Традиційні методи фінансової діагностики

Cпеціалізована економічна література містить інформацію про найрізноманітніші методичні підходи, які переважно є взаємодо- повнюючими й формують широку базу для проведення різносто- роннього фінансового діагностування.

Найпоширенішими підходами, що застосовуються в процесі фінансового аналізу, діагностики чи моніторингу, є традиційні, в основу яких покладено різноманітні техніки, зокрема:

— методика агрегування, сутність якої полягає в обчисленні оціночних агрегатів балансової моделі підприємства;

— методика вертикального та горизонтального аналізу, яка ґрунтується на зіставленні в абсолютному та відносному значенні статей балансу та інших форм фінансової звітності;

— коефіцієнтний аналіз, який застосований на розрахунку відносних показників;

 

 

— різноманітні методики на основі інтегрованого оцінювання.

В економічній літературі поширені різноманітні методики фінан- сової стійкості підприємства на основі попереднього агрегування показників за певними групами. Заслуговує на увагу трикомпонент- ний показник фінансової стійкості, за яким трьом показникам наяв- них джерел формування запасів ( Z ) відповідають три показника за- безпеченості запасів джерелами фінансування: за рахунок власних оборотних коштів (U ); довгострокових ( K T  ) і короткострокових зовнішніх джерел фінансування ( K t ).

Алгоритм визначення трикомпонентного показника має такий вигляд:

⎧S  = [S  (±ФC  )S  (±ФТ  )S  (ФО  )],

⎪

⎪

⎨S (Фi  ) = 1, якщо Фi ³ 0,

T

T

⎩S (Фi  ) = 0, якщо Фi < 0,

 

 

(10.1)

де ±ФC   = U - Z;

± ФТ   = U + K

- Z;

± ФТ   = U + K

+ K t

- Z.

Різні комбінації значень індикаторів  визначають чотири зони фінансової стійкості.

Перша зона — відповідає зоні абсолютної фінансовій стій-

кості

(±ФC   ³ 0, ± ФT   ³ 0, або S = {1,1,1}).

Вона  характеризується

тим, що всі запаси підприємства покриваються власними обо- ротними засобами, тобто організація не залежить від зовнішніх кредиторів. Зрозуміло, що така зона спостерігається надзви- чайно рідко, водночас навряд чи можна назвати її ідеальною, оскільки це означає, що керівництво підприємства не вміє, не бажає або не має можливості використовувати зовнішні джере- ла фінансування.

Друга зона — зона нормальної фінансової стійкості, за якої

±ФC   < 0, ± ФT   ³ 0, ± ФO   ³ 0, тобто S = {0,1,1}.

У цій зоні підприємс-

тво використовує для покриття запасів, окрім власних оборотних коштів, ще й довгострокові залучені засоби. Такий тип фінансу- вання запасів є «нормальним» з погляду фінансового менеджмен- ту. Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаною для під- приємства.

Третя зона — зона нестійкого фінансового стану (показник

фінансової  стійкості,  за  якого

±Ф C  < 0,

± ФT   < 0, Ф O  ³ 0,

тоб-

то S = {0,0,1}. Така зона характеризується браком у підприємства

«нормальних» джерел для фінансування запасів. У цій ситуації ще не існує можливості відновлення рівноваги за рахунок попов- нення власних джерел, скорочення дебіторської заборгованості та прискорення обігу запасів.

 

 

Четвертій  зоні відповідає  кризовий  фінансовий  стан

±ФC   < 0, ± ФT   < 0, ± ФO   < 0, тобто S = {0,0,0},

за якого підприємство

має кредити й позички, не погашені вчасно, а також прострочену кредиторську та дебіторську заборгованість. У цьому разі можна говорити, що підприємство перебуває на межі банкрутства.

Більш досконалою є методика, запропонована російськими дослідниками А. Д. Шереметом і Р. С. Сайфуліним1. Відповід- но до їх методики визначається не трьохкомпонентна, а аж дев’ятикомпонентна методика, оцінювання фінансової стійко- сті. Для зіставлення використовуються такі агрегати: основні засоби та інші необоротні активи (F ) ; запаси  і витрати (Z ) ;

джерела власних коштів (U ) ; довгострокові кредити й позич- кові кошти ( K T  ) ; розрахунки (дебіторська заборгованість) та інші активи (r) ; короткострокові кредити  і  позичкові  кош- ти (K t ) . За результатами зіставлення показників можливі ком- бінації, подані в табл. 10.2.

Таблиця 10.2

⇐ Предыдущая34353637383940414243Следующая ⇒

Поделиться: