Технологія реалізації соціальним педагогом консультативного напряму

Консультування — професійна допомога клієнту (учням, вчителям, адміністрації, батькам (особам, що займаються вихованням дитини) у пошуку рішення проблемної ситуації.

Консультації можуть бути індивідуальними і груповими; разовими, короткостроковими
(3—4 зустрічі), середньої тривалості, довгострокові; просвітницько-рекомендаційними, діагностичними, психологічними, педагогічними, медичними, економічними, правовими тощо.

Можна виділити п'ять кроків у процесі консультативної роботи:

«Привіт!»

Соціальний педагог структурує ситуацію, визначає, що буде темою його взаємодії з клієнтом. Він дає клієнту інформацію про свої можливості. При цьому соціальний педагог ви­рішує проблеми встановлення контакту, відпо­відності, рапорту з клієнтом.

Клієнт на цій стадії вирішує завдання досягнення психологічного комфорту, тобто завдання емоційного і когнітивного прийняття ситуації консультування та особистості соціального педагога.

Ця стадія закінчується тоді, коли досягнута відповідність соціального педагога і клієнта, яку можна виразити так: «Я його відчуваю, розумію» (соціальний педагог), «Мене слухають, я довіряю цій людині» (клієнт).

«В чому проблема?»

Ця стадія починається зі збору інформації про контекст теми: виявляється проблема; ви­рішується питання про ідентифікацію потен­ційних можливостей клієнта.

Соціальний педагог вирішує наступні питання: навіщо клієнт прийшов? Як бачить свою проблему? Які його можливості у вирішенні цієї проблеми? На матеріалі замовленої теми соціальний педагог виявляє позитивні можливості клієнта у вирішенні проблеми.

«Чого ви хочете досягнути?»

Соціальний педагог допомагає клієнту ви­значити свій ідеал, вирішити питання про те, яким він хоче бути. Обговорюється те, що відбудеться, коли бажаний результат буде досягнуто.

Деякі клієнти починають саме з цього етапу. Якщо соціальному педагогу вже зрозумілі цілі клієнта, то рекомендації надаються відразу.

«Що ще ми можемо зробити для вирішення цієї ситуації?»

Соціальний педагог і клієнт працюють з різноманітними варіантами вирішення проблеми. Цей етап може бути довготривалим.

Соціальний педагог повинен враховувати, що правильне для нього рішення може не сприйматися клієнтом, а для деяких клієнтів необхідні чіткі директивні рекомендації.

«Ви будете це робити?»

Узагальнення попередніх етапів, перехід від навчання до дії.

Соціальний педагог і клієнт працюють над зміною думок, дій і почуттів клієнтів у їхньому повсякденному житті поза ситуацією консультування. З практики консультування відомо, що багато клієнтів нічого не роблять для зміни.

Однак необхідно пам'ятати, що соціальний педагог не вирішує проблему за клієнта і, відповідно, не бере на себе відповідальність за це рішення. Він допомагає клієнту об'єктивно поглянути на проблемну ситуацію, пропонує альтернативні способи реагування надану ситуацію, психологічно підтримує клієнта в момент прийняття власного вирішення проблеми, з якою він звернувся по допомогу.

У сучасній літературі виділяють два основні стилі психологічного консультування — «уважливий» і стиль «впливу», які може використовувати в своїй роботі соціальний педагог.

Для «уважливого» консультування характерні наступні прийоми.

Закриті запитання. Питання, що передбачають дуже короткі односкладні відповіді, як правило, «так» і «ні». Цей прийом дозволяє зібрати інформацію, виявити сутність проблеми, зупинити «надмірно балакливого» клієнта.

Відкриті запитання. Зазвичай вони починаються зі слів: «Що...», «Яким чином...», «Чому...», «Навіщо...» і передбачають розгорнуті відповіді. Вони підштовхують клієнта до рефлексії, сприяють виникненню дискусій між клієнтом і консультантом.

Парафраз (виявлення змісту). Виділення сутності останнього висловлювання клієнта. Показує клієнту, що його зрозуміли, стимулює більш глибоке розкриття проблеми, сприяє початку дискусії.

Мінімальне заохочення. Повторення декількох слів із висловлювання клієнта (часто повторюються 2—3 слова). Допомагає клієнту продовжити розповідь.

Концентрація на почуттях (виявлення емоційного змісту). Виділення емоцій, які приховано або відкрито були присутні в останніх ви­словлюваннях клієнта. При цьому увага клієнта концентрується на сфері почуттів, що підсилює емоційне забарвлення розмови.

Узагальнення. Коротке повторення змісту висловлювання клієнта за певний період часу. Підсумкове виявлення змісту. Узагальнення допомагає клієнту помітити прогрес, досягнутий в інтерв'ю. Дозволяє перейти до нової теми або на інший рівень обговорення.

Стиль «впливу» в консультуванні передбачає використання наступних прийомів.

Вказування. Клієнта просять виконати конкретні реальні дії або дії подумки. Прийом використовується як інструкція перед виконанням вправи, інколи як інструкція на початку зустрічі.

Інформативне повідомлення. Консультант дає поради клієнту, викладає свою думку з певного питання, ділиться інформацією, повідомляє про власні висновки, погрожує, заспокоює. Це дозволяє клієнту користуватися інформацією і досвідом психотерапевта, підтримує комунікацію.

Вираження власних почуттів. Консультант розповідає про свої почуття, емоції, стани. Цей прийом допомагає клієнту поділитися власними почуттями, сприяє розподілу емоційних і когнітивних оцінок.

Узагальнення, що впливає. Психолог повідомляє про висновки, які він зробив на основі останнього періоду розмови. Це узагальнює розрізненні думки клієнта, структурує його свідомість, підштовхує до рефлексії.

Інтерпретація. Консультант інтерпретує думки, почуття і поведінку клієнта на основі певної теорії (описує його проблеми в термінах теорії, пояснює причинні зв'язки). Клієнт отримує можливість по-іншому побачити свою проблему.

Для більш ефективної допомоги клієнту у вирішенні проблемної ситуації до процесу консультування залучаються спеціалісти різнома­нітних галузей: психологи, лікарі, соціальні працівники, юристи тощо.

 

Література

1. Абрамова Г. С. Практическая психология. Издание третье, стереотипное. — Екатеринбург: «Деловая книга», 1998. — 368 с.

2. Мищик Л. И. Профессиональная подготовка социального педагога (педагогический, психологический и управленческий аспекты) — З., ИПК «Запоріжжя», 1996 г. — 104 с.

3. Міщик Л. І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 140 с.

4. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога. — М.: ТЦ Сфера, 2002. —
480 с.

5. Психология социальной работы /
О. П. Александрова, О.Н.Боголюбова, Н.Л.Васильева и др.; Под общей ред. М. А. Гулиной. — СПб.: Питер, 2002. — 352 с.

6. Рабочая книга социального педагога / Авторы-составители Е. А. Романова, А. Б. Малюшкин. — М.: ТЦ Сфера, 2002. — 144 с.

7. Рабочая книга школьного психолога /
И. В. Дубровина, М. К. Акимова, Е. М. Борисова и др.; Под ред. И. В. Дубровиной. — М.: Просвещение, 1991. — 303 с.

8. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред.
В. А. Никитина. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. — 272 с.

9. Шептенко П. А., Воронина Г. А. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Под ред. В. А. Сластенина. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 208 с.

 

 

⇐ Предыдущая78910111213141516

Поделиться: