Критерії оцінювання реферату.

Реферат оцінюється на "відмінно" (4-5) , якщо:

1) тема реферату актуальна та відзначається практичною значущістю;

2) у роботі здійснено ґрунтовний аналіз усіх аспектів проблеми;

3) використано сучасні джерела, у тому числі періодичні видання, монографії, які дають змогу висвітлити теоретичні й прикладні аспекти теми;

4) матеріал роботи добре структурований, логічно викладений та побудований на прикладі діяльності конкретного центру зайнятості;

5) висновки відповідають завданням роботи, свідчать про реалізацію мети дослідження;

6) рекомендації є обґрунтованими та мають практичний характер;

7) роботу оформлено з дотриманням встановлених правил.

Реферат оцінюється на "добре" (3) , якщо:

1) тема роботи актуальна;

2) у роботі здійснено аналіз основних аспектів проблеми;

3) використано джерела, які дають змогу розкрити теоретичні й прикладні аспекти теми;

4) матеріал випускної роботи структурований, логічно викладений та побудований на прикладі діяльності конкретного центру зайнятості;

5) висновки відповідають завданням роботи;

6) рекомендації мають практичну значущість;

7) оформлення роботи в цілому відповідає встановленим правилам.

Реферат оцінюється на "задовільно" (2) якщо:

1) здійснений слухачем теоретичний аналіз не повною мірою відповідає темі, меті і завданням дослідження;

2) використані джерела не дають можливості повністю розкрити проблему;

3) висновки не повністю відповідають завданням роботи;

4) рекомендації недостатньо обґрунтовані;

5) робота в цілому оформлена згідно з правилами, але є певні недоліки.

Реферат оцінюється на "незадовільно" (1) , якщо:

1) тема реферату неактуальна і не має практичної значущості;

2) здійснений слухачем аналіз не відповідає темі, меті і завданням дослідження;

3) у змісті реферату не аналізується досвід (практика) роботи конкретного центру зайнятості державної служби зайнятості, певні положення не ілюструються емпіричним матеріалом, в т.ч. таблицями, графіками тощо.

4) слухач не використовував необхідні літературні, нормативні джерела і статистичні дані;

5) висновки не відповідають завданням роботи;

6) оформлення роботи не відповідає встановленим правилам.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА   РЕФЕРАТ   на тему: Виконав _________________________ _________________________   Перевірив _________________________ _______________________   Кіровоград 2015

Зразок оформлення титульної сторінки реферату

 

МОДУЛЬ ІІ (10 г.)

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ТЕМА 1. ФОНЕТИКА ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА. ГОЛОСНІ ТА ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. ЗМІНИ ЗВУКІВ У МОВНОМІ ПОТОЦІ. ФОНЕТИЧНІ ТРАНСКРИПЦІЯ. ФОНОЛОГІЯ (2 г.).

Мета вивчення: дати поняття про звуки як природну матерію мови; характеризувати звуки у фізичному, фізіологічному, лінгвістичному аспектах; визначати різницю між звуками і фонемами (звукотипами).

Провідна ідея: звуки змінюються в мовленнєвому потоці; фонема - найменша мовна одиниця.

Основні проблеми: звуки мови. Характеристика звуків в акустичному й фізіологічному аспектах. Класифікація звуків за основними й додатковими ознаками. Фонеми. Фонологія. Диференційні та інтегральні ознаки фонеми. Позиції фонем, фонологічна система мови, її змінний характер. Фонетичні зміни. Фонетичні закони.

Термінологічний мінімум: фонетика, фонологія, звук мови, буква, фонема, диференційна ознака, інтегральна ознака фонеми, асиміляція, дисиміляція, акомодація, мовні органи, артикуляція, голосні звуки, приголосні звуки, сонорні, шумні, дзвінкі, глухі, губні, носові, глоткові, передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові, зімкнені, щілинні, свистячі, шиплячі, зімкнено-щілинні (африкати), тверді, м'які приголосні.

План

1. Фонетика як розділ мовознавства. Розділи фонетики.

2. Структура мовленнєвого апарату. Артикуляційна база мови.

3. Класифікація звуків мови. Голосні і приголосні звуки

4.Фонема, її основні функції і властивості. Алофони. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.

5.Реалізація фонеми в процесі мовлення. Комбінаторні фонетичні процеси.

6. Позиційні зміни фонем у потоці мовлення.

7. Фонетична транскрипція.

8. Фонетичний поділ мови. Інтонація, її компоненти. Наголос, його види. Склад.

9. Графіка. Орфографія. Принципи орфографії.

Література

Основна

1. Ганич Д.І., Олійник І., С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Наукова думка, 1985. - С. 4 -17.

2. Зиндер Л. Р. Общая фонетика. – Л. : Учеб.лит, 1979. - С. 4 -14,

56- 63.

3. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Сучасна українська літературна мова. – Л. : Просвіта, 1973. - С.90-92.

4. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: Підручник. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 52-72.

5. Карпенко Ю.О. Фонетика. - Одеса: КОМ, 1986. - С.З - 7. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник. – К. : Видавничий центр "Академія", 2006. - С. 109-133.

6. Поливанов В. Д. Мягкие согласные // Труды по восточному и общему языкознанию. – М. :  Восток, 1991. - С.385- 387.

7. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. - К: Просвіта,1969с. 43-49.

8. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української мови. – К. : Просвіта, 1973. - С. 28 - 65, 96-107.

Додаткова

9. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. – К. : Вища шк., 1986- С.28-36, 41-44, 64-77.

10. Долено М.Т. та ін. Сучасна українська мова. – К. : Вища шк.,1986. - С. 23-25, 25-36.

11. Сучасна українська мова. / За ред. Грищенка А.П. – К. : Вища шк. 1997. – С. 11-17, 27-50.

12. Сучасна українська літературна мова / За ред. Плющ М.Я. – К. : Вища шк. 1994. - С.24-43.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте функції фонем.

2.  Чому полягає своєрідність фонологічних систем різних мов?

Завдання

1. Запишіть речення фонетичною транскрипцією. Встановіть у підкреслених словах співвідношення між буквами та звуками.

1 Змалку кохайтесь в освіті, змалку розширюйте ум, бо доведеться у світі великих навчатися дум (Грабовський). 2. Ми, українці, - нація, яка споконвіку прагне багато знати, а це утверджує нашу віру у вічне життя на цій землі (Гоян). 3. Вечоріло. В хатинці було холодно, вогко й темнувато (Винниченко).

2. Подані слова згрупуйте відповідно до типів чергувань голосних. Поясніть, чим зумовлені такі чергування.

Сльоза, вечеря, півень, дьоготь, текти, пшоно, прати, копійок, кисеньрова, стій, летіти, півня, стерти, копієчка, ліктя, женити, Канів, стояти, бренькіт, осіб, Канева, осінь, Київ, чорнобривий, політ, лікоть, жонатий, оселі, нігтя, стирати, ніготь, бриніти, пшениця, сліз, дьогтю, особа, витікати, перу, кисню, звечора, Києва.

3.Поясніть зміни звуків у мовному потоці в словах: станція, літній, зжувати, безшумний, боротьба, хоч би, анекдот.

4.Запишіть слова фонетичною транскрипцією. Поділіть їх на склади. Охарактеризуйте кожний склад.

Подарунок, зустріч, Київ, відгалуження, авіація, роса, чорноморський, птах, ось, олімпіада, атом, доньчин, морквяний, знімаєшся, об'їжджений, сузір'я, громіздкий, невістчин.

5.Користуючись орфоепічним словником, поставте наголос у поданих нижче словах. Перевірте, чи зміщується наголос при зміні слова. Чи можливі варіанти наголошення?

Заробіток, приспів, випадок, зокрема, байдуже, партнер, серденько, читання, завдання, гуртожиток, водяний, волелюбний, кілометр, разом, дівчинонька, кажу, алфавіт, було, ясний, помилка, заголовок, сестра, вікна, посмішка, одинадцять, бюлетень, завжди, атлас, приятель.

 

Фонетика — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови Основні завдання фонетики:

♦ вивчення фонетичної будови мов загалом і кожної мо-ви окремо;

♦ вивчення звукових змін у процесі розвитку тієї чи іншої мови;

♦ вивчення звукової структури: наголос, інтонація, склад;

♦ класифікація звуків;

♦ способи функціонування звуків у мовленнєвому про-цесі.

Звук (фон) — одиниця мовлення, що залежить від багать-ох умов.

Фонема — одиниця мови, що характеризується набором диференціальних ознак, важливих для змісторозрізнення.

Звуки характеризують з трьох точок зору: акустичної, фізіологічної та фонологічної. Характеристика звуків дозво-ляє виділити три аспекти фонетики: акустику мовлення, фізіологію мовлення та фонологію.

Усі органи мовленнєвого апарату складаються з трьох ча-стин: дихальні органи, гортань і надгортанні смуги.

У фізичному аспекті кожному звукові людської мови вла-стиві такі п’ять ознак: висота, сила, довгота, чистота, тембр.

У фізіологічному аспекті звуки характеризуються робо-тою органів мовлення. Робота мовних органів, спрямована на утворення будь-якого звука мови, називається артикуляцією. В артикуляції звука розрізняють три фази тривалості: при-ступ, витримка та відступ.

Сукупність артикуляційних навичок, потрібних для вірної вимови звуків тієї чи іншої мови, називається артику-ляційною базою мови.

Класифікація голосних звуків зумовлена їхньою приро-дою. Голосні — це суто тональні звуки, перепон на шляху повітря під час їхньої вимови не виникає. Голосні будь-якої мови класифікуються за двома основними ознаками:

1) за тим, яка частина язика піднімається, розрізняють го-лосні переднього, середнього та заднього ряду;

2) за тим, як високо піднімається язик, розрізняють го-лосні високого, середнього та низького піднесення.

В окремих мовах розрізняють голосні ще й за такими до-датковими ознаками:

1) за участю губ: нелабілазовані (губи не округлені) і лабілазовані (губи округлені);

2) за участю ротової та носової порожнини: ротові і но-сові;

3) за тривалістю: короткі і довгі.

Класифікація приголосних звуків проводиться за трьома

основними ознаками.

За співвідношенням тону й шуму приголосні в багатьох мовах поділяються на: сонорні, дзвінкі, глухі. За тим, яка час-тина язика творить перепону, приголосні поділяються на пе-редньо-, середньо- і задньоязикові. Серед передньоязикових приголосних ще розрізняють: апікальні, церебральні, ка-кумінальні та дорсальні. За способом подолання перепони розрізняють приголосні: зімкнені, щілинні й африкати.

В окремих випадках виділяють ще такі додаткові ознаки приголосних: пом’якшення (або палаталізація), подовження, придиховість (або аспірація).

Розділ фонетики, який вивчає соціальну функцію звуків, називається фонологією.

Основна одиниця фонології — це звукотип, або фонема,— найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку,

яка служить для творення, упізнання й розрізнення морфем, слів та речень. Фонема є моделлю, складовою частиною арти-куляційної системи мови і функціонує лише в складі морфем та слів та не мислиться поза цими категоріями.

Голосні фонеми української мови розпізнають за таким оз-наками:

1) наявністю чистого тону (1);

2) рядом — передній чи задній (2);

3) піднесенням у ряду — низьке, середнє чи високе (3);

4) наголосом — наголошений чи ненаголошений (2). Приголосні фонеми української мови розрізняються за 12 оз-наками:

 1) участю тону й шуму — сонорний, дзвінкий чи глухий (3);

2) місцем перепони — губний, зубний, піднебінний чи задньоротовий (4);

3) способом творення — зімкнутий, щілинний чи африкат (3);

4) палатальністю — твердий чи м’який (2).

Усі інші ознаки (лабіалізація голосних у, о, носовий харак-тер м, н, вібрація при творенні р, глотковість г тощо) — додат-кові, тобто супутні. На розпізнавання фонем вони суттєво не впливають, а тільки надають певного забарвлення окремим звукам.

Як найменша змістова одиниця звукового строю мови, фо-нема характеризується такими функціями, як конститутив-ною (завдяки якій твориться артикуляційна система мови), дистинктивною (сигнифікативною — завдяки якій ми відрізняємо одну фонему від іншої) та перцептивною (реког-нативною — завдяки якій творяться морфеми та слова).

Розрізняють диференційні й нейтральні (інтегральні) оз-наки фонем. Ознаки фонеми, якими вона протиставляється іншим фонемам, називаються диференційними (розрізню-вальними). Ознаки, які входять до складу фонеми, але не відрізняють її від інших фонем, називаються нейтральними. Втрата фонемою якоїсь диференціальної ознаки називається нейтралізацією опозиції.

Диференційні риси фонеми можуть бути різні, в кожній мові є свій набір диференційних рис: глухість — дзвінкість, твердість — м’якість та ін. Завдяки їм виявляється дистинк-тивна функція фонеми, тому ми розрізняємо різні фонеми ар-тикуляційної бази конкретної мови. Завдяки інтегральним ри-сам проявляється конститутивна функція фонеми — фонеми однієї артикуляційної бази відрізняються від фонем артику-ляційної бази іншої мови.

Диференційні риси можуть поєднати фонеми в архіфоне-ми на основі їхньої можливої нейтралізації. Архіфонема — представник більш вищого ступеня абстракції на фоно-логічному рівні мови, яка об’єднує на рівних правах фонеми, які схильні до нейтралізації.

Необхідність виникнення фонетичних варіантів (ало-фонів) зумовлюється й тим фактом, що звуки у процесі мов-лення не вимовляються окремо, а впливають один на одного та залежать від своєї позиції у слові. Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні, дисиміляційні), позиційні, спонтанні та фонетично не зумовлені.

Комбінаторні зміни виникають унаслідок взаємодії звуків у мовленнєвому потоці, зумовленої певними залежностями між різними положеннями мовних органів під час артикуляції цих звуків. Взаємодія звуків буває контактна і дискантна. За напрямом вона буває прогресивна і регресивна. Усі комбіна-торні зміни фонем за характером наслідків розпадаються на дві групи: асиміляційні (уподібнювальні) і дисиміляційні (розподіблювальні). До асиміляційних комбінаторних змін належать: асиміляція, сингармонізм (уподібнення голосних у слові), акомодація (пристосування артикуляції суміжних при-голосного та голосного), субституція (підстановка в запозиче-них словах звуків рідної мови замість іншомовних). Ди-симіляційні комбінаторні зміни є такі: дисиміляція, епентеза (вставляння звука для роз’єднання двох подібних), дієреза (викидання звука для усунення нагромадження подібних звуків), гаплологія (викидання однго з двох однакових складів).

Позиційні зміни залежать від місця звука у слові. Спос-терігають такі позиційні зміни: редукція (послаблення артику-ляції голосного в певній позиції), позиційне чергування (регу-лярна зміна звуків, зумовлена їх оточенням у слові), протеза (приєднання на початку слова додаткового звука).

Спонтанні зміни — історичні зміни звуків, причина яких невідома.

Фонетично не зумовлені зміни звуків відбуваються неза-лежно від фонетичних законів і навіть усупереч їм. Це такі зміни: звуків за анологією, морфологічне чергування, гіпериз-ми (неправильні виправлення звуків у словах, найчастіше за-позичених), метатези (нічим не зумовлені перестановки звуків чи складів у словах).

Інтонація включає в себе: мелодику мовлення, темп, тембр, паузацію та наголос висловлення. Наголос може бути фразовим, логічним та емфатичним. Наголос розрізняють та-кож і за його місцем у слові. За цією ознакою виділяють такі наголоси: 1) фіксований, або постійний. Фіксованим нази-вається вид словесного наголосу в тих мовах, де він завжди па-дає на один певний по порядку склад слова, наприклад, тільки на початковий, тільки на кінцевий або тільки на передостанній склад і т.ін.; 2) вільний або рухомий. Вільним називають наго-лос у тих мовах, у яких він може стояти на будь-яких (почат-кових, серединних, кінцевих) складах акцентного складу; 3) пов’язаний або зумовлений, місце якого обмежене морфо-логічними умовами.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: