Зовнішньоекономічний договір має реквізити, до яких належать назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

У преамбулі договору зазначається повне найменуван­ня сторін —н учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням краї­ни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Прода­вець», «Покупець», «Замовник», «Постачальник» тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контрак­ту) (установчі документи тощо).

У розділі «Предмет договору» визначається, який то­вар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний по­ставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найме­нування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується. У разі бартерного (товарообмінного) догово­ру (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то відповідні дані зазначаються у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною дого­вору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору. У таких випадках у розділі «Предмет до­говору» наводиться тільки коротке визначення товару і робиться посилання на зазначений додаток (специфікацію).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) про переробку да­вальницької сировини зазначається відповідна технологіч­на схема такої переробки.

Технологічна схема переробки давальницької сирови­ни повинна відображати:

усі основні етапи переробки сировини та процес пере­творення сировини в готову продукцію;

кількісні показники сировини на кожному етапі пере­робки з обґрунтуванням технологічних втрат сировини; втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.

Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики. У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

Згідно з Віденською конвенцією (ст. 14) визначення кількості товару в договорі (оферті) є обов'язковим. Кількість може встановлюватися як прямо, так і непрямо або шляхом вказівки на порядок її визначення. ЦК (ч. 2 ст. 669) так само допускає можливість узгодження умови про кількість шляхом встановлення у договорі порядку визначення цієї кількості (наприклад, у відповідності з графіком відвантаження, що підлягає узгодженню між сто­ронами).

Щодо деяких товарів, особливо масових, точне дотри­мання умови про кількість практично виявляється немож­ливим з причин, пов'язаних з навантаженням та переве­зенням, а в окремих випадках і не відповідає комерційним інтересам тієї чи іншої сторони договору (якщо на момент поставки не справдився прогноз кон'юнктури ринку, з яко­го виходили сторони, укладаючи контракт заздалегідь). У зв'язку з цим у контракт включається застереження, що має назву опціону по кількості, яке допускає відступ від кількості, обумовленої в контракті (наприклад, «100000 тонн +/— 5% », «близько 500000 фунтів»). Для визначення межі допустимого відхилення звертаються до практики, що склалася у відносинах між сторонами, або до звичаїв у відповідній сфері торгівлі.

У випадках, коли згідно з умовами договору розрахунки між сторонами проводяться в акредитивній формі, слід вра­ховувати, що Уніфіковані правила та звичаї для докумен­тарних акредитивів 1993 р. (публікація МТП № 500) тлума­чать застереження «близько» як таке, що допускає різницю в межах 10% більше або 10% менше, ніж кількість, перед­бачена в акредитиві (ст. 39). Якщо в акредитиві немає вка­зівок на те, що кількість товару може зменшуватися або збільшуватися, допускаються відхилення на 5%. Мож­ливість відхилення виключається, якщо в акредитиві кількість вказується в певній кількості одиниць або штуках.

Договір також може містити вказівку на те, хто - про­давець чи покупець - має право скористатися можливістю відступу від зазначеної у ньому кількості^[10].

Кількість товару вказується у характерних для нього одиницях вимірювання, прийнятих у міжнародній торгівлі для даного товару. Наприклад, у штуках визначається кількість машин, обладнання, приладів тощо, у вагових одиницях — масових товарів (як-от: руда, вугілля, нафта та ін.). Слід мати на увазі, що одні й ті ж за назвою немет- ричні одиниці вимірювання (наприклад, бутель, кіпа, пака, мішок, бочка (барель), ящик) у різних країнах містять різні кількості. Крім того, одні й ті ж самі одиниці вимірювання для різних товарів мають різне значення^[11]. Тому при позна­ченні кількості в одиницях, які мають неоднакове значен­ня у різних країнах, чи для різних товарів, зазвичай зазна­чається еквівалент цієї кількості у метричній системі мір.

Залежно від того, чи входить тара та упаковка у кількість товару, що поставляється, розрізняють масу брут­то — масу товару разом з внутрішньою та зовнішньою упа­ковками та масу нетто - масу товару без будь-якої упаков­ки. У тих випадках, коли маса тари становить не більш як 1-2% від маси товару, і коли ціна тари незначна, сторони нехтують масою тари, і у контракті робиться застережен­ня « маса брутто за нетто »^[12].

Визначити якість товару за договором - означає вста­новити сукупність властивостей, що визначають при­датність товару для використання його за призначенням відповідно до потреб споживача. У міжнародній практиці склалися такі способи визначення якості:

— за стандартом — передбачає, що якість товару точно відповідає певному стандарту — державному або розробле­ному недержавною організацією (спілкою підприємців, науково-технічною асоціацією або інститутом, страховою компанією тощо). Зазвичай у договорі досить зазначити номер та дату стандарту і організацію, яка його розробила. Однак в одному стандарті може передбачатися декілька сортів, марок або видів певного товару - у цьому разі необ­хідною є деталізація посилання на стандарт;

— за технічними умовами - застосовується для встанов-г лення спеціальних вимог до якості товарів, на які відсутні стандарти чи існують особливі умови їх виробництва та експлуатації (товари, що виготовлені на основі індивідуаль­них замовлень, складне обладнання та апаратура, судна). Технічні умови (ТУ) містять докладну технічну характери­стику товару, опис матеріалів, з яких він має виготовляти­ся, правила та методи перевірки та випробувань. ТУ наво­дяться або у самому тексті договору, або у додатку, що є його невід'ємною частиною;

- за специфікацією - застосовується для встановлення вимог до якості індивідуально визначених товарів. Специ­фікація, яка зазвичай містить необхідні технічні парамет­ри товару, виступає додатком до договору;

- за зразком - застосовується у торгівлі споживчими товарами, а також деякими видами машин та обладнання індивідуального виготовлення і часто використовується при укладанні контрактів на виставках та ярмарках. Цей спосіб передбачає надання продавцем покупцю зразків то­вару і підтвердження їх покупцем, після чого вони стають еталонами. У договорі зазначається, що якість товару по­винна відповідати зразкам, визначається порядок звірки товарів із зразками, а також строки зберігання сторонами зразків (наприклад, протягом якогось строку з дати над­ходження останньої партії товару);

— за описом — використовується для визначення якості товарів з індивідуальними ознаками, наприклад фруктів. У договорі докладно описуються всі властивості товару;

- за попереднім оглядом - застосовується при продажу товарів на аукціонах та зі складів. У договорі цей спосіб

Розділ IV

позначається словами «оглянуто-схвалено». Покупцю на­дається право оглянути усю партію товару в обумовлений строк. Продавець повинен гарантувати якість товару та­кою, якою її схвалив покупець, і фактично не відповідає за якість поставленого товару, якщо у ньому не було прихо­ваних недоліків;

- за вмістом окремих речовин у товарі - передбачає встановлення у договорі у відсотках мінімально допусти­мого вмісту корисних речовин та максимально допустимо­го вмісту небажаних речовин та домішок. Наприклад, у контрактах на метали та руди показником якості є вміст основної речовини та окремих домішок, у торгівлі цукром - вміст сахарози, олійними - вміст олії;

— за виходом готової продукції ^ у договорі встанов­люється кількість (у відсотках до загальної маси або в аб­солютних величинах) кінцевого продукту, який має бути одержаний із сировини (наприклад, цукру-рафінаду з цук- ру-сирцю, пряжі з вовни, олії з насіння);

- за натурною вагою - застосовується для визначення якості зернових. Натурна вага — це вага одного гектолітра (одиниці об'єму) зерна. Натурна вага характеризує фізичні властивості зерна (форма, величина зерна, наповненість, питома вага), а також дає уявлення про вихід борошна та крупи з нього. Показники натурної ваги зазвичай застосо­вуються у поєднанні з іншими показниками (наприклад, вміст сторонніх домішок у зерні);

102

— спосіб «тель-кель» (такий, який є) — застосовується, зокрема, при продажу врожаю зернових, цитрусових «на пні» (ще не зібраного), і означає поставку товару «яким він є». Покупець зобов'язаний прийняти товар незалежно від його якості, якщо він відповідає назві (виду, сорту), вка­заній у договорі, та не має права подавати рекламацію. Цей спосіб застосовується також при морському перевезенні вантажів, коли продавець не відповідає за погіршення якості товару в дорозі^[13].

Якість товару в договорі часто визначається застосуван­ням двох або декількох перерахованих вище способів, крім того, можуть бути використані і деякі інші способи. За відсутності у договорі умов щодо якості продавець зобов'я­заний передати покупцю товар, придатний для цілей, для яких товар такого ж опису звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретні цілі придбання товару, він зобов'я­заний передати товар, придатний для використання у відповідності з цими цілями (ст. 35 Віденської конвенції, ч. 2 ст. 673 ЦК). Стаття 5.6 Принципів УНІДРУАвстанов­лює, що сторона зобов'язана здійснити виконання, що має розумну якість та не нижче середнього рівня, враховуючи конкретні обставини.

Якщо щодо конкретного товару законом передбачені обов'язкові вимоги до його якості, на продавця покладаєть­ся обов'язок дотримувати цих вимог. Відступати від ос­танніх сторони можуть, тільки передбачаючи вищий їх рівень (підвищені вимоги).

У практиці міжнародної торгівлі виходять з того, що до відвантаження товару продавець зобов'язаний здійснити перевірку якості товару на предмет її відповідності вимо­гам контракту, з оформленням результатів такої перевірки передбаченим контрактом документом, який підлягає пе­редачі покупцю. Обов'язок продавця передати покупцеві документи, що стосуються товару, встановлений ст. 34 Віденської конвенції.

У визначенні рівня якості товару велике значення має умова про гарантію якості, яка являє собою поруку про­давця за те, що переданий товар відповідає вимогам дого­вору та має певні властивості, що відповідають призначен­ню товару. Таким чином продавець гарантує, що ці влас­тивості зберігатимуться протягом визначеного періоду часу (гарантійного строку) при дотриманні покупцем встанов­лених правил експлуатації, використання і зберігання. Віденська конвенція прямо не встановлює гарантійних зо­бов'язань продавця, однак виходить з можливості встанов­лення таких зобов'язань у договорі та передбачає правові наслідки їх прийняття продавцем (п. 2 ст. 36, п. 2 ст. 39). За законодавством України відносини з гарантій якості то­вару регулюються ст. 675-676 ЦК, ст. 269 ГК.

Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг). У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Інкотермс) чинної редакції, які визначають обов'язки кон­трагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також кон­кретний строк поставки товару (окремих партій товару).

Інкотермс, офіційні правила Міжнародної торгової па­лати (МТП) для тлумачення торговельних термінів, є ко­дифікацією сучасних комерційних звичаїв. Метою Інко­термс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі.

Сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'яза­ними з правами та обов'язками сторін договору купівлі- продажу стосовно поставки товарів (під терміном «товари» розуміються матеріальні речі, а «нематеріальні товари», такі, наприклад, як комп'ютерне програмне забезпечення, виключаються). Було виявлено два найпоширеніших на­прями неправильного розуміння Інкотермс. По-перше, Інкотермс часто помилково сприймаються як правила, що мають більше відношення до договору перевезення, аніж договору купівлі-продажу. По-друге, іноді їм приписують охоплення усіх зобов'язань, які сторони могли б включи­ти до контракту. Проте, як завжди підкреслювала МТП, Інкотермс поширюються виключно на відносини між про­давцем і покупцем у договорі купівлі-продажу, більше того, тільки в деяких, чітко визначених аспектах.

З урахуванням періодичного внесення змін до Інкотермс з метою їх адаптації до сучасної комерційної практики, не­обхідно, щоб у кожному випадку, коли сторони мають намір інкорпорувати правила Інкотермс у свій договір купівлі-про­дажу, завжди робилося чітке посилання на чинну в даний час версію Інкотермс (остання версія - Інкотермс-2000 (ви­дання МТП № 560) - чинна з 1 січня 2001 p.).

В Інкотермс-2000 терміни згруповані в чотири кате­горії, відмінні між собою по суті залежно від обсягу обо­в'язків продавця (див. таблицю):

ГрупаЕ	Відправлення
	EXW Франко завод (... назва місця)
Група F	Основне перевезення не оплачено
	FCA Франко перевізник (,*. назва місця призначення) FAS Франко вздовж борту судна (... назва порту відвантаження) FOB Франко борт (.., назва порту відвантаження)
Група С	Основне перевезення оплачено
	CFR Вартість і фрахт (... назва порту призначення) CIF Вартість, страхування та фрахт (... назва порту призначення) , СРТ Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення) СІР Фрахт/перевезення та страхування оплачені до (... назва місця призначення)
Група D	Прибуття
	DAF Поставка до кордону (... назва місця поставки) DES Поставка з судна (... назва порту призначення) DEQ Поставка з причалу (... назва порту призначення) DDIJ Поставка без сплати мита (... назва місця призначення) DDP Поставка зі сплатою мита (. .. назва місця призначення)

«Е»- термін покладає на покупця мінімальні зобов'я­зання: продавець повинен лише надати товар у розпоря­дження покупця в узгодженому місці - звичайно на влас­них площах продавця.

«F»- терміни вимагають від продавця доставки товару для перевезення відповідно до вказівок покупця.

«С»- терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій власний рахунок (пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні вит­рати, обов'язково має бути зазначений після відповідного

106

Розділ IV

«С» - терміну). За умовами термінів CIF і СІР продавець та­кож повинен застрахувати товар і нести витрати щодо стра­хування.

Відповідно до «D»- термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні чи то всередині країни імпорту. Продавець зо­бов'язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки то­вару до цього місця (пункту).

У рамках кожного терміна відповідні обов'язки сторін зведені в групи під 10 заголовками статей, де кожна стаття з боку продавця «віддзеркалює» статус покупця щодо цьо­го ж питання. Сторони мають право самостійно модифіку­вати норми, запозичувані з Інкотермс, шляхом внесення у свій договір чітких спеціальних застережень, відмінних від стандартного тексту Інкотермс^[14].

Особливості застосування Інкотермс в Україні визначені Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації ко­мерційних термінів», яким встановлено, що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні пра­вила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 р. (Правила Інко­термс). Зазначеним Указом на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечувати опублікування держав­ною мовою України змін до Інкотермс з застереженням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опуб­лікування у газеті «Урядовий кур'єр» до відносин, що ви­никають у зв'язку з договорами, укладеними після опубл­ікування відповідних змін^[15].

У випадку укладення договору про виконання робіт (на­дання послуг) у цьому розділі визначаються умови та стро­ки виконаних робіт (послуг).

Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьо­му розділі визначається ціна одиниці виміру товару та за­гальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (на­даних послуг), що поставляються згідно з договором (кон­трактом), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згідно з догово­ром поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники мо­жуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору.

При розрахунках ціни договору за формулою зазначаєть­ся орієнтовна вартість договору на дату його укладення.

Відповідно до ст. 14 Віденської конвенції умовою виз­нання офертою пропозиції про укладення договору є пря­ме або опосередковане встановлення у ній ціни або поряд­ку її визначення. Разом з тим в силу ст. 55 Конвенції, якщо договір був укладений юридично дійсним способом, але у ньому ані прямо, ані опосередковано не встановлена ціна або не передбачений порядок її визначення, діє за відсут­ності будь-якої вказівки на інше презумпція про наявність згоди сторін щодо ціни. Вважається, що сторони мали на увазі ціну, яка на момент укладення договору зазвичай стя­гувалася за такі товари, що продавалися при порівнянних обставинах у відповідній галузі торгівлі. На аналогічній позиції (щодо презюмованої ціни) перебувають Принципи УНІДРУА (ст. 5.7) та ЦК (ч. 4 ст. 632, ч. 1 ст. 691). Однак ГК, що є спеціальним законом відносно ЦК, однозначно відносить ціну до істотних умов господарського, а відтак і зовнішньоекономічного, договору (ч. З ст. 180, ч. 2 ст. 189). Отже, якщо сторони у належній формі не досягли згоди щодо ціни договору, останній не вважається укладеним. Більше того, діючі в Україні правила валютного контролю (які мають бути дотримані українськими суб'єктами ЗЕД незалежно від того, якому праву підпорядковується до­говір) виходять з необхідності визначення у зовнішньоеко­номічному договорі ціни товару.

За загальним правилом, контрактні ціни у сфері зовніш­ньоекономічної діяльності визначаються суб'єктами ЗЕД

України на договірних засадах в силу принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва. Виняток з цього правила встановлює Указ Президента України від 10 лю­того 1996 р. № 124/96 «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоеконо­мічної діяльності».

У випадках, визначених цим Указом, контрактні ціни у сфері ЗЕД визначаються суб'єктами ЗЕД України відпо­відно до індикативних цін, запроваджуваних Міністер­ством економіки України.

Під індикативними цінами розуміються ціни на това­ри, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на мо­мент здійснення експортної (імпортної) операції з ураху­ванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України.

Індикативні ціни є обов'язковими до використання суб'єк­тами ЗЕД всіх форм власності при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних договорів.

Мінекономіки може запроваджувати індикативні ціни на товари:

щодо експорту яких застосовано антидемпінгові за­ходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи про­цедури в Україні або за її межами;

- щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

- щодо експорту яких встановлено спеціальні режими; ., — експорт яких здійснюється у порядку здійснення дер­жавної монополії;

- в інших випадках на виконання міжнародних зобов'­язань України.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Мінекономіки. Таке рішення та переліки інди­кативних цін публікуються Мінекономіки або уповноваже­ними ним організаціями в газеті «Урядовий кур'єр» не менш як раз на місяць.

Умови платежів. Цей розділ визначає: валюту плате­жу; спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків; га­рантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'я­зань.

Слід розрізняти валюту ціни та валюту платежу. Валю­тою ціни є грошова одиниця, у якій виражається ціна то­вару. При виборі валюти ціни до уваги беруться міжнародні звичаї (наприклад, ціна на метали та вугілля виражається у фунтах стерлінгів, на нафтопродукти — у доларах США). Валюта платежу - це валюта, у якій відбувається фак­тична оплата товару або погашення міжнародного креди­ту. Зі зміною курсу валюти змінюється реальна вартість платежу.

Обмеження свободи вибору сторонами валюти платежу встановлює ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регу­лювання та валютного контролю» - у розрахунках між ре­зидентами і нерезидентами в межах торговельного оборо­ту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Використання як засобу платежу валюти України допус­кається за умови одержання індивідуальної ліцензії Націо­нального банку України.

При укладанні зовнішньоекономічних договорів, вико­нання яких розраховане на тривалий строк або пов'язане з використанням відстрочки платежу (кредиту), виникають валютні ризики, пов'язані зі зміною курсу валюти плате­жу, внаслідок чого змінюється реальна вартість платежу. Способом нейтралізації валютних ризиків є включення до договору валютних (валютно-цінових) застережень.

Залежно від способу формулювання розрізняють прямі та непрямі валютні застереження.

Пряме валютне застереженняпередбачає збіг валюти ціни та валюти платежу, однак ціна товару і вартість пла­тежу ставляться у залежність від курсу іншої валюти.

Різновидом прямого застереження можна вважати мультивалютне застереження, коли ціна та сума плате­жу ставляться у залежність не від курсу однієї валюти, а від середньоарифметичного курсу декількох валют.

Непряме валютне застереження передбачає встанов­лення різних валют ціни та платежу та визначення курсу перерахунку валюти ціни у валюту платежу. При цьому експортер та імпортер мають протилежні інтереси, комп­ромісу між якими можна досягти, встановивши ціну у більш стабільній валюті, ніж валюта платежу (вигідно ек­спортерові), з застосуванням курсу, який склався на день, що передує дню платежу, в країні валюти платежу (вигід­но імпортерові).

Типові форми валютних застережень (непрямого та пря­мого) наведені у додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застере­жень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті», що має ре­комендаційний характер.

Публічно-правове регулювання щодо способів (форм) розрахунків за зовнішньоекономічними договорами здій­снюється Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяль­ності України», який встановлює, що розрахунки за зовніш­ньоекономічними договорами, укладеними суб'єктами підприємництва України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних ак­редитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих пра­вил з інкасо Міжнародної торгової палати. Суб'єктам підприємницької діяльності України при укладанні та ви­конанні зовнішньоекономічних договорів приписано забез­печувати додержання вимог, передбачених Уніфікованими правилами. Зовнішньоекономічні договори, укладені суб'єк­тами підприємницької діяльності України всіх форм влас­ності, предметом яких є товари (роботи, послуги), можуть бути в установленому порядку визнані недійсними, якщо вони не відповідають вимогам Указу. -

Уніфіковані правила та звичаї для документарних ак­редитивів діють в редакції 1993 р. (публікація МТП № 500). Широко застосовувані в міжнародній практиці, ці Прави­ла мають факультативний характер, тобто застосовуються за наявності посилання на них в акредитиві. Уніфіковані правила з інкасо діють в редакції 1995 р. (публікація МТП №522), за юридичним характером та порядком застосуван­ня є аналогічними. Однак у вітчизняній банківській прак­тиці посилання на Уніфіковані правила визнається обов'яз­ковим як для банківських установ, так і для українських суб'єктів ЗЕД, які використовують відповідні форми роз­рахунків. Саме цю практику і легалізує вищезгаданий Указ Президента України. Приписи Указу належить тлумачи­ти як вимогу обов'язкового підпорядкування відповідним Уніфікованим правилам умов зовнішньоекономічного до­говору про акредитив або інкасо у разі обрання сторонами саме таких форм розрахунку, але не як безумовну заборо­ну використання будь-яких інших форм розрахунку (як- от: банківський переказ, вексельна форма).

На виконання зазначеного Указу прийнята вже згадува­на рекомендаційна постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті». Додаток № 1 до Постанови визначає пріоритети використання форм розрахунків за зов­нішньоекономічними договорами зважаючи на їх вигідність для української сторони, диференціюючи такі пріоритети для ряду типових ситуацій, та наводить зразки тексту відпо­відних платіжних умов та деякі коментарі («примітки») щодо найбільш оптимального їх формулювання.

Коротко охарактеризуємо сутність акредитивної та інкасової форм розрахунків як найбільш поширених у міжнародній торгівлі.

Акредитив - це зобов'язання банку, що видається ним за дорученням клієнта (імпортера) на користь його контр­агента - бенефіціара (експортера), згідно з яким банк, що відкриває акредитив (банк - емітент), повинен провести бенефіціару платіж при умові представлення бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні інших умов акредитиву.

Інструкція клієнта (покупця), у якій він просить банк виставити акредитив на користь продавця - це, практич­но, умова, яку повинен виконати продавець, щоб одержа­ти платіж. Як умова частіше за все висувається вимога на­дати до банку документи за певним переліком.

У ст. З Уніфікованих правил та звичаїв для документар­них акредитивів встановлений принцип «абстрактності» акредитиву, згідно з яким акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-про- дажу або іншого контракту, на якому він може базувати­ся, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані зай­матися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт. Оскільки пере­важна частина положень Уніфікованих правил має диспо­зитивний характер, для того, щоб умови розрахунків за акредитивом задовольняли вимоги сторін контракту, важ­ливо чітко обумовлювати в ньому відповідні положення.

Акредитив є формою розрахунків, вигідною продавцю, оскільки забезпечує найвищий ступінь надійності плате­жу. Для одержання платежу продавець повинен тільки виконати акредитивну інструкцію (тобто всі документи повинні відповідати вимогам акредитиву). Перевагою ак­редитиву для продавця є і висока швидкість одержання платежу, оскільки розрахунки за акредитивом, як прави­ло, відбуваються за місцем його знаходження. Відносна невигідність акредитиву для покупця полягає у необхід­ності заморожувати кошти для майбутнього платежу.

Інкасо - це банківська розрахункова операція, шляхом якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі певних документів грошові кошти від плат­ника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта (експортера).

Інкасо є формою розрахунків, яка вигідна передусім покупцю. Він оплачує товар і майже одночасно одержує його у своє розпорядження (валюта заздалегідь не вилу­чається з обігу).

Для продавця інкасо є в принципі надійною формою роз­рахунків. Перехід права власності на товар до покупця здійснюється у момент одержання документів на нього, а документи при інкасо можуть бути одержані покупцем при неодмінному здійсненні платежу. Однак інкасо має і оче­видні для продавця недоліки. Передусім, це ризик невику- пу товарних документів після того, як товар вже відправле­ний імпортеру (при зміні кон'юнктури ринку, якщо товар купувався для перепродажу й імпортеру стає вигідніше оп­латити витрати, або у разі настання неплатоспроможності імпортера). Тому більшість розрахунків по інкасо здійсню­ється з наданням банківських гарантій. Крім того, для про­давця незручним є тривалий строк одержання платежу після поставки товару.

При здійсненні платежів за зовнішньоекономічними договорами виникає необхідність у використанні правових інструментів, які забезпечують зобов'язання по оплаті. Одним з таких інструментів є гарантія, що являє собою видане на прохання принципала (боржника за основним зобов'язанням) письмове зобов'язання гаранта (зазвичай, банку) у разі невиконання основного зобов'язання сплати­ти певну грошову суму на узгоджених у гарантії умовах на вимогу бенефіціара (кредитора принципала).

У міжнародній банківській практиці використовуються різні види гарантій. Найбільше поширення останніми рока­ми отримала гарантія на вимогу, яка передбачає, що гарант зобов'язаний провести платіж на першу вимогу бенефіціа­ра, не заглиблюючись у питання виконання принципалом своїх зобов'язань за основною угодою. Для отримання бене- фіціаром платежу за такою гарантією достатнім є надання простої письмової вимоги про невиконання зобов'язання за основною угодою або інших зазначених у гарантії доку­ментів. Гарантію на вимогу, наприклад, придбаває прода­вець для захисту покупця від невиконання або неповернен­ня сплачених сум у разі, якщо купівельна ціна або її части­на була сплачена авансом, а товар не поставлений^[16].

Правовому регулюванню гарантії в Україні присвяче­на ст. 200 ГК, а також § 4 глави 49 ЦК України. Законодав­ство багатьох країн (наприклад, Франції, Німеччини, Швейцарії, Швеції) не містить спеціальних норм, що регу­люють відносини з гарантії, не передбачене використання гарантії і в країнах системи загального права, зокрема у США, де своєрідною «гарантією виконання» слугує резер­вний акредитив^[17]. За таких умов великого значення набу­вають міжнародні банківські правила та звичаї, кодифіко­вані у публікаціях Міжнародної торгової палати (МТП). МТП підготовлені: Уніфіковані правила для договірних гарантій 1978 р. (публікація МТП № 325) (широкого засто­сування на практиці не отримали, хоча формально не втра­тили свого значення), Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу 1992 р. (публікація МТП № 458).

На відміну від Уніфікованих правил 1978 p., що перед­бачають отримання суми платежу після складної процеду­ри надання доказів про невиконання зобов'язань з основ­ної угоди, Уніфіковані правила 1992 р. спрямовані на те, щоб забезпечити виплату платежу в найкоротші строки в межах обумовленої суми. Ці правила поширюються на «будь-яку гарантію, платіжне зобов'язання банку, страхо­вої компанії чи будь-якої іншої юридичної або фізичної осо­би, що видана у письмовій формі і містить зобов'язання сплатити грошову суму в разі подання письмової платіж­ної вимоги, складеної у відповідності з її умовами, а також інших документів (наприклад, сертифікату архітектора або інженера, судового або арбітражного рішення)» (ст. 2а). Поряд з приписами матеріально-правового характеру (сто­совно форми та змісту гарантії, процедури видачі гарантії за інструкцією принципала, вимог щодо перевірки гарантії, обсягу відповідальності гаранта перед бенефіціаром тощо), Уніфіковані правила 1992 р. містять колізійну прив'язку, згідно з якою за відсутності у самій гарантії вказівки на інше, вона підпорядковується праву місця комерційної діяльності гаранта, а якщо гарант має більше одного місця комерційної діяльності - праву місця комерційної діяль­ності відділення, яке видало гарантію (ст. 27). Уразі підпо­рядкування гарантії українському праву питання про те, якими положеннями щодо цієї гарантії слід керуватися, має вирішуватися на основі ч. 2 ст. 7 ЦК, згідно з якою зви­чай, що суперечить договору або актам цивільного законо­давства, у цивільних відносинах не застосовується.

Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг). У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної пе­редачі товару, перелік товаросупровідних документів. Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно з до­кументами, що засвідчують якість товару.

Здавання-приймання товару є єдиним актом, в резуль­таті якого відбувається передача товару покупцю та пере­вірка відповідності фактичних кількості та якості тдвару тим, які передбачені в договорі. Закон України «Про міжна­родне приватне право» не містить спеціальних приписів щодо права, яке підлягає застосуванню до відносин зі зда- вання-приймання товару. Лишеч. 2 ст. 47 Закону вказує, що у разі, якщо при визначенні способів та порядку виконання договору неможливе застосування права, визначеного згідно з колізійними правилами цього Закону, може бути застосо­ване право держави, у якій здійснюється виконання догово­ру. Однак законодавство багатьох країн, у тому числі україн­ське, не встановлює спеціального порядку приймання вико­нання за зовнішньоекономічними договорами. Згідно з практикою, що склалася, Інструкції про порядок прийнят­тя продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю і якістю (Інструкції П-6 та П-7), затверджені ще Держарбітражем СРСР, у зов­нішньоекономічних відносинах не застосовуються, припи­си ж ст. 687 ЦК («Перевірка додержання продавцем умов до­говору купівлі-продажу») є надто загальними. У зв'язку з цим особливого значення набуває узгодження порядку зда­вання-приймання в самому договорі.

Доцільно передбачати у договорі принаймні такі умови^[18]:

- щодо строків огляду товарів. Строки прийняття това­ру за кількістю та за якістю, як правило, не збігаються. Перевірку за кількістю покупець звичайно зобов'язаний зробити негайно після прийняття товару. Для прийняття за якістю встановлюються триваліші строки. Віденська конвенція (ст. 38) приписує покупцю оглядати товар у най- коротший строк, практично можливий за даних обставин;

- щодо способів перевірки. Приймання-здавання за кількістю здійснюється згідно з товаросупровідними до­кументами (як-от: накладна, коносамент, пакувальний лист, відвантажувальна специфікація).

Якщо кількість товару виражається у вагових чи об'єм­них одиницях, існують два способи приймання товару за кількістю: за відвантаженою та за вивантаженою вагою. Під відвантаженою вагою чи кількістю розуміється вага або об'єм товару, встановлені у пункті відправлення та вка­зані перевізником у відповідному транспортному доку­менті. Під вивантаженою вагою або кількістю розуміють вагу чи об'єм, встановлені в обумовленому пункті призна­чення у країні імпортера шляхом зважування товару, яке проводиться зазвичай з залученням незалежних експертів (результати зважування фіксуються у вагових сертифіка­тах, які видаються експертами та визнаються арбітражем безперечним доказом ваги).

Приймання товару за якістю здійснюється шляхом пе­ревірки відповідності поставленого товару документам, що засвідчують якість товару (сертифікат якості, сертифікат відповідності), наданим продавцем, або раніше відібраним зразкам, технічним умовам, здійснюючи випробовування вантажу. Особливості приймання за якістю визначаються обраним сторонами способом визначення якості товару;

- щодо порядку оформлення виявленої невідповідності (складається комерційний акт, який підтверджує не­відповідність і повинен містити відомості про: стан товару на момент надходження до покупця, застосовані методи пере­вірки, умови зберігання товару, характер дефектів, можливі причини їх виникнення, кількість забракованого товару);

- щодо порядку направлення повідомлення про не­відповідність товару. Стаття 39 Віденської конвенції з цьо­го приводу встановлює, що, якщо покупець не повідомить продавця про невідповідність протягом розумного строку після того, як невідповідність була виявлена або повинна була бути виявлена, він втрачає право посилатися на не­відповідність товару.

Упаковка та маркування. Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), на­несене на неї відповідне маркування (найменування продав­ця та покупця, номер договору (контракту), місце призначен­ня, габарити, спеціальні умови складування і транспортуван­ня та інше), а за необхідності також умови її повернення.

ЦК України містить вимоги щодо тари та упаковки (ст. 685) та наслідки передання товару з порушенням ви­моги про тару та/або упаковку (ст. 686). зазначені припи­си співзвучні з положенням Віденської конвенції (п. 2 «d» ст. 35), згідно з яким за відсутності домовленості сторін про інше, товар не відповідає договору, якщо він не затарова- ний або не упакований звичайним для таких товарів спосо­бом, а за відсутності такого - способом, який є належним для збереження та захисту цього товару.

Інкотермс-2000 передбачають обов'язок продавця упа­кувати товар відповідно до умов транспортування, але тільки тією мірою, якою йому до укладення договору купівлі-продажу були відомі обставини, пов'язані з транс­портуванням.

Маркування товару являє собою умовне позначення, яке наноситься на упаковку кожного вантажного місця та включає необхідні для належного перевезення та здаван­ня вантажу отримувачу відомості. Маркування відбуваєть­ся згідно з вказівками покупця. Тому в договорі необхідно обумовлювати: текст маркування, якою мовою і де воно має бути нанесене. Якщо покупець не вимагає нанесення спеці­ального маркування, то воно має здійснюватися згідно з загальноприйнятими міжнародними нормами, а саме:

- давати товаросупровідну інформацію (назва отриму­вача вантажу, пункту призначення і країни призначення вантажу; номер контракту; маса брутто і нетто; розміри вантажного місця, його номер; назва відправника; назва країни походження товару);

^ давати вказівки транспортним організаціям щодо по­водження з вантажем («обережно», «верх», «не кантува­ти» тощо);

- попереджати про небезпеки, які може спричинити вантаж у випадку неналежного поводження з ним.

Віденська конвенція (п. 1ст. 32) відносить маркування до засобів, за допомогою яких відбувається чітка ідентифі­кація товару для цілей договору. За відсутності такої іден­тифікації на покупця не переходить ризик за товар (п. 2 ст* 67). Інкотермс-2000 для всіх базисних умов (п. А.9) пе­редбачають обов'язок продавця забезпечити належним чи­ном маркування упаковки.

Форс-мажорні обставини. Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) мо­жуть бути не виконані сторонами. При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансо­вої відповідальності.

Законодавство України для позначення обставин, які звільняють від відповідальності, використовує два суміжні за змістом поняття - «непереборна сила» та «форс-мажор». Категорія непереборної сили розкривається в ч. 2 ст. 218 ГК, згідно з якою у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення госпо­дарського зобов'язання несе господарсько-правову відпові­дальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'я­зання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили і тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважа­ються такими обставинами, зокрема порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку по­трібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника відповідних коштів.

Термін «форс-мажор» на законодавчому рівні визначе­ний у ст. 1 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» (у ре­дакції від 4 жовтня 2001 p.): форс-мажорні обставини - непередбачені та непереборні події, що відбуваються неза­лежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, пожежа, аварія, паводок, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на зви­чайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо, заборона експорту (імпорту), валютні обмеження або інші обмеження прав власності на сировину чи готову продукцію, у тому числі на їх переміщення, прийняті державою або відповідним державним органом тощо) і призводять до порушення умов укладених контрактів, цього Закону та інших законодав­чих актів.

Деякі вітчизняні вчені наполягають на необхідності розмежування понять непереборної сили та форс-мажору. Так, зазначається, що непереборна сила має свій прояв лише у вигляді стихійного лиха, що не залежить від волі людей, причиною ж настання форс-мажорних обставин є цілеспрямовані дії конкретних осіб; непереборна сила є загальною, універсальною обставиною', що звільняє від відповідальності як у договірних, так і у позадоговірних зобов'язаннях; форс-мажорна ж обставина звільняє лише від договірної відповідальності^[19]. Однак, коли мова йде вик­лючно про договірну відповідальність, межа між зазначе­ними поняттями стирається^[20]. Фактично, з таких самих позицій виходить ряд актів законодавства України (зако­ни України «Про порядок здійснення розрахунків в іно­земній валюті», «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», «Про торгово-про- мислові палати в Україні» та ін. / Положення про форму зов­нішньоекономічних договорів (контрактів), а так само і міжнародні акти (Принципи УНІДРУА, Форс-мажорне за­стереження (про звільнення) Міжнародної торговельної па­лати), де термін «форс-мажорні обставини» вживається як такий, що охоплює обставини, пов'язані і з природним, і з людським чинником. Термін «форс-мажор» вживається як всеохоплюючий і в цьому посібнику.

В Україні на нормативному рівні (ч. 2 ст. 218 ГК) зак­ріплено дві ознаки форс-мажору:

1) надзвичайність;

2) невідворотність.

Різноманітність кваліфікаційних ознак форс-мажору та розбіжності у тлумаченні однойменних ознак у праві різних держав зумовлює необхідність уніфікації відповідних пра­вових норм. Віденська конвенція (ст. 79), не вживаючи термінів «форс-мажор» чи «непереборнасила», оперує на­томість поняттям «перешкоди за межами контролю сторін»: сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно були викликане перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати прийняття цієї перешкоди в розрахунок при укладенні договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди або її наслідків.

Задля уніфікації норм щодо обставин, які звільняють від відповідальності, МТП підготовлене типове Форс-ма- жорне застереження (про звільнення) (Публікація МТП № 421 Е), що встановлює: підстави звільнення від відпові­дальності, правила повідомлення про настання таких підстав, наслідки настання підстав звільнення від відпові­дальності.

Форс-мажорне застереження охоплює невиконання усіх видів зобов'язань, включаючи грошові зобов'язання. Од­нак стосовно платежів обов'язок подолання перешкод є абсолютним та необхідним, а умови звільнення застосову­ються лише у виключних випадках (це випливає з загаль­новизнаного цивілістичного принципу «гроші завжди є в обороті»).

Засвідчення форс-мажорних обставин в Україні відне­сене до компетенції ТПП України (ч. З ст. 14 Закону Украї­ни «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Форс-мажорні обставини слід відрізняти від обставин, що ускладнюють виконання зовнішньоекономічного дого­вору внаслідок суттєвої зміни обставин у період між укла­денням договору та його виконанням у повному обсязі.

Відповідно до ст. 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зо­бов'язання. При цьому вважається, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сто­рони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення дого­вору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а у виняткових випадках (коли розірвання договору супере­чить суспільним інтересам або потягне для сторін пікоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом) - змінений за рішен­ням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтере­сована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні до­говору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не вип­ливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сто­рона.

Ускладнюючим обставинам присвячений розділ 2 гла­ви 6 Принципів УНІДРУА, згідно з якими, якщо виконан­ня договору стає більш обтяжливим для однієї з сторін, ця сторона тим не менше зобов'язана виконати свої зобов'я­зання з урахуванням наступних положень про ускладнен­ня. Ускладненнями вважається випадок, коли виникають події, що суттєво змінюють рівновагу договірних зобов'я­зань в силу або зростання для сторони вартості виконання, або зменшення цінності отримуваного стороною виконан­ня, і, крім того,

а) події виникають або стають відомі потерпілій стороні після укладення договору;

б) події не могли бути розумно враховані потерпілою стороною при укладенні договору;

в) події перебувають поза контролем потерпілої сторони; і

г) ризик виникнення цих подій не був прийнятий на себе потерпілою стороною (ст. 6.2.2.).

Головною кваліфікуючою ознакою ускладнень, відпо­відно до Принципів УНІДРУА, є суттєва зміна рівноваги договору. Вирішення питання про суттєвість зміни зале­жить від конкретних обставин. Однак, якщо виконання може бути точно виражене у грошовому вимірі, то зміна, яка складає 50% або більше від вартості виконання, з оче­видністю складатиме «суттєву» зміну.

У Коментарі до Принципів УНІДРУА передбачена прак­тична ситуація, яка одночасно може розглядатися і як випа­док ускладнень, і як форс-мажор. У такому разі сторона, якої це стосується, повинна вирішити, який із правових засобів їй використати. Якщо вона звернеться до поняття форс-мажо­ру, тоді вона має на меті звільнення від відповідальності за невиконання. З іншого боку, якщо сторона посилається на ускладнення, тоді вона передусім має на меті перегляд умов договору таким чином, щоб дозволити залишити діючим до­говір із зміненими умовами (п. 6 коментарю до ст. 6.2.2^[21]).

Санкції та рекламації. Цей розділ встановлює порядок пред'явлення рекламацій, застосування штрафних санкцій та відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням або неналеж­ним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань.

Термін «рекламація» є синонімом терміна «претензія»^[22]. Підставою для пред'явлення продавцеві претензії (рекла­мації) є комерційний акт у який складається покупцем у разі виявлення при прийманні поставленого товару не­відповідності за кількістю та/або якістю. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) вка­зує на необхідність врегулювання в договорі строків, про­тягом яких рекламації можуть бути заявлені, прав та обо­в'язків сторін договору при цьому, способів врегулювання рекламацій. Варто детальніше зупинитися на окремих ас­пектах відповідного розділу договору:

- якщо при здаванні-прийманні допускаються відхи­лення від кількості, вказаної в товаросупровідних докумен­тах, доцільно додатково вказати, що претензії покупця у розмірах, що не перевищують допустимих відхилень за кількістю, розгляду не підлягають;

- договірний строк пред'явлення рекламацій залежить від характеру товару і, як правило, є тривалішим щодо якості товару та менш тривалим щодо кількості. У разі відсутності договірного строку строк пред'явлення рекла­мацій визначатиметься згідно з матеріальним правом, що підлягає застосуванню до договору.

Інтерес становить питання про наслідки порушення сто­роною встановленого строку пред'явлення рекламацій. Вочевидь, таке порушення не тягне за собою позбавлення сторони права звертатися з позовом до суду. Право сторо­ни, права якої порушені, звертатися з позовом до суду пе­редбачене у ст. 4 ГПК України як імперативна норма, яка не може змінюватися угодою сторін. Разом з тим право на позов має дві сторони: матеріально-правову та процесуаль­но-правову. Процесуальна сторона права на позов визна­чається як право на подання позову, матеріально-правова сторона - як право на його задоволення. У праві на подан­ня позову ніхто не може бути обмежений (відмова від тако­го права визнаватиметься недійсною згідно зч. 2 ст. 4 ГПК). Що стосується права на задоволення позовних вимог, то у випадках, коли перевірка якості товару здійснюється з по­рушенням порядку її проведення, визначеного в контракті, та претензія за якістю пред'являється з порушенням вста­новленого у контракті строку, це може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог^[23];

- важливо вказати в договорі спосіб передачі рекла­мації від продавця до покупця. Найнадійнішим способом є відправлення рекламації рекомендованим листом, ос­кільки поштова квитанція, яку отримує покупець, у разі необхідності може слугувати доказом відправлення рек­ламації продавцю. Доцільно також зазначити в договорі дату, яка вважатиметься датою пред'явлення рекла­мації;

- слід узгодити та закріпити в договорі необхідний пе­релік документів, які додаються до рекламації та підтвер­джують її обґрунтованість;

- для продавця важливо вказати в договорі, що пред'яв­лення покупцем рекламації не може бути використано як підстава для відмови від наступних партій товару, що по­ставляються за тим самим договором;

- для обох контрагентів має суттєве значення умова про строк розгляду рекламацій. У разі відсутності відповіді продавця щодо пред'явленої рекламації в межах узгодженого строку рекламація вважатиметься визнаною продавцем.

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) приписує сторонам чітко визначати розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставле- ного товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів - від якого терміну вони встанов­люються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір).

Погоджені сторонами умови про відповідальність за порушення договірних зобов'язань не повинні суперечити імперативним нормам права, яке підлягає застосуванню до договору, інакше їх неможливо буде реалізувати в судово­му порядку. Так, англо-американське право виходить з того, що договірна умова про штраф в принципі не може бути реалізована судом, за винятком випадку, якщо суд визнає, що ця умова носить характер заздалегідь оцінених збитків, розмір яких міг бути реально передбачений на момент укладення договору.

У вітчизняному законодавстві загальні питання відпо­відальності за договірних зобов'язань регулюються главою 51 ЦК, главами 24-26 ГК^[24].

Віденська конвенція до основних засобів правового за­хисту відносить відшкодування збитків та розірвання до­говору. Інститут неустойки (штрафу, пені) Конвенцією не передбачений, що тягне за собою використання норм на­ціонального права у питаннях як її застосування, так і співвідношення зі збитками (саме з цих питань існують принципові розбіжності в англо-американській та конти­нентальній системах права).

З огляду на існування різних підходів щодо визначен­ня збитків у законодавствах різних країн, сторони Зовніш­ньоекономічного договору повинні обумовити, що вони ро­зумітимуть під збитками. За Віденською конвенцією (ст. 74) поняття «збитки» охоплює як позитивну шкоду, так і упу­щену вигоду, яка понесена іншою стороною внаслідок по­рушення договору. Встановлена межа збитків, що підля­гають відшкодуванню: вони не можуть перевищувати шко­ди, яку сторона, що порушила, передбачала або повинна була передбачати на момент укладання договору, врахову­ючи обставини, про які вона знала або повинна була знати. Допускається можливість при розірванні договору вимага­ти відшкодування абстрактних збитків (ст. 76), тобто різниці між поточною ціною на товар на момент розірван­ня договору та договірною ціною. При цьому не виключа­ються вимоги і щодо будь-яких інших збитків.

Відповідно до ст. 77 Конвенції потерпіла сторона зобов'я­зана вжити необхідних зіаходів для зменшення шкоди, ~ під загрозою зменшення відшкодовуваних збитків. Окрім того, встановлено, що сторона не може посилатися на не­виконання зобов'язань контрагентом тією мірою, якою це невиконання викликано її власними діями або упущення­ми (ст. 80). У Принципах УНІДРУА збиткам присвячений розділ 4 глави 7, правила якого близькі до передбачених Віденською конвенцією.

Підставою розірвати договір згідно з Віденською кон­венцією та Принципами УНІДРУА слугують порушення, які визнаються суттєвими. Порушення договору, допуще­не однією з сторін, вважається істотним, якщо воно тягне за собою таку шкоду для іншої сторони, що вона значною мірою позбавляється того, на що була вправі розраховува­ти на підставі договору, за винятком випадків, коли сторо­на, що порушила договір, на передбачала такого результа­ту, і розумна особа за аналогічних обставин не передбачала б його (ст. 25 Конвенції, ст. 7.3.1 Принципів). Право на ро­зірвання виникає у сторони і при інших порушеннях, якщо інша сторона не виконує своїх зобов'язань у наданий їй до­датковий строк.

Урегулювання спорів у судовому порядку. У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору (контракту) з визначен­ням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь- якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір права, яке буде засто­совуватися цим судом, та правил процедури судового уре­гулювання.

Домовленість сторін про порядок вирішення спорів по­винна бути відображена в арбітражній угоді, яка може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в самому договорі або у вигляді окремої угоди. З урахуванням зов­нішньоторговельної практики арбітражне застереження повинно містити такі компоненти:

1) вказівку на те, що застереження стосується усіх спорів, які можуть виникнути в майбутньому з договору або у зв'язку з ним;

2) чітке та недвозначне визначення виду арбітражу (ар­бітраж «ad hoc» чи постійно діючий арбітраж), а також по­вне його найменування з посиланням на існуючий регла­мент;

3) вказівку на місце проведення арбітражу та мову ар­бітражного провадження;

4) вказівку на матеріальне право певної країни, яке за­стосовуватиметься при вирішенні спорів.

Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України рекомендований та­кий текст арбітражного застереження: «Будь-який спір, що виникає з цього договору або у зв'язку з ним, підлягає пе­редачі на розгляд та остаточне вирішення до Міжнародно­го комерційного арбітражного суду при Торгово-промис- ловій палаті України.

Сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватися Регламент Міжна­родного комерційного арбітражного суду при Торго^о-про- мисловій палаті України.

Правом, що регулює чинний договір, є матеріальне пра­во (країни).

Арбітражний суд складається з одного (або трьох) арбі­тра (арбітрів).

Місце проведення засідань суду (місто).

Мова (мови) арбітражного розгляду (українська тощо).»

У світі визнаним є фундаментальний принцип, згідно з яким арбітражне рішення, винесене у зовнішньоторговель­ному спорі, вважається остаточним і не підлягає оскаржен­ню у будь-які судовій інстанції. Україна є учасницею Нью- Йоркської конвенції про визнання і приведення до вико­нання іноземних арбітражних рішень 1958 р., згідно з якою кожна держава-учасник взяла на себе зобов'язання визна­вати і приводити до виконання арбітражні рішення, вине­сені на території інших держав. Рішення арбітражу при­водяться до виконання на підставі екзекватури - наказу місцевого суду про виконання.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке зовнішньоекономічний договір (контракт)?

2. Назвіть кваліфікуючі та факультативні ознаки зовнішньоекономічного договору.

3. Які вимоги висуваються до форми зовнішньоеконо­мічного договору?

4. Якими є наслідки недодержання форми зовнішньое­кономічного договору?

5. Назвіть правила визначення права, що застосо­вується до зовнішньоекономічних договорів.

6. Розкрийте значення принципу найбільш тісного зв'язку для вирішення колізійних питань зовнішньоеконо­мічного договору.

7. Опишіть систему умов зовнішньоекономічного дого­вору.

8. Що таке предмет зовнішньоекономічного договору? Як визначається кількість та якість у договорі?

9. Що таке базисні умови поставки товарів у зовніш­ньоекономічному договорі?

10. Як визначаються ціна і умови платежів у зовніш­ньоекономічному договорі?

11. Як здійснюється здавання-приймання за зовнішньо­економічним договором?

12. Вимоги до упаковки та маркування товарів за зов­нішньоекономічним договором.

13. Що таке форс-мажорні обставини у зовнішньоеко­номічному договорі?

14. Рекламації та санкції у зовнішньоекономічному до­говорі.

15. Яким вимогам повинно відповідати арбітражне за­стереження?

Розділ V

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: