Правове регулювання міжнародних перевезень

Провадження зовнішньоекономічної діяльності немож­ливе без здійснення міжнародних перевезень транспортом різних видів. Під міжнародним перевезенням розуміється перевезення вантажів та пасажирів між двома та більше державами, що виконується на умовах, які встановлені укладеними цими державами міжнародними угодами. Ха­рактерною особливістю правового регулювання в цій сфері є те, що основні питання перевезень (як-от: вимоги до пе­ревізної документації, порядок приймання вантажу до пе­ревезення та видачі його в пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедура пред'явлення до перевізника претензій і позовів) вирішуються в міжнарод­них угодах (транспортних конвенціях), які містять уні­фіковані норми, що одноманітно визначають умови міжна­родних перевезень. Ці конвенції, на відміну від конвенцій у галузі міжнародної купівлі-продажу, носять імператив­ний характер. За відсутності уніфікованих матеріально- правових норм звертаються до норм національного законо­давства у відповідності з колізійними нормами транспорт­них конвенцій або національного законодавства.

Особливість договору міжнародного перевезення полягає у тому, що в ході його виконання відповідні матеріально- правові норми застосовуються на підставі різних колізійних принципів. Так, при відправленні вантажу керуються зако­ном країни відправлення, при видачі вантажу в кінцевому пункті - законом країни призначення. В інших випадках застосовується закон перевізника або закон країни суду. Право, яке належить застосовувати до міжнародного пере­везення, може бути вказане у транспортному документі, що видається перевізником^[29].

Законодавство України про транспорт є досить значним за обсягом та різноманітним за змістом. Відносини, пов'я­зані з діяльністю транспорту, регулюються, крім Цивільно­го та Господарського кодексів, в першу чергу, загальним Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт», законами України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровід­ний транспорт», від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транс­порт» , від 20 жовтня 1999 р. «Про транзит вантажів», від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт», від 1 лип­ня 2004 р. «Про транспортно-експедиторську діяльність», транспортними кодексами і статутами: Повітряним ко­дексом України від 4 травня 1993 p., Кодексом торговельно­го мореплавства України від 23 травня 1995 p., Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР, затвердженим по­становою Ради міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 p., Стату­том автомобільного транспорту УРСР, затвердженим поста­новою Ради міністрів УРСР від 27 червня 1969 p., Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. Серед інших актів транспортного законодавства України слід виділити прави­ла перевезення вантажів, що приймаються стосовно різних видів транспорту та різного роду вантажів^[30].

Україною ратифікована значна кількість транспортних конвенцій, які регулюють перевезення вантажів та паса­жирів різними видами транспорту, а також двосторонніх угод про співробітництво у різних галузях транспорту. Оха­рактеризуємо міжнародно-правову базу здійснення міжна­родних перевезень українськими суб'єктами ЗЕД.

Залізничний транспорт. Укрзалізниця 10 червня 1992 р. стала 47-м активним (дійсним) членом Міжнародного со­юзу залізниць. 31998 р. Укрзалізниця є членом Міжнарод­ного комітету залізничного транспорту.

Україна є учасницею, зокрема;

- Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 p., зміненої Протоколом від З червня 1999 p., участь у якій беруть більшість країн Євро­пи, а також ряд країн Азії та Північної Африки. Приєднан­ня України до Конвенції набуло чинності відповідно до її положень з 1 січня 2004 р. З цього ж часу набуло чинності членство України в Міжурядовій організації міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ). Положенням КОТІФ підпо­рядковані перевезення на кількох залізничних лініях з шириною колії 1435 мм в Закарпатській та Львівській об­ластях. Залізничні лінії, перевезення якими підпорядко­вані положенням КОТІФ, забезпечують зростаючі обсяги вантажних перевезень в сполученні між Україною та краї­нами - членами ЄС;

- Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1951 р. (чинна редакція діє з 1 січня 1998 p.), яка встанов­лює пряме міжнародне сполучення для перевезень ван­тажів між залізницями країн СНД, прибалтійських країн, Албанії, Болгарії, В'єтнаму, Ірану, Китаю, КНДР, Мон­голії, Польщі, Румунії;

- Європейської угоди про магістральні лінії міжнарод­них перевезень 1985 р.

Морський транспорт. Україна з 1994 р. є членом Міжна­родної морської організації та з 1964 р. - членом Дунайсь­кої комісії і стала стороною, зокрема, таких конвенцій:

- Конвенції про запобігання забрудненню моря скидан­нями відходів та інших матеріалів 1972 p.;

- Міжнародної конвенції про охорону людського жит­тя на морі (COJIAC) 1960 p.;

- Конвенції про міжнародну організацію системи морсь­кого супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ) (з 1980 p.);

- Конвенції про втручання у відкритому морі у випад­ках аварій, які призводять до забруднення нафтою 1969 p.;

- Конвенції про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 p.;

- Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 p.;

- Конвенції про обмірювання суден 1969 p.;

- Конвенції про запобігання забрудненню моря з суден (МАРПОЛ) 1972 p.;

- Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спря­мованими проти безпеки морського судноплавства 1988 p.;

- Афінської Конвенції про перевезення морем паса­жирів та їх багажу 1974 р. і протоколу 1976 р. до неї;

- Конвенції про безпечні контейнери 1972 p.;

- Протоколу 1978 р., що стосується Міжнародної Кон­венції про охорону людського життя на морі 1974 p.;

- Протоколу про боротьбу з незаконними актами, спря­мованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташо­ваних на континентальному шельфі 1988 р;

- Конвенції про режим судноплавства на р. Дунай 1948 р.

Повітряний транспорт. Україна є учасницею Варшавсь­кої конвенції для уніфікації деяких правил, що стосують­ся міжнародних повітряних перевезень 1929 р. (чинна для України з 14 листопада 1959 p.).

Приєднавшись до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. (чинна для України з 9 вересня 1992 р.) і будучи членом Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) з 1992 р., Україна стала учасницею Угоди про тран­зит при міжнародних повітряних сполученнях (Чикаго, 1944 p.). Завдяки цій угоді врегульовано питання перельо­ту над територією України та здійснення на її території зу­пинок повітряних суден з некомерційними цілями (техніч­на посадка для дозаправлення пальним тощо).

15 грудня 1999 р. Україна прийнята 38 членом Євро­пейської конференції цивільної авіації.

Автомобільний транспорт. Головними нормативними документами, що регламентують умови виконання міжна­родних автомобільних перевезень, є двосторонні міжурядові договори. Урядом України за поданням Міністерства транс­порту України укладено міжурядові договори про міжнарод­не автомобільне сполучення з державами - членами ЄС. Ба­зою для розроблення зазначених договорів були міжнародні Конвенції та Угоди, підготовлені у рамках Комітету з внут­рішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН.

Маршрутна мережа міжнародних автобусних переве­зень пасажирів нараховує більш як 180 маршрутів і забез­печує стале сполучення України з 14 країнами Європи.

У 1996 p. Міністерство транспорту України увійшло до Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ). Україна приєдналася до Європейської угоди про міжна­родні автомагістралі від 15 листопада 1975 р.

Україна стала стороною:

а) п'яти міжнародних конвенцій, угод і протоколів так званого блоку «Дорожній рух», а саме:

- Конвенції про дорожній рух від 8 листопада 1968 p.;

- Конвенції про дорожні знаки і сигнали від 8 листопа­да 1968 p.;

- Європейської Угоди, що доповнює Конвенцію про до­рожній рух від 7 червня 1979р.;                                                                              v

- Європейської Угоди, що доповнює Конвенцію про до­рожні знаки і сигнали від 3 серпня 1979 p.;

- Протоколу про розмітку доріг від 1 березня 1968 р. до Європейської Угоди 1971 p., що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали від 1 березня 1973 p.;

б) однієї угоди з блоку «Дорожні транспортні засоби», а саме: Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного виз­нання офіційних затверджень, виданих на основі цих при­писів, від 20 березня 1958 р. з поправками, внесеними 16 жовтня 1995 р.;

в) однієї угоди з блоку «Перевезення небезпечних ван­тажів», а саме: Європейської Угоди про міжнародне до­рожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від ЗО вересня 1957 p.;

г) двох міжнародних конвенцій з блоку «Поліпшення перетину кордону», а саме: Митної конвенції про міжна­родне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14 листопада 1975 р. та Митної кон­венції, що стосується контейнерів від 2 грудня 1972 р.

Зазначені заходи сприяли відкриттю для іноземних пе­ревізників українського ринку транспортних послуг.

Важливе значення для організації міжнародних пере­везень має транспортно-експедиторська діяльність, здійснення якої українськими суб'єктами господарюван­ня врегульоване Законом України від 1 липня 2004 р. « Про транспортно-експедиторську діяльність».

Транспортно-експедиторська діяльність - це підприє­мницька діяльність із надання транспортно-експедиторсь­ких послуг з організації та забезпечення перевезень експор­тних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

За договором транспортного експедирування одна сто­рона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок дру­гої сторони (клієнта) виконати або організувати виконан­ня визначених договором послуг, пов'язаних з перевезен­ням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Зовнішньоекономічні до­говори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про ЗЕД. Експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними ви­дами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відпо­відно до вимог Інкотермс;

фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;

здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопи­ченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуван­ням, зберіганням, перевезенням вантажів;

ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;

організовують охорону вантажів під час їх перевезен­ня, перевалки та зберігання;

організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної доку­ментації та її розсилання за належністю;

здійснюють страхування вантажів та своєї відповідаль­ності;

забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами норма­тивно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

здійснюють розрахунки з портами, транспортними орга­нізаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

оформляють документи та організовують роботи відпо­відно до митних, карантинних та санітарних вимог;

надають інші допоміжні та супутні перевезенням транс­портно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспорт­ним документом вантажів кількох різних клієнтів, які пря­мують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт при­значення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транс- портними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або дер­жавною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Та­кими документами можуть бути: авіаційна вантажна на­кладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіа­ційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: