Етичні проблеми віртуальної реальності.

Сучасні засоби спілкування часто створюють лише ілюзію спілкування, оскільки тільки в безпосередньому живому контакті людина може використовувати всі органи чуття. Зараз же відбувається руйнування феномена реального сусідства, тобто безпосереднього спілкування людей у визначеному часі і просторі.

Наприклад, люди, які сидять перед екраном відчужені від реальності. Досліднтки відмічають, що теле- і відеопрограмами провокують людей на агресивну поведінку. У людей, які подовгу просиджують перед телевізором, знижуються мовні навики та творчі здібності. Існують і позитивні, в тому числі, компенсаторні функції ТВ, особливо для одиноких людей. Сьогодні ТВ є головним джерелом оперативної інформації, яка розширює межі нашого бачення світу.

Ще більші проблеми в сфері спілкування виникабть у зв'язку з "всезагальною комп'ютерізацією», яка веде до соціальної ізоляції людей, до сімейних конфліктів, скорочення тривалості сну; з'явився навіть спеціальний термін - "інтелектуальна наркоманія".

Віртуальна реальність у вигляді персонального комп'ютера ввійшла в життя і побут західних країн у 80-ті р., а у нас - протягом останнього десятиліття. Домашні комп'ютери дають можливість по-перше діалога людини з машиною, по-друге - вибіркового отримання інформації, по-третє -асинхронного обміну інформацією. Разом з тим комп'ютер, безумовно, змінює стиль життя людей, впливаючи на їх спілкування.

За допомогою комп'ютера можна спілкуватися, проте неможливо комп'ютеризувати любов, інтуїцію ці сторони людини в електронному світі прсто відсутні.

Комп'ютери можуть привести до того, що людина втратить можливість вирішувати складні задачі, для яких необхідні методи, які базуються на глибокій інтуїції та тих здібностях, які не піддаються формалізації.

Таким чином, у сучасному комп'ютеризованому світі нові електронні технології починають не лише радикально впливати на життя людини, але і змінювати хід її думок.

У 1998 р. Американська асоціація психіатрів поставила питання про ще більшу загрозу людству - «інтернетоманію» («нетоманію»). Висновок до якого прийшли американські вчені в результаті довготривалих спостережень за людьми, які мали пристрасть проводити час в Інтернеті, звучить вбивчо: Інтернет - різновид сильнодіючого наркотика. В інтернеті людина почуває себе всесильною, вона може вибрати саме те, що їй потрібно, може забути про все неприємне і, навпаки, отримати заряд позитивних емоцій.

Сьогодні Інтернет - залежність - реально існуючий феномен психологічної залежності від Інтернета. Розрізняють два підходи до інтерпритації мережевої залежності:

1) Пристрасть до Мережі розглядається як соціальне явище, як феномен масової культури, коли людина, яка працює в Мережі, отримує «задоволення від спілкування».

2) Інтернет — залежність трактується як хвороба, яка проявляється в особливій пристрасті до Мережі, коли людина так чи інакше страждає від такої залежності, але не може без сторонньої допомоги зупинити спілкування подібного виду або адекватно відрегулювати його.

Захоплення людиною Інтернетом настільки велике, що можна в серйоз стверджувати, що на наших очах відбувається процес зрощення реального і віртуального світів у так званий єдиний світ. Спостерігаючи і аналізуючи цей процес, психологи вважають, що необхідно, передусім, усвідомити небезпеку, яка підстерігає постійних користувачів Мережі. Потрібно нагадувати їм, що Інтернет при всіх його незвичайних можливостях, в принципі, - лише велике інформаційне поле, додаток до реального світу, але не він сам. Віртуальність - це не штучна реальність, а відсутність поділу реальностей на істенні та ілюзорні.

Зовсім нічого не сказано про позитивні сторони Інтернета. Так позитивним є те, що Інтернет допомогає людям встановлювати між собою необхідні контакти, як ділові, так і особисті. Не можна брати до уваги і той факт, що комп'ютер може сприяти гуманізації суспільства. Вищий прояв реального гуманізму — це піклування про людей, які мають психічні чи фізичні недоліки.

Негативним явищам, які пов'язані з користуванням Інтернетом, можна успішно протистояти з допомогою Мережевого етекету ( нетикета). Це нова «галузь» етикета, яка пов'язана з необхідністю і потребою моральнісної оцінки бурно розвиваючихся Інтернет - технологій і розробки рекомендацій по їх використанню. Нетикет виступає як спосіб нормативної регуляції поведінки і спілкування в Інтернеті. Правила нетикету носять рекомендаційний характер і не регламентують конкретні міри покарання за той чи інший моральнісний вчинок. Внутрішнім гарантом користувача Інтернетом, як і в етиці взагалі, виступає совість, а зовнішнім - суспільна думка.

Існують принципи Мереженого етикету

1. Принцип особистої свободи, згідно з яким кожний користувач Інтернета може робити все, що йому заманеться, якщо це не шкодить іншим членам суспільства

2.  Принцип здорового консерватизму, який передбачає бережне ставлення мереженого співтовариства до вже досягнутих знань.

3. Принцип самозбереження мережевого співтовариства, яке повинно берегти і захищати своє середовище - Мережу, забезпечуючи її стійкість, адекватно використовуючи механізми зворотнього зв'язку.

Сьогодні необхідний своєрідний Ренесанс гуманістичних ідеалів, потрібно знайти розумний баланс між інформаційними технологіями і цінностями гуманізма, оскільки в суспільстві все чіткіше відчувається потреба переходу від "кількісного ідеала" епохи масового споживання до розуміння "якості життя" як головної вселюдської цінності. Тому і постає питання про формування нових підходів до поняття комп'ютерної цивілізації, його цілей і моральнісно - ціннісного змісту.

Сексуальність і культура

Для вивчення семантики статевого символізму велику цікавість становить інвективна лексика - мова лайок. Численні сексуальні натяки, що зустрічаються в ній, розпадаються на декілька великих блоків.

1.Згадування жіночих геніталій та відправлення лайливого в зону народжуючих, продукуючих органів, в тілесну могилу (або в тілесне чистилище). Як показав М.М.Бахтін, це ніщо інше, як побажання смерті (жіноче лоно - символ смерті).

2. Натяк на те, що хтось володів матір'ю людини, яку лають. Цікава інтерпретація цих „матерньїх" висловів, які зустрічаються в російській, угорській, румунській, новогрецькій, китайській, саухалі та багатьох інших мовах. Прийнято вважати, що в таких мовних ситуаціях суб'єктом дії є сам мовець, який ніби стверджує: „я твій батько" чи „я міг би бути твоїм батьком", зараховуючи того, кого лає до нижчої соціально-вікової категорії. Одна така китайська лайка буквально означає: „ти — мій син". Однак в російській мові перша особа однини в цьому контексті вживається надзвичайно рідко; крім того, „матерньїе" звороти використовуються не тільки для опису минулої події, айв наказовому способі та в інфінітиві. У зв'язку з цим замість значення „ я володів твоєю матір'ю" А.В.Ісаченко запропонував пояснення, яке дав у XVI столітті барон С.Герберштейн, відповідно до якого суб'єктом „соромливої" дії є пес. Лайка пов'язується, таким чином, з поширеними в багатьох мовах висловами типу „сучий син" (польське „пся крев" і т.п.); оскільки собака в XVI столітті вважалася нечистою твариною, то образа була дуже сильною.

3. Звинувачення в кровозмішенні, широко представлене в англійських лайках.

4. Звороти мови, в яких згадуються чоловічі геніталії (типу „пішов на...") означають поміщення особи, яку лають в жіночу сексуальну позицію, звинувачення в тому, що вона аг§г.

Точний смисл таких висловів, як правило, не усвідомлюється мовцями і не має ніякої еротичної забарвленості. Сексуальні символи означають в цих випадках головним чином статусно-ієрархічні відносини чи притягання. Відгуки цього можна зустріти і в звичайній повсякденній мові. Вислови типу „ начальство сделало ему втьік" не викликають ніяких сексуальних асоціацій. Однак якщо простежити їх походження, то відновиться цілий ланцюжок: 1) ситуація, в якій чоловік є більш менш пасивним об'єктом якихось неприємних та принизливих для його гідності дій; 2) інтерпретація такої ситуації в сексуальних термінах (що нерідко робиться в арго); 3) стародавня система статевого символізму, де жіноча роль представляється підкореною; 4) філогенетичні витоки цієї системи, які просліджуються в поведінці тварин.

Інвективна лексика неоднакова в різних народів, але підпорядкована деяким загальним транскультурним закономірностям. Оскільки сила інвективи визначається не її буквальним змістом, а перш за все її емоційністю, тяжкість образи „ знаходиться в прямій пропорційній залежності від сили табу, яке порушується за допомогою інвективного слововживання . В національних культурах, де особливо високим є статус родинних відносин по лінії матері, велику роль можуть відігравати сексуальні образи матері („мат"); в культурах, які звертають особливу увагу на сексуальне життя суспільства, місце найбільш брутальних інвектив належить сполученням з коітальним смислом, не обов'язково звернених до матері чи інших родичів особи, яку ображають; такими є, наприклад, англоязичні культури. Італійська, іспанська та багато інших католицьких культур для досягнення подібного ефекту вдаються до ображання найбільш шанованої святині - Мадонни. Дуже брутально звучать лайливі слова, які включають порушення табу, пов'язані з охайністю, якщо саме ця людська риса особливо цінується в даній національній культурі, наприклад японській чи німецькомовній." У народів, які не мали особливих заборон на сексуальність та відправлення природних потреб, не стали табу й назви відповідних частин тіла, зате всезагальне презирство викликала людина, яка уникала щоденних труднощів. Так, одна з найбільш сильних образ у чукч та ескімосів в буквальному перекладі означає: „Ти - невмілий". Багато залежить і від того, які саме об'єкти і відносини вважаються священними. Наприклад, в Північній Австралії (півострів Арнемленд), на островах Нова Ірландія та Тробріан (Папуа - Нова Гвінея) натяк на інцест з матір'ю не є серйозною образою, оскільки таке звинувачення не приймається всерйоз. Навпаки, згадування в цьому контексті сестри завжди має тяжкі наслідки.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: