Право, що застосовується до зовнішньоекономічних договорів

Договори, що укладаються з іноземними контрагента­ми, регулюються нормами права певної країни. Право, що підлягає застосуванню до них, визначається за згодою сторін контракту. За відсутності у контракті умови про право, що підлягає застосуванню (а це нерідко трапляєть­ся на практиці), сторони можуть погодити вибір права зго­дом. Якщо й така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приват­не право» .

Відповідно до ст. 43 зазначеного Закону, сторони дого­вору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено закона­ми України. Вибір права має бути явно вираженим або пря­мо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір пра­ва, що підлягає застосуванню до цього договору, застосо­вується право, яке має найбільш тісний зв'язок із право- чином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то право- чин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сто­рона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішаль­не значення для змісту правочину, має своє місце прожи­вання або місцезнаходження (ч. 1 ст. 44> ч. 2, 3 ст. 32 Закону). При цьому стороною, що повинна здійснити ви­конання, яке має вирішальне значення для змісту догово­ру, є:

1) продавець - за договором купівлі-продажу;

2) дарувальник - за договором дарування;

3) одержувач ренти - за договором ренти;

4) відчужувач - за договором довічного утримання (дог­ляду);

5) наймодавець - за договорами найму (оренди);

6) позичкодавець - за договором позички;

7) підрядник - за договором підряду;

8) виконавець — за договорами про надання послуг;

9) перевізник - за договором перевезення;

10) експедитор — за договором транспортного експеди­рування;

11) зберігач - за договором зберігання;

12) страховик - за договором страхування;

13) повірений - за договором доручення;

14) комісіонер - за договором комісії;

15) управитель - за договором управління майном;

16) позикодавець - за договором позики;

17) кредитодавець - за кредитним договором;

18) банк - за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунку;

19) фактор - за договором факторингу;

20) ліцензіар - за ліцензійним договором;

21) правово л о ділець - за договором комерційної кон­цесії;

22) заставодавець - за договором застави;

23) поручитель - за договором поруки.

Однак правом, з яким договір найбільш тісно пов'яза­ний, вважається:

1) щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація;

2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт — право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;

3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкур­сом або на біржі, - право держави, у якій проводяться аук­ціон, конкурс або знаходиться біржа.

До засновницького договору, що є установчим докумен­том юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особам

Відповідно до ст. 47 Закону право, що застосовується до договору згідно з вищенаведеними положеннями, охоплює:

1) дійсність договору;

2) тлумачення договору;

3) права та обов'язки сторін;

4) виконання договору;

5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору;

* 6) припинення договору;

7) наслідки недійсності договору;

8) відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.

Якщо при визначенні способів та порядку виконання договору, а також заходів, які мають бути вжиті в разі не­виконання або неналежного виконання договору, немож­ливе застосування права, визначеного згідно з правилами Закону «Про міжнародне приватне право», може бути зас­тосоване право держави, у якій здійснюється виконання договору.

Право, що застосовується до форми договору, визна­чається відповідно до ст. 31 Закону «Про міжнародне при­ватне право». Так, згідно з ч. З ст. 31 цього Закону зовніш­ньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною його є громадянин України або юридична особа України, укла­дається в письмовій формі незалежно від місця його укла­дення, якщо інше не встановлено законом або міжнарод­ним договором України.

Розглянемо теоретичні засади застосування вищевик- ладених правил.

1) Основним колізійним правилом визначено закон за вибором сторін (lex voluntatis }, що є вираженням загаль­новизнаного у світовій практиці принципу «автономії волі», який означає можливість сторін на свій розсуд виз­начати зміст договору.

2) У разі, коли відсутня угода сторін про право, що підлягає застосуванню (або якщо з договору чи супутніх обставин не зрозуміло, якому праву сторони намагалися підпорядкувати свої відносини) існує потреба у застосу­ванні додаткових (субсидіарних) колізійних правил.

У Законі України «Про міжнародне приватне право» знайшла відображення сучасна тенденція вибору компетент­ного правопорядку для договірних зобов'язань— звернен­ня до права тієї держави, з яким конкретний договір найбільш тісно пов'язаний (proper law of the contract - за­кон найбільш тісного зв'язку), що походить з англійського права. Вважається, що в умовах ускладнення міжнародно­го економічного обороту, появи нових контрактів з нетра­диційним змістом використання «твердих» колізійних прив'язок, заснованих на формальних критеріях, не завж­ди приведе до вибору права, яке здатне адекватно регулю­вати відповідні відносини.

Як вказують А. С. Довгерт та О. О. Мережко, «суть мо­дифікованої європейської доктрини міжнародного приват­ного права викладається формулою: «principle - presumption - back to principle». Це означає, що всі колізії в міжнародно­му приватному праві вирішуються за принципом найтісні­шого зв'язку. Презумпціями такого «тісного» зв'язку вис­тупають визначені колізійні правила: для договірних зо­бов'язань це - закон країни продавця (lex venditoris) у широкому розумінні. Якщо застосування цих визначених колізійних правил не дає потрібного результату (тобто з сукупності обставин випливає, що договір має більш тісний зв'язок з будь-якою іншою державою), суд у пошуках на­лежного правопорядку повертається до самого принципу найтіснішого зв'язку^[4]. З цих позицій виходять Гаазька конвенція щодо права, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986 р. (Україна не є учас­ницею), Римська конвенція ЄС про право, що застосовуєть­ся до договірних зобов'язань 1980 р.

3) Сучасна європейська доктрина міжнародного приват­ного права визнає, що, як правило, форма угоди має визна­чатися правом тієї держави, яке регулює сам зміст угоди, її сутність, зобов'язання з угоди (lex causae - закон сутності)^[5].

Саме такий підхід як загальне правило щодо форми право- чину закріплюєч. 1 ст. 31 Закону «Про міжнародне приват­не право». Однак, у відступ від зазначеного загального пра­вила, ч. З ст. 31 імперативно визначає право, що регулює форму зовнішньоекономічного договору - ним є українське право.

Президія Вищого господарського суду України у роз'яс­неннях від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 «Про деякі пи­тання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств та організацій» вказала ще на такі особливості визначення права, якому підпорядковуються права та обо­в'язки сторін зовнішньоекономічного договору:

а) вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме націо­нального законодавства України, а не окремих законодав­чих актів, що регулюють відповідні відносини сторін;

б) у разі відсутності волевиявлення сторін зовніш­ньоекономічної угоди щодо застосовуваного права госпо­дарський суд визначає його на підставі колізійної нор­ми, яка може міститися як в міжнародних договорах, що відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною на­ціонального законодавства, так і в національному зако­нодавстві.

Такі норми містить, наприклад, Угода про порядок ви­рішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20 березня 1992 p., статтею 11 якої встановлено правила застосування цивільного законодавства однієї дер­жави - учасниці СНД на території іншої держави - учас­ниці СНД. За цими правилами, зокрема, права та обов'яз­ки сторін за договором визначаються законодавством краї­ни місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін;

в) якщо ж міжнародний договір не містить відповідної колізійної норми, яка має застосовуватися до спірних пра­вовідносин, господарський суд повинен звернутися до ко­лізійних норм внутрішнього цивільного законодавства (на сьогодні —. до Закону «Про міжнародне приватне право»).

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: