Єдність та середня міра чесноти

А) Єдність богословських чеснот

Connexio virtutum означає, що окремі чесноти необхідно розуміти як різні виміри однієї динамічної дійсності направленої на Бога: моральне життя є дорогою єдності з Богом і на такий спосіб дорогої єдності людей з Богом. Йдеться отже про дорогу любові: від Бога і до Бога. В своїй специфічній своєрідності і відносно власного предмету всі чесноти провадять до цієї єдності, вони є проваджені і основуються на любові.

· Віра: довіряючи історичному досвіду ми знаємо що сучасність і майбутнє є проваджені Богом.

· Надія: форма віри відкрита до майбутнього: надія на добрий кінець індивідуальної і загальної історії.

· Любов: практично жити у спільноті з Богом, передавати її далі іншим, передавати як безпосередньо через своє духовне життя в Бозі так і через життя-вчинки, які уприсутнюють Божу любов-дійсність у ставленні до інших.

 

 

Вже Платон стверджував факт єдності чеснот, порівнюючи при тому основні чесноти до частин обличчя. Для стоїків усі чесноти – це лише різні аспекти та форми однієї чесноти. Також отці Йеркви (св. Єфрем, Григорій Ніський) наголошують на єдності чеснот. «Як царська діадема не може бути сплетена з самих перлів, без добірних самоцвітів, так і єдина чеснота не може існувати без краси численних чеснот» (Сермо Аскет). Григорій Ніський навчає, про неможливість того, щоб одна чеснота існувала без іншої, адже чеснота повинна бути досконалою.

Інші допускають множинність чеснот і відмінність їз між собою, однак залишаються в злуці між собою. Згідно з цим баченням, різного роду чесноти знаходяться у постійній злуці і взаємодії до тої міри, що становлять певну єдність. Адже важко говорити загально про чеснотливе чи доброчесне життя людини, якщо на певному полі чи у певні життєвій сфері діяльність та поведінка стоять у протиріччі до певної чесноти (порушують вимоги певної чесноти).

 

Від схоластики розрізняють природні чесноти (набуті власними зусиллями) від чеснот надприродних (дарів Божої милості). Про такий надприродний характер йдеться у випадку божих чеснот: віри, надії і любові. Все ж існує пов’язаність між божими і природними (моральними) чеснотами. Божі чесноти мають свій властивий моральний вимір і виявляються у житті та діяльності людини у пов’язаності з іншими чеснотами.

 

Б) Середня міра

 

Поняття середньої міри означає, що доброчесна людина йде дорогою «золотої середини», яка пролягає між крайностями, які персоніфікують брак добра. Середня міра – не означає якусь посередність і обмеженення у осягненні максимального добра, але відноситься на предмет та спосіб (інструменти та механізми) виконання певної діяльності, щоб осягнути максимально можливе добро.

 

Наприклад, чеснота щедрості полягає в уникненні таких крайностей чи вад як скупість і марнотратство. Мужність полягає в уникненні таких крайностей як боягузтво та безрозсудна відчайдушність.

 

Потрібно наголосити, що коли говоримо, що чеснота полягає в середині, то середня міра (середина) не означає що певна чеснота має практикуватися в обмеженій мірі. Не йдеться про обмеження зусиль нашої волі для здійснення добра, але щоб визначити що є справді добре і визначитись за шлях, завдяки якому це добро якнайкраще можемо осягнути, минаючи і відсторонюючись від всього що нам заважає це добро осягнути.

 

Відноситься на вибір засобів, а не на осягнення мети!

 

Етика чеснот ( питання )

 

1. Етика чеснот: визначення, зміст та місцеположення у комплексі викладів морального богослов’я.

2. Чеснота: етимологічне розуміння, загальні дефініції, основні види чеснот.

3. Розуміння чесноти в грецькій філософії (Сократ, Платон, Аристотель).

4. Поняття чесноти у світлі Святого Письма.

5. Чеснота у світлі патристичної традиції та історії богослов’я.

6. Божі чесноти. Віра у світлі Святого Письма та історії богослов’я. Св. Августин, св. Максим Ісповідник, Св. Тома, ІІ Ватиканський Собор.

7. Систематичний погляд на чесноту віри. Зв’язок віри та моралі.

8. Основні обов’язки віри: пізнати, свідчити та поширювати віру.

9. Провини у сфері здійснення віри (єресь, апостазія, ідолопоклонство, марновірство ...) та їх моральна оцінка.

10. Чеснота надії у світлі Святого Письма та історії богослов’я.

11. Систематична рефлексія чесноти надії та її моральний вимір: моральні вимоги та провини.

12. Чеснота любові у світлі Святого Письма та історії богослов’я.

13. Систематична рефлексія: Божа любов як джерело та основа любові людини до Бога та ближнього. Вимога любові – вимога чинити добро. Акт свободи, соціальний вимір.

14. Поняття моральної чесноти. Класифікація моральних чеснот. Поняття кардинальної чесноти.

15. Мудрість та справедливість.

16. Мужність та поміркованість

17. Середня міра чесноти. Єдність та нероздільність чеснот.

 

Бібліографія

Обов ’ язково :

· Катехизм Католицької Церкви / Синод Української Греко-Католицької Церкви. – Жовква: Місіонер, 2002. – № 1803-1845.

· Моральна катехиза Життя у Христі

· Обер Жан-Марі. Моральне богослов’я. – Львів: Стрім, 1997: с. 118-122 (особливо моральні чесноти с. 120-122). – с. 138-155.

· Ранер Карл. Форгрімер Герберт. Короткий теологічний словник. Львів 1996.

(опрацювати наступні терміни: чеснота, віра, надія, любов, любов до ближнього, кардинальні чесноти, мудрість, мужність, поміркованість, справедливість, атеїзм).

Словник біблійного богослов’я

 

Рекомендовано :

· Горошок Іван. Духовне життя для священників та мирян. Івано-Франківськ: Нова Зоря 2009.

· Життя у Христі. Моральна катехиза // Комісія у справах катехизації при патріаршій курії. – Львів: УКУ, 2004: № 91-132.

· Шенборн Крістоф. Іти за Ісусом щодня. Заохочення до поглиблення віри. Київ: Кайрос, 2006: с. 81-93 (VI. Чеснота робить людину доброю).

· Шпідлік Томаш. Духовність християнського Сходу. Львів: ЛБА. 1999: с. 229-235 (XI.2.: Шлях чесноти).

 

[1][26] Згідно вчення св. Томи Акінського чеснота – це добрий дієвий габітус, який набувається внаслідок особистого зусилля: “Virtus humana, quae est habitus operativus, est bonus habitus et boni iperativus” ( Summa Theologiae, I-II, q. 155, a 3).

[2][27] 1 Пт 3.4.

[3][28] Cf. San Massimo il Confessore, Epistolae, PG 91, 409C.

[4][25]   Gregorio Nissеno: “to;n oujkevti scedo;n ejn ajnqrwpivnh~ fuvsew~ o{rou~ deidnuvmenon, ajll j aujtw`/ tw`/ Qew`/ dia; th;~ ajreth`~ oJmoiouvmenon”. Oratio V, PG 44, 1177.

[5][29] Cf. San Massimo il Confessore, Disputatio cum Pyrrho, PG 91, 309B-312A. Il commento di questa idea e le sue origini nel patristico si trova in: Larchet J.C., La divinisation de l’homme selon saint Maxime le Confesseur, Paris 1996, pp. 159-160 (nota 205).

[6] J. H. Newman, zit. n. Pieper, Glauben, 287

[7] Vgl. Rahner, Grundkurs des Glaubens, 414

[8] Rahner, Grundkurs des Glaubens, 417

[9] Kerstiens, Hoffnung, in: HThTLex 3, 304

[10] Rahner, Liebe, in: HThTLex 4, 328

⇐ Предыдущая234567891011

Поделиться: