Адміністративного процесу

1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні пра­ ва, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду відповідної справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце роз­ гляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

58

 

2. Кожен має право знайомитися в установленому законо­
давством порядку із судовими рішеннями у будь-якій розгляну­
тій у відкритому судовому засіданні справі, які набрали закон­
ної сили. Це право може бути обмежено відповідно до закону в
інтересах нерозголошення конфіденційної інформації про осо­
бу, державної чи іншої таємниці, що охороняється законом.

3. Розгляд справ в адміністративних судах проводиться від­
крито. Суд ухвалою може оголосити судове засідання або його
частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої
таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сі­
мейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповноліт­
ньої особи, а також в інших випадках, установлених законом.

4. Розгляд справи в закритому судовому засіданні прово­
диться з додержанням усіх правил адміністративного судочин­
ства. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні
можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а
в разі необхідності — експерти, спеціалісти, перекладачі та
свідки.

5. Якщо під час закритого судового засідання буде встанов­
лено, що інформація з обмеженим доступом є суспільне значи­
мою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону,
суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судо­
вому засіданні.

6. Під час судового розгляду справи в судовому засіданні за­
безпечується повне фіксування судового засідання за допомо­
гою звукозаписувального технічного засобу.*

7. Офіційним записом судового засідання є лише технічний
запис, здійснений судом у порядку, встановленому цим Кодек­
сом/

8. Особи, присутні в залі судового засідання, можуть вико­
ристовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в
залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису
із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслю­
вання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються
на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть
участь у справі, крім тих, які є суб'єктами владних повнова­
жень.

* Зміст частин 6 і 7 цієї статті визначається із врахуванням п. 2-1

розділу VII КАС в редакції Закону України від 08.09.2005.

ш' -

59

9. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засідан­ні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбував­ся у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення.

І

1. Гласність є формою реалізації контролю суспільства за ро­
ботою судових органів. Принцип гласності характеризує демо­
кратизм адміністративного судочинства, а відкритий розгляд
адміністративних справ дає можливість громадянам ознайоми­
тися з роботою адміністративного суду безпосередньо.

Українське законодавство передбачає чіткі напрямки забез­печення гласності правосуддя і закріплення необхідних винят­ків при її здійсненні. Так, важливою умовою відкритого судо­вого процесу є суворе поєднання гласності з нормами судової етики при слуханні справи, тому що предметом розгляду суду нерідко стають питання приватного життя громадянина, що торкаються його честі і гідності.

Слід зазначити, що рішення адміністративного суду є важли­вим не лише для сторін, а і для інших осіб, тому особи, які бе­руть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в ад­міністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду відповідної справи. Приватність тут не по­рушується, оскільки розгляд справи є відкритим.

Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адмі­ністративному суді інформації про час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює також поло­
ження, згідно з яким кожен має право знайомитися в установ­
леному законодавством порядку із судовими рішеннями у будь-
якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, які
набрали законної сили. Це право може бути обмежено відповід­
но до закону в інтересах нерозголошення конфіденційної ін­
формації про особу, державної чи іншої таємниці, що охороня­
ється законом.

В усіх випадках, коли необхідно дотримуватись конфіден­ційності інформації про особу, а також державної чи іншої та­ємниці, суд повинен забезпечити її охорону. Саме цим обумов­лені передбачені законом винятки з конституційного принципу гласності слухання справ.

60

3. Відповідно до ч. З коментованої статті розгляд справ в ад­міністративних судах проводиться відкрито. Відкритий розгляд справи означає, що кожен громадянин, якому виповнилось 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд підсилює громадський контроль за діяльністю суду, сприяє підвищенню у суддів та осіб, які беруть участь у справі, почуття відповідаль­ності, забезпечує виховний вплив судового процесу.

Суд ухвалою може оголосити судове засідання або його час­тину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сі­мейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповноліт­ньої особи, а також в інших випадках, установлених законом.

Таким чином, розгляд адміністративних справ у закритому судовому засіданні є винятком із загального правила про від­критість розгляду адміністративних справ. Про розгляд справ у закритому засіданні або одній із його частин виноситься ухва­ла, розгляд ведеться з дотриманням правил судочинства в адмі­ністративному суді.

Перелік підстав для прийняття ухвали про розгляд справи у закритому засіданні включає в себе нерозголошення державної чи іншої таємниці, захист особистого чи сімейного життя лю­дини, інтереси малолітньої чи неповнолітньої особи і не є ви­черпним. Законодавець встановив і «інші випадки, установлені законом».

Поняття державної таємниці міститься у Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. і визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері обо­рони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, держав­ної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України, та які в законо­давчому порядку визнані державною таємницею і підлягають охороні державою.

Зміст відомостей, що становлять державну таємницю, фор­мує та публікує в офіційних виданнях Служба безпеки Украї­ни, отже, на практиці не виникає значних ускладнень з іденти­фікацією таких відомостей, і, відповідно, правильним застосу­ванням цього винятку з принципу гласності

Банківська таємниця визначається у ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p., згідно

61

8&!

з якою інформація щодо діяльності та фінансового стану клієн­та, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Визначення комерційної таємниці підприємства міститься у ч. 1 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 берез­ня 1991 р. Враховуючи те, що з введенням в дію ЦК і ГК Украї­ни цей закон втратив силу, втратили силу і його положення щодо комерційної таємниці. Натомість поняття комерційної таємниці дає новий ГК України у ст. 36 «Неправомірне збиран­ня, розголошення та використання відомостей, що є комерцій­ною таємницею». Відповідно до цієї статті відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та ін­шою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерцій­ною таємницею.

4. Розгляд справи в закритому судовому засіданні проводить­
ся з додержанням усіх правил адміністративного судочинства.
Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні можуть
бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі
необхідності — експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.

Охорона комерційної і державної таємниці не виключає до­тримання порядку здійснення провадження в адміністративній справі, застосування принципів змагальності та рівності сто­рін. Сторони користуються рівними процесуальними правами.

5. Частиною 5 коментованої статті встановлюються випад­
ки, у яких судом постановлюється ухвала про відкрите судове
засідання, навіть якщо до цього були підстави для розгляду ад­
міністративної справи у закритому судовому засіданні. Комен­
тованою нормою встановлено, що, якщо під час закритого судо­
вого засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим
доступом є суспільне значимою або доступ до інформації обме­
жено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її до­
слідження у відкритому судовому засіданні.

6. Під час судового розгляду справи в судовому засіданні за­
безпечується повне фіксування судового засідання за допомо­
гою звукозаписувального технічного засобу.

Конституція України вперше визначила в якості основної з засад судочинства взаємопов'язані між собою гласність судового

62

процесу та його повне фіксування технічними засобами. Повне фіксування судового процесу технічними засобами забезпечує прозорість і об'єктивність судового процесу, підвищує довіру до правосуддя. Разом із тим, Законом України від 08.09.2005 р. до 1 січня 2008 року повне фіксування судового засідання за допо­могою звукозаписувального технічного засобу здійснюється су­дом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. В усіх інших випадках хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання.

7. Отже, до 1 січня 2008 р. офіційним записом судового засі­
дання є протокол судового засідання.

Технічний запис є офіційним записом судового засідання у випадку, коли є вимога особи, яка бере участь у справі, або іні­ціатива суду щодо повного фіксування судового засідання за до­помогою звукозаписувального технічного засобу.

І лише у цьому випадку технічний запис, здійснений судом у встановленому порядку, повністю заміняє ведення протоколів судових засідань.

8. Особи, присутні в залі судового засідання, можуть вико­
ристовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в
залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису
із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслюван­
ня судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на
підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть
участь у справі, крім тих, які є суб'єктами владних повнова­
жень.

Суд вирішує питання про можливість проведення в залі су­дового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із за­стосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, враховуючи, чи не будуть зазначені дії негативно впливати на нормальний перебіг судового процесу і чи не будуть вони перешкоджати встанов­ленню істини у справі. Очевидно, фото- і кінозйомка, відео-, звукозапис можуть бути заборонені судом і тоді, коли вони про водяться і без застосування стаціонарної апаратури, якщо ці дії заважатимуть нормальному перебігу судового засідання, нега тивно впливатимуть на учасників процесу.

9. Частина 9 коментованої статті регулює порядок проголо­
шення рішення суду в залежності від того, було воно прийняте
У відкритому чи закритому судовому засіданні.

63

Рішення суду, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення.

Стаття 13. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду

1. Особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні пра­ва, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративно­го суду у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

1. До основних засад судочинства, відповідно до ст. 129 Кон­ституції України, належить забезпечення апеляційного та ка­саційного оскарження рішення суду крім випадків, встановле­них законом. Реалізація цього принципу знайшла відображен­ня у розділі IV КАС України, яким встановлено процесуальний порядок перегляду судових рішень у адміністративних судах апеляційної та касаційної інстанції.

На розвиток положень ст. 55, ст. 129 Конституції України, ет. 12 Закону України «Про судоустрій України», коментова­ною статтею забезпечене право осіб, які беруть участь у справі, атакож осіб, які хоча й не брали участі у справі, але адміністра­тивним судом вирішено питання про їхні права, свободи, інте­реси чи обов'язки, на апеляційне та касаційне оскарження су­дового рішення.

Апеляцією є основний спосіб оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді).

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.

У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 КАС України, судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України.

Суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрун­тованість судових рішень суду першої інстанції в межах апеля -

64

ційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеля­ційного провадження порушень, допущених судом першої ін­станції, які призвели до неправильного вирішення справи. Отже, апеляційний адміністративний суд не пов'язаний з ме­жами вимог апеляційної скарги, якщо встановлено порушення адміністративним судом норм адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо ви­знає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які дослі­джувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАС України.

Суд апеляційної інстанції' не може розглядати позовні вимо­ги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Узагальнюючи положення про апеляційний перегляд судо­вих рішень, характерними рисами інституту апеляції є такі: 1) апеляція подається на рішення суду першої інстанції, що не набрало чинності; 2) справа за апеляційною скаргою чи апеля­ційним поданням прокурора направляється на розгляд адміні­стративного суду вищої (апеляційної) інстанції; 3) подання апе­ляційної скарги зумовлене неправильним застосуванням адмі­ністративним судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права; 4) апеляційний суд вирішує як юридич­ну, так і фактичну сторону справи в тому ж обсязі, що й суд пер­шої інстанції; 5) розгляд справ у суді апеляційної інстанції від­бувається з дотриманням основних засад судочинства.

Касацією є перевірка законності адміністративних судових рішень, що набрали чинності, у суді касаційної інстанції.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Ви­щий адміністративний суд України. Враховуючи те, що прова­дження за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження, Верховний Суд України у справах про перегляд судових рішень за винятковими обставинами є судом касацій­ної інстанції.

Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального права чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосуван­ня судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

З 'Кодекс мші([сттнтавногосїло'шнтаїк]н1ті-                                                                                                        fiQ

та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведе­ними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матері­ального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді пер­шої інстанції.

Характерними рисами інституту касації є: 1) касаційна скар­га подається на рішення суду першої інстанції, що набрало чин­ності; 2) касаційна скарга подається на рішення суду апеляцій­ної інстанції; 3) справа за касаційною скаргою чи касаційним поданням прокурора направляється на розгляд адміністратив­ного суду вищої (касаційної) інстанції; 4) подання касаційної скарги зумовлене неправильним застосуванням адміністратив­ним судом першої та касаційної інстанції норм матеріального чи процесуального права; 5) касаційний суд не може досліджу­вати докази, встановлювати та визнавати доведеними обстави­ни, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; 5) розгляд справ у суді касаційної інстанції відбувається з дотриманням основних засад судочинства.

Стаття 14. Обов'язковість судових рішень

1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в ад­
міністративному суді, ухвалюється іменем України.

2. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах,
що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на
всій території У країни.

3. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідаль­
ність, встановлену законом.

 

1. Статтею 11 Закону України «Про судоустрій України» за­кріплено положення, згідно з яким рішення, яким закінчуєть­ся розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Судове рішення у справі є найважливішим актом правосуддя, і воно

66

ухвалюється іменем України незалежно від того, до якої ланки судової системи належить суд і в якому складі суддів (одноосо­бове чи колегіальне) розглянуто справу.

Ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, іменем України визначає особливу роль суду се­ред інших органів державної влади як єдиного органу, що має право здійснювати правосуддя. У рішенні суду реалізується право держави на вирішення правових конфліктів у публічно-правовій сфері.

2. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що
набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій
території України. Обов'язковість судових рішень, що набрали
законної сили, надає їм властивості закону в справі, у якій вони
ухвалені, тому вони є обов'язковими для виконання на терито­
рії України усіма фізичними і юридичними особами.

В основі даної норми лежить принцип загальнообов'язковос­ті закону, відповідно до якого ухвалене судове рішення. Обов'яз­ковість рішень суду, що набрали законної сили, полягає у тому, що: 1) вони не можуть бути скасовані або змінені будь-якими адміністративними або державними органами, громадськими організаціями тощо та їх посадовими чи службовими особами. Ці органи та особи не можуть винести іншого рішення у цій су­довій справі; 2) ці органи та особи не можуть приймати актів, що суперечать рішенню суду, яке набрало чинності, виходячи із припущення про його неправильність; 3) жоден орган, крім вищестоящого суду, не може скасувати рішення суду, що набра­ло чинності.

Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими також для осіб, які не брали участі у справі, оскільки вони мають рахуватися з рішен­нями суду, співвідносити з ними свою поведінку.

3. Невиконання адміністративних судових рішень тягне за
собою передбачену законом відповідальність, у тому числі вста­
новлену ст. 382 КК України, якою передбачена кримінальна
відповідальність за умисне невиконання службовою особою,
яка за своїми повноваженнями повинна вжити заходів по ви­
конанню судового рішення, або перешкоджання нею такому
виконанню.

У випадку, коли службова особа не вживає заходів по вико­нанню рішень суду, передбачених ст. 185-6 КпАП України, вона притягується до адміністративної відповідальності.

³*                                                                                                67

Стаття 15. Мова, якою здійснюється

адміністративне судочинство

1. Адміністративне судочинство здійснюється державною
мовою.

2. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недо­
статньо володіють державною мовою, мають право користува­
тися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також
послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодек­
сом.

3. Судові документи складаються державною мовою.

 

1. У Конституції України принцип національної мови судо­чинства не знайшов свого прямого закріплення в главі про су­дову владу. Однак зі змісту ст.10 Конституції випливає, що дер­жавною мовою України є українська мова. Даний принцип одержав своє законодавче закріплення в Законі України «Про судоустрій України». У відповідності зі ст. 10 даного Закону су­дочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосу­вання інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і по­рядку, визначених законом.

Слід зазначити, що принцип, згідно з яким судочинство здій­снюється державною мовою, одержав своє закріплення в зако­нодавстві про судоустрій, в господарському, цивільному і кар­ному процесуальних кодексах України, а відтепер — і у КАС України. Мова судочинства визначається ст. 21 Закону Украї­ни «Про мови в Україні». Встановлення національної мови су­дочинства випливає з принципів Загальної декларації прав лю­дини, Декларації про державний суверенітет України, вона за­тверджує пріоритет загальнолюдських цінностей, так само як і духовних цінностей кожного народу, забезпечує мовний суве­ренітет кожного народу і кожної особистості незалежно від по­ходження людини, її соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, ставлення до релігії і місця проживання.

Враховуючи вимоги ст. 18 Закону України «Про мови в Укра­їні», у відповідності з якими, крім української мови, якою ве­деться судочинство в Україні, воно може здійснюватись націо­нальною мовою або мовою, прийнятою для більшості населення даної місцевості, суд вправі, якщо сторони не володіють мовою судочинства цієї місцевості, вести судовий процес іншою мо-

68

вою, прийнятою для всіх учасників процесу, постановивши про це відповідну ухвалу. Мовою більшості населення судовий про­цес може проводитися як виняток із загального правила.

2. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою,
якою провадиться судочинство, забезпечується право користу­
ватися у судовому процесі рідною мовою, а також послугами
перекладача за правилами статті 68 КАС України. У випадках,
передбачених процесуальним законом, це право забезпечується
державою.

Такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, вважається особа, яка не розуміє, або погано розуміє звичайну розмовну мову, не може вільно нею спілкуватися.

3. Відповідно до ч. З коментованої статті незалежно від того,
якою мовою провадиться судочинство, на суд покладено обов'я­
зок всі судові документи складати державною мовою.

Стаття 16. Правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді

1. Кожен має право користуватися правовою допомогою при
вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в по­
рядку, встановленому законом.

2. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у су­
дах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених зако­
ном, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в
галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, пра­
ва й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які
беруть участь в адміністративному процесі і надають правову
допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

3. Суд повністю або частково звільняє особу від оплати пра­
вової допомоги і забезпечує надання правової допомоги у ви­
падках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний
орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

                                                    

1. Сторони судового адміністративного процесу під час роз­гляду справи в адміністративному суді можуть користуватися правовою допомогою, яку в порядку і на умовах, визначених законом, надає адвокат або особа, яка є срахівцем у галузі права І за законом має право на надання правової допомоги.

Законодавство України закріплює потрійну систему право­вої допомоги, яка складається з: 1) правової допомоги, що пе-

 

редбачена законами України «Про адвокатуру» та «Про нотарі­ат» ; 2) системи правових послуг, що ґрунтуються на нормах ЦК України; 3) системи соціально-юридичних послуг, які надають­ся відповідно до Закону України «Про соціальні послуги». При цьому соціальні послуги є поняттям досить широким і включає комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, ме­дичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у склад­них життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Розрізняє поняття правової допомоги і правової консультації Резолюція № (78) 8 від 1978 р. Комітету Міністрів Ради Європи про правову допомогу і консультації. Під правовою допомогою розуміється: 1) можливість особи використовувати або захища­ти свої права у будь-яких судах, компетентних виносити рішен­ня у цивільних, адміністративних тощо справах; 2) усі витрати, понесені особою, якій надається правова допомога, у ході за­хисту своїх прав і, зокрема, гонорари адвокатів, мита, витрати на експертизу, відшкодування витрат свідків і витрати на пере­клад; 3) звільнення від внесення застави або депозиту на по­криття судових витрат.

Правова консультація передбачає забезпечення особам, які перебувають у економічно несприятливому становищі, можли­вість одержання необхідної правової консультації з усіх пи­тань, що можуть стосуватися їхніх прав та інтересів.

Отже, стосовно правової допомоги в адміністративних судах, її можна визначити як надання правових (юридичних) послуг особами, які мають спеціальні (юридичні) знання.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті для надання право­вої допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвока­тура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвока­тів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміні­стративному процесі і надають правову допомогу, визначають­ся КАС України та іншими законами.

Згідно з Законом України від 19 грудня 1992 р. «Про адвока­туру» адвокатура У країни є добровільним професійним громад­ським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією Украї­ни сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтере­си громадян України, іноземних громадян, осіб без громадян­ства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

70

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або по­мічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії до­кументів у справах, які вони ведуть; здійснюють представни­цтво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприєм­ствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпе­чення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповід­но до кримінально-процесуального законодавства у процесі ді­знання та попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомо­ги, передбачені законодавством.

У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Так, Рішенням Конституційного Суду України у справі про право вільного ви­бору захисника № 1-17/2000 від 16 листопада 2000 р. визначе­но, що суб'єктами правової допомоги є також: державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допо­моги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та со­ціальної політики України, нотаріат тощо); суб'єкти підприєм­ницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; об'єднання громадян для здійснення своїх прав та свобод. Правову допомо­гу юридичним особам при розгляді справ у суді можуть надава­ти також юрисконсульти та інші фахівці у галузі права, які ді­ють на підставі договорів про надання правових послуг.

3. Суд повністю або частково звільняє особу від оплати пра­вової допомоги і забезпечує надання правової допомоги у ви­падках та порядку, встановлених законом, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

Надання безоплатної правової допомоги є однією із гарантій реалізації конституційного принципу рівності осіб, незалежно від їх майнового стану.

Чинним законодавством України визначено категорії осіб, яким надається безоплатна правова допомога. До них, зокрема,

72

належать: ветерани війни, які мають право на правову допомогу в питаннях, пов'язаних із соціальним забезпеченням (ст. 22 ч. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соці­ального захисту»); особи, які потерпіли від незаконних дій орга­нів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, які мають право на правову допомогу у зв'язку з відшкодуванням завданої такими діями шкоди (ст. З п. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними дія­ми органів дізнання, слідства, прокуратури і суду») тощо. Відпо­відно до ст. 5 ч. 4 Закону України «Про соціальні послуги», пра­во на правову допомогу у вигляді консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відпо­відальності осіб, що вдаються до протиправних дій проти них, такими особами є: 1) особи, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; 2) особи, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з безро­біттям і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами; 3) діти та молодь, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, кон­фліктами і жорстоким ставленням у сім'ї.

Оплата праці захисника у разі його участі у справі за призна­ченням суду проводиться за рахунок коштів державного бю­джету в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів

 

України. *^

 

Розділ II

ОРГАНІЗАЦІЯ

АДМІНІСТРАТИВНОГО

СУДОЧИНСТВА

 

Глава 1

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: