Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками

1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісім­ надцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повно­ важення на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у стат­ ті 41 цього Кодексу.

2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь ▼ справі на другій стороні. < [\}

1. Коментована стаття передбачає, хто може бути представником у цивільному про­
цесі при добровільному (договірному) представництві.

„ Насамперед, представником може бути адвокат. Адвокатом може бути особа, яка

іає вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжна-

юдних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менш

як два роки, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право

а зайняття адвокатською діяльністю та склала Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах нутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути соба, яка має судимість (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру»).

Представником може бути і будь-яка інша особа, яка досягла 18 років, має поїш у роцесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження. Перелік документів, що іосвідчують повноваження представника, передбачений статтею 42 ЩІК. При цьому закон не передбачає вимог щодо юридичної освіти або досвіду правозахпсної діяльності у представника, а також вимог щодо володіння мовою, якою ведеться судочинство. Представником може бути іноземець або особа без громадянства. Якщо представник не володіє мовою, якою ведеться судочинство, він має право користуватися послугами перекладача.

Щодо дієздатності, то слід мати на увазі, що повну цивільну дієздатність має не тільки та особа, яка досягла 18 років. Відповідно до статті 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної діє­здатності з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, неповнолітній особі, записаній матір'ю чи батьком дитини, а також фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Проте набуття цими особа­ми повної цивільної процесуальної дієздатності до досягнення повноліття не надає їм права на здійснення представницьких функцій у суді через те, що згідно з ч. 1 ст. 40 ЦПК представником у суді може бути не лише особа дієздатна, але особа, яка досягла 18 років. Саме у зв'язку з такою вказівкою закону дані особи не можуть бути пред­ставниками в суді, за винятком випадків, коли вони здійснюють функції законних представників.

2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони,
третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь
у справі на другій стороні. Можна зробити висновок, що зазначена заборона стосу­
ється і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, але беруть
участь у справі на другій стороні.

Зазначене обмеження спрямоване на забезпечення змагальності та ефективного здійснення представниками своїх обов'язків. Правильним було б обмеження ще більш категоричне — особа може бути представником лише однієї сторони або третьої особи.

157

РОЗДІЛІ. Глава 4

Адже інтереси співпозивачів щодо один одного теж можуть не збігатися. Щодо третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору і беруть участь у справі на стороні відповідача, то вони взагалі, у разі задоволення позову можуть набути статусу відповідача у справі за регресним позовом. Відтак, вони зацікавлені не лише в тому, щоб у позові було відмовлено, але й в тому, щоб позов не було задоволено з підстав, за які відповідають ці треті особи. Зацікавленість третіх осіб на стороні відповідача чи позивача і сторін є не тотожною, тому й захищати їх інтереси треба по-різному. Якщо відповідач захищається лише проти позивача, то третя особа на сто­роні відповідача вже повинна думати про захист ще й проти відповідача, який у разі програшу справи може позиватися до неї.

З огляду на це, третім особам слід бути уважними, довіряючи свій захист пред­ставнику сторони, на боці якої вона бере участь. Суд теж повинен критично оцінювати пояснення та дії спільних представників з огляду на те, чи відповідають вони інтер­есам кожного окремого довірителя (сторони і третьої особи).

3. Частина 2 коментованої статті має на меті не допустити конфлікту інтересів. Цій проблемі присвячено значну увагу в Правилах адвокатської етики.

Відповідно до ст. 8 Правил адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих є взаємо суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.

Відповідно до ст. 23 Правил, адвокат не має права прийняти доручення, якщо інтереси клієнта об'єктивно суперечать інтересам іншого клієнта, з яким адвокат (ад­вокатське об'єднання) зв'язаний угодою про надання правової допомоги, або якщо є розумні підстави вважати, що передбачуваний розвиток інтересів нового і попереднього клієнта призведе до виникнення суперечності інтересів.

Адвокат не може прийняти доручення, знаючи, що його виконання може суперечити його власним інтересам, інтересам його родичів чи адвокатського об'єднання, членом котрого він є, або суперечитиме його професійним та іншим обов'язкам, партійним чи релігійним переконанням.

Прийняття доручення за таких обставин можливе лише за умови повідомлення клі­єнту про можливий конфлікт інтересів і отримання письмової згоди клієнта на пред­ставництво його інтересів цим адвокатом, а також за умови, що адвокат впевнений, що він зможе зберегти незалежність і об'єктивність своїх висновків та дій, а також до­тримання всіх інших професійних та етичних вимог при виконанні цього доручення.

У будь-якому випадку адвокат не може прийняти доручення, в предметі якого без­посередньо зацікавлений він особисто або його близький родич (або партнер, поміч­ник, член технічного персоналу, член адвокатського об'єднання, до якого належить адвокат), від клієнта, інтереси котрого суперечать інтересам вказаних осіб.

Адвокат, який перебуває в родинних стосунках з іншим адвокатом (батько, мати, син, дочка, рідний брат або сестра, подружжя), не повинен приймати доручення клі­єнта, знаючи, що його інтереси суперечать інтересам клієнта, якого представляє цей інший адвокат, за винятком випадків, коли обидва клієнти дають на це свою згоду після роз'яснення кожному з них його адвокатом ситуації, що склалася.

Відповідно до ст. 43 Правил, у випадку, коли в процесі виконання доручення клієнта адвокат дізнався про існування суперечності між інтересами цього та інших клієнтів, він повинен розірвати угоду з клієнтом (одним з клієнтів), якщо не буде отримано відповідної письмової згоди клієнта (клієнтів) або осіб, зацікавлених у збереженні конфіденційної інформації, на подальше представництво його (їх) інтересів цим ад­вокатом або на розголос конфіденційної інформації.

При визначенні того, з ким із клієнтів розірвати угоду у випадках, передбачених

158

Стаття 40

частиною першою статті 23 цих Правил, адвокат має виходити із зіставлення мож-

изостей рівноцінного представництва інтересів кожного з них іншим адвокатом,

іАжливості прав та інтересів, пов'язаних з предметом доручень, строків необхідного

ійенення дій по кожному з доручень, розміру передбачуваної шкоди, що може

н заподіяна кожному з клієнтів унаслідок розірвання угоди про надання право-

*: « допомоги.

Відповідно до ст. 48 Правил на відносини щодо надання правової допомоги клі-— юридичній особі в повному обсязі поширюються норми цих Правил, що ламентують поведінку адвоката в ситуаціях існування або виникнення конфлікту уперечності) інтересів.

Якщо у. спілкуванні з посадовими особами, службовцями та іншими працівниками

іента — юридичної особи, пов'язаної з наданням правової допомоги цьому клієнту,

ає очевидним, що виникає ситуація конфлікту інтересів, адвокат повинен недвозначно

■ «домити, що він представляє клієнта — юридичну особу і пояснити свої обов'язки,

<: -в язані з конфліктом інтересів.

У період дії угоди про надання правової допомоги клієнту — юридичній особі ад-

> *ат не повинен укладати угод про надання правової допомоги з особами, що пере-

гвають в трудових, цивільно-правових та інших правовідносинах з клієнтом, якщо

ііг може суперечити інтересам клієнта — юридичної особи.

У ситуаціях, описаних у частині першій статті 23, адвокат може прийняти доручення

5і-і посадової особи, службовця, іншого працівника юридичної особи, що опинилася

відносинах конфлікту інтересів з останньою (або виконання доручення якого може

игягти розголошення відомостей щодо юридичної особи), якщо стосовно до правил

шаченнх норм від імені юридичної особи дається згода належно уповноваженою

бою, що не є тією особою, на користь якої така згода запитується.

4. Коментована стаття не забороняє, щоб сторін представляли особи, які спільно
працюють або взаємодіють між собою. Іншими словами, не суперечить закону ситуація,

їли обидві сторони представляють адвокати, які працюють в одній юридичній фірмі і адвокатському об'єднанні. Оскільки представником є саме адвокати, а не фірма, .: е вони працюють, то формально представництво здійснює не одна й та сама особа, іодночас, така практика є нечесною щодо клієнта, оскільки не забезпечує йому не­залежності представника. У разі виявлення судом таких випадків, про це необхідно яформувати сторону, щоб усунути ризик зловмисної домовленості представників між гобою всупереч інтересам клієнтів.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 44 ЦПК у разі відмови представника від наданих йому ювноважень₍ представник не може бути у цій самій справі представником іншої сто­рони. Докладніше про це у коментарі до ст. 44.

