Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом

1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися ДО суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

 

1. Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспо­рюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України «Про судоустрій і статус суддів України» (ст. 7) і, на перший погляд, закріплення аналогічної норми в ЦПК є зайвим.

2. Право на звернення до суду є невід'ємним особистим правом. Від цього права

29

РОЗДІЛ І. Глава 1

особа не може відмовитися. Це право не може бути обмежене правочином. У силу ч. З ст. З ЦПК така відмова є недійсною.

Не є відмовою від права на звернення до суду укладення угоди про передачу справи на вирішення третейського суду (третейський запис).

Право на звернення до суду реалізується особою в порядку, встановленому ЦПК. Цей порядок передбачає дотримання позивачем, насамперед, вимог щодо форми по­зовної заяви та правил про підсудність. Докладніше див. коментар до гл. 1, 2 розді­лу III.

3. Особа має право звернутися до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов
має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має
права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй
не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому
при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість
у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності цивільного
процесу, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду
чи ні.

Практичне значення цієї норми можна продемонструвати на прикладі вирішення справ за позовами акціонерів, які звертаються з позовами про визнання недійсними договорів, укладених акціонерними товариствами. За існуючою практикою, акціонер не має права на позов про визнання договору недійсним, оскільки він не є стороною договору. Разом з тим, акціонер (учасник товариства) може обґрунтовувати свою за­інтересованість порушенням його права на підприємницьку діяльність; права власності (наприклад, усупереч волі учасників протиправно зменшується вартість їх майна — корпоративних прав); права на працю (наприклад, коли учасника і працівника това­риства фактично позбавлено робочого місця в товаристві), прав на участь в управлінні товариством (наприклад, коли учасники були усунуті від вирішення Питання, яке належить до компетенції загальних зборів).

4. Частина 2 передбачає виняток із загального правила. Звертатися до суду за за­
хистом інтересів інших осіб можуть особи, які, по-перше, за законом мають таке право
та, по-друге, у випадках, установлених законом. До таких осіб, зокрема належать,
прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, консул (посол), місцеві
державні адміністрації тощо. Більш докладно про підстави участі цих осіб у справі
див коментар до ст. 45 ЦПК.

Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

1. Захист порушених прав та інтересів можливий кількома способами. Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

ЗО

Стаття 4

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади,
> ргану влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування,

їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Такими способами захисту можуть бути застосування на­слідків нікчемності правочину (ст. 216 ЦК), переведення прав та обов'язків покупця (ст. 362 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦПК) тощо. Відповідно до ст. 275 ЦК захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом (крім тих, які передбачені у ст. 16 ЦК) відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення.

Таким чином, суд не може захищати порушені права та інтереси у спосіб, не перед­бачений ні законом, ні договором. Це важливо, насамперед, для позивача, який пови­нен подбати про обрання саме такого способу захисту своїх прав, який грунтуються на законі або договорі.

2. У постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 ви­
кладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет
юзову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав,

суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непід­відомчістю суду.

3. Слід зауважити, що коментована стаття передбачає захист порушених прав у спосіб, визначений законами України. До таких законів належить і ст. 16 ЦК, яка, у свою чергу, передбачає можливість визначення способів захисту порушених прав і в договорі. Таким чином, способи захисту порушених цивільних прав можуть визна­чатися не лише законами, але й договорами.

4. Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим,, рсоба, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеці­альний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, вста­новлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недо­стовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної ін­формації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розгляда­ються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про інформацію», згідно з якою органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати від суду лише спростування недо­стовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайно­вої) шкоди. Проте це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді < пп. З, 27, 28 постанови Пленуму ВС України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову

31

РОЗДІЛ І. Глава і

практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи).

5. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим
способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають
відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги,
передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, установлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустріч­ному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню (пп. 8, 13 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

6. Судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на немож­
ливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не пе­
редбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та які
не випливають із положень законодавства.

У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови про визнання рішень загальних зборів правомочними як такі, що не відповідають можливим способам захисту прав та інтересів. Рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому по­рядку не буде встановлено інше.

Не підлягають задоволенню також вимоги про визнання: загальних зборів учасників (акціонерів) товариства такими, що відбулися; реорганізації такою, що відбулася; рішень загальних зборів дійсними; рішень загальних зборів такими, що підлягають виконанню.

Звернути увагу судів на те, що чинне законодавство не передбачає також можли­вості подання до суду позову з вимогою щодо зміни судом місця проведення загальних зборів господарського товариства.

Суд, установивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом спосо­бам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України (п. 10 постанови Пленуму ВС України від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом

1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етніч­ного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

1. Коментована стаття передбачає окремі принципи цивільного процесу. Прин­цип поваги честі і гідності учасників цивільного процесу полягає в тому, що суддя зобов'язаний дотримуватися етичних норм як в суді, так і поза судом. Зміст цих принципів можна розкрити через положення, які містяться у Кодексі професійної етики судді, затвердженому V з'їздом суддів України 24.10.2002 р. Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом,

32

Стаття 6

і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судо­вого процесу та інших осіб.

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.

Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.

Суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та при­сяжних при здійсненні правосуддя.

Принцип рівності перед законом означає однакове застосування судом закону до усіх учасників процесу та у відповідності до мети правової норми, неупереджене ставлення суду до усіх учасників процесу та забезпечення їм рівних процесуальних прав.

2. В окремих випадках, прямо передбачених законом, для окремих учасників про­цесу можуть встановлюватися додаткові гарантії реалізації їх права на звернення до суду, зумовлені наявністю певних об'єктивних чи суб'єктивних причин. Так, голову­ючий вправі дозволити не вставати при звертанні до суду, якщо учаснику процесу це важко за станом здоров'я; окремі категорії позивачів звільнені від сплати державного мита або подання копій документів; за окремими позовами встановлено альтернативну підсудність. Ці гарантії доступності правосуддя не вважаються порушенням принципу рівності учасників перед законом і судом, оскільки встановлені безпосередньо законом (а не судом) і не стосуються розгляду конкретної справи.

Стаття 6. Гласність та відкритість судового розгляду

1. Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито.

2. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

3. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється зако­ном, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що при­нижують їх честь і гідність.

4. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

5. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути при­сутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності — свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

6. Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства.

7. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов'язаний поста­новити мотивовану ухвалу в иарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.

8. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки,

33

РОЗДІЛ І. Глава 1

відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

9. Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд прово­
дився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також
особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи
чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про
результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо
суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право знайомитися
з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених
до справи, одержувати копії рішень і ухвал.

(Частина дев'ята статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3570 IV від 16.03.2006)

10. Хід судового засідання фіксується технічними засобами. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється цим Кодексом.

11. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запне, зроблений судом.

1. Цивільні справи розглядаються усно. Усність — це одна із засад судового роз­
гляду, що забезпечує наочність процесу, доступність його сприйняття для усіх учас­
ників процесу та глядачів.

Відкритість судового розгляду полягає в тому, що всі цивільні справи в усіх судових інстанціях розглядаються публічно. У судовому засіданні можуть бути присутні усі учасники процесу та глядачі, тобто особи, які не є учасниками процесу. При цьому всі ці особи повинні дотримуватися загальних правил поводження в суді та підкорятися розпорядженням головуючого. Глядачі не зобов'язані повідомляти суд про мету своєї присутності, а суд не має права з'ясовувати особу глядачів та причини їх перебуван­ня в залі. Разом з тим, у разі порушення порядку в залі засідань для застосування заходів процесуального примусу або притягнення до відповідальності за неповагу до суду суд вправі встановити особу глядача.

Присутність глядачів у залі може бути обмежена об'єктивними причинами, напри­клад, коли бажаючих більше ніж місткість зали. У такому випадку суд вправі обмежити доступ глядачів фактичною кількістю місць з метою забезпечення порядку в судовому засіданні. Ці дії мають організаційний, а не процесуально-правовий характер, тому ухвала з цих питань не постановляється.

Законодавством не встановлено вимог щодо віку осіб, які мають право бути при­сутніми в судовому засіданні. Звернемо увагу, що згідно з ЦПК 1963 року до залу судового засідання допускалися глядачі віком старше 16 років. Таким чином, за діючим ЦПК у судовому засіданні як глядачі можуть бути присутні особи будь-якого віку. Якщо присутність окремих осіб заважає досягненню цілей судочинства, суд з метою встановлення порядку в залі судового засідання вправі видалити цих осіб.

2. Усі учасники мають право на інформацію про час і місце розгляду своєї, справи. Це право гарантується шляхом установлення в ЦПК порядку інформування учасників процесу про час і місце судового засідання. Водночас, розгляд справи за відсутності осіб, які не були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, сам по собі не є безумовною підставою для скасування рішення суду.  .

3. Закритий судовий розгляд є винятком із загального правила і полягає в тому, що коло осіб, які присутні в судовому засіданні, обмежується лише особами, які беруть участь у справі, а у разі необхідності — свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

34

Стаття 6

Закритий судовий розгляд допускається у наступних випадках:

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: