|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно
Доказувати. 3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказу 4. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у 1. Обставини, включені в предмет доказування, підлягають доказуванню в суді. Проте доказування не потребують обставини, які перелічені в коментованій статті. По-перше це преюдиціальні факти — такі, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. По-друге, це обставини, що визнані судом загальновідомими. Загально-відомість факту обумовлена обмеженістю в часі, просторі і за колом осіб. Обмеженість у часі пов'язана з природною властивістю людської пам'яті забувати події, їх деталі і хронологію. Обмеженість у просторі пов'язана з тим, що обставини можуть мати як світову відомість, так і регіональну і лише конкретний суд може визначити для конкретних обставин їх відомість на даній території, Загальновідомість пов'язана і з певним колом осіб. Так, наприклад, певні факти у сфері публічної служби при розгляді спору щодо її проходження, можуть бути відомі сторонам процесу і суду, який володіє цією інформацією, що базується на практиці розгляду певних категорій справ. По-третє, це визнані факти — обставини, які визнаються сторонами. Ці обставини можуть не доказуватися, якщо проти цього не запере- 192 чують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. 2. У юридичній науці як на такі, що не потребують доказування, вказують на факти, що презюмуються — такі факти, які згідно з законом вважаються встановленими. Але, хоча від обов'язку доказувати зазначені факти звільняється одна з сторін, таке припущення може бути спростовано у загальному порядку іншими особами, які беруть участь у справі. Стаття 73. Забезпечення доказів 1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважа 2, Забезпечення доказів може здійснюватися також за зая 1. Інститут забезпечення доказів в адміністративному судо 2. Забезпеченні доказів здійснюється за заявою про забезпе Стаття 74. Способи забезпечення доказів Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням екс пертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. У коментованій статті, перелічуються способи якими забезпечуються докази, а саме: допит свідків, призначення експертизи, витребування та огляд письмових або речових доказів. Щодо порядку застосування зазначених способів забезпечення Доказів див, ст. 75 КАС України та коментар до неї. 193 Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду 1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені 2. Заява про забезпечення доказів подається до суду, який
3. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом 4. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про 5. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, 6. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні 7. Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути 8. Забезпечення доказів здійснюється за загальними прави ;ЧД , .. 1. У частині 1 коментованої статті перелічені відомості, які повинна містити заява про забезпечення доказів, до яких віднесено: а) вказівка на докази, які необхідно забезпечити; б) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; в) обстави- 194 ни, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим; г) вказівка на справу, для якої потрібні ці докази, або мету їх забезпечення. У заяві також необхідно зазначити, до якого суду та ким її адресовано, підпис особи тощо. 2. Частинами 2 та 3 коментованої статті встановлено вибір 3. Заява про забезпечення доказів може бути розглянута су 4. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні 5. Забезпечення доказів здійснюється за загальними прави Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників 1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про ві домі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або 7* 195 їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки. 2. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим. 1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників — це 2. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона • Стаття 77. Показання свідка 1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому об 2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати 3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях 1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, 196 якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі. 3. Обставини, що належить з'ясувати у справі, можуть бути
Стаття 78. Допит свідка за місцем його проживання або в місці його перебування 1. Суд може допитати свідка за місцем його проживання або 2. За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не 3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його перебування. 1.Коментована стаття надає можливість допитати свідка за місцем або у місці його проживання (перебування) поза судовим засіданням за наявності поважних причин. Свідок, який не може з поважних причин з'явитися в судове засідання і проживає (перебуває) за межами територіальної підсудності адміністративного суду, що розглядає справу, допитується, за дорученням цього суду, суддею адміністративного суду за місцем проживання (перебування) свідка. Виконання судового доручення про допит такого свідка виконується з урахуванням усіх 197 встановлених вимог (див. ст. 115 КАС України та коментар до неї). Якщо свідок не може з'явитись у судове засідання а поважних причин (хвороба, старість, інвалідність тощо), то він допитується у місці його перебування. 2. Ініціюється допит свідка за місцем його проживання (перебування) з власної ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка. Стаття 79. Письмові докази 1. Письмовими доказами £ документи (утому числі електрон 2. Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребу
3. Письмові докази, які витребує суд, надсилаються безпо 4. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертають 1. Аналіз частини 1 коментованої статті дозволяє дійти висновку, що законодавець ототожнює поняття «письмові докази» з поняттям «документи». Документ — це результат відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим способом на спеціальному матеріалі (папері, фотоплівці, папірусі, пергаменті та ін.)- Документи є засобом зберігання та передачі в часі і просторі різної інформації, тому вони міцно увійшли до державного і особистого життя, а у багатьох випадках ведення документації стало обов'язковим. 198 Практично неможливим рішення будь-якої адміністративної справи і ухвалення по ній правозастосовчого акту (особливо у справах про застосування диспозиції адміністративної норми) без використання та обліку інформації, що міститься в документі. Все це робить документ одним з найважливіших, а у випадках, вказаних законодавцем, — обов'язковим джерелом доказів в адміністративному процесі. У зв'язку з цим оперативність і обґрунтованість рішення більшості адміністративних справ залежить від вміння посадовців і обслуговуючого персоналу відшукати серед численної документації документи, що служать джерелом доказів. 2. Чинне законодавство містить наступні критерії, за допомогою яких робиться ця операція. а) Доказове значення в адміністративному процесі можуть б) У тому випадку, коли цього вимагає законодавець, доку Інформація, що міститься в такому документі, не має доказового значення. Коли така вказівка в законі відсутня, документи, видані з порушенням форми або поза встановленим порядком, визнаються оспорюваними та їх доказове значення визначається в кожному конкретному випадку і при зіставленні з іншими доказами. в) Інформація, що фіксується в документі, повинна мати Документ, що є джерелом доказів в адміністративному процесі (а такими є всі документи, за винятком протоколів, актів, опитів, в яких фіксуються свідчення потерпілих, свідків, заці- 199 кавлених осіб і т.д.), на відміну від документа взагалі, є способом, що виконується у встановленому законом порядку і формі, збереження і передачі інформації про істотні обставини адміністративної справи, джерело якої відомо, а сама інформація може бути перевірена. Суттю цього способу є відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим шляхом на спеціальному матеріалі, що дає можливість сприйняти інформацію. Тому в залежності від виду фіксації інформації документи, що беруть участь в адміністративному процесі, підрозділяються на: а) письмові (виконані за допомогою букв); б) піктографічні, виконані за допомогою умовних графічних в) звукодокументи; г) фотодокументи; д) документи, виконані ЕОМ або за допомогою аналогічної е) документи, виконані іншим шляхом (малюнки, ескізи, Однак при витребуванні документів суд повинен мати на увазі, що порядок надання деяких з них регламентується спеціальними нормами, наприклад, Законом України «Про державну таємницю», який регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України. Державною таємницею згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну таємницю » є вид таємної інформації, яка охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошування яких може завдати збитку національній безпеці України і які визнані в порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Статтею 8 даного Закону визначається коло інформації, яка може бути віднесена до державної таємниці. Перелік відомостей, які відповідно до рішень державних експертів з питань таємниць складають державну таємницю, зазначений у Зведенні відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженому наказом Голови Служби безпеки України № 52 від 01.03.2001 р. 200 До іншої таємниці, що охороняється законом, відноситься інформація, розкриття якої нормативно-правовим актом, що має силу закону, не допускається взагалі або законом встановлений особливий порядок її розкриття. До такої таємниці, зокрема, відносяться: банківська таємниця (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), комерційна таємниця (ст. 162 ГК України.), таємниця усиновлення (ст. 226 СК України), адвокатська таємниця (ст. 9 Закону України «Про адвокатуру») та ін. Використання інформації, яка визначена цими актами є обов'язковою підставою для проведення закритого адміністративного провадження. Відповідно до ст. 12 КАС України «Гласність і відкриття адміністративного процесу» розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито. Однак суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, встановлених законом. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки. Але, якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим доступом є суспільно значимою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судовому засіданні. Стаття 80. Речові докази 1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що 2. Витребування речових доказів проводиться в порядку, 3. Речові докази повертаються судом після їх дослідження 201 вертаються після набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким належать ці докази. 4, Речові докази, які є об'єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі. 1. Носіями інформації виступають не тільки люди і створені Головною особливістю речових доказів у порівнянні з іншими видами доказів є те, що вони представляють «не словесний або кодовий (цифровий, графічний) опис обставин, що мають значення для справи, а чуттєво-наочне втілення їх слідів і ознак, що збереглися до моменту провадження по справі *. 2. В адміністративному судочинстві предмети матеріального при відхиленні їх від адміністративно-технічних норм (стандартів та інших нормативів); за наявності на них (у них) змін, пов'язаних зі встановлюваним фактом; при забороні адмі ністративно-правовими нормами їх створення або використання; цри використанні їх особами, що беруть участь у справі; при виявленні їх у визначеному місці або в певний час, якщо ці обставини мають значення для справи; при відповідності їх у встановлених законом випадках адміністративно-технічним нормам (стандартам і іншим нормативам). Перераховані вище випадки, в яких предмети матеріального світу виступають як речові докази, звичайно, не є вичерпними. 202 Речові докази можуть бути одержані й використані у найрізноманітніших справах. Для цього необхідно дотримання двох основних умов: предмети повинні нести інформацію, необхідну для встановлення істини у справі, і їх причетність до справи повинна бути відповідним чином оформлена. Речові докази можуть містити найрізноманітнішу інформацію, що має істотне значення для встановлення об'єктивної істини. За допомогою речових доказів можна встановити винність або невинність окремих осіб; з допомогою речових доказів часто визначається найбільш оптимальний момент, що вимагає видання правозастосовчого акта тощо. 3. В частині 2 коментованої статті зазначається, що витребування речових доказів здійснюється в порядку, встановленому для витребування письмових доказів, тобто особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб речових доказів, повинна зазначити: який речовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ. Речові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати речовий доказ для надання його суду. Речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з доказом та його оглядом. Протоколи огляду речових доказів, складені в порядку забезпечення доказів, виконання судового доручення або за результатами огляду доказів на місці, оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів. Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів експертам, спеціалістам, свідкам, які їх оглядали. 3. Особливо слід звернути увагу на зміст ч. 4 коментованої статті, яка визначає, що речові докази, що є об'єктами, вилученими з цивільного обороту або обмежено оборотоздатними, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 203 Перелік об'єктів, що вилучені з цивільного обороту або обмежені у оборотоздатності, визначений у Постанові Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 p., в якій затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. По-друге, встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток № 2 до цієї Постанови). Тому адміністративний суд повинен враховувати перелік видів майна, що не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України при вирішенні ним справи, доказами у якій поміж інших є речові докази. Тому в постанові по справі суд повинен вказати про подальшу долю тих речових доказів, які не можуть перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, що розташовані на території України. Це: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку № 2, і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградові установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. ' Стаття 81. Призначення судової експертизи 1. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи 2. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду 204 питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. 3. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити 4. Якщо проведення експертизи доручено експертній уста 5. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає екс
1. Об'єктивне, аргументоване, основане на законні вирішення справ, що входять до компетенції адміністративного суду й стосуються діяльності різноманітних галузей та сфер державної діяльності, потребують знань, які виходять за межі тих, якими повинні володіти судді таких судів. Тому законодавець визначив у ч. 1 коментованої статті можливість призначення експертизи. Експертиза (франц. expertise, від лат. — expertus — досвіче-ний, випробуваний) — вивчення, перевірка, аналітичне дослідження, кількісна чи якісна оцінка висококваліфікованим фахівцем, установою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності- Отже, головним призначенням експертизи в адміністративному судочинстві є якісна оцінка фахівцем (фахівцями) з урахуванням вимог законодавства обставин справи, усвідомлення та оцінка яких виходять за межі обов'язкових знань суддів адміністративного суду. Як свідчить зміст ч. 2 коментованої статті, такими знаннями є спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Він дещо відрізняється від позицій законодавця щодо обставин призначення експертизи в ін- 205 Ж: Ш-- ших видах судового провадження та провадження у справах про адміністративні правопорушення. Так, наприклад, ст. 75 КПК України встановлює, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Більш лаконічно визначає роль експерта ст. 273 КпАП України. Вона встановлює, що експерт призначається у випадках, коли виникає необхідність у спеціальних знаннях. Тому слід визнати, що чітко встановленого кола обставин, коли повинна бути призначена експертиза, в нашому законодавстві немає Це пов'язано з тим, що в останні роки процес збільшення спеціальних знань, якими не повинні володіти судді адміністративних судів відповідно до їх кваліфікаційних вимог, розвивається у геометричній прогресії, тому чітко визначити коло тих питань, для вирішення яких в адміністративному судочинстві слід залучати експертів, навряд можливо. У зв'язку з цим учасники адміністративного судочинства, а також судді повинні звертатися за допомогою фахівця в тій чи іншій галузі знань у тому випадку, коли рішення по справі повинно ґрунтуватись на використанні знань, що знаходяться поза межами визнаних необхідними кваліфікаційних вимог до суддів адміністративних судів. В останні роки виникли нові галузі права та законодавства, предметом регулювання яких є специфічні суспільні відносини, що потягло за собою нову термінологію, нові поняття тощо, зміст яких не завжди збігається із загально визначеними в юридичній практиці та чинному законодавстві поняттями. Це стосується основних понять та їх застосування в морській практиці, митній та банківській справі тощо. Тому, адміністративний суд за своєї ініціативою або за клопотанням сторін повинен призначати експертизу. Виключенням при цьому можуть бути випадки, коли юридичні факти, на аналізі яких наполягають сторони, не мають потреби в доведенні і вважаються встановленими без підтвердження їх доказами. Не підлягають доведенню факти, визнані адміністративним судом як загальновідомі. За-гальновідомість може мати різний характер. В одному випадку факт може бути всесвітньо відомий (наприклад, дата польоту людини в космос), в іншому — відомий у межах країни, міста, району (наприклад, факт землетрусу, посухи). Не підлягають доведенню і не включаються в зв'язку з цим у предмет доведен- 206 ня факти, преюдиційно встановлені рішенням адміністративного суду чи вироком по іншій справі. Преюдиція означає вирішення й полягає в тому, що обставини, встановлені рішенням адміністративного суду при розгляді одного спору, не доводяться знову при розгляді інших спорів, якщо в них беруть участь ті ж самі сторони. Первісний висновок адміністративного суду про факт має обов'язкове значення і при розгляді іншого спору. Вирок суду, що набув чинності по кримінальній справі, має обов'язкову силу для адміністративного суду, що розглядає спір, але лише з питань про те, чи мали місце дії і ким вони здійснені. Рішення суду за цивільною справою, що набрало чинності, також обов'язкове для адміністративного суду, що розглядає спір з питань про факти, встановлені судом і мають значення для розгляду адміністративного спору. Зважаючи на значимість висновків експерта у вирішенні справ у адміністративному суді, законодавець визнав, що здійснення експертної діяльності ґрунтується на законодавчо закріплених принципах, основними з яких є: компетентність, незалежність і об'єктивність осіб, що проводять експертизу; відповідність їх дій чинному законодавству; комплексний підхід до вивчення об'єкта експертизи на основі новітніх знань; перевірка дотримання норм і правил технічної та екологічної безпеки, вимог, стандартів і нормативів, міжнародних угод; врахування громадської думки щодо об'єкта експертизи; відповідальність за достовірність і обґрунтованість експертних висновків. Частина 2 ст. 81 КАС України зазначає, що вирішення питання відносно необхідності призначення експертизи у справі є прерогативою суду, причому він визначає також кількість питань, що повинен розв'язати експерт, та їх зміст. Решту клопотань осіб, що беруть участь у справі відносно необхідності призначення експертизи, перед експертом та зміст питань суд може відхиляти своєю мотивованою ухвалою. При розгляді клопотання осіб щодо призначення експертизи суд повинен довести до них, що витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи; експертам оплачуються проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу. Особливо слід зазначити, що у разі несплати судової експертизи у 207 строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про призначення судової експертизи. Відповідно до ст. 92, якщо призначення експертизи здійснюються за ініціативою суду, відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Втрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Це було зроблено постановами КМУ «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів та спеціалістів» від 1 липня 1996 року № 710 та «Про затвердження Переліку державних платних послуг, які надаються науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства юстиції» від 7 серпня 1999 р. № 1432. 3. Перелік осіб, які беруть участь у справі, визначений у ст. 47 КАС України. В ній визначено, що до їх кола належать сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Цей перелік є імперативним, тобто інші особи, які можуть бути зацікавлені в результатах справи, не мають права подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Відповідно до п. З ст. 11 Кодексу вони (за винятком тих, які не мають адміністративної дієздатності (див. ст. 48 Кодексу та коментар до неї) розпоряджаються своїми вимогами на свій розсуд, в тому числі й правом клопотання про проведення експертизи. Особливо слід відмітити положення, визначене у п.З цієї статті, відносно того, що особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості. Це зовсім нове правило, яке стосується вибору експерта (експертного закладу), для вирішення питань, що потребують застосування спеціальних знань, оскільки ні в кримінальному, ні в господарському та інших видах судових проваджень таких прав особи, що приймають участь у цих видах проваджень, не мають. Щодо кола експертних установ, яким може бути доручено проведення відповідної експертизи, воно є досить широким. 208 Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать: — науково-дослідні установи судових експертиз Міністер — науково-дослідні установи судових експертиз, судово-ме — експертні служби Міністерства внутрішніх справ Украї Виключно державними спеціалізованими установами здійснюються судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Ст. 2 Інструкції (Наказ Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5) визначає, що основними видами експертиз, які проводяться в експертних установах,є: криміналістична; ґрунтознавча; біологічна; інженерно-технічна; автотехнічна; транспортно-трасологічна; пожежно-технічна; будівельно-технічна; бухгалтерська; товарознавча, зокрема автотоварознавча; комп'ютерної техніки та програмних продуктів; пс ихо л о гічна, Експертизи та інші дослідження в експертних установах проводяться співробітниками, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку та атестовані як експерти певної спеціальності. Експертизи та інші дослідження в експертних установах можуть проводитись також позаштатними працівниками цих установ. Комплектування складу позаштатних працівників та встановлення порядку їхньої діяльності покладається на керівника експертної установи. 209 Організація проведення судово-медичних і судово-психіатричних експертиз регламентується не тільки Законом України «Про судову експертизу», а й деякими відомчими актами, зміст яких повинен враховувати суд про призначення такого роду експертиз. Це накази Міністерства охорони здоров'я: «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» від 22 листопада 1995 року № 212, «Про затвердження Положення про експертне-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи» від 18 лютого 1997 року № 52, «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади» від 8 жовтня 2001 року N° 397. В ст. 7 Закону «Про судову експертизу» немає згадки про те, що судову автотоварознавчу експертизу транспортних засобів також здійснюють тільки державні спеціалізовані установи. Але наказом МЮ України від 1 жовтня 1999 року №60/5 «Про затвердження Положення про порядок проведення судової ав-тотоварознавчої експертизи транспортних засобів та Науково-методичних рекомендацій з питань проведення автотоваро-знавчої оцінки транспортних засобів» визначено, що автотова-рознавчі експертизи транспортних засобів здійснюють тільки державні спеціалізовані установи. Однак сфера виконавчої влади, акти та діяльність якої можуть бути предметом спору, що відноситься до компетенції суду (с.17 Кодексу), дуже значна, тому при розгляді тієї чи іншої справи проведення експертизи для об'єктивного та аргументованого її вирішення суд не має права обмежитися визначенням у якості експертних тих закладів, що визначені у ст. 7 Закону України «Про судову експертизу». Тому він має право звернутися до: а) спеціалізованих державних органів, положеннями про які визначено їх право давати компетентні висновки; б) фахівців у тій чи іншій галузі знань, які визначені в якості експертів; в) фахівців, що одноразово виконують обов'язки експертів. Серед першої групи повинні бути виділені органи ветеринарного, санітарного, фітосанітарного, екологічного та органи інших видів спеціалізованого державного контролю. Особливе місце серед них займає гілка експертних підрозділів на чолі із 210 Центральним митним управлінням лабораторних досліджень та експертної роботи, яка встановлена Наказом голови ДМСУ № 414 від 3 червня 2004 р, *Про визначення зон діяльності експертних підрозділів». Згідно з ним експертні підрозділи Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи розташовані у таких містах: Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Луганськ, Одеса, Сімферополь, Харків, Ужгород. Найбільш важлива роль серед них належить Центральному митному управлінню лабораторних досліджень та експертної роботи, яке було створено 29 березня 2004 р. Таке визначення статусу цієї експертної установи надало їм право отримати від суб'єктів підприємницької діяльності проби та зразки товарів і відомості, необхідні для прийняття попереднього рішення про класифікацію товарів згідно з УКТ ЗЕД (детальний опис товару, фотографії, рисунки, креслення, комерційні, технічні та інші документи, які містять необхідні відомості про товар, технічні умови, технологічні схеми виготовлення, висновки експертних організацій за результатами досліджень проб та зразків товару, сертифікати контрольних органів, специфікації, каталоги і паспортні дані на товар фірми виробника, дозволу, маркувальні етикетки тощо). Незважаючи на таке значення висновків митних лабораторій, вони ні в кримінальному, ні в цивільному, ні в господарському процесах не визнаються доказами. Це пов'язано з тим, що митні лабораторії не входять до переліку установ, які здійснюють судову експертизу. Однак, оскільки в ч. З коментованої статті не існує вимог до статусу експертних закладів, до яких може звернутися адміністративний суд, експертний висновок митних лабораторій слід вважати доказами в адміністративному судочинстві. Існує ще один засіб визначення суб'єктів, уповноважених на здійснення експертних висновків — це визначення у тій чи іншій системі державних органів окремих підрозділів, здатних проводити експертні дослідження. Так, наприклад, державну експертизу культурних та історичних цінностей здійснюють установи та державні заклади культури, коло яких встановлюється Міністерством культури та туризму. До другої групи суб'єктів експертної діяльності, висновки яких є доказами в адміністративному судочинстві, відносяться 211 окремі фахівці у тій чи іншій галузі знань, які визначені у встановленому порядку в якості експерта. Так, відповідно до Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», проведення експертизи може бути покладене на конкретну особу. Закон визначив, що експерт — це працівник державного сховища культурних цінностей, музею, бібліотеки, реставраційної або науково-дослідної організації, архівної установи, інший фахівець, який має високу кваліфікацію, спеціальні знання і безпосередньо проводить мистецтвознавчу експертизу та несе персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій. Цим же законом визначена ще одна особа, яка може проводити експертизу культурних та історичних цінностей. На жаль, вона у п. З не згадується. Це мистецтвознавець — посадова особа, призначена Міністерством культури Автономної Республіки Крим, управлінням культури обласної (міської) держадміністрації за погодженням з Державною службою контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України для проводження попередньої експертизи та оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей або для здійснення контролю за вивезенням, тимчасовим вивезенням культурних цінностей та їх поверненням в Україну в пункті пропуску через митний кордон України. Тобто його повноваження звужені відносно особи, яка визначена у якості експерту. Однак і ця категорія осіб, що можуть проводити дослідження, хоч й в обмежених розмірах, визначається відповідним чином. Тому на них поширюються вимоги, яким повинні відповідати судові експерти. Для складення висновку експертом, суд повинен чітко поставити питання перед ним, а також підготувати необхідні матеріали. При цьому суд повинен керуватися встановленими вимогами відносно якості, кількості та оформлення матеріалів (письмових, речових та інших, що підлягають експертизі). Такі вимоги містяться, наприклад, у загальному вигляді в інструкції, яка встановлює, що до експертної установи слід надсилати: постанову (ухвалу) про призначення експертизи, а також об'єкти дослідження (у разі потреби — зі зразками для порівняльного дослідження, протоколами вилучення речових доказів, схемами тощо). 212 Орієнтовний перелік питань, що можуть бути поставлені при проведенні експертизи, надається в Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз у науково-дослідних експертних установах Міністерства юстиції України. У виняткових випадках, коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, приєднаними до справи у встановленому порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути вказано у постанові (ухвалі) про її призначення. У постанові (ухвалі) про призначення експертизи зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, назва суду, який виніс постанову (ухвалу); назва справи та її номер; обставини справи, які стосуються експертизи, підстави призначення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, поставлені експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, порівняльних матеріалів, а також матеріалів, направлених експертові для ознайомлення, або посилання на такі переліки, які є в матеріалах справи; інші дані, які мають значення для проведення експертизи. 5. Частиною 5 коментованої статті КАС України окремо наголошено на тому, що в ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за за-відомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. (Про кримінальну відповідальність експерта див. коментар до ч. 13 ст. 66 цього Кодексу). Тому таке попередження, що робить адміністративний суд у своїй ухвалі, значно підвищує рівень об'єктивності та достовірності як проведеної експертом роботи, так і його висновку. Стаття 82. Висновок експерта 1. У висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведе- 213 - на експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обгрунтовані відповіді на поставлені судом питання. 2. У висновку експерта також зазначається, що експерта по 3. Якщо експерт під час проведення експертизи виявить 4. Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок 5. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак не
1. Висновок експерта є одним із видів доказів на підставі 2. Висновок експерта складається з трьох частин: вступної, 214 У вступній частині висновку експертизи вказуються: — назва експертизи, її номер, чи є вона додатковою, повтор — особа або орган, які призначили експертизу; — дані про експерта (експертів): посада, прізвище, ім'я та по
— дата надходження матеріалів до експертної установи і — де і ким винесена постанова або ухвала про призначення — питання, які належить вирішити експертові; — найменування матеріалів, що надійшли на експертизу, — клопотання експерта про подання додаткових матеріалів, — обставини справи, які мають значення для подання виснов — відомості про осіб, які були присутні під час проведення
— попередження експерта про кримінальну відповідаль — довідково-нормативні документи та методична літерату Питання вказуються у формулюванні постанови (ухвали) про призначення експертизи. Якщо поставлено декілька питань, експерт має право згрупувати їх і викласти в послідовності, яка забезпечує найбільш доцільний порядок дослідження. Якщо редакція питання в постанові (ухвалі) не відповідає Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки і призначення судових експертиз у науково-дослідних судово-експертних установах Міністерства юстиції України, але зміст завдання експертові зрозумілий, то після наведення питання в редакції постанови (ухвали) про призначення експертизи, він може дати відповідні роз'яснення і викласти питання в редакції, що відповідає згаданим Рекомендаціям. При проведенні повторної експертизи у вступній частині висновку експертизи викладаються відомості про первинні (попе- 215 редні) експертизи: прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи чи місце роботи експертів, номер і дата висновку експертизи, висновки досліджень попередніх експертиз із питань, які були поставлені перед експертом на повторне вирішення, а також мотиви призначення повторної експертизи, які зазначені у постанові (ухвалі) про її призначення. У досліджувальній частині висновку експертизи описується процес дослідження та його результати, а також дається обґрунтування висновку експерта. Кожному питанню, яке вирішується експертом, має відповідати певний розділ досліджувальної частини. Якщо декілька питань тісно пов'язані між собою, хід їх вирішення може описуватись в одному розділі. Досліджувальна частина повинна включати: — відомості про стан об'єктів дослідження, застосовані ме — посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснен — експертну оцінку результатів дослідження. Описування результатів застосування інструментальних методів дослідження та проведення експертних експериментів може обмежуватись викладенням кінцевих результатів. У зазначених випадках графіки, діаграми, таблиці, матеріали експертних експериментів мають зберігатись у наглядових експертних провадженнях і на вимогу осіб, які мають право ознайомитись з матеріалами експертизи, надаватись їм для вивчення. У досліджувальній частині висновку повторної експертизи вказуються причини розбіжностей з результатами попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце. В заключній частині висновки дослідження викладаються у вигляді відповідей на поставлені питання в тій послідовності, в якій вони викладені у його вступній частині. На кожне з поставлених питань має бути дана відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити. Висновок експертизи підписується експертами, які проводили дослідження, та засвідчується печаткою експертної установи. Якщо до висновку експертизи додаються фототаблиці, креслення, схеми, діаграми і т. ін., вони також підписуються експертами та засвідчуються печаткою експертної установи. 216
3. Питання, які поставлені експертом з власної ініціативи, 4. Відповідно до с. 4 коментованої статті суд має право в судо Головуючий приводить експерта до такої присяги: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості». Присяга проголошується експертом усно, після чого він підписує текст присяги. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду, права, обов'язки експерта та його відповідальність роз'яснюються головуючим одразу після залучення його до участі в адміністративному процесі. Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз'яснення прав і обов'язків експерта та приведення його до присяги здійснюються керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Засвідчені печаткою експертної установи копії тексту присяги і розписки про ознайомлення з правами та обов'язками експерта і про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків подаються на вимогу суду. Якщо в судове засідання не прибув експерт, суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість продовження судового розгляду справи за відсутності експерта, які не прибули, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про оголошення перерви. Одночасно суд може вирішити питання про привід експерта, який не прибув. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта особи, які беруть участь у справі, а також суд, можуть ставити експерту 217 питання. Першими задають питання експерту особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першими задають питання експертові позивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задати експертові питання в будь-який час дослідження висновку експерта. Викладені письмово і підписані пояснення експерта приєднуються до справи. 5. Висновок експерта не є для суду обов'язковим, однак незгода суду з таким висновком повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі. Стаття 83. Комісійна експертиза 1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома екс 2. Якщо за результатами проведених досліджень думки екс 1. В Інструкції *Про призначення та проведення судових експертів» (затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р.) немає поняття «комісійна експертиза», тому відсутні положення щодо організації її проведення. Коментований Кодекс також не визначає випадків, коли повинен бути проведений цей вид експертного дослідження. При проведенні комісійної експертизи кожний експерт вирішує поставлену задачу цілком, у повному обсязі. В процесі цієї роботи здійснюється внутрішньогрупова комунікація: обговорюються шляхи вирішення завдань, методи та засоби її вирішення, результати індивідуальної праці. Колективне рішення комісії експертів виражає їх повну погодженість один з одним, на що звертали увагу Авер'янова Т.В., Белкін Р.С., Кору-хов Ю.Г., Русинська Є.Р. Спільний висновок експертизи підписується експертами, які брали участь у сукупній оцінці результатів усіх досліджень і дійшли згоди. 218 У випадку, якщо згоди між ними досягнуто не було, складається декілька висновків експертизи (за кількістю точок зору). Окремий висновок дається з усіх питань, або з тих, які викликали розбіжності. Стаття 84. Комплексна експертиза 1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома 2. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в 3. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в 1. Ухвала адміністративного суду про призначення комплексної експертизи має деякі особливості. По-перше, в ухвалі про призначення комплексної експертизи зазначається її назва та установа (установи), експертам якої (яких) доручено її проведення, а у разі участі в її проведенні особи, яка не є співробітником експертної установи — також її прізвище, ім'я та по батькові. По-друге, у випадках, коли проведення комплексної експертизи доручено експертам декількох установ, у постанові (ухвалі) про її призначення зазначається, яка з них є провідною, тобто яка з них здійснює організацію проведення експертизи, зокрема координацію роботи експертів і зв'язок з особою або органом, які призначили експертизу. Якщо проведення комплексної експертизи доручено співробітникам експертної установі та особі, яка не є працівником Цієї установи, провідною призначається експертна установа. По-третє, постанова (ухвала) про призначення комплексної експертизи направляється в кожну з установ-співвиконавців, а також особі, яка не є працівником експертної установи. Об'єк- 219 ти дослідження і матеріали справи направляються провідній установі. Але, якщо у постанові (ухвалі) провідну установу не визначено, вона визначається за згодою між керівниками установ, а якщо між ними виникне суперечка — то особою чи органом, які призначили комплексну експертизу. Організовуючи виконання комплексної експертизи, керівник установи доручає проведення досліджень відповідним підрозділам установи і визначає, який із них має бути провідним. Керівник провідного підрозділу за погодженням з керівниками інших підрозділів формує комісію експертів і призначає голову експертної комісії. Якщо комплексна експертиза виконується експертами кількох установ, комісія експертів формується керівником провідної установи разом з керівниками інших установ-співвиконав-дів. Голову комісії призначає керівник провідної установи. Експерт, призначений головою комісії, не має переваг перед іншими співвиконавцями при вирішенні поставлених питань. Як голова комісії він виконує лише організаційні функції, а саме: — скликає нараду експертів, на якій знайомить їх з постано — здійснює зв'язок з керівниками установ (підрозділів), — керує проміжними та підсумковими нарадами експертів; — повідомляє керівника експертної установи про дії членів — складає проект висновків (повідомлення про неможли Висновок комплексної експертизи складається з урахуванням таких особливостей: — у вступній частині додатково зазначаються прізвище го 220 — дослідження, які проводились окремими експертами, — узагальнення та оцінка результатів досліджень фіксують Стяття 85. Додаткова і повторна експертиза 1. Якщо висновок експерта буде визначено неповним або не 2. Якщо висновок експерта буде визначено необгрунтова 1. Законодавець проводить різницю між додатковою та повторною експертизою. Підставою цього ставлення є оцінка висновку експерта судом — або висновок експерта є неповним або неясним, або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Однак, як в першому, так і в другому випадку суд повинен дати позитивну оцінку висновку експерта з точки зору достатності цього виду доказу, а також його зв'язок та відповідність з іншими доказами по справі. Додаткова експертиза може бути призначена, якщо суд ви* знав висновок експерта неясним, або неповним, у зв'язку з чим суд повинен внести ухвалу про призначення додаткової експертизи для роз'яснення додаткових питань, пов'язаних з попереднім експертним дослідженням. Ця ухвала може бути винесена в задоволення клопотань учасників адміністративного судочинства, або за ініціативою суду. Відповідно до ст. 133 КАС України, клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що виноситься ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи. Тому особи, які беруть 221 участь у справі, можуть висунути своє клопотання про додаткову або повторну експертизу на будь-якій стадії судочинства. Додаткова експертиза може бути доручена судом тому самому, або ж іншому експерту. 2. На відміну від додаткової експертизи, яка призначається у випадку неясності або неповноти висновку експерта, повторна експертиза призначається тоді, коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим, або таким, що суперечить Іншим матеріалам справи, або викликає сумніви в його правильності. Повторна експертиза доручається іншому експерту ніж той, що робив попередню. Стаття 86. Оцінка доказів 1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім пе 2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. 3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кож 1, Відповідно до статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропутцення строку для звернення до суду тощо) та які належать встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення цих обставин у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів. Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази. У зв'язку з додатковими поясненнями осіб, які беруть участь у справі, суд може задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам. 222 Вислухавши додаткові пояснення і дослідивши додаткові докази, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. Таким чином, оцінку доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності і взаємного, їх зв'язку у сукупності адміністративний суд проводить вже після судових дебатів. Об'єктом оцінки виступають як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомостей про факти, обставини) входять встановлення їх належності, допустимості, достовірності (якісні ознаки) та достатності (кількісна ознака). Належність доказів — це ознака, що стосується їх змісту і вказує на зв'язок між фактичними даними та обставинами, що підлягають доказуванню і дають можливість встановити наявність чи відсутність останніх. Допустимість доказів — ознака, що стосується як змісту, так і форми доказів і свідчить про дотримання всіх вимог закону, пов'язаних з їх одержанням і фіксацією: отримання з належного джерела, уповноваженим на те суб'єктом, з використанням визначених у законі засобів. Достовірність доказів — відповідність відомостей про факти й обставини, що мають значення для спраги, об'єктивній дійсності. Достатність доказів означає, що їх сукупність дає можливість установити передбачені законом обставини в тому обсязі, який є необхідним для прийняття правильного рішення у справі. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі. Докази та їх джерела, отримані з грубим порушенням норм регулювання процесу доказування, конституційних та інших прав громадян, а тим більше в результаті злочинного порушення норм, які визнають умови і порядок збирання і перевірки доказів та їх джерел, завжди призводять до сумнівів у їх достовірності і недопустимості для використання у процесі доказування. Оцінка доказів та їх процесуальних джерел супроводжує їх збирання і перевірку. Оцінка доказів здійснюється судом за його внутрішнім переконанням і впевненістю у правильності його висновків. Внутрішнє переконання у ході оцінки доказів повинно ґрунтуватися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження, які є Невід'ємною умовою встановлення істини у справі. 223 Повнота дослідження обставин справи означає правильне визначення предмета доказування, з'ясування усіх обставин, які підлягають доказуванню на підставі всієї сукупності зібраних доказів, що стосуються конкретної справи. Порушення вимог закону про повне дослідження обставин справи є однією з підстав для направлення її на зміну чи скасування судових рішень. Об'єктивність дослідження обставин справи полягає у недопущенні уповноваженим суб'єктом виявів упередженості та однобічності. 2. Всі докази, які оцінюються судом, мають для нього одна 3. Оцінка доказів — розумова, пізнавальна діяльність адміні Глава 7 СУДОВІ ВИТРАТИ Стаття 87. Види судових витрат 1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, 2. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-20; Просмотров: 234; Нарушение авторского права страницы