ТЕМА 3. МОРФОЛОГІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ ТА РОЗДІЛИ (2 г.)

Мета вивчення: сформувати поняття про граматичну будову мови як універсальне явище, а також про частини мови як про засіб категоризації явищ реального світу, показати різницю в розумінні й інтерпретації дійсності, яка виявляється в наявності різних частин мови в різних мовах світу.

Провідна ідея: граматичні значення є додатковими (супровідними) щодо лексичних і служать для позначення різних зв'язків предметів і явищ. Сформувати уявлення про те, що граматичні категорії не є універсальними, про граматичні способи як матеріальні засоби вираження граматичних значень. Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці і є джерелом пізнавальної діяльності людини.

Основні проблеми: граматичні значення і способи. Граматичні категорії. Питання основних критеріїв наукової класифікації частин мови; історія питання про частини мови, характеристика основних частин мови та своєрідність їх виявлення у мовах світу.

Термінологічний мінімум: морфологія, синтаксис, дериватологія, класифікаційні (словотворчі, дериваційні), реляційні категорії, лексико-граматичний розряд, корінь, афікс, несегментні, нульові, суперсегментні морфеми, частини мови, іменник, прикметник, дієслово, вербоїд, прислівник, займенник, прийменник, післяйменник, артикль, частка, сполучник, предикатив, формально- граматичний (морфологічний), семантичний, синтаксичний критерії.

План

1. Граматичне значення. Граматичні категорії слів.

2. Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови.

3. Граматичне значення.

4. Граматична категорія.

5. Поняття морфеми. Види морфем.

6. Способи і засоби вираження граматичних значень.

7. Історичні зміни в морфемній будові слова.

8. Частини мови

9. Поняття частини мови. Критерії виділення частин мови.

10. Частини мови в різних мовах. Суть основних частин мови.

11. Морфологічна будова мови як система підсистем (мікросистем).

12. Поділ слів на частини мови.

13. Взаємопереходи в системі частин мови.

Література

Основна

1. Головин Б.Н. Введение в языкознание. 4-е изд. – М. : Высш. шк. - 1983. - С. 133-490.

2. Дорошенко С.І, Дудк П.С. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник. – К. : Вищ. шк. -1974. - С. 175-186.

3. .Карпенко Ю.О.Вступ до мовознавства: Підручник. - Киів-Одеса: Либідь. - 1991 - С. 170-173.

2. Кодухов В. И. Введение в язьїкознание. 2-е изд. – М. : Просвещение. - 1987. - С. 232-235.

3. Кочеоган М.П. Вступ до мовознавства. – К. : Академія, 2000. - С. 257-300.

4. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М. : Просвещение, 1987. - С. 220-240.

5. Реформатскй А.А. Введение в языковедение. – М. : Просвещение. - 1967. С. 243-263 317-324.

6. Ющук І. П. Вступ до мовознавства – К. : Вища школа 2000. - С. 93-108.

Додаткова

7. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. – К. : Вища школа, 1959. - С. 240-246.

8. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - КНаука, 1988. - С. 14-19.

Завдання

1. Випишіть із творів художньої літератури речення, в яких інфінітив виконує різноманітні функції. Граматично обгрунтуйте його статус у системі частин мови.

2. Виписати з морфологічного словника 20 множинних іменників, визначити їх лексико-семантичний розряд.

3. Дібрати текст (210-250 слів), з'ясувати функції прикметників та їх синтаксичну роль.

4. Зробіть морфологічний розбір виділених слів: Мова розглядається як свідомий витвір людей.

Граматика досліджує форми слів та існуючі в мовах засо-би поєднання слів у речення. Складність завдань граматики, зумовлених вивченням форм слів і засобів поєднання їх у ре-чення, спричинила її поділ на два рівноправних розділи: мор-фологію і синтаксис.

Морфологія — це учення про граматичні властивості слів: зміну їхніх форм і пов’язаних з ними граматичних значень; во-на включає в себе також учення про частини мови як лексико-граматичні властивості.

Метою синтаксису є встановлення механізмів побудови висловлювань із слів. Синтаксис розглядає граматичні кате-горії, що виражаються за допомогою службових слів та поряд-ку слів, хоча його сфера значно ширше: вона включає моделі побудови речень, їхню комунікативну структуру.

Граматичні правила входять у загальну систему відповідностей між планом змісту та планом вираження мови, тобто між значенням й особливостями зовнішнього вигляду мовних одиниць, які формуються. Ті елементи змісту, які сто-ять за граматичними правилами, називають граматичними значеннями. Кожне слово має одне або більше граматичних значень. Граматичне значення є обов?язковою ознакою слова. Окреме граматичне значення називають грамемою. За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на кваліфікаційні, синтаксичні та номінативні.

Важливою ознакою граматичних значень слова є їхній си-стемний характер. Граматичні значення існують у взаємозв?язку і взаємовиключенні.

Кожна окрема система однорідних граматичних значень — це граматична категорія. Граматична категорія щодо грама-тичних значень є загальним, а граматичні значення щодо гра-матичної категорії — частковим. Усі змінні граматичні кате-горії поданого слова формують його парадигму — сукупність усіх словоформ.

Кожна мова має свою систему граматичних категорій. Кількість граматичних значень (грамем), які творять певну граматичну категорію, у різних мовах може бути різною.

Граматичну категорію можна визначити як низку протис-тавлених один одному однорідних граматичних значень, сис-тематично виражених тими чи іншими формальними показ-никами.

Граматична будова слова передбачає виділення складо-вих морфологічних компонентів. Їх називають морфемами. Морфема — найменша значуща частина слова. Морфема — це мінімальна двостороння одиниця мови, тобто така одини-ця, у якій 1) за певним експонентом закріплений той чи інший зміст, і яка 2) неподільна на більш прості одиниці, що мають ті самі властивості. Залежно від граматичної і семан-тичної ролі морфеми поділяють на два види: корінь і афікси. Ці види протиставляються один одному перш за все за харак-тером значення, яке виражається, та за своєю функцією у складі слова. Корені — носії лексичного значення. Корінь ут-ворює смислове ядро та структурний організуючий центр слова. Граматичні значення, які властиві словоформі та сло-ву в цілому, виражаються різними шляхами, зокрема афікса-ми.

Граматичні способи — це матеріальні засоби вираження граматичних значень. Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається син-тетичним. Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним.

До синтетичних граматичних способів належать:

Афіксація — найпоширеніший граматичний спосіб. Най-важливішу роль відіграє закінчення (флексія). Проте є мови, у яких граматичні значення передаються і за допомогою трансфіксів, конфіксів, інфіксів, суфіксів, префіксів.

Внутрішня флексія — це такі чергування звуків у корені, які служать для утворення різних форм того самого слова.

Наголос може бути граматичним способом лише тоді, ко-ли він рухомий, нефіксований.

Тон також іноді виступає в ролі граматичного способу.

Повтори (редуплікація) як граматичні способи бувають:

♦ повні — повторюється все слово;

♦ часткові — повторюється тільки частина слова. Суплетивізм — утворення різних форм того самого слова

від різних коренів.

До аналітичних граматичних способів належать різні службові слова (прийменники й післяйменники, артиклі, до-поміжні дієслова, сполучники, частки), а також порядок слів.

У сучасному мовознавстві під частинами мови розуміють певні класи слів, які виділяються за тими чи іншими ознаками. Говорячи про частини мови, мають на увазі угрупування лек-сичних одиниць мови, тобто виділення у лексиці мови певних груп розрядів, що характеризуються тими чи іншими ознака-ми.

За лексико-граматичними ознаками всі слова поділяються на дві групи: повнозначні (самостійні) і неповнозначні (служ-бові). Такий підхід ґрунтуєтья на протиставленні: повнозначні мають лексичне значення, службові, як правило, не мають, по-внозначні виступають членами речення, службові виконують суто граматичну роль. За цими ознаками в українській мові, наприклад, виділяються сполучники, прийменники, частки, в англійській, німецькій і деяких інших — ще й артиклі.

Класифікація повнозначних слів ґрунтується на враху-ванні їхніх семантичних і граматичних властивостей. Ураху-вання морфологічних ознак слів дає можливість точніше виз-начити приналежність слова до певного граматичного класу. За семантичними ознаками серед повнозначних виділяються іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники.

Проте врахування лише однієї семантики слова часто бу-ває недостатнім критерієм при групуванні слів за частинами мови. Врахування морфологічних ознак слів та урахування синтаксичної ролі слова дає можливість точніше визначити приналежність слова до певного граматичного класу.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: