вважається, що за ліцензійним договором надають не­ви­ключну ліцензію, якщо інше не встановлено в ліцензійному договорі. Права на використання та способи, які не визначено у ліцензійному договорі, вважають такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права, дія ліцензії поширюється на територію України.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше від­тво­рення твору винагороду визначено у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі повинно бути встановлено макси­мальний тираж твору.

Умови ліцензійного договору, які суперечать поло­жен­ням Цивільного кодексу України, є нікчемними. Ліцензійний договір укладають на строк, установлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключ­ного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом установленого договором тер­міну початку використання об’єкта права інтелектуальної влас­ності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцен­зій­ного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору, він вважається укладеним на строк, що зали­шився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п’ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлено за домов­леністю сторін.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного дого­вору, укладеного з творцем об’єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі стано­ви­щем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

Передавання у користування прав на об’єкти інтелек­туаль­ної власності може відбуватися за договором фран­чайзингу або договором комерційної концесії. 

За договором франчайзингу, суб’єкт прав інтелектуаль­ної власності зобов’язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необ­хід­ну для здійснення прав, наданих йому за договором комер­ційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників із питань, пов’язаних із здійсненням цих прав.

На вимогу ліцензіара або ліцензіата договори щодо роз­поряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть бути зареєстровані державою у порядку, встанов­ле­ному законом.

Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема, на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Факт передання виключних майнових прав інтелек­туаль­ної власності, які відповідно до Цивільного кодексу України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Кодексом установлено вимогу стосовно письмової фор­ми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності. У разі недодержання письмової форми дого­вору такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо роз­по­ряд­жання майновими правами інтелектуальної власності може укла­датись усно.

На договори про розпоряджання правами інтелек­туаль­ної власності, крім спеціальних положень, про які йдеться у гл. 75 розповсюджуються загальні вимоги щодо умов, форми, розрахунків, відповідальності за невиконання тощо, встанов­лені Цивільним кодексом України відносно зобо­в’я­зань та цивільно-правових договорів у цілому, а також вимоги до окремих їх видів.

Отже, законодавець не поділяє договори щодо розпо­ряджання майновими правами інтелектуальної власності відповідно до того, до яких об’єктів права інтелектуальної власності вони належать. У зв’язку з цим у переліку видів договорів відсутні авторські договори як особливий вид цивільно-правових договорів, які регулюють питання ство­рення та використання авторських прав.

Аналіз вищезазначених положень Цивільного кодексу України дозволяє стверджувати, що всі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної влас­но­сті, які визначено в указаній ст. 1107, можна умовно віднести до авторських договорів, якщо вони регулюватимуть питання розпоряджання саме авторськими правами. Наприклад, може бути авторська ліцензія, авторський ліцензійний договір, автор­ський договір замовлення, авторський договір про пере­дання виключних прав. До поняття «іншого договору щодо роз­поряджання майновими правами інтелектуальної влас­ності» можна віднести договори щодо співавторства, дого­вори щодо створення об’єкта авторського права у порядку службового завдання, договори щодо управління майновими правами тощо.

Ураховуючи зазначене до законодавства України про авторське право і суміжні права доцільно внести норму щодо визнання авторським договором лише того договору, в якому однією із сторін обов’язково буде автор як первинний суб’єкт авторського права.

Зважаючи на ці правові позиції щодо використання інтелектуальної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність про­блеми комерціалізації на рівні правових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, наявні при розробленні договірних документів між суб’єктами договірних відносин.

 



Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність та механізм комерціалізації інтелектуальної власності?

2. Які основні способи комерціалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності?

3. Зміст та характеристика правового забезпечення комер­ціалізації інтелектуальної власності в Україні.

4. Які переваги правоволодільцю дає внесення прав інтелек­туальної власності до статутного капіталу підприємства?

5. Види договорів у сфері інтелектуальної власності.

6. У чому сутність ліцензійних угод?

7. Франчайзинг як спосіб ліцензування товарних знаків.

8. Види ліцензій та їх характеристика.

9. Методи визначення вартості ліцензії.

10. Види ліцензійних платежів.

 

Тести

1. Невиключна ліцензія дає ліцензіату право:

а) використовувати твір дозволеним способом нарівні з автором;

б) використовувати твори тільки ліцензіату;

в) використовувати твори ліцензіату та іншим особам, які отримали на це право;

г) видавати ліцензію іншим особам.

 

2. Ліцензійний договір на виклюне право використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка вва­жа­ється дійсним для будь-якої іншої особи:

а) з моменту його укладання у письмовій формі і під­пи­сання сторонами;

б) з дати публікації відомостей про надання ліцензії в офіційному бюлетені установи та внесення їх до від­по­відного реєстру;

в) з дати подання до установи для офіційної публікації заяви про надання ліцензії і сплати відповідного збору;

г) інше.

 

3. За договором повної ліцензії ліцензіар:

а) передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату в певному обсязі, на визначеній тери­торії і на обумовлений строк;

б) передає ліцензіату всі виключні права, що надаються охоронним документом;

в) залишає за собою право на використання винаходу (корисної моделі), включаючи право надання ліцензій іншим особам;

г) передає невиключні права.

 

4. Ліцензіат – це:

а) особа, яка володіє виключними майновими правами на об’єкт інтелектуальної власності;

б) особа, яка передає права на користування об’єктом права інтелектуальної власності;

в) особа, яка отримує права на користування об’єктом права інтелектуальної власності;

г) інший варіант.

 

5. Характер платежу типу роялті:

а) разовий;

б) рівномірний;

в) комбінований;

г) інший варіант.

6. Характер паушального платежу:

а) разовий;

б) рівномірний;

в) комбінований;

г) періодичний.

 

7. За договором повної ліцензії ліцензіар:

а) передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк;

б) передає ліцензіату всі виключні права, що надаються охоронним документом;

в) залишає за собою право на використання винаходу (корисної моделі), включаючи право надання ліцензій іншим особам;

г) інший варіант.

 

8. Невиключні ліцензії надаються, як правило, у тих випадках, коли:

а) є постійний попит на «продукцію по ліцензії», а наяв­ність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати їх реалізації;

б) ринок збуту об’єктів промислової власності невеликий, а об’єкт промислової власності має обмежену сферу використання;

в) предметом ліцензійної угоди є об’єкти права інтелек­туаль­ної власності, що використовуються в одній висо­ко­монополізованій галузі;

г) ринок об’єктів права інтелектуальної власності пере­насичений.

 

9. Об’єктом ліцензійного договору є:

а) право на об’єкт промислової власності, що охороняється законом і передається ліцензіату;

б) об’єкт промислової власності;

в) правомочності, які випливають з виключного права, що охороняється зако­ном, на об’єкт промислової власності, і передаються ліцензіату;

г) інший варіант.

 

10. Укладання договору про передачу права власності на об’єкт промислової власності означає:

а) передачу власником охоронного документа права влас­но­сті на об’єкт промислової власності будь-якій особі, яка стає його правонаступником;

б) перехід виключного права на використання об’єкта промислової власності до нової юридичної або фізичної особи;

в) перехід права на дозвіл або заборону використовувати об’єкт промислової власності іншими особами до нової юридичної або фізичної особи;

г) перехід усіх прав на використання об’єкта промислової власності до нової юридичної або фізичної особи.

 


 

 




Розділ 9


Поделиться:



Последнее изменение этой страницы: 2019-04-10; Просмотров: 226; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2024 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.114 с.)
Главная | Случайная страница | Обратная связь