6. Одна й та сама особа може мати кількох представників. У зв'язку із цим постає кілька практичних питань, пов'язаних із процесуальним представництвом.

Якщо правова позиція кількох представників не збігається, наприклад, один з них взнає факт,, а інший — ні, один бажає подати зустрічний позов, а інший — ні, то

гуд не має підстав вважати, що ці дії представника відповідають інтересам довірителя.

На нашу думку, юридично значимими будуть вважатися лише ті дії, які вчиняються

за згодою усіх представників.

Якщо у справу додатково вступає новий представник і заявляє клопотання про

надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи, судове засідання слід

відкласти, якгцо цей представник об'єктивно не мав можливості ознайомитися із спра-юю раніше. В іншому випадку буде порушено право особи на вільний вибір захисника

та право на захист.

159

РОЗДІЛІ. Глава 4

-< Дії, вчинені одним представником, а також його правова позиція у справі не є обов'язковими для іншого представника.

Вступ у справу нового представника не позбавляє права брати участь у справі по­переднього представника, якщо суду не подано заяви про скасування повноважень попереднього представника.

Якщо довіреність на представництво в суді видана одночасно на кількох осіб і в до­віреності не зазначено, що кожен з представників вправі діяти самостійно, вважається, що представницькі повноваження можуть бути реалізовані лише спільно усіма пред­ставниками.

Суд не має права не допустити до справи нового представника, крім випадків, коли як представник бажає вступити у справу особа, яка представником бути не може в силу закону.

| Представник має право передоручити виконання своїх повноважень іншій особі, коли це прямо передбачено у виданій йому довіреності. При цьому єдиним доказом передоручення є нотаріально посвідчена довіреність в порядку передоручення. У разі, якщо у справі бере участь як представник, так і особа, якій були передоручені повно­важення представника, то представництво здійснює лише перший представник.

Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками

1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків. коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

1. Коментована стаття дає вичерпний перелік осіб, які не можуть бути представни­
ками в суді у конкретно визначеному процесі. Слова «діють у цьому процесі» дають
підстави вважати, що перелічені особи можуть бути представниками у інших справах.
Іншими словами, їх неможливість бути представником у суді є відносною.

У ч. 1 коментованої статті відсутній судовий розпорядник. Однак, очевидно, що й він не може бути представником в суді, оскільки здійснює іншу функцію у процесі.

Представником не може бути свідок. Однак потреба допитати особу як свідка може з'явитися вже після того, як ця особа стала представником. Наприклад, дружина як представник свого непрацездатного чоловіка, який в суд з'явитися не може за станом здоров'я, звернулася до суду з позовною заявою. У попередньому судовому засіданні відповідач заявив клопотання про допит цієї дружини як свідка.

На нашу думку, вирішення цієї процесуальної проблеми залежить від того, як особа з'явилася у справі вперше. Якщо спочатку вона стала представником, то свідком вона згодом стати не може, але може бути допитана як свідок за її згодою (ст. 62 ЦПК). Якщо спочатку особа була допитана як свідок, то потім вона представником стати не може, оскільки це суперечило б коментованій статті.

Це слід обов'язково враховувати при вирішенні тактичного питання про те, з яким статусом вступати у справу. Якщо вступить представник, то втратиться свідок, і на­впаки.

2. Судді, слідчі і прокурори не можуть бути договірними представниками в суді
у будь-яких справах. Однак ці обмеження не стосуються так званого статутного та
законного представництва.

КПК дає визначення поняттю «суддя» — голова, заступник голови і суддя відпо-

160

 

Стаття 42

відно Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, районного, районного у місті, міського та міськрайонного судів, народний засідатель.

«Слідчий» — слідчий прокуратури, слідчий ОВС, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції.

«Прокурор» — Генеральний прокурор України, прокурор АРК, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспорт­ний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів про­куратур, які діють у межах своєї компетенції.

Варто зазначити, що заборону бути представником у цивільному процесі доціль­но було б поширити і на начальників органів дізнання, які перелічені у статті 101 КПК.

. Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження представників

і. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи;

2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: