Хто краде світло в кінці тунелю

 

З нашою нинішньою владою треба щось робити. Поки не пізно і процес деградації спільноти не став невідворотним. Нові сили епохи незалежності задихаються в старих, змертвілих інституціях, майже повністю збережених від колишнього режиму і фактично ворожих незалежності. Нам, українцям, не вистачило відваги, розуму і сил провести в країні люстрацію старих кадрів, як це зробили розумніші західні сусіди – чехи, поляки, литовці, – і ті кадри реанімувалися, утвердилися, убезпечили себе охоронними законами і панують, а молода генерація стала «зайвою», поповнює лави безробітних, розповзається по світу або від безсилля та безнадії спивається і деградує. Більшого соціального спотворення й уявити важко.

Це означає, що наша владна еліта, яку ми обираємо для державотворення, не є провідною, творчою елітою, провідником нації, а лише її цвинтарним, траурним ескортом.

Деградація влади починається тоді, коли провідна еліта втрачає творчий потенціал і з провідної перетворюється в панівну, паразитичну, корумповану, криміногенну меншість.

Панівна меншість – це правлячий клан, що перестає відігравати провідну роль і перетворюється на недоторкану касту гнобителів. Народ цілком закономірно розчаровується в такій владі і перестає довіряти їй. Тоді й настає втрата соціальної єдності спільноти в цілому.

У нас втрата єдності не настає з тієї причини, що її, єдності, ніколи й не було. Ми живемо в країні, де ніколи не згасало недовір’я влади до народу і народу до влади.

Українська провідна еліта вже встигла стати корумпованою та злочинною і деградувати в панівну, паразитичну меншість.

Справді, що доброго зробила вона для України за роки незалежності? Впровадила реформи, вивела економіку з кризи? Підвищила рівень добробуту, культури, освіти? Здобула високу репутацію у світі? Ні. Ми не бачимо її творчого потенціалу, а тільки непогамовну хіть до збагачення й панування.

Влада, неспроможна забезпечити кожному громадянинові країни найелементарніше – споживчий кошик благ, – не має права називатися народною. Така влада не має права претендувати на довіру і повагу власного народу.

Між владою і народом глибока прірва. Переважну більшість громадян не цікавить боротьба партій, блоків, кланів за владу, за більшість чи меншість у парламенті, вони нічого не мають з тих фарисейських ігрищ, як і з давно обіцяних реформ. Багатьох реформ люди взагалі не хочуть, бо бачать, що ті реформи чомусь завжди проти них. У кращому разі виходить, як у відомій французькій приказці: «Чим більше змін, тим більше все залишається по-старому».

Неконтрольована ніким влада деградує через вседозволеність і безкарність, а проігнорований нею народ – через брак можливостей для поступу. Авторитарна влада завжди наскрізь демагогічна, надто полюбляє декларувати свою «єдність з народом», щедритися на дрібні подачки «з власних рук». Що ж, фарисейство завжди вміло прикривати благими намірами неприглядний стан речей, коли влада не може не обкрадати народ, а народ не може не платити їй тією ж монетою. Наша влада завела народ у глибокий тунель і хоча, кажуть, світло в кінці того тунелю нібито є, але його не видно, бо сама влада краде лампочки і гасить свічки. Не відстають від неї і посполиті.

 

Коли не довіряють свої

 

Понад 90 відсотків українців не довіряють своїй владі. Коли не довіряють свої люди, то чужі й поготів. Наша влада на диво легко дискредитувала себе і перед власним народом, і перед світом. І вина в цьому не окремих осіб, а режиму в цілому.

Тут доречно нагадати, що кожен народ, який поважає себе, свідомо не довіряє своїй владі, а силами потужного середнього класу контролює її діяльність. Ми ще не маємо громадянського суспільства, наша влада безконтрольна, діє самовільно і безкарно, що цілком природно розбещує її. Хто пригадає, аби в нас «за зловживання службовим становищем», спровадили до в’язниці міністра, голову облдержадміністрації, керівника бодай регіональних силових структур, хоча всі добре знають, що це злодії, казнокради, махінатори і «прихопизатори» першої гільдії. За вкрадених кілька мільйонів чи кілька сотень мільйонів гривень, як правило, найбільше покарання – звільнення з посади. Мовляв, ти вже набрався, дай іншому поживитися. Якщо за колоніального режиму така розгульна «ротація» владних кадрів була закономірною, то як зрозуміти її у власній незалежній державі? Як за таких законів, за такої моралі влади народ ще зможе довіряти їй?

Кілька років тому київська газета «Свобода» оприлюднила галерею «найвидатніших» грабіжників під заголовком «Кримінальна влада». До болю знайомі обличчя: Кучма, Лазаренко, Азаров, Бакай, Пустовойтенко, Пінчук... Вони підозрюються у присвоєнні й відмиванні сотень мільйонів доларів, несплаті податків, отриманні хабарів в особливо великих розмірах, незаконних операціях з народним добром. Хоч один з них за нашої пам’яті буде притягнутий до кримінальної відповідальності? Глибоко сумніваюсь.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: