ТЕМА 3. СТРУКРУРА І СИСТЕМА МОВИ. МОВА ЯК ЗНАКОВА СИСТЕМА (2 г.)

Мета вивчення: ознайомлення з поняттями "знак" і "система"мови.

Провідна ідея: мова – це складний багатоплановий організм, який має свою внутрішню організацію, мова - це знакова система.

Основні проблеми: особливості структури і системи мови, мовні та позамовні види знаків, структура знакового процесу, виміри і рівні знакового процесу.

Термінологічний мінімум: структура, система, системонабуті та системо утворюючі властивості мови, риси мовної системи, парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між одиницями мови, півні мови, позасистемні явища в мові, семіотика, синтактика, семантика, прагматика, знак, мовний знак, знак-копія, знак-ознака, знак-символ, денотат, смисл, семіоз, висловлювання, ім'я, значення, термін, об'єктна мова, метамова, парадокс.

План

1. Системний характер мови.

2. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями.

3. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови.

4. Своєрідність системності мови.

5. Семіотика – наука про знаки.

6. Поняття про знак. Види мовних і позамовних знаків.

7. Структура знакового процесу.

8. Виміри і рівні знакового процесу.

9. . Семіотика як наука про знаки

Література

Основна

1. . Березин Ф. М., Головин Б.Н. Общее языкознание – М., 1979. – С. 90-110.

2. Головин Б.Н. Введение в язьїкознание. 4-е изд. - М.: Вьісш. Шк,

3. 1983.

4. 2. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник. - К.: Вища шк., 1974.

5. 3. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. - Киів-Одеса: Либідь, 1991.

6. 4. Кодухов В.И. Введение в язьїкознание. 2-е изд. - М.: Просвещение,

7. 1987.

8. 5. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. - К.: Академія, 2000.

9. 6. Маслов Ю.С. Введение в язьїкознание. - М.: Просвещение, 1987.

10. 7. Реформатский А.А. Введение в язьїковедение. - М.:Просвещение, 1967.

11. 8. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. - К.: Академія, 1996.

Додаткова

12. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища пік. Головне вид-во, 1985.

13. 10. Донець С.Л., Мацько Л.І. Вступ до мовознавства: Практикум. - К.: Вища шк, 1989.

14. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвистике. – М., 1966. – Вып. 3.

15. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование. – М., 1977.

16. Ющук І.П. Лекції зі вступу до мовознавства: Навчальний посібник. - К.: Вид. Міжнар. ін-ту лінгвістики і права, 1995.

Питання для самоконтролю

1. Які типи систем розрізняє сучасна наука?

2. На чому ґрунтується системність мови?

3. За яким принципом виділяють мовні рівні?

4. У чому полягає своєрідність мови як знакової системи?

5. Доведіть, що мова є однією із знакових систем.

6. Що в мові є знаком?

 

Структура мови — це будова мови в її ієрархічній співвідносності, за якою елементи нижчих рівнів закономірно використовуються для будови одиниць вищого рівня: на базі звуків утворюються частини мови, а з слів — речення. Водно-час структура мови — це і спосіб поєднання взаємозумовлених одиниць, своєрідних у кожній мові. Елементи кожного рівня (фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного) пов’язані системно. На відміну від структури, що становить собою склад і внутрішню організацію єдиного цілого, розгля-дуваного з боку цілісності, під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють більш складну єдність, розглядувану з боку елементів, з боку її частин.

Система мови — це інвентар її одиниць, що об’єднуються у категорії та яруси за типовими відношеннями. Структура мо-ви — це відношення між ярусами та частинами одиниць.

Одиниці мови — її постійні одиниці, що відрізняються од-на від одної призначенням, будовою, місцем у системі мови. Номінативні (слово), комунікативні (речення) та стройові (фонеми, морфеми) — одиниці мови розподіляються за кате-горіями і за ярусами, які називаються рівнями. Категорії мо-ви — групи однорідних одиниць мови, що об’єднуються на ос-нові спільної категоріальної ознаки (як правило, семантично-го — категорії виду, часу, відмінка, роду, числа та ін.).

Ярус (рівень) мови — це сукупність однотипних одиниць і категорій.

Мову складають три основні функціонально-структурні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для їх реалізації). Кожен з цих складників виконує свою специфічну роль.

Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Лек-сика членує світ на окремі елементи й дає їм назви. Граматика виражає зв’язки між явищами й деякі найважливіші власти-вості буття.

Коли йдеться про побудову висловлювань при передачі певного змісту, то виділяються ієрархічні (від найнижчого до найвищого і навпаки) рівні вираження.

Найнижчий рівень — фонемний. Фонеми (окремі звуки) самі по собі змісту не виражають, але з них будуються всі вищі рівні.

Наступний рівень, який виражає поки що лише найза-гальніші елементи змісту, — морфемний. Морфеми — будівельний матеріал для слів.

Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту, але саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає.

Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного змісту, моделює зв’язки між явищами.

Зміст виражається реченням, але, як правило, одного ре-чення буває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речення входить у текст як його складова частина, пов’язуючись певним чином з іншими реченнями.

Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема — морфема — слово — словосполучення — речення — текст) забезпечує економне й точне вираження змісту.

Зв’язок між елементами може бути ієрархічним, синтагма-тичним, парадигматичним і асоціативним.

Парадигматичні відносини поєднують мовні одиниці в групи, розряди, категорії (мають свою парадигму).

Синтагматичні відносини поєднують мовні одиниці в од-ночасній лінійній послідовності (синтагми).

Асоціативні відносини виникають на основі співпадання у часі різних предметів та явищ дійсності (метафори, метонімії, епітети та художні порівняння).

Ієрархічні відносини — це відносини між неоднорідними елементами, тобто їхнє підпорядкування один одному.

 

Семіотика — молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857—1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839—1914) і Чарльз Морріс (1901—1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією”. Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика”. Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки.

Семіотика на сучасному етапі її розвитку — це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни.

У зв'язку з цим у наш час проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики.

Дескриптивна семіотика — це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.

Окрім дескриптивної, науковці також виділяють теоретичну семіотику.

Теоретична семіотика — це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.

Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.

До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.

Основним терміном у семіотиці є "знак". Будь-яке міркування можна представити як ланцюжок знаків. Що ж таке знак?

Знак — це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.

 Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.

У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні.

Позамовні знаки, в свою чергу, поділяються на

- знаки-копії (іконічні знаки),

- знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси),

- знаки-символи.

Знаки-копії (іконічні знаки) — це знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають.

Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення.

Прикладами іконічних знаків можуть бути фотографії, картини, відбитки пальців, відображення у дзеркалі, копії документів тощо.

Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) — це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями

Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра), положення флюгера, сліди на снігу. Дим — знак вогню, розбитий автомобіль — знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля — знак злочину, безпідставне звільнення людини "х" з роботи — знак правопорушення тощо.

Знаки-символи— це знаки, що фізично не зв'язані з об'єктами, які вони позначають. їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв'язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила.

Знаки-символи — це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). "Чистий" знак відрізняється від знака символа тим, що перший просто позначає об'єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури — Т.Шевченко, Л.Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець "Гопак", бандура та ін; знаки-символи Української держави — жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн, опис яких дається у ст. 20 Конституції України.

У мистецтві той чи інший образ реальних живих істот або вигаданих об'єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей — розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т.д. Наприклад, Шерлок Холмс — символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного мислення.

Знаками-символами можуть стати реальні індивіди, які в силу своїх соціально-психологічних особливостей в певних соціальних умовах є носіями загальних і абстрактних ідей. Наприклад, в історії людства давньогрецький філософ Сократ сприймається як символ мудрості.

Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т.д.

У правовій діяльності також широко використовують знаки-символи. Наприклад, знаки-символи судової влади в Україні: в залі засідань вміщені зображення Державного герба України та Державний прапор України. До символів судової влади відносяться також суддівські посвідчення, нагрудні знаки і мантія, зразки яких затверджуються Верховною Радою України.

Прикладом таких знаків може бути також більшість слів природної мови, дорожні знаки тощо.

Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

 

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: